28 апреля -Музей українського живопису

28 апреля

Родился Мацумура ГОСЮН (также Мацумура Гэккэй; 28 апреля 1752, Овари — 4 сентября 1811, Киото) — японский художник, основатель школы живописи сидзё.

Госюн родился в семье чиновника императорского монетного двора. Уже в юности изучал китайскую и японскую культуры, живопись, каллиграфию, поэзию, классическую историю и литературу. Его первые преподаватели были мастера литературной живописи, обучавшие также и классическому китайскому художественному стилю. Под их руководством Госюн занимается поэзией хайку, особенно успешной была его учёба у знаменитого поэта и художника Ёсы Бусона.

Успех к художнику пришёл не сразу. В 1787 году Госюн входит в круг, близкий мастеру Маруяме Окё, и работает над украшением храма Дайдзё-дзи в префектуре Хёго. Профессиональные связи между Окё и Госюном со временем переросли в дружеские; после большого пожара, опустошившего Киото, оба художника на некоторое время вместе нашли убежище в одном из храмов. В 1789 году Госюн возвращается в родной квартал Сидзё и пишет полотна, в которых использует и стиль Окё. Окё считал Госюна своим другом равной ему художественной величины и помог ему выработать свой собственный, оригинальный художественный стиль, совмещавший достижения школы окё и литературной живописи. После смерти Окё в 1795 году Госюн создаёт свою собственную школу сидзё, в которой рисует и преподаёт до своей смерти.

Автопортрет «Гибискус и серая цапля на стволе дерева», 1782


Родился Жозе Витал Бранку МАЛЬОА (28 апреля 1855, Калдаш-да-Раинья — 26 октября 1933, Фигейро-душ-Виньюш) — португальский художник, наряду с Колумбану Бордалу Пиньейру крупнейший представитель португальской реалистической живописи.

В 12 лет поступил в художественную школу, где проявил выдающиеся способности к живописи. После окончания школы подал прошение на стипендию Академии, дающую право на поездку за границу, однако ему было отказано в стипендии, так как Мальоа не имел достаточных связей. Мальоа поступил на работу продавцом в магазин, уделяя живописи свободное от работы в магазине время. Картина, которую он послал на выставку в Мадрид, получила благосклонный приём критики.

С 1881 года Мальоа полностью посвятил себя занятиям живописью. Первый же заказ, который он получил, состоял в росписи потолка главного зала Лиссабонской королевской консерватории, сразу вслед за этим — Верховного суда Португалии. Довольно быстро Мальоа завоевал репутацию одного из самых известных португальских художников своего времени. Писал исторические полотна, в частности, за картину, изображающую отплытие экспедиции Васко да Гамы получил первую премию на конкурсе в 1887 году и был удостоен в следующем году по королевскому указу ордена Христа. Мальоа известен также святыми портретами. Он много работал по заказу, в том числе написал портреты короля Карлуша I и членов его семьи.

Жузе Мальоа разработал собственный стиль живописи, близкий к импрессионизму, не имевшего до него аналогов в португальской живописи. В 1901 году после образования Общества изящных искусств стал первым президентом Общества. Много участвовал в выставках, как внутри страны, так и за рубежом, включая Берлин, Петербург, Ливерпуль и Рио-де-Жанейро. В 1933 году, через год после смерти художника, в Калдаш-да-Раинья был открыт его музей.

«Красильщица», Музей изящных искусств, Рио-де-Жанейро


Народився Микола Іванович ІВАСЮК (28 квітня 1865, село Заставна, Буковина, Австро-Угорщина - 25 листопада 1937, Київ) - український художник.

Більшу частину свого творчого життя він присвятив створенню картин на тему національно-визвольної боротьби українського народу. Серед них - «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва», «Битва під Хотином», «Іван Богун в бою під Берестечком».

Микола Івасюк народився в сім'ї селянина-теслі. Під час навчання в Чернівецькій вищій реальній школі талановитого юнака помітив професор малюнка і живопису Юрій Пігуляк, який допоміг йому вступити до Віденської академії мистецтв. Свою художню освіту Івасюк продовжив у Мюнхенській академії мистецтв. У Мюнхені Микола познайомився з Іллею Рєпіним, який досить високо оцінив перший ескіз картини Івасюка «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва».

У 1897 Івасюк повернувся до Чернівців, в той час значний культурний центр Австро-Угорщини, який називали «маленький Відень». Художник викладає в Чернівецькій художній школі, влаштовує виставки своїх творів. У 1899 році М. Івасюк та Ю. Пігуляк організували першу в Буковині школу малювання «для талановитої, але бідної молоді». Івасюк також писав жанрові роботи, портрети, ікони. У деяких храмах Буковини донині збереглися іконостаси, написані його рукою.

Після революції Микола Іванович приїхав до Києва. В цей час Івасюк створив ескізи поштових марок Української Народної Республіки. Від 1919 художник жив у Львові і Чернівцях, а наприкінці 1926 року на запрошення уряду УРСР разом з сім'єю переїхав до Києва. Йому запропонували написати картини на теми революційного руху в Україні. У 1937 році 72-річний художник був заарештований органами НКВС і розстріляний, як і більшість українських реемігрантів. В Україні зараз є не більше 15 картин Івасюка, доля більшості його творів досі невідома.

«Автопортрет», 1887 «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва», 1912. Національний художній музей України


Родился Эмиль БЕРНАР (28 апреля 1868, Лилль — 16 апреля 1941, Париж) — французский художник-неоимпрессионист, один из теоретиков символизма в искусстве.

В 1886 году поступает учиться живописи в парижское художественное ателье Фернана Кормона, где знакомится с Тулуз-Лотреком и ван Гогом. В том же году изгоняется из ателье «за упрямство». В 1886—1888 годах живёт в Понт-Авене, где присоединяется к художественной группе Понт-Авен и становится другом Гогена. Здесь же, в 1887 году, совместно с Луи Анкетеном, разрабатывает клуазоннистский стиль живописи, заключающийся в использовании разделяющих различные цвета контуров рисунка.

В 1890 году Эмиль Бернар переживает религиозный кризис, после чего мастер обращается к предметам и сюжетам средневекового искусства. В 1891 году разрывает дружбу с Гогеном и присоединяется к символистской группе Одилона Редона и Фердинанда Ходлера. В 1893—1903 годах путешествует по Египту, Италии и Испании. В эти годы создаёт по большей части религиозные и символистские полотна.

Бернар, являясь одним из значительнейших мастеров группы Понт-Авен, в начале своего творчества склонялся к примитивизму, в конце жизни копирует полотна венецианских мастеров — столь широким оказался разброс его художественных увлечений. В то же время творчество Бернара оказало решающее влияние на работы Пабло Пикассо в его «голубой период».

Портрет 1886 года, написанный Тулуз-Лотреком «Продавщица лент», 1890-е


Народився Модест Данилович СОСЕНКО (28 квітня 1875, Пороги, Австро-Угорщина — 4 лютого 1920, Львів) — художник-монументаліст, представник українського модерну.

Народився в сім'ї священика, пароха с. Пороги отця Данила Сосенка. Початкова освіта — гімназія при монастирі оо. Василіян в Бучачі (1887—1895 рр.). Вчився у Краківській Школі Мистецтв (1896—1900 рр.), та завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького — в Мюнхенській Академії (1901—1902 рр.) і в Національній Школі Мистецтв у Парижі (майстерня Леона Бонна, 1902—1905 рр.). Подорожував по Італії й Україні (1908—1913 рр.), у й Палестині (1914 р.).

Від 1908 р. Сосенко жив у Львові, працював реставратором в Національному музеї у Львові. Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії, брав участь у військових діях. Після повернення до Львова важко хворів, але продовжував працювати. У 1919 році взяв участь у виставці сучасного галицького живопису, що проходила в залах Національного музею. Митрополит Андрей Шептицький був поціновувачем таланту Сосенка та його покровителем. Художник помер у митрополичих палатах на Святоюрскій горі у віці неповних 45 років.

Творчий доробок: портрети Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Портрет дівчини» (1912), «Автопортрет» (1915); побутові картини: «Хлопець обідає», «Розмова», «Діти на плоті» (1913), «Трембітарі» (1914), етюди народних танців; пейзажі Парижа, Карпат, Південної Далмації; монументальні декоративні розписи Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові виконані головним чином за мотивами полтавських гаптів та з зображеннями народних музикантів. Поліхромії церков: у Підберізцях біля Львова, Печеніжині, Рикові, Більчі Золотому, Золочеві, Товмачі, Славську (разом з Юліяном Буцманюком); проект поліхромії Волоської церкви у Львові.

Твори М. Сосенка зберігаються у Львівському державному музеї українського мистецтва (близько 100 робіт), Коломийському державному музеї народного мистецтва «Гуцульщина» і в приватних колекціях. У своїх творах, особливо на релігійну тематику, Модест Сосенко намагався синтезувати старі візантійські основи малярства з сучасними йому мистецькими досягненнями.

«Автопортрет». 1915 «Продавщиця померанців». 1912


Родился Эдгар ТИТГАТ (28 апреля 1879, Брюссель – 10 января 1957, Волюве-Сант-Ламберт) – бельгийский живописец-экспрессионист, акварелист, иллюстратор, гравер и писатель.

Отец будущего художника был гравером и литографом. Но Эдгар в возрасте 14 лет почему-то был определен в ученики к часовщику. В1895 году он вернулся в родительский дом, где в студии отца стал учиться рисованию и заодно работал вместе с отцом, изучая литографию. Успехи в живописи были впечатляющи, потому что, спустя два года Эдгар без труда поступил в Королевскую Академию изящных искусств в Брюсселе. С 1897 по 1900 год он учился в вечернем классе Академии, а с 1900 года перешел в мастерскую Констана Монтальда.

Первые картины молодого Титгата также были написаны под влиянием символизма, в частности, под впечатлением от работ учителя и картин француза Пьера Пюви де Шаванна, творчеством которого он восхищался. Как и многие его коллеги – фламандцы, Титгат увлекся импрессионизмом, писал под влиянием открытых для себя художников – Поля Сезанна, Пьера Боннара и Амбруаза Воллара. Постепенно этот стиль превратился, как это называют искусствоведы, в «брабантский фовизм», а потом и в экспрессионистский стиль.

«Воспоминание о воскресенье», 1926

Во время Первой мировой войны Эдгару Титгату пришлось покинуть Бельгию, почти шесть лет он жил в изгнании в Лондоне в качестве беженца. После возвращения на родину Титгат начал развивать свой собственный стиль, который сделал его известным и знаменитым. Художник попытался объединить тенденции экспрессионизма с наивным искусством. Этот стиль был очень похож на творчество француза Пьера Боннара, напоминал работы Анри Руссо и Нико Пиросмани.

Свое вдохновение Титгат черпал из повседневной жизни и собственного мира грез. Не зря основными темами картин были бытовые сцены, детские портреты, ярмарки и парады с каруселями, цирковыми и театральными представлениями, обнаженные женщины и пейзажи.

Автопортрет «Адам и Ева в райском саду», 1948


Народився Іларіон Миколайович ПЛЕЩИНСЬКИЙ (28 квітня 1892, Докшиці, Білорусь - 6 лютого 1961, Київ) - художник-графік, педагог. Професор.

У 1909 році вступив у Товариство Заохочення Мистецтв при Петербурзької АМ, відвідував майстерні Білібіна, Рилова, Реріха. Брав участь у Першій світовій, чотири роки провів у німецькому полоні. Від 1919 жив і працював у Казані, вчився в місцевому художньому інституті. В середині 1920-х Плещинський переїжджає до Києва, де до кінця життя займається викладацькою роботою - у Київському художньому інституті і в Київському інженерно-будівельному інституті. Від 1948 року - професор Київського художнього інституту.

Працював переважно в галузі ліричного пейзажу, а також плаката, книжкової та промислової графіки. Створив серії літографій, офортів та малюнків. Твори художника експонувалися на виставках всіх рівнів - від республіканських до міжнародних. Його персональні виставки відбулися в 1924, 1939, 1964, 1978, 1983 роках. Роботи Плещинського знаходяться в колекціях найбільших музеїв Москви, Санкт-Петербурга, Казані, Києва, а також в приватних зібраннях усього світу.

«Міський пейзаж», 1950-і


Родился Ив КЛЯЙН (Клейн (28 апреля 1928, Ницца — 6 июня 1962, Париж, Франция) — французский художник-новатор, одна из наиболее значительных фигур послевоенного европейского искусства.

Оба его родителя были художниками. Его отец, Фред Кляйн, голландец индонезийского происхождения, писал картины в стиле постимпрессионизма, а мать, Мари Раймон, была заметной фигурой в ташизме. Однако художественного образования Ив не получил и большую часть жизни зарабатывал как инструктор по дзюдо.

Хотя Кляйн начал создавать монохромные работы ещё в 1949 году. На его выставках были представлены оранжевые, желтые, красные, розовые и синие монохромные полотна. Кляйн был разочарован реакцией публики, которая восприняла окрашенные одним цветом холсты как вид яркой абстрактной интерьерной живописи. С этого момента он решил использовать только синий цвет. Выставка 1957 года включала 11 одинаковых синих холстов, окрашенных пигментом ультрамарин разведенным с синтетической смолой «Rhodopas». Этот цвет, напоминающий ляпис лазурь, которую использовали в средневековой живописи, стал знаменитым «международным синим цветом Кляйна». Выставка получила положительный отклик критиков и имела коммерческий успех, была показана затем в Париже, Дюссельдорфе и Лондоне.

Кляйн создавал картины самыми разными способами, включая неортодоксальные. Например, подставлял под дождь специальным образом подготовленную бумагу. Полученные в результате картины он назвал космогониями. Также Кляйн использовал огонь, поднося большие листы бумаги или картона к огню газовых горелок. Антропометриями Кляйн называл картины, созданные при помощи отпечатков человеческого тела на полотне. В 1960 он провел публичную демонстрацию антропометрий — девушек, вымазанных «международным синим цветом Кляйна» волочили по лежащему на полу холсту.



Народився Василь Іванович ЛОПАТА (28 квітня 1941, с. Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині) — український художник і прозаїк. Член Національної спілки художників України (1971), Національної спілки письменників України (2006). Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1993), народний художник України, лауреат Міжнародної премії з екслібрису (Англія).

У доробку українського художника, письменника, громадського діяча Василя Лопати — 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, більше 65 проілюстрованих видань, оформлення вітчизняної гривні, дипломатичного й українського паспортів. А ще ним написані та проілюстровані цікаві книжки: «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), автобіографічні повісті «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005), «Кажу, як на сповіді» (2011).

Малювати почав з дитинства. «Вперше, пригадується мені, я відчув себе «художником» десь п’яти-семи років. Удома нікого. Я сам. Мама напередодні Великодня побілила хату — комин наче ватман. Я знайшов вуглину на припічку й давай відтворювати найулюбленіші образи — коней. Доки бабуся, мама і старший брат повернулися із церкви, я закінчив свою «картину» й похвалився їм, що мною намальовано», — розповідав в одному з інтерв’ю художник. Після школи Василь поїхав у Київ, вступив до училища прикладного мистецтва в Лаврі. Після двох років учнівства В. Лопату призвали до війська. У 1970 році закінчив графічний факультет Київського художнього інституту, де вчився у знаменитого В. І. Касіяна. Пізніше працював у творчій майстерні М. Дерегуса.

Непересічний талант художника виявився при ілюструванні української поезії, прози, драматургії, фольклору. Це графічні цикли: «Маруся Чурай» Л. Костенко, «Сон князя Свято-слава», «Добрий заробок», І. Франка, «Людолови» З. Тулуб, «Прапороносці», «Таврія» О. Гончара, «Полтава» О. Пушкіна, «Тополя», «Мені тринадцятий минало», «Кобзар» Т. Шевченка, «Українські балади», «Українські народні казки», «Українські народні думи», «Слово о полку Ігоревім», «Про славне військо запорізьке низове» А. Кащенка, «Страшна помста» і «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Життя і творчість Г Сковороди», «Про парубка Івана та його вірного друга Коника» С. Богунова та інші.

«Калина»


Народилася Тетяна Юріївна КОРОЛЬОВА-ПАВЛОВА (28 квітня 1965, Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) – дніпровський художник-монументаліст.

Закінчила Харківський художньо-промисловий інститут, майстерня А.Проніна. Член Національної спілки художників України від 1992 р.Спеціалізується на монументально-декоративному мистецтві. Автор багатьох монументальних розписів і вітражів в Україні та за кордоном. Учасниця виставок з 1988 р.,серед них: Друга бієнале станкової графіки (Кенігсберг, 1992 р.) та ін. Персональні виставки у Нью-Йорку (1998 р.), Керчі (Крим, 1998 р.), Дніпрі (1999 р.), Нюрнберзі (Німеччина, 2001 р.). Твори зберігаються в приватних колекціях США, Німеччини, Франції. Дружина художника Миколи Корольова. Для творчості К.-П. хବрактерне використання насич嬬ного кольору, елементів театралізації, гри, іронії.

«Ранок (Троїцький собор, Дніпро)». Зібрання Музею українського живопису, м. Дніпро