26 декабря
Родился Джордж РОМНИ (26 декабря 1734, Ланкашир, Англия — 15 ноября 1802, Кендал, Уэстморленд) — английский художник-портретист и исторический живописец. Автор многочисленных портретов леди Гамильтон.
Родился в семье плотника, в значительной мере самоучка. Ромни начал брать уроки живописи только в 1755 году, а уже в 1762 перебрался в Лондон и быстро завоевал широкую популярность, получив премию Королевской Академии художеств за картину «Смерть генерала Вулфа». Несколько лет провёл в Риме и Парме, а по возвращении открыл студию на Кавендиш-сквер и вновь пользовался большим успехом. В 1782 году Джордж Ромни познакомился с Эммой Харт, которой предстояло стать леди Гамильтон, и она стала его музой: Ромни нарисовал более 60 портретов леди Гамильтон, частично в картинах на исторические или мифологические сюжеты.
 |
 |
| «Автопортрет» | «Портрет Леди Гамильтон как вакханки», 1785 |
Народився Антоній БРОДОВСЬКИЙ (перед 26 грудня 1784, Варшава - 31 березня 1832, Варшава) - польський художник, педагог, найбільший представник класицизму в польському живопису.
Вчителями А. Бродовського були художники Фелікс Іво Лейхер, Капплер та інші. Навчався живопису також в Парижі у Жака-Луї Давіда і Франсуа Жерара. У 1814 році повертається до Варшави. Після того, як художник завойовує золоту медаль за свою картину «Гнів Саула на Давида», він отримує місце професора малювання і живопису на відділенні витончених мистецтв Варшавського університету.
Бродовський писав картини на міфологічні та біблійні сюжети, а також історичні полотна і численні портрети. Обидва його сина - Юзеф і Тадеуш - теж стали художниками. Антоній Бродовський - також автор теоретичного твору «До положення художньої школи» (1824 рік).
 |
 |
| Автопортрет | «Едіп і Антігона», 1828. Національний музей у Варшаві |
Родился Иштван РЕТИ (26 декабря 1872, Бая-Маре ― 17 января 1945, Будапешт) ― венгерский художник, профессор, искусствовед.
Один из ведущих членов, а также основатель и теоретик объединения художников, основавших поселение, которое было расположено на территории города Бая-Маре, Румыния. Помимо этого, Рети занимал пост ректора в Венгерском университете изобразительных искусств (в 1927—1931 гг. и в 1932—1935 гг.).
В 1891 году Рети отправился в Мюнхен, где учился у Шимона Холоши. Здесь Рети встретил других молодых художников, которые позднее стали частью его кружка, когда они вернулись в Венгрию. Позже Рети также учился в Париже в Академии Жюлиана, куда съезжались многие живописцы из Венгрии.
На первом этапе своего творчества Рети любил рисовать интерьеры и также свет, особенно свет ламп или солнечный свет, пробивающийся сквозь окна. Пленэрная техника пейзажной живописи не была принята в программу у его поселения.
 |
 |
| Автопортрет, 1893 | «Богемцы празднуют Рождество за рубежом», 1893 |
Народився Моріс УТРІЛЛО (26 грудня 1883, Париж - 5 листопада 1955, Дакс) - французький живописець-пейзажист, знаменитий своїми видами Парижа.
Моріс Утрілло народився в паризькому районі Монмартр. Його матір'ю була натурниця і майбутня художниця Сюзанна Валадон, яка позувала таким майстрам як Огюст Ренуар, Вінсент ван Гог, Анрі де Тулуз-Лотрек і Берта Морізо. У 1891 році хлопчика усиновив іспанський художній критик і письменник Мігель Утрілло.
Моріс не отримав систематичної художньої освіти (в тому числі й через ранню пристрасть до алкоголю) - деякі принципи живопису йому підказала мати, щось він підглянув у художників, які працювали на Монмартрі. Він почав писати міські пейзажі, які подобалися публіці, але довго залишалися невизнаними серед мистецтвознавців і критиків. У манері Утрілло можна знайти риси постімпресіонізму і примітивізму. До 1906 художник підписував свої роботи як Моріс Валадон, потім взяв прізвище вітчима.
 |
| «Сен-Жермен-де-Пре» |
Найчастіше Утрілло писав Монмартр. Там, в стороні від центральних площ і бульварів столиці, він відкрив красу глухих вуличок, мальовничість черепичних дахів і потрісканих стін. При всій поетичній буденності Монмартр в інтерпретації Утрілло постійно викликає почуття щемливої гіркоти. Людина, що бреде по цих безлюдних вулицях, повз ці байдужі будівлі, повинна гостро відчувати свою самотність і неприкаяність. Манера письма Моріса Утрілло широка і м'яка, мальовничий мазок відкритий і виразний, а колористична гама найбільше сприяє передачі на полотні ліричного настрою.
Критики оцінили роботи Утрілло лише в 1910-х роках. У 1920-х художник став знаменитістю міжнародного масштабу. У 1929 уряд Франції нагородив його орденом Почесного легіону.
 |
 |
| Портрет пензля Сюзанни Валадон, 1921 | «Площа Абесс в снігу» |
Народився Володимир Григорович ТРЕТЧІКОВ або «Третчі» (26 грудня 1913, Петропавловськ, нині Казахстан - 26 серпня 2006, Кейптаун, ПАР) - найвідоміший художник ПАР, один з найуспішніших художників XX століття.
Після революції емігрував з батьками до Китаю. Юність провів у Харбіні і Шанхаї, рано втративши батьків і з 11 років працюючи помічником художника. Потім жив і працював у Сінгапурі і Джакарті. У 1946 році Третчіков переїхав у ПАР. У 1948 в Кейптауні відбулася його виставка, яка відразу зробила його відомим. Потім була виставка в Дурбані - експозицію за короткий час відвідали понад 34 тисяч осіб. Незабаром були Лондон, Нью-Йорк, Монреаль ... BBC зробила про нього чотири документальні фільми. Всього Третчіков провів у різних країнах (крім Росії) 52 персональні виставки.
 |
| «Китайська дівчина», 1952 |
Протягом його кар'єри серйозні критики ставилися до робіт Третчікова вельми зневажливо, називаючи його майстром кітчу. Його манеру можна назвати реалізмом з елементами стилізації, в ній очевидний вплив Гогена. Третчіков вважається найкасовішим художником світу - за кількістю проданих репродукцій він був другим після Пікассо. У 1961 році його виставку в Лондоні за місяць відвідали 205 000 чоловік, оточивши будівлю величезною чергою.
Автор відомої картини «Китайська дівчина, або Зелена леді», яка була продана за більш ніж мільйон доларів , а також «Міс Вонг», «Троянда, яка плаче», «Вмираючий лебідь», присвяченій відомій балерині Алісії Марковій. Розквіт творчості і виставок Третчі припав на 70-і роки. У 90-х він знову став модним - його назвали предтечею постмодернізму; він отримав безліч наслідувачів. Його роботами часто прикрашають інтер'єри - вони монументальні і витримують суперзбільшення.
 |
 |
|
| «Автопортрет» | «Зулуска» |
Народився Микола Олексійович ЧЕБОТАРУ (26 грудня 1948, с. Глибоке Одеської обл.) - український живописець, майстер натюрморту, пейзажного і портретного жанрів.
У 1972 році вступив у Республіканське художнє училище ім. І.Ю. Рєпіна в м. Кишиневі, яке закінчив у 1976 році. З 1976 по 1979 роки викладав у дитячій художній школі в Молдавії. З 1979 року живе і працює в Криму. З 1982 року – учасник всесоюзних, республіканських і міських виставок. У 1982 році був прийнятий в члени Національної спілки художників України.
Фахівці відносять живопис Чеботару до напрямку імпресіонізму. Живописна манера художника, що передає гру світла і тіні, хиткість сонячних відблисків, витонченість і загадковість віддалених силуетів, ріднить художника з відомими світовими іменами. Микола Чеботару по праву займає чільне місце серед сучасних художників України.
 |
 |
| «Крабовий мис», 2013 |
Народився В’ячеслав Петрович АПЕТ (26 грудня 1962, Дніпропетровськ) – український художник, творчість якого відносять до інтелектуального живопису. Живе і працює у Дніпропетровську.
У 1983 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище ім.Вучетича (викладачі: Чернета Г.А., Антонюк Л.О., Шпиганович В.М.). З 1988 – починає брати участь у всеукраїнських виставках, з 1990 – у міжнародних. У 1992 – вступив до Національної спілки художників України. У 2013 році став лауреатом міської премії для живописців ім. Ф.Решетнікова, м.Дніпропетровськ та лауреатом першої премії в номінації «Майстер пленеру» IV Січеславського пленеру. Наприкінці 2015 року отримав престижну регіональну премію за досягнення у мистецтві «Артис-2015» у номінації «Художник року».
Провів 12 персональних виставок в Дніпропетровську, Харкові, Дніпродзержинську, Севастополі. Учасник більш ніж 80-и виставок в Дніпропетровську, Запоріжжі, Київі, Львові, Маріуполі, Дніпродзержинську, Харкові, Ялті, Севастополі, Нью – Йорку (США), Токіо, Мацумото, Окінаві, Сапоро (Японія), Новій Загорі (Болгарія) та інших.
 |
 |
| «Хлопчик з рибою» |