26 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

26 февраля

Народився Олександр Григорович ВАРНЕК (26 лютого 1782, Санкт-Петербург – 31 березня 1843, там само) - російський живописець-портретист, один з перших майстрів російського романтизму.

Син німця-червонодеревника. У 1795 вступив до Академії мистецтв у Петербурзі, де навчався у С. Щукіна в класі портретного живопису і у Д. Левицького. За академічні успіхи неодноразово відзначався медалями, в т.ч. великою золотою за «портрет, який представляє живописця» (1802). Випущений з Академії 1803 року і незабаром виїхав в Рим на п'ять років як пенсіонер АМ.

Після повернення в Петербург Варнек був у 1810 році за портрет І.О. Потоцького удостоєний звання академіка. Від того ж року почав викладати в портретному класі ІАМ. У 1814 став радником Академії. У 1815 призначений на посаду керівника новоутвореного класу мініатюрного живопису, а 1828 очолив портретний клас. Професор від 1831 року.

У своїх роботах, які сучасники високо цінували, Варнек вдало передавав зовнішню схожість, характер і внутрішній світ людини, умів вигідно «подати» свого героя. Для кожного портрета находив індивідуальне рішення. Автор численних автопортретів. Пензлю Варнека також належать образи Благовіщення і чотирьох євангелістів в домашній церкві Академії мистецтв.

«Автопортрет». 1805 «Портрет Олександра Сергійовича Строганова». 1814


Народився Карл (Карл-Йоахім) Петрович БЕГГРОВ (26 лютого 1799, Рига - 24 лютого 1875, Санкт-Петербург) - живописець, аквареліст, видатний літограф.

Закінчив у 1821 році Академію мистецтв по класу пейзажу, учень Максима Никифоровича Воробйова. Виконав живописні роботи для Зимового палацу, робив літографії для відомого видання "Види Санкт-Петербурга і околиць" (1821-1826). Літографував альбоми "Альбом літографій на 1820 р." (СПб., 1820), "Народи, які живуть між Каспійським і Чорним морями" (СПб., 1822). Вчений-літограф при Головному штабі.

«Вид ланцюгового Пантелеймонівського моста через Фонтанку»,
розфарбована літографія
«Овальний зал Старого Ермітажу», 1829.
Державна Третьяковська галерея, Москва


Народився Фелікс Франсуа Жорж Філібер ЗІМ (26 лютого 1821, Бон - 10 листопада 1911, Париж) - французький живописець архітектурних і морських видів у стилі «барбізонської школи».

Навчався в діжонській художній школі. Після цього, в 1845-1848, подорожував по південній Франції, Італії та на Сході. Плодом цих мандрів був ряд його картин, що зображують архітектурні мотиви у поєднанні з морем. Оригінальність, смак і блиск його фантастичного, але гармонійного колориту подобалися публіці, яка купувала його твори нарозхват.

«Вид Стамбула»


Народився Оноре Вікторен ДОМ'Є (26 лютого 1808, Марсель - 10 лютого 1879, Вальмондуа, поблизу Парижа) - французький художник-графік, живописець і скульптор, найбільший майстер політичної карикатури XIX століття. Попередник імпресіонізму в живописі.

Син скляра, з дитинства захоплювався малюванням, заробляв на життя створенням літографій-ілюстрацій. Стиль Дом'є склався на основі спостереження вуличного життя Парижа і вивчення класичного мистецтва. Ймовірно, брав участь в революції 1830 року і назавжди зберіг демократичні переконання. У травні 1831 року Дом'є побачив в Салоні картину «Свобода на барикадах» і з тих пір з захопленням ставився до Делакруа.

У своїх сатиричних малюнках їдко викривав міністрів, депутатів, суддів, чиновників. У 1832 році за карикатуру на короля («Гаргантюа») Дом'є відсидів півроку у в'язниці.

«Груши». Карикатура на короля Луї-Філіппа (1831)

Заборона у Франції політичної карикатури змусила Дом'є обмежитися побутовою сатирою і висміюванням вад сучасного суспільства. У той же час митець створив героїчні образи робітників-революціонерів. Співпрацював з ілюстрованими і сатиричними журналами, створив тисячі літографій та ілюстрацій олівцем.

З середини 19 століття став більше уваги приділяти живопису олією і аквареллю. У своїх картинах Дом'є відбив пафос революційної боротьби, важке життя трудящих. Особливо захоплювала художника тема мистецтва; серія його картин присвячена Дон Кіхоту. Полотна Дом'є відрізняються стриманістю колориту, напруженими світлотіньовими контрастами.

«Повстання», 1848

Дом'є ілюстрував байки Лафонтена, комедії Мольєра і «Дон-Кіхота» Сервантеса. Написав портрети Дюма-батька, композитора Берліоза, пейзажиста Теодора Руссо.

У 1871 році Дом'є записався в члени Паризької комуни. У 1873 через майже повну втрату зору Оноре Дом'є позбувся засобів до існування. Його друг художник Коро викупив і подарував Дом'є будинок, з якого старого художника погрожували виселити за несплату. Помер Дом'є в повній убогості.

«Гравці в шахи». 1863


Народилася Анні Луїза РОБІНСОН-СВІННЕРТОН (26 лютого 1844, Манчестер - 24 жовтня 1933, острів Хайлінг, неподалік від Плімута) - англійська художниця алегоричного і портретного живопису, символіст.

Народилася в сім'ї адвоката, мала шість сестер. В юному віці почала писати аквареллю, щоб заробити трохи грошей для сім'ї. Навчалася в Манчестерській школі мистецтв, де була відзначена премією і стипендією, а потім в Академії Жюліана в Парижі (від 1877 до 1880), де познайомилася з роботами імпресіоністів. Вона вийшла заміж за скульптора Джозефа Свіннертона в 1883 і жила з ним у Римі, цей період мав неабиякий вплив на автора і її роботи. В Італії художниця прожила аж до 1910 року, а потім, після смерті чоловіка, повернулася до Англії.

Вона була активною феміністкою і суфражисткою. У 1876 році разом зі Сьюзен Дайкр заснувала Манчестерське товариство живописців-жінок, яке допомагало в отриманні художньої освіти та проведенні виставок. Від 1922 - член Королівської Академії, єдина жінка в її складі.

«Прозріння», 1895. Національний музей Ліверпуля, Велика Британія


Родился Савелий Абрамович (Завель Израилевич) СОРИН (26 февраля 1878, Полоцк Витебской губ. – 22 ноября 1953, Нью-Йорк) – известный художник-портретист, живописец и график.

Происходил из бедной еврейской семьи, сын портного. В 16 лет ушел из дома, учился у Кириака Костанди в Одесской художественной школе, которую окончил с медалью, дававшей право поступления без экзаменов в Академию художеств. С 1899 занимался в Высшем училище живописи, скульптуры и архитектуры при Академии художеств, затем – в мастерской Ильи Репина. В 1907 году окончил Академию со званием художника и правом пенсионерской поездки за границу, побывал в Голландии, Италии и Париже.

Вскоре стал популярным портретистом. В 1900–1910 годах им были написаны портреты Максима Горького (1902, один из первых портретов писателя), Ф. И. Шаляпина, А. А. Ахматовой, С. А. Лурье, Т. П. Карсавиной, князя С. М. Волконского, княгини О. К. Орловой и многих других. Особенно удавались художнику женские портреты. Работы Сорина часто печатались в столичных журналах («Аполлон», «Солнце России», «Столица и усадьба»).

Портрет князя Сергея Оболенского

В 1911 году работы Сорина экспонировались на Всемирной выставке в Риме. Художник также принимал участие в выставках «Мира искусства» в Петербурге, в 1917 – в выставке Нового общества художников в Петрограде.

После революции некоторое время жил в Ялте, был экспонентом выставки «Искусство в Крыму». В 1920 эмигрировал и поселился в Париже. Быстро снискал себе известность в европейских художественных кругах. Выполнил множество портретов знаменитостей: киноактрисы Лилиан Гиш, балетмейстера Джорджа Баланчина, художника Сержа Полякова, писательницы Надежды Тэффи, философа Льва Шестова, балерины Анны Павловой. Написал портреты членов британской королевской семьи (в их числе – принцесса Елизавета, будущая королева).

Выставлял свои работы в Осеннем салоне, затем в салоне Тюильри. Участвовал в выставках русского искусства. В 1920–1930 гг. провел несколько персональных выставок в галереях Парижа и Лондона. Часто бывал в США, подолгу жил в Нью-Йорке, его выставки проходили в музеях Америки. В годы войны окончательно поселился в США.

В своих портретах добивался тщательного сходства с моделью и выгодного композиционного решения. Получил всемирное признание, работы Сорина приобретены ведущими музеями мира. 20 своих полотен завещал советским музеям.

«Автопортрет» «Тамара Карсавина в роли Сильфиды»


Народився Микола Іванович ФЕДЮК (26 лютого 1885, с. Голубиця Бродівського району на Львівщині — 17 травня 1962, Винники) — український маляр-реаліст. Автор статей на мистецькі теми.

Вчився у Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв. Писав портрети, пейзажі та дереворити: «Кипариси», «Каплиця у Льоврані» (обидва — 1910), «Автопортрет» (1915), «Білі троянди», «Пейзаж з Винників», «Жіночій портрет» та ін.

Деякий час (1920-1930-ті рр.) проживав у м. Броди, працював професором Державної гімназії ім. Юзефа Коженьовського. Также працював професором латини гімназії у Перемишлі. З 1934 року проживав у місті Винники на вулиці Нова, 7 (зараз вулиця Миколи Федюка), недалеко від Львова. Після Другої світової війни – викладач, а потім завідувач кафедри графіки в у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

Перша персональна виставка Миколи Федюка у Львівському музеї українського мистецтва відбулася 1975 року до 90-річчя від дня народження митця (посмертно). А у липні 1979 р. пожежа у винниківському будинку спричинила до загибелі усього Федюкового художнього доробку, що зберігався на горищі. Майстер із повним правом посів визначне місце в історії українського мистецтва XX ст.

«Натюрморт з гарбузом». 1930-ті. Національний музей у Львові ім. А. Шептицького


Народився Таро ОКАМОТО (26 лютого 1911, Кавасакі - 7 січня 1996, Токіо) - японський художник, один з найбільших представників японського авангарду та сюрреалізму.

Його батько був художником-карикатуристом, мати - поетеса і письменниця. У 1929 Таро вступає в токійську художню школу Бідзюцу Гакко (сучасний Токійський університет мистецтв), проте припиняє навчання через півроку і їде разом з батьками в Париж. Продовжує навчання в паризькій Сорбонні, де Окамото вивчає філософію, знайомиться з авангардним мистецтвом Пікассо, зав'язує дружні стосунки з художниками-авангардистами Бранкузі і Кандинським.

У роки Другої світової війни Окамото служив в японській армії, побував у таборі для військовополонених. Після війни активно працює, в тому числі займається монументальним живописом (нагороджений Великою Міжнародною премією з живопису і архітектури у 1959 за настінний розпис в приміщенні Токійського міського зібрання). У 1970 виконана Окамото 60-метрова скульптура «Вежа сонця» стає символом Всесвітньої виставки в Осаці. У центрі Символічною зони ЕКСПО встановлені також його «Вежа матері» і «Вежа юності». У 1984 французький уряд надає художнику звання Офіцера ордену Почесного легіону, а від 1989 він - Великий Офіцер ордену Почесного легіону.

«Важка індустрія»


Народився Михайло (Мойсей) Якович КОЗУЛІН (26 лютого 1933, Дніпропетровськ, нині м.Дніпро - 17 серпня 2012, там само) - дніпровський живописець, графік, аквареліст. Заслужений художник України (1993).

У 1953 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище, де його викладачами за спеціальністю були І. Шутуров, О. Куко. До 1960 року навчався на живописному факультеті Харківського художнього інституту у В. Сізікова, Л. Чернова, Є. Єгорова. Вперше ім'я молодого живописця з'явилося на обласній художній виставці 1954 року, присвяченій 300 - річчю Возз'єднання України з Росією, що проходила в Дніпропетровському художньому музеї. З того часу роботи М.Я. Козуліна брали участь у численних художніх виставках, як в Україні, так і за її межами. Член Спілки художників з 1962 року. Починаючи з 1988 року, художник провів кілька персональних виставок. Працював у галузі станкового живопису та графіки.

Про свою творчість Мойсей Козулін говорив так: «Я - український художник. За колористикою, композицією, художньою школою, але я - єврей і єврейська тема завжди буде основною. Сподіваюся, що моя творчість відгукнеться теплом і трепетом в душі людини будь-якої національності».

«Золота осінь». 1994. Папір, акварель


Народився Ігор Якович ВЕЛИЧКО (26 лютого 1955, Полтава) – полтавський художник-живописець.

Розпочав знайомство з мистецтвом у місцевій художній школі. Потім займався ще в двох художніх студіях, де удосконалював здобуті навички. Член Спілки художників Украины з 1992. Учасник пленерів і художніх виставок, в т.ч.в Канаді, Данії, Швеції, США, Італії, Німеччині, Чехії. Свої картини Ігор Величко пише олійними фарбами, використовуючи техніку живопису мастихіном. Створює свої картини як у традиційному, реалістичному стилі, так і використовуючи засоби авангардного мистецтва.

«Карнавал», 1992. Колекція Ігоря Диченка (Мистецький Арсенал)


Народився Олександр Миколайович ЧЕРЕДНИЧЕНКО (26 лютого 1958, м. Лозова Харківської області) — український художник-монументаліст, Заслужений художник України (2004). Живе і працює в м.Суми.

Закінчив Харківське державне художнє училище у 1977 році та вступив до Харківського художньо-промислового інституту. А у 1982 році закінчив факультет інтер'єру та обладнання за спеціальністю «художник декоративного мистецтва». Вчителі з фаху: В. Лапін, Б. Косарєв, О. Мартинець, В. Сізіков.

Працює у галузі монументального та станкового живопису. Член Національної спілки художників України від 1992 року. Голова Сумської обласної організації НСХУ у 1997—2004 рр. Постійний керівник групи художників Міжнародного Рєпінського пленеру в м. Чугуєві.

«Колодязь»