27 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

27 февраля

Хрещений Карел ФАБРІЦІУС (27 лютого 1622, Мідден-Бемстер - 12 жовтень 1654, Делфт) - голландський художник школи Рембрандта.

Першим наставником Карела в живопису, ймовірно, був його батько Пітер Кареле. На початку 1640-х років Карел разом зі своїм братом Барентом Фабріціусом навчався в студії Рембрандта в Амстердамі, але незабаром повернувся до рідного міста Мідден-Бемстер. З 1650 року працював у Делфті, став відомим живописцем. Загинув у віці 32 років разом з усією своєю родиною під час вибуху порохового льоху, що зруйнував майже все місто. Картини Карела Фабриціуса є великою рідкістю - з його доробку збереглося на 2010-і роки 15 робіт, з яких 2 автопортрети.

Виділявся з художників школи Рембрандта самостійним поглядом на навколишній світ, який відтворював без прикрашання, сонячно і соковито.

«Автопортрет». 1654 «Вид Делфта (Продавець музичних інструментів)», 1652. Національна Галерея, Лондон


Народився Микола Миколайович ҐЕ (27 лютого 1831, Воронеж — 13 червня 1894, хутір Іванівський, нині с. Шевченка Бахмацького району Чернігівської області) — російський і український живописець, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен. Життя і творчість митця багато років були пов'язані з Україною.

Походив з родини поміщика – сина французького емігранта (французькою його прізвище писалося Gay). У 1841 році поступив до Першої київської гімназії, далі навчався в Київському, а потім - у Петербурзькому університетах.

У 1850 році Ґе кинув університет й поступив до Академії мистецтв (майстерня П. Басіна). Своїм головним наставником у живопису вважав Карла Брюллова, творчістю якого Ґе захоплювався все життя, хоча і не був с ним особисто знайомим. За успіхи в Академії Микола Ґе був відзначений малою і великою золотими медалями, а в 1857 році, по закінченню навчання, багаторічним відрядженням за кордон – до Парижа, Неаполя, Риму, Флоренції...

У 1863 році Ґе привіз у Петербург свою картину «Таємна вечеря» й виставив її на осінній виставці в Академії. Картина справила на публіку велике враження. За цю роботу Ґе отримав звання професора.

«Таємна вечеря»

Наступного року Ґе повертається до Флоренції, пише багато ескізів на євангельські сюжети («Христос і Марія, сестра Лазаря», «Брати Спасителя» та ін.), знайомиться з Герценом та пише у 1867 році його портрет. Свої нові великі роботи – «Вісники Воскресіння», «Христос в Гетсиманському саду» – художник посилає на виставки до Петербурга, але успіху вони не мають.

У 1870 році Ґе повертається до Петербурга, бере участь у першій виставці передвижників. У 1875 художник назавжди переселився на Україну, де купив невеликій хутір на Чернігівщині. Він на якийсь час відмовився від мистецтва і зайнявся питаннями релігії та моралі, зблизився зі Львом Толстим.

«Що є істина?»

У 1880-ті роки Ґе знову багато працює: пише портрети, в т.ч. Льва Толстого, та картини на релігійні сюжети. У суспільстві розгорілася полеміка з приводу його останніх полотен – «Що є істина?», «Суд Синедріону», «Розп'яття», які були зняті з виставок (останню картину ходили дивитися до приватної оселі) й викликали неприйняття у багатьох критиків своїм реалістичним спрямуванням у біблійних композиціях.

Микола Ґе багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам'ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

Портрет М.М. Ґе роботи Миколи Ярошенка. 1890 «Петро I допитує царевича Олексія в Петергофі», 1871


Народився Олександр Андрійович ПОПОВ (27 лютого 1852, Ярославська губернія - 5 серпня 1919, Одеса) - живописець, пейзажист і жанрист, більшу частину свого творчого життя пропрацював в Одесі. Академік Петербурзької академії мистецтв. Відомий педагог і організатор мистецької освіти на території України - директор Одеської рисувальної школи і Одеського художнього училища. Член-засновник Товариства південно-російських художників (ТПРХ), голова Товариства в 1892-1902 рр.

Олександр був восьмою дитиною в сім'ї священика. Спочатку пішов по батьківських стопах - навчався в духовному училищі та семінарії. Виявивши неабиякі здібності до малювання, вступив у 1872 році в Петербурзьку академію мистецтв. На відділенні історичного живопису займався під керівництвом професорів Верещагіна В.П., Чистякова П.П., Шамшина П.М. За період навчання отримав всі існуючі академічні нагороди - дві малі і дві великі срібні медалі, малу золоту медаль, а в 1879 за картину «Блудниця перед Христом» був удостоєний великої золотої медалі, звання класного художника 1-го ступеня і отримав право на пенсіонерську поїздку за кордон. Відвідав багато художніх центрів Європи, слухав лекції і навчався в Парижі в майстерні Леона Бонна, удосконалював свою майстерність в Римі.

«Блудниця перед Христом», 1879

У 1884 році за рекомендацією Академії був призначений директором рисувальної школи Одеського товариства витончених мистецтв. Спільно з К.К. Костанді, Г.О. Ладиженським, Б.В. Едуардсом та іншими художниками значно підняв рівень навчання. Одеська школа була визнана одним з кращих художніх навчальних закладів Російської імперії.

У 1890 році О.А. Попов став членом-засновником Товариства південно-російських художників (ТПРХ) - найбільшої творчої спілки на території України. У 1892 році був обраний головою Товариства і залишався на цій посаді 10 років - до 1902 року.

Зачарований видами одеських берегів, Олександр Андрійович написав безліч морських пейзажів, а також створив кілька жанрових картин, портретів (в тому числі царських осіб), писав образи для іконостасів. Брав участь у виставках Петербурзької академії мистецтв, ТПРХ, в художньо-промисловій виставці 1910 року, численних благодійних виставках.

«Автопортрет» «Сутінки»


Народився Та́дас ДАУГІРДАС (27 лютого 1852, Торбін Новгородської губернії - 1 листопада 1919, Каунас) - литовський художник, археолог, краєзнавець.

Даугірдас походив із старовинного литовського боярського роду. Навчався у віленській Художній школі І. П. Трутнєва і пізніше викладав у ній. У 1870-1872 роках продовжив навчання в Санкт-Петербурзі, в 1872-1876 роках - в Мюнхені. Від 1907 року жив в Ковно (Каунасі). Сприяв організації першої виставки литовського мистецтва у Вільні (1907) і брав участь в діяльності Литовського мистецького товариства.

Значну частину своїх статків витратив на археологічні розкопки і збирання бібліотеки (налічувала, за спогадами родичів, 200 тисяч томів). Займався реєстрацією пам'яток культури, досліджував кладовища, могильники, кургани в різних місцевостях Литви. З 1907 року працював консерватором Ковенського міського музею; з 1909 року його директор. Подарував музею свої колекції археологічних знахідок, предметів народного побуту і творів народного декоративно-ужиткового мистецтва. У 1910-1914 роках брав участь в організації литовських художніх виставок в Ковно.

Писав пейзажі з символічним і алегоричним підтекстом. Створив кілька вітражів і проектів вітражів, зокрема, для костьолів. Писав декорації, створював костюми для театральних вистав.

«Зимовий пейзаж»


Родился Якуб ШИКАНЕДЕР (27 февраля 1855, Прага —15 ноября 1924, Прага) — чешский художник.

Родился в семье немецкого таможенника. Несмотря на бедность семьи, Якуб сумел получить высшее художественное образование. Причиной были, вероятно, давние культурные семейные традиции: среди предков Якуба был и Эммануил Шиканедер, автор либретто к опере Моцарта «Волшебная флейта».

После окончания учёбы в Праге и Мюнхене (1871—1879 годы) работал, совместно с Э. К. Лишкой, над оформлением королевской ложи в пражском Народном театре. Совершил путешествие по Европе: посетил Германию, Англию, Шотландию, Швейцарию, Голландию, Италию и Францию. В 1891—1923 годах — преподаёт в пражской Академии прикладного искусства.

Якуб Шиканедер принадлежал к мюнхенской художественной школе XIX столетия. Основной темой его полотен была жизнь бедных, простых или старых людей. Любил также писать окутанные туманом виды Праги, берега Влтавы, как правило, ранним вечером, осенью или зимой.

«Вечерняя улица», 1906


Родился Хоакин СОРОЛЬЯ-И-БАСТИДА (27 февраля 1863, Валенсия – 10 августа 1923, Серседилья) — испанский живописец-импрессионист.

Начал учиться живописи в 14 лет, сначала в Валенсии, затем в Мадриде. В 1885 году получил от Испанской академии в Риме пособие на четырехлетнюю учебу в столице Италии, побывал в Париже.

В 1890-е годы работы Сорольи были награждены премиями в Испании и США, отмечены на Парижских салонах. За экспозицию на Всемирной выставке в Париже в 1900 году художник награжден почетной медалью и орденом Почётного легиона, стал почетным членом художественных академий Парижа, Лиссабона и Валенсии. На масштабной выставке в Париже в 1906 году было представлено около 500 его работ, большие выставки прошли в Великобритании и США. По контракту с американским меценатом Арчером Хантингтоном художник создал серию картин об Испании, в которой представил жизнь испанских провинций (1911–1919).

Всего создал свыше 2 000 произведений. В 1932 году в его доме и мастерской в Мадриде был открыт Музей Сорольи.

Портрет Хоакина Сорольи работы Хосе Аранда. 1901 «Валенсийцы». 1906


Родился Джеймс Диксон ИННЕС (27 февраля 1887, Лланелли — 22 августа 1914, Суонли) — уэльский художник-пейзажист.

Родился в Уэльсе, в семье шотландца-лудильщика. Образование получил в Христианском колледже Брекона, затем — в Художественной школе Кармартена и в Школе изящных искусств Слейд в Лондоне. Был членом лондонской художественной группы Кэмден Таун. Лето 1911 года Иннес провёл, совместно с художником Огастесом Джоном, на этюдах в Северном Уэльсе, создавая пейзажи на местные мотивы. Позднее совершил путешествие по Франции и Испании; поездки на юг были предписаны художнику после того, как у него был обнаружен туберкулёз. Джеймс Д.Иннес скончался от этой болезни в возрасте 27 лет в больнице города Суонли (графство Кент).

«Глубокие сумерки, Пиренеи». Между 1912 и 1913


Народився Олексій Іванович ЖИРА́ДКОВ (27 лютого 1901, с. Телєгіно, нині Пензенської обл., РФ – 30 квітня 1992, Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) – скульптор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1972).

У 1924-1928 рр. після служби в армії навчався в Пензенському художньому училищі. У 1928 році його було прийнято на скульптурне відділення Ленінградської Академії мистецтв, реорганізованої на початку 1930-х років в Інститут пролетарського образотворчого мистецтва. У 1932 році вступив до аспірантури, а потім після чергової реорганізації вузу в 1933 році, - до Художнього інституту живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна, куди був зарахований на четвертий курс скульптурного факультету в майстерню скульптора О. Т. Матвєєва. Працював художником на Державному фарфоровому заводі ім. Ломоносова.

О.Жирадков. «Прикордонник із собакою», фарфорова статуетка

У 1937 році був направлений до Дніпропетровська (нині – м.Дніпро), де багато років працював викладачем Дніпропетровського художнього училища. Член СХУ від 1945. Основні напрямки творчості – станкова і монументальна скульптура.

Батько дніпровського скульптора Юрія Жирадкова (1934 – 1973), разом з яким був автором пам ’ятників: полеглим під час 2-ї світової війни льотчикам «Крило літака» (Дніпро, 1967), матросу Железнякову (м. П’ятихатки, 1971).

«Чабан», 1957. Дерево, різьблення.


Народився Маріно МАРІНІ (27 лютого 1901, Пістоя — 6 серпня 1980, В'яреджо) — італійський скульптор, живописець і графік.

Навчався в Академії мистецтв Флоренції у Доменіко Трентакосте. До 1928 року займався живописом і малюнком. У 1929—1940 роках викладав малюнок у художній школі. З цього часу приступив до роботи у скульптурі, з якою не розлучався до кінця життя. В кінці 1930-х років багато подорожував по Європі. З початком Другої світової війни переселився до Швейцарії, де познайомився з Альберто Джакометті, Жермен Рішьє, Гансом Арпом. Після закінчення війни повернувся у Мілан, продовживши викладання скульптури в Академії Брера.

Пластика Маріні насичена історичними ремінісценціями у широкому діапазоні — від архаїки до сучасних авангардних напрямів. Мотиви, почерпнуті з мистецтва етрусків, Стародавнього Єгипту, Криту і Риму, європейського Середньовіччя і Ренесансу, народної іграшки та театру маріонеток, експресіонізму та кубізму, синтезуються в універсальних, позачасових образах.

Постійна тема Маріні — вершник на коні. Цей мотив розроблявся ним у різних тематичних і формальних версіях — від традиційного варіанту, що виходить від класичного кінного пам'ятника до експресивної серії Диво.

Розквіт творчості Маріні припадає на 1950-ті роки, коли він отримав світове визнання, ставши лауреатом декількох почесних премій. Монументальні статуї, виконані за його моделям, прикрасили площі Роттердама, Брюсселя, Антверпена.



Народився Юрій Дмитрович ГЕРЦ (27 лютого 1931, с. Лохово, Мукачевський р-н, Закарпатська обл. – 15 вересня 2012, Ужгород) – закарпатський живописець. Народний художник України (2003). Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1994). Лауреат обласної премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі.

Народився у селянській родині.1947 року став студентом Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва. Учень Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі та Федора Манайла. Після служби в армії та закінчення художнього училища у 1955 році був направлений для роботи в Хустський районний будинок культури. Тут Юрій Герц разом з дружиною Наталією, майстринею гобеленів, яка свого часу викладала в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, створюють об'єднання митців Хустщини. З часом це об'єднання стало відоме під назвою «Митець Верховини». Верховина та верховинці назавжди стали провідною темою творчості Герца. В основі живопису художника лежить колір, потім форма, конструкція, об'єм і малюнок. Твори Юрія Герца знайшли схвальний відгук у глядачів Ужгорода, Києва, де проходили його персональній виставки.

З 1975 по 1982 роки Юрій Герц працював у Мукачеві, а з 1982 року проживавав в Ужгороді. Твори видатного майстра пензля Юрія Дмитровича Герца репрезентували наше мистецтво в державних і приватних колекціях Італії, Грузії, Угорщини, Росії, Словаччини, Румунії, Канади, США, Німеччини та інших країн.

«Верховинська зима». 1990


Народився Владислав Васильович ГАБДА (27 лютого 1961, Ужгород) - закарпатський живописець. Заслужений художник України (2009).

У 1980 році закінчив відділення художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва (викладач за професією - Н.Аверкієва). Член Національної спілки художників України з 1994 р. У 2005 році став лауреатом обласної премії ім.А.Ерделі і Й.Бокшая в галузі образотворчого мистецтва. Учасник художніх виставок: обласних - з 1983 року, всеукраїнських - з 1989 року, закордонних і міжнародних пленерів - з 1990 року.

Мистецтвознавець Мирослав Сірохман запевняє: «Картини Влада Габди привертають увагу глядача, який потрапляє в зону дії кольорових площин, відчуває їх енергетику і притягальність. Митець передає магнетизм, силу, експресію кольорів, їх відтінків та поєднань, насолоджується свободою гри з фарбами, знаками, символами. Художникові не властиве замилування вже досягнутим, відомим. Він ставить перед собою нові завдання і йде непростим шляхом до незвіданого, до настійного діалогу з собою та світом».

«Жовта субмарина» (Із серії "Дитячі спогади"). 1999