27 января -Музей українського живопису

27 января

Родился Иов А́дриансзон БЕРКХЕЙДЕ (27 января 1630, Харлем — 23 ноября 1693, Харлем) — голландский художник второй половины XVII века. Самых значительных достижений добился в изображении интерьеров протестантских церквей.

В возрасте 14 лет он поступает учеником к мастеру мифологических и религиозных сцен англ. Якобу де Вету. Однако, куда большее влияние, по сравнению с Якобом де Ветом, оказал на Беркхейде мастер проникновенных архитектурных пейзажей и церковных интерьеров, Питер Янс Санредам.

«Двор Амстердамской биржи», ок. 1668. Музей Бойманса, Роттердам

Творчество Иова Беркхейде, пришедшееся на заключительный этап Золотого века голландской живописи отмечено редкостным жанровым многообразием. Помимо портретов, он писал исторические картины, современные анекдотические сценки в комнатах, группы верховых охотников с элементами сельского ландшафта, интерьеры церквей, сложно организованные перспективы городских дворов, городские ведуты с большим числом связанных сюжетным действием персонажей. При этом пространство картин Иова Беркхейде всегда осенено ровным, мирно разлитым в природе и внутри помещений, всё заполняющим светом.

Автопортрет.1665. Музей Франса Халса, Харлем «Булочник», 1681


Родился Самюэль ПАЛМЕР (27 января 1805, Лондон – 24 мая 1881, Редхилл, Суррей) – английский художник-пейзажист, график и гравер. С. Палмер был одной из ключевых фигур английского романтизма XIX века. Писал в основном пасторали и пейзажи. В молодости был самоучкой, большое влияние на его становление как художника оказал Уильям Блэйк.

В начале 1830 годов он пишет акварели, благодаря которым приобретает большую популярность в Англии. С. Палмер был талантливым преподавателем. Занимался также иллюстрированием литературы, его акварели украшают издания произведений Дж. Мильтона, Вергилия. После смерти художника его работы были на некоторое время преданы забвению.

«Автопортрет». 1835 «После вечерни». 1830


Родился Шарль-Александр КРОК (27 января 1819, Души-ле-Мин — 30 мая 1905, Париж) — французский художник.

Первоначально обучался в Академии Валансьена, позже в 1840 году, получив грант, отправился для продолжения учебы в Школу изящных искусств в Париже, где стал учеником известного представителя неоклассицизма художника Франсуа Эдуарда Пико. С 1845 до 1902 года регулярно выставлялся в Парижском салоне. В 1856 году переехал в Амьен, где с 1873 работал профессором рисования в Школе изящных искусств. Им создан художественный плафон для Музея изящных искусств в Амьене. В 1875 принял предложение перейти на работу профессором рисования в специальном военном училище Сен-Сир.

«Нимфа Аретуса»


Родился Йозеф ИЗРАЭЛЬС (27 января 1824, Гронинген – 2 августа 1911, Гаага) – голландский жанровый живописец, глава реалистической Гаагской школы живописи.

Учился у Я. А. Круземана в Амстердаме, затем у Ф.-Э. Пико в Париже; первоначально посвятил себя исторической живописи, но впоследствии перешёл к бытовой тематике, изображая преимущественно семейную жизнь голландцев и быт моряков.

Сын Йозефа, Исаак, также стал жанровым живописцем.

«Крестьянская семья за столом». 1882. Музей Винсента ван Гога, Амстердам


Родился Артур ХЬЮЗ (27 января 1831, Лондон — 23 декабря 1915, Лондон) — английский иллюстратор и живописец, писавший в стиле прерафаэлитов.

Учился в Королевской Академии художеств и открыл для себя прерафаэлитов. В начале творческого пути Хьюз находился под сильным влиянием Миллеса, и так же, как и он, изображал Офелию и писал картины, посвященные произведениям Джона Китса. Всего художник оставил после себя около 700 картин и набросков, а также более 750 иллюстраций. Наиболее известные картины Артура Хьюза — «Апрельская любовь» и «Долгая помолвка».

«Автопортрет», 1851 «Апрельская любовь», 1855-56. Галерея Тейт, Лондон


Народився Архип Іванович КУЇНДЖІ (27 січня 1841, Маріуполь - 24 липня 1910, Петербург) - український і російський художник, майстер пейзажного живопису.

Народився в Маріуполі в сім'ї бідного шевця-грека. Куїнджі по-турецьки - «золотих справ майстер». У метриці він значився під прізвищем Еменджі, «трудова людина». Рано залишився без батьків і жив у великій бідності.

З ранніх років Куїнджі захоплювався живописом, але був змушений працювати ретушером у фотографів у Маріуполі, Одесі та Петербурзі. Нарешті, він написав велику картину «Татарська сакля в Криму», яку виставив на академічній виставці у 1868 році. Врешті-решт, Куїнджі з третьої спроби став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. У 1877 році Куїнджі став членом Товариства передвижників. З 1894 по 1897 рік Куїнджі був професором – керівником вищого художнього училища при Академії мистецтв.

«Вечір на Україні», 1878

У 1879 році Куїнджі покинув виставки Товариства передвижників. У 1880 році він влаштував у Товаристві заохочення мистецтв виставку однієї картини: «Місячна ніч на Дніпрі». Картина мала величезний успіх: на Великій Морській вулиці вишикувалася черга відвідувачів, людей пускали невеликими групами. Відвідувачів приваблювала незвичайна реалістичність світла на картині, багато хто висловлював припущення про спеціальні фарби, використані художником, деякі навіть зазирали за картину, намагаючись з'ясувати, чи немає там лампи.

У 1881 році, також в поодинці, Куїнджі виставив картину «Березовий гай», що мала такий же успіх, а в 1882 році представив «Дніпро вранці» разом з полотнами «Березовий гай» та «Вночі на Дніпрі». Після цієї виставки до самої своєї смерті Куїнджі ніде більше своїх картин не експонував, а до 1900-х років нікому і не показував.

«Березовий гай», 1879

У 1904 році Куїнджі приніс в дар Академії 100 000 рублів для видачі 24 щорічних премій. У 1909 році пожертвував товариству російських художників (згодом імені Куїнджі) 150 000 рублів і свій маєток в Криму. У тому ж 1909 році пожертвував Імператорському товариству заохочення мистецтв 11 700 рублів для премії по пейзажному живопису.

«Ілюзія світла була його богом, і не було художника, рівного йому в досягненні цього дива живопису», - Ілля Юхимович Рєпін.

Портрет роботи В. М. Васнецова, 1869 «Місячна ніч на Дніпрі», 1882. Російський музей, Петербург


Народився Іван Павлович ПОХИТОНОВ (27 січня 1850, с. Мотронівка, Бобринецький повіт, Херсонська губернія — 23 грудня, 1923 р., м. Льєж, Бельгія) — український художник, майстер пейзажу, живописець та графік.

Народився у родині військового, що отримав дворянський титул, мати - Варвара Бєліч – була србкою. У 7 років хлопчик подарував матері власноруч виконану копію голландської гравюри зі сценою полювання. Іван вчився у Єлизаветградському чоловічому пансіоні. Потім вступив до Петровсько-Розумівської сільськогосподарської академії у Москві. Через участь у таємних гуртках його відрахували з другого курсу академії та відправили на заслання до Мотронівки під нагляд батька і поліції. Уже наступного року Похитонову було дозволено вступити до Імператорського Новоросійського університету в Одесі на факультет природничих наук, де він захопився орнітологією та зоологією. Іван Павлович відвідував лекції професора Іллі Мечникова, з яким згодом подружився і підтримував стосунки усе життя.

Паралельно із навчанням в університеті Похитонов займався малюнком та аквареллю. У 1871 р. Іван Павлович із матір'ю та сестрою побував у Європі, де вперше взяв участь у художній виставці у Женеві. Там його акварельні пейзажі мали успіх. У 1876 р. він переїхав до Італії, а у 1877 поселився у Парижі, де цілком присвятив себе мистецтву. Деякий час вдосконалював свою майстерність у студії Е. Кар'єра. У 1881 р. Похитонов отримав замовлення із Росії на дев'ять панно, що зображали місця боїв російських військ у Болгарії у 1877 — 1878 рр. У 1904 р. за цю роботу його обрали дійсним членом Імператорської академії мистецтв з батального живопису.

«Заготівля льоду», 1900

Феномен Івана Павловича Похитонова полягає у тому, що не маючи художньої освіти, він досяг вершин майстерності, перевершивши у володінні ремеслом багатьох живописців із академічним досвідом. Із 1876 р. художник регулярно експонував свої роботи у паризьких салонах. Критики ставилися до нього прихильно, і він швидко заробив репутацію першокласного пейзажиста. Твори Похитонова користувалися величезним попитом на художньому ринку. Павло Третьяков придбав понад двадцять робіт художника.

Основну частину творчого спадку художника складають мініатюрні пейзажі, виконані тоненькою щіточкою на дощечках червоного чи лимонного дерева, які він ґрунтував рибною кісткою для ідеальної гладкості. Інколи для написання картин він навіть використовував лупу. Працював Іван Павлович в основному на пленері. У творах Похитонова відчутний вплив барбізонців та імпресіоністів у ретельно прописаних деталях картин та майже непомітних переходах кольору.
«Весняний день»

Із 1893 р. митець постійно жив у Бельгії, у передмісті Льєжа. Багато подорожував Францією, Італією, Росією. У 1895 р. його прийняли до Товариства пересувних художніх виставок. У 1901 р. Похитонов придбав садибу Жабовщина у Мінській губернії, де жив і працював декілька років. У 1906 р. повернувся у Бельгію. У 1913 р. художник приїхав до Петербурга, де залишався до 1917 р. через Першу світову війну. У 1917 р. поїхав на Кубань, жив у Єкатеринодарі та Гарячому Ключі. У 1919 р. знову повернувся до Бельгії. У 1922 р. провів велику персональну виставку у Льєжі, а через рік — у Антверпені. В останні роки життя художник не мав змоги активно працювати через погіршення зору.

Портрет пензля І. Репіна, 1882 «Садівник», 1900


Родился сэр Джон КОЛЬЕР (27 января 1850, Лондон — 11 апреля 1934, Лондон) — английский живописец, один из представителей прерафаэлитизма.

Кольер происходил из успешной семьи. Его отец, адвокат и член парламента, в течение многих лет был Генеральным прокурором и судьей Тайного совета. Джон учился живописи в Мюнхенской академии, куда он поступил в возрасте 25 лет. Его аристократическое происхождение позволило ему утвердиться в ряду важных художников того времени, таких как Лоуренс Альма-Тадема и Джон Эверетт Милле, он стал популярным портретистом в викторианскую эпоху и время короля Эдуарда VII. Его первая жена Марион Хаксли также была художником. Кольер прославился использованием в истинно романтической традиции образов красивых женщин из легенд, мифов, литературы и истории в качестве основной темы для своих картин.

Портрет кисти Марион Кольер, 1882 «Леди Годива», 1898


Родился Венцесла́в ЧЕРНЫ (27 января 1865, Бенатки-над-Йизероу — 15 апреля 1936, Млада-Болеслав) — чешский художник, иллюстратор и баталист.

Обучался живописи в Пражской художественной академии, позже продолжил учебу в Академии изобразительных искусств в Вене. В качестве иллюстратора, активно сотрудничал с редакциями пражских газет и журналов, многими издательствами чешской столицы. Много путешествовал по Чехии, жил и творил в Праге, Млада-Болеславе, Железнице и др.

Венцесла́в Че́рны прославился как замечательный книжный иллюстратор к историческим произведениям чешских писателей Алоиса Йирасека, а также популярных зарубежных литераторов. В 1893—1909 — проиллюстрировал 16 книг Жюля Верна. Автор рисунков к мемуарам Казановы.

Художник живо интересовался историей Чехии и создал целый ряд полотен исторического и батального жанров.

«Рудольф Габсбург над трупом Пржемысла Отакара II»


Родился Александр Николаевич СТИЛИАНУДИ (1868, Одесса – 4 декабря 1948, Одесса) – живописец, педагог.

Яркий представитель южнорусской школы живописи, секретарь правления Товарищества южнорусских художников. Один из создателей Общества им. К. Костанди в Одессе (1922 г.). Его пейзажи называли «цветовыми симфониями», а самого художника – великим тружеником. Коллеги-художники высоко ценили его талант, но широкой публике, особенно в советский период, он оставался почти неизвестным.

Родился Александр Стилиануди в Одессе в семье бухгалтера, греческого подданного. По примеру отца закончил коммерческое училище, но решил посвятить себя живописи. Учился в Одесской рисовальной школе (1885-1890) у Г. Ладыженского, К. Костанди, А. Попова, в петербургской Академии художеств (1890-1895) у П. Чистякова, А. Куинджи, И. Репина. Закончил ИАХ с двумя серебряными медалями и вернулся в родную Одессу. Преподавал в гимназиях, училищах, с 1936 года – в строительном институте. Писал портреты и натюрморты, но с особым удовольствием – небольшие лирические пейзажи этюдного характера. Оставил множество работ с изображением уютных одесских бульваров и тихих городских окраин.

«Улица Пастера»

По стилю был близок к импрессионизму, отдавая предпочтение передаче общего настроения, а не кропотливой выписке деталей. Регулярно участвовал в выставках. Членом Товарищества южнорусских художников стал еще в студенческие годы, а в 1910 – секретарем правления ТЮРХ. Был членом-основателем и секретарем-казначеем Общества им. К. Костанди (1922) до его роспуска в 1929 году.

В советское время Стилиануди как художник оказался мало востребован, а в конце 1930-х после ареста и расстрела его сына Николая и брата Константина Александра Николаевича вообще перестали приглашать к участию в выставках. Спасало только преподавание, в т.ч. в известной Стройпрофтехшколе № 1, где его учениками были «отцы» советской космонавтики С.П. Королев и В. П. Глушко.
«Паруса»

В самом конце жизни, после смерти жены Дарьи Васильевны, он породнился с семьей своего учителя К.Костанди. Его гражданской женой стала старшая дочь Кирияка Константиновича – Анна. Александр Николаевич напряженно работал до самой своей смерти в возрасте 80 лет.

За свою долгую творческую жизнь А.Н. Стилиануди не имел ни одной персональной выставки. Даже в дореволюционной Одессе консервативная публика и критика не воспринимали его новаторские работы, а в «социалистический реализм» художник вообще не вписывался.

«Сирень», 1909


Народився Олексндр Михайлович ДОВГАЛЬ (27 січня 1904, Дебальцеве, нині Донецька область — 12 березня 1961, Харків) — український графік, ілюстратор. Заслужений діяч мистецтв України (з 1951).

Закінчив Харківський художній інститут (1922–1929), де вчився у Івана Падалки, Олексія Маренкова, Семена Прохорова. Учасник «Асоціації революційного мистецтва України» (АРМУ) (1925–1932). Член Харківського відділення Спілки Художників України з 1938 року.

Учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок з 1927. Персональні виставки: Харків — 1940, 1958; Київ — 1958; м. Чугуїв (Харківська обл.) — 1959. Займався ілюстрацією книг. Викладав в Харківському художньому технікумі (1931–1933).

У 1929 році в Харкові вийшли книга Павла Тичини «Поезії», ілюстрації до якої виконав О. М. Довгаль. Також проілюстрував книги Юрія Смолича, Артура Конан Дойла, фантастів Олександра Бєляєва та Івана Єфремова. Автор серії літографій «Соціалістичний Харків» (1936).

«Міщанки», 1925


Народився Іван Макарович ГОНЧАР (27 січня 1911, Лип'янка, Шполянський район, Черкаська область — 18 червня 1993, Київ) — український скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1989).

Народився в багатодітній селянській родині. Навчаючись у 4-му класі, здобув 1-е місце на районній художній виставці. У1930 закінчив Київську художньо-промислову школу (майстерня В.Климова). 1931–1936 — навчався в Київському інституті агрохімії та ґрунтознавства. Як скульптор виступив у 1930-х роках роботою «Шевченко у дяка». Учасник Другої світової війні, яку закінчив у Берліні. Йому вдалося попрацювати у Віденській академії мистецтв, поїздити містами Європи, замальовуючи її архітектурне обличчя.

«Наш прапор над рейхстагом», 1945

Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічні композиції, чітко окреслені характери.

Іван Гончар зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва. Створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, спорудженому на виділеній Спілкою художників УРСР землі — неподалік від Києво-Печерської лаври. Колекція налічує 7 тисяч предметів: ікони, народний одяг, дерев'яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, вироби з металу. Музей було відкрито для загального огляду 1959 року. Невдовзі він став одним із найвідвідуваніших місць у Києві. Тут збиралися шістдесятники, сюди приходили закордонні гості.

У 1972 І.Гончара виключили з КПРС — з одночасною вимогою передати збірку в державні музеї. На основі своєї збірки І.Гончар уклав альбом «Україна й українці». Помер від лейкемії у лікарні в Феофанії. Того ж року (1993) хатній музей Івана Гончара став державним.

«Молодий Тарас Шевченко». Фрагмент. Мармур, 1950


Народився Яків Якович ГНІЗДОВСЬКИЙ (27 січня 1915, Пилипче, Галичина, Австро-Угорщина — 8 листопада 1985, Нью-Йорк) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.

Закінчив Чортківську гімназію. З 1933 року навчався у Львівській духовній семінарії, активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). З 1938 за підтримки митрополита Андрія Шептицького вивчав живопис та графіку у Варшавській академії мистецтв. Через початок Другої світової війни продовжив навчання у Загребській академії мистецтв (Хорватія). Тоді він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, Гніздовський опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань».

«Переміщені особи» (1948)

У 1949 Яків Гніздовський переїхав до США. Дебютне визнання художник отримав 1950 року на виставці графіки в Міннеапольскому інституті мистецтв. За дереворит «Кущ» йому була присуджена друга премія. У США Гніздовський надихнувся японською ксилографією. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин. Основною причиною цього стала відсутність у художника необхідних коштів для оплати натурщиків. Художник був добре відомий у всіх ботанічних садах Нью-Йорку та у Бронкському зоопарку. В 1954 році відбулася його перша персональна виставка в США.

У 1956–1958 роках Яків Якович удосконалював майстерність у Парижі, де мав три успішні виставки. Після 1960 року художній авторитет Гніздовського зріс, він здобув міжнародне визнання. Його роботи широко експонувалися в країнах Африки та на Близькому Сході, у Великобританії, Західній Німеччині, Чехословаччині, Японії. Його гравюри стали темою документального фільму «Вівці в дереві», який одержав нагороду на кінофестивалі в Нью-Йорку.

Помер художник у Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.

«Благовіщення Пресвятої Богородиці». 1982


Родился Жорж МАТЬЕ (27 января 1921, Булонь-сюр-мер – 10 июня 2012, Париж) – французский художник, один из лидеров ташизма.* Считается основателем исторической абстрактной живописи. Своими работами пытался выразить отношение к важнейшим историческим процессам. Среди характерных для художника тем – борьба династий, народные движения, государственное строительство.

С 1966 Матье посвящает себя декоративному искусству (плакаты для авиакомпании «Эр Франс» (1967); тарелки для Севрской мануфактуры (1968); картоны для шпалер (1968–1969); медали, 1971; монета достоинством в 10 франков, 1974).

В 1976 Матье избирается членом Академии изящных искусств. Кавалер Ордена Почётного легиона, командор Ордена литературы и искусства. Ему посвящен полнометражный документальный фильм «Жорж Матье, или Ярость бытия» (1971).

* Течение в западноевропейском абстракционизме 1950–60-х годов, наибольшее распространение получившее в США. Представляет собой живопись пятнами, которые не воссоздают образов реальности, а выражают бессознательную активность художника. Мазки, линии и пятна в ташизме наносятся на холст быстрыми движениями руки без заранее обдуманного плана.

«Композиция на черном фоне». 1957


Родился Юрий Николаевич ЕГОРОВ (27 января 1926, Волгоград – 12 октября 2008) – одесский живописец. Заслуженный деятель искусств Украины (1989).

Учился в Одесском художественном училище (педагог – Т.Фраерман), Ленинградском институте живописи, скульптуры и архитектуры им. И.Репина, Ленинградском высшем художественно-промышленном училище им.В.Мухиной. В 1955 вернулся в Одессу, где нашел свой стиль и творческий почерк.

«Живопись в саду»

В 1955-1957 - преподаватель Одесского художественного училища им. М. Грекова. В 1957 принят в члены Союза художников СССР. В1995-1997 годах Юрий Николаевич ректор негосударственной Академии искусств, Одеса. Персональные выставки Ю.Н. Егорова и групповые, с его участием, проходили в Одессе, Киеве, Москве, Ленинграде, Лондоне, в Болгарии, Молдове и т. д.

Без названия. 2002


Народився Павло Юрійович БЕДЗИ́Р (27 січня 1926, с. Калини, нині Тячівського р-ну Закарпатської обл. – 10 липня 2002, Ужгород) – живописець і графік.

Закінчив живописне відділення Ужгородського училища прикладного та декоративного мистецтва (1946; викладачі Ф. Манайло, Е. Контратович). Відтоді учасник мистецьких виставок, у тому числі - зарубіжних (Угорщина, 1968, 1969, 1989; Словаччина, 1972, 1974; Румунія, 1976). Персональні – в Ужгороді (1994) та Будапешті (1995). Член НСХУ (1968).

Основна тематика творчості – природа. Твори Павла Бедзира позначені декоративністю, точним рисунком. Найвідомішою є серія картин «Життя дерев» (1992–93). Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (1996). Твори зберігаються у Закарпатському художньому музеї. Чоловік художниці Єлизавети Бедзир-Кремницької.

«В саду», 2000 р. Картон, темпера


Народився Олексій Васильович КАКА́ЛО (27 січня 1942, с. Держанівка Носівського району Чернігівської обл.) – художник-пейзажист і портретист. Заслужений художник України (2001), голова чернігівської обласної Спілки художників України від 2000 року.

Закінчив Київський художній інститут у 1971 р. (викладачі - П. Басанець, В. Пузирков, К. Трохименко). Відтоді живе і працює у Чернігові. Член Національної спілки художників України від 1977. Учасник мистецьких виставок від 1971 року. Персональні виставки – у Чернігові (1993, 2003), Києві (1993, 2006), Славутичі (Київ. обл., 1994). Основний жанр – тематична картина; створює також портрети, пейзажі, натюрморти у реалістичній манері.

Автор картин: «Портрет скульптора В. Богомолова», «Портрет матері», «Українки», «На дорогах війни», «Чернігівська весна», «Повінь на Десні», «Новгород-Сіверський» та інших.

«Галя», 1979


27 січня 2016 року на аукціоні Sotheby's Музей Гетті (J. Paul Getty Museum) - найбільший художній музей Каліфорнії, США - придбав полотно італійського художника епохи раннього бароко Ораціо Джентілескі «Даная і золотий дощ» , яке обійшлося музею в 30,5 млн. доларів.

Ораціо Джентілескі по праву вважається кращим і найталановитішим представником школи Караваджо. Цю картину художник створив у 1621 році на замовлення дворянина Джованні Антоніо Саулі. Джентілескі зобразив сцену з міфу про Данаю - дочку Акрісія, царя Аргоса, якому була пророкована смерть від руки онука. Щоб уникнути народження у дочки сина, він заточив її в темницю. Зевс, у вигляді дощу з золотих монет, проник до Данаї. Від зв'язку Данаї і Зевса народився Персей, який переміг Медузу Горгону і став рятівником Андромеди. До міфу про Данаю зверталося багато художників – від Тиціана, Рембрандта і Тінторетто до Густава Клімта.

Ораціо Джентілескі «Даная і золотий дощ», 1621