29 мая -Музей українського живопису

29 мая

Джузеппе РЕККО (1634, Неаполь — 29 травня 1695, Аліканте, Іспанія) — італійський художник Неаполітанської школи живопису, що малював натюрморти.

Походить з родини художників, де малювали натюрморти батько Джакомо Рекко і дядя Джузеппе — Джованні Баттіста Рекко. Вважається, що первісні художні навички отримав у батька і неаполітанського художника Паоло Порпора. Зафіксовано перебування Джузеппе Рекко в Мілані у 1654 році. Це дало привід дослідникам припустити навчання Джузеппе у ломбардського художника Еварісто Баскеніса, відомого створенням натюрмортів з музичними інструментами. Джузеппе отримав замовлення від короля Іспанії на роботи в Мадриді. Жив і працював в Іспанії, помер в Аліканте.

В мистецтві Неаполя своє місце займали картини на теми п'яти почуттів людини — слуху, зору, смаку, нюху, дотику. Джузеппе Рекко, майстер натюрмортів, вирішив цю проблему, як справжній послідовник лаконізму, в одній картині. На невеличкому столі він розклав декілька предметів, що і уособлювали п'ять почуттів людини: лютня -слух, зошит з нотами — зір, блюдо з іжею — смак, підзорна труба і окуляри — ще одне нагатування про зір, квіти — нюх. Для дотику залишилась невелика скринька.

Джузеппе Рекко взагалі майстер цікавих, іноді унікальних, натюрмортів, що перетинали вузькі межі зображення нерухомих предметів.

«П'ять почуттів». 1676


Родился Антуан ПЭН (23 мая 1683, Париж — 5 августа 1757, Берлин) — придворный художник прусского короля с 1711 года, директор Берлинской академии художеств с 1722 года.

Будущий придворный художник обучался у своего отца Жана и двоюродного деда Шарля де ла Фосса, придворного художника Людовика XIV и директора Королевской академии. Стипендия от академии позволила ему пройти обучение в Венеции, Неаполе и Риме в 1705—1710 годах.

Король Пруссии Фридрих I пригласил молодого Пэна на должность придворного художника в Берлин. Пэн сохранил свою должность при дворе и при Фридрихе Вильгельме I, но экономный «король-солдат» сократил содержание художника вдвое. В 1715 году художник отправился в образовательных целях в Дессау, а затем в 1718 году в Дрезден.

Автопортрет Портрет Фридриха I, короля Пруссии. Около 1713


Родился Эдме́ БУШАРДОН (29 мая 1698, Шомон — 27 июля 1762, Париж) — французский скульптор, пытавшийся привить современникам вкус к формам античного искусства; придворный скульптор Людовика XV, предшественник эстетики классицизма; сын скульптора Жан-Батиста Бушардона и старший брат скульптора Жак-Филиппа Бушардона.

Бушардон был учеником Гийома Кусту; в 1722 году получил римскую премию и вскоре приобрёл такую известность, что герцог д’Антен вызвал его из Рима в Париж, где оборудовал ему мастерскую в Лувре. Уже в первых своих произведениях Бушардон проявил стремление освободиться от манерности рококо и воскресить красноречивый лаконизм античного искусства.

С 1737 года Бушардон выставлял свои произведения в «салоне» академии живописи и обращал на себя особенное внимание своими бюстами, мифологическими группами и барельефами. В 1740 году Бушардон выставил гипсовую модель фонтана для улицы Гренель, исполнение которой, по заказу города Парижа, доставило ему большую известность. Усложнённая барочная скульптура вызвала много зависти и неудовольствия со стороны архитекторов, без которых Бушардон сумел обойтись при постройке, представители же города в знак своей благодарности назначили ему пожизненную пенсию в 1500 ливров.

В 1745 году Бушардон был принят в академию живописи за мраморную статую, изображающую «Христа, несущего крест», находящуюся ныне в Луврском музее вместе с его самым прославленным произведением — «Амуром, делающим себе лук из палицы Геркулеса».

Портрет Эдме Бушардона
работы Франсуа-Юбера Друэ (1758, Лувр)
Фонтан «Четыре времени года» на улице Гренель в Париже. 1739-1745.Мрамор


Родился Александр Иванович МОРОЗОВ (29 мая 1835, Санкт-Петербург – 11 декабря 1904, Санкт-Петербург) – русский жанровый живописец, академик Императорской Академии художеств.

В Энциклопедическом словаре Брокгауза и Эфрона о художнике сказано : «живописец народного быта и портретист, сын художника, род. в СПб. в 1835 г., учился в Имп. академии художеств с 1851 г. Получил в 1861 г. малую золотую медаль за картину «Отдых на сенокосе», окончил академический курс в 1863 г. с званием классного художника и через год после того за «Выход из церкви, в провинции» (в Третьяковской галерее в Москве) признан академиком. Кроме этой последней картины, наиболее удачными жанровыми произведениями М. должно признать «Сельскую бесплатную школу» (1872; также в Третьяковской гал.) и «После пожара» (1888). На академич. выставках в СПб. обращали на себя внимание публики некоторые из многочисленных портретов его работы, писанных масляными красками (напр. портреты молодого гр. Апраксина и г-жи Корнилович) и акварелью. Из-под его кисти вышло также немало церковных образов. Одно время он давал уроки рисования в школе Общества поощрения художеств».

Можно добавить, что Александр Морозов – участник «бунта четырнадцати», когда группа лучших выпускников Академии художеств во главе с Крамским отказалась от участия в конкурсе на большую золотую медаль и создали Санкт-Петербургскую артель художников. А. И. Морозов оставил не слишком много картин, поскольку всю жизнь вынужден был зарабатывать нетворческой работой.

«Сельская бесплатная школа»,
Государственная Третьяковская галерея, Москва.


Народився Костянтин Якович КРИЖИЦЬКИЙ (29 травня 1858, Київ — 4 квітня 1911, Санкт-Петербург) — український живописець, знаменитий пейзажист, академік Імператорської академії мистецтв у Петербурзі.

Народився в Києві в сім'ї купця. Крім навчання в реальному училищі, займався також у Київській художній школі під керівництвом Миколи Мурашка (1875-1876). Продовжив освіту в Петербурзі в Імператорській академії мистецтв у М.К. Клодта (1877-1884). За успіхи був відзначений срібними та золотою медалями, по виходу з Академії отримав звання класного художника 1-го ступеня.

К.Я. Крижицький залишився жити в С.-Петербурзі, викладав малювання в Миколаївському сирітському інституті (1884 - 1906). Багато працював, писав переважно пейзажі, які охоче розкуповувалися колекціонерами, в тому числі членами імператорської сім'ї. У 1889 році за картину «Лісові далі» був удостоєний звання академіка.

«Водяний млин», 1883

Крижицький багато подорожує. Географія його творчих поїздок дуже широка: Росія, Прибалтика, Норвегія, Франція, Німеччина і, звичайно, рідна Україна. Українські пейзажі склали основу його творчості. Пише не тільки маслом, а й аквареллю, олівцем. З 1891 року Костянтин Якович - експонент Товариства пересувних художніх виставок. Був членом і експонентом Товариства російських акварелістів з моменту його заснування в 1887 році. У 1900 році роботи художника експонуються на Всесвітній виставці в Парижі, а 1909 року - в Мюнхені на Міжнародній художній виставці. У 1908 році Крижицький став ініціатором і членом-засновником Товариства ім. А.І. Куїнджі. Не витримавши розв'язаного проти нього цькування по несправедливому звинуваченню в плагіаті, Костянтин Якович закінчив життя самогубством 4 квітня 1911 року.

«Дуби», 1893


Родился Александр Иванович ЛАКТИОНОВ (29 мая 1910, Ростов-на-Дону — 15 марта 1972, Москва) — русский советский живописец и график. Народный художник РСФСР (1969). Академик АХ СССР (1958). Лауреат Сталинской премии первой степени (1948). Профессор.

Родился в семье заводского кузнеца и прачки-надомницы. В 19 лет освоил ремесло каменщика, работал чертёжником. Учился в Ленинградской Академии художеств у И. И. Бродского (1932—1938), затем в аспирантуре этой академии у И. Э. Грабаря (1938—1944). Следуя девизу Бродского «Ближе к натуре!», Лактионов не только осваивал приёмы современной ему живописи, но и специально изучал технику письма старых мастеров. В 1936—1944 преподавал в Ленинградском институте живописи, скульптуры и архитектуры.

Известен главным образом как жанрист и портретист, хотя в наследии художника присутствуют выполненные на высоком уровне пейзажи и натюрморты. У творчества Лактионова есть как страстные почитатели, так и убежденные противники. После смерти художника состоялась только одна его персональная выставка – в Москве, в Академии художеств СССР.

«Письмо с фронта»


Народився Віктор Карпович КОВАЛЕНКО (29 травня 1930 року, м Туапсе Краснодарського краю) - український живописець, заслужений художник України (1983).

Навчався в Краснодарському художньому училищі (1948-1950), Дніпропетровському художньому училищі (1954-1956), Харківському державному художньому інституті (1956-1962). У 1950-1953 рр служив у ВМФ - учасник всесоюзної виставки художників флотів СРСР в Москві у 1952 році. Згодом, учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставок. Посідав посаду першого голови Севастопольської міської організації Спілки художників України (1990-1992).

Творчість художника пов'язана з патріотичною темою. Віктор Крваленко створив чимало картин про флот, моряків Севастополя. Відомі твори художника: "Синий платочек" (1967), "Севастополь не здамо" (1977), "Легенда про київських динамівців" (2000), "Запорожці в Царгороді" (2001).