27 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

27 ноября

Народився Григорій Васильович СОРОКА (27 листопада 1823, село Покровська, нині Тверської області - 22 квітня 1864, там само) - російський живописець-кріпак.

У 1842-1847 рр. навчався живопису у О. Г. Венеціанова, був одним з найулюбленіших його учнів. Після навчання, відправляючи Сороку назад до пана, Венеціанов просив дати вільну для Григорія, щоб той міг продовжити освіту в Академії мистецтв, але не зміг домогтися цього. Після реформи Сорока брав участь у селянських заворушеннях проти поміщика, писав скарги від селянської громади. Був підданий триденному арешту. Можливо, цей арешт послужив причиною самогубства художника - Григорій Сорока повісився.

Згідно з сільської легендою, Лідія, старша дочка поміщика Мілюкова, і Сорока були закохані одне в одного. Нібито ця пристрасть була причиною того, що Мілюков не давав Сороці вільну. За легендою Лідія наклала на себе руки після смерті Сороки. Насправді, Лідія не скоювала самогубства.

«Автопортрет» «Вид на греблю в садибі Спаське Тамбовської губернії», 1840-і


Народився Максим ЛАЛАНН (27 листопада 1827, Бордо - 29 липня 1886, Ножан-сюр-Марн) - французький рисувальник і гравер.

Початкову художню освіту здобув в Бордо, потім навчався в Парижі у Жана Жигу. У 1852 році звернув на себе загальну увагу в паризькому салоні рисунками, виконаними вугіллям (au fusain), після чого протягом багатьох років постачав своїми офортами «Gazette des beaux arts», «Illustration Nouvelle» (орган паризького товариства аквафортистів) та інші ілюстровані видання і альбоми.

У 1853 році дебютував в техніці літографії, у 1863 році виставив перші офорти і надалі удосконалювався насамперед в цій техніці, випустивши 1866 року «Керівництво по офорту». Був, перш за все, майстром міських видів. У роботах Лаланна очевидно проявилося вміння володіти гравірувальною голкою, рідкісний смак і відчуття колоритності.

Бюст Лаланна в Бордо «Бульвар Монмартр, Париж», 1884


Родилась Елена Дмитриевна ПОЛЕНОВА (27 ноября 1850, Петербург — 19 ноября 1898, Москва) — русская художница, график, живописец, мастер декоративного дизайна, одна из первых художников-иллюстраторов детской книги в России, одна из основоположников стиля модерн в русском искусстве. Сестра живописца В. Д. Поленова.

Первые уроки получила от матери – художника-любителя. Затем детей учил студент Академии Художеств Павел Петрович Чистяков – будущий академик. В 14 лет Елена поступила в Санкт-Петербургскую рисовальную школу Общества поощрения художеств (ОПХ), где её наставником был И. Н. Крамской. Во время первой поездки во Францию в 1869—1870 гг. Поленова посещала частную школу-студию Шарля Шаплена в Париже. По возвращении в Россию она сначала занималась в частной мастерской П. П. Чистякова (1870—1877), а потом снова в Школе Общества поощрения художеств (1878—1880) одновременно в двух классах: акварельном и керамическом. В качестве поощрения ей было предложено поехать на стажировку в Париж. Для того времени пенсионерство женщин-художниц — случай исключительный. Вернувшись в Петербург, в 1881—1882 годах Поленова около года преподавала живопись по фарфору и фаянсу в созданном ею классе майолики в ОПХ. С 1882 года она жила преимущественно в Москве.

Иллюстрация к сказке «Избушка на курьих ножках»


Народився сер Френк Бернард ДІКСІ (27 листопада 1853, Лондон — 17 жовтня 1928, там само) — англійський художник та ілюстратор, відомий за його картинам, що зображують драматичні історичні та легендарні сцени.

Батько Френка, Томас Діксі, був відомим художником, який вчив малюванню з раннього віку як Френка, так і його брата Герберта і сестру Маргарет. Френк поступив на навчання до Королівської Академії в 1870 році і там досяг перших успіхів. Він був обраний в члени Королівської Академії в 1891 році і в 1924 році став її президентом. Він також був відомий своїми портретами модних жінок, які допомогли йому досягти успіху в суспільстві свого часу. Хоча Френк не був членом «Братства прерафаелітів», але багато з його картин можна вважати написаними в стилі прерафаелітів.

Діксі був посвячений у лицарі в 1925 році, а в 1927 році отримав від короля Георга V Королівський Вікторіанський орден.

«Безжальна красуня», 1890


Родился Иван Силыч ГОРЮШКИН-СОРОКОПУДОВ (27 ноября 1873, с. Нащи, Тамбовская губерния — 29 декабря 1954, с. Ивановка, Пензенская область) — русский живописец, график и педагог, Заслуженный деятель искусств РСФСР (1943).

Родился в семье солдата и бурлака Силы Васильевича Горюшкина, рано осиротел. Воспитывался у дальних родственников Сорокопудовых в Саратове. В юности работал официантом и «мальчиком при буфете» на ходивших по Волге пароходах. В Астрахани начал учиться рисованию у П. А. Власова. В 1902 уехал для продолжения учёбы в Петербург, в 1892-1895 годах занимался в рисовальной школе Императорского Общества поощрения художеств. В 1897—1902 гг. обучался в Императорской Академии художеств у П. О. Ковалевского, В. В. Мате, в мастерской И. Е. Репина (1899—1902). Получил 1 премию Академии художеств за картину «За оградой тихой обители» (1902). С 1897 года участвовал в выставках. Активно сотрудничал с журналами «Нива», «Столица и усадьбы» и т. д.

Предмет интересов художника в ранний период — историческая живопись, портрет, пейзаж («Княже у обедни», «Женщина времен Тишайшего царя», «Уголок прошлого», «Канун Пасхи в старину», «Раздача милостыни в Святую ночь в старой Руси», «Плач Ярославны»). Делал иллюстрации к произведениям русских писателей: П. И. Мельникова-Печерского «В лесах», А. Н. Толстого «Князь Серебряный». В 1908 году становится преподавателем Пензенского художественного училища. Создает крупные картины исторического содержания — «Сцена из XVII столетия», «Из века в век», «Базарный день в старом городе», «Божий суд», а также работы в других жанрах. В послереволюционные годы Иван Силыч активно участвовал в художественной жизни Пензы. Много занимался педагогической деятельностью. Директор Пензенского художественного училища (1942—45), Пензенской картинной галереи (1942—47).

Портрет кисти А.И. Вахрамеева, 1900-е «Листопад»

Родился сэр Уильям ОРПЕН (27 ноября 1878, Данлири-Ратдаун, Ирландия — 29 сентября 1931, Лондон) — английский и ирландский художник, один из крупнейших представителей импрессионизма на Британских островах.

Уже в 11-летнем возрасте Уильям поступает в дублинскую Школу искусств «Метрополитен». В 17 лет уезжает в Лондон, где учится в Школе изящных искусств Слейда. Свою первую художественную премию У.Орпен получает в 1899 году за полотно «Играем Гамлета». Его работы этого периода стилистически разнообразны — в одних чувствуется влияние фламандской живописи XVII—XVIII веков, в других Уистлера и Мане. До 1914 года Орпен преподаёт в Дублине, в Школе искусств «Метрополитен». Орпен пробует себя в портретной живописи и со временем становится одним из самых выдающихся портретистов Великобритании, работая как в традиционной, так и импрессионистской манере.

«Пилот»

Во время войны Орпен — «военный художник», работает в отделе пропаганды военного министерства. В 1917 уезжает на фронт, во Францию. За свой художественный вклад в победу У.Орпен в 1918 году посвящается в рыцари. С 1919 — член Королевской Академии художеств.

В поздний период своего творчества Уильям Орпен пишет множество портретов, в том числе представителей мировой политической элиты: премьер-министров Великобритании Д.Ллойд Джорджа и У.Черчилля, президента США Вудро Вильсона, и других. За свою жизнь художник создал более 600 портретов. Писал также пейзажи.

«Автопортрет в очках» «Шеф-повар в парижском отеле», 1921


Народився Цуґухару ФУДЗІТА, також Леонард Фужіта (27 листопада 1886, Токіо - 29 грудня 1968, Цюріх) - французький живописець і графік паризької школи, виходець з Японії.

У Франції з 1913. На Монпарнасі за один вечір познайомився з Модільяні, Паскіним, Сутіним, Леже, Грісом, Матіссом, Пікассо, Маном Реєм. Став широко відомим і навіть модним після персональної виставки 1918 року. У 1931-1933 роках жив і з успіхом виставлявся в Латинській Америці (Бразилія, Аргентина), з 1933 по 1939 - в Японії. У 1955 році отримав французьке громадянство, 1959 року прийняв католицтво. У 1965-1966 побудував і розписав каплицю Богоматері в Реймсі («Каплиця Фужіти»), з 2003 там покояться його останки. У 1925 був удостоєний бельгійського ордена короля Леопольда I і ордена Почесного легіону у Франції, в 1957 став офіцером цього ордену.

«Вуличні музиканти»

Його картини, які були виконані в стилі авангардних течій, імпресіонізму та із застосуванням інших, в той час нових, стилів живопису і своєрідний почерк вихідця з азіатських країн, абсолютно незвичайні і надзвичайно красиві. Картини Цуґухару Фудзіта наповнені філософією і роздумами. Найбільш відомі його ню, кішки, жіночі та дитячі портрети з кішками.

Автопортрет, 1937 «В кафе», 1949


Народився Іван Іванович ПАДАЛКА (27 листопада 1894, с. Жорнокльови Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Черкаська область) - 13 липня 1937 року, Київ, тюрма НКВС) - український художник та педагог доби Розстріляного відродження. Професор живопису Київського художнього інституту. Автор теоретичних праць у журналах «Нове мистецтво», «Мистецтво». Убитий разом із В. Седляром та вчителем М. Бойчуком.

Народився в багатодітній селянській родині. У 1910 році вступив в художньо-промислову школу імені Гоголя в Миргороді на стипендію, яку виклопотав для нього місцевий дворянин. Його вчителем був відомий український живописець Опанас Сластіон. У 1912 році Іван був виключений зі школи за «атеїзм», організацію виступів учнів та розповсюдження листівок українською мовою. Пропрацював півроку в майстерні при етнографічному музеї в Полтаві, виготовляючи копії традиційних українських килимів. У 1913 році вступив до Київської художньої школи, де навчався у І. Селезньова, почавши тоді ж займатися графікою і оформленням дитячих книжок. У 1917 році записався до Української державної академії мистецтв, де навчався у Михайла Бойчука і Василя Кричевського. Разом з М. Бойчуком брав участь у розписах Луцьких казарм у Києві (1919), де створив композицію повернення селянської родини з косовиці. У 1922 році Іван Іванович одружився з художницею Марією Пасько, родом із Миргорода. У цьому ж році народився син Євген.

«Фотограф на селі», середина 1920-х

З 1920-го Іван Падалка викладав у художньо-керамічних технікумах в Миргороді і в Межигір'ї під Києвом, з 1925 - в Харківському художньому інституті; 1934 року перейшов викладати до Київського художнього інституту. З 1927 року почав брати участь у міжнародних художніх виставках в Європі.

Івана Падалку було заарештовано 30 вересня 1936 року по звинуваченню в «пропаганді націоналістичного формалізму» і розстріляно в 1937 році (за іншими даними - у 1938). Був посмертно реабілітований 1 лютого 1958 року. Під час арешту був конфіскований його особистий архів, який не зберігся.

Творча спадщина Івана Падалки представлено великою кількістю плакатів на революційну тематику, а також безліччю ілюстрацій і обкладинок до книг, переважно дитячих. Живопис представлений пейзажами, натюрмортами, портретами, картинами на революційну тематику, побутовими сценами, абстракцією. Найбільш відомі картини: «Атака червоної кінноти», «Фотограф на селі», «Молочникці», «Збирання баклажанів», «Збирання яблук», «Змагання шахтарів», «Двоє», «Українка», «Натюрморт», «Портрет Валер'яна Поліщука», «Портрет дружини Марії Пасько», «Автопортрет».

«Збирання помідорів», 1932


Народився Рональд Вільям ( "Джош") КІРБІ (27 листопада 1928, Ліверпуль - 23 жовтня 2001, Shelfanger) - англійський художник-ілюстратор.

Здобув освіту в Ліверпульській міський школі мистецтв, де він отримав прізвисько "Джош" (на честь великого англійського живописця Джошуа Рейнолдса), яке так до нього прилипло, що своїм справжнім ім'ям він користувався вкрай рідко. Кірбі малював плакати, кіноафіші, журнальні та книжкові обкладинки. Найбільше йому подобалося ілюструвати наукову фантастику. Дуже популярні його ілюстрації до романів циклу "Дискосвіт" Террі Пратчетта. Кірбі створив загалом більше 400 картин. Джош писав свої картини виключно олією, не визнаючи комп'ютерну графіку, тому його ім'я стоїть осібно від більшості художників, що працюють в цих жанрах.



Народився Сергій Іванович ІСАЄВ (27 листопада 1949, Комсомольськ-на-Амурі) - популярний в Україні і за її межами дніпровський живописець. Майстер тематичних картин, робіт в стилі "ню", портретів і пейзажів.

У 1968 році закінчив Московську середню художню школу при інституті ім. Сурикова. Від 1968 до 1974 року навчався в Московському державному художньому інституті ім В.І. Сурикова в майстерні професора В.Г. Циплакова. З 1974 року С.І. Ісаєв працював художником в Дніпропетровському художньому комбінаті. Їм були створені монументальні роботи, які стали окрасою міста: «Мостобудівники» (1974-1975), «Студенти Дніпропетровська» (1978), «Ми новий світ побудуємо» (1978), сграффіто в обласному телецентрі (1978) та ін. Сергій Іванович також брав участь в оформленні Будинку органної та камерної музики, створивши 8 розписів і 22 вітража.

Член Національної спілки художників України з 1978 р. Від 1975 року - учасник обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних художніх виставок. Персональні виставки Сергія Ісаєва неодноразово проходили в Дніпрі, а також Москві, Будапешті.

«Автопортрет» «Метаморфози часу», 2002


Народився Ігнасіо НАЗАБАЛ (27 листопада 1962, Гавана) - кубинський художник-сюрреаліст.

Здобув вищу освіту на факультеті біологічних наук Гаванського університету, де навчався з 1980 по 1985 рік. Пропрацював 12 років як біолог в лабораторії цитогенетики. Однак, зрозумівши, що мистецтво йому ближче, ніж наука, вступив до академії мистецтв Сан - Алехандро в Гавані і відвідував її з 1996 по 2000 рік. Хорхе вже провів кілька персональних та колективних виставок на Кубі та в інших країнах: Мексиці, Іспанії та Італії.

Автопортрет, 2009 «Три поцілунки», 2009