29 ноября
Джованні БЕЛЛІНІ (близько 1430, Венеція (?) — 29 листопада 1516, Венеція) — італійський художник, засновник венеційської школи живопису. Молодший брат Джентіле Белліні.
Син Якопо Белліні (1400—1471), у майстерні якого разом з братом Джентіле Белліні розпочав навчання живопису і власну кар'єру художника. Малював портрети та різні релігійні композиції. Ранні роботи Джованні Белліні створені під впливом його шурина Мантенья.
Особистий стиль Джованні виробився у 70-і роки XV століття. У Джованні Белліні різноманітна тематика, чимало Мадонн. Визначна новація — введення у картину пейзажу, причому не пов'язаного з основним сюжетом художнього твору. Твори митця — емоційні, але дуже м'які, дарують відчуття спокою і благодаті. Художник писав переважно олійними фарбами, а не темперою. Са́ме з серед. 70-х рр. XV ст. Джованні оволодів новою для Венеції технікою олійного живопису.
Стиль Джованні Белліні коливався від статичної манери венеціанських робіт середини XV сторіччя до гармонії і пишноти робіт епохи Високого Відродження. Митець запровадив м'які тони, гармонію в композицію і використовував світлі кольори, що гарно вплинуло на наступне покоління живописців. На само́го ж митця, вважається, вплинула голландська школа з її зосередженням на деталях. Цей же вплив, водночас не приводить митця до еклектизму, йому вдається дуже гармонійно поєднувати найкращі здобутки сучасних йому образотворчих шкіл. Альбрехт Дюрер писав про нього у 1506 році: «Він дуже старий, але він усе ще найкращий художник». Джованні Белліні був учителем Джорджоне й Тіціана.
 |
 |
| Автопортрет | «Мадонна на луці», бл. 1500, Національна галерея, Лондон |
Ганс ГОЛЬБЕЙН молодший (1497, Аугсбург — 29 листопада 1543, Лондон) — німецький художник епохи Відродження. Найзнаменитіший представник родини Гольбейнів.
Навчався живопису у свого батька — Ганса Гольбейна старшого. Перебував під впливом Ганса Буркмайра. Пізніше з братом Амброзіусом Гольбейном переселився у Базель (Швейцарія), де брати два роки працювали в майстерні Г. Гербстера. У місті Гольбайн познайомився з багатьма гуманістами і вченими цього періоду, у тому числі з Еразм Роттердамський. На прохання останнього ілюстрував його роботу — «Похвала глупоті» (видання 1514 року 82-ма малюнками). Гольбейн ілюстрував також інші книги, брав участь у створенні німецького перекладу Біблії Мартіна Лютера. Як і його батько, створював вітражі і писав портрети. Багато працював над декоруванням зовнішніх фасадів, перетворюючи таким чином скромні приватні будинки у чудові палаци, прикрашені колонами та фігурами.
 |
| «Мертвий Христос у труні», 1521—1522, Художній музей, Базель |
1526 року Гольбейн залишив Базель, оскільки через Реформацію йому стало важко знаходити заробіток. В Англії він гостинно був прийнятий Томасом Мором, якому Еразм написав рекомендаційного листа. Підкоряючись смаку, що панував тоді в Англії, він за весь час свого перебування писав виключно портрети; зокрема портрети Мора та його родини, архієпископа Кентерберійського, астронома Кратцера, Годсельва.
Після повернення до Базеля у 1528 року Гольбейн закінчив фрески в залі ратуші (1530, сцени зі Старого Заповіту) і написав декілька портретів. 1532 року релігійні смути і перемога в Швейцарії іконоборчої партії змусили Гольбейна знову покинути Базель і вирушити до Англії, де він написав багато портретів. Згодом йому вдалося стати придворним живописцем короля Генріха VIII. Художник помер від чуми, що лютувала в Лондоні.
 |
| «Портрет Генріха VIII» |
Живописні твори Гольбейна вирізняються тонко виписаним малюнком, пластичним моделюванням, прозорістю світлотіні, соковитістю і шириною пензля. Його малюнки повні їдкого сарказму, тонкої спостережливості і, незважаючи на свою життєву правду й індивідуальність, вражають красою форми й обробки. Значення Гольбейна в німецькому мистецтві полягає й у тому, що він переніс до Німеччини розквіт італійського відродження, не втративши при цьому свого національного характеру — в його роботах відчутні риси, розвинуті згодом в портретах Дюрера.
 |
 |
| Автопортрет, 1542, Галерея Уффіці | «Посланці (Жан де Дентвіль і Жорж де Сельв)», 1533. Національна галерея, Лондон |
Народився Франсуа БУШО (29 листопада 1800, Париж - 7 лютого 1842, Париж) - французький художник.
Навчався образотворчого мистецтва у Жана Батіста Реньо і Гійома Летьєра. Лауреат Римської премії (1824), після отримання якої чотири роки працював в Італії. У 1835 році був нагороджений орденом Почесного легіону. Виконав ряд замовлень короля Луї-Філіпа, в тому числі написав полотно «Друга битва при Цюріху» (1837), поміщене у військовій галереї Версальського палацу. Відомий також своїми портретами.
 |
 |
| «Генерал Массена в другій битві при Цюріху». Версаль |
Родился Мануэль Жозе де Араужо Порту-алегре, барон Санту-Анжелу (29 ноября 1806, Риу-Парду в провинции Сао-Педро, Бразилия — 30 декабря 1879, Лиссабон, Португалия) — выдающийся бразильский поэт, живописец и архитектор.
Родился в дворянской семье. В 1829 году поступил в академию художеств в Рио-де-Жанейро, где его врождённый талант развился под руководством профессора Жан-Батиста Дебре, ученика Жака-Луи Давида. Несколько удачных портретов императора Педру I и его венценосной семьи дали ему возможность продолжить своё обучение в Париже и провести один год в Италии. В 1837 году Мануэль Жозе де Араужо Порту-алегре возвратился на родину, где получил кафедру в Академии художеств, которую потом переменил на кафедру в военной академии. Он обнаружил тогда необыкновенную деятельность на поприще искусства, являясь организатором во всех учреждениях, которые были основаны для целей науки и искусства.
 |
 |
| Портрет работы Ф.Крумхольца, 1848 | «Портрет Педру I, императора Бразилии», 1826 |
Народився Пьотр СТАХЕВИЧ (29 листопада 1858, с. Новосілки Гостинні, Поділля, нині Самбірський район Львівської обл. - 14 квітня 1938, Краків) - польський живописець, жанрист та ілюстратор.
У 1877-1883 роках пройшов курс навчання в краківській школі образотворчих мистецтв у класі Владислава Лужкевича і Флоріана Цинка, після чого продовжив навчання в Мюнхенській академії мистецтв (1883-1885). У 1885 році оселився в Кракові. Писав картини на релігійні та історичні сюжети, жанрові полотна і портрети.
Найбільшу популярність художнику принесли створені ним портрети жінок, одягнених в малопольські (краківські) національні вбрання. Петру Стахевичу належить авторство мозаїк, що прикрашають модерністський єзуїтський костел у Кракові.
 |
| «Горобина» |
З картин його найбільш відомі: «Лицарі на Бабиній горі», «Польський косіньер», «Молитва», «Імпровізація», «Верба», «По дорозі в Сибір». Автор чудових ілюстрацій до «Quo vadis» Г. Сенкевича, творів Адама Міцкевича та М. Конопницької. Активно займався створенням ілюстрацій до реклам.
 |
 |
| Автопортрет | «Дівчина в краківському вбранні» |
Родился Таир Теймур оглы САЛАХОВ (29 ноября 1928, Баку) — выдающийся азербайджанский и российский художник-живописец, педагог, профессор. Академик АХ СССР (1975). Народный художник СССР (1973). Герой Социалистического Труда (1989). Лауреат Государственной премий СССР (1968) и Государственной премии Российской Федерации (2012). Вице-президент Российской Академии художеств с 1997 года.
Родился в семье партийного работника Теймура Салахова, репрессированного в 1937. В 1950 году Салахов окончил Азербайджанское художественное училище им. А. Азим-заде, в 1957 — МГАХИ имени В. И. Сурикова (мастерская П. Д. Покаржевского). Он стал одним из наиболее выдающихся советских художников периода «оттепели» и одним из основоположников и лидеров так называемого «сурового стиля» в живописи, который был вызовом приглаженному реализму сталинского времени.
 |
| «Женщины Апшерона», 1967 |
Видное место в творчестве художника занимает цикл произведений о нефтяниках Азербайджана. В числе наиболее известных работ Салахова картины «Утренний эшелон» (1958), «Ремонтники» (1960), «Над Каспием» (1961), «Женщины Апшерона» (1967), «Утро на Каспии» (1986) и др. Автор портретов, в том числе деятелей искусства (известный «Портрет композитора Кара Караева», 1960). Салахов также получил признание за свои натюрморты и пейзажи Апшерона, декорации к спектаклям, работы, выполненные в США, Италии, Мексике («Мексиканская коррида» (1969)) и других странах.
 |
| «Портрет композитора Кара Караева», 1960 |
В период с 1963 по 1974 год Таир Салахов преподавал в Азербайджанском государственном институте имени М. Алиева, а с 1975 года — в Московском художественном институте им. В. И. Сурикова (в 1984—1992 годах заведовал кафедрой живописи и композиции). С 1992 года — вице-президент Международной федерации художников (IFA).
 |
 |
| «Кафе Греко» |
29 листопада 1929 року в Філадельфії (Пенсильванія, США) відкрився Музей Родена - художній музей, який має другу за кількістю (після музею в Парижі) колекцію робіт скульптора Огюста Родена.
Колекція була зібрана в 1923-1926 роках кіно- і театральних магнатом Жюлем Мастбаумом (1872-1926) спеціально як дар місту Філадельфія. Всього за 3 роки Мастбаум зібрав найбільшу поза Парижем колекцію робіт Родена. У 1926 році він замовив французьким архітекторам Полю Кре і Жаку Греберу будівлю музею і сади.
Колекція музею нараховує 133 роботи скульптора. Вона включає бронзове лиття, гіпсові заготовки, а також листи і книги. Копія найвідомішої роботи Родена, «Мислителя» (1880-1882), зустрічає відвідувачів біля входу в музей. У музеї також представлені повторення інших знаменитих робіт Родена - таких, як «Поцілунок» (1886), «Вічна весна» (1884), «Бронзова доба» (1875-1876) і «Громадяни Кале».
 |
 |
| Роден. «Вічна весна» |
Народився Михайло Никифорович ЧОРНИЙ (29 листопада 1933, с. Мала Жмеринка Вінницької обл.) - живописець, графік. Народний художник України (2009).
Навчався на факультетах скульптури, а потім живопису Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. У 1968 році закінчив Київський державний художній інститут за фахом «живопис» (викладачі: Михайло Іванович Хмелько та Віктор Васильович Шаталін). У 1971 році завершив навчання у Всесоюзному заочному народному університеті ім. Н. К. Крупської (викладачі: Михайло Гордійович Дерегус і Сергій Олексійович Григор'єв). Учасник понад двохсот всесоюзних і республіканських виставок, починаючи з 1968 року. Член НСХУ з 1972. Заслужений художник України з 1994. Основні твори: «Леонтович з хором» (1976), «Леся Українка на Івана Купала» (1983), «Пам'яті М. Дерегуса» (2002), «Настя Присяжнюк» (2003 ), «Чорнобильські мадонни» (2003), «Отаман Зелений» (2009), «Різдвяний ранок» (2009).
 |
 |
| «Устим Кармелюк», 1989 |
Родился Джеймс РОЗЕНКВИСТ (29 ноября 1933, Гранд-Форкс, Северная Дакота, США) — американский современный художник, один из крупнейших представителей поп-арта.
Обучался в Школе искусств Миннеаполиса и в университете Миннесоты (1952-1954). В 1955 переезжает в Нью-Йорк; получает здесь стипендию Студенческой лиги искусств, знакомится с Робертом Индианой, Джаспером Джонсом, Элсвортом Келли и Робертом Раушенбергом. С 1960 — начинает создавать на основе рекламных плакатов крупноформатные полотна в стиле поп-арт, создав некий симбиоз рекламы, дизайна и живописи и во многом предвосхитивший компьютерную графику сегодняшнего дня. В 1962 — первая персональная выставка в нью-йоркской Зелёной галерее (Green Gallery), привлекшая большое внимание общественности и прессы. 1965 — начало международной известности художника, после создания полотна «F-111», которое критика окрестила «новой Герникой»; этот причудливый конгломерат орудий массового уничтожения, названный «в честь» серийной марки военного самолета, создавался в русле пацифистских движений против войны во Вьетнаме.
 |
| «F-111» |
Работы Дж. Розенквиста, как правило, представляют собой соединение разорванных, созданных в различных пропорциях изображений, которые мастер умело комбинирует и противопоставляет, создавая при этом смысловые композиции, зачастую воспринимаемые абстрактным или провоцирующим образом. Кроме произведений живописи, мастер работает в области коллажа, графики и рисунка. Работы Дж. Розенквиста оказали существенное влияние на творчество ряда художников последующих поколений.
 |
 |
| «Диски», 1963 |
Народився Олександр Дмитрович ПОСТУПНИЙ (29 листопада 1945, Харків - 20 листопада 2009, там само) - харківський живописець. Заслужений діяч мистецтв України (1998). Творчий псевдонім Alex.
Закінчив Харківський державний інститут культури в 1974 році, режисер за освітою. Член Спілки театральних діячів України з 1990, харківського відділення НСХУ з 1995. Учасник всеукраїнських і міжнародних виставок з 1993. Персональні виставки: Харків - 1990, 1993, 1995; Бельфорт (Франція) - 1993; Дюбюк (США) - 1997.
 |
 |
| «Спас», 1997 |