26 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

26 февраля

Родился Александр Григорьевич ВАРНЕК (1782–1843) — русский живописец-портретист, один из первых мастеров русского романтизма.

Сын немца-краснодеревщика. В 1795 поступил в Академию художеств в Петербурге, где учился у С. Щукина в классе портретной живописи и у Д. Левицкого. За академические успехи неоднократно отмечался медалями, в т. ч. большой золотой за «портрет, представляющий живописца» (1802). Выпущен из Академии в 1803 году и вскоре уехал в Рим на пять лет в качестве пенсионера АХ.

По возвращении в Петербург Варнек был в 1810 году за портрет И. О. Потоцкого удостоен звания академика. С того же года начал преподавать в портретном классе Академии художеств. В 1814 стал советником Академии. В 1815 назначен на должность руководителя вновь образованного класса миниатюрной живописи, а с 1828 возглавил портретный класс. Профессор с 1831 г.

В своих портретах, которые современники высоко ценили, Варнек удачно передавал внешнее сходство, характер и внутренний мир человека, умел выгодно «подать» своего героя. Для каждой работы находил индивидуальное решение. Автор многочисленных автопортретов. Кисти Варнека также принадлежат образа Благовещения и четырёх евангелистов в домовой церкви Академии художеств.

«Автопортрет». 1805 «Портрет Александра Сергеевича Строганова». 1814


Родился Карл (Карл-Иоахим) Петрович БЕГГРОВ (26 февраля 1799 – 24 февраля 1875) – живописец, акварелист, выдающийся литограф.

Окончил в 1821 году Академию художеств по классу пейзажа, ученик Максима Никифоровича Воробьева. Выполнил живописные работы для Зимнего дворца, делал литографии для известного издания «Виды Санкт-Петербурга и окрестностей» (1821–1826). Литографировал альбомы «Альбом литографий на 1820 г.» (СПб., 1820), «Народы, живущие между Каспийским и Черным морями»" (СПб., 1822). Ученый-литограф при Главном штабе.

«Овальный зал Старого Эрмитажа». 1829, Государственная Третьяковская галерея


Родился Феликс Франсуа Жорж Филибер ЗИМ (26 февраля 1821, Бон — 10 ноября 1911, Париж) — французский живописец архитектурных и морских видов в стиле «барбизонской школы».

Учился в Дижонской художественной школе. После этого, в 1845—1848, путешествовал по южной Франции, в Италии и на Востоке. Плодом этих странствий был ряд его картин, изображающих архитектурные мотивы в соединении с морем. Оригинальность, вкус и блеск его фантастического, но гармоничного колорита нравились публике, которая покупала его произведения нарасхват.

«Вид Стамбула»


Народився Оноре Вікторен ДОМ'Є (26 лютого 1808, Марсель - 10 лютого 1879, Вальмондуа, поблизу Парижа) - французький художник-графік, живописець і скульптор, найбільший майстер політичної карикатури XIX століття. Попередник імпресіонізму в живопису.

Син скляра, з дитинства захоплювався малюванням, заробляв на життя створенням літографій-ілюстрацій. Стиль Дом'є склався на основі спостереження вуличного життя Парижа і вивчення класичного мистецтва. Ймовірно, брав участь в революції 1830 року і назавжди зберіг демократичні переконання. У травні 1831 року Дом'є побачив в Салоні картину «Свобода на барикадах» і з тих пір з захопленням ставився до Делакруа.

У своїх сатиричних малюнках їдко викривав міністрів, депутатів, суддів, чиновників. У 1832 році за карикатуру на короля («Гаргантюа») Дом'є відсидів півроку у в'язниці.

«Груши». Карикатура на короля Луї-Філіппа (1831)

Заборона у Франції політичної карикатури змусила Дом'є обмежитися побутовою сатирою і висміюванням вад сучасного суспільства. У той же час митець створив героїчні образи робітників-революціонерів. Співпрацював з ілюстрованими і сатиричними журналами, створив тисячі літографій та ілюстрацій олівцем.

З середини 19 століття став більше уваги приділяти живопису олією і аквареллю. У своїх картинах Дом'є відбив пафос революційної боротьби, важке життя трудящих. Особливо захоплювала художника тема мистецтва; серія його картин присвячена Дон Кіхоту. Полотна Дом'є відрізняються стриманістю колориту, напруженими світлотіньовими контрастами.

«Повстання», 1848

Дом'є ілюстрував байки Лафонтена, комедії Мольєра і «Дон-Кіхота» Сервантеса. Написав портрети Дюма-батька, композитора Берліоза, пейзажиста Теодора Руссо.

У 1871 році Дом'є записався в члени Паризької комуни. У 1873 через майже повну втрату зору Оноре Дом'є позбувся засобів до існування. Його друг художник Коро викупив і подарував Дом'є будинок, з якого старого художника погрожували виселити за несплату. Помер Дом'є в повній убогості.

«Гравці в шахи». 1863


Народилася Анні Луїза РОБІНСОН-СВІННЕРТОН (26 лютого 1844, Манчестер - 24 жовтня 1933, острів Хайлінг, неподалік від Плімута) - англійська художниця алегоричного і портретного живопису, символіст.

Народилася в сім'ї адвоката, мала шість сестер. В юному віці почала писати аквареллю, щоб заробити трохи грошей для сім'ї. Навчалася в Манчестерській школі мистецтв, де була відзначена премією і стипендією, а потім в Академії Жюліана в Парижі (від 1877 до 1880), де познайомилася з роботами імпресіоністів. Вона вийшла заміж за скульптора Джозефа Свіннертона в 1883 і жила з ним у Римі, цей період мав неабиякий вплив на автора і її роботи. В Італії художниця прожила аж до 1910 року, а потім, після смерті чоловіка, повернулася до Англії.

Вона була активною феміністкою і суфражисткою. У 1876 році разом зі Сьюзен Дайкр заснувала Манчестерське товариство живописців-жінок, яке допомагало в отриманні художньої освіти та проведенні виставок. Від 1922 - член Королівської Академії, єдина жінка в її складі.

«Прозріння», 1895. Національний музей Ліверпуля, Велика Британія


Родился Савелий Абрамович (Завель Израилевич) СОРИН (26 февраля 1878, Полоцк Витебской губ. – 22 ноября 1953, Нью-Йорк) – известный художник-портретист, живописец и график.

Происходил из бедной еврейской семьи, сын портного. В 16 лет ушел из дома, учился у Кириака Костанди в Одесской художественной школе, которую окончил с медалью, дававшей право поступления без экзаменов в Академию художеств. С 1899 занимался в Высшем училище живописи, скульптуры и архитектуры при Академии художеств, затем – в мастерской Ильи Репина. В 1907 году окончил Академию со званием художника и правом пенсионерской поездки за границу, побывал в Голландии, Италии и Париже.

Вскоре стал популярным портретистом. В 1900–1910 годах им были написаны портреты Максима Горького (1902, один из первых портретов писателя), Ф. И. Шаляпина, А. А. Ахматовой, С. А. Лурье, Т. П. Карсавиной, князя С. М. Волконского, княгини О. К. Орловой и многих других. Особенно удавались художнику женские портреты. Работы Сорина часто печатались в столичных журналах («Аполлон», «Солнце России», «Столица и усадьба»).

Портрет князя Сергея Оболенского

В 1911 году работы Сорина экспонировались на Всемирной выставке в Риме. Художник также принимал участие в выставках «Мира искусства» в Петербурге, в 1917 – в выставке Нового общества художников в Петрограде.

После революции некоторое время жил в Ялте, был экспонентом выставки «Искусство в Крыму». В 1920 эмигрировал и поселился в Париже. Быстро снискал себе известность в европейских художественных кругах. Выполнил множество портретов знаменитостей: киноактрисы Лилиан Гиш, балетмейстера Джорджа Баланчина, художника Сержа Полякова, писательницы Надежды Тэффи, философа Льва Шестова, балерины Анны Павловой. Написал портреты членов британской королевской семьи (в их числе – принцесса Елизавета, будущая королева).

Выставлял свои работы в Осеннем салоне, затем в салоне Тюильри. Участвовал в выставках русского искусства. В 1920–1930 гг. провел несколько персональных выставок в галереях Парижа и Лондона. Часто бывал в США, подолгу жил в Нью-Йорке, его выставки проходили в музеях Америки. В годы войны окончательно поселился в США.

В своих портретах добивался тщательного сходства с моделью и выгодного композиционного решения. Получил всемирное признание, работы Сорина приобретены ведущими музеями мира. 20 своих полотен завещал советским музеям.

«Автопортрет» «Тамара Карсавина в роли Сильфиды»


Народився Микола Іванович ФЕДЮК (26 лютого 1885, с. Голубиця Бродівського району на Львівщині — 17 травня 1962, Винники) — український маляр-реаліст. Автор статей на мистецькі теми.

Вчився у Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв. Писав портрети, пейзажі та дереворити: «Кипариси», «Каплиця у Льоврані» (обидва — 1910), «Автопортрет» (1915), «Білі троянди», «Пейзаж з Винників», «Жіночій портрет» та ін.

Деякий час (1920-1930-ті рр.) проживав у м. Броди, працював професором Державної гімназії ім. Юзефа Коженьовського. Также працював професором латини гімназії у Перемишлі. З 1934 року проживав у місті Винники на вулиці Нова, 7 (зараз вулиця Миколи Федюка), недалеко від Львова. Після Другої світової війни – викладач, а потім завідувач кафедри графіки в у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

Перша персональна виставка Миколи Федюка у Львівському музеї українського мистецтва відбулася 1975 року до 90-річчя від дня народження митця (посмертно). А у липні 1979 р. пожежа у винниківському будинку спричинила до загибелі усього Федюкового художнього доробку, що зберігався на горищі. Майстер із повним правом посів визначне місце в історії українського мистецтва XX ст.

«Натюрморт з гарбузом». 1930-ті. Національний музей у Львові ім. А. Шептицького


Народився Таро ОКАМОТО (26 лютого 1911, Кавасакі - 7 січня 1996, Токіо) - японський художник, один з найбільших представників японського авангарду та сюрреалізму.

Його батько був художником-карикатуристом, мати - поетеса і письменниця. У 1929 Таро вступає в токійську художню школу Бідзюцу Гакко (сучасний Токійський університет мистецтв), проте припиняє навчання через півроку і їде разом з батьками в Париж. Продовжує навчання в паризькій Сорбонні, де Окамото вивчає філософію, знайомиться з авангардним мистецтвом Пікассо, зав'язує дружні стосунки з художниками-авангардистами Бранкузі і Кандинським.

У роки Другої світової війни Окамото служив в японській армії, побував у таборі для військовополонених. Після війни активно працює, в тому числі займається монументальним живописом (нагороджений Великою Міжнародною премією з живопису і архітектури у 1959 за настінний розпис в приміщенні Токійського міського зібрання). У 1970 виконана Окамото 60-метрова скульптура «Вежа сонця» стає символом Всесвітньої виставки в Осаці. У центрі Символічною зони ЕКСПО встановлені також його «Вежа матері» і «Вежа юності». У 1984 французький уряд надає художнику звання Офіцера ордену Почесного легіону, а від 1989 він - Великий Офіцер ордену Почесного легіону.

«Важка індустрія»


Народився Михайло (Мойсей) Якович КОЗУЛІН (26 лютого 1933, Дніпропетровськ, нині м.Дніпро - 17 серпня 2012, там само) - дніпровський живописець, графік, аквареліст. Заслужений художник України (1993).

У 1953 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище, де його викладачами за спеціальністю були І. Шутуров, О. Куко. До 1960 року навчався на живописному факультеті Харківського художнього інституту у В. Сізікова, Л. Чернова, Є. Єгорова. Вперше ім'я молодого живописця з'явилося на обласній художній виставці 1954 року, присвяченій 300 - річчю Возз'єднання України з Росією, що проходила в Дніпропетровському художньому музеї. З того часу роботи М.Я. Козуліна брали участь у численних художніх виставках, як в Україні, так і за її межами. Член Спілки художників з 1962 року. Починаючи з 1988 року, художник провів кілька персональних виставок. Працював у галузі станкового живопису та графіки.

Про свою творчість Мойсей Козулін говорив так: «Я - український художник. За колористикою, композицією, художньою школою, але я - єврей і єврейська тема завжди буде основною. Сподіваюся, що моя творчість відгукнеться теплом і трепетом в душі людини будь-якої національності».

«Золота осінь». 1994. Папір, акварель


Народився Ігор Якович ВЕЛИЧКО (26 лютого 1955, Полтава) – полтавський художник-живописець.

Розпочав знайомство з мистецтвом у місцевій художній школі. Потім займався ще в двох художніх студіях, де удосконалював здобуті навички. Член Спілки художників Украины з 1992. Учасник пленерів і художніх виставок, в т.ч.в Канаді, Данії, Швеції, США, Італії, Німеччині, Чехії. Свої картини Ігор Величко пише олійними фарбами, використовуючи техніку живопису мастихіном. Створює свої картини як у традиційному, реалістичному стилі, так і використовуючи засоби авангардного мистецтва.

«Карнавал», 1992. Колекція Ігоря Диченка (Мистецький Арсенал)