29 октября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

29 октября

Родился Андрей Петрович РЯБУШКИН (29 октября 1861, с. Станичная слобода Тамбовской губ. — 10 мая 1904, Дидвино Санкт-Петербургской губ.) — русский живописец. Мастер жанровых и исторических картин, в основном воссоздающих московский быт XVII века.

Ря́бушкин родился в семье иконописца и с ранних лет помогал отцу и старшему брату. В 14 лет Рябушкин осиротел, но его способности заметил гостивший в селе студент Московского училища живописи, ваяния и зодчества А. Х. Преображенский. Он увез юношу в Москву, определил его в училище. Училище Рябушкин не закончил, уехал в Петербург, где поступил в 1882 году в Академию художеств. Его дипломной работой стало произведение на религиозную тему — «Снятие с креста» (1890 г).

В 1890-х годах художник писал различные заказные работы, рисунки и акварели для разного рода изданий и альбомов. Его крупной исторической картиной в этот период стала «Московская улица XVII века» (1896 г). В 1901 году Рябушкиным была написана одна из лучших его картин «Свадебный поезд в Москве». На ней также изображена Москва XVII века. В последние годы жизни Рябушкин увлекается созданием иллюстраций к русским былинам и к деревенским темам. В это время им написаны картины: «За водой» (1898), «В деревне» (1902), «Втёрся парень в хоровод…» (1902), «В деревне. К обедне» (1903).

«Русские женщины 17 столетия в церкви»


Родился Эдуард УОДСВОРТ (29 октября 1889, Клекхитон, Уэст-Йоркшир —21 июня 1949, Лондон) — английский художник.

В 1906—1907 годах учится на инженера в Мюнхене; параллельно в свободное время изучает живопись. Позднее учится в лондонской Школе искусств Слейд. В 1912 году Уодсворт участвует в организованной художником и художественным критиком Роджером Фраем Второй постимпрессионистской выставки в галерее Графтон. Вскоре после этого Уодсворт познакомился и подружился с Уиндхемом Льюисом, и с другими художниками-футуристами принимает участие в футуристической выставке в галерее Доре.

Участвовал в Первой мировой войне, при высадке десанта в 1917 году на остров Мудрос был тяжело ранен. Одним из увлечений художника стали морские суда, которые он с удовольствием декорировал в так называемый ослепляющий камуфляж. После войны тема флота была одной из основных в его творчестве.

В 1920-е годы Э.Уодсворт уходит из авангардистского движения и посвящает своё творчество реалистической живописи. В то же время в ряде его произведений проявляются явные сюрреалистическое черты, хотя Уодсворт официально никогда не поддерживал творческие отношения с сюрреалистами.

The Beached Margin, 1937 . Галерея Тэйт, Лондон


Народився Михайло Григорович ЛИСЕНКО (29 жовтня 1906, Шпилівка, Харківська губернія, (нині Сумська область) — 8 травня 1972, Київ) — український скульптор, академік, народний художник СРСР (1963), народний художник УРСР (1960), заслужений діяч мистецтв УРСР (1943). Батько скульптора Богдана Лисенка.

Народився в українській селянській родині. Інвалід з дитинства — внаслідок туберкульозу кісток мав горб на спині, після перелому ноги кістки зрослися неправильно, нога не згиналася у коліні та була коротша за іншу на 12 см. У 1926 році вступив до Харківського художнього інституту. З 1944 року починає викладацьку кар'єру. У 1947 році здобув вчене звання професор. У Київському державному художньому інститут працював на кафедрі скульптури 1944—1971, завідувач кафедри 1946—1960, у 1960—1971 керував навчально-творчою майстернею скульптури.

Найвідоміші роботи: «Пагорб Слави» (1947), пам'ятники М. Щорсу (спільно зі співавторами), М. Лисенку, О. Пушкіну, «Партизанський рейд» (1947, установлений у 1960), С. Ковпаку, Тарасу Шевченко (Ашхабад, Париж), Івану Франку (Свалява, Вінніпег, Хмельницький), пам'ятник у Бабиному Ярі (1976), також пам'ятники радянським діячам.

Творче життя Михайла Лисенка проходило в нерозривній єдності з педагогічною діяльністю. За 28 років педагогічної діяльності Михайло Григорович випустив 106 скульпторів. Четверо з них стали академіками, один ~ члєном-кореспондентом Академії мистецтв України (В. Бородай, В. Зноба, В. Прядка, В. Чепелик, О. Скобліков); сім - народними художниками України (Н. Дерегус, Г. Кальченко, О. Олійник, В. Полоник, В. Прядка, О. Скобліков, В. Чепелик); вісім - заслуженими художниками України (Є. Горбань, Б. Климушко, В. Медведєв, П. Мовчун, В. Нечуйвітер, В.Тараненко, Ю. Укадер); тринадцять - заслуженими діячами мистецтв України. Від кореня лисенківської школи пішла й академічна система скульптурного навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Портрет М.Г. Лисенка, худ.Вітковський. 2002 Пам'ятник Тарасу Шевченку в Ашгабаді. Скульптор – М.Лисенко


Народився Анатолій Никифорович ШКУРКО (29 жовтня 1924, село Смолин Чернігівської області) — український художник, член Національної спілки художників України з 1960 року. Заслужений художник України з 1996 року, народний художник України з 2009 року. З 2015 року — почесний громадянин Чернігова.

Мріючи з дитинства стати художником, одразу після закінчення школи у 1939 році Анатолій Шкурко вступає до Харківського художнього училища, але закінчити навчання завадить війна. Анатолій Шкурко дійшов бійцем 1-го Білоруського фронту до Берліну. У 1946 році поступив, а у 1951 році закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна, де його педагогами з фаху були видатні художники Р. Френц, Д. Альховський, І. Сорокін.

Діапазон художніх інтересів А. Н. Шкурка широкий. Він випробує свої сили в усіх жанрах живопису, звертається до широкого кола тем і образів: історія України, різні куточки її природи, мирна праця людини-трудівника, тихе життя речей, що повсякденно оточують її. Художник заявив про себе портретами, що було для нього знаковим. В міських пейзажах майстер зумів втілити любов до рідного міста, і водночас правду про повсякденне його життя. Особливістю творчості художника є відчутна присутність людини в його пейзажах, що надає їм своєрідної жанровості.

«Зима», 1974


Народився Віктор Георгійович КО́ЗІК (29 жовтня 1937, Київ) – живописець. Заслужений художник України від 2017.

Закінчив Київський художній інститут у 1963 (викладачі - В. Забашта, В. Костецький, О. Лопухов, К. Трохименко). Працював на Київському художньо-виробничому комбінаті. Член Національної спілки художників України від 1970. Від 1991 – на творчій роботі. Учасник всеукраїнських, всесоюзних виставок від 1964. Персональні – у Києві (1996, 2003, 2005), Москві (2004), Старому Ґраді (Хорватія, 2009).

Основні жанри – пейзаж, тематична картина, портрет, натюрморт. Для творчості Віктора Козіка характерні майстерна композиція, збалансованість ліній і колірних плям; у пейзажах – графічність силуетів дерев, будинків, культових споруд. Брав участь у виконанні розписів Михайлівського Золотоверхого собору у Києві (2001–02), Покровської церкви у Севастополі, Успенської церкви у м. Жданівка (Донецька обл.).



Народилася Віра Іванівна ЧУРСІНА (29 жовтня 1949, с. Борисівка Бєлгородської обл.) - графік, живописець. Заслужений діяч мистецтв України.

Член Харківського відділення Національної спілки художників України (1992). У 1972 році закінчила Орловський державний педагогічний інститут - художньо-графічне відділення. У 1980 році захистила диплом в Харківському художньо-промисловому інституті за фахом "Станкова графіка". Від 1980 року бере участь в міжнародних, всеукраїнських та обласних виставках.

Лауреат Муніципальної премії м.Харкова 2004 року в галузі живопису. Віра Іванівна Чурсіна свою творчу діяльність успішно поєднує з педагогічною роботою. Вона є визнаним художником-педагогом з 42-річним стажем, професором, одним з провідних педагогів кафедри живопису Харківської державної академії дизайну і мистецтв.

«Вечірній натюрморт», 2005


Народився Андрій Андрійович ПІКУШ (29 жовтня 1950, Петриківка, Дніпропетровська область) — майстер декоративно-прикладного мистецтва, народний художник України (2013), заслужений майстер народної творчості України (1981 р.), член Національної спілки художників України (з 1977 р.), лауреат премії імені Катерини Білокур (2009 р.)

Працює в галузі петриківського декоративного розпису. Закінчив Дніпропетровське художнє училище в 1969 році за спеціальністю «Малярство та педагогіка» (педагог - К.Беркута). 1991 року організував творче об'єднання «Петриківка», в якому народні майстри стали співвласниками підприємства. Від 2017 року очолює Дніпропетровську обласну організацію Спілки художників України.



Народився Сергій Якович АЛІЄВ-КОВИКА (29 жовтня 1956, с. Бабайківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.) – дніпровський художник-графік.

Почав малювати в ізостудії Будинку піонерів у свого першого вчителя Юрія Михайловича Клочка. Після служби у війську вчився в студії Григорія Чернети. 1988 року закінчив Московський поліграфічний інститут (майстерня народного художника СРСР М. Митурича). Працював 1978–80 художником-оформлювачем Дніпропетровського трубопрокатного заводу; потім - на творчій роботі; від 2006 – викладач живопису, малюнку та композиції кафедри дизайну Київського університету культури та мистецтв. Основні галузі творчості – дизайн книги, станкова графіка (гравюра на дереві), живопис, скульптура (в камені, залізі, дереві), фотографія. Учасник міських, обласних художніх виставок від 2001. Керівник майстерні другованої графіки «Пороги» Музею українського живопису (м.Дніпро). Обласна літературно-художня премія ім. В. Підмогильного (2006).

У свій творчості Сергій Алієв-Ковика, йдучи від традиції українських стародруків, народного мистецтва, старої німецької гравюри та творів німецьких експресіоністів приходить до власного, так би мовити, «суворого» стилю у графіці та живопису – до жорсткої побудови простору, лаконічності, точності, ясності, відвертості.

«Жебрак», 1991. Дереворіт


.

29 жовтня 2004 року було відкрито Національний музей сучасного мистецтва в Бухаресті.

Розташований у всесвітньо відомому Палаці парламенту - символі тоталітарного минулого Румунії. Для зведення цього пам'ятника людської гігантоманії в другій половині 1980-х були знесені цілі квартали «Балканського Парижа», як раніше називали Бухарест, що позбавило місто його обличчя і неабиякого шарму. За свої вражаючі розміри палац навіть потрапив до Книги рекордів Гіннеса, причому двічі.

Музей зайняв чотириповерхову будівлю в західному крилі Палацу парламенту, практично повністю виконану зі скла. У музеї у всьому різноманітті представлено мистецтво таким, яким його бачать сучасні художники Румунії. Тут можна побачити все його форми: живопис, скульптуру, інсталяції, відеоарт. Колекція музею поки не дуже велика, але безперечно варта уваги.



29 жовтня 2010 року в Маріуполі було відкрито Художній музей ім. А.І. Куїнджі.

Музей знаходиться в історичній частині міста, по вулиці Георгіївській, 58, в будівлі стилю модерн, побудованій на самому початку минулого століття. Колекція музею налічує 650 живописних, 960 графічних творів, 150 скульптур, понад 300 творів декоративно-прикладного мистецтва.

На першому поверсі музею в 3-х залах розмістилися експозиції, що розповідають про життя і творчість Архипа Івановича Куїнджі: фотографії, документи, листи, предмети меблів того часу. Але головне - це картини великого майстра. У музеї представлені їх копії в натуральну величину, дуже хорошої якості. Є і оригінали А.І. Куїнджі: ескіз «Червоний захід», два етюди «Осінь. Крим» і «Ельбрус».

В експозиції 4-го залу на першому поверсі представлені живописні та графічні роботи сучасників А.І. Куїнджі: І.К. Айвазовського, О.П. Боголюбова, В.В. Верещагіна, М.Н. Дубовського, Л.Ф. Лагоріо, І.І. Шишкіна, портрет Куїнджі пензля Г.О. Калмикова, учня А.І. Куїнджі. В експозиційних залах другого поверху експонуються картини, подаровані місту після проведення першої республіканської виставки пейзажу «Меморіал А.І. Куїнджі» в 1973 році. Це прекрасні роботи визнаних майстрів пейзажу: М. Глущенка, М. Дерегуса, І. Марчука, Т. Яблонської, С. Шишка, В. Цвєткової та ін.

Справжньою окрасою експозиції стали твори маріупольських художників, заслужених художників України М. Бендрика, П. Кота, а також картини Л. Гаді, Ю. Злидня, І. Бертякова, Г. Пришедька, В. Арнаутова та інших художників.

Будівля музею Перша екскурсія по експозиції, присвячена життю і творчості А. І. Куїнджі