25 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

25 января

Народився Гендрік АВЕРКАМП (25 січня 1585, Амстердам - 15 травня 1634, Кампен) - голландський живописець, майстер зимового пейзажу. Один із засновників національної нідерландської школи живопису. Прізвисько Німий з Кампена.

Був глухонімим від народження. Навчався в Амстердамі у Гілліса ван Конінгслоо, працював в Кампене. Створив новий тип жанрово-пейзажної картини: писав в основному невеликі зимові пейзажі в світлій сріблястій гамі з яскравими фігурками ковзанярів. Тонко передавав глибину простору, прозорий серпанок, створюваний вологим морозним повітрям.

«Сцена на льоду у вежі». 1610-15. Лондонська національна галерея


Родился Говерт ФЛИНК (25 января 1615, Клеве, Германия — 2 февраля 1660, Амстердам) — голландский живописец, известен как портретист, мастер исторической картины, один из художников Золотого века голландской живописи.

Поначалу был отдан отцом в подмастерья к портному, но из-за увлечения живописью отправлен в обучение к художнику Ламберту Якобсу, писавшему полотна исторического жанра. В 1633 Флинк едет в Амстердам, где поступил в мастерскую Рембрандта. Став в 1652 году гражданином Амстердама, Флинк в 1656 году женился на Софи ван дер Ховен, дочери одного из директоров Голландской Ост-Индской компании. Флинк стал известным в высших слоях общества, держал богатый дом, украшенный античными статуям и с богатой коллекцией гравюр.

Много лет Флинк постигает мастерство Рембрандта, следуя его стилю и приёмам. Первый период творчества Флинка считается самым лучшим. Он становится модным портретистом. В 1638 написана знаменитая работа «Исаак благословляет Иакова», которая хранится в музее Амстердама. Все эти картины написаны в лучших традициях школы Рембрандта. Так же на Флинка оказал влияние своей светской и декоративной манерой ван дер Гельст.

«Четыре командира гражданской стражи», 1642. Амстердамский музей

Известны групповые портреты кисти Флинка, в т.ч холст огромного размера, на котором изображено заключение Мюнстерского мирного договора с 19-ю фигурами в полный человеческий рост. Художник пишет много крупных аллегорических картин в торжественно-барочной манере. Лучшими произведениями Флинка в этом жанре считаются гигантские картины «Маний Курий Дентат предпочёл репу золоту» (1656) и «Молитва Соломона» (1658), написанные для новой амстердамской ратуши.

«Автопортрет», 1640 «Исаак благословляет Иакова», 1638, Амстердамский музей


Родился Помпео Джироламо БАТОНИ (25 января 1708, Лукка — 4 февраля 1787, Рим) — один из самых успешных итальянских живописцев XVIII века. Родоначальник парадного портрета в стилистике классицизма.

Родился в семье ювелира. Учился в Риме у местных художников. Уже в начале 1740-х годов у него не было недостатка в заказах на алтарные образы, мифологические, исторические и аллегорические картины, а в 1741 году он был принят в члены Академии Святого Луки. Слава портретиста привлекала в его мастерскую высшую аристократическую знать со всей Европы, ему заказывали портреты папы и монархи. Он был хранителем папских коллекций, а его дом сделался общественным и интеллектуальным центром. Искусство Батони не знало конфликтов с общественным вкусом и находило неизменное признание у современников. Благодаря изучению рафаэлевского наследия художественный язык Батони с течением времени становится ясным и строгим.

Батони создавал аллегорические картины, полотна на сюжеты из Священного писания, древней истории, пробовал свои силы во фреске. Благодаря Батони сложилась мода на так называемые «портреты гран-тура». Посещая Рим, британские путешественники не упускали случая заказать себе у Батони портреты, где художник их изображал в окружении древностей, руин и произведений искусства. Портреты во весь рост заказывали Батони и богатейшие вельможи Российской империи.

Творчество Батони в целом знаменует начало нового направления европейского стиля живописи — классицизма конца XVIII в. Безусловная заслуга Батони — то, что благодаря ему искусство отошло от чрезмерного маньеризма, присущего XVII в.

«Автопортрет», 1773-1774 Портрет Разумовского, приписываемый Помпео Баттони


Народився КАН СЕ ХВАН (25 січня 1713, Чінджу - 23 грудня 1791, Сеул) - корейський художник і каліграф кінця епохи Чосон.

Народився в південній частині Кореї. 1744 року оселився в місті Ансан, де провів 30 років. Він вступив до королівської служби у віці понад шістдесят років: у 1774 переїхав до столиці Кореї - Сеула, де жив до своєї смерті. У 1784 відвідав Пекін.

Кан Се Хван - учитель одного з найбільших корейських художників Танвона (Кім Хон До), який прославився як кращий художник династії Чосон, що зображав повсякденне життя. Як провідний діяч мистецтва Кан Се Хван спілкувався з багатьма художниками і письменниками, створюючи свій власний світ мистецтва, що охоплює поезію, каліграфію, живопис і критику.

«Автопортрет», 1782 «Альбом з уступами Тхечжона з Подорожі в Сонгдо», 1757


Родился Дэниел МАКЛАЙЗ (25 января 1806, Корк, Ирландия — 25 апреля 1870, Лондон) — ирландский и английский художник-портретист, представитель викторианского академизма, мастер исторического жанра, карикатурист и книжный иллюстратор.

Родился в семье сапожника. Учился в местной Школе искусств. В 1827 году отправился обучаться в Лондон, где успешно поступил в Школу искусств (училище) при Королевской Академии, в выставках которой регулярно участвовал с 1829 года. В 1840 стал академиком, а в 1866 отклонил предложение на президентство в Королевской Академии художеств. Художник принадлежал к творческому поколению, предшествующему прерафаэлитам, но разделял некоторые их идеи. Первоначально Маклайз был известен как портретист, однако вскоре приобрёл весомую репутацию на поприще больших жанровых полотен на исторические и литературные тематические сюжеты. В 1858 году Маклайзу было поручено выполнить две фресковые росписи в Палате Лордов на темы недавней истории: «Встреча Веллингтона и Блюхера при Ватерлоо» и «Смерть Нельсона при Трафальгаре». Одной из наиболее известных работ художника является «Портрет Чарльза Диккенса», с которым Малайз имел близкую дружбу.

«Портрет Чарльза Диккенса», 1839


Опанас Юхимович РОКАЧЕВСЬКИЙ (1830, м Рославль Смоленської губернії - 25 січня 1901, Київ) - популярний російський і український живописець 19-го століття. Академік. Включений в неофіційний список 100 кращих художників України.

Народився в небагатій міщанській родині. Перші художні навички отримав у приватній художній школі в Смоленську. У 1852 році без будь-яких коштів, сподіваючись тільки на свої здібності, він відправляється до Петербурга, де стає учнем Імператорської Академії мистецтв. Навчався Афанасій в класі історичного живописця професора Ф. Бруні, що стояв в ті роки на чолі російського академізму. Від свого вчителя молодий живописець, який не став новатором у мистецтві, перейняв добротні академічні традиції.

У 1857 році Рокачевський закінчує Академію зі званням некласного художника і повертається в Рославль. У 1860 році він представив на Академічній виставці "Портрет матері", який отримав високу оцінку публіки і критики. За цю роботу Рокачевський був удостоєний звання академіка живопису одночасно з Тарасом Шевченком.

У 1863 році разом з сім'єю Опанас Юхимович переїхав до Києва, де заробляв на життя виконанням замовних робіт і писанням ікон. Журнал "Мистецькі новини" писав через двадцять років: «У Києві майже немає художників, і художні заняття майже повсюдно відсутні в публіці ... З художників, що тут живуть, понад інших виділяється Рокачевський О. Ю., хороший портретист, якого обставини змушують займатися переважно замовленнями для церков і т. п. Портретів йому доводиться писати хіба два - три на рік. І треба дивуватися, як ця людина зовсім не загинула в чужому мистецтву середовищі, все ще намагається не відстати від сучасних прагнень і залишається ще артистом в душі».

Опанас Юхимович продовжував регулярно брати участь своїми роботами в Академічних виставках. Але Рокачевський отримав визнання в Києві не тільки як портретист. Великою його заслугою було те, що при Києво-Печерській лаврі їм була заснована загальнодоступна малювальна школа, в якій він був також і викладачем, передаючи свою багату техніку художникам-початківцям.

Нечисленні картини Опанаса Рокачевського, які вціліли до нашого часу, зберігаються в музеях Дніпра та Києва, Мінська, Смоленська і Москви, а також на батьківщині - у Рославлі.

«Портрет дочки художника», 1860


Родился Иван Иванович ШИШКИН (25 января 1832, Елабуга – 20 марта 1898, Петербург) – русский художник-пейзажист и гравер.

Академик (1865), профессор (1873), руководитель пейзажной мастерской (1894–1895) Академии художеств. Член-учредитель Товарищества передвижных художественных выставок.

Происходил из древней вятской фамилии Шишкиных, был сыном купца. Учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества (1852–1856), продолжил своё образование в Петербургской Академии Художеств (1856–1865) у профессора С. М. Воробьёва. За успехи в учебе был отмечен серебряными и золотыми медалями и пенсионной поездкой в Германию и Швейцарию.

Был одним из лучших рисовальщиков. Много ездил по России, в своих картинах показал себя удивительным знатоком растительных форм, тонко воспроизводя отличительные черты различных видов деревьев, трав, кустарников, порой в ущерб общему замыслу. Художник с увлечением работает над широкими по размаху, эпическими по своему строю картинами, воспевающими просторы родной земли. В 1873 году академия возвела его в звание профессора за картину «Лесная глушь». Иван Шишкин умер скоропостижно, сидя за мольбертом и работая над новой картиной.

«Рожь». 1878. Третьяковская галерея, Москва

Одна из самых популярных работ, по которой широкая публика знает художника, «Утро в сосновом лесу». В действительности, над картиной работали два художника — Иван Шишкин и Константин Савицкий. Савицкий написал медведей, но коллекционер Павел Третьяков стёр его подпись, так что автором картины часто указывается один Шишкин.

«Утро в сосновом лесу». И. Шишкин, К. Савицкий, 1889


Родился Милош (Александр Васильевич) КОТАРБИНСКИЙ (25 января 1854, c. Чемерники, Люблинской губернии, Царства Польского — октябрь 1944,Гродзиск-Мазовецкий, Польша) — российский и польский живописец, певец, литературный критик, поэт и композитор, профессор.

Двоюродный брат известного художника Вильгельма Котарбинского. Учился живописи в Варшаве у Войцеха Герсона и Александра Каминского. С 1875 по 1882 годы он обучался в Императорской Академии художеств в Санкт-Петербурге под руководством М. К. Клодта и П. П. Чистяковa. В 1881 году Котарбинский за картину «Прометей» был награждён золотой медалью второй степени.

После Академии отправился в заграничное турне, где в Риме продолжил повышать своё мастерство. Вернувшись в Польшу, работал учителем рисования и живописи в столичных школах, а позже профессором городской школы рисования в Варшаве. В последующие годы (1887—1891) — художник и иллюстратор в газетах и журналах Польши, был художественным руководителем журнала «Иллюстрированный еженедельник». В 1892—1912 гг. М. Котарбинский преподавал в основанной им частной художественной школе для женщин.

В 1902 ему было присвоено звание академика живописи. В 1905 он стал профессором Варшавской школы изящных искусств, а с 1923 — директором этого учебного заведения. Кроме того, занимался артистической критикой, пел в хоре «Лютня», писал песни, сказки, стихи и фрашки. М. Котарбинский является автором медали Независимости и Креста Независимости, утверждённых президентом Польши 7 ноября 1930 г.

Первоначально Милош Котарбинский был художником исторического жанра, позже писал пейзажи, иногда картины на религиозную тематику и фантастические сцены . Его ранние работы отражают влияние Яна Матейко.

«Данте и Вергилий»


Народився Феодосій Сафонович КОЗАЧИНСЬКИЙ (25 січня 1864, с.Глодоси Київської губ. (зараз – Кіровоградська обл.) – липень 1922, Єлисаветград) – український живописець, педагог, один з засновників кіровоградської школи живопису.

Народився в багатодітній сім'ї дячка. Вчився живопису вільним слухачем у Петербурзькій АХ у Іллі Рєпіна у 1882 – 1887 роках. Змушений був просити видати йому «свідоцтво про бідність», на підставі якого вручався безкоштовний білет на відвідування класів. Залишив Академію через відсутність середньої освіти та повне зубожіння. Співробітничав як ілюстратор у провідних видавництвах, робив малюнки для журналів «Нива», «Север», «Живописное обозрение» та ін.

У 1904 р. Козачинський повертається додому, працює учителем малювання та креслення Єлисаветградського земського реального училища, а з 1906 р. очолює вечірні рисувальні класи, випускниками яких стала ціла плеяда відомих художників: Олександр Осмьоркін, Петро Покаржевський, Амшей Нюренберг, Олександр Фойницький, Захар (Іссахар-Бер) Рибак та інші. У 1913 був співорганізатором 1-ої Єлисаветградської художньої виставки, де експонував понад 20 робіт. Заснував першу в місті картинну галерею у приміщенні Ремісничо-грамотного училища (зараз Будинок науки и техніки). В 1921 очолив відділ мистецтв Єлисаветградського природничо-історичного музею. Існують здогадки, що помер Феодосій Сафонович від голоду. Єлисаветградська газета «Червоний шлях» 12 липня 1922 р. написала: «На Петропавлівському кладовищі поховано художника академіка Феодосія Сафоновича Козачинського».

Відомо лише кілька творів художника, які зберігаються у Кіровоградському обласному художньому музеї, - пейзажі, портрети, жанрові сцени.

«Гімназистка», 1910


Родился Абрам Маркович БРАЗЕР (25 января 1892, Кишинев – 1942, Минск) – белорусский скульптор, график и живописец. Заслуженный деятель искусств Белоруссии (1940).

Окончил художественное училище в Кишиневе. В 1912–1916 годах стажировался в Париже, жил в знаменитом «Улье» («Ля Рюш»), где сблизился с Марком Шагалом, в 1912–1914 годах учился в парижской Национальной школе изящных искусств.

С 1918 г. поселился в Витебске, где занимался преподаванием, с 1923 жил в Минске. Большая персональная выставка Бразера открылась в июне 1941 года, за несколько дней до начала Великой Отечественной войны. Все работы художника, представленные на этой выставке, были уничтожены гитлеровцами после захвата города, а сам он вместе с семьёй в марте 1942 года расстрелян в минском гетто.

Уцелевшие работы Бразера (портрет Ю. М. Пэна, 1921; бюст С. М. Михоэлса, 1926 и другие) хранятся в Национальном художественном музее Республики Беларусь в Минске.

«Автопортрет». 1939 «Портрет Ю.М. Пэна». 1921



Народився Джозеф СОЛМАН (25 січня 1909, Вітебськ, Російська імперія - 16 квiтня 2008, Нью-Йорк) - один з провідних представників американського експресіонізму.

Син єврейського кравця Натана Солмана. Коли хлопчикові було три роки, його родина емігрувала до США. Джозеф вже в ранньому віці хотів бути художником і непогано малював. Згадуючи своє дитинство, він жартівливо зауважував: «Моя мати казала, що я робив начерки навіть тоді, коли ще повзав». Згодом юнак відвідував заняття в Лізі студентів, а також навчався в Національній художній академії. Пізніше закінчив Нью-Йоркську Національну Академію дизайну.

У 1934 році Солман організував свою першу персональну виставку. У творах, представлених на ній, багато хто побачив вплив французького художника-модерніста Жоржа Руо. У 1935 році Солман і Марк Ротко заснували групу прогресивних експресіоністів «Десять», в яку також входили Адольф Готтліб, Луїс Шанкер, Ілля Болотовський та інші відомі художники. У своїй творчості, яка охоплює майже вісім десятиліть, Джозеф Солман захоплювався соціальним реалізмом і кубізмом, експресіонізмом і абстракціонізмом. Писав олією, гуашшю та аквареллю, займався монотипією. Найбільше відомий як портретист, Солман також писав натюрморти, пейзажі, інтер'єрні композиції, працював в інших жанрах. Єдиною константою в його творчості була фігуративність. Мистецтво Джозефа Солмана вважається «національним скарбом»; його називають «людиною-легендою в американському мистецтві XX століття» («Washington Post», 1999).

«Метро»


Народилася Діна ВЕРНІ (уроджена Діна Яківна Айбіндер, 25 січня 1919, Кишинів, Румунія - 20 сiчня 2009, Париж) - французька натурниця і галеристка, мистецтвознавець, муза скульптора Арістіда Майоля. Кавалер ордена Почесного легіону (1991).

Діна Айбіндер народилася в музичній єврейській родині в Кишиневі - її батько був піаністом, мати - музикантом, тітка - оперною співачкою. У 1925 році сім'я залишила Румунію і через Одесу, Варшаву і Берлін перебралася в Париж. Коли Діні було 15 років, вона стала улюбленою моделлю знаменитого скульптора - 73-річного Арістіда Майоля. Він зображав її у вигляді різноманітних ню в бронзі, мармурі та інших матеріалах (композиції «Річка», «Повітря», «Гармонія» та безліч інших) і завдяки цій творчій співдружності знову почав малювати. Діна позувала також Матіссу, Боннару і Дюфі, головним чином під час канікул від навчання в Паризькому університеті. Була знайома з Бретоном, Дюшаном, С. Поляковим, С. Шаршуном; знімалася в кіно разом з Жаном-Луї Барро і Бернаром Бліє. Виступала в естрадному колективі «Жовтень», яким керував Жак Превер. У 1938 році вийшла заміж за початківця-кінооператора Сашу Верні.

Діна Верні (Айбіндер) і Арістід Майоль, 1930-і рр.

У роки Другої світової війни Діна Верні брала участь в русі Опору, була арештована французькою поліцією і звільнена при втручанні Майоля. Знову була арештована в Парижі в 1943 році, на цей раз - гестапо, провела у в'язниці шість місяців, поки Майоль знову домігся її звільнення.

27 вересня 1944 року Майоль загинув в автокатастрофі, все своє майно і всі свої колекції він заповів їй. Діна Верні стає власницею галереї в Парижі, однією з найбільш процвітаючих. Протягом усього життя Діна Верні займалася пропагандою творчості Майоля, яка увінчалася 1995 року відкриттям музею Майоля - «Фонду Діни Верні», який, крім робіт Майоля (а також колекції «наївних художників» і радянських нонконформістів) в постійній експозиції, відрізняється виключно високим рівнем виставок. 18 скульптур Майоля були нею передані в дар французькому уряду з умовою їх розміщення в садах Тюїльрі (згодом вона передала ще дві скульптури).

Діна Верні - співавтор численних альбомів і каталогів сучасних художників. Відома також як колекціонер антикварних ляльок. У неї була велика колекція лялькової мініатюри, аксесуарів, лялькових будинків, кімнат, карет і візків, а також рідкісних ляльок виробництва Франції та Німеччини кінця XIX - початку XX століття. Її колекція визнана однією з кращих в світі, перш за все за своїм художнім рівнем.



Народився Білл ВІОЛА (25 січня 1951, штат Нью-Йорк) - сучасний американський художник, що працює в жанрі відеоарт, якого називають «Караваджо епохи хай-тек» і «Рембрандт відеоарту».

У Сіракузькому університеті отримав ступінь бакалавра (а в 1995 - і доктора) витончених мистецтв. Там само були виставлені його перші роботи. Після закінчення навчання Віола захоплюється музикою, потім їде до Італії. У 1970-ті художник багато подорожує, відвідує Соломонові Острови, Індонезію, Австралію, Японію, цікавиться традиційним мистецтвом і східною містикою, одружується на австралійці. Нарешті, Віола повертається в США, де до нього поступово приходить спочатку американське, а потім і світове визнання. Зараз його роботи виставлені в кращих музеях земної кулі.

Стиль Віоли досить еклектичний, він запозичує мотиви європейського Ренесансу, мусульманського і буддійського мистецтва. Основна проблематика - емоційні стани людини, час, межі буття і небуття, мистецтва і життя. Активно використовуються світло, колір, музика. Найбільш відомі роботи і серії - «Five Angels for the Millennium», «Nantes Triptych», «Raft», «Passions».

Відеоінсталяція "Мученики" в соборі Св. Павла

У 2014 році Віола відкрив в соборі Св. Павла постійну відеоінсталяцію "Мученики". Чотири плазмових екранах - відсилання до форми середньовічного полиптиха - розташовані за головним вівтарем, в південному бічному нефі, і показують "тих, хто гине від чотирьох стихій мучеників".

«Пристрасті» (The Passions)