26 ноября -Музей українського живопису

26 ноября

Умер Джованни КАРИАНИ (ок. 1485—1490, Сан-Джованни-Бьянко, Бергамо — 26 ноября 1547, Венеция) — итальянский художник.

Настоящее имя — Джованни Буси. Предположительно, изучал искусство в Венеции. Ранние произведения Кариано не сохранились либо до сих пор не идентифицированы. В работах чувствуется влияние Дж. Беллини, Лоренцо Лотто и Пальма иль Веккьо. Начиная с 1515, в его работах всё более узнаются черты школы Джорджоне. В 1514 году художник выполнил первый свой крупный заказ — по украшению соборной церкви в Валь-Серианна близ Бергамо. В 1517 Кариани вступил в гильдию художников Венеции. Вершины своего творчества художник достиг, написав в 1519 году «Портрет семьи Альбини». В последующие годы он стал одним из самых плодовитых и успешных художников Венеции. Дж. Кариани оставил после себя большое творческое наследие. Лишь в последний период жизни качество его полотен несколько снизилось: уменьшилась яркость красок, в изображаемых фигурах угадывается некая схематичность.

«Концерт»


Умер Якоб ван ЛОО (1614, Слёйс, Зеландия — 26 ноября 1670, Париж) — голландский художник эпохи барокко.

По некоторым сведениям, первые уроки рисунка Я. ван Лоо получил у своего отца, однако ранние годы жизни художника слабоизучены в связи с гибелью архивов его родного городка Слёйс во время Второй мировой войны. В 1642 году он приехал в Амстердам, где тогда работали такие мастера, как Рембрандт и Франс Хальс. В 1643 году художник женился на сестре живописца Мартина Ленгеле; имел в этом браке шестерых детей. В 1660 году ван Лоо был вынужден бежать из Голландии в Париж, так как заколол в драке некое лицо. Состоявшийся его отсутствие суд приговорил художника к смертной казни в случае его возвращения в Голландию. В Париже ван Лоо преподавал в Академии живописи и скульптуры.

Якоб ван Лоо является одним из самых значительных голландских мастеров живописи XVII столетия и родоначальником художественной фамилии ван Лоо. Полотна его отличаются уточнённым подбором красок; широко известны работы ню кисти Я. ван Лоо. Написал также многочисленные портреты, картины мифологического содержания, был признанным мастером жанровой живописи. Находился под творческим влиянием Вермеера Дельфтского.

Художниками были сын Якоба ван Лоо, Луи-Абрахам ван Лоо, и внуки Жан-Батист ван Лоо и Шарль-Андре ван Лоо.

Автопортрет (ок. 1660) «Даная»


Умер Луи-Филипп КРЕПЕН (1772, Париж — 26 ноября 1851, Париж) — французский художник-маринист.

Изучал живопись под руководством художников Юбера Робера и Клода Жозефа Верне, завершив образование в мастерской Жана-Батиста Реньо. После французской Июльской революции 1830 года ему, как и его коллеге Жану Гюдену, — первым во Франции было присвоено почётное офицерское звание «художник флота» (Peintre Officiel de la Marine).

«Французский корвет „Байоннца“ против „Амбускада“ 14 декабря 1798».
Национальный морской музей, Париж


Народився Міхал КУЛЕША (26 листопада 1799, Вільна, зараз Вільнюс - 6 листопада 1863, Білосток) - польсько-білорусько-литовський художник першої половини XIX століття.

Народився в збіднілій дворянській родині з гродненського роду Кулешів. Малюнок вивчав у віленській гімназії у Яна Дамеля. У 1821 році вступив у Віленський університет, навчався в Віленської художній школі при університеті у Яна Рустема, вважався одним з найбільш здібних учнів. Про його працездатність свідчить той факт, що Кулеша представив на факультетську виставку 25 робіт - малюнки пером, ескізи композицій, копії картин Рембрандта. Крім живопису, займався скульптурою і графікою.

Закінчити університет Кулеші не вдалося: у 1823 році він притягується до відповідальності за участь у таємному студентському товаристві філаретів. Кулеша був змушений виїхати до маєтку князів Друцьких-Любецьких – Луніно Пінського повіту Мінської губернії, де вчив княжих дітей малюванню. Про подальшу долю художника збереглися лише уривчасті відомості. Судячи по роботах, Кулеша здійснив подорож на українське Поділля, де написав кілька пейзажів.

У середині 1840-х років їм була задумана серія літографій із зображенням найбільш примітних місць Білорусі, Литви та Волині. Серед них - зображення руїн замку в Луцьку, церкви на Коложе в Гродно, видів Кам'янця-Подільського, Ліди. Кулеші вдалося видати тільки один, перший зошит альбому (1850) в паризькій друкарні.

Останні роки життя Кулеша провів у Білостоці, працюючи викладачем малювання в жіночій гімназії. До Першої світової війни твори Міхала Кулеші можна було зустріти в багатьох білоруських містах. До нашого часу робіт Міхала Кулеші збереглося мало, але і по ним видно неабиякий талант цього історичного живописця і етнографа. Знаходяться вони в художньому музеї Вільнюса.

«Церква на Коложі» «Гетьман»


Родился Уильям Сидней МАУНТ (26 ноября 1807, Сетокет на Лонг-Айленде, США — 19 ноября 1868, Сетокет) — американский художник.

Прожил всю жизнь в родном городе, посвятив ее написанию картин на деревенские сюжеты. В отличие от других художников Маунт не стремился попасть в Европу для совершенствования в живописи. Но, тем не менее, на него сильно повлияла голландская живопись. Особенно он интересовался творчеством Яна Стена.

Художник был привязан к родной земле и находил вдохновение для своих картин в окружающей его жизни. Он не любил рисовать тяжелый крестьянский быт, поэтому люди на его картинах всегда отдыхают, развлекаются, играют на музыкальных инструментах. Также Маунт очень любил писать природу, стараясь запечатлеть её в первозданном виде, без вмешательства человека. Часто Маунт изображал на своих картинах негров, рисуя их с такой же доброжелательностью и достоверностью, как и всех остальных своих моделей. За всю свою жизнь Маунт создал не очень много картин, потому что любил писать скрупулёзно, тщательно вырисовывая каждую детальи. Уильям Маунт вошел в историю как один из лучших американских художников-жанристов, запечатлевшим уходящую патриархальную Америку.

«Продажа коня», 1835


Родился Юрий Иванович ПИМЕНОВ (26 ноября 1903, Москва — 6 сентября 1977, Москва) — советский живописец и график. Народный художник СССР (1970). Лауреат Ленинской (1967) и двух Сталинских премий второй степени (1947, 1950). Действительный член АХ СССР (1962).

В 1920—1925 годах Пименов учился во ВХУТЕМАСе у В. А. Фаворского и С. В. Малютина. По окончании учёбы в 1925 году стал одним из учредителей Общества станковистов. В ранний период испытал большое влияние немецкого экспрессионизма, что во многом объясняет надрывно-драматическую остроту лучших его вещей этих лет («Инвалиды войны», 1926; «Даешь тяжелую индустрию!», 1927; «Солдаты переходят на сторону революции», 1932). С годами перешёл к обновлённому импрессионизму, исповедуя творческий принцип «прекрасного мгновения», лёгкого и артистичного образа-впечатления.

«Новая Москва», 1937

Юрий Пименов любил рисовать Москву, её новостройки, новый быт, был увлечён городскими пейзажами, много ездил, создав такие работы как «Новая Москва» (1937), «Весеннее окно» (1948), «Район завтрашнего дня» (1957), «Проливной дождь» (1957), «Первые модницы нового квартала» (1961),«Свадьба на Завтрашней Улице», 1962, «Кусок стекла», 1966, «Токийское окно», 1975, и многие другие. В 1966 году Юрий Пименов подписал письмо 25-ти деятелей культуры и науки Генеральному секретарю ЦК КПСС Л. И. Брежневу против реабилитации Сталина.

«Свадьба на Завтрашней Улице», 1962


Народився Опанас Іванович ЗАЛИВАХА (26 листопада 1925, с. Гусинка, Куп’янського р-ну, нині Харківської обл. - 24 квiтня 2007, Івано-Франківськ) - український живописець, графік, скульптор і кераміст, відомий правозахисник-шістдесятник. Заслужений художник України (1999). Лауреат премії ім.В. Стуса (1989). Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченко (1995).

У 1933 разом з сім'єю, рятуючись від голоду, виїхав на Далекий Схід. Живопису почав навчатися під час війни в середній школі при Академії мистецтв, евакуйованій в Самарканд. 1947 року Заливаха вступив до Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна, де навчався у А. Мильникова, В.Орєшникова. На кілька років був виключений з інституту «за поведінку, негідну радянського студента». У 1957 році приїхав на практику в Косів і захотів бути українцем.

Відпрацювавши рік після інституту в Тюменському художньому фонді, Заливаха в 1961-му переїхав до Івано-Франківська. Часто бував у Клубі Творчої Молоді в Києві, де познайомився з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською та іншими правозахисниками. У 1965-1970 відбував покарання «за антирадянську агітацію і пропаганду» в Мордовії в таборі суворого режиму. Після виходу на свободу одружився з племінницею Степана Бандери - Дариною.

«Чайна», 1962

Працював у галузі станкового живопису та (пейзажі, портрети, автопортрети, натюрморти, тематичні композиції, оздоблення інтер’єрів громадських споруд). Член Національної спілки художників України з 1989 року. Видав свій перший альбом тільки в 2003. Перша персональна виставка художника відбулася у 1988 в Івано-Франківську і Львові, потім у Києві, Лондоні, Торонто, Нью-Йорку. Автор картин "П'єта" (1980), "Біля криниці" (1989), "Дзвонар" (1990), "Козак Мамай" (1993), "Борітесь - і переможете" (1995) та ін. Лауреат Шевченківської премії 1995 року під твори «ХХ століття», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок».

«Портрет Василя Стуса»


26 листопада 1977 року в селі Богданівка на Київщині відкрився Музей народної художниці Катерини Білокур. Є відділом Яготинського історичного музею. Перший запис при відкритті музею зроблений письменником Олесем Гончаром.

Музей художниці був створений в сільській хаті, де вона прожила майже все своє життя - від 1909 до 1961 р. Тут вона і почала малювати у своєму неповторному, тільки їй властивому стилі. Катерина Білокур самостійно опанувала техніку живопису і композиційну майстерність, знайшовши себе в жанрі натюрморту.

Картини Білокур експонувалися на багатьох обласних і республіканських виставках. У будинку-музеї збережені інтер'єри, представлені особисті речі художниці, численні фотоматеріали та документи, а також деякі картини. Перед будинком встановлено пам'ятник К. Білокур. Адреса музею - Київська обл., Яготинський район, с. Богданівка, вул. Катерини Білокур, 72

Будинок-музей Катерини Білокур Скульптура Катерини Білокур біля музею. Автор - Іван Білокур