25 июня -Музей українського живопису

25 июня

Народився Хуан Санчес КОТАН (25 червня 1560 Оргас, поблизу Толедо - 8 вересня 1627, Гранада) - іспанський художник, один з основоположників реалістичного стилю в Іспанії, майстер натюрморту.

Наприкінці XVI – на початку XVII століття працював в Толедо, де мав великий успіх у місцевої аристократії як автор портретів, картин релігійного змісту і натюрмортів. У його живопису відчувається вплив венеціанської школи. В натюрмортах Котана, створених під враженням від робіт майстрів з Італії та Голландії, помітний відхід художника від маньєризму.

У 1603 році художник став послушником в картезіанському монастирі і цілком присвятив себе релігійному живопису. Останні роки життя провів у Гранаді, де прийняв чернечий постриг. Тут Котан створив цикл з восьми великих картин історико-релігійного змісту, присвячених заснуванню ордена святим Бруно і переслідувань католицького духовенства в Англії під час Реформації.

«Натюрморт с битою птицею»


Симон (Пимен) Фёдорович УШАКОВ (1626, Москва — 25 июня 1686, Москва) — московский иконописец и график.

Происходил, вероятно, из посадских людей и, по-видимому, очень рано получил основательную подготовку к своей специальности, так как, будучи всего 22-х лет от роду, был принят в царские «жалованные» мастера Серебряной палаты при Оружейном приказе. Здесь прямыми его обязанностями было «знаменить», то есть делать рисунки для разных предметов церковной утвари и дворцового обихода, преимущественно для золотых, серебряных и эмалированных изделий, расписывать знамёна, сочинять узоры для рукоделий, чертить карты, планы и т. д. Усердно исполняя подобные работы, он писал, кроме того, образа для двора, церквей и частных лиц, причём приобрёл вскоре известность лучшего на Москве иконописца. Образовал целую школу иконописцев, пользовался милостями царя Алексея Михайловича и его преемников на престоле, исполнял всяческие их поручения по художественной части и до самой своей смерти жил в довольстве и почёте.

Икон, писанных Ушаковым, дошло до нас довольно много, но большинство их искажено позднейшими записями и реставрациями. В отличие от принятого в то время правила «писать иконы по древним образцам», Ушаков не относился равнодушно к западному искусству. Оставаясь на почве исконного русско-византийского иконописания он писал и по древним «пошибам», и в новом так называемом «фряжском» стиле, изобретал новые композиции, присматривался к западным образцам и к натуре, стремился сообщать фигурам характерность и движение. В круг занятий Ушакова входило изготовление рисунков для гравёров.

«Спас Нерукотворный», 1658 «Тайная Вечеря», 1685


25 июня 1654 года Рембрандт и беременная Хендрикье предстали перед Консисторией реформатской церкви по обвинению в блуде.

Хе́ндрикье Сто́ффелс (1626, Бредеворт — 1663, Амстердам) — модель и сожительница Рембрандта. Хендрикье родилась в семье сержанта Стоффела Ягера, который занимался охотой для замка Бредевоорт. Со временем он стал почётным гражданином этого города, от него произошли многие знатные семьи, ведущие свой род и по сей день.

В 1647 году Хендрикье начала работать служанкой в доме у Рембрандта. После разрыва отношений художника с Гертье Диркс, няней его сына Титуса, она стала его близким другом. На суде Хендрикье призналась в связи с художником, и святой суд потребовал, чтобы она прервала отношения с ним, и отлучил её от святого причастия. Тем не менее, Хендрикье осталась с Рембрандтом. 30 октября 1654 года в церкви Аудекерк была крещена их дочь, названная Корнелией в честь матери Рембрандта (то же имя носили две умершие во младенчестве дочери Рембрандта от покойной жены Саскии).

15 декабря 1660 года Хендрикье и Титус (сын Саскии) официально зарегистрировали работающую с 1658 года после банкротства Рембрандта компанию по продаже произведений искусства, в которую наняли Рембрандта в качестве работника, тем самым они защитили художника от претензий кредиторов.

В августе 1661 года Хендрикье составила завещание, по которому оставляла все своё имущество дочери Корнелии. Рембрандт получал право пожизненного пользования, а Титус получал наследство в том случае, если у Корнелии не будет детей. 21 июля 1663 года Хендрикье скончалась.

Рембрандт не женился на Хендрикье Стоффелс, вероятнее всего потому, что по завещанию терял наследство Саскии «в случае заключения нового брака».

Корнелия в 1670 году вышла замуж, у неё было двое детей, которых она назвала Рембрандт и Хендрикье.

«Хендрикье Стоффелс в бархатном берете» (1655), Лувр «Купающаяся женщина» (1654), Лондонская Национальная галерея


Аодо ДЭНДЗЭН (1748, Сукагава — 25 июня 1822) — японский художник западного стиля, мастер медной гравюры второй половины периода Эдо.

Настоящее имя художника — Нагата Дзэнкити. От сокращения этого имени был образован псевдоним — Дэндзэн. Родился в семье синильщиков — ремесленников по красителю индиго. Дэндзэн обучался основам рисования у Гэссэна из провинции Исэ. Изучал технику рисования маслом в европейском стиле под руководством Тани Бунтё.

В возрасте 49 лет стал официальным художником Мацудайры Саданобу, правителя Сиракава-хана. Дэндзэн путешествовал в Нагасаки, где изучал искусство медной гравюры у голландских мастеров. Аодо Дэндзэн оставил после себя немало известных произведений. Среди них картина «Район Рёгоку», ширма «Пейзаж горы Асамаяма» и другие.

«Район Рёгоку»

«Пейзаж горы Асамаяма»


Народився Анто́ні ҐАУДІ-І-КУРНЕТ (25 червня 1852, Реус, Каталонія — 10 червня 1926, Барселона) — іспанський архітектор із Каталонії, один з найяскравіших представників стилів арт-нуво та модерн в архітектурному мистецтві. Більшість його робіт зосереджена в Барселоні.

Батько Антоні Ґауді́ був ремісником-казаняром. Мати померла, коли він ще був дитиною, брат і сестра теж померли молодими. У 1870 році Антоні переїжджає в Барселону, щоб згодом вступити до місцевого університету на факультет архітектури. Для цього він декілька років готується, одночасно підробляючи креслярем у місцевих архітекторів.

В студентські роки індивідуальність його світосприйняття проявилася досить гостро, кажуть, що він ненавидів аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами, взагалі «мертві» теоретичні предмети. Натомість захоплювався криволінійними формами та розмаїттям живої природи, з якого потім виріс його унікальний, різноманітний за формою та кольорами стиль. Барселонський університет закінчує в 1878 році. «Або геній, або божевільний» — так сказали про нього на випускному екзамені.

Його дивовижні, навіть божевільні та супервитратні проекти щедро фінансував багатий промисловець-бавовняр Аузебі Ґуель, завдяки якому Ґауді міг зосереджуватись на творчості, абсолютно не думаючи про гроші.

Собор Святого Сімейства

Ґауді був фігурою досить ексцентричною. Принципово відмовлявся розмовляти іспанською, розмовляв тільки каталанською з підлеглими та відвідувачами і навіть з королем Іспанії, який колись відвідав його будівний майданчик. З дитинства потерпаючи від ревматизму, він створив для себе певний «здоровий спосіб життя», їв лише вегетаріанське, інтенсивно займався водними процедурами, обов'язково робив щоденні піші прогулянки.

7 червня 1926 року близько 6 години ранку Ґауді за звичкою йшов до будівельного майданчику Собору Святого Сімейства і на одному зі жвавих перехресть вулиць був збитий трамваєм. 10 червня від отриманих поранень Антоні Ґауді помер. Поховали його в склепі незавершеного й досі Собору Святого Сімейства в Барселоні.

Фасад будинку Бальо


Народився Борис ПАСТУХОВ (25 червня 1894, Київ - 2 лютого 1974, Лондон) - відомий живописець, представник українського зарубіжжя.

Навчався живопису в Києві у Олександра Мурашка. Брав участь в київських виставках групи «Кільце» (1914), Київського товариства художників (від 1916 був його членом), Товариства діячів українського пластичного мистецтва (1918). У 1920 оселився в Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців (СХС). Навчався в АМ в Загребі у професора М. Ванка.

Писав натюрморти, пейзажі та багатофігурні композиції. Був відомий як портретист: виконав портрети короля Олександра і членів королівської сім'ї. Брав участь у Виставці Об'єднання російських художників в Королівстві СХС (1928) і Великий виставці російського мистецтва в Белграді (1930). Жив також у Парижі, де провів ряд персональних виставок, регулярно експонував свої твори в салонах: Осінньому та Тюїльрі. Створив галерею портретів акторів, письменників, членів королівських родин Європи - американської кінозірки Кларка Гейбла, актриси Марлен Дітріх, модельєра Коко Шанель, членів сім'ї письменника Е.-М. Ремарка та ін. У 1942 одружився на своїй учениці - художниці Юлії Ворсвік. У 1960-і переїхав до Лондона.

Роботи Бориса Івановича Пастухова зберігаються в Музеї сучасного мистецтва в Мадриді, музеях Белграда, Нью-Йорка та інших міст, часто представлені на провідних аукціонах світу.

«Дівчина на лузі», 1951


Народився Сергій Федорович ШИШКО (25 червня 1911, м. Носівка, нині Чернігівська область — 26 квітня 1997, Київ) — український художник, народний художник Української РСР(1964), народний художник СРСР (1974). Почесний громадянин Києва. У 1982-у році став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Один із чільних представників київської пейзажної школи, майстер міського пейзажу.

«Володирська гірка», 1959

Шишко родом з містечка Носівки на Чернігівщині, народився в сім'ї ветеринарного лікаря. У 1919 сім'я переїжджає до Ніжина. Тут в початковій школі отримав перші уроки у вчителя малювання П. Лапи, якого він завжди згадував з великою повагою і любов’ю. У 1929-33-у роках Шишко навчався в Київському художньому інституті у Федіра Кричевського. У 1943-у році закінчив Ленінградську Академію мистецтв, де його викладачем був Б. Йогансон.

«Русанівка», 1966

Від 1944 Сергій Федорович жив і працював у Києві. Багато малював це місто: відомі його роботи “Володимирська гірка” (1946), “Дніпро. Краєвид на Поділ” (1950), “Дніпро вранці” (1953), “Новий Київ” (1960), “Київська далина” (1974). Також створив цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі шевченківських місць, кримські етюди (1956), індустріальні пейзажі тощо. В мистецькому доробку Шишка є також портрети і натюрморти («Червоні маки»). Роботи представлені в Національному художньому музеї України та більшості українських музеїв.

«Автопортрет» «Київські далі», 1964 р.


Родился Сэм ФРЭНСИС (25 июня 1923, Сан-Матео, Калифорния — 4 ноября 1994, Санта-Моника) — американский художник и график.

В 1941—1943 годах учится в Калифорнийском университете в Беркли, изучает медицину, психологию и биологию. В 1943—1945 годах был призван в американскую армию, проходил службу в ВВС, был тяжело ранен, во время аварии самолёта. По возвращении на родину снова учёба в Калифорнийском университете, в 1949 году С. Фрэнсис получает звание бакалавра искусств. В это время он всерьёз увлёкся абстрактным искусством, примером для него стало творчество Аршиля Горки и Марка Ротко. Вскоре после окончания университета художник надолго осел в Париже, где познакомился с местными течениями в искусстве, сблизился с творческим кругом вокруг художника и скульптора Жан-Поля Риопеля. Здесь же, в Париже, в 1952 году состоялась первая персональная выставка художника.

В 1957 году Сэм Фрэнсис совершил кругосветное путешествие, посетил Прованс, Индию, Таиланд, Гонконг, Токио, Мексику и Нью-Йорк. В 1959 году поселился в Париже, в 1962 году вернулся в Калифорнию. В 1956—1958 годах создал настенные панно для Галереи искусств Базеля, а также для школы Софу Цветочного декорирования в Токио и нью-йоркского Чейз-Манхэттан-Банк. Кроме живописи художник также увлекался литографией.

«Рифы», 1955


Народився Володимир Макарович ПАДУН (25 червня 1942, с.Плавні Запорізької обл. – 21 вересня 2016, Дніпро) - дніпровський художник, член Національної спілки художників України, колекціонер творів народного мистецтва.

У 1968 закінчив Дніпропетровське художнє училище. Працював оформлювачем на різних підприємствах Дніпропетровська, у Художньому фонді, у художніх комбінатах міста. З 1984 року бере участь у виставках: персональна виставка у Львівському музеї етнографії та народного промислу в 1989 році, у Дніпропетровському художньому музеї в 1990 році, на Міжнародному пленері у Словаччині в 1997 році. У 2002 році відбулася ювілейна персональна виставка у залах Дніпропетровської організації Національної спілки художників України.

Основні твори: «Червоний собор» (1975), «Пливе човен» (1975), «Могилевська груша» (1982), «Соняшники» (1982), «Біля озера» (1982). Володимир Макарович володіє чудовою колекцією унікальних творів корифеїв Петриківського декоративного розпису. Роботи з його колекції склали кістяк виставки «Відкрита душа Петріківкі».

«Дубовий байрак», 2013