28 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

28 января

Народилася Маргеріт ЖЕРАР (28 січня 1761, Грасс - 18 травня 1837, Париж) - французька художниця, учениця Фрагонара.

У 16 років Маргеріт Жерар покинула своє рідне місто Грасс і відправилася до Парижа. Там вона успішно почала мистецьку кар'єру під керівництвом свого земляка і чоловіка старшої сестри, відомого художника Оноре Фрагонара. Спочатку вона вчиться у свого родича, потім стає його помічницею. Зміст для своїх картин, які користувалися великим успіхом в кінці XVIII і на початку XIX століть, вона почерпнула з сімейного життя середнього і вищого класів французького суспільства. Найсуворіші критики відзначали, що її картини позбавлені оригінальності, нерідко сентиментальні і відрізняються ретельністю виконання, що перетворюється на сухість і прилизаність; але за ними не можна не визнати достоїнств малюнка, ліплення фігур і навіть щирого почуття. Вона займалась також гравіруванням і відтворила в офортах деякі з композицій Фрагонара.

Після Великої французької революції, коли жінки отримали право виставляти свої картини в художніх галереях, Маргеріт Жерар з радістю скористалася цією можливістю. Починаючи з 1799 року і аж до 1824 року вона регулярно брала активну участь у виставках. У 1801 році Маргеріт отримала спеціальну нагороду, яку вручали талановитим художникам, а 1804 року - золоту медаль з рук самого Наполеона, який гідно оцінив її картини.

Портрет роботи Франсуа Дюмона «Художниця, яка пише портрет музикантки», 1793


Народився Дьюла БЕНЦУР (28 січня 1844, Ньїредьгаза — 16 липня 1920, Сечень) — видатний угорський живописець, представник стилю академічного романтизму.

Азами живопису Дьюла оволодівав у приватній художній школі в місті Кошице. Впродовж 1861—1869 років Д. Бенцур навчався в Мюнхенській академії мистецтв під керівництвом Германа Аншютца, Йогана Гільтеншпергера, а потім – Карла Теодора фон Пілоті, котрий мав значний вплив на формування художнього стилю молодого митця. Мюнхенська академія в цей час була популярною серед амбітних молодих художників багато в чому завдячуючи саме майстерності Пілоті як митця і педагога. Під час навчання Бенцур мав змогу вивчати роботи старих майстрів у Мюнхенській галереї. Допомагав Пілоті у розпису низки мюнхенських будівель, в тому числі нової мюнхенської ратуші.

Перший великий успіх прийшов до молодого художника після написання полотна «Від'їзд Ласло Хуняді» (1866). Це полотно зробило його відомим у Пешті митцем. Для вдосконалення своїх професійних навичок Бенцур здійснює творчу мандрівку до Італії, подорож справила глибоке враження як на самого художника, так і на його мистецький стиль. 1875 року Дьюла Бенцур створив одне з найвидатніших свої полотен «Охрещення Вайка» — сцену прийняття католицтва угорським правителем Вайком, майбутнім королем Угорщини Стефаном І. Картина здобула визнання та срібну медаль Всесвітньої виставки 1878 року в Парижі.

«Матяш Хуняді приймає папських легатів»

Після появи та успіху у публіки картини «Охрещення Вайка» Бенцуру надійшли пропозиції стати викладачем від декількох академій мистецтв. Він відхилив пропозиції Веймарської та Празької академій, а 1876 року його було обрано професором Мюнхенської академії мистецтв, де Бенцур пропрацював до 1883-го року. Картини Бенцура не раз здобували перемоги на мистецьких виставках у Парижі (1878, 1900), Берліні (1886, 1910), Відні (1877, 1888), Мюнхені (1888).

У 1883 художник повернувся до Будапешта та зайнявся викладацькою діяльністю на одному з відділень Школи малювання (пізніше — Академія мистецтв), де до кінця свого життя він також був директором.

Його картини просякнуті духом романтизму угорського національного відродження другої половини ХІХ віку. Бенцур писав історичний живопис, портрети, також сцени з античної міфології, релігійні сюжети.

Автопортрет «Охрещення Вайка», 1875. Угорська національна галерея


Родилась Анна Семеновна ГОЛУБКИНА (28 января 1864, Зарайск, Московская обл. – 7 сентября 1927, там же) – выдающийся российский скульптор.

В двадцать пять лет уехала в Москву, поступила в организованные А. О. Гунстом Классы изящных искусств (1889–1890 гг.), где её способности заметил известный скульптор и педагог С. М. Волнухин. В 1891 году поступила в Московское училище живописи, ваяния и зодчества, проучилась там до 1894 года под руководством С. И. Иванова. В том же году несколько месяцев училась в Санкт-Петербургской Академии художеств у В. А. Беклемишева. Три раза ездила в Париж, где плодотворно работала и обучалась у О. Родена. Преподавала в Московском коммерческом училище (1904–1906 гг.), на Пречистенских рабочих курсах (1913–1916 гг.) и во ВХУТЕМАСе (1918–1922 гг.). Автор книги «Несколько слов о ремесле скульптора».

Работы находятся в крупнейших музеях и собраниях (Третьяковская галерея, Русский музей и др.). Голубкина стала одним из первых скульпторов, создавших в своих произведениях образ людей труда.

«Туман». 1899


Родился Николай Дмитриевич МИЛИОТИ (28 января 1874, Москва – 26 декабря 1962, Париж) – российский художник, видный представитель русского символизма, участник объединения «Голубая роза». С 1894 по 1900 годы занимался в Московском училище живописи у А. Е. Архипова, Л. О. Пастернака и В. А. Серова. Также посещал частную студию К. А. Коровина.

В период 1900-х в манере символизма написал ряд так называемых картин-сновидений, а также стилизованные «галантные» сцены. Наиболее характерные для художника аллегорические образы (ангелы, пейзажи-миражи и т. д.), написаны в виде красочных феерий, приближающихся к орнаментальной абстракции.

В апреле 1907 года вместе с братом был одним из организаторов московской выставки «Голубая роза». В 1910 году вышел из «Союза русских художников» вместе с группой А. Н. Бенуа и стал одним из учредителей объединения «Мир искусства», а в 1912–1916 годах входил в его комитет.

В 1920 году эмигрировал сначала в Софию, где его мастерскую посещал царь Борис, а с 1921 по 1922 годы работал в Берлине. В 1923 году переселился в Париж. В 1931 году стал членом правления Союза деятелей русского искусства во Франции. В работах 1930-х годов преобладали портреты (А. Н. Бенуа, Н. А. Тэффи, Т. Л. Сухотина-Толстая, Ф. И. Шаляпин).

После смерти художника почитательница его таланта Л. Панаева отправила его картины в Москву. Представлен в собраниях ГРМ, ГТГ, музеях Парижа, Белграда, Софии, Праги и Мальмё.

«Портрет Н.Милиоти». 1908.
Художник – Н.Сапунов
«Вечерний праздник». 1903


Народився Каміль РЕССУ (28 січня 1880, Галац - 1 квітня 1962, Бухарест) - румунський художник. Народний художник Румунії (1955).

Рессу вивчав живопис у 1897-1899 роках в Національній школі образотворчих мистецтв під керівництвом Георге Деметреску Миря, а потім в Яссах у Георге Поповича. Продовжуючи свою освіту за кордоном, художник живе і вчиться в Мюнхені, а з 1902 року - в Парижі, в академії Жюліана, в класі Жан-Поля Лорана.

Після повернення в 1908 році в Румунію К.Рессу співпрацював з журналами, виставляв свої твори на різних групових виставках. Перша персональна виставка Каміля Рессу відбулася в 1914 році. У 1921 році К.Рессу стає одним із засновників Синдикату художників і скульпторів Румунії і до 1923 року його очолює. До 1941 року він був професором і ректором бухарестського Національного університету мистецтв. У 1950 К.Рессу стає почесним президентом Спілки румунських художників. У 1955 році йому присвоюється звання «Народний художник». Був дійсним членом Румунської академії мистецтв.

Відомий в тому числі як автор портретів своїх сучасників, колег по творчості (Штефана Лучіана, Тудора Аргезі, Янку Брезіану і ін.).

«Автопортрет» «Оголена»


Народився Густав-Адольф МОССА (28 січня 1883, Ніцца - 25 травня 1971, Ніцца) - французький художник та ілюстратор, представник таких художніх напрямків, як пізній символізм і модерн. Усе життя пропрацював куратором в Музеї образотворчих мистецтв Ніцци.

Син французького художника Алексіса Мосса. Від 1900 року навчався в Школі декоративного мистецтва Ніцци. Як художник, Г.-А. Мосса перебував під сильним творчим впливом Густава Моро, англійських прерафаелітів, майстрів італійського Відродження. У період з 1904 по 1911 рік художник працює переважно за трьома напрямками: пише символістські полотна, працює над оформленням карнавалів в Ніцці, створює акварельні пейзажі. 1911 року в паризькій галереї Жоржа Петі проходить виставка його робіт.

У повоєнні роки художник, який побував на фронті і був тяжко поранений, поступово дистанціюється від символізму. Тематично в центрі його робіт часто зображується Жінка, образ якої подається як якась розбещена і небезпечна істота.

Г.-А.Мосса відомий також як талановитий ілюстратор літературних творів, зокрема творів Вольтера, Анатоля Франса, Бомарше, Флобера і ін.

«Давид і Вірсавія», 1906 (?)


Народився Йон Андреас САВІО (28 січня 1902, село Бугейфьорд в 60 км на захід від Кіркенеса.- 9 квітня 1938, Осло) - саамський норвезький художник. Савіо був першим відомим саамським художником і першим, у якого пройшла персональна виставка в Національній галереї Норвегії.

Савіо народився в селі. Його батьки померли, коли йому ще не було чотирьох років. Виховувався бабусею і дідусем на фермі. Перші уроки малювання йому давав відомий саамський політичний діяч і дослідник саамського фольклору Ісак Саба, який працював в Вардьо шкільним учителем.

Савіо став першим з саамів, хто здобув художню освіту в Національному коледжі мистецтв і дизайну в Осло. У 1921-1922 і 1924-1925 роках його викладачем був відомий норвезький художник Аксель Револьд (1887-1962).

Йон Савіо відомий насамперед як майстер ксилографії (створював гравюри на дереві). Створював також гравюри на іншому матеріалі. Всього їм було створено близько 130 гравюр, а також велика кількість малюнків. Помер від туберкульозу. У 1980-х роках в Кіркенесі був відкритий Музей Йона Савіо.

Автопортрет Okto («Самотній олень»). Гравюра на дереві


Народився Павло Матвійович ГОРОБЕЦЬ (28 січня 1905, Полтава — 25 жовтня 1974, Полтава) — відомий полтавський живописець-пейзажист і критик мистецтва.

Полтавчанин по народженню і всьому життю, він чудово відобразив у своїх творах красу української землі. Знаний український художник М. Глущенко назвав Горобця «майстром пейзажної мініатюри».

«Ворскла», 1926

Творче обличчя Павла Горобця склалося ще у 1920-1930-і роки в колі таких досвідчених полтавських майстрів як Г. Цисс, С. Розенбаум, І. Орлов. Павло Горобець вчився у Харківському художньому інституті (майстерня відомого українського художника М. Бурачека, з яким Горобець працював на етюдах в Межигір'ї під Києвом у 1934 р.). З 1926 р. Горобець постійний учасник усіх обласних художніх виставок. З 1927 по 1936 р. плідно працював як художник-журналіст у редакції газети «Більшовик Полтавщини», викладав малювання в художніх студіях, писав декорації для обласного театру. Був активнім учасником Асоціації художників Червоної України (АХЧУ), Асоціації художників революційної Росії (АХРР), а після ліквідації цих організацій – членом Спілки художників України. Учасник нацистсько-радянської війни. З 1946 р. і до кінця життя працював у Полтавському художньому музеї, спочатку як науковець, а з 1964 р. — як директор.

Серед численних живописних робіт Павла Матвійовича невеликі ліричні краєвиди Полтавщини, річки Ворскли. Пейзажам художника притаманний тонкий ліризм, задушевність, любов до природи Полтавщини. Підсумком його творчості стали персональна виставка у Києві (1973) та посмертна у Полтаві (1975). Твори зберігаються у музеях Полтави, Києва, Харкова, Львова, Миргорода, Миколаєва, Москви, Тбілісі.

«Село Гавронці». 1962


Народився Джексон ПОЛЛОК (28 січня 1912, Коді, Вайомінг - 11 серпня 1956, Лонг-Айленд, штат Нью-Йорк) - американський художник, ідеолог і лідер абстрактного експресіонізму, який зробив значний вплив на мистецтво другої половини XX століття. Продана за 140 мільйонів доларів робота Поллока «Номер 5» стала однією з найдорожчих картин світу.

Був молодшим з п'яти синів, сім'я часто переїжджала з місця на місце. Поллок навчався у Вищій школі прикладних мистецтв, потім у Томаса Бентона в Нью-Йорку. У ранніх роботах Поллока видно вплив мексиканських художників Дієго Рівери і Хосе Клементе Ороско, якими він захоплювався на той час. Після знайомства з роботами Пабло Пікассо і сюрреалістів його творчість стає більш символічною. Протягом 1930-х років Джексон подорожує по США, а від 1934 року оселяється в Нью-Йорку. У 1943 році його роботу «Вовчиця» купує Музей сучасного мистецтва, а також з'являються перші публікації про нього.

«Вовчиця». Музей Гуггенхайма, Нью-Йорк

У 1945 Поллок з дружиною переїжджають в Спрінгс, де купують двоповерховий фермерський будинок із сараєм, в якому художник облаштовує майстерню. У 1947 Поллок винаходить нову техніку: він починає працювати на полотнах великого розміру, розстилаючи їх прямо на підлозі, і розбризкує фарбу з пензлів, не торкаючись ними до поверхні. Поллок не визнавав існування випадку, у нього зазвичай були конкретні ідеї створення картини.

Сам Поллок писав: «Я продовжую відходити від звичайних інструментів художника, таких як мольберт, палітра і пензлі. Я віддаю перевагу паличкам, совкам, ножам і фарбі, що ллється, або суміші фарби з піском, битим склом або чимось ще. Коли я всередині живопису, я не усвідомлюю, що я роблю. Розуміння приходить пізніше. У мене немає страху перед змінами або руйнуванням образу, оскільки картина живе своїм власним життям. Я просто допомагаю їй вийти назовні».

Джексон Поллок за роботою

Перша виставка робіт Поллока в Галереї Бетті Парсонс у 1948 році була сенсацією і мала фінансовий успіх. У 1949 журнал Life Magazine назвав Поллока найбільшим американським художником. Поллок, який все життя боровся з алкоголізмом, загинув в автокатастрофі в Спрінгсі у віці 44 років, ведучи машину в нетверезому стані. Його картини не раз встановлювали цінові рекорди на твори живопису.

«Осінній ритм (Номер 30)», 1950. Музей Метрополітен, Нью-Йорк


Народився Олександр І́горович ОХАПКІН (28 січня 1962, Житомир) — сучасний український живописець, що працює переважно в галузі іконопису, чи, більш точно, «хатньої ікони». Заслужений художник України (2016).

Середню художню освіту отримав у Дніпропетровському художньому училищі, де навчався у 1978—1982 рр. Після закінчення училища два роки працював вчителем у дитячій художній школі міста Олександрії. У 1984 році вступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчання в художньому інституті закінчив у серпні 1990 року, після чого повернувся до Олександрії, де продовжив вчителювання в місцевій художній школі. В цьому місті він виконує замовлення новозбудованих церков, для яких пише ікони і бере участь у розписі церковних інтер'єрів.

В творах Олександра Охапкіна талановито синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису і сучасного виконання, такий стиль називають творчою іконою поставлену на національну основу. Мистецтвознавці називають творчість Олександра Охапкіна «релігійною поезією у фарбах». Працює художник також і в жанрах натюрморту, пейзажу, портрету. Картини художника виставлялись на багатьох виставках в Україні і за кордоном.

«Божа Мати з малям Ісусом»