29 марта -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

29 марта

Філіпп ГАЛЛЕ (1537, Гарлем - 12 або 29 березня 1612, Антверпен) - нідерландський художник і графік епохи маньєризму. Був також відомим гравером по міді і письменником.

Філіпп Галле походив з родини граверів по міді. Він був засновником найбільш значної майстерні мідної графіки в Антверпені кінця XVI – початку XVII століть, якою після його смерті керували сини - Корнеліс Галле і Теодор Галле. Найбільш цікаві гравюри майстер створив на основі полотен таких нідерландських майстрів, як Пітер Брейгель Молодший («Алхімік», 1558), Мартен ван Гемскерк («Руйнування Соломонового храму»), Ян ван дер Страт і Франс Флоріс («Лот і його дочки»). Графіка Філіппа Галле в основному була присвячена релігійній, історичній і міфологічній тематиці, він був також автором графічних портретів, алегоричних і жанрових сюжетів.



Якоб (Жак) де ГЕЙН Молодший (бл. 1565, Антверпен — 29 березня 1629, Гаага) - нідерландський художник і гравер доби маньєризму.

Художні навички отримав в майстерні батька, Якоба де Гейна старшого, який був художником по склу і гравером. 1585 року перебрався у місто Гарлем, де стажувався в майстерні художника Хендріа Гольциуса п'ять років. Потім почалися мандри художника, що працював в містах Амстердам (1591-1595), Лейден (1596), знову в Амстердамі і в Лейдені (наприкінці 16 ст. як гравер). За роки праці в місті Амстердам від створив 117 гравюр.

«Бенкет блудного сина», гравюра 1596 р., Музей мистецтв округу Лос-Анжелес

Близько 1600 року де Гейн полишив гравюру і зосередився на живопису олійними фарбами та на опануванні офорту. Розвинувся в універсального майстра, здатного працювати в різних техніках і з різними завданнями — від міфологічної картини до дизайну декоративного саду, паркового павільйону чи маскарадного костюму. 1605 року відбув у місто Гаага, де створив для родини принца Оранського сад бароко Бейтенхоф і два перші в практиці гаазького садівництва паркові гроти. З творчістю художника де Гейна молодшого пов'язують перші серед ранніх зразків чисті натюрморти з квітами, оголену натуру та композиції на тему «пам'ятай про смерть».

«Нептуп і Амфітріта», Музей Вальраф-Ріхартс, Кельн.


Родился Иоганн Эдуард БЕРГ (29 марта 1828, Стокгольм — 23 сентября 1880, там же) — шведский художник-пейзажист, основатель новой шведский школы пейзажистов.

Родился в семье управляющего железной дорогой в Стокгольме. С 1844 года изучал право в университете Уппсалы, окончив который в 1849 получил степень судьи. Работал нотариусом. В 1851 посетил на остров Готланд, где встретился с несколькими художниками и увлекся живописью. В 1852 Э. Берг начал официально обучаться в академии в Стокгольме и через год получил высокую оценку своих работ и грант на поездку за рубеж. В 1854 году он начал с поездки в Дюссельдорф, Женеву и Италию. Затем обучался в Карлсруэ у Х. Гуде (по классу пейзажа) и в Женеве — у А. Калама. В 1861 г. назначен экстраординарным, а в 1867 — ординарным профессором Королевской академии свободных искусств в Стокгольме. Отец художника Ричарда Берга (1858—1919).

Иоганн Эдуард Берг — прекрасный пейзажист, работы которого отличаются большой правдивостью в изображении природы, тщательной проработкой деталей, свежим колоритом и возвращением к родным сюжетам. Берг был весьма плодовитым художником. Многие его пейзажи, представляющие виды дикой северной природы, находятся в картинных галереях, преимущественно в Швеции, Англии, Голландии и Франции.

«Лесной пейзаж». 1853


Родился Юлиус МАРЖАК (29 марта 1832, Литомишль — 8 октября 1899, Прага) — чешский художник-пейзажист. Представитель романтического и реалистического направлений в живописи.

Родился в семье бухгалтера и финансового инспектора. Получил великолепное образование; уже в годы обучения в гимназии Ю. Маржак начал брать уроки портретной и пейзажной живописи. В 1852 году поступил в класс пейзажной живописи Макса Хаусхофера в Пражской академии художеств. А 1853 году покинул Прагу, уехав в Мюнхен, где учился в местной Академии у Леопольда Ротмана и Эдуарда Шлейха Старшего. В 1855 году начались его — как Маржак их называл — годы странствий: по северной и южной Чехии, горные цепи которой вдохновляли художника и поставляли визуальный материал для его полотен.

Некоторое время Ю. Маржак жил в Вене, где он изучал графическое искусство. В 1860 года он преподавал в Вене рисование, а также работал иллюстратором в нескольких местных журналах. В этот период в произведениях художника отчётливо видно влияние барбизонской школы. В 1869 году художник совершил путешествие по Балканам, с 1872 по 1875 год жил в Тироле. В 1882 году, наряду с некоторыми другими чешскими художниками, получил заказ на живописные работы в пражском Национальном театре. С 1887 года Ю. Маржак — профессор пражской Академии художеств, руководитель класса пейзажной живописи.

«На краю леса»


Народився Поль-Ельє РАНСОН (29 березня 1864, Лімож - 20 лютого 1909, Париж) - французький художник, дизайнер і графік. Представник неоімпресіоністського напрямку в мистецтві.

Народився в сім'ї дрібного чиновника. Навчався в Школі декоративних мистецтв. У 1886 році вступив до паризької Академії Жюліана, де два роки по тому зустрів Поля Серюзьє. У 1890 році вступив в засновану Серюзьє художню групу «Набі», ставши одним з її творчих лідерів. Щосуботи члени «Набі» збиралися на Бульвар-дю-Монпарнас в квартирі Рансона і його дружини Марі-Франсуа.

Рансон захоплювався філософією, теософії і містикою. Саме їм було запропоновано введення «Мови Набі», на якій члени групи повинні були спілкуватися в її межах, і введені прізвиська для кожного з художників. Він також виявляв інтерес до декоративного мистецтва, килимарства, створив безліч малюнків для гобеленів.

У 1908 році, через три роки після припинення існування «Набі», спільно з дружиною художник створив «Академію Рансон», де викладали як сам Рансон, так і колишні члени групи «Набі», такі як Поль Серюзьє і Моріс Дені. Академія Рансон з декількома перервами існувала до 1955 року.

П. Серюзьє. «Поль Рансон в костюмі Пророка» (1890) «Блакитна кімната», 1891


Родился Петер ЯНССЕН, по прозванию Младший, настоящее имя — Петер Тамме Вейер (29 марта 1906, Бонн — 18 марта 1979, Берлин) — немецкий художник.

Родился в состоятельной семье; отец будущего художника был хирургом, мать — дочерью банкира. Дед его был художником Петером Янссеном Старшим. Вскоре после рождения Петера его семья переезжает в Дюссельдорф. После окончания гимназии Янссен учится в дюссельдорфской Академии художеств, затем он поступает в парижскую Академию Гранд Шомьер (1926—1928).

Вернувшись на родину, Янссен в 1928—1930 годах живёт и работает в Дюссельдорфе как свободный художник. В 1932 году там же состоялась его первая персональная выставка. В 1935 году, на основании расовых национал-социалистских законов, Янссен был исключён из Союза немецких художников. Мастер уезжает в Испанию (1933), затем в Италию (1936) и в США (1937), в 1938—1939 годах он живёт в Англии. Вернувшись в Германию, в 1940 году был призван в Лейпциге на военную службу. В 1941—1944 Янссен находится на нелегальном положении. 11 ноября 1944 года художника арестовывают и отправляют в концлагерь Лённевиц. В начале 1945 года Янссен бежит из лагеря и скрывается до окончания войны в Дюссельдорфе. В 1946 состоялась первая послевоенная выставка его работ.

В 1957 году Янссен был приглашён профессором в Берлинский университет искусств, где и работал вплоть до 1971 года. Затем — свободный художник.

«Фиеста в Финестрате», 1956


Народився Анатолій Олександрович КОСТЕНКО (29 березня 1920, с. Іванівка, нині смт Херсонської обл. – 23 лютого 1996, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) – живописець. Жив і працював у Дніпрі.

Учасник 2-ї світової вій¬ни, відзначений бойовими нагородами. Навчався у Харківському художньому інституті (1946–1949; викладачі М.Баришев, Й. Дайц, О. Кокель, Є. Світличний). Працював у 1951–1992 на Дні¬пропетровському художньо-вироничому комбінаті. Учасник обласних (від 1952) та всеукраїнських (від 1960) мистецьких виставок. Персональна виставка – у Дніпропетровську (1972). Член Національної спілки художників України від 1963 року. Для творчості Костенка характерні сві¬тла прозорість кольорів, одухо¬твореність мотивів, кольорова та лінійна візерунчастість. Відтворював камерні пейзажі із Дніпром, краєвиди Криму.

Відомі твори: «Повінь на Дніпрі» (1960), «У дяка на навчанні» (1961), «На Дніпрі» (1963), «Перший сніг» (1967), «Велика вода», «Літо» (обидва – 1968), «Седнів» (1969), «Сільський мотив» (1972), «Теплий вечір» (1976), «Патруль на Дніпрі» (1977), «Шлях до моря» (1979), «Старий Крим», «Весняний ранок» (обидва – 1983), «9 травня» (1984), «Весна у Гурзуфі», «Ко¬ли на землі мир» (обидва – 1985), «На Дні¬прі» (1992), «Золота осінь» (1994).

«Рибальське селище». Із колекції Музею українського живопису (м.Дніпро)


Народився Леонід Авакумович ГОПАНЧУК (29 березня 1955, с. Заболотинці Млинівського Рівненській обл. - 5 вересня 2013) - живописець. Заслужений художник України (2009).

Закінчив Київський державний художній інститут у 1981 році. Працював у жанрі історичного живопису, портрета, був майстром пейзажу і натюрморту. Його творчості притаманний яскравий національний колорит, щирість і професіоналізм. Роботи художника знаходяться в приватних колекціях у 14-ти країнах світу. Він учасник багатьох національних, міжнародних виставок і арт-фестивалів. Жив у місті Бровари під Києвом.

«Юна вершниця». 1997


З 29 березня 2004 року по 2011 рік працювала для публіки Ліхтенштейнська картинна галерея - художнє зібрання княжого дому Ліхтенштейнів, яке займає їх приміський палац на Фюрстенгассе у Відні.

Основу зібрання заклав у XVII столітті князь Карл Євсевій Ліхтенштейн. Покоління за поколінням його нащадки продовжували розширювати колекцію, яка нині включає в себе полотна пензля Рафаеля, Рубенса, Мантеньї. Перлина збірки, «Портрет Джиневри де Бенчі» пензля Леонардо да Вінчі, був у 1967 році проданий князем Ліхтенштейном за рекордну для того часу ціну в 5 млн доларів.

У передвоєнний час художнє зібрання Ліхтенштейнів було відкрито для публіки. У березні 2004 року Ліхтенштейнський музей знову відчинив свої двері для всіх бажаючих. Власники розраховували поповнити галерею за рахунок виставки картин із закритих колекцій інших аристократичних родів (Борромеї, Харрахі) і приймати до 300 тисяч туристів щорічно. У 2011 році, зважаючи на відносно низьку відвідуваність (не більше 45 тисяч туристів на рік), князь Ліхтенштейну прийняв рішення закрити музей. Для відвідування палацу туристичною групою відтепер потрібна попередня домовленість з власниками.

Із зібрання галереї: Квентін Массейс. «Збирачі податей». Після 1501.