25 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

25 февраля

Народився Вільгельм АМБЕРГ (25 лютого 1822, Берлін - 8 вересня 1899, там само) - німецький художник, визнаний майстер жанрового живопису XIX століття.

Мистецтво малювання Амберг вивчав у Берлінській академії мистецтв під керівництвом Вільгельма Гербига, потім від 1839 до 1842 Вільгельм Амберг відвідує художню студію Карла Бегаса, в 1844-1845 роках удосконалювався в Парижі у Леона Коньє. Під час перебування у Франції Амберг починає брати участь в художніх виставках.

Закінчивши навчання, в пошуках натхнення Амберг багато подорожує по Італії, побувавши в Венеції, Неаполі, Перуджі, Римі та Ватикані, де знайомиться з роботами найбільших майстрів живопису. У 1847 році, після повернення до Німеччини, Амберг деякий час прожив у Мюнхені, але потім знову перебрався в столицю. У 1869 Вільгельм Амберг був обраний членом Берлінської академії мистецтв.

У 1860-70-х роках Вільгельм Амберг був одним з найпопулярніших майстрів жанрового живопису в Берліні. Його цінували за живописну майстерність і вміння вибудовувати сюжет, за м'якість і ліризм, з якими він зображав свої сцени, пов'язані в більшості своїй з темою кохання. Крім жанрового живопису, Амберг малював ілюстрації для журналів з найрізноманітніших напрямків, а також досить серйозно займався літографією.

Портрет Вільгельма Амберга пензля Густава Ріхтера «Читання із Вертера Гете», 1870


Народився П'єр-Огюст РЕНУАР (25 лютого 1841, Лімож — 3 грудня 1919, Кань-сюр-Мер, садиба «Колетт») — французький живописець, графік та скульптор, один з провідних представників імпресіонізму.

Був шостою дитиною небагатого кравця. Коли його родина переїхала у Париж, Ренуар з 13 років став учнем живописця на порцеляні, відвідуючи вечорами школу живопису. У 1862-1864 рр. вчився в Школі красних мистецтв при Академії мистецтв, де записався до майстерні професора Глейра. Там його друзями стали Фредерік Базіль, Клод Моне, Альфред Сіслей. Незабаром вони познайомились із Сезанном та Піссарро, так склалася основа майбутньої групи імпресіоністів.

У ранні роки Ренуар знаходився під впливом творчості барбізонців, Коро, Прюдона, Делакруа і Курбе. Вибрав у ті роки жанри для своїх творів, він не зраджував їм до кінця життя. Це — пейзаж, побутові сцени, натюрморт, портрет, оголена натура.

Ренуар поступово перестав брати участь у виставках імпресіоністів. У 1879 році він виставив у Салоні «Портрет актриси Жанни Самарі» (1878) і «Портрет пані Шарпантьє з дітьми» (1878) та домігся загального визнання, а слідом за тим фінансової незалежності. У середині 1880-х рр. він фактично порвав з імпресіонізмом.

«Портрет актриси Жанни Самарі», 1877, Пушкінський музей

Творчість Ренуара другої половини життя умовно ділять на кілька періодів: 1883-1890 рр. — «Енгрівський період». Найбільш відомий твір цього періоду — «Великі купальниці» (1884/1887). Лінії стали чіткими й визначеними, фарби — менш яскравими і насиченими. Період 1891-1902 рр. — з’явилась переливчатість кольору, тому цей період називають «перламутровим». На зміну йому прийшов «червоний період» (1903-1919), названий так через перевагу відтінків червонуватих та рожевих кольорів.

«Великі купальниці» (1884—1887). Музей мистецтв, Філадельфія

Останні десятиліття свого життя Ренуар дуже страждав від ревматизму і був змушений залишити Париж, а після приступу паралічу, який стався у 1912 році, художник залишився прикутим до інвалідного крісла. Доглядальниця вкладала кисть йому між пальцями, і Ренуар писав свої полотна.

П’єр Огюст Ренуар досяг вершини слави, успіху й офіційного визнання, став кавалером Ордена Почесного легіону і провідним художником Францїі.

«Автопортрет у 35 років» «Бал в Мулен де ла Галетт» (1876). Музей Орсе.


Родился Джузеппе Де НИТТИС (25 февраля 1846, Барлетта, Италия — 12 августа 1884, Сен-Жермен-ан-Ле, Франция) — итальянский художник, в своих работах соединивший академизм и импрессионизм.

Учился в Неаполе, в тамошней Академии художеств; но талант его развился не столько от посещения ее классов, сколько от занятий этюдами с натуры. Выступив впервые перед публикою на неаполитанских выставках с несколькими пейзажами, отправился, в 1868 г., в Париж, для своего усовершенствования в искусстве, работал в мастерских Брандона, Жерома и Мейссонье и с той поры перешел от чисто пейзажной живописи к картинам, в которых одинаково важную роль играют человеческие фигуры и изображения улиц и парков. В 1874 Джузеппе Де Ниттис принял участие в первой выставке импрессионистов.

Сюжеты для своих картин он брал по большей части из парижской и лондонской жизни. Именно в Лондоне Джузеппе Де Ниттис окончательно осознал, что его художественным стилем является импрессионизм. Редкий дар наблюдательности при передаче людских типов и характеров, живописность в планировке изображаемых сцен, уменье переносить на полотно силу солнечных лучей и вообще эффекты освещения и глубину воздуха, прекрасный рисунок и изящное письмо, то очень оконченное, то щегольски-широкое, составляют достоинства, за которые любители искусства высоко ценили произведения этого художника.

В возрасте 38 лет де Ниттис скоропостижно скончался от инсульта. В октябре 2009 г. его картина «Прогулка по Елисейским Полям» была продана на аукционе «Bonhams» за 1 330 000 долларов США.

«Автопортрет» «Париж, улица с экипажами»


Народився Тит Якович ДВОРНІКОВ (13 (25) лютого 1862, д. Мащенки, Курська губернія — 28 жовтня 1922, Одеса) — живописець, член Товариства пересувних художніх виставок і Товариства південно-російських художників. Викладач Одеського художнього училища.

Батько Тита, колишній державний селянин, переїхав до Харкова й займався випічкою хліба. Допомагаючи батькові хлопець одночасно почав займатися в харківській художній школі. Своє навчання живопису Дворніков закінчив у Одеській рисувальній школі під керівництвом К.К. Костанді.

Одним з перших, у 1893 році Тит Дворніков приєднався до Товариства південно-російських художників, і не було ні однієї виставки цього товариства, яка відбулася б без творів Дворнікова. До 1896 року був вільним слухачем Академії мистецтв, після чого Тит Дворніков отримав право викладання малювання, креслення та чистописання. З 1898 року викладав чистописання, а потім і живопис, в Одеському художньому училищі.

З 1912 року Дворніков - член Товариства пересувних художніх виставок.У 1915 році Тит Якович Дворніков тимчасово очолював Міський музей витончених мистецтв. В останні роки життя Дворніков став професором і керівником майстерні живопису у перетвореному до вищого навчального закладу Одеському художньому училищі.

«Серпень»

Тит Дворніков – один з найпоетичніших українських художників рубежу XIX – початку ХХ ст. Насамперед це майстер ліричних, камерних пейзажів, які з любов'ю передають куточки рідної природи. Його тонкі поетичні роботи пронизані південним сонцем і степовим повітрям. У більш рідкісному для його творчості портретному жанрі він проявив себе як тонкий психолог і уважний портретист.

Плодючістю Дворніков перевершував всіх одеських художників і регулярно брав участь у виставках, однак, як і його вчитель Киріак Костанді, не мав жодної персональної виставки. Першу з них організувало Товариство їм. К. Костанді після смерті художника, в 1926 році.

Портрет роботи Д.Крайнєва «Осінній сніг»


Народилася Бланш ОДІН (25 лютого 1865, Труа - 3 серпня 1957, Баньєр-де-Біґор) - відома французька художниця, майстер акварельного живопису, яка прославилася своїми картинами квітів, особливо букетів троянд. Її називають "La grande dame de l'aquarelle" - Гранд-дама акварелі.

У віці 20 років вирішила стати художником, але в 19 столітті школи витончених мистецтв були закриті для жінок. Тому 1890 року вона почала приватно займатися з Мадлен Лемер в Парижі. На початку 1900-х створила студію, демонструвала свої картини в Малій галереї в Парижі. Її акварелі з букетами високо цінуються колекціонерами.



Родился Мартин КИППЕНБЕРГЕР (25 февраля 1953, Дортмунд — 7 марта 1997, Вена) — немецкий художник, скульптор и фотограф, представитель движения «Новые дикие», известен многочисленными работами в широчайшем диапазоне стилей и медиа, а также провокационным поведением и пьянством.

Репутация и влияние Киппенбергера выросли после его смерти. Его творчество стало предметом нескольких больших ретроспектив, включая выставку в Tate Modern в 2006 и «the Problem Perspective» в Музее современного искусства в Лос-Анджелесе в 2008 (выставка была затем показана в Музее современного искусства в Нью-Йорке в 2009).

«Официант», 1991

Мартин Киппенбергер учился в Высшей школе изобразительного искусства в Гамбурге (1972—1976), где Зигмар Польке, хотя и не преподавал ему непосредственно, оказал на него влияние. По окончании образования Киппенбергер некоторое время жил в Италии.

Работая по началу с живописью, он также начал работать в других медиа — скульптура, коллаж, фотография, инсталляция. В 1978 он переезжает в Берлин, где становится одним из организаторов «Бюро Киппенбергера», в котором организует выставки молодых художников. В 1988 Киппенбергер принял участие в Венецианской биеннале. С 1992 он читает лекции по искусству в университетах Касселя, Амстердама и Ниццы, а также в Йельском университете. В 1996 Киппенбергер становится лауреатом премии Кете Кольвиц. Умирает в Вене вследствие хронического алкоголизма.

Стратегией Киппенбергера было создавать работы шокирующие, неприятные, беспокоящие, в основе которых лежат серьёзные вопросы о моральной ответственности художника, ценностях и убеждениях западной культуры и природы человеческого разрушения.

Киппенбергер старательно эпатировал публику. Он купил бензоколонку в Бразилии и назвал ее в честь нацистского военного преступника Мартина Бормана. Открыл Музей современного искусства в заброшенной скотобойне на Сиросе. Он купил картину Герхарда Рихтера (один из самых дорогих мастеров современной немецкой живописи), и использовал ее как кофейный столик. Большую часть своих произведений он создавал в состоянии алкогольного опьянения.

«Автопортрет», 1992


Народилася Галина Борисівна КРАВЧЕНКО (25 лютого 1958, Одеса) – живописець, графік. Заслужений художник України (2011). Дружина художника А. Кравченка.

Закінчила Український поліграфічний інститут у Львові (1990; викладачі - В. Гурмак, С. Іванов, А. Попов). Працювала 1986–2000 в Одеському відділенні Художнього фонду України, потім - на творчій ро¬боті. Член Національної спілки художників України від 1992. Основні галузі – станковий і монументальний живопис, книжкова графіка. Основний жанр – натюрморт. Учасниця мистецьких виставок від 1979. Персональні – в Одесі, Льво¬ві, Білгороді-Дніс¬тровському, Києві, Микола¬єві, Очакові, Чернігові, Стам¬булі. Брала участь у реставрації розписів у храмах Тер¬нопільщини та Одеси.

«Біле, червоне, чорне», 2007


Народився Владислав Леонідович ШЕРЕШЕВСЬКИЙ (25 лютого 1964, Київ) — український живописець, графік. Живе та працює в Києві.

Навчався в Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка. Закінчив Київський державний художній інститут (1991). Педагоги з фаху — В. Чебаник, Г. Галинська. Член Спілки художників України з 1992 року. У 1995 став стипендіатом Міністерства культури Німеччини.

За даними аналітиків арт-ринку України, Владислав Шерешевський належить до десятки найуспішніших українських художників. Шерешевського називають «анфан террібль» (жахлива дитина) українського сучасного арту. Дмитро Корсунь, арт-критик, історик, живописець, реставратор, куратор арт-проектів, так визначив стиль Шерешевського: «Він скоріше легковажний і насмішкуватий, але не злий і похмурий. Людина для нього — не пляма природи, а домашній космос, скромний самовідданий захисник крихітного родинного вогнища». Сам Шерешевський зазначає багатошаровість сприйняття своїх робіт: спочатку це гумор, посмішка, потім глядач вбачає парафрази з класичного живопису. Шерешевський з посмішкою дивиться на фантастичний, алогічний, абсурдний, але привабливий для нього світ. Він іронізує над історією і політикою, рекламою і телебаченням, релігією і національною ідеєю, поєднуючи мало сумісні сюжети і догми.

2016 року у Музеї українського живопису в Дніпрі відбулася велика виставка робіт Владислава Шерешевського за участі автора.

Із колекції Музею українського живопису (м.Дніпро):
В.Шерешевський. «Кров з молоком», 2016