25 февраля -Музей українського живопису

25 февраля

Родился Вильгельм АМБЕРГ (25 февраля 1822, Берлин — 8 сентября 1899, там же) — немецкий художник, признанный мастер жанровой живописи XIX века.

Искусство рисования Амберг изучал в Берлинской академии художеств под руководством Вильгельма Хербига, затем с 1839 по 1842 год Вильгельм Амберг посещает художественную студию Карла Бегаса, в 1844–1845 годах совершенствовался в Париже у Леона Конье. Во время пребывания во Франции Амберг начинает участвовать в художественных выставках.

Закончив обучение, в поисках вдохновения Амберг много путешествует по Италии, побывав в Венеции, Неаполе, Перудже, Риме и Ватикане, где знакомится с работами величайших мастеров живописи. В 1847 году, по возвращении в Германию, Амберг некоторое время прожил в Мюнхене, но затем снова перебрался в столицу. В 1869 Вильгельм Амберг был избран членом Берлинской академии художеств.

В 1860–70-х годах Вильгельм Амберг был одним из самых популярных мастеров жанровой живописи в Берлине. Его ценили за живописное мастерство и умение выстраивать сюжет, за мягкость и лиризм, с которыми он обыгрывал свои сцены, связанные в большинстве своем с темой любви. Помимо жанровой живописи, Амберг рисовал иллюстрации для журналов самой разной направленности, а также достаточно серьёзно занимался литографией.

Портрет Вильгельма Амберга кисти Густава Рихтера «Чтение из Вертера Гете»,1970


Народився П'єр-Огюст РЕНУАР (25 лютого 1841, Лімож — 3 грудня 1919, Кань-сюр-Мер, садиба «Колетт») — французький живописець, графік та скульптор, один з провідних представників імпресіонізму.

Був шостою дитиною небагатого кравця. Коли його родина переїхала у Париж, Ренуар з 13 років став учнем живописця на порцеляні, відвідуючи вечорами школу живопису. У 1862-1864 рр. вчився в Школі красних мистецтв при Академії мистецтв, де записався до майстерні професора Глейра. Там його друзями стали Фредерік Базіль, Клод Моне, Альфред Сіслей. Незабаром вони познайомились із Сезанном та Піссарро, так склалася основа майбутньої групи імпресіоністів.

У ранні роки Ренуар знаходився під впливом творчості барбізонців, Коро, Прюдона, Делакруа і Курбе. Вибрав у ті роки жанри для своїх творів, він не зраджував їм до кінця життя. Це — пейзаж, побутові сцени, натюрморт, портрет, оголена натура.

Ренуар поступово перестав брати участь у виставках імпресіоністів. У 1879 році він виставив у Салоні «Портрет актриси Жанни Самарі» (1878) і «Портрет пані Шарпантьє з дітьми» (1878) та домігся загального визнання, а слідом за тим фінансової незалежності. У середині 1880-х рр. він фактично порвав з імпресіонізмом.

«Портрет актриси Жанни Самарі», 1877, Пушкінський музей

Творчість Ренуара другої половини життя умовно ділять на кілька періодів: 1883-1890 рр. — «Енгрівський період». Найбільш відомий твір цього періоду — «Великі купальниці» (1884/1887). Лінії стали чіткими й визначеними, фарби — менш яскравими і насиченими. Період 1891-1902 рр. — з’явилась переливчатість кольору, тому цей період називають «перламутровим». На зміну йому прийшов «червоний період» (1903-1919), названий так через перевагу відтінків червонуватих та рожевих кольорів.

«Великі купальниці» (1884—1887). Музей мистецтв, Філадельфія

Останні десятиліття свого життя Ренуар дуже страждав від ревматизму і був змушений залишити Париж, а після приступу паралічу, який стався у 1912 році, художник залишився прикутим до інвалідного крісла. Доглядальниця вкладала кисть йому між пальцями, і Ренуар писав свої полотна.

П’єр Огюст Ренуар досяг вершини слави, успіху й офіційного визнання, став кавалером Ордена Почесного легіону і провідним художником Францїі.

«Автопортрет у 35 років» «Бал в Мулен де ла Галетт» (1876). Музей Орсе.


Родился Джузеппе Де НИТТИС (25 февраля 1846, Барлетта, Италия — 12 августа 1884, Сен-Жермен-ан-Ле, Франция) — итальянский художник, в своих работах соединивший академизм и импрессионизм.

Учился в Неаполе, в тамошней Академии художеств; но талант его развился не столько от посещения ее классов, сколько от занятий этюдами с натуры. Выступив впервые перед публикою на неаполитанских выставках с несколькими пейзажами, отправился, в 1868 г., в Париж, для своего усовершенствования в искусстве, работал в мастерских Брандона, Жерома и Мейссонье и с той поры перешел от чисто пейзажной живописи к картинам, в которых одинаково важную роль играют человеческие фигуры и изображения улиц и парков. В 1874 Джузеппе Де Ниттис принял участие в первой выставке импрессионистов.

Сюжеты для своих картин он брал по большей части из парижской и лондонской жизни. Именно в Лондоне Джузеппе Де Ниттис окончательно осознал, что его художественным стилем является импрессионизм. Редкий дар наблюдательности при передаче людских типов и характеров, живописность в планировке изображаемых сцен, уменье переносить на полотно силу солнечных лучей и вообще эффекты освещения и глубину воздуха, прекрасный рисунок и изящное письмо, то очень оконченное, то щегольски-широкое, составляют достоинства, за которые любители искусства высоко ценили произведения этого художника.

В возрасте 38 лет де Ниттис скоропостижно скончался от инсульта. В октябре 2009 г. его картина «Прогулка по Елисейским Полям» была продана на аукционе «Bonhams» за 1 330 000 долларов США.

«Автопортрет» «Париж, улица с экипажами»


Народився Тит Якович ДВОРНІКОВ (13 (25) лютого 1862, д. Мащенки, Курська губернія — 28 жовтня 1922, Одеса) — живописець, член Товариства пересувних художніх виставок і Товариства південно-російських художників. Викладач Одеського художнього училища.

Батько Тита, колишній державний селянин, переїхав до Харкова й займався випічкою хліба. Допомагаючи батькові хлопець одночасно почав займатися в харківській художній школі. Своє навчання живопису Дворніков закінчив у Одеській рисувальній школі під керівництвом К.К. Костанді.

Одним з перших, у 1893 році Тит Дворніков приєднався до Товариства південно-російських художників, і не було ні однієї виставки цього товариства, яка відбулася б без творів Дворнікова. До 1896 року був вільним слухачем Академії мистецтв, після чого Тит Дворніков отримав право викладання малювання, креслення та чистописання. З 1898 року викладав чистописання, а потім і живопис, в Одеському художньому училищі.

З 1912 року Дворніков - член Товариства пересувних художніх виставок.У 1915 році Тит Якович Дворніков тимчасово очолював Міський музей витончених мистецтв. В останні роки життя Дворніков став професором і керівником майстерні живопису у перетвореному до вищого навчального закладу Одеському художньому училищі.

«Серпень»

Тит Дворніков – один з найпоетичніших українських художників рубежу XIX – початку ХХ ст. Насамперед це майстер ліричних, камерних пейзажів, які з любов'ю передають куточки рідної природи. Його тонкі поетичні роботи пронизані південним сонцем і степовим повітрям. У більш рідкісному для його творчості портретному жанрі він проявив себе як тонкий психолог і уважний портретист.

Плодючістю Дворніков перевершував всіх одеських художників і регулярно брав участь у виставках, однак, як і його вчитель Киріак Костанді, не мав жодної персональної виставки. Першу з них організувало Товариство їм. К. Костанді після смерті художника, в 1926 році.

Портрет роботи Д.Крайнєва «Осінній сніг»


Родилась Бланш ОДИН (25 февраля 1865 года в Труа — 3 августа 1957, Баньер-де-Бигор) — известная французская художница, мастер акварельной живописи, прославившейся своими картинами цветов, особенно букетов роз. Ёе называют "La grande dame de l'aquarelle" — Гранд-дама акварели.

В возрасте 20 лет решила стать художником, но в 19 веке школы изящных искусств были закрыты для женщин. Поэтому в 1890 году она начала частным образом заниматься с Мадлен Лемер в Париже. В начале 1900-х создала студию, демонстрировала свои картины в Малой галерее в Париже. Ее акварели с букетами высоко ценятся коллекционерами.



Родился Мартин КИППЕНБЕРГЕР (25 февраля 1953, Дортмунд — 7 марта 1997, Вена) — немецкий художник, скульптор и фотограф, представитель движения «Новые дикие», известен многочисленными работами в широчайшем диапазоне стилей и медиа, а также провокационным поведением и пьянством.

Репутация и влияние Киппенбергера выросли после его смерти. Его творчество стало предметом нескольких больших ретроспектив, включая выставку в Tate Modern в 2006 и «the Problem Perspective» в Музее современного искусства в Лос-Анджелесе в 2008 (выставка была затем показана в Музее современного искусства в Нью-Йорке в 2009).

«Официант», 1991

Мартин Киппенбергер учился в Высшей школе изобразительного искусства в Гамбурге (1972—1976), где Зигмар Польке, хотя и не преподавал ему непосредственно, оказал на него влияние. По окончании образования Киппенбергер некоторое время жил в Италии.

Работая по началу с живописью, он также начал работать в других медиа — скульптура, коллаж, фотография, инсталляция. В 1978 он переезжает в Берлин, где становится одним из организаторов «Бюро Киппенбергера», в котором организует выставки молодых художников. В 1988 Киппенбергер принял участие в Венецианской биеннале. С 1992 он читает лекции по искусству в университетах Касселя, Амстердама и Ниццы, а также в Йельском университете. В 1996 Киппенбергер становится лауреатом премии Кете Кольвиц. Умирает в Вене вследствие хронического алкоголизма.

Стратегией Киппенбергера было создавать работы шокирующие, неприятные, беспокоящие, в основе которых лежат серьёзные вопросы о моральной ответственности художника, ценностях и убеждениях западной культуры и природы человеческого разрушения.

Киппенбергер старательно эпатировал публику. Он купил бензоколонку в Бразилии и назвал ее в честь нацистского военного преступника Мартина Бормана. Открыл Музей современного искусства в заброшенной скотобойне на Сиросе. Он купил картину Герхарда Рихтера (один из самых дорогих мастеров современной немецкой живописи), и использовал ее как кофейный столик. Большую часть своих произведений он создавал в состоянии алкогольного опьянения.

«Автопортрет», 1992


Народилася Галина Борисівна КРАВЧЕНКО (25 лютого 1958, Одеса) – живописець, графік. Заслужений художник України (2011). Дружина художника А. Кравченка.

Закінчила Український поліграфічний інститут у Львові (1990; викладачі - В. Гурмак, С. Іванов, А. Попов). Працювала 1986–2000 в Одеському відділенні Художнього фонду України, потім - на творчій роботі. Член Національної спілки художників України від 1992. Основні галузі – станковий і монументальний живопис, книжкова графіка. Основний жанр – натюрморт. Учасниця мистецьких виставок від 1979. Персональні – в Одесі, Львові, Білгороді-Дністровському, Києві, Миколаєві, Очакові, Чернігові, Стамбулі. Брала участь у реставрації розписів у храмах Тернопільщини та Одеси.

«Біле, червоне, чорне», 2007