26 октября -Музей українського живопису

26 октября

Народився Арент де ГЕЛДЕР (26 жовтня 1645, Дордрехт - 27 серпня 1727, там само) - голландський художник, учень Рембрандта.

Спершу Гелдер навчався живопису у художника Самюела ван Хогстратена. Потім приїхав у Амстердам і від 1661 до 1667 року працював у майстерні Рембрандта. Гелдер належав до числа останніх учнів Рембрандта. Писав у манері свого великого вчителя - переважно портрети, історичні та релігійні полотна.

«Автопортрет» (фрагмент) «Втеча до Єгипту», 1690


Родился Василий Васильевич ВЕРЕЩАГИН (26 октября 1842, г. Череповец Новгородской губ. — 31 марта 1904, Порт-Артур) — русский живописец и литератор, один из наиболее известных художников-баталистов.

Родился в семье предводителя дворянства. Как и три его брата, Василий был определен на военную службу, но вскоре вышел в отставку. С 1860 по 1863 учился в петербургской Академии художеств. В последующие годы Верещагин чередовал длительные поездки на Кавказ и учебу в Париже (у Жерома и в Парижской академии).

В 1867 году Верещагин принял приглашение Туркестанского генерал-губернатора генерала К. П. Кауфмана состоять при нём художником. Отличился при защите Самарканда, за что был награжден боевым орденом Святого Георгия 4-го класса. Далее художник путешествовал по Центральной Азии и Западному Китаю, побывал в Киргизии и на Иссык-Куле.

В 1871 году Верещагин переезжает в Мюнхен и начинает работать над картинами по восточным сюжетам. В 1873 году он устроил персональную выставку своих туркестанских произведений в Хрустальном дворце в Лондоне. Весной 1874 года состоялась выставка в Петербурге. После этой выставки Верещагина обвинили в антипатриотизме и сочувствии к врагу. Будущий император Александр III так выразил своё мнение о художнике: «…либо Верещагин скотина, или совершенно помешанный человек». Некоторые свои картины с выставки художник уничтожил.

Затем Верещагин почти два года живёт в Индии, выезжая также в Тибет. Весной 1876 года художник возвращается в Париж. В 1877 году Верещагин отправляется на фронт русско-турецкой войны, где получает тяжелое ранение. В последующие годы художник продолжает много ездить: Индия, Сирия и Палестина (после чего пишет картины на евангельские сюжеты), по северу России, Крым, Филиппины, США и Куба, Япония. Когда началась русско-японская война, Верещагин поехал на фронт. Он погиб 31 марта 1904 года вместе с адмиралом С. О. Макаровым при взрыве на мине броненосца «Петропавловск» на внешнем рейде Порт-Артура.

«Апофеоз войны», 1871. Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народився Янез ШУБІЦ (26 жовтня 1850, Поляне, Словенія - 25 квітня 1889, Кайзерслаутерн, Німеччина) - словенський художник, один з представників словенського академізму. Брат художника Юрія Шубіца.

Початкову художню освіту здобув у свого батька - Стефана Шубіца. Потім навчався в майстерні Янеза Вольфа неподалік від Любляни. Пізніше студіював в академіях живопису в Венеції і Відні, після чого став жити в Празі, а 1884 року оселився в Кайзерслаутерні, Німеччина. Став професором живопису.

Янез Шубіц - автор вівтарних картин, стінних розписів (у Національному театрі в Празі, 1881-1883), портретів і жанрових композицій. Брав участь у розпису Національного музею Словенії. Його роботи знаходяться як в Словенії, так і за кордоном.

«Поклоніння трьох королів», 1877. Національна галерея Словенії, Любляна.


Родился Рубенс САНТОРО (26 октября 1859, Монграссано – 1942, Неаполь) - итальянский художник, прославившийся пейзажами Венеции.

Он был младшим братом Франческо Санторо, тоже живописца-пейзажиста. Отцом обоих художников был Джованни Батиста Санторо – живописец, скульптор и литограф. В Неаполе Рубенс поступил в Академию изящных искусств. Учился живописи в мастерской Джованни Баттиста.

Начинал Санторо с жанровых сюжетов. В 1875 году художник выставил свою картину «Смеющаяся девушка» в Венеции и завоевал серебряную медаль. Однако знакомство со своим земляком и коллегой художником-маринистом Эдуардо Дальбоно подтолкнуло Санторо к увлечению ведутой.

На небольших по размеру полотнах Рубенса Санторо все чаще появляются венецианские пейзажи с потрясающими подробностями фасадов зданий и переливов воды в ярком солнечном свете. Его слава начинает расти, и в 1878 году живописец впервые выставляется в Париже, а в 1880 году – на Национальной выставке в Турине. Начиная с 1890-х годов Санторо путешествует со своими картинами по всему миру, демонстрируя виды венецианских улиц и каналов в Чикаго, Буэнос-Айресе, Лондоне, Риме… Участвует в выставках Парижского салона (1904-1910), а также Венецианского биеннале. Его картина "Верона" в 1911 на выставке в Барселоне была награждена серебряной медалью.

«Тихий канал, Венеция»


Народився Олександр Климентійович ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ (26 жовтня 1925, Катеринослав, нині м. Дніпро – 28 жовтня 1994,там само) – український живописець, представник дніпровської художньої школи. Працював в галузі тематичної картини, пейзажу, натюрморту.

Учасник Другої світової війни. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище у 1949 році (вчителі з фаху - М. Панін, М. Погребняк), Київський художній інститут в 1955 (керівники майстерні - І. Штільман, В. Костецький). Жив і творив у Дніпропетровську (зараз – місто Дніпро). Брав участь у виставках починаючи від 1955 року, коли на XV обласній художній виставці були представлені його роботи «Льодохід», «Річка Самара», «Околиця села». Член Спілки художників СРСР з 1975 року.

У творчості О. Войцехівського головне місце належить індустріальним мотивам. Вони у нього неповторні і навіть святкові завдяки широкій панорамності композиції, просторовості і світлій, дещо розбіленій палітрі. У його пейзажах часто присутній жанровий початок, але при цьому людина не стає головним героєм творів, в них явно переважає естетизоване індустріальне середовище.

Із зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро). «Реконструкція»


Народився Василь Леонтійович ЗАВГОРОДНІЙ (26 жовтня 1925, с. Водяне Компаніївського р-ну, нині Кіровоградської обл. – 5 квітня 2009, Київ) – співак, живописець, майстер різьблення на дереві, письменник. Заслужений артист УРСР (1967). Лауреат премії ім. Катерини Білокур (1995). Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1991).

Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київську консерваторію (1955; клас І. Паторжинського). Від 1960-х рр. працював солістом хору ім. Г. Верьовки. У репертуарі – українські народні пісні.

Брав участь у регіональних, всеукраїнських мистецьких виставках від 1959. Персональні – у Києві (1968, 1972, 1980, 1985, 1990, 1993, 1995, 2000, 2004, 2009). Володів техніками олійного живопису, рельєфного і скульптурного (круглого) різьблення. У творчості відображав народний дух українців, звертався до етнічних мотивів. Створив образи-типажі селян, закоханих, чумаків, козаків, гетьманів, кобзарів; психологічні портрети Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Гоголя, Лесі Українки, У. Кармелюка, О. Вересая, В. Лісовола, М. Сікорського; романтичні краєвиди, ілюстрації до народних обрядів, символіко-декоративні полотна.

Автопортрет «Соломія Крушельницька». Дерево, різблення. 2000


У жовтні 1932 року було засновано Інститут мистецтв Курто - інститут історії мистецтва в складі Лондонського університету, який володіє власним художнім зібранням.

Створений текстильним фабрикантом і колекціонером мистецтва Самюелєм Курто, дипломатом і колекціонером лордом Артуром Лі та істориком мистецтва сером Робертом Віттом. На думку засновників викладання історії мистецтва мало проходити безпосередньо на прикладі творів мистецтва, зібраних в Інституті. До колекції французького імпресіонізму Самюеля Курто в 1934 році приєдналася колекція мистецтва початку XX ст. художнього критика Роджера Фрая. Так в Інститут прийшли твори митців, де були Едуард Мане (Бар «Фолі-Бержер»), Едгар Дега, Ренуар, Каміль Піссарро, Сезанн, Гоген, Клод Моне, Тулуз-Лотрек, Модільяні… Після Другої світової війни фонди Інституту мистецтв Курто поповнилися роботами старих майстрів: Пітера Брейгеля Старшого, Кранаха, Пітера Пауля Рубенса, Джованні Баттіста Тьєполо, Квентіна Массейса, Антоніса ван Дейка з колекції лорда Лі Фархема та інших зібрань.

У 1989 році Інститут мистецтв Курто переїхав у Сомерсет-хаус, де раніше розміщувалася Королівська академія мистецтв. Велика колекція живопису Інституту Курто відкрита для публіки.

Сомерсет-хаус Із зібрання музею: Жорж Сера. «Жінка з пухівкою», 1889-1890


Народилася Лариса Михайлівна ХІМІЧ (26 жовтня 1956, Львів) — художник театру, живописець. Народний художник України від 1998 р.

З чотирирічного віку займалася хореографією. Згодом за її ескізами виготовляли костюми для танцювального ансамблю Павла Вірського та інших творчих колективів України. Закінчила факультет моделювання Львівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва.

1984 року переїхала до Києва, де спочатку працювала художником постановником відділу фестивалів і концертних програм Укрконцерту, а з 1989 — головним художником. Як художник-постановник оформила у Національному палаці "Україна" багато театралізованих програм. 1993 року Ларисі Хіміч було присвоєно почесне звання "Заслужений художник України".

У малярстві основні напрями творчості мисткині – космогонія, містика, фентезі. Автор змістовних символіко-філософських композицій, витончених за думкою, кольором і формою. Персональні виставки Л. Хіміч відбувалися в Києві, Вінниці, Ризі. Багато її робіт знаходиться в приватних колекціях. Член Національної спілки художників України з 2006 р.

«Народження того, хто відає»


26 жовтня 1987 р. було урочисто відкрито Музей писанкового розпису (неофіційна назва Музей «Пи́санка») — єдиний у світі музей писанки або писанкового розпису, що знаходиться в місті Коломия Івано–Франківської області.

Музей писанкового розпису було створено на основі колекції писанок Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського. Спочатку розміщувався у приміщенні церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії — пам′ятки архітектури ХVІ ст. У вересні 2000 році спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису — писанок, було побудовано архітектурну споруду у формі найбільшого у світі писанкового яйця, яка згодом стала візиткою Коломиї. Концепцію експозиції музею розробила директор Ярослава Ткачук, а втілили в життя коломийські художники В. Андрушко й М. Ясінський.

Експозиція Музею на сьогодні налічує понад 12 000 писанок і декоративних яєць із різних регіонів України та країн світу. У колекції писанкового розпису зберігаються традиції ще дохристиянських часів. Серед експонатів музею є також писанки з підписами відомих політичних діячів України.

Адреса: м. Коломия, пр. Чорновола, 43