26 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

26 января

Народився Джованні ЛАНФРАНКО (26 січня 1582, Парма - 30 листопада 1647, Рим) - італійський художник і видатний представник фрескового живопису високого бароко. Крім фресок Ланфранко знаменитий своїми вівтарними зображеннями.

Джованні Ланфранко навчався в Болоньї у Агостіно Карраччі, а пізніше у його брата - Аннібале Карраччі, якому допомагав у розпису палаццо Фарнезе. Потім Ланфранко жив і працював у рідному місті - Пармі, а також в П'яченці, а пізніше знову з'явився в Римі. У Римі він прикрасив фресками палаццо Маттеї, Костагуті і Боргезе (1624-1625); в цих розписах він зобразив веселих безтурботних богів і німф в архітектурному оздобленні, з карнизами, підтримуваними каріатидами. Один з найвідоміших творів Ланфранко - розпис куполу церкви Сант Андреа делла Валле (1625-1628), виконаний в дусі Корреджо. У Римі художнику протегували папи Павло V і Урбан VIII.

Зростаюча слава забезпечила йому велику кількість замовлень, Ланфранко став писати свої картини в більш недбалій манері. Останньою роботою Джованні Ланфранко була капела «Сан Карло Катенарі».

«Марія Магдалина, яку уносять ангели». 1616. Національний музей Каподімонте, Неаполь


Народився Жан-Батист ПІГАЛЬ (26 січня 1714, Париж - 22 серпня 1785, там само) - французький скульптор. Його ім'ям названі площа і квартал в Парижі.

Походив з паризького ремісничого нешляхетного середовища: його батько різав скульптури. Мистецьку освіту здобув під керівництвом Лелоррена і Лемуана, продовжив навчання в Італії. За скульптуру з теракоти «Меркурій поправляє сандалію» 1744 року Пігаль отримав звання академіка. Згодом займав в Академії посади професора (1752), ректора (1777) і канцлера (1785).

Протягом 1750-х років Пігаль користувався заступництвом маркізи де Помпадур. Для неї він створив кілька статуеток дітей - чарівних, але з нальотом сентиментальності. З плином часу Пігаль проявив себе і майстром психологічного портрета («Дідро», 1777). Його бездоганне з точки зору анатомії зображення старезного голого Вольтера, виконане незадовго до смерті філософа, викликало скандал, будучи виставленим в Салоні.

«Вольтер»

Для палацу в Сан-Сусі Пігаль виконав статую «Меркурій і Венера», для Лувру - «Дівчина, яка виймає з ноги скалку». Після смерті Бушардона закінчив розпочату тим кінну статую Людовика XV, яка була встановлена на площі, що нині носить ім'я Згоди.

Найбільш грандіозні звершення Пігаля - гробниці герцога д'Аркур в соборі Паризької Богоматері і маршала Моріца Саксонського в церкві св. Фоми в Страсбурзі, які нагадують театральну виставу.

Портрет пензля Марії-Сюзанни Жиру-Рослін «Меркурій поправляє сандалію», 1744, Лувр


Народилася Елізабет НЕЙ (26 січня, 1833, Мюнстер, князівство Вестфалія, Німеччина — 29 червня, 1907, Остін, Техас) — німецька і американська жінка-скульптор.

Батько (Йоган Адам Ней) був різьбярем по каменю. Елізабет з дитинства допомагала в майстерні батька. 1852 року вона стала першою жінкою в класі скульптури Мюнхенської Академії мистецтв, де тоді навчались виключно чоловіки. Отримавши диплом академії, 1857 року Елізабет Ней відкрила скульптурну студію в Берліні. Серед її замовників були збирач німецьких казок Якоб Грімм, філософ Артур Шопенгауер, вчений Александер фон Гумбольдт, композитор Ріхард Вагнер, дами, близькі до артистичного світу (Йоганна Рунге, Козіма фон Бюлов, дружина Вагнера і донька Ференца Ліста). Їй позували канцлер Пруссії Отто фон Бісмарк, король Георг V Ганноверський та ін. Серед творів скульпторки — портрет Джузеппе Гарібальді, володаря думок цілого покоління і національного героя Італії. Так почав виправдовуватись її принцип «Знати великих людей».

Скульпторка могла носити чоловічий одяг і їздила верхи, як чоловіки. Ігнорувала побут і кухню, задовольнялась простою їжею. Незалежна в поведінці, Елізабет Ней, однак, рахувалася із настановами пізнього німецького класицизму - точного, малоемоційного і поміркованого.

1871 року Елізабет Ней емігрувала до США. Вона вибудувала власну студію на півночі від міста Остін у Техасі і назвала її Формоза. Студія і садиба Формоза згодом стануть центром культурного життя Остіна, серед їх відвідувачів всесвітньо відома балерина Анна Павлова і композитор і піаніст Ігнацій Ян Падеревський. Зараз студія Формоза функціонує як Музей Елізабет Ней.

Скульпторка Елізабет Ней.
Худ. Фрідріх Каульбах, 1860–і рр.
«Леді Макбет», 1905


Лев Львович КАМЕНЕВ (1834, по другим сведениям 1833, г. Рыльск, Курская губерния — 26 января 1886, Саввинская слобода, Московская губерния) — русский живописец-пейзажист.

Учился в Московском училище живописи и ваяния (1854—1857) у К. И. Рабуса и А. К. Саврасова. С 1857 года — классный художник III степени. Побывал в Германии и Швейцарии и стал едва ли не самым заметным русским художником, писавшим тонкие лирические пейзажи. С 1869 — академик и один из учредителей Товарищества передвижных выставок, участвовавший своими произведениями на этих выставках с 1871 по 1884 год. Изображал различные моменты сельской русской природы правдиво и часто с настроением.

Фактически творчество Л.Л. Каменева простирается на одно десятилетие — 1860-е годы. Его картины охотно встречают и еще более охотно покупают. Однако картины художника все реже появляются на выставках, а его имя все чаще упоминается в связи с "болезнью — пагубным пристрастием" многих гениев мирового искусства.

«У плотины», 1864


Родился Луи АНКЕТЕН (26 января 1861, Этрепаньи — 19 августа 1932, Париж) — французский художник и теоретик искусства, один из основателей синтетизма в живописи.

В 1881 году приехал в Париж и учился в художественной студии Леона Бонна. Здесь Луи познакомился с Анри Тулуз-Лотреком, с которым впоследствии был дружен многие годы. После закрытия студии Бонна друзья поступили в Ателье Кормона. Приблизительно в 1885 году сложившаяся из Анкетена, Тулуз-Лотрека, Эжена Боша, Поля Тамье и Винсента ван Гога так называемая «группа Кормона» восприняла идеи импрессионизма. В 1887 Винсент ван Гог выставил в парижском кафе Тамбурин собрание японской графики, приведшей Анкетена и Эмиля Бернара в восхищение и послужившее толчком для них в разработке нового направления в живописи, превратившегося впоследствии в клуазонизм.

Значительную часть своего внимания художник уделял реконструкции утерянных техник живописи старых мастеров и возвращению их в современную живопись. Так, например, Анкетен предполагал, что работы Рубенса сперва наносились на полотно в чёрно-белой гамме, а затем уже они заполнялись красками. В первой половине XX века работы Л. Анкетена служили образцами для изготовления гобеленов на специализированных мануфактурах Франции. Кавалер ордена Почётного легиона.

«Автопортрет с трубкой» «Авеню де Клиши, пять вечера»


Родился Кеес ван ДОНГЕН (26 января 1877, Дельфсхафен близ Роттердама — 28 мая 1968, Монте-Карло) — нидерландский художник, один из основоположников фовизма.

В пятнадцать лет поступил в Королевскую Академию изящных искусств в Роттердаме, где проучился пять лет. С 1899 ван Донген жил в Париже, участвуя в различных выставках, в том числе в знаменитом Осеннем салоне 1905 года вместе с Матиссом, Вламинком, Дереном, Браком. За яркий цвет художников этой группы назвали фовистами ("дикими"). На полотнах ван Донгена живые рельефные мазки сочетались с сияющими ровными зонами, словно подсвеченными изнутри. Картины эти шокировали зрителей: обычно он изображал представителей социального дна и делал это вызывающе, плакатно, броско. В Париже ван Донген имеет солидную репутацию и пишет портреты известных людей. Его поздние работы (в их числе, в частности, портрет Бриджит Бардо 1958 года) пользовались коммерческим успехом, однако мало напоминали об эротизме и ярких красках начала его карьеры.

«Портрет Бриджит Бардо», 1958

В 1926 году ван Донген был удостоен ордена Почетного легиона и в 1927 году награжден орденом Короны Бельгии. В 1929 году он получил французское гражданство и две его работы были куплены для Музея дю Люксембург.

«Дыхание лотоса»


Родилась Катаржина КОБРО (26 января 1898, Москва — 21 февраля 1951, Лодзь, Польша) — выдающаяся русская и польская художница, скульптор-авангардист, работавшая в стиле супрематизма, конструктивизма и неопластицизма.

Дочь обеспеченного судовладельца Николуса фон Кобро. Училась в гимназии в Варшаве. С началом Первой мировой войны гимназия была эвакуирована в Москву. Здесь, в 1916 году в офицерском отделении госпиталя, Катаржина, 18-летняя сестра милосердия, встречает своего будущего мужа, офицера российской армии польского происхождения, Владислава Стржеминского, получившего тяжелейшие ранения в боях.

В 1917—1920 годах Катаржина учится в Москве, где на базе Московского училища живописи, ваяния и зодчества создаются Первые Государственные свободные художественные мастерские. Здесь преподают Казимир Малевич, Ольга Розанова, Владимир Татлин, Александр Родченко. В 1920 году Катаржина Кобро выходит замуж за Владислава Стржеминского.

Вскоре Катаржина и Владислав нелегально уезжают в Польшу и в 1924-м принимают польское гражданство. Молодая пара с первых же дней занимает видное место в новом польском искусстве. «Скульптура является частью пространства. Поэтому условием её органичности предполагается связь с пространством. Скульптура не должна быть закрыта, как непроницаемый композиционный узел, но — стремиться к открытости космоса, когда внутренняя область сложного пространства связана с внешним. Единство композиции есть ритм. Энергия последовательно чередующихся, сменяющих друг друга в пространстве форм производит ритм пространственно-временного континуума», — Катаржина Кобро.

«Пространственная композиция IV», 1929.


Родилась Паула РЕГО (26 января 1935, Лиссабон) — британская художница, по происхождению португалка. Драматизм и монументальность работ художницы делают её творчество заметным явлением фигуративной живописи XX столетия.

Паула начала заниматься живописью в возрасте четырех лет. После школы Паула поступила в Школу искусств Слейда в Лондоне (1952-56), где и познакомилась со своим будущим мужем - британским художником Виктором Виллингом. Вместе с Рего учились студенты, ставшие впоследствии знаковыми фигурами в английском искусстве – Майкл Эндрюс, Юан Углов, Крэг Айтшисон.

Детство Паулы дает ключ к корням ее графического искусства: в нем было одиночество и непонимание, завораживающие истории, рассказанные бабушками и дедушками, традиции расписной португальской плитки. Ранние работы Паулы Рего, датированные 1960-70 годами, выполнены в духе нео-дада. Используя смешанную технику, коллаж и живопись, она играет с детскими, фетишистскими, травматическими образами, которые позднее будут присущи её зрелому стилю. Для неё были характерны изображения узоров, замысловатых фигур, животных, фантастических предметов. Её работы часто демонстрируют зловещую сторону образов, подчеркивая господство зла или низвержение привычного порядка вещей. Иногда художница обращается к социальным темам и отношениям, которые полемичны. Более поздние работы Рего выполнены в более реалистичном духе.



Народилась Тетяна Дмитрівна ГАЛЬКУ́Н (26 січня 1947, с. Ропотуха Уманського р-ну, нині Черкаської обл.) – живописець і педагог. Народний художник України (2004).

Виросла у бідній сім’ї на Черкащині, походить з роду Білокур, який дав Україні знамениту художницю. Закінчила Київську художню середню школу ім. Т.Шевченка та Київський художній інститут у 1972 році (викладачі - Т. Голембієвська, В. Костецький, В. Шаталін). Працювала у 1972–1993 на Волинському художньо-виробничому комбінаті; від 1993 – викладач Волинського національного університету ім.Лесі Українки (від 2004 – зав. кафедрою образотворчого мистецтва). Заснувала в Луцьку власну школу живопису.

Працює у галузі станкового живопису, створила понад 600 картин. Основні жанри – натюрморт і пейзаж, також портрети і тематичні картини. Член Національної спілки художників України від 1980 року. Учасниця художніх виставок від 1972. Персональні експозиції відбулись – у Луцьку (1977, 1985, 1996–98, 2002, 2004), Володимир-Волинському (1989), м. Холм (1979, 1987, 1990, 1992), м. Замостя (1987), м. Люблін (2005; усі – Польща).

Образному світу Тетяни Галькун притаманні сполучення лірико-поетичного і філософського начал, поєднання української національної образності та виражальних засад 20 ст. Окремі роботи Галькун зберігаються у Штаб-квартирі ЮНЕСКО; у Любліні засновано галерею її творів.

Авторка методичних посібників «Основи живопису» та «Основи кольорознавства» (обидва – 1999), навчального посібника «Натюрморт: Історія, теорія і практика» (2005, у співавторстві).

«Калина», 1999


Народився Леонтій Назарович ГРИНЮК (26 січня 1950, Вінницька обл.) – вінницький живописець, вітражист, майстер художнього скла. Заслужений діяч мистецтв України (1999).

Закінчив Одеське державне художнє училище (1973), Львівський інститут прикладного й декоративного мистецтва (1982). Учасник обласних, республіканських і міжнародних виставок. Персональні виставки проходили у Вінниці, Львові, Тернополі. Від 1997 року очолює Вінницьку обласну організацію Національної спілки художників України.

«Вже знову прийшла весна. Батьки». 2003


Народився Євген Олександрович НЕГОДА (26 січня 1957, Дніпропетровськ – 18 січня 2014, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) – дніпровський художник-живописець.

Народився в сім’ї художника Олександра Михайловича. Писати олійними фарбами почав з 4 років. Закінчив художньо-графічний факультет Криворізького педінституту в 1987. Педагоги з фаху - В. Іванченко, А. Труфкін, М. Козулін. Член Національної спілки художників України від 2012. Основні твори: «Гроза відходить» (2009), «Після дощу» (2009), «Будинок у балці» (2008), «Клени Куїнджі» (2007), «Мальви» (2010), «Дорога на Сухачівку» (2011), «Похмурий день на Монастирському» (2010). Деякі роботи автора виставлялись у приватних галереях Польщі, Німеччини, Англії, Аргентини, Еквадору тощо.