29 ноября
Джованні БЕЛЛІНІ (близько 1430, Венеція (?) — 29 листопада 1516, Венеція) — італійський художник, засновник венеційської школи живопису. Молодший брат Джентіле Белліні.
Син Якопо Белліні (1400—1471), у майстерні якого разом з братом Джентіле Белліні розпочав навчання живопису і власну кар'єру художника. Малював портрети та різні релігійні композиції. Ранні роботи Джованні Белліні створені під впливом його шурина Мантенья.
Особистий стиль Джованні виробився у 70-і роки XV століття. У Джованні Белліні різноманітна тематика, чимало Мадонн. Визначна новація — введення у картину пейзажу, причому не пов'язаного з основним сюжетом художнього твору. Твори митця — емоційні, але дуже м'які, дарують відчуття спокою і благодаті. Художник писав переважно олійними фарбами, а не темперою. Са́ме з серед. 70-х рр. XV ст. Джованні оволодів новою для Венеції технікою олійного живопису.
Стиль Джованні Белліні коливався від статичної манери венеціанських робіт середини XV сторіччя до гармонії і пишноти робіт епохи Високого Відродження. Митець запровадив м'які тони, гармонію в композицію і використовував світлі кольори, що гарно вплинуло на наступне покоління живописців. На само́го ж митця, вважається, вплинула голландська школа з її зосередженням на деталях. Цей же вплив, водночас не приводить митця до еклектизму, йому вдається дуже гармонійно поєднувати найкращі здобутки сучасних йому образотворчих шкіл. Альбрехт Дюрер писав про нього у 1506 році: «Він дуже старий, але він усе ще найкращий художник». Джованні Белліні був учителем Джорджоне й Тіціана.
 |
 |
| Автопортрет | «Мадонна на луці», бл. 1500, Національна галерея, Лондон |
Ганс ГОЛЬБЕЙН молодший (1497, Аугсбург — 29 листопада 1543, Лондон) — німецький художник епохи Відродження. Найзнаменитіший представник родини Гольбейнів.
Навчався живопису у свого батька — Ганса Гольбейна старшого. Перебував під впливом Ганса Буркмайра. Пізніше з братом Амброзіусом Гольбейном переселився у Базель (Швейцарія), де брати два роки працювали в майстерні Г. Гербстера. У місті Гольбайн познайомився з багатьма гуманістами і вченими цього періоду, у тому числі з Еразм Роттердамський. На прохання останнього ілюстрував його роботу — «Похвала глупоті» (видання 1514 року 82-ма малюнками). Гольбейн ілюстрував також інші книги, брав участь у створенні німецького перекладу Біблії Мартіна Лютера. Як і його батько, створював вітражі і писав портрети. Багато працював над декоруванням зовнішніх фасадів, перетворюючи таким чином скромні приватні будинки у чудові палаци, прикрашені колонами та фігурами.
 |
| «Мертвий Христос у труні», 1521—1522, Художній музей, Базель |
1526 року Гольбейн залишив Базель, оскільки через Реформацію йому стало важко знаходити заробіток. В Англії він гостинно був прийнятий Томасом Мором, якому Еразм написав рекомендаційного листа. Підкоряючись смаку, що панував тоді в Англії, він за весь час свого перебування писав виключно портрети; зокрема портрети Мора та його родини, архієпископа Кентерберійського, астронома Кратцера, Годсельва.
Після повернення до Базеля у 1528 року Гольбейн закінчив фрески в залі ратуші (1530, сцени зі Старого Заповіту) і написав декілька портретів. 1532 року релігійні смути і перемога в Швейцарії іконоборчої партії змусили Гольбейна знову покинути Базель і вирушити до Англії, де він написав багато портретів. Згодом йому вдалося стати придворним живописцем короля Генріха VIII. Художник помер від чуми, що лютувала в Лондоні.
 |
| «Портрет Генріха VIII» |
Живописні твори Гольбейна вирізняються тонко виписаним малюнком, пластичним моделюванням, прозорістю світлотіні, соковитістю і шириною пензля. Його малюнки повні їдкого сарказму, тонкої спостережливості і, незважаючи на свою життєву правду й індивідуальність, вражають красою форми й обробки. Значення Гольбейна в німецькому мистецтві полягає й у тому, що він переніс до Німеччини розквіт італійського відродження, не втративши при цьому свого національного характеру — в його роботах відчутні риси, розвинуті згодом в портретах Дюрера.
 |
 |
| Автопортрет, 1542, Галерея Уффіці | «Посланці (Жан де Дентвіль і Жорж де Сельв)», 1533. Національна галерея, Лондон |
Народився Франсуа БУШО (29 листопада 1800, Париж - 7 лютого 1842, Париж) - французький художник.
Навчався образотворчого мистецтва у Жана Батіста Реньо і Гійома Летьєра. Лауреат Римської премії (1824), після отримання якої чотири роки працював в Італії. У 1835 році був нагороджений орденом Почесного легіону. Виконав ряд замовлень короля Луї-Філіпа, в тому числі написав полотно «Друга битва при Цюріху» (1837), поміщене у військовій галереї Версальського палацу. Відомий також своїми портретами.
 |
 |
| «Генерал Массена в другій битві при Цюріху». Версаль |
Народився Мануель Жозе де Араужо Порту-алегре, барон Санту-Анжелу (29 листопада 1806, Ріу-Парду в провінції Сао-Педро, Бразилія - 30 грудня 1879, Лісабон, Португалія) - видатний бразильський поет, художник і архітектор.
Народився в дворянській сім'ї. У 1829 році вступив до академії мистецтв в Ріо-де-Жанейро, де його вроджений талант розвинувся під керівництвом професора Жан-Батиста Дебре, учня Жака-Луї Давида. Кілька вдалих портретів імператора Педру I і його вінценосної сім'ї дали молодому художнику можливість продовжити своє навчання в Парижі і провести один рік в Італії. У 1837 році Мануель Жозе де Араужо Порту-алегре повернувся на батьківщину, де отримав кафедру в Академії мистецтв, яку потім змінив на кафедру у військовій академії. Він виявив тоді надзвичайну діяльність на терені мистецтва, будучи організатором у всіх установах, які були засновані для цілей науки і мистецтва.
 |
 |
| Портрет роботи Ф.Крумгольца, 1848 | «Портрет Педру I, імператора Бразилії», 1826 |
Народився сер Вільям Блейк РІЧМОНД (29 листопада 1842, Лондон - 11 лютого 1921, Лондон) - англійський живописець, автор мозаїчних прикрас купола і апсиди Собору Святого Павла в Лондоні. Професор красних мистецтв в Оксфордському університеті в 1879-1883 роках.
Походив з династії художників. У віці чотирнадцяти років Вільям Блейк почав навчання в школі Королівської академії мистецтв, яке тривало три роки. У 1859 році відвідав Італію, де вивчав роботи старих майстрів, що вплинуло на його власний стиль.
Малював масштабні полотна на традиційні для академізму міфологічні та історичні сюжети. 1880-і - 90-і роки принесли Річмонду вище професійне визнання. У 1888 році він був обраний членом-кореспондентом Королівської академії, в 1895 році - академіком, а 1897 року зведений в лицарі.
В галузі декоративного мистецтва найвідомішими роботами Річмонда стали вітражні та мозаїчні прикраси Собору Святого Павла в Лондоні.
 |
 |
| Автопортрет у віці 21 рік, 1863 | «Гера у Гефеста», 1902 |
Народився Пйотр СТАХЕВИЧ (29 листопада 1858, с. Новосілки Гостинні, Поділля, нині Самбірський район Львівської обл. - 14 квітня 1938, Краків) - польський живописець, жанрист та ілюстратор.
У 1877-1883 роках пройшов курс навчання в краківській школі образотворчих мистецтв у класі Владислава Лужкевича і Флоріана Цинка, після чого продовжив навчання в Мюнхенській академії мистецтв (1883-1885). У 1885 році оселився в Кракові. Писав картини на релігійні та історичні сюжети, жанрові полотна і портрети.
Найбільшу популярність художнику принесли створені ним портрети жінок, одягнених в малопольські (краківські) національні вбрання. Петру Стахевичу належить авторство мозаїк, що прикрашають модерністський єзуїтський костел у Кракові.
 |
| «Горобина» |
З картин його найбільш відомі: «Лицарі на Бабиній горі», «Польський косіньер», «Молитва», «Імпровізація», «Верба», «По дорозі в Сибір». Автор чудових ілюстрацій до «Quo vadis» Г. Сенкевича, творів Адама Міцкевича та М. Конопницької. Активно займався створенням ілюстрацій до реклам.
 |
 |
| Автопортрет | «Дівчина в краківському вбранні» |
Народився Таїр Теймур огли САЛАХОВ (29 листопада 1928, Баку) - видатний азербайджанський і російський художник-живописець, педагог, професор. Академік Академії мистецтв СРСР (1975). Народний художник СРСР (1973). Народний художник Азербайджанської РСР (1963). Герой Соціалістичної Праці (1989). Лауреат Державної премій СРСР (1968) і Державної премії Російської Федерації (2012). Віце-президент Російської Академії мистецтв з 1997 року.
Народився в сім'ї партійного працівника Теймура Салахова, репресованого в 1937. У 1950 році закінчив Азербайджанськє художнє училище ім. А. Азім-заде, в 1957 - МДАХІ імені В. І. Сурикова (майстерня П. Д. Покаржевського). Він став одним з найбільш видатних радянських художників періоду «відлиги» і одним з основоположників і лідерів так званого «суворого стилю» в живописі, який був викликом пригладженому реалізму сталінського часу.
 |
| «Жінки Апшерону», 1967 |
Чільне місце в творчості художника займає цикл картин про нафтовиків Азербайджану. У числі найбільш відомих робіт Салахова картини «Ранковий ешелон» (1958), «Ремонтники» (1960), «Над Каспієм» (1961), «Жінки Апшерону» (1967), «Ранок на Каспії» (1986) та ін.
Автор портретів, в тому числі діячів мистецтва (відомий «Портрет композитора Кара Караєва», 1960). Салахов також отримав визнання за свої натюрморти і пейзажі Апшерону, декорації до вистав, роботи, виконані в США, Італії, Мексиці («Мексиканська корида», 1969) та інших країнах.
 |
| «Портрет композитора Кара Караєва», 1960 |
У період з 1963 по 1974 рік Таїр Салахов викладав в Азербайджанському державному інституті імені М. Алієва, а з 1975 року - в Московському художньому інституті ім. В. І. Сурікова (у 1984-1992 роках завідував кафедрою живопису і композиції). Від 1992 року - віце-президент Міжнародної федерації художників (IFA).
 |
 |
| «Кафе Греко» |
Народився Ервін ГЕРІХ (29 листопада 1922, Кассель - 6 листопада 2004, Мербуш поблизу Дюссельдорфа) - німецький художник і скульптор.
Навчався в школі прикладного мистецтва в Касселі. Учасник Другої світової війни. Після війни продовжив навчання в дюссельдорфській Академії мистецтв, в класі скульптури, очолюваній Евальдом Матаре (до 1950 року). Одружившись, Геріх з 1953 року і до кінця життя проживає в Мербуші біля Дюссельдорфа. З 1969 викладає в дюсельдорфській Академії. Від 1974 року він - член берлінської Академії мистецтв.
У початковий період творчості Е.Геріх створює стилізовані скульптури тварин, малюнки і графічні зображення рослин і різних предметів. Починаючи від 1959 він стає автором картонних пластичних робіт, малюнків і графічних творів. У 1980 році він починає роботу над проектом «Музейний острів Гомбройх» поблизу Нейсса. Тут знаходилася майстерня художника, і тут було створено багато його відомих робіт. За свою художню діяльність Е.Геріх був відзначений численними нагородами та преміями.
 |
 |
| Без назви (1978). Білий мармур. |
29 листопада 1929 року в Філадельфії (Пенсильванія, США) відкрився Музей Родена - художній музей, який має другу за кількістю (після музею в Парижі) колекцію робіт скульптора Огюста Родена.
Колекція була зібрана в 1923-1926 роках кіно- і театральних магнатом Жюлем Мастбаумом (1872-1926) спеціально як дар місту Філадельфія. Всього за 3 роки Мастбаум зібрав найбільшу поза Парижем колекцію робіт Родена. У 1926 році він замовив французьким архітекторам Полю Кре і Жаку Греберу будівлю музею і сади.
Колекція музею нараховує 133 роботи скульптора. Вона включає бронзове лиття, гіпсові заготовки, а також листи і книги. Копія найвідомішої роботи Родена, «Мислителя» (1880-1882), зустрічає відвідувачів біля входу в музей. У музеї також представлені повторення інших знаменитих робіт Родена - таких, як «Поцілунок» (1886), «Вічна весна» (1884), «Бронзова доба» (1875-1876) і «Громадяни Кале».
 |
 |
| Роден. «Вічна весна» |
Народився Михайло Никифорович ЧОРНИЙ (29 листопада 1933, с. Мала Жмеринка Вінницької обл.) - живописець, графік. Народний художник України (2009).
Навчався на факультетах скульптури, а потім живопису Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. У 1968 році закінчив Київський державний художній інститут за фахом «живопис» (викладачі: Михайло Іванович Хмелько та Віктор Васильович Шаталін). У 1971 році завершив навчання у Всесоюзному заочному народному університеті ім. Н. К. Крупської (викладачі: Михайло Гордійович Дерегус і Сергій Олексійович Григор'єв). Учасник понад двохсот всесоюзних і республіканських виставок, починаючи з 1968 року. Член НСХУ з 1972. Заслужений художник України з 1994. Основні твори: «Леонтович з хором» (1976), «Леся Українка на Івана Купала» (1983), «Пам'яті М. Дерегуса» (2002), «Настя Присяжнюк» (2003 ), «Чорнобильські мадонни» (2003), «Отаман Зелений» (2009), «Різдвяний ранок» (2009).
 |
 |
| «Устим Кармелюк», 1989 |
Народився Джеймс РОЗЕНКВІСТ (29 листопада 1933, Гранд-Форкс, Північна Дакота, США - 31 березня 2017, Нью-Йорк) - американський сучасний художник, один з найбільших представників поп-арту.
Навчався в Школі мистецтв Міннеаполіса і в університеті Міннесоти (1952-1954). У 1955 переїжджає в Нью-Йорк; отримує тут стипендію Студентської ліги мистецтв, знайомиться з Робертом Індіаною, Джаспером Джонсом, Елсвортом Келлі і Робертом Раушенбергом. Від 1960 - починає створювати на основі рекламних плакатів великоформатні полотна в стилі поп-арту, створивши якийсь симбіоз реклами, дизайну та живопису і багато в чому передбачивши комп'ютерну графіку сьогоднішнього дня. У 1962 - перша персональна виставка в нью-йоркській Зеленій галереї (Green Gallery), яка привернула велику увагу громадськості і преси. 1965 - початок міжнародної популярності художника, після створення полотна «F-111», яке критика охрестила «новою Гернікою»; цей химерний конгломерат знарядь масового знищення, названий «на честь» серійної марки військового літака, створювався в руслі пацифістських рухів проти війни у В'єтнамі.
 |
| «F-111» |
Роботи Дж. Розенквіста, як правило, представляють собою з'єднання розірваних, створених у різних пропорціях зображень, які майстер вміло комбінує і протиставляє, створюючи при цьому смислові композиції, що часто сприймаються абстрактним або провокуючим чином. Крім творів живопису, майстер працював у царині колажу, графіки та малюнка. Роботи Дж. Розенквіста мали істотний вплив на творчість багатьох художників наступних поколінь.
 |
 |
| «Диски», 1963 |
Народився Олександр Дмитрович ПОСТУПНИЙ (29 листопада 1945, Харків - 20 листопада 2009, там само) - харківський живописець. Заслужений діяч мистецтв України (1998). Творчий псевдонім Alex.
Закінчив Харківський державний інститут культури в 1974 році, режисер за освітою. Член Спілки театральних діячів України з 1990, харківського відділення НСХУ з 1995. Учасник всеукраїнських і міжнародних виставок з 1993. Персональні виставки: Харків - 1990, 1993, 1995; Бельфорт (Франція) - 1993; Дюбюк (США) - 1997.
 |
 |
| «Спас», 1997 |