25 июня -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

25 июня

Народився Хуан Санчес КОТАН (25 червня 1560 Оргас, поблизу Толедо - 8 вересня 1627, Гранада) - іспанський художник, один з основоположників реалістичного стилю в Іспанії, майстер натюрморту.

Наприкінці XVI – на початку XVII століття працював в Толедо, де мав великий успіх у місцевої аристократії як автор портретів, картин релігійного змісту і натюрмортів. У його живопису відчувається вплив венеціанської школи. В натюрмортах Котана, створених під враженням від робіт майстрів з Італії та Голландії, помітний відхід художника від маньєризму.

У 1603 році художник став послушником в картезіанському монастирі і цілком присвятив себе релігійному живопису. Останні роки життя провів у Гранаді, де прийняв чернечий постриг. Тут Котан створив цикл з восьми великих картин історико-релігійного змісту, присвячених заснуванню ордена святим Бруно і переслідувань католицького духовенства в Англії під час Реформації.

«Натюрморт с битою птицею»


Симон (Пимен) Фёдорович УШАКОВ (1626, Москва — 25 июня 1686, Москва) — московский иконописец и график.

Происходил, вероятно, из посадских людей и, по-видимому, очень рано получил основательную подготовку к своей специальности, так как, будучи всего 22-х лет от роду, был принят в царские «жалованные» мастера Серебряной палаты при Оружейном приказе. Здесь прямыми его обязанностями было «знаменить», то есть делать рисунки для разных предметов церковной утвари и дворцового обихода, преимущественно для золотых, серебряных и эмалированных изделий, расписывать знамёна, сочинять узоры для рукоделий, чертить карты, планы и т. д. Усердно исполняя подобные работы, он писал, кроме того, образа для двора, церквей и частных лиц, причём приобрёл вскоре известность лучшего на Москве иконописца. Образовал целую школу иконописцев, пользовался милостями царя Алексея Михайловича и его преемников на престоле, исполнял всяческие их поручения по художественной части и до самой своей смерти жил в довольстве и почёте.

Икон, писанных Ушаковым, дошло до нас довольно много, но большинство их искажено позднейшими записями и реставрациями. В отличие от принятого в то время правила «писать иконы по древним образцам», Ушаков не относился равнодушно к западному искусству. Оставаясь на почве исконного русско-византийского иконописания он писал и по древним «пошибам», и в новом так называемом «фряжском» стиле, изобретал новые композиции, присматривался к западным образцам и к натуре, стремился сообщать фигурам характерность и движение. В круг занятий Ушакова входило изготовление рисунков для гравёров.

«Спас Нерукотворный», 1658 «Тайная Вечеря», 1685


25 червня 1654 Рембрандт і його вагітна служниця Хендрікьє постали перед Консисторією реформатської церкви за звинуваченням в блуді.

Хендрікьє Стоффелс (1626, Бредеворт - 1663, Амстердам) - модель і співмешканка Рембрандта. Хендрікьє народилася в сім'ї сержанта Стоффела Ягера, який займався полюванням для замка Бредевоорт. Згодом він став почесним громадянином цього міста, від нього пішло багато знатних сімей, що ведуть свій рід і по сей день.

У 1647 Хендрікьє почала працювати служницею в будинку у Рембрандта. Після розриву стосунків художника з Гертьє Діркс, нянею його сина Тітуса, вона стала його близьким другом. На суді Хендрікьє зізналася в зв'язку з художником і святий суд зажадав, щоб вона перервала взаємини з ним і відлучив її від святого причастя. Проте, Хендрікьє залишилася з Рембрандтом. 30 жовтня 1654 року в церкві Аудекерк була хрещена їхня дочка, названа Корнелією на честь матері Рембрандта (те ж ім'я носили дві померлі в дитинстві дочки Рембрандта від покійної дружини Саскії).

15 грудня 1660 року Хендрікьє і Тітус (син Саскії) офіційно зареєстрували працюючу від 1658 року після банкрутства Рембрандта компанію з продажу творів мистецтва, в яку найняли Рембрандта як працівника, тим самим вони захистили художника від претензій кредиторів.

У серпні 1661 року Хендрікьє склала заповіт, за яким залишала все своє майно дочці Корнелії. Рембрандт отримував право довічного користування, а Тітус набував спадщину в тому випадку, якщо у Корнелії не буде дітей. 21 липня 1663 року Хендрікьє померла.

Рембрандт не одружився на Хендрікьє Стоффелс найімовірніше тому, що за заповітом втрачав спадщину Саскії «в разі укладення нового шлюбу».

Корнелія в 1670 році вийшла заміж, у неї було двоє дітей, яких вона назвала Рембрандт і Хендрікьє..

«Хендрікьє Стоффелс в оксамитовому береті» (1655), Лувр «Жінка, що купається» (1654), Лондонська Національна галерея


Аодо ДЕНДЗЕН (1748, Сукаґава - 25 червня 1822) - японський художник західного стилю, майстер мідної гравюри другої половини періоду Едо.

Справжнє ім'я художника - Нагата Дзенкіті. Від скорочення цього імені був утворений псевдонім - Дендзен.

Народився в сім'ї синільників - ремісників по барвнику індиго. Дендзен навчався основам малювання у Гессена з провінції Ісе. Вивчав техніку малювання олією в європейському стилі під керівництвом Тані Бунтьо.

У віці 49 років став офіційним художником Мацудайри Саданобу, правителя Сіракава-хана. Дендзен подорожував в Нагасакі, де вивчав мистецтво мідної гравюри у голландських майстрів. Аодо Дендзен залишив після себе чимало відомих творів. Серед них картина «Район Рьогоку», ширма «Пейзаж гори Асамаяма» та інші.

«Район Рьогоку»

«Пейзаж гори Асамаяма»


Народився Анто́ні ҐАУДІ-І-КУРНЕТ (25 червня 1852, Реус, Каталонія — 10 червня 1926, Барселона) — іспанський архітектор із Каталонії, один з найяскравіших представників стилів арт-нуво та модерн в архітектурному мистецтві. Більшість його робіт зосереджена в Барселоні.

Батько Антоні Ґауді́ був ремісником-казаняром. Мати померла, коли він ще був дитиною, брат і сестра теж померли молодими. У 1870 році Антоні переїжджає в Барселону, щоб згодом вступити до місцевого університету на факультет архітектури. Для цього він декілька років готується, одночасно підробляючи креслярем у місцевих архітекторів.

В студентські роки індивідуальність його світосприйняття проявилася досить гостро, кажуть, що він ненавидів аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами, взагалі «мертві» теоретичні предмети. Натомість захоплювався криволінійними формами та розмаїттям живої природи, з якого потім виріс його унікальний, різноманітний за формою та кольорами стиль. Барселонський університет закінчує в 1878 році. «Або геній, або божевільний» — так сказали про нього на випускному екзамені.

Його дивовижні, навіть божевільні та супервитратні проекти щедро фінансував багатий промисловець-бавовняр Аузебі Ґуель, завдяки якому Ґауді міг зосереджуватись на творчості, абсолютно не думаючи про гроші.

Собор Святого Сімейства

Ґауді був фігурою досить ексцентричною. Принципово відмовлявся розмовляти іспанською, розмовляв тільки каталанською з підлеглими та відвідувачами і навіть з королем Іспанії, який колись відвідав його будівний майданчик. З дитинства потерпаючи від ревматизму, він створив для себе певний «здоровий спосіб життя», їв лише вегетаріанське, інтенсивно займався водними процедурами, обов'язково робив щоденні піші прогулянки.

7 червня 1926 року близько 6 години ранку Ґауді за звичкою йшов до будівельного майданчику Собору Святого Сімейства і на одному зі жвавих перехресть вулиць був збитий трамваєм. 10 червня від отриманих поранень Антоні Ґауді помер. Поховали його в склепі незавершеного й досі Собору Святого Сімейства в Барселоні.

Фасад будинку Бальо


Народився Борис ПАСТУХОВ (25 червня 1894, Київ - 2 лютого 1974, Лондон) - відомий живописець, представник українського зарубіжжя.

Навчався живопису в Києві у Олександра Мурашка. Брав участь в київських виставках групи «Кільце» (1914), Київського товариства художників (від 1916 був його членом), Товариства діячів українського пластичного мистецтва (1918). У 1920 оселився в Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців (СХС). Навчався в АМ в Загребі у професора М. Ванка.

Писав натюрморти, пейзажі та багатофігурні композиції. Був відомий як портретист: виконав портрети короля Олександра і членів королівської сім'ї. Брав участь у Виставці Об'єднання російських художників в Королівстві СХС (1928) і Великий виставці російського мистецтва в Белграді (1930). Жив також у Парижі, де провів ряд персональних виставок, регулярно експонував свої твори в салонах: Осінньому та Тюїльрі. Створив галерею портретів акторів, письменників, членів королівських родин Європи - американської кінозірки Кларка Гейбла, актриси Марлен Дітріх, модельєра Коко Шанель, членів сім'ї письменника Е.-М. Ремарка та ін. У 1942 одружився на своїй учениці - художниці Юлії Ворсвік. У 1960-і переїхав до Лондона.

Роботи Бориса Івановича Пастухова зберігаються в Музеї сучасного мистецтва в Мадриді, музеях Белграда, Нью-Йорка та інших міст, часто представлені на провідних аукціонах світу.

«Дівчина на лузі», 1951


Народився Сергій Федорович ШИШКО (25 червня 1911, м. Носівка, нині Чернігівська область — 26 квітня 1997, Київ) — український художник, народний художник Української РСР(1964), народний художник СРСР (1974). Почесний громадянин Києва. У 1982-у році став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Один із чільних представників київської пейзажної школи, майстер міського пейзажу.

«Володирська гірка», 1959

Шишко родом з містечка Носівки на Чернігівщині, народився в сім'ї ветеринарного лікаря. У 1919 сім'я переїжджає до Ніжина. Тут в початковій школі отримав перші уроки у вчителя малювання П. Лапи, якого він завжди згадував з великою повагою і любов’ю. У 1929-33-у роках Шишко навчався в Київському художньому інституті у Федіра Кричевського. У 1943-у році закінчив Ленінградську Академію мистецтв, де його викладачем був Б. Йогансон.

«Русанівка», 1966

Від 1944 Сергій Федорович жив і працював у Києві. Багато малював це місто: відомі його роботи “Володимирська гірка” (1946), “Дніпро. Краєвид на Поділ” (1950), “Дніпро вранці” (1953), “Новий Київ” (1960), “Київська далина” (1974). Також створив цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі шевченківських місць, кримські етюди (1956), індустріальні пейзажі тощо. В мистецькому доробку Шишка є також портрети і натюрморти («Червоні маки»). Роботи представлені в Національному художньому музеї України та більшості українських музеїв.

«Автопортрет» «Київські далі», 1964 р.


Родился Сэм ФРЭНСИС (25 июня 1923, Сан-Матео, Калифорния — 4 ноября 1994, Санта-Моника) — американский художник и график.

В 1941—1943 годах учится в Калифорнийском университете в Беркли, изучает медицину, психологию и биологию. В 1943—1945 годах был призван в американскую армию, проходил службу в ВВС, был тяжело ранен, во время аварии самолёта. По возвращении на родину снова учёба в Калифорнийском университете, в 1949 году С. Фрэнсис получает звание бакалавра искусств. В это время он всерьёз увлёкся абстрактным искусством, примером для него стало творчество Аршиля Горки и Марка Ротко. Вскоре после окончания университета художник надолго осел в Париже, где познакомился с местными течениями в искусстве, сблизился с творческим кругом вокруг художника и скульптора Жан-Поля Риопеля. Здесь же, в Париже, в 1952 году состоялась первая персональная выставка художника.

В 1957 году Сэм Фрэнсис совершил кругосветное путешествие, посетил Прованс, Индию, Таиланд, Гонконг, Токио, Мексику и Нью-Йорк. В 1959 году поселился в Париже, в 1962 году вернулся в Калифорнию. В 1956—1958 годах создал настенные панно для Галереи искусств Базеля, а также для школы Софу Цветочного декорирования в Токио и нью-йоркского Чейз-Манхэттан-Банк. Кроме живописи художник также увлекался литографией.

«Рифы», 1955


Народився Володимир Макарович ПАДУН (25 червня 1942, с.Плавні Запорізької обл. – 21 вересня 2016, Дніпро) - дніпровський художник, член Національної спілки художників України, колекціонер творів народного мистецтва.

У 1968 закінчив Дніпропетровське художнє училище. Працював оформлювачем на різних підприємствах Дніпропетровська, у Художньому фонді, у художніх комбінатах міста. З 1984 року бере участь у виставках: персональна виставка у Львівському музеї етнографії та народного промислу в 1989 році, у Дніпропетровському художньому музеї в 1990 році, на Міжнародному пленері у Словаччині в 1997 році. У 2002 році відбулася ювілейна персональна виставка у залах Дніпропетровської організації Національної спілки художників України.

Його роботи вирізнялись серед інших своїм насиченим колоритом української природи. Яскраві кольори чітко і гармонічно підкреслювали любов митця до своєї батьківщини. В них Володимир Падун відображав Україну в цілому, її фольклор, пластику, колорит, і все це привело до синтезу і винаходу його своєрідної, особистої мови письма. Творчість В. Падуна має два періоди: "пейзажний", та "смугастий".

«Степові стовпи»

Основні твори: «Червоний собор» (1975), «Пливе човен» (1975), «Могилевська груша» (1982), «Соняшники» (1982), «Біля озера» (1982). Володимир Макарович володіє чудовою колекцією унікальних творів корифеїв Петриківського декоративного розпису. Роботи з його колекції склали кістяк виставки «Відкрита душа Петриківкі».

«Дубовий байрак», 2013