25 октября -Музей українського живопису

25 октября

Родился Ричард Паркс БОНИНГТОН (25 октября 1802, Арнольд, Ноттингем — 23 сентября1828, Лондон) — английский художник, представитель романтизма в живописи.

С 1819 года учился в парижской Школе изящных искусств у исторического живописца Антуана-Жана Гро. Огромное влияние на творческое развитие Бонингтона оказала дружба с Эженом Делакруа и Теодором Жерико. На Парижском салоне 1824 года Бонингтон получил золотую медаль и в 1825 году вместе с Делакруа отправился в Лондон, чтобы изучать творчество Уильяма Тёрнера и английскую историческую школу живописи. Бонингтон скончался от туберкулеза в возрасте 25 лет.

Художественное влияние Бонингтона на романтиков Англии и Франции было так велико, что оно ощущается даже в работах Камиля Коро, у импрессионистов и художников барбизонской школы. Не менее успешным было и его творчество в области литографии.

«Колонна Св. Марка в Венеции»,1826—1828;
Лондон, галерея Тейт


Народився Микола Семенович САМОКИШ (25 жовтня 1860, м. Ніжин Чернігівської губернії —18 січня 1944, Сімферополь) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Відомий педагог, професор. Дійсний член Імператорської Академії мистецтв (з 1913).

Батько майбутнього художника працював листоношею на поштовій станції у Ніжині. Раннє дитинство Миколи пройшло в селі Носівка в родині діда по матері - чернігівського козака Дмитра Івановича Сеника. Початкові художні навички отримав у Ніжинській гімназії у вчителя малювання Р. К. Музиченко-Цибульського. У 1878 році Микола Самокиш був прийнятий вільним слухачем у батальну майстерню професора Б. П. Віллевальде при Академії мистецтв у Петербурзі, а рік по тому став повноправним студентом АМ. Навчався у П. П. Чистякова і В. І. Якобі. Під час студій у Петербурзькій Академії Мистецтв належав до українського гуртка митців (С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. Уже в 1881 році отримав малу золоту медаль за картину «Повернення військ на батьківщину». У 1885 році за дипломну роботу «Російська кавалерія повертається після атаки на ворога під Аустерліцем у 1805 році» Самокиш отримав велику золоту медаль і звання класного художника 1-го ступеня.

Від 1885 до 1888 року вдосконалювався в Парижі під керівництвом відомого баталіста Едуарда Детайля. У 1890 за роботу «Табун орловських рисистих маток» удостоєний звання академіка. У тому ж році молодого художника рекомендували до військового відомства для замальовок маневрів.

«Кінна гвардія»


Самокиш ніколи не поривав контактів з Україною. В кінці 1890-х років і на початку 20 ст. часто приїздив в Україну, зокрема у Харків, і брав участь у виставках в Україні. З 1898 разом з С. Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины» — «Из украинской старины», з текстом Д. Яворницького (1900). Другий альбом «Мотиви українського орнамента» (1902) Самокиш опрацював сам. На початку 1900-их років брав участь у розписах Полтавського губернського земства. З 1911 року художик кожного літа працював в Україні, виконав давно задуманий цикл творів з української історії й козацьких воєн.

Микола Семенович виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українськи книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації художника постійно друкувалися у різних журналах, найбільше в російських «Нива», «Солнце России», в українськом «Мисливець та рибалка» (1928).

«Запорожці біля корчми», 1917


Як баталіст, Самокиш двічі виїздив на театр воєнних дій: під час російсько-японської війни («Война 1904-05. Из дневника художника», 1908) і разом зі студентами («художній загін») 1915 року на західний і кавказький фронти, де було створено близко 400 робіт («Великая война в образах и картинах», 1915).


Особливе місце в творчості Миколи Самокиша займають зображення коней. За ці роботи його нагороджували і критикували, але художник залишився вірний своїй улюбленій темі до кінця життя, вважаючи що «навіть шкапа на скаку красива і мальовнича». Коні присутні на абсолютній більшості його картин.

«Кінь», початок ХХ ст.

Викладав Микола Семенович все життя, починаючи з 1894 року, коли його запросили в Малювальну школу. З 1913 був керівником батального класу Академії мистецтв, виховав багатьох відомих живописців. За навчальним посібником М. С. Самокиша «Малюнок пером» до сих пір вчаться художники-ілюстратори.

Микола Самокиш був одружений на художниці Олені Петрівни Судковській - вдові відомого мариніста. У шлюбі вона прийняла подвійне прізвище Самокиш-Судковська. Подружжя розлучила Громадянська війна.

«Перехід Червоної Армії через Сиваш», 1935


З 1918 року Самокиш жив в Криму. Відкрив у Сімферополі власну художню студію, на базі якої 1937 року було організовано Кримське художнє училище. У 1936-1941 роках працював професором в Харківському художньому інституті. Від 1938 року - керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів.

У радянський період майстер створив живописні цикли про Громадянську війну («Розвідка» (1923), «Кулеметна тачанка» (1930), «М. А. Щорс в бою під Черніговом» (1938), «Перехід Червоної Армії через Сиваш» (1935), «Штурм Перекопу», «Штурм Перекопського валу» та ін.).

«Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким», 1934


Однак, «Червоний цикл» врівноважується іншим циклом - присвяченим козацькій доблесті XVII століття, визвольному повстанню гетьмана Богдана Хмельницького («В'їзд Богдана Хмельницького до Києва в 1648 році» (1929), «Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Єремією Вишневецьким» (1934), «Гетьманці» (1934) та ін.). Працював і над шевченківською темою - «Розгін демонстрації в Києві 1914 у соті роковини з дня народження Т. Шевченка» і «Царські жандарми везуть Шевченка на заслання» (1938)…

Помер художник у окупованому німцями Сімферополі. Під час окупації співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу .

Портрет М.Самокиша роботи П.Басанця «Трійка (На розгоні)»


Родился Вальтер ЛЕЙСТИКОВ (25 октября 1865, Бромберг, ныне Быдгощ — 24 апреля 1908, Шлахтензее близ Берлина) — немецкий художник-пейзажист, работавший в манере югендштиля.

В 1883 году будущий художник приехал в Берлин поступать в Берлинскую академию художеств, но принят не был. Учился живописи до 1887 года у Германа Эшке и Ганса Гуде. В 1892 году вошёл в число основателей художественной группы «11», выступавшей против классического академизма в живописи и за развитие современного искусства. Отказ организаторов выставить картину Лейстикова «Озеро Груневальд» на художественной выставке привело к основанию Берлинского сецессиона в 1899 году.

В своих пейзажах Лейстиков следовал в целом манере художников барбизонской школы, однако с течением времени стал избегать детализации и описательных элементов в своих полотнах, создавая крупноформатные произведения, заполненные силуэтами и образами из размытых линий. В то же время в его поздних работах заметна и подчёркнутая стилизация, вызванная влиянием на художника ар-нуво, не переходящая, однако, в декоративную формалистику пейзажа.

«Вечер на озере»


Родился Пабло ПИКАССО (25 октября 1881, Малага, Испания — 8 апреля 1973, Мужен, Франция) — величайший художник ХХ века. Скульптор, график, театральный декоратор, керамист и дизайнер. Один из основоположников кубизма.

Согласно испанской традиции Пикассо получил две фамилии по первым фамилиям родителей: отца — Руис и матери — Пикассо. Его полное имя — Па́бло Дие́го Хосе́ Франси́ско де Па́ула Хуа́н Непомусе́но Мари́я де лос Реме́диос Сиприа́но де ла Санти́сима Тринида́д Ма́ртир Пати́сио Руи́с и Пика́ссо.

Первые уроки художественного мастерства Пабло получил у своего отца — учителя рисования. В 8 лет он написал свою первую серьёзную картину маслом, «Пикадор», с которой не расставался в течение всей жизни. Учился в школе изящных искусств Ла-Лонха в Барселоне и в Королевской академии изящных искусств Сан-Фернандо в Мадриде.

В 1900 художник уехал в Париж, где познакомился с творчеством импрессионистов. Работы Пикассо 1901-1904 годов относят к «голубому периоду». В них ярко выражены темы старости и смерти, характерны образы нищеты, меланхолии и печали. Художник считал, что «кто грустен, тот искренен». Пикассо в этот период рисовал слепых, нищих, алкоголиков и проституток, которые во время последующего «розового» периода сменилась образами из более живого мира театра и цирка — клоуны, танцовщики и акробаты.

Au Lapin Agile (1904)


От экспериментов с цветом и передачи настроения Пикассо обратился к анализу формы: сознательная деформация и деструкция натуры («Авиньонские девицы», 1907). Вместе с Жоржем Браком Пикассо становится родоначальником кубизма — художественного направления, отвергавшего традиции натурализма и изобразительно-познавательную функцию искусства. Художник использует некоторые кубистические приёмы вплоть до 1921 года.

«Авиньонские девицы», 1907

«Женщины, бегущие по пляжу», 1922


Пикассо в середине 1920-х обратился к сюрреализму, воплощая абсурдные и агрессивно-эротические образы. Страх перед наступающим фашизмом еще более усилил трагизм его творчества. В 1937 Пикассо создает свою прославленную антивоенную «Гернику» для республиканского павильона Испании на Всемирной выставке в Париже. В 1944 году Пикассо становится членом Французской коммунистической партии. Гуманистические воззрения Пикассо проявляются в его работах: в 1950 году он рисует знаменитого «Голубя мира». Художник уезжает на юг Франции, его творчество становится более радостным, но в тоже время более неровным.

«Средиземноморский пейзаж», 1952


Пикассо умер 8 апреля 1973 года в Мужене (Франция) на своей вилле Нотр-Дам-де-Ви. Похоронен возле принадлежавшего ему замка Вовенарт. Согласно оценке Музея современного искусства (Нью-Йорк), Пикассо за свою жизнь создал 20 тысяч произведений. Пикассо оказал громадное влияние на художников всех стран, став одним из самых известных мастеров в искусстве XX века.

«Девочка на шаре», 1905


Народився Карпо Дем'янович ТРОХИМЕНКО (25 жовтня 1885, с. Сущани Кагарлицького Київської обл. - 1 жовтня 1979, Київ) – знаний український живописець. Народний художник УРСР (1944). Педагог, історик образотворчого мистецтва, професор історико-батального живопису (з 1939).

Навчався від 1902 до 1910 (з перервами) в Київському художньому училищі під керівництвом І. Селезньова, у 1906-1907 - в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури у М. Касаткіна, в 1910-1916 роках - у Петербурзькій Академії мистецтв у М. Самокиша. У 1915 році в складі учнів М. Самокиша, під керівництвом професора виїжджав на Західний, а потім на Чорноморський і Кавказький фронти Першої світової війни для виконання етюдів і замальовок, які друкувалися в журналах «Лукомор'я» і «Сонце Росії». У 1916-1917 роках після закінчення Академії перебував на Кавказькому фронті рядовим лейб-гвардії.

«Штаб 1-ї бригади», 1917


Після повернення до Києва викладав малювання в різних навчальних закладах. У 1933-1974 роках - викладач в Київському художньому інституті (від 1938 - завідувач кафедри композиції і керівник майстерні батального та історичного живопису, від 1939 - професор).

Майстер жанрового, історичного та пейзажного живопису. Карпо Трохименко - автор Шевченкіани («Шевченко і Енгельгардт», 1939; «Катерина», 1959; «Т. Шевченко на Чернечій горі», 1960; «Т. Шевченко в Каневі» , 1961; «Вечір на Тарасовій горі», 1963; «Тарас Шевченко шукає свою долю», 1964); циклу «Моя рідна Вітчизна» (1964-1968), портретів. Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1969) за створення картин та ілюстрацій на шевченківські теми, за серію живописних і графічних творів, цикл картин «Моя рідна Вітчизна».

«Кадри Дніпробуду», 1937


Родился Нильс Элиас Кристофер фон ДАРДЕЛЬ (25 октября 1888, провинция Сёдерманланд, Швеция – 25 мая 1943, Нью-Йорк) – шведский художник постимпрессионист.

Дед Нильса Фриц Людвиг фон Дардел (1817 –1901) был известным шведским художником XIX века, состоявшим на службе у короля Швеции в должности камергера. В 17 лет Нильс заболел скарлатиной, последствием болезни стала болезнь сердца, которая сопровождала художника на протяжении всей жизни, и, в конце концов, стала причиной его смерти. Выздоровев, юноша в 1908 году поступает в Королевскую шведскую академию искусств. В 1910 году Нильс бросает Академию, чтобы продолжить учебу в «столице искусства» - Париже. Особое влияние на его творчество оказали пост-импрессионисты, фовисты, повлияла и японская гравюра.

Нильс Дардель был бисексуален. У него были близкие отношения Рольфом де Маре (1888-1964), известным коллекционером живописи и балетным импресарио, тоже шведским аристократом, но к тому же еще и очень богатым. Затем Нильс Дардель женился на художнице, тоже шведке, баронессе Торе Клинковстром. У них в 1922 году родилась дочь Ингрид, но счастливы они были только вначале. Как пишут, Тора не могла смириться с бисексуальностью мужа, а он не мог измениться. Брак распался в 1934 году. Авторы биографических заметок туманно пишут, что Нильс вел самоубийственный образ жизни и много путешествовал.

Нильс умер в Нью-Йорке от сердечного приступа в 1943 году. В Швеции он известен, там о нем выходило довольно много книг. В 1986 году о его жизни был снят художественный фильм "Умирающий денди" (режиссер Андерс Вальгрен).

«Автопортрет», 1911


Родился Эдуардс КАЛНЫНЬШ (25 октября 1904, Рига — 18 мая 1988, Рига) — виднейший латышский живописец. Народный художник Латвийской ССР (1963). Народный художник СССР (1975). Профессор Художественной академии Латвии. Действительный член АХ СССР(1970).

Учился в художественной студии в Томске (1914—1918) и в Латвийской Академии художеств в Риге (1922—1932) у В. Пурвита. Был членом обществ «Зелёная ворона» (1929—1940) «Садарбс» (1930—1939). Преподавал в Академии художеств Латвийской ССР (с 1945; профессор с 1955). Воспитал многих латвийских художников, оказал огромное влияние на становление и развитие латышской школы живописи.

Писал пейзажи, преимущественно марины, тематические картины, посвященные труду латышских рыбаков. Известные произведения: «Плотовщики» (1935), «Новые паруса» (1945), «Седьмая Балтийская регата» (1952), «Латышские рыбаки в Атлантике» (1957). Персональные выставки Калныньша прошли в Риге (1939, 1984), Мадоне (1979), Кримулде (1980), Токио (1977), Москве (1985).

«В бейдевинд»


Родился Авто (Автандил) ВАРАЗИ (25 октября 1926, Тбилиси — 3 марта 1977, Тбилиси) — знаменитый грузинский художник. Он был пионером поп-арта в Грузии.

Родился в семье видного учёного, специалиста в области физиологии и биохимии. В их доме бывали многие видные деятели грузинской культуры. Первым учителем рисования Автандила был тбилисский художник Леонид Потапов. Он отправил рисунки мальчика на всесоюзный конкурс в Москву, где Варази в 1941 голу присудили специальный приз за лучшую иллюстрацию к лермонтовскому «Мцыри».

Художник ни разу не писал на заказ. Все люди, изображенные на его многочисленных портретах — это родственники, друзья или близкие знакомые. Одна из самых известных его работ — «Портрет букиниста», шедевр психологического потрета. А самое известное произведение Варази — «Голова быка» — выполнено из обыкновенных мужских брюк. Сейчас эти брюки, пропитанные для твердости клеем, укрепленные на гипсовой доске и подкрашенные, находятся в экспозиции Музея современного искусства в Нью-Йорке.

«Голова быка»

Всесоюзную известность Варази приобрел, когда сыграл роль художника Нико Пиросмани в фильме Георгия Шенгелая «Пиросмани». Авто Варази с детства страдал сахарным диабетом и умер в 50 лет. Первая персональная выставка художника состоялась в Тбилиси через два месяца после его смерти.

«Натюрморт с Цинандали», 1977


25 жовтня 1938 року в Києві було створено Спілку художників України (первинна назва - Спілка радянських художників України), з 1992 року - Національна спілка художників України - всеукраїнська творча організація, що об'єднує професійних художників і мистецтвознавців (понад чотири тисячі членів).

Створенню Спілки передувала п'ятирічна підготовча робота спеціального організаційного комітету, заснованого в 1933 році в Харкові - тодішній столиці Української РСР. Основні завдання НСХУ - відродження і розвиток всіх видів українського мистецтва як невід'ємної складової частини світової культури, консолідація творчих сил країни, забезпечення свободи художньої творчості, проведення конференцій, загальнонаціональних, персональних, інноваційних виставок, сприяння професійному зростанню членів організації, соціальний захист її учасників. Спільно з Міністерством культури і туризму України засновані премії НСХУ імені Катерини Білокур та Михайла Дерегуса.

Спілку українських художників за ці роки очолювали відомі живописці, графіки, скульптори: 1938-1941 - Бойченко Іван Васильович; 1941-1944 - Пащенко Олександр Софонович; 1944-1949 - Касіян Василь Ілліч; 1949-1951 - Шовкуненко Олексій Олексійович; 1951-1955 - Хмелько Михайло Іванович; 1955-1962 - Дерегус Михайло Гордійович; 1962-1968 - Касіян Василь Ілліч; 1968-1982 - Бородай Василь Захарович; 1982 - Скобліков Олександр Павлович; 1983-1989 - Лопухів Олександр Михайлович; від 1990 - Чепелик Володимир Андрійович.

Центральний будинок художника в Києві


Народився Володимир Леонідович СТРЕЛЬНИКОВ (25 жовтня 1939, Одеса) - український художник-нонконформіст, один з центральних персонажів Другого одеського авангарду.

У 1960-1961 рр. навчався в Одеському художньому училищі, але кинув, «тому що це було абсолютно не цікаво». У 1966 році в Одесі відбулася перша персональна «квартирна» виставка Стрельникова, потім участь в «квартирних» виставках у Москві. У 1974 році організатор і учасник «квартирних» виставок в Одесі. У 1975-му Володимир Стрельников разом Феодосієм Гуменюком, Володимиром Макаренком та Віталієм Сазоновим організував виставку українських художників-нонконформістів в Москві в квартирі Сичових. Володимир Стрельников - один з ідеологів та активних учасників нонконформістського руху Одеси. Член творчого об'єднання «Мамай», творчої групи «Човен».

«Площа», 1969


У 1978 році під тиском КДБ Стрельников іммігрував до Відня (Австрія), а 1979 року в Мюнхен (Німеччина). У 1979 році один з організаторів неофіційної виставки «Сучасне мистецтво з України» (Мюнхен, Лондон, Париж, Нью-Йорк). Численні персональні виставки Володимира Стрельникова проходили в Австрії, Німеччині, Англії, Франції, США, Канаді. В останні роки художник багато часу проводить в Одесі, де працює над графічними та живописними серіями.

«Кольори». Малюнок 4


Народився Борис Іванович БУРЯ́К (25 жовтня 1953, с. Подвірне Новоселицького р-ну Чернівецької обл.) – львівський живописець. Народний художник України від 2016 року.

Закінчив Коледж мистецтв ім. І. Труша (1974) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1979; викладачі - Т. Драган, В. Овсійчук). У 1979-1986 роках був викладачем живопису і рисунку в коледжі та інституті. У 1987 році став членом Національної спілки художників України. Того ж року разом з Петром Сипняком, Василем Яричем та В. Ропецьким заснував «Клуб Українських Митців» (КУМ). Стипендіат міжнародного конкурсу «Нові імена» (1992).

Працює в жанрі станкового та монументального живопису. В авторській концепції Бориса Буряка власні світоглядні уявлення поєднуються з традиціями українського та візантійського живопису. Персональні виставки художника відбулися в багатьох містах світу. Від 2009 – дійсний член Академічного Сенату Міжнародної Академії Сучасного Мистецтва (Рим).

«Львів», 2000