29 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

29 августа

Народився Іван Семенович (Васильович) БУГАЄВСЬКИЙ-БЛАГОДАРНИЙ (Богаєвський-Благодатний) (29 серпня 1773, Київ —1859, Санкт-Петербург) — відомий художник-портретист 1-ї половини 19-го століття.

Народився в сім'ї простого київського міщанина. У 1779-1794 навчався в Академії мистецтв під керівництвом знаменитого професора Щукіна. Служив у міністерстві внутрішніх справ, одночасно займаючись живописом. Дружив з відомим живописцем О.Г.Венеціановим. За «Портрет гусарського офіцера» (1822) став кандидатом в академіки. У 1824 році, написавши з натури портрет професора історичного живопису Андрія Івановича Іванова, удостоївся звання академіка живопису.

Автор цілої серії портретів відомих історичних діячів, а також простих людей, селян. Портрети, написані Бугаєвським-Благодарним, вражали своєю реалістичністю. Також розписував церкви, що знову відбудовувались після наполеонівської навали, прикрашав їх фресками, писав ікони.

«Автопортрет», 1814 «Портрет графа В.П.Кочубея», 1837


Народився Жан Огюст Домінік ЕНГР (29 серпня 1780, Монтобан, Франція - 14 грудня 1867, Париж) - французький художник, лідер європейського академізму XIX століття.

Навчався в Тулузькій академії красних мистецтв. Продовжив освіту в Парижі, де 1797 року стає учнем Жака-Луї Давида. У 1802 році за картину «Ахіллес приймає в своєму наметі посланців Агамемнона» отримав так звану «велику римську премію», що давало право на поїздку в Італію за рахунок французького уряду. У 1806-1824 роках Енгр навчався і працював у Римі і Флоренції. Після повернення в Париж він відкриває школу живопису. У 1835-1841 Енгр очолює Французьку академію в Римі. Від 1841 року до кінця життя живе в Парижі.

«Апофеоз Гомера», 1826—1827. Лувр, Париж


«Чудово володіючи рисунком, Енгр у своїх картинах постійно прагнув до ідеальної досконалості і краси форм, причому зразками для нього були спершу антики, а потім твори Рафаеля. Його фігури відмінно модельовані в приємних, свіжих і гармонійних тонах, але колориту їх тіла бракує теплоти і блиску, які обумовлюються силою кинутого на них світла. Втім, цей недолік поступово зменшувався, і в пізніших роботах Енгра, як, наприклад, картина «Турчанки в лазні», написаній на 84-му році його життя, голе жіноче тіло справляє враження самої натури, але тільки очищеної від випадкових вад, облагородженої і, завдяки вкладеному в нього почуттю витонченого, не збуджує грішних помислів. Під час всієї своєї діяльності Енгр залишався ворогом густої накладки фарб і занадто складної палітри, але писав в міру соковитим, рівним і делікатним пензлем, користуючись колерами, тільки необхідними для отримання бажаного ефекту. Спочатку, слідуючи по стопах свого вчителя, Давида, він брав сюжети з класичної давнини, але потім став зображати, крім них, релігійні сюжети, епізоди з розповідей великих поетів і історико-побутові сцени, прекрасно характеризуючи особи, які беруть участь в них, і намагаючись вірно передавати їх костюми і всю обстановку. Він виявив себе напрочуд вправним майстром також у портретах, як писаних олійними фарбами, так і мальованих олівцем. Творами Енгра особливо багатий Луврський музей в Парижі» (Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона).

«Автопортрет», 1804 «Жанна д'Арк на коронації Карла VII», 1854


Народився Леон КОНЬЄ (29 серпня 1794, Париж - 20 листопада 1880, там само) - французький художник, представник неокласицизму і романтизму.

У травні 1812 року Коньє вступає в паризьку Школу витончених мистецтв, в клас художника П'єра Нарциса Герена. За допомогою вчителя 1814 року представляє одну зі своїх робіт на виставці у Французькій академії. У 1817 році за роботу «Звільнення Олени Кастором і Поллуксом» йому присуджується Римська премія 1-го ступеня. У 1817 році художник успішно виставляється також в Паризькому салоні. Разом з нагородами Коньє отримує грошову стипендію, яка дозволила йому зробити поїздку в Італію і прожити 5 років в Римі.

У 1822 році Коньє повертається до Франції. У 1831 велику популярність мала робота майстра «Викрадення Ревеки тамплієрами» (за романом Вальтера Скотта «Айвенго»). У 1843 році справжньою мистецькою сенсацією стало інше його полотно - «Тінторетто, який малює свою мертву дочку».

«Тінторетто, який малює свою мертву дочку»

У 1855 році митець в останній раз виставляється в Паризькому салоні і потім поступово відходить від малювання і художньої творчості. Коньє мав численних учнів, але в 1863 році художник припиняє і викладання в Школі витончених мистецтв. Помер в похилому віці, всіма забутий.

«Автопортрет», 1818 «Паризька Національна гвардія»


Родилась Флорина ШТЕТТХАЙМЕР (29 августа 1871, Рочестер в штате Нью-Йорк – 11 мая 1944, Нью-Йорк) – американская художница, дизайнер и поэтесса, работавшая в стиле модерн и под влиянием арт-деко.

Флорина родилась в богатой семье немецко-еврейского происхождения. Решив стать художницей, в 1892 году начала свое художественное образование в Лиге студентов-художников в Нью-Йорке. Флорина много путешествовала, изучая искусство в Германии, Италии, Испании, Франции и Швейцарии, пополняя свои художественные знания о европейском искусстве и авангардистских течениях нового столетия.

В октябре 1916 года на Манхэттене состоялась ее первая и единственная за всю жизнь персональная выставка. Там художница представила 12 декоративных полотен, но за время работы выставки ни одна картина не была продана. Она продолжала участвовать в коллективных выставках, в течение двух десятилетий экспонировала свои работы на ежегодных выставках Общества независимых художников и даже стала членом Американского общества художников, скульпторов и граверов. Но, несмотря на растущую популярность, свои персональные экспозиции художница решила демонстрировать в узком кругу друзей, устраивая «персоналки» в своем семейном Салоне. Этот Салон был популярен до 1935 года, здесь в течение более двадцати лет собирались знаменитые художники, писатели и критики. Частым гостем во время своих приездов в США в Салоне был французский художник и теоретик искусства Марсель Дюшан.

«Праздник в честь Дюшана», 1917

Начиная с 1917 года, картины Штеттхаймер представляют собой нескончаемый калейдоскоп портретов и жанровых зарисовок, на которых изображены вечеринки, прогулки по Пятой авеню, городские пейзажи, светские мероприятия, праздники и парады, пикники и застолья, при этом, многие произведения можно считать биографическими. Картины художницы представляют собой современный синтез разных форм современного искусства и своеобразную хронику городской жизни, урбанистического жизненного уклада Нью-Йорка первой половины ХХ века. Своеобразный стиль художницы характеризуется яркими цветами, целенаправленным наивом и своеобразным юмором. Декоративный и образный стиль работ художницы часто называют «женственным».

Марсель Дюшан и художник Энди Уорхол, который восхищался искусством Флорины, организовали в 1946 году в Музее современного искусства большую ретроспективу Штеттхаймер. Еще одна мемориальная выставка художницы была проведена в Музее американского искусства Уитни в 1995 году.

«Автопортрет» «Соборы Уолл-стрит», 1939. Музей Метрополитен, Нью-Йорк


Народився Володимир Олексійович БАЛЯС (29 серпня 1906, Рогатин, нині Івано-Франківської області — 19 квітня 1980, Сан-Дієго, США) — український художник, графік, ілюстратор, скульптор.

Володимир Ба́ляс народився у сім'ї кравця. Під час навчання у Рогатинській гімназії його першим учителем малярства був пейзажист та ілюстратор Юліан Панькевич. Закінчивши гімназію В. Баляс вступив на загальний відділ (факультет) Львівської політехніки, де викладалися архітектура, малярство і графіка. Через три роки, в 1932, польське міністерство освіти ліквідувало цей відділ — і В. Баляс вступив до Варшавської академії мистецтв, у котрій студіював малярство у професора М. Котарбінського, ужиткову та артистичну графіку в професора Е. Бартломейчика.

Свої твори Ба́ляс виставляв у Болгарії, Фінляндії та вперше у Львові в експозиції «Митці — митрополитові Андреєві». Його вважали незрівнянним майстром плакату: лаконічними композиційними засобами, чітким рисунком, шляхетним колоритом В. Баляс досягав неординарних ефектів, як у роботах «Баль в Академії Мистецтв», «Запорожець за Дунаєм», «Весна».

Закінчивши у 1938 році Варшавську академію мистецтв, переїжджає до Львова та поринає у мистецьке життя міста. Його графічні роботи з'являються на виставках, їх друкують галицькі часописи. В. Баляс виготовив чимало екслібрисів, картину «Панорамний вид Львова». Відомий і портрет Василя Стефаника його пензля. Брав участь у мистецьких виставках у Львові, Варшаві, Софії, Києві, Римі та інших містах. Творчу діяльність В. Баляс поєднував з педагогічною. З 1939 по 1944 роки викладав у Мистецько-промисловому інституті у Львові.

Ілюстрації до казки Василя Ґренджа-Донського «Манюсінька», 1943

Наприкінці другої світової війни В. Баляс змушений покинути Україну і виїхав до Німеччини, звідки у 1947 році переїхав до Канади. У Торонто у 1952–53 роках він спільно з Михайлом Дмитренком та Іваном Кубарським виконав іконостас, запроектований архітектором Юрієм Кодаком, та розпис українського православного катедрального собору св. Володимира. Храм, збудований і розписаний у стилі козацького бароко, став одним із найкращих зразків українського церковного мистецтва в Канаді.

Інтер'єр Українського Православного Катедрального собору св. Володимира в Торонто

Виняткове місце митець зайняв у станковій та артистичній графіці. Його твори вражають своїм композиційним вмінням, використанням несподіваних ефектів світлотіні й технікою виконання. Проживаючи в Канаді (в Торонто, Вінніпегу), Володимир Баляс створив низку високомистецьких мозаїк: «Козак Мамай», «Св. княгиня Ольга», «Св. князь Володимир», «Ватаг гуляє». Одна з робіт митця того часу — «Дівчина зі збанком» — виконана у бронзі.

Останні роки художник прожив у США, працював над оформленням українських книжок. Тут він створив також цілий ряд ліноритів високого рівня. Виставки художніх робіт В. Баляса відбулися в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі,Торонто, Монреалі, Сан-Дієго та інших містах Америки, Канади, Мексики, Бразилії, Європи. В Україні за радянських часів його ім'я було викреслене з історії мистецтва і не згадувалося.

«Натюрморт з зеленою вазою», 1976


29 августа 1912 года в Москве на Чистых прудах была открыта панорама «Бородинская битва», выполненная художником Францем Рубо к столетию Отечественной войны 1812 года. Панорама разместилась в специально построенном архитектором П. А. Воронцовым-Вельяминовым павильоне. Основной сюжет панорамы — бой за деревню Семеновскую. Работа над полотном размерами 115 метров в длину и 15 в ширину продолжалась в течение 11 месяцев в специальном павильоне под Мюнхеном. Затем уже готовое полотно было навернуто на вал и доставлено в Москву. Успех этого произведения был огромен: за 5 лет музей посетило более 150 тысяч человек. Бородинская панорама просуществовала до 1918 года, после чего полотно Рубо было опять намотано на вал и отправлено в хранилище, предметный план разобран.

Лишь в 1962 году картину после длительной реставрации снова смогли увидеть зрители в новом музее-панораме «Бородинская битва» на территории бывшей деревни Фили (ныне Кутузовский проспект в Москве), открытом к 150-летию битвы.

Музей-панорама «Бородинская битва» Фрагмент панорамы


Родился Эмиль ШУМАХЕР (29 августа 1912, Хаген, Северный Рейн-Вестфалия — 4 октября 1999, Сан-Хосе, Ивиса, Балеарские острова) — немецкий художник-абстракционист, представитель информализма в живописи.

Эмиль Шумахер получил художественное образование в Школе прикладного искусства Дортмунда в 1932—1935 годах. После Второй мировой войны увлекается кубизмом. В 50-е годы перешёл к чисто цветовым композициям, без каких-либо конструктивных элементов. С 1955 года Эмиль Шумахер участвовал в различных выставках абстракционистов. В 1958—1960 годах он — профессор в Высшей школе изобразительного искусства в Гамбурге, в 1966—1977 годы — профессор в Государственной академии изобразительного искусства в Карлсруэ. В родном городе Э. Шумахера — Хагене — создан музей творчества художника.

Шумахер рассматривал художественный процесс не как подлежащий теоретическим построениям, а как нечто физически-чувственное. Для него был важен личный, физический контакт с холстом или доской. Некоторые его полотна имеют проколы или разрезы. Краски часто нанесены на поверхность просто рукой и смешаны с песком, тканью или кусками асфальта. Примером для своего творчества Шумахер брал Природу и её жизненную силу. Мастер желал в своих работах проникнуть сквозь материю, постичь то, что скрыто по ту сторону «стены творчества».

211990 (1990). Ганновер. Художественный музей (Германия)


Народився Володимир Васильович ФОРОСТЕЦЬКИЙ (29 серпня 1946, Ужгород – 1 квітня 2017, Запоріжжя) - український живописець і графік. Заслужений діяч мистецтв України (2002).

Син художника-графіка Василя Форостецького. У 1972 році закінчив Львівський державний інститут ужиткового та декоративного мистецтва. Працював у Львові, 1973 року переїхав до Запоріжжя. З цього ж року бере активну участь в обласних, республіканських та міжнародних виставках. Персональні виставки Володимира Форостецького пройшли в Запоріжжі в 1998 і 2001 роках. Член Спілки художників України від 1977 року. У 1986 році його обрали головою Запорізької організації НСХУ. Картини художника експонувалися в Англії, Голландії, Франції, Німеччині, Австрії, Фінляндії, Польщі, Росії, Угорщині.

Творчість Володимира Форостецького оригінальна і легко впізнається, художник охоче звертається до міфологічних та історичних сюжетів. Найбільш відомі твори: «Відродження» (1991), «Країна предків» (1992), «Історичні постаті України» (1993-2001), мальовничі цикли «Стародавні слов'янські боги» (1993-2000), «Дике поле - подих тисячоліть» (2005-2012).

«Апостол Андрій Первозванний»


Народився Ілля Аркадійович ЧИЧКАН (29 серпня 1967, Київ) — сучасний український художник, представник Нової хвилі в українському мистецтві.

Внук відомого українського жудожника, професора Леоніда Чичкана. В кінці 80-х брав участь в арт-групі «Паризька Комуна» (Олександр Гнилицький, Максим Мамсиков, Василь Цаголов, Валерія Трубіна, Юрій Соломко, Ілля Ісупов), за назвою вулиці, де розташовувався сквот художників.

Роботи Чічкана брали участь в бієнале в Сан-Паулу, європейській «Маніфесті», були представлені в MoMA. Автор концепції «психодарвінізму». На сьогоднішній день І. Чичкан - один з найвідоміших і найдожчих українських художників. У 2008 році робота Іллі Чічкана «It» була продана на аукціоні Phillips de Pury за рекордну для українського арт-ринку суму $ 70 тис. У 2009 р. Чичкан брав участь у Венеційській бієнале, представляючи український павільйон.

І. Чичкан одружений, дружина - Маша Шубіна, художник. Діти І. Чичкана - Давид і Олександра - також відомі як молоді сучасні художники.

«Автопортрет» Із серії «Психодарвінізм»