26 июля -Музей українського живопису

26 июля

Народився Костянтин БРУМІДІ (26 липня 1805, Рим - 19 лютого 1880, Вашингтон) - американський художник греко-італійського походження, найбільше відомий і шанований за прикрасу розписами будівлі Капітолію у Вашингтоні.

Вступив у 13-річному віці в школу при римській художній академії (Академія Святого Луки). Костянтин навчався живопису в цілому 14 років, проявивши свою майстерність у фресках, розписавши кілька римських палаців. Папа Григорій XVI надав йому роботу у Ватикані, де він пропрацював 3 роки.

Емігрувавши до Америки, Бруміді оселився в Нью-Йорку. Писав портрети, фрески для церковних будівель. Відвідавши Вашингтон, художник запропонував свої послуги по розпису величезної будівлі Капітолію. Пропозиція була прийнята і одночасно йому було присвоєно звання капітана від кавалерії. Його основною роботою в Вашингтоні став розпис Ротонди Капітолію, включаючи Апофеоз Джорджа Вашингтона на куполі і алегоричні сцени з американської історії. Бруміді отримував і інші замовлення і поступово закріпився на посаді урядового художника. Робота Бруміді в Ротонді залишилася незавершеною до його смерті, але він встиг розписати багато інших ділянок будівлі, особливо переходи залів на сенатському боці Капітолію, відомих сьогодні під назвою «Коридори Бруміді». 1 липня 2008 йому посмертно присуджена Золота медаль Конгресу США.

«Апофеоз Вашингтона», фреска на стелі Капітолію, 1865. Вашингтон, США.


Родился Генрих ВЕЙСЕНГОФ (26 июля 1859, Покревно около Каунаса (теперь Рокишкский район Паневежского уезда Литвы) — 23 июля 1922, Варшава) — польско-белорусский художник-пейзажист, иллюстратор, скульптор.

Потомок старинного дворянского рода герба Лебедь, который поселился в XVII веке в Ливонии. Отец Генриха — известный писатель, участник восстания 1863 года, был сослан в Сибирь. Вскоре мать Генриха, с детьми уехала вслед за мужем в ссылку. Детство будущий художник провел на Урале. Первые уроки изобразительного искусства Вейсенгоф получил у ссыльного живописца Люциана Крашевского. В 1874 отец Вейсенгофа был амнистирован, с запретом на проживание в родных местах. Семья поселилась в Варшаве.

С 1874 Генрих начал обучаться по классу рисунка у профессора живописи Войцеха Герсона. На творчество молодого художника обратил внимание живописец Генрих Семирадский, который помог Вейсенгофу поступить в 1880 году в Петербургскую императорскую академию художеств. В 1885 за композицию «Транспорт раненых» ему была присвоена серебряная медаль и звание художника.

В 1889 выехал в Мюнхен, где стажировался под руководством Альфреда Ковальского-Веруша. В 1903—1904 жил в Париже, после чего поселился в имении родителей в с. Русаковичи (теперь Пуховичский район Минской области Белоруссии. Во время первой мировой войны художник вынужден был переехать в Варшаву, где и умер в 1922 году.

Автор реалистических пейзажей, характеризующихся лирическим настроением. Он также выступал, как график и скульптор. Страстный охотник, Генрих Вейсенгоф неоднократно изображал на своих полотнах лесных зверей и птиц на лоне дикой природы. Картины Вейсенгофа пользовались успехом у критиков и зрителей, неоднократно были отмечены медалями на выставках, в частности, серебряной медалью на выставке в Париже в 1900.

«Весна», 1911


Народився Осип Петрович КУРИЛАС (26 липня 1870 році, Щирець, тепер Пустомитівського району Львівської області - 25 червня 1951, Львів) - український живописець і графік, очільник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС.

Народився в багатодітній сім'ї дяка-вчителя народної школи. Після закінчення бурси, з 1886 по 1890 рік, навчався у Львівській художньо-промисловій школі, якою керував З.Горголевський. Одночасно Осип підробляв, малюючи ікони і портрети. У 1898-1900 він продовжив навчання живопису у Краківській Академії мистецтв (викладачі - Л. Вичулковський, Я. Мальчевський)., отримавши грошову допомогу від старшого брата, котрий раніше імігрував до Хорватії. Відвідав для самоосвіти картинні галереї Відня, Мюнхена, Дрездена, Праги і Будапешта.

На початку Першої світової війни вступив добровольцем до лав Українських січових стрільців - національних частин австрійської армії Для організації культурно-просвітницької роботи серед стрілецтва було створено Пресову кватиру, яка згуртувала талановитих митців, котрих очолив Осип Курилас. В цей час створив десятки портретів, жанрових картин, листівок і малюнків, які зображують та оспівують подвиги січовиків, ілюструє сатиричні журнали «Самохотник», «Бомба» та інші, малює шаржі і карикатури.

«Вбитий воїн біля хреста», 1916

На початку 1920-х рр. викладав малювання у художній школі, створеній Олексою Новаківським при допомозі митрополита Андрея Шептицького. У 1935 р., після смерти Новаківського, очолив школу. У ті роки малював багато ілюстрацій для газет, часописів і шкільних підручників, картини на релігійну тематику (ікони «Богородиця» та «Ісус Христос»), звер¬тався до побутового, історичного жанрів. Товаришував із письменником Василем Стефаником — ілюстрації Куриласа до «Кленових листків» досі вважають одними з найкращих.

У повоєнні роки Осип Курилас працював переважно у жанрі соціалістичного реалізму. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» чи «На колгоспному дворі».

«На Гуцульщині», 1942


Народився Ігнасіо СУЛОАГА-і-САБАЛЕТА (26 липня 1870, Ейбар, Країна Басків, Іспанія — 31 жовтня 1945, Мадрид) — іспанський художник кінця 19-першої половини 20ст. Робив пейзажі, портрети, жанрові композиції.

Був сином відомого чеканщика та ювеліра на ім'я Пласідо Сулоага. Навчався в Парижі в академії Ежена Кар'єра і в Римській академії. Вивчав твори іспанських майстрів Ель Греко , Веласкеса, Гойї. З 1891 року виставляв свої картини в Паризькому Салоні. Знайомий Дега, Тулуз-Лотрека, Гогена, Моріса Утрілло. Серед друзів митця-відомий скульптор Огюст Роден,з яким Сулоага листувався.

Перебування в Парижі, знайомство з творами багатьох художників-модерністів ніяк не позначилося на творчості Сулоаги. Він не запозичував знахідок французького імпресіонізму, декоративного стилю модерн (Ар нуво) чи кубізму. Сулоага був талановитим продовжувачем художніх традицій Іспанії. Як іспанський художник, присвятив значну частину творів життю і подіям країни. Писав картини на межі жанру і портрета, пейзажу і портрета.

«Тореро із Тіра»

Особливе місце зайняли твори на тему кориди. Він пише їх часто і малює різні моменти — «Приготування до бою биків»,1903, «Три торрерос у дворику», «Іспанки в ложі на Пласа де Торос». Писав він і портрети відомих торрерос.

Виставки в Салоні привернули до нього увагу різних верств населення. З'явились і багаті замовники. Сулоага пише декілька портретів заможних людей.

Автопортрет, 1931 р. «Портрет Моріса Барреса»



Родился Давид Петрович ШТЕРЕНБЕРГ (26 июля 1881, Житомир — 1 мая 1948, Москва) — живописец и график, одна из ключевых фигур изобразительного искусства первой половины XX века.

Родился в еврейской семье в Житомире. Был учеником фотографа в Одессе, увлекался революционными идеями. В 1906 эмигрировал из России в Вену, как активный участник Бунда. С 1907 по 1917 жил в Париже. В Париже занимался фототипией и учился живописи сначала в Школе изящных искусств, а затем в академии А. Витти. Жил Штеренберг в знаменитом парижском фаланстере «Улей». Художник испытал влияние творчества Поля Сезанна и кубизма. С 1912 года принимал участие в экспозициях Парижского салона. Позже примкнул к Салону Независимых, сблизившись с другими художниками парижской школы: Липшицем, Кислингом, Диего Риверой, Марком Шагалом и прочими.
«Крыши», 1916

После Октябрьской революции 1917 года Штеренберг возвращается в Россию, где политическое прошлое и знакомство с наркомом просвещения А. В. Луначарским сыграли свою роль. Луначарский назначает его заведующим Отделом ИЗО Наркомпроса. С 1920 по 1930 преподавал во ВХУТЕМАСе. В 1922 году в Москве Штеренберг принял участие в выставке еврейских художников, участником которой был и Марк Шагал. Был участником объединения Комфутов (коммунистов-футуристов). В 1925—1932 годах основатель и руководитель Общества станковистов (ОСТ).

Работал в жанрах: пейзаж, портрет, натюрморт. Первоначально подражал импрессионистам, затем проделал путь от футуризма к кубизму. Основной целью художника была передача различной фактурной обработкой двухмерной плоскости реальной трёхмерности в картине. Среди учеников Штеренберга такие известные художники как А. А. Дейнека, Ю. И. Пименов, А. А. Лабас, П. В. Вильямс, А. Д. Гончаров и другие. В 1930 году Штеренбергу было присвоено звание заслуженного деятеля искусства.
«Митинг в деревне (Агитатор)», 1929

После 1930-х годов Штеренберг был вынужден работать в более реалистичной манере, так как его творчество стало диаметрально расходиться с изменившейся государственной линией в области искусства. В 1940-х годах подвергался резкой критике за формализм, постепенно его работы были изъяты из поля зрения общественности. После смерти художник был практически забыт.

«Натюрморт с лампой и селедкой», 1920



Родился Георг (Жорж) ГРОСС (26 июля 1893, Берлин — 6 июля 1959, там же) — немецкий живописец, график и карикатурист.

Учился изобразительному искусству в Дрездене и Берлине. В 1912—1913 годах жил в Париже, где познакомился с новейшим искусством, открыл для себя графику Домье и Тулуз-Лотрека. По своему характеру Гросс был авантюристом и прожигателем жизни. Пошел в 1914 добровольцем на Первую мировую. В 1918 году Гросс стал одним из основателей берлинской группы дадаистов. Участвовал в восстании спартакистов 1919 года. Вступил в Коммунистическую партию Германии, но вышел из её рядов после посещения Москвы и знакомства там с Лениным и Троцким. В 1920-е несколько лет жил в Париже. В 1932 году переехал в США, в 1933—1955 годах преподавал в Нью-Йорке, получил американское гражданство. В нацистской Германии его творчество было причислено к «дегенеративному искусству». В 1954 году Георг Гросс был избран в Американскую академию искусства и литературы. В 1959 году художник вернулся в Берлин. Был найден мёртвым на пороге дома после бурной ночи.

Его живопись в резко-гротескном стиле близка к экспрессионизму, значительное место в творчестве Гросса занимает эротическая тема. Гроссу принадлежит серия рисунков «Каин, или Гитлер в аду» (1944). Опубликовал в 1946 году автобиографическую книгу «Маленькое „да“ и большое „нет“»

«Столпы общества», 1926



Родился Александр Григорьевич ТЫШЛЕР (26 июля 1898, Мелитополь (ныне Запорожской обл.) — 23 июня 1980, Москва) — советский живописец, график, театральный художник, скульптор. Заслуженный деятель искусств Узбекской ССР (1943). Лауреат Сталинской премии второй степени (1946) за оформление спектакля «Фрейлехс» в Московском государственном еврейском театре.

Родился в семье ремесленника на юге Украины. В 1912—1917 годах Александр учился в Киевском художественном училище, в 1917—1918 годах — в киевской студии художницы-авангардистки Александры Экстер. В годы гражданской войны служил художником при управлении Южного фронта Красной Армии. В 1921 году, после демобилизации из армии, продолжил художественное образование во ВХУТЕМАСе (мастерская В. А. Фаворского).

В середине 1920-х Тышлер входил в художественное объединение ОСТ (Общество художников-станковистов), собравшее выпускников ВХУТЕМАСа и ратовавшее за воспевание советской действительности с помощью достижений европейского экспрессионизма.
«Праздник урожая», 1925

Но художнику с Украины были чужды производственная тематика, техника и спорт, самую злободневную тему он обращал в романтическую сказку. В 1920-е Тышлер создал серию картин и рисунков «Махновщина», с гротескными махновцами в огромных папахах и бешеными скачками по бескрайним запорожским степям. С 1927 года Александр Тышлер начал активно работать как театральный художник – сначала в Минске, затем в Москве и Ленинграде, в том числе создал ряд спектаклей по произведениям В. Шекспира. Ранним постановкам Тышлера был присущ причудливый, экспрессионистический стиль, который со временем претерпел значительные изменения.

Тышлер-живописец всегда отличался своеобразным метафорическим языком, не вписывавшимся в общую канву советской живописи.

«Семейный портрет»



Родился Вячеслав Васильевич ТОКАРЕВ (26 июля 1917, Богородицк Тульской губ. – 22 апреля 2001, Одесса) — украинский живописец, график, педагог. Народный художник Украины (1977), Заслуженный деятель искусств УССР (1967). Входит в неофициальный список 100 лучших художников Украины.

Учился в Рязанском художественном училище, в 1939 году поступил в Ленинградский институт живописи, скульптуры и архитектуры Всероссийской академии художеств на факультет живописи (мастерская Александра Александровича Осмёркина). Участвовал с 1941 года в Великой Отечественной войне рядовым стрелком. В 1943 был демобилизован по ранению, продолжил учебу в мастерской профессора Авилова. В 1948 защитил диплом с картиной «Ковпак». На следующий год переехал в Одессу, начал преподавать в Одесском художественном училище имени М. Грекова. В этом же году состоялась в Одессе его первая персональная выставка. В 1952 году был принят в члены СХ СССР.

Токарев писал большие полотна о радостной советской действительности: «На открытии колхозной ГЭС» (1957), «Доярки» (1960), «Новая школа» (1963-1965); станковые картины на темы Октябрьской революции и Гражданской войны – «Комиссар» (1965-1967), «Тачанка» (1969-1970), «Октябрь на рабочей окраине»(1970-1971). В 1975-1977 прошли персональные выставки Вячеслава Токарева в Москве, Одессе, Киеве, Ленинграде и Варшаве.

В.В. Токарев – мастер тонкой градации цвета, неожиданных цветовых сочетаний и сопоставлений, проявил себя также в жанре портрета, пейзажа и натюрморта. Его полотна находятся во многих музеях Украины, в том числе в Национальном художественном музее Украины в Киеве.

«Автопортрет» «Октябрьская поэма», 1974.
Севастопольский художественный музей им. М. П. Крошицкого



Родился Элио ОЙТИСИКА (26 июля 1937, Рио-де-Жанейро — 22 марта 1980, Рио-де-Жанейро) — бразильский художник-абстракционист, представитель нео-конкретного искусства и бразильского культурного движения тропикалия. По своим политическим взглядам художник принадлежал к анархистскому движению.

Испытал значительное влияние европейского авангардного искусства. Ранние картины близки к работам Питера Мондриана, Пауля Клее и Казимира Малевича. Творчество Э.Ойтисики быстро развивается, идя по пути использования всё более тёплых красок и более субтильной палитры из оранжевого, жёлтого, красного и коричневого цветов. В 1960-е годы Э.Ойтисика создаёт серию небольших скульптур-ящиков под названием «болиды» (Bólides), в которых он инсталлирует полки и двери. В 1970-е он становится автором ряда инсталляций под названием penetráveis. Все эти работы он создаёт под влиянием и в рамках охватившего культурную жизнь Бразилии движения тропикалия (Tropicalismo).

В 1970-е годы художник завоёвывает известность в своей стране. В 2007 году в лондонской галерее Тейт и в нью-йоркском Музее современного искусства открылись крупные экспозиции работ Э.Ойтисика. 19 октября 2009 года, в результате пожара, возникшего в Рио-де-Жанейро в доме Цезаря Ойтисики, брата и собирателя творческого наследия художника, погибло около 90 % собранной там коллекции.

Metaesquema 169. Галерея Тейт-Модерн, Лондон



Народився Володимир МАКАРЕНКО (26 липня 1943 року, с. Новопушкарівка, Дніпропетровська обл.) - український художник-нонконформіст, що живе в Парижі.

У 1963 закінчив навчання в Дніпропетровському художньому училищі в майстерні Я. Калашника. За дипломну роботу був звинувачений у формалізмі, картина була знищена, а художник позбавлений можливості продовжувати навчання в Україні. Переїхав до Ленінграда, де вступив до Вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної. У Ленінграді брав приватні уроки в студіях Н. Альтмана і П. Кондратьєва. У 1969 закінчив навчання і отримав диплом художника-монументаліста. Того ж року став членом неформальної організації художників-нонконформістів, відомої на Заході як «Петербурзька група». У 1973 був змушений покинути Ленінград і переїхати до Таллінна, де швидко увійшов в художнє коло і брав участь в групових виставках разом з естонськими майстрами. Разом з Ф. Гуменюком, В. Сазоновим і В. Стрельниковим експонувався на виставці українських художників-нонконформістів в Москві в квартирі Сичових.
Українські художники-нонконформісти: Віталій Сазонов, Феодосій Гуменюк, Володимир Макаренко і Володимир Стрельников. Москва, 1975 рік.

У 1976 пройшла перша персональна виставка Макаренка в Парижі в галереї Hardy. Також його роботи експонувалися на одній з найвідоміших виставок художників-нонконформістів на Заході - La Peinture russe contemporaine в Палаці конгресу в Парижі. Проживаючи в Таллінні, працював кочегаром, відмовився вступати в СХ. Працював у невеликій майстерні, іноді отримував замовлення на ілюстрації до журналів і газет.
«Моя Україна», 1975

У 1973 - 1980 щорічно подавав документи на виїзд до Франції, і тільки в 1981 отримав дозвіл і переїхав до Парижа. Провів виставки в Парижі, Метце, Торонто, Вінніпезі, Стокгольмі, Чикаго, Нью-Йорку, Вашингтоні, Дортмунді, Бремені, Тулузі, Лілі і Баден-Бадені. Співпрацює з галереями Galerie Saint-Leger (Франція), Turm-Galerie-Bonn (Німеччина), Galerie Noordeinde (Голландія), Alla Rogers Gallery і Artfira Gallery (США), KUMF Gallery (Канада). У 1987 отримав Срібну медаль Парижа за художні досягнення.

Більшість його картин - з елементами українського ладу, традицій, колориту, з написами по-українськи. Його твори символічні, у них є історичні та релігійні сюжети, теми українських пісень. Сам автор називає свій стиль «метафоричним синтетизмом». Більшість полотен Макаренка присвячені Жінці.

Картина В.Макаренка - подарунок Музею українського живопису, Дніпро, від автора



Народився Сергій Леонідович БОРО́ВСЬКИЙ (26 липня 1950, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.) – дніпровський живописець, графік.

Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові, графічний факультет (1983; викладачі - В. Бунов, А. Попов). Від 1974 – художник, від 1996 – директор Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату. Від 1976 – учасник республіканських художніх виставок. Персональні – у Дніпрі (1988, 1990, 1998), Варшаві (1993). Член Національної спілки художників України від 1989 року.

«Чай з ромашками»