26 июля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

26 июля

Народився Костянтин БРУМІДІ (26 липня 1805, Рим - 19 лютого 1880, Вашингтон) - американський художник греко-італійського походження, найбільше відомий і шанований за прикрасу розписами будівлі Капітолію у Вашингтоні.

Вступив у 13-річному віці в школу при римській художній академії (Академія Святого Луки). Костянтин навчався живопису в цілому 14 років, проявивши свою майстерність у фресках, розписавши кілька римських палаців. Папа Григорій XVI надав йому роботу у Ватикані, де він пропрацював 3 роки.

Емігрувавши до Америки, Бруміді оселився в Нью-Йорку. Писав портрети, фрески для церковних будівель. Відвідавши Вашингтон, художник запропонував свої послуги по розпису величезної будівлі Капітолію. Пропозиція була прийнята і одночасно йому було присвоєно звання капітана від кавалерії. Його основною роботою в Вашингтоні став розпис Ротонди Капітолію, включаючи Апофеоз Джорджа Вашингтона на куполі і алегоричні сцени з американської історії. Бруміді отримував і інші замовлення і поступово закріпився на посаді урядового художника. Робота Бруміді в Ротонді залишилася незавершеною до його смерті, але він встиг розписати багато інших ділянок будівлі, особливо переходи залів на сенатському боці Капітолію, відомих сьогодні під назвою «Коридори Бруміді». 1 липня 2008 йому посмертно присуджена Золота медаль Конгресу США.

«Апофеоз Вашингтона», фреска на стелі Капітолію, 1865. Вашингтон, США.


Народився Генріх ВЕЙСЕНГОФ (26 липня 1859, Покревно близько Каунаса (тепер Рокішкський район Паневезького повіту Литви) - 23 липня 1922, Варшава) - польсько-білоруський художник-пейзажист, ілюстратор, скульптор.

Нащадок старовинного дворянського роду герба Лебідь, який оселився в XVII столітті в Лівонії. Батько Генріха - відомий письменник, учасник повстання 1863 року, був засланий до Сибіру. Незабаром мати Генріха з дітьми виїхала слідом за чоловіком на заслання. Дитинство майбутнього художника пройшло на Уралі. Перші уроки образотворчого мистецтва Вейсенгоф отримав у такого ж засланця - живописця Люціана Крашевського. У 1874 батько Вейсенгофа був амністований, із забороною на проживання в рідних місцях. Сім'я оселилася в Варшаві.

З 1874 Генріх почав навчатися по класу рисунка у професора живопису Войцеха Герсона. На творчість молодого художника звернув увагу живописець Генріх Семирадський, який допоміг Вейсенгофу вступити в 1880 році у петербурзьку Імператорську академію мистецтв. У 1885 за композицію «Транспорт поранених» йому було присвоєно срібну медаль і звання художника.

У 1889 виїхав до Мюнхена, де стажувався під керівництвом Альфреда Ковальського-Веруша. У 1903-1904 жив в Парижі, після чого оселився в маєтку батьків у с. Русакович (тепер Мінської області Білорусі). Під час першої світової війни художник змушений був переїхати до Варшави, де і помер в 1922 році.

Автор реалістичних пейзажів, що характеризуються ліричним настроєм. Він також виступав як графік і скульптор. Пристрасний мисливець, Генріх Вейсенгоф неодноразово зображував на своїх полотнах лісових звірів і птахів на лоні дикої природи. Картини Вейсенгофа користувалися успіхом у критиків і глядачів, неодноразово були відзначені медалями на виставках, зокрема, срібною медаллю на виставці в Парижі в 1900.

«Весна», 1911


Народився Осип Петрович КУРИЛАС (26 липня 1870 році, Щирець, тепер Пустомитівського району Львівської області - 25 червня 1951, Львів) - український живописець і графік, очільник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС.

Народився в багатодітній сім'ї дяка-вчителя народної школи. Після закінчення бурси, з 1886 по 1890 рік, навчався у Львівській художньо-промисловій школі, якою керував З.Горголевський. Одночасно Осип підробляв, малюючи ікони і портрети. У 1898-1900 він продовжив навчання живопису у Краківській Академії мистецтв (викладачі - Л. Вичулковський, Я. Мальчевський)., отримавши грошову допомогу від старшого брата, котрий раніше імігрував до Хорватії. Відвідав для самоосвіти картинні галереї Відня, Мюнхена, Дрездена, Праги і Будапешта.

На початку Першої світової війни вступив добровольцем до лав Українських січових стрільців - національних частин австрійської армії Для організації культурно-просвітницької роботи серед стрілецтва було створено Пресову кватиру, яка згуртувала талановитих митців, котрих очолив Осип Курилас. В цей час створив десятки портретів, жанрових картин, листівок і малюнків, які зображують та оспівують подвиги січовиків, ілюструє сатиричні журнали «Самохотник», «Бомба» та інші, малює шаржі і карикатури.

«Вбитий воїн біля хреста», 1916

На початку 1920-х рр. викладав малювання у художній школі, створеній Олексою Новаківським при допомозі митрополита Андрея Шептицького. У 1935 р., після смерти Новаківського, очолив школу. У ті роки малював багато ілюстрацій для газет, часописів і шкільних підручників, картини на релігійну тематику (ікони «Богородиця» та «Ісус Христос»), звер¬тався до побутового, історичного жанрів. Товаришував із письменником Василем Стефаником — ілюстрації Куриласа до «Кленових листків» досі вважають одними з найкращих.

У повоєнні роки Осип Курилас працював переважно у жанрі соціалістичного реалізму. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» чи «На колгоспному дворі».

«На Гуцульщині», 1942


Народився Ігнасіо СУЛОАГА-і-САБАЛЕТА (26 липня 1870, Ейбар, Країна Басків, Іспанія — 31 жовтня 1945, Мадрид) — іспанський художник кінця 19-першої половини 20ст. Робив пейзажі, портрети, жанрові композиції.

Був сином відомого чеканщика та ювеліра на ім'я Пласідо Сулоага. Навчався в Парижі в академії Ежена Кар'єра і в Римській академії. Вивчав твори іспанських майстрів Ель Греко , Веласкеса, Гойї. З 1891 року виставляв свої картини в Паризькому Салоні. Знайомий Дега, Тулуз-Лотрека, Гогена, Моріса Утрілло. Серед друзів митця-відомий скульптор Огюст Роден,з яким Сулоага листувався.

Перебування в Парижі, знайомство з творами багатьох художників-модерністів ніяк не позначилося на творчості Сулоаги. Він не запозичував знахідок французького імпресіонізму, декоративного стилю модерн (Ар нуво) чи кубізму. Сулоага був талановитим продовжувачем художніх традицій Іспанії. Як іспанський художник, присвятив значну частину творів життю і подіям країни. Писав картини на межі жанру і портрета, пейзажу і портрета.

«Тореро із Тіра»

Особливе місце зайняли твори на тему кориди. Він пише їх часто і малює різні моменти — «Приготування до бою биків»,1903, «Три торрерос у дворику», «Іспанки в ложі на Пласа де Торос». Писав він і портрети відомих торрерос.

Виставки в Салоні привернули до нього увагу різних верств населення. З'явились і багаті замовники. Сулоага пише декілька портретів заможних людей.

Автопортрет, 1931 р. «Портрет Моріса Барреса»



Народився Давид Петрович ШТЕРЕНБЕРГ (26 липня 1881, Житомир - 1 травня 1948, Москва) - живописець і графік, одна з ключових фігур образотворчого мистецтва першої половини XX століття.

Народився в єврейській родині в Житомирі. Був учнем фотографа в Одесі, захоплювався революційними ідеями. У 1906 емігрував з Росії до Відня, як активний учасник Бунду. Від 1907 по 1917 жив в Парижі. У Парижі займався фототипією і навчався живопису: спочатку в Школі витончених мистецтв, а потім в академії А. Вітті. Жив Штеренберг у знаменитому паризькому фаланстері «Вулик» (фр. La Ruche). Художник зазнав впливу творчості Поля Сезанна і кубізму. Від 1912 року брав участь в експозиціях Паризького салону. Пізніше приєднався до Салону Незалежних, зблизившись з іншими художниками паризької школи: Ліпшицем, Кіслінгом, Дієгою Ріверою, Марком Шагалом та іншими.
«Дахи», 1916

Після Жовтневої революції 1917 року Штеренберг повертається в Росію, де його політичне минуле і знайомство з наркомом освіти А. В. Луначарським зіграли свою роль. Луначарський призначає його завідуючим Відділом ІЗО Наркомпросу. З 1920 по 1930 викладав у ВХУТЕМАСі. У 1922 році в Москві Штеренберг взяв участь у виставці єврейських художників, учасником якої був і Марк Шагал. Був учасником об'єднання комфутів (комуністів-футуристів). У 1925-1932 роках - засновник і керівник Товариства станковистів (ТСТ).

Працював у жанрах: пейзаж, портрет, натюрморт. Спочатку наслідував імпресіоністів, потім пройшов шлях від футуризму до кубізму. Основною метою художника була передача різною фактурною обробкою двомірної площини реальної тривимірності в картині. Серед учнів Штеренберга такі відомі художники як О. О. Дейнека, Ю. І. Піменов, О. А. Лабас, П. В. Вільямс, А. Д. Гончаров та інші. У 1930 році Штеренбергу було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтва.

«Мітинг у селі (Агітатор)», 1929

Починаючи з 1930-х років Штеренберг був змушений працювати в більш реалістичній манері, так як його творчість стала діаметрально розходитися з державною лінією в царині мистецтва. У 1940-х роках зазнавав різкої критики за формалізм, поступово його роботи були вилучені з поля зору громадськості. Після смерті художник був практично забутий.

«Натюрморт з лампою і оселедцями», 1920



Родился Георг (Жорж) ГРОСС (26 июля 1893, Берлин — 6 июля 1959, там же) — немецкий живописец, график и карикатурист.

Учился изобразительному искусству в Дрездене и Берлине. В 1912—1913 годах жил в Париже, где познакомился с новейшим искусством, открыл для себя графику Домье и Тулуз-Лотрека. По своему характеру Гросс был авантюристом и прожигателем жизни. Пошел в 1914 добровольцем на Первую мировую. В 1918 году Гросс стал одним из основателей берлинской группы дадаистов. Участвовал в восстании спартакистов 1919 года. Вступил в Коммунистическую партию Германии, но вышел из её рядов после посещения Москвы и знакомства там с Лениным и Троцким. В 1920-е несколько лет жил в Париже. В 1932 году переехал в США, в 1933—1955 годах преподавал в Нью-Йорке, получил американское гражданство. В нацистской Германии его творчество было причислено к «дегенеративному искусству». В 1954 году Георг Гросс был избран в Американскую академию искусства и литературы. В 1959 году художник вернулся в Берлин. Был найден мёртвым на пороге дома после бурной ночи.

Его живопись в резко-гротескном стиле близка к экспрессионизму, значительное место в творчестве Гросса занимает эротическая тема. Гроссу принадлежит серия рисунков «Каин, или Гитлер в аду» (1944). Опубликовал в 1946 году автобиографическую книгу «Маленькое „да“ и большое „нет“»

«Столпы общества», 1926



Народився Олександр Григорович ТИШЛЕР (26 липня 1898, Мелітополь (нині Запорізької обл.) - 23 червня 1980, Москва) - радянський живописець, графік, театральний художник, скульптор. Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1943). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1946) за оформлення вистави «Фрейлехс» у Московському державному єврейському театрі.

Народився в сім'ї ремісника на півдні України. У 1912-1917 роках Олександр навчався в Київському художньому училищі, в 1917-1918 роках - у київській студії художниці-авангардистки Олександри Екстер. У роки громадянської війни служив художником при управлінні Південного фронту Червоної Армії. У 1921 році, після демобілізації з армії, продовжив художню освіту у ВХУТЕМАСі (майстерня В. А. Фаворського).

В середині 1920-х Тишлер входив в мистецьке об'єднання ТСТ (Товариство художників-станковистов), яке об'єднало випускників ВХУТЕМАСу і ратувало за оспівування радянської дійсності за допомогою досягнень європейського експресіонізму.

«Свято врожаю», 1925

Але художнику з України були чужі виробнича тематика, техніка і спорт, будь-яку злободенну тему він перетворював на романтичну казку. У 1920-ті Тишлер створив серію картин і малюнків «Махновщина», з гротескними махновцями у величезних папахах і шаленими скачками по безкрайніх запорізьких степах. Від 1927 року Олександр Тишлер почав активно працювати як театральний художник - спочатку в Мінську, потім у Москві та Ленінграді, в тому числі створив ряд вистав за творами В. Шекспіра. Раннім постановкам Тишлера був притаманний химерний, експресіоністичний стиль, який згодом зазнав значних змін.

Тишлер-живописець завжди вирізнявся своєрідною метафоричною мовою, яка не вписувалася в загальну канву радянського живопису.

«Сімейний портрет»



Народився В'ячеслав Васильович ТОКАРЄВ (26 липня 1917, Богородицьк Тульської губ. - 22 квітня 2001, Одеса) - український живописець, графік, педагог. Народний художник України (1977), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967).

Навчався в Рязанському художньому училищі, в 1939 році вступив до Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури Всеросійської академії мистецтв на факультет живопису (майстерня Олександра Олександровича Осмьоркіна). Брав участь з 1941 року у німецько-радянській війні рядовим стрільцем. У 1943 був демобілізований через поранення, продовжив навчання в майстерні професора М.І. Авілова. У 1948 захистив диплом з картиною «Ковпак». На наступний рік переїхав до Одеси, почав викладати в Одеському художньому училищі імені М. Грекова. У цьому ж році відбулася в Одесі його перша персональна виставка. У 1952 році був прийнятий в члени СХ СРСР.

Токарєв писав великі полотна про радісну радянську дійсність: «На відкритті колгоспної ГЕС» (1957), «Доярки» (1960), «Нова школа» (1963-1965); станкові картини на теми Жовтневої революції та Громадянської війни - «Комісар» (1965-1967), «Тачанка» (1969-1970), «Жовтень на робітничій околиці» (1970-1971). У 1975-1977 пройшли персональні виставки В'ячеслава Токарєва в Москві, Одесі, Києві, Ленінграді та Варшаві.

В.В. Токарєв - майстер тонкої градації кольору, несподіваних кольорових поєднань і зіставлень, проявив себе також в жанрі портрета, пейзажу і натюрморту. Його полотна знаходяться в багатьох музеях України, в тому числі в Національному художньому музеї України в Києві.

«Автопортрет» «Жовтнева поема», 1974.
Севастопольський художній музей ім. М. П. Крошицького



Родился Элио ОЙТИСИКА (26 июля 1937, Рио-де-Жанейро — 22 марта 1980, Рио-де-Жанейро) — бразильский художник-абстракционист, представитель нео-конкретного искусства и бразильского культурного движения тропикалия. По своим политическим взглядам художник принадлежал к анархистскому движению.

Испытал значительное влияние европейского авангардного искусства. Ранние картины близки к работам Питера Мондриана, Пауля Клее и Казимира Малевича. Творчество Э.Ойтисики быстро развивается, идя по пути использования всё более тёплых красок и более субтильной палитры из оранжевого, жёлтого, красного и коричневого цветов. В 1960-е годы Э.Ойтисика создаёт серию небольших скульптур-ящиков под названием «болиды» (Bólides), в которых он инсталлирует полки и двери. В 1970-е он становится автором ряда инсталляций под названием penetráveis. Все эти работы он создаёт под влиянием и в рамках охватившего культурную жизнь Бразилии движения тропикалия (Tropicalismo).

В 1970-е годы художник завоёвывает известность в своей стране. В 2007 году в лондонской галерее Тейт и в нью-йоркском Музее современного искусства открылись крупные экспозиции работ Э.Ойтисика. 19 октября 2009 года, в результате пожара, возникшего в Рио-де-Жанейро в доме Цезаря Ойтисики, брата и собирателя творческого наследия художника, погибло около 90 % собранной там коллекции.

Metaesquema 169. Галерея Тейт-Модерн, Лондон



Народився Володимир МАКАРЕНКО (26 липня 1943 року, с. Новопушкарівка, Дніпропетровська обл.) - український художник-нонконформіст, що живе в Парижі.

У 1963 закінчив навчання в Дніпропетровському художньому училищі в майстерні Я. Калашника. За дипломну роботу був звинувачений у формалізмі, картина була знищена, а художник позбавлений можливості продовжувати навчання в Україні. Переїхав до Ленінграда, де вступив до Вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної. У Ленінграді брав приватні уроки в студіях Н. Альтмана і П. Кондратьєва. У 1969 закінчив навчання і отримав диплом художника-монументаліста. Того ж року став членом неформальної організації художників-нонконформістів, відомої на Заході як «Петербурзька група». У 1973 був змушений покинути Ленінград і переїхати до Таллінна, де швидко увійшов в художнє коло і брав участь в групових виставках разом з естонськими майстрами. Разом з Ф. Гуменюком, В. Сазоновим і В. Стрельниковим експонувався на виставці українських художників-нонконформістів в Москві в квартирі Сичових.

Українські художники-нонконформісти: Віталій Сазонов, Феодосій Гуменюк, Володимир Макаренко і Володимир Стрельников. Москва, 1975 рік.

У 1976 пройшла перша персональна виставка Макаренка в Парижі в галереї Hardy. Також його роботи експонувалися на одній з найвідоміших виставок художників-нонконформістів на Заході - La Peinture russe contemporaine в Палаці конгресу в Парижі. Проживаючи в Таллінні, працював кочегаром, відмовився вступати в СХ. Працював у невеликій майстерні, іноді отримував замовлення на ілюстрації до журналів і газет.

«Моя Україна», 1975

У 1973 - 1980 щорічно подавав документи на виїзд до Франції, і тільки в 1981 отримав дозвіл і переїхав до Парижа. Провів виставки в Парижі, Метце, Торонто, Вінніпезі, Стокгольмі, Чикаго, Нью-Йорку, Вашингтоні, Дортмунді, Бремені, Тулузі, Лілі і Баден-Бадені. Співпрацює з галереями Galerie Saint-Leger (Франція), Turm-Galerie-Bonn (Німеччина), Galerie Noordeinde (Голландія), Alla Rogers Gallery і Artfira Gallery (США), KUMF Gallery (Канада). У 1987 отримав Срібну медаль Парижа за художні досягнення.

Більшість його картин - з елементами українського ладу, традицій, колориту, з написами по-українськи. Його твори символічні, у них є історичні та релігійні сюжети, теми українських пісень. Сам автор називає свій стиль «метафоричним синтетизмом». Більшість полотен Макаренка присвячені Жінці.

Картина В.Макаренка - подарунок Музею українського живопису, Дніпро, від автора



Народився Сергій Леонідович БОРО́ВСЬКИЙ (26 липня 1950, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.) – дніпровський живописець, графік.

Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові, графічний факультет (1983; викладачі - В. Бунов, А. Попов). Від 1974 – художник, від 1996 – директор Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату. Від 1976 – учасник республіканських художніх виставок. Персональні – у Дніпрі (1988, 1990, 1998), Варшаві (1993). Член Національної спілки художників України від 1989 року.

Працює у всіх жанрах, основний творчий метод — реалізм, улюблена тема — придніпровські пейзажі. Від 1997 року практикує, крім названого, абстрактні живопис і графіку.

«Чай з ромашками»