29 ноября -Музей українського живопису

29 ноября

Джованні БЕЛЛІНІ (близько 1430, Венеція (?) — 29 листопада 1516, Венеція) — італійський художник, засновник венеційської школи живопису. Молодший брат Джентіле Белліні.

Син Якопо Белліні (1400—1471), у майстерні якого разом з братом Джентіле Белліні розпочав навчання живопису і власну кар'єру художника. Малював портрети та різні релігійні композиції. Ранні роботи Джованні Белліні створені під впливом його шурина Мантенья.

Особистий стиль Джованні виробився у 70-і роки XV століття. У Джованні Белліні різноманітна тематика, чимало Мадонн. Визначна новація — введення у картину пейзажу, причому не пов'язаного з основним сюжетом художнього твору. Твори митця — емоційні, але дуже м'які, дарують відчуття спокою і благодаті. Художник писав переважно олійними фарбами, а не темперою. Са́ме з серед. 70-х рр. XV ст. Джованні оволодів новою для Венеції технікою олійного живопису.

Стиль Джованні Белліні коливався від статичної манери венеціанських робіт середини XV сторіччя до гармонії і пишноти робіт епохи Високого Відродження. Митець запровадив м'які тони, гармонію в композицію і використовував світлі кольори, що гарно вплинуло на наступне покоління живописців. На само́го ж митця, вважається, вплинула голландська школа з її зосередженням на деталях. Цей же вплив, водночас не приводить митця до еклектизму, йому вдається дуже гармонійно поєднувати найкращі здобутки сучасних йому образотворчих шкіл. Альбрехт Дюрер писав про нього у 1506 році: «Він дуже старий, але він усе ще найкращий художник». Джованні Белліні був учителем Джорджоне й Тіціана.

Автопортрет «Мадонна на луці», бл. 1500, Національна галерея, Лондон


Ганс ГОЛЬБЕЙН молодший (1497, Аугсбург — 29 листопада 1543, Лондон) — німецький художник епохи Відродження. Найзнаменитіший представник родини Гольбейнів.

Навчався живопису у свого батька — Ганса Гольбейна старшого. Перебував під впливом Ганса Буркмайра. Пізніше з братом Амброзіусом Гольбейном переселився у Базель (Швейцарія), де брати два роки працювали в майстерні Г. Гербстера. У місті Гольбайн познайомився з багатьма гуманістами і вченими цього періоду, у тому числі з Еразм Роттердамський. На прохання останнього ілюстрував його роботу — «Похвала глупоті» (видання 1514 року 82-ма малюнками). Гольбейн ілюстрував також інші книги, брав участь у створенні німецького перекладу Біблії Мартіна Лютера. Як і його батько, створював вітражі і писав портрети. Багато працював над декоруванням зовнішніх фасадів, перетворюючи таким чином скромні приватні будинки у чудові палаци, прикрашені колонами та фігурами.

«Мертвий Христос у труні», 1521—1522, Художній музей, Базель

1526 року Гольбейн залишив Базель, оскільки через Реформацію йому стало важко знаходити заробіток. В Англії він гостинно був прийнятий Томасом Мором, якому Еразм написав рекомендаційного листа. Підкоряючись смаку, що панував тоді в Англії, він за весь час свого перебування писав виключно портрети; зокрема портрети Мора та його родини, архієпископа Кентерберійського, астронома Кратцера, Годсельва.

Після повернення до Базеля у 1528 року Гольбейн закінчив фрески в залі ратуші (1530, сцени зі Старого Заповіту) і написав декілька портретів. 1532 року релігійні смути і перемога в Швейцарії іконоборчої партії змусили Гольбейна знову покинути Базель і вирушити до Англії, де він написав багато портретів. Згодом йому вдалося стати придворним живописцем короля Генріха VIII. Художник помер від чуми, що лютувала в Лондоні.

«Портрет Генріха VIII»

Живописні твори Гольбейна вирізняються тонко виписаним малюнком, пластичним моделюванням, прозорістю світлотіні, соковитістю і шириною пензля. Його малюнки повні їдкого сарказму, тонкої спостережливості і, незважаючи на свою життєву правду й індивідуальність, вражають красою форми й обробки. Значення Гольбейна в німецькому мистецтві полягає й у тому, що він переніс до Німеччини розквіт італійського відродження, не втративши при цьому свого національного характеру — в його роботах відчутні риси, розвинуті згодом в портретах Дюрера.

Автопортрет, 1542, Галерея Уффіці «Посланці (Жан де Дентвіль і Жорж де Сельв)», 1533. Національна галерея, Лондон


Народився Франсуа БУШО (29 листопада 1800, Париж - 7 лютого 1842, Париж) - французький художник.

Навчався образотворчого мистецтва у Жана Батіста Реньо і Гійома Летьєра. Лауреат Римської премії (1824), після отримання якої чотири роки працював в Італії. У 1835 році був нагороджений орденом Почесного легіону. Виконав ряд замовлень короля Луї-Філіпа, в тому числі написав полотно «Друга битва при Цюріху» (1837), поміщене у військовій галереї Версальського палацу. Відомий також своїми портретами.

«Генерал Массена в другій битві при Цюріху». Версаль


Родился Мануэль Жозе де Араужо Порту-алегре, барон Санту-Анжелу (29 ноября 1806, Риу-Парду в провинции Сао-Педро, Бразилия — 30 декабря 1879, Лиссабон, Португалия) — выдающийся бразильский поэт, живописец и архитектор.

Родился в дворянской семье. В 1829 году поступил в академию художеств в Рио-де-Жанейро, где его врождённый талант развился под руководством профессора Жан-Батиста Дебре, ученика Жака-Луи Давида. Несколько удачных портретов императора Педру I и его венценосной семьи дали ему возможность продолжить своё обучение в Париже и провести один год в Италии. В 1837 году Мануэль Жозе де Араужо Порту-алегре возвратился на родину, где получил кафедру в Академии художеств, которую потом переменил на кафедру в военной академии. Он обнаружил тогда необыкновенную деятельность на поприще искусства, являясь организатором во всех учреждениях, которые были основаны для целей науки и искусства.

Портрет работы Ф.Крумхольца, 1848 «Портрет Педру I, императора Бразилии», 1826


Народився Пьотр СТАХЕВИЧ (29 листопада 1858, с. Новосілки Гостинні, Поділля, нині Самбірський район Львівської обл. - 14 квітня 1938, Краків) - польський живописець, жанрист та ілюстратор.

У 1877-1883 роках пройшов курс навчання в краківській школі образотворчих мистецтв у класі Владислава Лужкевича і Флоріана Цинка, після чого продовжив навчання в Мюнхенській академії мистецтв (1883-1885). У 1885 році оселився в Кракові. Писав картини на релігійні та історичні сюжети, жанрові полотна і портрети.

Найбільшу популярність художнику принесли створені ним портрети жінок, одягнених в малопольські (краківські) національні вбрання. Петру Стахевичу належить авторство мозаїк, що прикрашають модерністський єзуїтський костел у Кракові.

«Горобина»

З картин його найбільш відомі: «Лицарі на Бабиній горі», «Польський косіньер», «Молитва», «Імпровізація», «Верба», «По дорозі в Сибір». Автор чудових ілюстрацій до «Quo vadis» Г. Сенкевича, творів Адама Міцкевича та М. Конопницької. Активно займався створенням ілюстрацій до реклам.

Автопортрет «Дівчина в краківському вбранні»


Родился Таир Теймур оглы САЛАХОВ (29 ноября 1928, Баку) — выдающийся азербайджанский и российский художник-живописец, педагог, профессор. Академик АХ СССР (1975). Народный художник СССР (1973). Герой Социалистического Труда (1989). Лауреат Государственной премий СССР (1968) и Государственной премии Российской Федерации (2012). Вице-президент Российской Академии художеств с 1997 года.

Родился в семье партийного работника Теймура Салахова, репрессированного в 1937. В 1950 году Салахов окончил Азербайджанское художественное училище им. А. Азим-заде, в 1957 — МГАХИ имени В. И. Сурикова (мастерская П. Д. Покаржевского). Он стал одним из наиболее выдающихся советских художников периода «оттепели» и одним из основоположников и лидеров так называемого «сурового стиля» в живописи, который был вызовом приглаженному реализму сталинского времени.

«Женщины Апшерона», 1967

Видное место в творчестве художника занимает цикл произведений о нефтяниках Азербайджана. В числе наиболее известных работ Салахова картины «Утренний эшелон» (1958), «Ремонтники» (1960), «Над Каспием» (1961), «Женщины Апшерона» (1967), «Утро на Каспии» (1986) и др. Автор портретов, в том числе деятелей искусства (известный «Портрет композитора Кара Караева», 1960). Салахов также получил признание за свои натюрморты и пейзажи Апшерона, декорации к спектаклям, работы, выполненные в США, Италии, Мексике («Мексиканская коррида» (1969)) и других странах.

«Портрет композитора Кара Караева», 1960

В период с 1963 по 1974 год Таир Салахов преподавал в Азербайджанском государственном институте имени М. Алиева, а с 1975 года — в Московском художественном институте им. В. И. Сурикова (в 1984—1992 годах заведовал кафедрой живописи и композиции). С 1992 года — вице-президент Международной федерации художников (IFA).

«Кафе Греко»


29 листопада 1929 року в Філадельфії (Пенсильванія, США) відкрився Музей Родена - художній музей, який має другу за кількістю (після музею в Парижі) колекцію робіт скульптора Огюста Родена.

Колекція була зібрана в 1923-1926 роках кіно- і театральних магнатом Жюлем Мастбаумом (1872-1926) спеціально як дар місту Філадельфія. Всього за 3 роки Мастбаум зібрав найбільшу поза Парижем колекцію робіт Родена. У 1926 році він замовив французьким архітекторам Полю Кре і Жаку Греберу будівлю музею і сади.

Колекція музею нараховує 133 роботи скульптора. Вона включає бронзове лиття, гіпсові заготовки, а також листи і книги. Копія найвідомішої роботи Родена, «Мислителя» (1880-1882), зустрічає відвідувачів біля входу в музей. У музеї також представлені повторення інших знаменитих робіт Родена - таких, як «Поцілунок» (1886), «Вічна весна» (1884), «Бронзова доба» (1875-1876) і «Громадяни Кале».

Роден. «Вічна весна»


Народився Михайло Никифорович ЧОРНИЙ (29 листопада 1933, с. Мала Жмеринка Вінницької обл.) - живописець, графік. Народний художник України (2009).

Навчався на факультетах скульптури, а потім живопису Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. У 1968 році закінчив Київський державний художній інститут за фахом «живопис» (викладачі: Михайло Іванович Хмелько та Віктор Васильович Шаталін). У 1971 році завершив навчання у Всесоюзному заочному народному університеті ім. Н. К. Крупської (викладачі: Михайло Гордійович Дерегус і Сергій Олексійович Григор'єв). Учасник понад двохсот всесоюзних і республіканських виставок, починаючи з 1968 року. Член НСХУ з 1972. Заслужений художник України з 1994. Основні твори: «Леонтович з хором» (1976), «Леся Українка на Івана Купала» (1983), «Пам'яті М. Дерегуса» (2002), «Настя Присяжнюк» (2003 ), «Чорнобильські мадонни» (2003), «Отаман Зелений» (2009), «Різдвяний ранок» (2009).

«Устим Кармелюк», 1989


Родился Джеймс РОЗЕНКВИСТ (29 ноября 1933, Гранд-Форкс, Северная Дакота, США) — американский современный художник, один из крупнейших представителей поп-арта.

Обучался в Школе искусств Миннеаполиса и в университете Миннесоты (1952-1954). В 1955 переезжает в Нью-Йорк; получает здесь стипендию Студенческой лиги искусств, знакомится с Робертом Индианой, Джаспером Джонсом, Элсвортом Келли и Робертом Раушенбергом. С 1960 — начинает создавать на основе рекламных плакатов крупноформатные полотна в стиле поп-арт, создав некий симбиоз рекламы, дизайна и живописи и во многом предвосхитивший компьютерную графику сегодняшнего дня. В 1962 — первая персональная выставка в нью-йоркской Зелёной галерее (Green Gallery), привлекшая большое внимание общественности и прессы. 1965 — начало международной известности художника, после создания полотна «F-111», которое критика окрестила «новой Герникой»; этот причудливый конгломерат орудий массового уничтожения, названный «в честь» серийной марки военного самолета, создавался в русле пацифистских движений против войны во Вьетнаме.

«F-111»

Работы Дж. Розенквиста, как правило, представляют собой соединение разорванных, созданных в различных пропорциях изображений, которые мастер умело комбинирует и противопоставляет, создавая при этом смысловые композиции, зачастую воспринимаемые абстрактным или провоцирующим образом. Кроме произведений живописи, мастер работает в области коллажа, графики и рисунка. Работы Дж. Розенквиста оказали существенное влияние на творчество ряда художников последующих поколений.

«Диски», 1963


Народився Олександр Дмитрович ПОСТУПНИЙ (29 листопада 1945, Харків - 20 листопада 2009, там само) - харківський живописець. Заслужений діяч мистецтв України (1998). Творчий псевдонім Alex.

Закінчив Харківський державний інститут культури в 1974 році, режисер за освітою. Член Спілки театральних діячів України з 1990, харківського відділення НСХУ з 1995. Учасник всеукраїнських і міжнародних виставок з 1993. Персональні виставки: Харків - 1990, 1993, 1995; Бельфорт (Франція) - 1993; Дюбюк (США) - 1997.

«Спас», 1997