25 октября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

25 октября

Народився Річард Паркс БОНІНГТОН (25 жовтня 1802, Арнольд поблизу Ноттінгема — 23 вересня 1828, Лондон) — англійський живописець і графік, представник романтизму.

Батько Річарда володів майстернею з виготовлення мереживав і перші художні навички син здобув у батька. Самостійно почав малювати акварельними фарбами. Перші твори оприлюднив на виставці в Ліверпульській художній школі у віці 11 років. 1817 року батько переводить бізнес у французьке місто Кале. Юнак повав навчатися під керівництвом французького художника Луї Франсе.

В Парижі з 1820 року навчався в майстерні Антуана Жана Гро і працював разом з французькими художниками-романтиками. Бонінгтон створив кілька картин в історичному жанрі, декілька портретів. Величезний вплив на творчий розвиток Бонінгтона зробила дружба з Еженом Делакруа і Теодором Жеріко. На Паризькому салоні 1824 року Бонінгтон отримав золоту медаль і в 1825 році разом з Делакруа відправився в Лондон, щоб вивчати творчість Вільяма Тернера і англійську історичну школу живопису.

Бонінгтон помер від туберкульозу у віці 25 років. Художній вплив Бонінгтона на романтиків Англії і Франції був такий великий, що відчувається навіть в роботах Каміля Коро, у імпресіоністів і художників барбізонської школи. Не менш успішною була і його творчість в галузі літографії.

«Колона Св. Марка у Венеції»,1826—1828;
Лондон, галерея Тейт


Народився Микола Семенович САМОКИШ (25 жовтня 1860, м. Ніжин Чернігівської губернії —18 січня 1944, Сімферополь) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Відомий педагог, професор. Дійсний член Імператорської Академії мистецтв (з 1913).

Батько майбутнього художника працював листоношею на поштовій станції у Ніжині. Раннє дитинство Миколи пройшло в селі Носівка в родині діда по матері - чернігівського козака Дмитра Івановича Сеника. Початкові художні навички отримав у Ніжинській гімназії у вчителя малювання Р. К. Музиченко-Цибульського. У 1878 році Микола Самокиш був прийнятий вільним слухачем у батальну майстерню професора Б. П. Віллевальде при Академії мистецтв у Петербурзі, а рік по тому став повноправним студентом АМ. Навчався у П. П. Чистякова і В. І. Якобі. Під час студій у Петербурзькій Академії Мистецтв належав до українського гуртка митців (С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. Уже в 1881 році отримав малу золоту медаль за картину «Повернення військ на батьківщину». У 1885 році за дипломну роботу «Російська кавалерія повертається після атаки на ворога під Аустерліцем у 1805 році» Самокиш отримав велику золоту медаль і звання класного художника 1-го ступеня.

Від 1885 до 1888 року вдосконалювався в Парижі під керівництвом відомого баталіста Едуарда Детайля. У 1890 за роботу «Табун орловських рисистих маток» удостоєний звання академіка. У тому ж році молодого художника рекомендували до військового відомства для замальовок маневрів.

«Кінна гвардія»


Самокиш ніколи не поривав контактів з Україною. В кінці 1890-х років і на початку 20 ст. часто приїздив в Україну, зокрема у Харків, і брав участь у виставках в Україні. З 1898 разом з С. Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины» — «Из украинской старины», з текстом Д. Яворницького (1900). Другий альбом «Мотиви українського орнамента» (1902) Самокиш опрацював сам. На початку 1900-их років брав участь у розписах Полтавського губернського земства. З 1911 року художик кожного літа працював в Україні, виконав давно задуманий цикл творів з української історії й козацьких воєн.

Микола Семенович виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українськи книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації художника постійно друкувалися у різних журналах, найбільше в російських «Нива», «Солнце России», в українськом «Мисливець та рибалка» (1928).

«Запорожці біля корчми», 1917


Як баталіст, Самокиш двічі виїздив на театр воєнних дій: під час російсько-японської війни («Война 1904-05. Из дневника художника», 1908) і разом зі студентами («художній загін») 1915 року на західний і кавказький фронти, де було створено близко 400 робіт («Великая война в образах и картинах», 1915).


Особливе місце в творчості Миколи Самокиша займають зображення коней. За ці роботи його нагороджували і критикували, але художник залишився вірний своїй улюбленій темі до кінця життя, вважаючи що «навіть шкапа на скаку красива і мальовнича». Коні присутні на абсолютній більшості його картин.

«Кінь», початок ХХ ст.

Викладав Микола Семенович все життя, починаючи з 1894 року, коли його запросили в Малювальну школу. З 1913 був керівником батального класу Академії мистецтв, виховав багатьох відомих живописців. За навчальним посібником М. С. Самокиша «Малюнок пером» до сих пір вчаться художники-ілюстратори.

Микола Самокиш був одружений на художниці Олені Петрівни Судковській - вдові відомого мариніста. У шлюбі вона прийняла подвійне прізвище Самокиш-Судковська. Подружжя розлучила Громадянська війна.

«Перехід Червоної Армії через Сиваш», 1935


З 1918 року Самокиш жив в Криму. Відкрив у Сімферополі власну художню студію, на базі якої 1937 року було організовано Кримське художнє училище. У 1936-1941 роках працював професором в Харківському художньому інституті. Від 1938 року - керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів.

У радянський період майстер створив живописні цикли про Громадянську війну («Розвідка» (1923), «Кулеметна тачанка» (1930), «М. А. Щорс в бою під Черніговом» (1938), «Перехід Червоної Армії через Сиваш» (1935), «Штурм Перекопу», «Штурм Перекопського валу» та ін.).

«Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким», 1934


Однак, «Червоний цикл» врівноважується іншим циклом - присвяченим козацькій доблесті XVII століття, визвольному повстанню гетьмана Богдана Хмельницького («В'їзд Богдана Хмельницького до Києва в 1648 році» (1929), «Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Єремією Вишневецьким» (1934), «Гетьманці» (1934) та ін.). Працював і над шевченківською темою - «Розгін демонстрації в Києві 1914 у соті роковини з дня народження Т. Шевченка» і «Царські жандарми везуть Шевченка на заслання» (1938)…

Помер художник у окупованому німцями Сімферополі. Під час окупації співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу .

Портрет М.Самокиша роботи П.Басанця «Трійка (На розгоні)»


Народився Вальтер ЛЕЙСТІКОВ (25 жовтня 1865, Бромберг, нині Бидгощ у Польщі - 24 квітня 1908, Шлахтензеє поблизу Берліна) - німецький художник-пейзажист, працював у манері югендштиля.

У 1883 році майбутній художник приїхав до Берліна вступати до Берлінської академії мистецтв, але прийнятий не був. Навчався живопису до 1887 року у Германа Ешке і Ганса Гуда. У 1892 році став одним із засновників художньої групи «11», що виступала проти класичного академізму в живописі і за розвиток сучасного мистецтва. Відмова організаторів Великої Берлінської художньої виставки 1898 року виставити картину Лейстікова «Озеро Груневальд» призвела до розколу у лавах німецьких художників і до заснування Берлінського сецесіона в 1899 році.

У своїх пейзажах Лейстіков наслідував в цілому манері художників барбізонської школи, проте з плином часу став уникати деталізації і описових елементів у своїх полотнах, створюючи великоформатні твори, заповнені силуетами та образами з розмитих ліній. У той же час в його пізніх картинах помітна і підкреслена стилізація, викликана впливом на художника ар-нуво, що не переходить, проте, в декоративну формалістику пейзажу.

«Вечір на озері»


Народився Пабло ПІКАССО (25 жовтня 1881, Малага, Іспанія — 8 квітня 1973, Мужен, Франція) — іспанський і французький художник, працював в основному у Франції, один із найвидатніших митців XX століття. Живописець, скульптор, графік, театральний декоратор, кераміст і дизайнер. Один з основоположників кубізму.

Згідно іспанської традиції Пікассо отримав два прізвища за першими прізвищами батьків: батька - Руїс і матері - Пікассо. Повне ім'я — Па́бло Діє́го Хосе́ Франсі́ско де Па́ула Хуа́н Непомусе́но Марі́я де лос Реме́діос Сіпріа́но де ла Сантісі́ма Триніда́д Клі́то Ру́їс-і-Піка́ссо.

Перші уроки художньої майстерності Пабло отримав у свого батька - вчителя малювання. У 8 років він написав свою першу серйозну картину олійними фарбами «Пікадор», з якою не розлучався протягом усього життя. Навчався в школі образотворчих мистецтв Ла-Лонха в Барселоні і в Королівській академії красних мистецтв Сан-Фернандо в Мадриді.

У 1900 художник виїхав до Парижа, де познайомився з творчістю імпресіоністів. Роботи Пікассо 1901-1904 років відносять до «блакитного періоду». У них яскраво виражені теми старості і смерті, характерні образи злиднів, меланхолії і смутку. Художник вважав, що «хто сумує, той щирий». Пікассо в цей період малював сліпих, жебраків, алкоголіків і повій, які під час подальшого «рожевого» періоду змінилися образами з більш живого світу театру і цирку - клоуни, танцівники і акробати.

Au Lapin Agile (1904)


Від експериментів з кольором і передачею настрою Пікассо звернувся до аналізу форми: свідома деформація і деструкція натури («Авіньйонські дівиці», 1907). Разом з Жоржем Браком Пікассо стає родоначальником кубізму - художнього напрямку, що відкидав традиції натуралізму і зображально-пізнавальну функцію мистецтва. Художник використовує деякі кубістичні прийоми аж до 1921 року.

«Авіньйонські дівиці», 1907

«Жінки, що біжать по пляжу», 1922


Пікассо в середині 1920-х звернувся до сюрреалізму, втілюючи абсурдні і агресивно-еротичні образи. Страх перед наступаючим фашизмом ще більш посилив трагізм його творчості. У 1937 Пікассо створює свою прославлену антивоєнну «Гернику» для республіканського павільйону Іспанії на Всесвітній виставці в Парижі. У 1944 році Пікассо стає членом Французької комуністичної партії. Гуманістичні погляди Пікассо проявляються в його роботах: у 1950 році він малює знаменитого «Голуба миру». Художник їде на південь Франції, його творчість стає більш радісною, але в той же час більш нерівною.

«Середземноморський пейзаж», 1952


Пікассо помер 8 квітня 1973 року в Мужені (Франція) на своїй віллі Нотр-Дам-де-Ві. Похований біля замку Вовенарт, що належав йому. Згідно з оцінкою Музею сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Пікассо за своє життя створив 20 тисяч творів. Пікассо зробив величезний вплив на художників всіх країн, ставши одним з найвідоміших майстрів в мистецтві XX століття.

«Дівчинка на кулі», 1905


Народився Карпо Дем'янович ТРОХИМЕНКО (25 жовтня 1885, с. Сущани Кагарлицького Київської обл. - 1 жовтня 1979, Київ) – знаний український живописець. Народний художник УРСР (1944). Педагог, історик образотворчого мистецтва, професор історико-батального живопису (з 1939).

Навчався від 1902 до 1910 (з перервами) в Київському художньому училищі під керівництвом І. Селезньова, у 1906-1907 - в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури у М. Касаткіна, в 1910-1916 роках - у Петербурзькій Академії мистецтв у М. Самокиша. У 1915 році в складі учнів М. Самокиша, під керівництвом професора виїжджав на Західний, а потім на Чорноморський і Кавказький фронти Першої світової війни для виконання етюдів і замальовок, які друкувалися в журналах «Лукомор'я» і «Сонце Росії». У 1916-1917 роках після закінчення Академії перебував на Кавказькому фронті рядовим лейб-гвардії.

«Штаб 1-ї бригади», 1917


Після повернення до Києва викладав малювання в різних навчальних закладах. У 1933-1974 роках - викладач в Київському художньому інституті (від 1938 - завідувач кафедри композиції і керівник майстерні батального та історичного живопису, від 1939 - професор).

Майстер жанрового, історичного та пейзажного живопису. Карпо Трохименко - автор Шевченкіани («Шевченко і Енгельгардт», 1939; «Катерина», 1959; «Т. Шевченко на Чернечій горі», 1960; «Т. Шевченко в Каневі» , 1961; «Вечір на Тарасовій горі», 1963; «Тарас Шевченко шукає свою долю», 1964); циклу «Моя рідна Вітчизна» (1964-1968), портретів. Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1969) за створення картин та ілюстрацій на шевченківські теми, за серію живописних і графічних творів, цикл картин «Моя рідна Вітчизна».

«Кадри Дніпробуду», 1937


Родился Нильс Элиас Кристофер фон ДАРДЕЛЬ (25 октября 1888, провинция Сёдерманланд, Швеция – 25 мая 1943, Нью-Йорк) – шведский художник постимпрессионист.

Дед Нильса Фриц Людвиг фон Дардел (1817 –1901) был известным шведским художником XIX века, состоявшим на службе у короля Швеции в должности камергера. В 17 лет Нильс заболел скарлатиной, последствием болезни стала болезнь сердца, которая сопровождала художника на протяжении всей жизни, и, в конце концов, стала причиной его смерти. Выздоровев, юноша в 1908 году поступает в Королевскую шведскую академию искусств. В 1910 году Нильс бросает Академию, чтобы продолжить учебу в «столице искусства» - Париже. Особое влияние на его творчество оказали пост-импрессионисты, фовисты, повлияла и японская гравюра.

Нильс Дардель был бисексуален. У него были близкие отношения Рольфом де Маре (1888-1964), известным коллекционером живописи и балетным импресарио, тоже шведским аристократом, но к тому же еще и очень богатым. Затем Нильс Дардель женился на художнице, тоже шведке, баронессе Торе Клинковстром. У них в 1922 году родилась дочь Ингрид, но счастливы они были только вначале. Как пишут, Тора не могла смириться с бисексуальностью мужа, а он не мог измениться. Брак распался в 1934 году. Авторы биографических заметок туманно пишут, что Нильс вел самоубийственный образ жизни и много путешествовал.

Нильс умер в Нью-Йорке от сердечного приступа в 1943 году. В Швеции он известен, там о нем выходило довольно много книг. В 1986 году о его жизни был снят художественный фильм "Умирающий денди" (режиссер Андерс Вальгрен).

«Автопортрет», 1911


Родился Эдуардс КАЛНЫНЬШ (25 октября 1904, Рига — 18 мая 1988, Рига) — виднейший латышский живописец. Народный художник Латвийской ССР (1963). Народный художник СССР (1975). Профессор Художественной академии Латвии. Действительный член АХ СССР(1970).

Учился в художественной студии в Томске (1914—1918) и в Латвийской Академии художеств в Риге (1922—1932) у В. Пурвита. Был членом обществ «Зелёная ворона» (1929—1940) «Садарбс» (1930—1939). Преподавал в Академии художеств Латвийской ССР (с 1945; профессор с 1955). Воспитал многих латвийских художников, оказал огромное влияние на становление и развитие латышской школы живописи.

Писал пейзажи, преимущественно марины, тематические картины, посвященные труду латышских рыбаков. Известные произведения: «Плотовщики» (1935), «Новые паруса» (1945), «Седьмая Балтийская регата» (1952), «Латышские рыбаки в Атлантике» (1957). Персональные выставки Калныньша прошли в Риге (1939, 1984), Мадоне (1979), Кримулде (1980), Токио (1977), Москве (1985).

«В бейдевинд»


Родился Авто (Автандил) ВАРАЗИ (25 октября 1926, Тбилиси — 3 марта 1977, Тбилиси) — знаменитый грузинский художник. Он был пионером поп-арта в Грузии.

Родился в семье видного учёного, специалиста в области физиологии и биохимии. В их доме бывали многие видные деятели грузинской культуры. Первым учителем рисования Автандила был тбилисский художник Леонид Потапов. Он отправил рисунки мальчика на всесоюзный конкурс в Москву, где Варази в 1941 голу присудили специальный приз за лучшую иллюстрацию к лермонтовскому «Мцыри».

Художник ни разу не писал на заказ. Все люди, изображенные на его многочисленных портретах — это родственники, друзья или близкие знакомые. Одна из самых известных его работ — «Портрет букиниста», шедевр психологического потрета. А самое известное произведение Варази — «Голова быка» — выполнено из обыкновенных мужских брюк. Сейчас эти брюки, пропитанные для твердости клеем, укрепленные на гипсовой доске и подкрашенные, находятся в экспозиции Музея современного искусства в Нью-Йорке.

«Голова быка»

Всесоюзную известность Варази приобрел, когда сыграл роль художника Нико Пиросмани в фильме Георгия Шенгелая «Пиросмани». Авто Варази с детства страдал сахарным диабетом и умер в 50 лет. Первая персональная выставка художника состоялась в Тбилиси через два месяца после его смерти.

«Натюрморт с Цинандали», 1977


25 жовтня 1938 року в Києві було створено Спілку художників України (первинна назва - Спілка радянських художників України), з 1992 року - Національна спілка художників України - всеукраїнська творча організація, що об'єднує професійних художників і мистецтвознавців (понад чотири тисячі членів).

Створенню Спілки передувала п'ятирічна підготовча робота спеціального організаційного комітету, заснованого в 1933 році в Харкові - тодішній столиці Української РСР. Основні завдання НСХУ - відродження і розвиток всіх видів українського мистецтва як невід'ємної складової частини світової культури, консолідація творчих сил країни, забезпечення свободи художньої творчості, проведення конференцій, загальнонаціональних, персональних, інноваційних виставок, сприяння професійному зростанню членів організації, соціальний захист її учасників. Спільно з Міністерством культури і туризму України засновані премії НСХУ імені Катерини Білокур та Михайла Дерегуса.

Спілку українських художників за ці роки очолювали відомі живописці, графіки, скульптори: 1938-1941 - Бойченко Іван Васильович; 1941-1944 - Пащенко Олександр Софонович; 1944-1949 - Касіян Василь Ілліч; 1949-1951 - Шовкуненко Олексій Олексійович; 1951-1955 - Хмелько Михайло Іванович; 1955-1962 - Дерегус Михайло Гордійович; 1962-1968 - Касіян Василь Ілліч; 1968-1982 - Бородай Василь Захарович; 1982 - Скобліков Олександр Павлович; 1983-1989 - Лопухів Олександр Михайлович; від 1990 - Чепелик Володимир Андрійович.

Центральний будинок художника в Києві


Народився Володимир Леонідович СТРЕЛЬНИКОВ (25 жовтня 1939, Одеса) - український художник-нонконформіст, один з центральних персонажів Другого одеського авангарду.

У 1960-1961 рр. навчався в Одеському художньому училищі, але кинув, «тому що це було абсолютно не цікаво». У 1966 році в Одесі відбулася перша персональна «квартирна» виставка Стрельникова, потім участь в «квартирних» виставках у Москві. У 1974 році організатор і учасник «квартирних» виставок в Одесі. У 1975-му Володимир Стрельников разом Феодосієм Гуменюком, Володимиром Макаренком та Віталієм Сазоновим організував виставку українських художників-нонконформістів в Москві в квартирі Сичових. Володимир Стрельников - один з ідеологів та активних учасників нонконформістського руху Одеси. Член творчого об'єднання «Мамай», творчої групи «Човен».

«Площа», 1969


У 1978 році під тиском КДБ Стрельников іммігрував до Відня (Австрія), а 1979 року в Мюнхен (Німеччина). У 1979 році один з організаторів неофіційної виставки «Сучасне мистецтво з України» (Мюнхен, Лондон, Париж, Нью-Йорк). Численні персональні виставки Володимира Стрельникова проходили в Австрії, Німеччині, Англії, Франції, США, Канаді. В останні роки художник багато часу проводить в Одесі, де працює над графічними та живописними серіями.

«Кольори». Малюнок 4


Народився Борис Іванович БУРЯ́К (25 жовтня 1953, с. Подвірне Новоселицького р-ну Чернівецької обл.) – львівський живописець. Народний художник України від 2016 року.

Закінчив Коледж мистецтв ім. І. Труша (1974) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1979; викладачі - Т. Драган, В. Овсійчук). У 1979-1986 роках був викладачем живопису і рисунку в коледжі та інституті. У 1987 році став членом Національної спілки художників України. Того ж року разом з Петром Сипняком, Василем Яричем та В. Ропецьким заснував «Клуб Українських Митців» (КУМ). Стипендіат міжнародного конкурсу «Нові імена» (1992).

Працює в жанрі станкового та монументального живопису. В авторській концепції Бориса Буряка власні світоглядні уявлення поєднуються з традиціями українського та візантійського живопису. Персональні виставки художника відбулися в багатьох містах світу. Від 2009 – дійсний член Академічного Сенату Міжнародної Академії Сучасного Мистецтва (Рим).

«Львів», 2000