29 июня -Музей українського живопису

29 июня

Народився Хірам ПАУЕРС (29 червня 1805, Вудсток, Вермонт, США - 27 червня 1873, Флоренція, Італія) - американський неокласичний скульптор.

Народився в сім'ї фермера. У віці 17 років Хірам став помічником Лумана Вотсона, годинникаря з Цинциннаті. Працюючи з ним, Хірам отримав навички моделювання фігур. У 1826 році Пауерс став частим гостем в студії Фредеріка Екштейна, і відразу запалав сильною пристрастю до мистецтва скульптури. У 1837 році він оселився у Флоренції, де і залишався до самої своєї смерті, хоча іноді виїжджав подорожувати до Англіі.

«Грецька рабиня»


Народився Юстінас Вінцо ВЕНОЖІНСКІС (29 червня 1886, хутір Мантаучізна, зараз Рокішкського району - 29 липня 1960, Вільнюс) - литовський художник, портретист і пейзажист. Педагог, професор.

Навчався в приватній студії Юхневича в Москві (1904-1905) і в Краківській академії мистецтв (1909-1914) у В. Вейса. У 1919-1920 організував Курси малювання у Вільнюсі і Каунасі. У 1922 заснував Каунаську художню школу і був її першим директором. З 1940 викладав в Художньому інституті в Вільнюсі. Юстінас Веножінскіс був головою Товариства діячів литовського мистецтва (1923-1925) і першим головою Союзу литовських художників (1935-1936).

Критики відзначають, що Веножінскіс в своїх лірико-епічних полотнах «поєднував тонку мальовничість з декоративною узагальненістю ритму і композиції (портрети письменників К. Борути, 1943 і А. Венуоліса-Жукаускаса, 1954), прагнув розкрити національний характер людини і природи».

«Автопортрет», 1936 «Рідна садиба»


Родился Рихард ОЭЛЬЦЕ (ЭЛЬЦЕ) (29 июня 1900, Магдебург – 27 мая 1980, Постенхольц в Везербергланде) – немецкий художник-сюрреалист, известный своими картинам с изображениями ландшафтов, населенных антропоморфными существами. Картины Оэльце создают атмосферу страха и угрозы.

Будущий художник родился в семье дубильщика и рос в бедности. Провел на фронте последние месяцы первой мировой войны. С 1921 учился в школе «Баухаус» у Иоганна Иттена и Пауля Клее. В 1930 Оэльце увидел в витрине магазина репродукцию одной сюрреалистической картины. После этого он попытался вводить в свои картины элементы фантастического и подсознательного.

С приходом к власти фашистов художнику удалось уехать в Париж на последнем поезде перед самым закрытием границ. В Париже основной темой работ Оэльце стали фантастические ландшафты, населенные демоническими существами-гермафродитами. Для письма Оэльце применял технику старых мастеров - мелкие детали он сначала вырисовывал на полотне тонкой кистью и лишь затем наносил красочную лазурь. В 1936 он написал свою знаменитую картину «Ожидание», наполненную чувством страха и беспокойства.

«Ожидание», 1936

В 1939 Оэльце вернулся в Германию и поселился в колонии художников Ворпсведе. В 1940-1945 служил в армии. В послевоенные годы художник сильно нуждался, но в 1950-е к нему пришла известность. Его работы этого периода изображают ландшафты с романтическими руинами и закутанными статуями, монстров и привидений, внушающих состояние страха и депрессии. Художник почти не обращал внимания на широкое международное признание, пребывая в изоляции, которую избрал для себя сам.

«Со случайными семьями», 1955


29 червня 1940 року відбувся перший випуск вихованців Київської художньої середньої школи ім. Т.Г. Шевченка (нині - Державна художня середня школа ім. Т. Г. Шевченка).

Перша в СРСР художня десятирічка відкрилася в Києві у серпні 1937 року. Перед війною для художньої школи на 250 учнів в самому початку Володимирської вулиці було побудовано величезний будинок, де від 1944 року розміщується Національний музей історії України. Від 1968 року школа стала називатися Республіканською і переїхала в нинішній будинок у Сирецькому парку. Для навчання в художній школі відбираються найталановитіші діти з усієї України. За час свого існування школа виховала понад три тисячі майбутніх живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва, архітекторів. Багато з випускників стали лауреатами різних премій, відзначені почесними званнями

Довоєнний будинок КХСШ (вул. Володимирська, 2) Випускна робота 2014 року: Зоряна Поїзд «Загадка» (картина з сайту ДХСШ)


Народився /strong> Олександр Іванович ЦЕХМИСТРО (29 червня 1951, сел. Оленівка Волноваського району Донецької обл.) - донецький художник-пейзажист. Заслужений художник України (2001).

Навчався живопису в Донецьку, в художній школі, куди, незважаючи на інвалідність, їздив щодня зі свого селища. У 1974 закінчив Луганське художнє училище. Автор проникливих ліричних пейзажів рідного донецького краю. Народний художник України Володимир Шендель назвав Олександра Цехмистро «співцем донецькому степу». Також автор портретів і циклу робіт біблійної тематики. Олександр Іванович Цехмистро - постійний учасник всеукраїнських виставок художників-інвалідів. Картини художника виставлялися в різних містах України, а також в Афінах, Москві, Баварії.

«Вид на терикон»


29 червня 2001 року було прийнято Положення про почесні звання України, в якому визначено, зокрема, порядок присвоєння державних нагород України - почесних звань «Заслужений художник України» і «Народний художник України».

Звання надаються Президентом України відповідно до Закону України "Про державні нагороди України" діячам образотворчого, монументального і декоративного мистецтва за створення високохудожніх творів у галузі живопису, графіки, скульптури, декоративного і прикладного мистецтва, що здобули широке вітчизняне і міжнародне визнання. Почесне звання «Народний художник України» є вищим ступенем почесного звання «Заслужений художник України»; почесне звання «Народний художник України» може надаватися, як правило, не раніше ніж через десять років після присвоєння почесного звання «Заслужений художник України». Присвоєння почесного звання посмертно не проводиться.

Нагрудний знак до почесного звання «Заслужений художник України» виготовляється зі срібла, нагрудний знак до почесного звання «Народний художник України» - з позолоченого срібла.

Нагрудний знак народного художника України Із зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро):
заслужений художник України В. Ховаєв. «Рибалки»