28 сентября -Музей українського живопису

28 сентября

Народився Еме МІЛЛЕ (28 вересня 1819, Париж - 14 грудня 1891 року, там само) - французький художник, скульптор, гравер і медальєр (різьбяр медалей).

Учень Давида Анжерського. Син мініатюриста Фредеріка Мілле (1796-1859); дядько чиказького архітектора Луї Мілле (1856-1923).

Серед його творів - бронзова статуя Шатобріана (1875, Сен-Мало; знищена при режимі Віші); мармурова статуя «Кассандра» (1877; сад Тюїльрі, Париж); мармурова статуя «Аріадна» (1890; художній музей Ренна) та ін.

«Аполлон між Танцем і Музикою, що піднімає над головою золоту ліру». Опера Гарньє. Париж


Родился Александр КАБАНЕЛЬ (28 сентября 1823, Монпелье — 23 января 1889, Париж) — французский художник, представитель академизма.

В 1840 году поступил в Школу изящных искусств в мастерскую Франсуа Пико. В 1845 году он успешно закончил курс обучения и был удостоен Большой Римской премии за картину «Христос перед судьями». Вместе со своим другом, коллекционером и знатоком античности А.Брюа, Кабанель поселился в Риме, где окончательно оформился его стиль.

Привезенная Кабанелем из Рима картина «Смерть Моисея» была показана в Салоне 1852 года и принесла ее автору первую выставочную награду в бесконечной цепи медалей и поощрений. Живопись Кабанеля импонировали вкусу высоких заказчиков. Так полотна «Рождение Венеры», «Похищение нимфы» были куплены Наполеоном III для своей личной коллекции. Кабанель был награжден орденом Почетного легиона, в 1864 году он был произведен в офицеры, а в 1878 году — в командоры ордена. В 1863 году он был избран членом Академии.

«Рождение Венеры», 1863, Музей Орсе


Мифологические сцены Кабанеля, полные манерной неги, нарочитого изящества и эротической двусмысленности, воссоздают эстетический идеал эпохи, ее тяготение к «красивой жизни». С установлением республики Кабанель не потерял своей славы. Он был буквально завален заказами, изготовляя стереотипно изящные женские портреты и изображения «роковых красавиц» прошлого. Его произведения находятся как бы вне времени. Их гладкая эмалевидная живопись, ловко составленная композиция, тщательная проработка подробностей, аффектированный театральный жест, «однообразная красивость» лиц не предполагают никакой внутренней эволюции

«Автопортрет», 1852 «Изгнание Адама и Евы из рая»


Народився І́ґнац РОШКОВИЧ (28 вересня 1854, Славковце, Словаччина — 29 листопада 1915, Будапешт) — угорський живописець та графік русинського походження, представник академічної школи Мюнхенського реалізму.

Народився в сім'ї греко-католицького священика. У 1866 р. батько Іґнаца був призначений духівником Ужгородської богословської семінарії, і сім'я Рошковичів переїхала в Ужгород. Першим наставником Іґнаца Рошковича з живопису став відомий митець Фердинанд Видра. У 1875 р. Рошкович вступає на перший курс Будапештської школи взірцевого малювання. За значні успіхи в навчанні та здобутках в сакральному живописі Іґнац протягом року отримував стипендію від архієпископа Лайоша Гойнолда. З 1881 по 1882 рр. Іґнац Рошкович перебуває в Мюнхені, де півроку навчається в художній академії, а потім орендує студію, в якій продовжує працювати. Тут він створює одну з перших відомих робіт — «Зішестя Святого Духа».

Після успішної виставки 1882 року в Будапешті Іґнац Рошкович вирішив присвятити своє життя сакральному живопису. З 1882 по 1883 рр. перебуває в Римі, де досліджує церковний живопис старих майстрів. Витвори мистецтва майстрів епохи Відродження справляють на Іґнаца приголомшливе враження — художник впав в глибоку депресію. В цей період Рошкович мав наміри змінити кар'єру і близько одного року не займався живописом. Він повернувся в Ужгород, де влаштувався вчителем малювання. З 1885 по 1915 рр. Іґнац проживав у Будапешті, де творив у різних жанрах.

В 1900 р. Іґнац Рошкович нагороджений Малою золотою медаллю Угорщини, яку отримав від галереї «М'ючарнок». В 1902 р. отримав премію 2000 форинтів ім. Кароля Лотца від Угорської королівської школи образотворчого мистецтва.

Останні роки життя Іґнаца Рошковича були важкими для митця. Він катастрофічно швидко втрачав зір через катаракту. Після перенесеної операції зір на деякий час повернувся, що дало можливість Іґнацу виконати одну з останніх своїх робіт — розпис іконостасу греко-католицької церкви на площі Троянд у Будапешті.

Іґнац Рошкович був різножанровим художником, який залишив по собі великий творчий доробок. Зокрема, це твори сакрального мистецтва, а також численні ілюстрації. Також Іґнац Рошкович виконав ряд робіт в храмах Закарпаття — розпис іконостасів в Успенському храмі Мукачева, в Преображенському храмі в Ужгороді, в храмі у Великій Копані Виноградівського району. 19 листопада 2012 р. на Театральній площі в Ужгороді відкрито пам'ятник Іґнацу Рошковичу.

Автопортрет «Святий Стефан проповідує християнську релігію»


Родился Геворк Захарович (Георгий Захарьевич) БАШИНДЖАГЯН (28 сентября 1857, Сигнахи — 4 октября 1925 год, Тифлис) — армянский живописец-пейзажист. Основоположник армянского реалистического пейзажа.

Художественное образование получил сначала в Тифлисе в Рисовальной школе при Кавказском художественном обществе (1876—1878), а затем в Академии художеств в Петербурге, где в 1879—1883 годах учился у Михаила Константиновича Клодта. Окончил Академию с серебряной медалью (присуждена за картину «Берёзовая роща»), что дало ему право на получение стипендии для путешествия по Европе. В 1883 году путешествовал в Армению, в 1884 — в Италию и Швейцарию. Затем до конца жизни жил в Тифлисе, выезжая оттуда в различные области Закавказья. Организовал выставки в Петербурге, Москве, Париже (где жил в 1899—1901 годах).

Создал более 1000 картин. В творчестве художника преобладает эпический пейзаж. На Башинджагяна большое влияние оказало творчество Архипа Куинджи. Хотя он большую часть жизни прожил в Тифлисе, большинство сюжетов его картин связано с Арменией.

«Арарат», 1912


28 вересня 1876 року в Києві була офіційно заснована Рисувальна школа Миколи Мурашка.

Фінансувалася за рахунок міського бюджету та пожертвувань мецената Івана Терещенка. У 1901 році на основі Рисувальної школи М. Мурашка було організовано училище, яке перейшло в підпорядкування Петербурзької академії мистецтв. На базі Рисувальної школи виник Київський художній інститут, потім Національна академія образотворчих мистецтв і архітектури.

У перший навчальний рік в школі було 40 учнів і два викладача - М. Мурашко і П. Попов. Двері школи були відкриті для всіх бажаючих незалежно від віку, статі, освіти і соціального стану. Вона працювала з 10 години ранку до 7 вечора. У 1880-му Рисувальну школу відвідували вже понад 100 учнів.

Школа зіграла велику роль у підготовці українських національних художників. У школі здобули освіту М. К. Пимоненко, О.О. Мурашко, С. П. Костенко, Г. К. Дядченко, С. І. Блонська, І. С. Їжакевич, а також Г. П. Світлицький, М. І. Жук, В. Д. Замирайло, О. А. Курінний, Ф. С. Красицький та інші. У 1877-1878 роках в ній навчалися В. О. Сєров і К. С. Малевич. Тут викладали М. І. Мурашко, X. П. Платонов, М. К. Пимоненко, І. Ф. Селезньов. У школі неодноразово проходили художні виставки, з учнями зустрічалися відомі художники - Ілля Рєпін, Микола Ге, Ян Станіславський та ін.

У 1880-і Рисувальна школа розміщувалася на вулиці Володимирській О.О. Мурашко. «Старий учитель.
Портрет Миколи Мурашка», 1906


Родился Борис Ефимович ЕФИМОВ (28 сентября 1900, Киев — 1 октября 2008, Москва) — советский художник-график, мастер политической карикатуры. Академик АХ СССР (1975). Народный художник СССР (1967). Герой Социалистического Труда (1990). Лауреат Государственной премии СССР (1972) и двух Сталинских премий второй степени (1950, 1951). Брат известного журналиста Михаила Кольцова.

Родился в семье ремесленника-обувщика, настоящая фамилия — Фридлянд. Начал рисовать с пяти лет. В 1918 году в киевском журнале «Зритель» появились первые шаржи Бориса Ефимова на А. А. Блока, Веру Юреневу, Александра Кугеля. В 1919 году Ефимов стал одним из секретарей редакционно-издательского отдела Народного комиссариата по военным делам Советской Украины, сотрудничал в красноармейской прессе. С 1921 работал в «Киевской правде», с 1922, после переезда в Москву, — в газетах «Правда», «Известия», «Литературная газета», «Красная Звезда», журналах «Чудак», «Крокодил» и т.д. В 1966—1990 годах Ефимов — главный редактор творческо-производственного объединения «Агитплакат». В августе 2002 года возглавил отделение искусства карикатуры РАХ. 28 сентября 2007 года, в свой 107-й день рождения, он был назначен на должность главного художника газеты «Известия».

Автор огромного количества злободневных карикатур. Наиболее известны его работы политического содержания, где Ефимов высмеивал руководителей фашистской Германии (в годы Великой Отечественной войны), а затем империалистов, капиталистов, ревизионистов, а также троцкистов, бухаринцев, «вейсманистов-морганистов», космополитов, «врачей-убийц», «вражеские голоса» и т.д. После начала перестройки одним из первых стал рисовать карикатуры на И.В. Сталина.

«Маяковский», «Горький»,
«На выставке в Осака», «Фараон Хеопс»


Народився Дмитро Петрович КРВАВИЧ (28 вересня 1926, с. Княжпіль, нині Старосамбірського р-ну Львівської обл. — 2 квітня 2005, Львів) — український скульптор і мистецтвознавець, народний художник УРСР (1990). Лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка (1972). Народний художник України. Педагог, професор Львівської академії мистецтв, старший науковий співробітник відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України.

Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1953; майстерня І. Севери). Після здобуття диплома у 1953—54 роках Дмитро Крвавич викладав скульптуру та працював у відділі скульптури Львівської галереї мистецтв у 1955—1957 рр.

Для творчості Крвавича характерні узагальнене трактування образів із психологічною характеристикою, новаторській підхід у вирішенні багатьох композицій з оригінальним застосуванням фрагментів та деталей. Створював станкові, монументальні і меморіальні скульптури, портрети видатних діячів української культури, історичні та ліричні композиції, пам’ятники, па¬м’ят¬ні знаки, меморіальні дошки, присвячені історичним подіям і видатним укр. діячам. У мистецькому доробку — понад 90 творів у тому числі — пам'ятники Іванові Вишенському (м. Судова Вишня, Львівської обл.) та у співавторстві Маркіяну Шашкевичу, Підлісся (1989), Михайлові Грушевському (1994) встановлені у м. Львові, монумент Слави на честь 25-річчя перемоги над нацизмом, м. Львів.

Пам'ятник М. Грушевському у Львові


Родился Дэвид САЛЛЕ (28 сентября 1952, г.Норман, штат Оклахома, США) — американский живописец, неоэкспрессионист.

Получил образование в Калифорнийском институте искусств, где учился у Джона Балдессари. Работы Салле привлекли внимание публики в Нью-Йорке в начале 1980-х. Среди своих учителей Салле числил Роберта Раушенберга и Зигмара Польке, двух алхимиков живописи, смелых первопроходцев постмодернистской эстетики.

Живопись художника выглядела составленной из множества соседствующих образов или была композицией из изображений, нарисованных поверх друг друга или внахлест. Художника увлекает идея постоянного сопоставления живописных фрагментов, как бы выхваченных объективом с разной степенью приближения. От зрителя требуется не столько разглядывать «эпизоды», написанные довольно лаконично, в традициях станковой живописи художников-монументалистов, сколько произвести некое интеллектуальное усилие, чтобы из этих осколков составить целое. Яркие, порой, даже кричащие рисунки — попытка отразить то, что происходило со всей живописью времен двадцатого века.

«Зимний суд», 1996


Народилася Оксана Вадимівна ОДАЙНИК (28 вересня 1953, Київ) - український художник, живописець, педагог. Народний художник України (2013).

Народилася в сім'ї художників. Батько - народний художник України Вадим Іванович Одайник (1925-1984), мати - заслужений художник України Зоя Олександрівна Одайник-Самойленко (1924-2002). Також художником став і старший брат Сергій. Оксана в 1972 році закінчила Республіканську художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка, в 1978 році - Київський художній інститут (педагоги з фаху - О. Лопухов, В. Гурін, В. Одайник). У 2001 році отримала почесне звання «Заслужений художник України».

Оксана Одайник - доцент кафедри живопису та композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дипломант мистецької премії КОНСХУ у галузі образотворчого мистецтва ім. Ф.Кричевського. Лауреат мистецької премії «Київ» у галузі образотворчого мистецтва ім. Сергія Шишка.

Працює в галузі станкового живопису. Художниця провела понад 15 персональних виставок в Україні та за кордоном, брала участь у 70 групових виставках, нею написано близько 1000 живописних творів. Основні твори: "У парку Лизогубів" (1981), "Рання весна" (1982), "Пам'яті батька" (1985), "Осіння мить" (1987), серія картин, присвячених пам'яті Ван Гога (1997-2001).

«Автопортрет. Осіння мить », 1987 «У парку Лизогубів», 1981. Національний художній музей України


28 вересня 1974 року було урочисто відкрито Театр-музей Сальвадора Далі́ — музей, створений Сальвадором Далі, розташований у Фігерасі (Іспанія) - місті, де народився і помер великий митець. Тут розміщено найбільше зібрання картин цього відомого художника-сюрреаліста.

Театр-музей Сальвадора Далі можна розглядати як два виставкових комплекси, які чітко відрізняються один від одного.


Перший створений на основі старого муніципального театру, який було збудовано у XIX столітті архітектором Рока-і-Брюсом. Будівлю було перетворено в Театр-музей відповідно до задуму та проекту самого Далі. Він є єдиним художнім витвором, кожна деталь якого — невід'ємна частина цілого. Ця авторська робота зберегла свій первинний вигляд.

Другий комплекс утворений залами, приєднаними до будівлі муніципального театру в ході різних реконструкцій та розширень: тут і підземна каплиця-крипта, і зали Вежі Галатеї, що колись була частиною середньовічних стін міста. У цій вежі Далі жив із жовтня 1983 року до своєї смерті 23 січня 1989 року.

Вхід у Театр-музей Сальвадора Далі́ Внутрішній двір Театру-музею (вид на страховиська)