28 января -Музей українського живопису

28 января

Народилася Маргеріт ЖЕРАР (28 січня 1761, Грасс - 18 травня 1837, Париж) - французька художниця, учениця Фрагонара.

У 16 років Маргеріт Жерар покинула своє рідне місто Грасс і відправилася до Парижа. Там вона успішно почала мистецьку кар'єру під керівництвом свого земляка і чоловіка старшої сестри, відомого художника Оноре Фрагонара. Спочатку вона вчиться у свого родича, потім стає його помічницею. Зміст для своїх картин, які користувалися великим успіхом в кінці XVIII і на початку XIX століть, вона почерпнула з сімейного життя середнього і вищого класів французького суспільства. Найсуворіші критики відзначали, що її картини позбавлені оригінальності, нерідко сентиментальні і відрізняються ретельністю виконання, що впадає в сухість і прилизаність; але за ними не можна не визнати достоїнств малюнка, ліплення фігур і навіть щирого почуття. Вона займалась також гравіруванням і відтворила в офортах деякі з композицій Фрагонара.

Після Великої французької революції, коли жінки отримали право виставляти свої картини в художніх галереях, Маргеріт Жерар з радістю скористалася цією можливістю. Починаючи з 1799 року і аж до 1824 року вона регулярно брала активну участь у виставках. У 1801 році Маргеріт отримала спеціальну нагороду, яку вручали талановитим художникам, а 1804 року - золоту медаль з рук самого Наполеона, який гідно оцінив її картини.

Портрет роботи Франсуа Дюмона «Художниця, яка пише портрет музикантки», 1793


Народився Дьюла БЕНЦУР (28 січня 1844, Ньїредьгаза — 16 липня 1920, Сечень) — видатний угорський живописець, представник стилю академічного романтизму.

Азами живопису Дьюла оволодівав у приватній художній школі в місті Кошице. Впродовж 1861—1869 років Д. Бенцур навчався в Мюнхенській академії мистецтв під керівництвом Германа Аншютца, Йогана Хільтеншпергера, а потім – Карла Теодора фон Пілоті, котрий мав значний вплив на формування художнього стилю молодого митця. Мюнхенська академія в цей час була популярною серед амбітних молодих художників багато в чому завдячуючи саме майстерності Пілоті як митця і педагога. Під час навчання Бенцур мав змогу вивчати роботи старих майстрів у Мюнхенській галереї. Допомагав Пілоті у розпису низки мюнхенських будівель, в тому числі нової мюнхенської ратуші.

Перший великий успіх прийшов до молодого художника після написання полотна «Від'їзд Ласло Хуняді» (1866). Це полотно зробило його відомим у Пешті митцем. Для вдосконалення своїх професійних навичок Бенцур здійснює творчу мандрівку до Італії, подорож справила глибоке враження як на самого художника, так і на його мистецький стиль. 1875 року Дьюла Бенцур створив одне з найвидатніших свої полотен «Охрещення Вайка» — сцену прийняття католицтва угорським правителем Вайком, майбутнім королем Угорщини Стефаном І. Картина здобула визнання та срібну медаль Всесвітньої виставки 1878 року в Парижі.

«Матяш Хуняді приймає папських легатів»

Після появи та успіху у публіки картини «Охрещення Вайка» Бенцуру надійшли пропозиції стати викладачем від декількох академій мистецтв. Він відхилив пропозиції Веймарської та Празької академій, а 1876 року його було обрано професором Мюнхенської академії мистецтв, де Бенцур пропрацював до 1883-го року. Картини Бенцура не раз здобували перемоги на мистецьких виставках у Парижі (1878, 1900), Берліні (1886, 1910), Відні (1877, 1888), Мюнхені (1888).

У 1883 художник повернувся до Будапешта та зайнявся викладацькою діяльністю на одному з відділень Школи малювання (пізніше — Академія мистецтв), де до кінця свого життя він також був директором.

Його картини пройняті духом романтизму угорського національного відродження другої половини ХІХ віку. Бенцур писав історичний живопис, портрети, окрім того, також сцени з античної міфології, релігійні сюжети.

Автопортрет «Охрещення Вайка», 1875. Угорська національна галерея


Родилась Анна Семеновна ГОЛУБКИНА (28 января 1864, Зарайск, Московская обл. – 7 сентября 1927, там же) – выдающийся российский скульптор.

В двадцать пять лет уехала в Москву, поступила в организованные А. О. Гунстом Классы изящных искусств (1889–1890 гг.), где её способности заметил известный скульптор и педагог С. М. Волнухин. В 1891 году поступила в Московское училище живописи, ваяния и зодчества, проучилась там до 1894 года под руководством С. И. Иванова. В том же году несколько месяцев училась в Санкт-Петербургской Академии художеств у В. А. Беклемишева. Три раза ездила в Париж, где плодотворно работала и обучалась у О. Родена. Преподавала в Московском коммерческом училище (1904–1906 гг.), на Пречистенских рабочих курсах (1913–1916 гг.) и во ВХУТЕМАСе (1918–1922 гг.). Автор книги «Несколько слов о ремесле скульптора».

Работы находятся в крупнейших музеях и собраниях (Третьяковская галерея, Русский музей и др.). Голубкина стала одним из первых скульпторов, создавших в своих произведениях образ людей труда.

«Туман». 1899


Родился Николай Дмитриевич МИЛИОТИ (28 января 1874, Москва – 26 декабря 1962, Париж) – российский художник, видный представитель русского символизма, участник объединения «Голубая роза». С 1894 по 1900 годы занимался в Московском училище живописи у А. Е. Архипова, Л. О. Пастернака и В. А. Серова. Также посещал частную студию К. А. Коровина.

В период 1900-х в манере символизма написал ряд так называемых картин-сновидений, а также стилизованные «галантные» сцены. Наиболее характерные для художника аллегорические образы (ангелы, пейзажи-миражи и т. д.), написаны в виде красочных феерий, приближающихся к орнаментальной абстракции.

В апреле 1907 года вместе с братом был одним из организаторов московской выставки «Голубая роза». В 1910 году вышел из «Союза русских художников» вместе с группой А. Н. Бенуа и стал одним из учредителей объединения «Мир искусства», а в 1912–1916 годах входил в его комитет.

В 1920 году эмигрировал сначала в Софию, где его мастерскую посещал царь Борис, а с 1921 по 1922 годы работал в Берлине. В 1923 году переселился в Париж. В 1931 году стал членом правления Союза деятелей русского искусства во Франции. В работах 1930-х годов преобладали портреты (А. Н. Бенуа, Н. А. Тэффи, Т. Л. Сухотина-Толстая, Ф. И. Шаляпин).

После смерти художника почитательница его таланта Л. Панаева отправила его картины в Москву. Представлен в собраниях ГРМ, ГТГ, музеях Парижа, Белграда, Софии, Праги и Мальмё.

«Портрет Н.Милиоти». 1908.
Художник – Н.Сапунов
«Вечерний праздник». 1903


Родился Камиль РЕССУ (28 января 1880, Галац — 1 апреля 1962, Бухарест) — румынский художник. Народный художник Румынии (1955).

Рессу изучал живопись в 1897—1899 годах в Национальной школе изящных искусств под руководством Георге Деметреску Миря, а затем в Яссах, у Георге Поповича. Продолжая своё образование за границей, художник живёт и занимается в Мюнхене, а с 1902 года — в Париже, в академии Жюлиана, в классе Жан-Поля Лорана.

После возвращения в 1908 году в Румынию К.Рессу сотрудничал с журналами, выставлял свои произведения на различных групповых выставках. Первая персональная выставка Камиля Рессу состоялась в 1914 году. В 1921 году К.Рессу становится одним из основателей Синдиката художников и скульпторов Румынии и до 1923 года его возглавляет. До 1941 года он был профессором и ректором бухарестского Национального университета искусств. В 1950 К.Рессу становится почётным президентом Союза румынских художников. В 1955 году ему присваивается звание. Был действительным членом Румынской академии.

Известен в том числе как автор портретов своих современников, коллег по творчеству (Штефана Лучиана, Тудора Аргези, Янку Брезиану и др.).

«Автопортрет» «Обнаженная»


Родился Йон Андреас САВИО (28 января 1902, деревня Бугёйфьорд в 60 км к западу от Киркенеса.— 9 апреля 1938, Осло) — саамский норвежский художник. Савио был первым известным саамским художником и первым, у которого прошла персональная выставка в Национальной галерее Норвегии.

Савио родился в деревне. Его родители умерли, когда ему ещё не было четырёх лет. Воспитывался бабушкой и дедушкой на ферме. Первые уроки рисования ему давал известный саамский политический деятель и исследователь саамского фольклора Исак Саба, который работал в Вардё школьным учителем.

Савио стал первый саамом, который получил художественное образование в Национальном колледже искусств и дизайна в Осло. В 1921—1922 и 1924—1925 годах его преподавателем был известный норвежский художник Аксель Револьд (1887—1962). Известен прежде всего как мастер ксилографии (создавал гравюры на дереве). Создавал также гравюры на другом материале. Всего им было создано около 130 гравюр, а также большое число рисунков. Скончался от туберкулёза. В 1980-х годах в Киркенесе был открыт Музей Йона Савио.

Автопортрет Okto («Одинокий олень»). Гравюра на дереве


Народився Павло Матвійович ГОРОБЕЦЬ (28 січня 1905, Полтава — 25 жовтня 1974, Полтава) — відомий полтавський живописець-пейзажист і критик мистецтва.

Полтавчанин по народженню і всьому життю, він чудово відобразив у своїх творах красу української землі. Знаний український художник М. Глущенко назвав Горобця «майстром пейзажної мініатюри».

«Ворскла», 1926

Творче обличчя Павла Горобця склалося ще у 1920-1930-і роки в колі таких досвідчених полтавських майстрів як Г. Цисс, С. Розенбаум, І. Орлов. Павло Горобець вчився у Харківському художньому інституті (майстерня відомого українського художника М. Бурачека, з яким Горобець працював на етюдах в Межигір'ї під Києвом у 1934 р.). З 1926 р. Горобець постійний учасник усіх обласних художніх виставок. З 1927 по 1936 р. плідно працював як художник-журналіст у редакції газети «Більшовик Полтавщини», викладав малювання в художніх студіях, писав декорації для обласного театру. Був активнім учасником Асоціації художників Червоної України (АХЧУ), Асоціації художників революційної Росії (АХРР), а після ліквідації цих організацій – членом Спілки художників України. Учасник нацистсько-радянської війни. З 1946 р. і до кінця життя працював у Полтавському художньому музеї, спочатку як науковець, а з 1964 р. — як директор.

Серед численних живописних робіт Павла Матвійовича невеликі ліричні краєвиди Полтавщини, річки Ворскли. Пейзажам художника притаманний тонкий ліризм, задушевність, любов до природи Полтавщини. Підсумком його творчості стали персональна виставка у Києві (1973) та посмертна у Полтаві (1975). Твори зберігаються у музеях Полтави, Києва, Харкова, Львова, Миргорода, Миколаєва, Москви, Тбілісі.

«Село Гавронці». 1962


Родился Джексон ПОЛЛОК (28 января 1912, Коди, Вайоминг — 11 августа 1956, Лонг-Айленд, штат Нью-Йорк) — американский художник, идеолог и лидер абстрактного экспрессионизма, оказавший значительное влияние на искусство второй половины XX века. Проданная за 140 миллионов долларов работа Поллока «Номер 5» стала одной из самых дорогих картин мира.

Был младшим из пяти сыновей, семья часто переезжала с места на место. Поллок обучался в Высшей школе прикладных искусств, затем у Томаса Бентона в Нью-Йорке. В ранних работах Поллока видно влияние мексиканских художников Диего Риверы и Хосе Клементе Ороско, которыми он восхищался в то время. После знакомства с работами Пабло Пикассо и сюрреалистов его творчество становится более символическим. В течение 1930-х годов Джексон путешествует по США, однако, в 1934 году обосновывается в Нью-Йорке. В 1943 году его работу «Волчица» покупает Музей современного искусства, а также появляются первые публикации о нём.

«Волчица». Музей Гуггенхайма, Нью-Йорк

В 1945 Поллок с женой переезжают в Спрингс, где покупают двухэтажный фермерский дом с сараем, в котором художник обустраивает мастерскую. В 1947 Поллок изобретает новую технику: он начинает работать на холстах огромного размера, расстилая их прямо на полу, и разбрызгивает краску с кистей, не прикасаясь ими к поверхности. Поллок не признавал существования случая, у него обычно были конкретные идеи создания картины. Сам Поллок писал: «Я продолжаю отходить от обычных инструментов художника, таких, как мольберт, палитра и кисти. Я предпочитаю палочки, совки, ножи и льющуюся краску или смесь краски с песком, битым стеклом или чем-то ещё. Когда я внутри живописи, я не осознаю, что я делаю. Понимание приходит позже. У меня нет страха перед изменениями или разрушением образа, поскольку картина живёт своей собственной жизнью. Я просто помогаю ей выйти наружу».

Д.Поллок за работой

Первая выставка работ Поллока в Галерее Бетти Парсонс в 1948 была сенсацией и имела финансовый успех. В 1949 журнал Life Magazine назвал Поллока величайшим американским художником. Всю жизнь боровшийся с алкоголизмом, Поллок погиб в автокатастрофе в Спрингсе в возрасте 44 лет, ведя машину в нетрезвом состоянии. Его картины не раз устанавливали ценовые рекорды на произведения живописи.

«Осенний ритм (Номер 30)», 1950. Музей Метрополитен, Нью-Йорк


Народився Олександр І́горович ОХАПКІН (28 січня 1962, Житомир) — сучасний український живописець, що працює переважно в галузі іконопису, чи, більш точно, «хатньої ікони». Заслужений художник України (2016).

Середню художню освіту отримав у Дніпропетровському художньому училищі, де навчався у 1978—1982 рр. Після закінчення училища два роки працював вчителем у дитячій художній школі міста Олександрії. У 1984 році вступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчання в художньому інституті закінчив у серпні 1990 року, після чого повернувся до Олександрії, де продовжив вчителювання в місцевій художній школі. В цьому місті він виконує замовлення новозбудованих церков, для яких пише ікони і бере участь у розписі церковних інтер'єрів.

В творах Олександра Охапкіна талановито синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису і сучасного виконання, такий стиль називають творчою іконою поставлену на національну основу. Мистецтвознавці називають творчість Олександра Охапкіна «релігійною поезією у фарбах». Працює художник також і в жанрах натюрморту, пейзажу, портрету. Картини художника виставлялись на багатьох виставках в Україні і за кордоном.

«Божа Мати з малям Ісусом»