26 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

26 августа

Франс ГАЛС (1582/1583, Антверпен - 26 серпня 1666, Гарлем) - видатний портретист так званого «золотого століття» голландського мистецтва.

Галс народився в сім'ї фламандського ткача в Антверпені, але прожив усе своє життя в Гарлемі. У 1600-1603 роках молодий художник навчався у Карела ван Мандера, хоча впливу цього представника маньєризму в наступних роботах Галса не простежується. У 1610 році Галс стає членом гільдії св. Луки і починає працювати реставратором при міському муніципалітеті. Перший портрет Галс написав у 1611 році, але популярність прийшла до нього після створення картини «Банкет офіцерів стрілецької роти св. Георгія» (1616). Ранній манері Галса властиве тяжіння до теплих тонів, чітке моделювання форм за допомогою важких щільних мазків.

У 1620-1630-х рр. Галс написав низку портретів, на яких зображені бризкаючі життєвою енергією представники простого народу («Блазень з лютнею», «Веселий товариш по чарці», «Малле Баббе», «Циганка», «Мулат», «Хлопчик-рибалка»). В цей же період Галс радикально реформував груповий портрет, порвавши з умовними системами композиції, вводячи у твори елементи життєвих ситуацій.

«Сімейний портрет Ісаака Маси і його дружини Беатрікс»


У 1644 Галс став президентом Гільдії св. Луки. У 1649 виконав портрет Декарта. У його портретах 1640-х рр. поглиблюються психологічні характеристики персонажів. Пізні твори Галса виконані в дуже вільній манері і вирішені в скупий колірній гамі, побудованій на контрастах чорних і білих тонів. У похилому віці Галс перестав отримувати замовлення, впав у злидні і помер у гарлемському благодійному прихистку для старих.

П'ятеро синів Галса стали художниками-портретистами. Ван Гог одного разу зауважив, що у Галса «27 відтінків чорного». Найбільшим зібранням картин художника володіє музей Галса в Гарлемі.

Копія автопортрета,
музей Метрополітен, Нью-Йорк
«Веселий товариш по чарці» (1626-1627). Державний музей, Амстердам


Народився Леон ФРЕДЕРІК (26 серпня 1856, Брюссель — 25 січня 1940, Шербек ) — уславлений бельгійський художник і графік, представник символізму.

Він був сином заможного банкіра. Навчався у Королівській академії красних мистецтв. Його вчителем у академії був Жан-Франсуа Порталес, представник класицизма. По зікінченню навчання на гроші батька поїхав до Італії, де відвідав Неаполь, Рим, Флоренцію та Венецію, як і більшість іноземних художників-стажерів. В роки перебування у Італії зміцніла його техніка малювання, в чому вбачають впливи художньої техніки Сандро Боттічеллі, одного з найкращих флорентійських майстрів.

Вдома Фредерік звернувся до побутового жанру, в картинах котрого розкрились найкращі якості його обдарування - добрий рисунок, свій підхід до начебто знайомих тем і сюжетів, особливий настрій його картин, аналоги котрих відшукували то у Пітера Брейгеля старшого, то у найкращих сучасників, представників символізму.

«Хлопчики підлітки», цикл «Пори життя»

Леон Фредерік звертався до створення триптихів, де індивідуально розробляв як сюжетні теми, так навіть і натюрморти. Створення триптихів — давня традиція нідерландських художників при створенні сакральних картин. Обдарування митця наче уникало відкритих конфліктів, галасливого драматизма. Тим не менше тема співчуття до пригноблених і прихований, тихий відчай був присутній у більшості його самостійних картин.

Триптих «Все вмирає, але все воскресне через Божу любов»

Фредерік отримав за свої картини золоті медалі на Всесвітніх виставках 1889 та 1900 років. Бронзову медаль йому присудили і у Сполучених Штатах, а п'ять його картини придбала Пенсільванська академія образотворчих мистецтв. 1904 року він прийнятий до складу Бельгійської Королівської академії. Леон Фредерік вже мав міжнародну популярність, коли прийшло і його визнання у Бельгії. 24 квітня 1929 року король Альберт I надав двом місцевим художникам, Леону Фредеріку та Джеймсу Энсору, титул барона.

Автопортрет, 1887


Народився Віктор ФЕРСТЕР (26 серпня 1867, Прага - 9 грудня 1915, там само) - чеський художник і майстер мозаїки.

Син композитора Йозефа Ферстера. Закінчив празьку академію образотворчих мистецтв. Потім відправився в подорож по Європі. Рік навчався в академії Мюнхена. Потім переїхав до Парижа, де вступив до Академії Колароссі. Техніці мозаїки навчався в Італії.

До Першої світової війни В. Ферстер заснував першу чеську мозаїчну майстерню в Празі. Сповідуючи архітектурний функціоналізм, створив ряд художніх вітражів для громадських приміщень і житлових споруд. Займався обробкою фасадів будівель, в деяких випадках використовуючи скляну мозаїку. Автор багатьох сакральних мозаїчних панно, що прикрашають костели і храми Чехії. Одна з його головних робіт - велике мозаїчне панно Діви Марії Святогостинської (1912), розташоване на головним входом у паломницьку базиліку в Гостині. Велике мозаїчне зображення поверхнею 26 м² складається з 260 000 кольорових каменів і смальти. На кожному квадратному метрі мозаїки розміщено 10 000 елементів.

Мозаїка Богоматері над входом у костел Гостіна


Народилася Гала, справжнє ім'я Олена Іванівна (Димитрівна) ДЬЯКОНОВА (26 серпня 1894, Казань - 10 червня 1982, Порт-Льїгат, Кадакес, Іспанія) - дружина поета Поля Елюара, коханка художника Макса Ернста, пізніше дружина, муза і модель Сальвадора Далі.

Її батько Іван Дьяконов був скромним чиновником, який помер у 1905 році. Мати, Антоніна Деуліна, вдруге вийшла заміж за адвоката Димитрія Ілліча Гомберга. Олена називала останнього своїм батьком і взяла його ім’я собі по батькові. Після 1905 року сім'я переїхала до Москви. У 1912 році Олена була направлена в санаторій Клавадель (Швейцарія) для лікування від туберкульозу. Там познайомилася з Полем Елюаром, якого його батько, багатий торговець нерухомістю, відправив у той самий санаторій. Дівчина називала себе Гала або Галина, а Елюар прозвав її Gala - з наголосом на останньому складі. У 1917 році Дьяконова уклала з ним шлюб. Через рік у них народилася дочка Сесіль.

У 1921 році Елюар і Гала відвідали художника Макса Ернста в Кельні (Німеччина). Вона йому позувала і стала його коханкою, залишаючись дружиною Елюара. У наступному році художник переїхав в будинок Елюара в Валь-д'Уаз (Франція). Любовний трикутник анітрохи не переховувався.

Сальвадор Далі. «Три явлення обличчя Гала»

У 1929 році Елюар і Гала нанесли візит молодому каталонському художнику Далі у нього в Кадакесі. Це було як удар блискавки для них обох. Любов захопила як Галу, так і Сальвадора, який був молодший за неї на 10 років. Вони офіційно зареєстрували свій шлюб у 1932 році (релігійна церемонія відбулася на двадцять шість років пізніше, в 1958 році).

Гала на картинах Далі

Вона стала його єдиною жіночою моделлю (крім молодшої сестри Сальвадора Анни-Марії) і головним сюжетом натхнення художника, який не припинив її вихваляти і представляти як живий міф і сучасну ікону. Зі свого боку, Гала взяла до своїх рук фінансові справи чоловіка і змогла облаштувати їх так, щоб вони приносили дохід.

У 1968 році художник купив для Гала замок у маленькому селищі Пуболь (провінція Жирони), який він не міг відвідувати без попередньої письмової згоди його дружини. Там вона провела останні роки життя і була похована.

Гала і Сальвадор Далі Сальвадор Далі. «Портрет Гала з двома реберцями ягняти, які балансують на її плечі», 1933


Родился Руфино ТАМАЙО (26 августа 1899, Оахака, Мексика — 24 июня 1991, Мехико) — мексиканский художник-модернист.

По происхождению Руфино Тамайо — из индейцев сапотеков. В 1917—1921 годах молодой художник учится в Академии Сан-Карлос в столице Мексики, а затем, в 1926—1928 годы живёт в Нью-Йорке, где знакомится с модернизмом в живописи. После своего возвращения на родину Руфино Тамайо — профессор в Школе современного искусства в Мехико. Его художественные произведения этого времени обнаруживают сходство с немецким стилем 20-30-х годов ХХ века «Новая вещественность».

В 30-е годы получает ряд заказов на создание произведений монументальной, настенной живописи. В этих работах ясно чувствуется влияние муралистских тенденций. В то же время художник находился под сильным впечатлением доколумбового искусства народов Америки, что сказалось при выработке своего, особенного художественного стиля. В своих работах Р.Тамайо, в первую очередь, увлечён жизнью мексиканцев и их заботами.


Древнемексиканские символы и мифические образы он использует в своих работах с целью более чётко выразить основные человеческие проблемы, такие как одиночество, раздражение и ссоры, печаль и так далее. Также и присущий древнемексиканскому мировоззрению дуализм находит своё отражение в картинах мастера. Руфино Тамайо принадлежит ко второй генерации художников-муралистов. В полотнах Руфино Тамайо также ощущается творческое влияние Пабло Пикассо и Жоржа Брака.

Избранные произведения: «Фабрика» (1929), «Революция» (1938), «Мексика сегодня» (1952), «Рождение нашей нации» (1952-53), «Женщина в ночи» (1947), «День и ночь» (1964).

«Звери», 1941


Народився Лев Іванович ВІТКОВСЬКИЙ (26 серпня 1931, Тула, Росія - 23 квiтня 2008, Київ) - український живописець і педагог. Заслужений діяч мистецтв України (1980).

У 1952 році закінчив з відзнакою Дніпропетровське державне художнє училище, а 1958 року - Київський державний художній інститут, де вчився в майстерні академіка О. Шовкуненка. Від 1957 року постійний учасник українських та міжнародних художніх виставок і конкурсів. Л.І. Вітковський викладав на кафедрі живопису і композиції в Українській Академії образотворчого мистецтва і архітектури, був професором (з 1982), завідував кафедрою.

Лев Вітковський працював у традиціях реалістичного мистецтва, створював картини різних жанрів: від батального живопису і натюрморту до пейзажу і портрета. У 1997 році був відзначений премією на конкурсі історичного портрета, проведеному Києво-Могилянською Академією, за портрет фундатора Могилянської Академії - Галшки Гулевичівни. У 1999-2000 роках Лев Вітковський працював у групі художників, яка займалася реконструкцією орнаментів і розписів в інтер'єрі відновленого Михайлівського Золотоверхого собору в місті Києві. Художні роботи Льва Вітковського знаходяться в музеях України та приватних збірках за кордоном.

«Українська жінка», 2001