24 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

24 ноября

Ніколас МАС (хрещений у січні 1634, Дордрехт - похований 24 листопада 1693, Амстердам) - голландський художник, знаменитий своїми портретами і жанровими сценами, один з останніх представників Золотого століття голландського живопису.

Народився в родині багатого купця. Ймовірно, почав вчитися живопису в Дордрехті. Близько 1648 приїхав в Амстердам і вступив учнем в майстерню Рембрандта, де залишався до 1653 року. Його ранні полотна, що зображують жанрові сцени в темно-червоних тонах, настільки нагадують картини Рембрандта того ж часу, що в кількох випадках роботи Маса в різних музеях були приписані Рембрандту.

1653 року Ніколас Мас повернувся до Дордрехта і відкрив власну майстерню. Вершиною його творчості вважається період від 1655 до 1665 року, коли він в основному зображував жанрові сцени, що відбуваються в прохідних кімнатах з вікнами. Цей аспект його творчості вплинув на художників делфтської школи, особливо на Яна Вермера і Пітера де Гоха, для яких інтер'єри з бічним світлом з вікон стали основним мотивом творчості. Улюбленим сюжетом творів Маса цього періоду були старі жінки, що читають, моляться або сплять.

У 1673 році Мас переїхав в Амстердам, де і жив до самої смерті. Ще у 1660-і роки він відійшов від стилю Рембрандта і почав писати портрети в яскравих тонах, ближче до стилю ван Дейка, що мали великий успіх.

«Автопортрет» «Стара жінка, що молиться», Рейксмюзеум, Амстердам


Народився Франц ван МІРІС Молодший (24 листопада 1689, Лейден - 22 жовтня 1763, Лейден) - голландський живописець і графік.

Франц ван Міріс займався переважно жанровим і портретним живописом. Навчався малюнку у свого батька, художника Віллема ван Міріса, сина відомого живописця Франца ван Міріса Старшого. Як і його батько і дід, Франц ван Міріс Молодший писав свої твори в традиціях створеної Герардом Доу лейденської академічної школи живопису, будучи значно нижче їх відносно таланту.

«Бакалійниця», 1715


Родился Питер СНАЕРС (24 ноября 1592, Антверпен — ок. 1667, Брюссель) — фламандский художник-баталист эпохи барокко.

Ученик Себастьяна Вранкса (1573—1647), являвшегося в Нидерландах основоположником батальной живописи. В 1613 стал членом гильдии художников св. Лукаса и женился на племяннице живописца Корнелиса Схюта. В 1628 стал придворным художником в Брюсселе и учителем Адама ван дер Мейлена. Был придворным батальным живописцем дома Габсбургов, изображая победы имперских войск, при этом ни разу не присутствуя при каком-либо сражении.

Кисти П. Снайерса принадлежат большие циклы работ о ведении боевых действий, которые он создал по заказу испанского королевского двора, эрцгерцога Леопольда Вильгельма, графа Бонавентуры де Бюкуа и др. Художнику принадлежала большая мастерская со многими помощниками, так как в одиночку ему было невозможно выполнить эти огромные заказы на гигантские серии монументальных полотен.

Антонис ван Дейк. «Портрет Питера Снайерса» «Битва у Белой Горы в 1620 году»


Родился Григорий Григорьевич ЧЕРНЕЦОВ (24 ноября 1802, с. Лух, Костромской губ. — 8 июня 1865, Санкт-Петербург) — один из братьев Чернецовых, академик пейзажной живописи.

Родился в семье мещанина. Первые художественные навыки получил от старшего брата Евграфа. Уже в детстве обнаруживал большие способности к рисованию, но из-за недостатка средств не смог поступить в Академию художеств. При поддержке Общества поощрения художников в 1819 году Чернецов стал посещать классы Академии в качестве постороннего ученика. Он обучался сначала у А. Г. Варнека, а затем у М. Воробьева, был удостоен в 1825 серебряной медали первого достоинства. В 1826 году Чернецов представил вид Военной Галереи и пейзаж, писанный с натуры, за что и получил золотую медаль второго достоинства и признан художником XIV класса. В 1831 году Григорий был удостоен звания академика за исполненную, по назначению Академии, картину, изображающую вид в окрестностях Петербурга.

Вместе со своим братом Никанором, он много путешествовал по России, в 1840 году отправился в Италию, а оттуда в Египет, Палестину и Европейскую Турцию, откуда вернулся лишь в 1844 году. Подобное же путешествие Григорий Чернецов совершил в 1846—1849 за казенный счет в Италию. В своих путешествиях Чернецовы срисовывали все достойное внимания. Рисунки их служили им в дальнейшем темами для картин. За альбом видов Палестины им назначена была Академиею Художеств награда в 1000 рублей. Г.Г. Чернецов носил звание придворного живописца и получал содержание от Кабинета Его Величества.

«Пушкин, Крылов, Жуковский и Гнедич в Летнем саду», 1832


Народилася Марія Костянтинівна БАШКИРЦЕВА (24 листопада 1858, Гавронці, Полтавський повіт, Полтавська губернія - 31 жовтня 1884, Париж) - французька художниця родом з України, автор знаменитого «Щоденника».

Називають різні дати народження художниці - 24 листопада 1858 року або 11 листопада 1860-го. Марія Башкирцева народилася в маєтку Гавронці (Гайворонці) недалеко від Полтави, в родині місцевого очільника дворянства Костянтина Башкирцева і Марії Бабаніної. Дитинство Марії пройшло в селі Черняківка на Полтавщині. Після розлучення мати забирає 12-річну Марію в Європу. У дівчини виявляють туберкульоз, і вона багато часу проводить в Ніцці (зараз у цьому місті є вулиця Марії Башкирцевої). З 12 років і до смерті Марія веде французькою мовою щоденник (105 зошитів), що став згодом знаменитим і неодноразово був перекладений на багато мов. На початку XX століття ця книга була дуже популярна в Росії, а найвідомішою прихильницею творчості і особистості Башкирцевої була поетеса Марина Цвєтаєва.

«В студії. (Майстерня Жюліана)», 1881. Дніпропетровський художній музей

Марія була щедро обдарованою людиною: мала величезні музичні здібності, літературний дар, але вибрала вона живопис. Марія займається в Парижі в Академії Жюліана. Як художниця була під впливом творчості живописця Ж. Бастьєн-Лепажа. Майстер жанрового і портретного живопису. Отримувала призи на виставках, у захваті від її робіт були французькі газети та журнали. Її творчість високо цінували Анатоль Франс та Еміль Золя.

«Зустріч», 1884

Буваючи вдома, на Полтавщині, Башкирцева мріє створити цикл українських робіт. Та смерть зруйнувала всі її плани: Марія Башкирцева померла від туберкульозу у віці 25 років. Похована в Парижі, на цвинтарі Пассі. У мавзолеї Марії Башкирцевої, побудованому Емілем Бастьєн-Лепажем, зберігаються деякі картини Башкирцевої, в тому числі одна з її останніх робіт «Святі дружини», її мольберт, меблі, скульптура. Мопассан, з яким Марія листувалася, відвідавши її могилу, сказав: «Це була єдина троянда в моєму житті, чий шлях я усипав би трояндами, знаючи, що він буде такий яскравий і такий короткий!».

«Весна», 1884

Після смерті художниці деякі її роботи закупили музеї, як от Люксембурський, деякі картини залишились у Луврі. У 1908 році мати Башкирцевої передала в музей Олександра III (за радянських часів - Російський музей) велику колекцію робіт Марії. Згодом більша їх частина була передана в різні музеї. Під час евакуації Харківської картинної галереї в 1941 році безслідно зникли 66 полотен Башкирцевої. Сьогодні в музеях України є тільки три її картини: в Харкові, Дніпропетровську та Сумах.

«Автопортрет з палітрою», 1880 «Дощова парасолька», 1883


Родился Анри ТУЛУЗ-ЛОТРЕК (24 ноября 1864, Альби — 9 сентября 1901, замок Мальроме, Жиронда) — французский художник-постимпрессионист из графского рода Тулуз-Лотреков, мастер графики и рекламного плаката.

Первые годы жизни художника прошли в семейном поместье в городе Альби. В возрасте 13 лет Анри, вставая с кресла, ломает бедренную кость левой ноги. В августе 1879 года Тулуз-Лотрек падает в канаву и получает перелом правой ноги. После этого случая его ноги прекратили расти и оставались длиной 70 сантиметров на протяжении всей жизни художника. Семья с трудом перенесла несчастье — Анри, единственному сыну в знатном аристократическом роду, был преграждён путь в военные, также он не мог присутствовать на балах и выезжать на охоту. Свой маленький рост (152 см) художник компенсировал потрясающим чувством юмора.

«Салон на улице Мулен»

Тулуз-Лотрек вдохновлялся искусством импрессионистов, в особенности творчеством Поля Сезанна, Эдгара Дега, и японскими гравюрами. В 1882 году приехал в Париж, а в 1884 обосновался на Монмартре, где прожил до конца своих дней. Он одним из первых всерьёз занялся рисованием афиш (литографией). Часто рисовал проституток и жизнь монмартрских кабаре, вёл соответствующий образ жизни, был известным ценителем алкоголя. За свою творческую жизнь, которая длилась меньше 20 лет, Тулуз-Лотрек создал 737 картин, 275 акварелей, 363 гравюры и плаката, 5084 рисунков, несколько керамик и витражей. Умер художник от алкоголизма и сифилиса в родовом замке на руках матери, не дожив до 37 лет. Признание к Лотреку пришло через несколько лет после его смерти.

Портрет работы Джованни Болдини «Ла Гулю с двумя подругами в Мулен Руже», 1892


Родился Виктор Дмитриевич ЗАМИРАЙЛО (24 ноября 1868, Черкассы — 2 октября 1939, Петергоф, Ленинград) — график, живописец, театральный художник.

Обучался в Киевской рисовальной школе Н. И. Мурашко. В Киеве он помогал Михаилу Врубелю при реставрации фресок Кирилловской церкви и Виктору Васнецову, исполняя надписи и орнаменты для его росписей во Владимирском соборе. Переехав в Москву, он некоторое время продолжал работать с Васнецовым. Затем переехал в Санкт-Петербург (1904), где сошёлся с художниками объединения «Мир искусства». Был активным участником различных выставок. В. Д. Замирайло иллюстрировал издания сочинений Лермонтова (1914—1916), а также «Дон Кихот» М. Сервантеса, «Путешествия Гулливера» Дж. Свифта и множество других книг. В 1925—1929 годах он преподавал в ленинградском ВХУТЕИНе. Умер художник в Петергофе, в доме престарелых, после тяжёлой болезни — ослепший и забытый всеми.

Искусствовед В. В. Воинов писал о творчестве В. Д. Замирайло: «…сны, почти подсознательные грёзы, самые невероятные фантасмагории, роящиеся в голове, видит как острую реальность и именно так фиксирует их в своих многочисленных рисунках… всё фантастическое становится реально убедительным».

«Портрет», 1924


Родился Ксаверий ДУНИКОВСКИЙ (24 ноября 1875, Краков — 26 января 1964, Варшава) — польский скульптор и живописец.

С 1896 года учился в Академии изобразительных искусств в Кракове. Ученик Альфреда Дауна. Переселился в Варшаву, где был назначен на пост профессора варшавской Академии изобразительных искусств. В 1905 г. застрелил во время спора живописца Вацлава Павлишака, но арестован не был.

С 1910 года в Кракове, потом в Париже, один год служил во Французском Иностранном легионе. В 1922 году вернулся в Польшу и был назначен на пост профессора скульптуры варшавской Академии изобразительных искусств. До 1939 года создал множество монументальных скульптур, в том числе памятник президенту города Кракова Юзефу Дитлу (1936).

С 1940 года узник концлагеря Аушвиц. В 1945—1955 гг. профессор в Кракове, в 1955—1959 гг. в Варшаве, с 1959 года во Вроцлаве. Создал памятник освобождения варминско-мазурских земель (1954), памятник ІІІ Силезского восстания (1955), памятник солдату 1-й Армии Войска Польского (1963).

Портрет Фредерика Шопена


Народився Микола Григорович КРИЧЕВСЬКИЙ (24 листопада 1898, Харків - 11 вересня 1961, Париж) - український живописець, графік, театральний художник.

Старший син відомого українського художника і архітектора Василя Григоровича Кричевського, племінник знаменитого живописця Федора Григоровича Кричевського. Загальну освіту Микола отримав в Києві, живопису навчався у батька. Працював художником і актором в театрі М. Садовського, з яким восени 1919 виїхав в турне по Європі і залишився за кордоном. У 1928 році в Празі закінчив художню промислово-декоративну школу, також навчався в Українській студії пластичного мистецтва. У 1929 році переїхав до Парижа. Під час Другої світової війни добровольцем пішов на фронт як громадянин Франції; був нагороджений орденом Почесного легіону.

Микола Кричевський брав участь у виставках у Львові, Парижі, Варшаві, Празі, Брюсселі, Римі, Нью-Йорку і Монреалі. Створив 45 ілюстрацій пером і пензлем до французького перекладу «Тараса Бульби» М. Гоголя. У 1957-1961 писав за спогадами українські пейзажі. Прославився як аквареліст, майстер ліричного міського пейзажу (Париж, Венеція). Спадщина художника налічує близько 7 000 творів.

«Сена», 1957


Народилася Людмила Володимирівна БАЧУЛЕНЕ (24 листопада 1937, Запоріжжя) - дніпровський художник.

Закінчила Дніпропетровське державне художнє училище в 1957 році. Живописець, майстер гобелена. Член Національної спілки художників України від 1980 року. Основні твори: «Бувальщини про Куйок» (1972), «Закон тундри» (1973), гобелени - «Мерзлота» (1974), «Північний» (1975), «Ведмежий» (1976).



Народився Джим ВОРРЕН (24 листопада 1949 Лонг-Біч, Каліфорнія) - американський художник-ілюстратор комерційного спрямування. Працює в напрямку сюрреалізму.

Джим Уоррен називає себе художником-самоуком. Окремі навички він отримав, навчаючись в художньому класі середньої школи. Далі в коледжі він проходить курс живопису.

На картинах надає антропоморфні або зооморфні риси хвилям, морській піні, хмарам, скелям. Складає людські обличчя з елементів пейзажу. Звертається до міфологічним тем (фігури русалок, єдинорогів). Своє головне правило виражає в ідеї: «До біса правила... Малюй те, що тобі подобається».

Картина Воррена «Земля. Люби її або втратиш» була широко визнана критиками в 1990 році, неодноразово тиражувалася на обкладинках журналів, плакатах, рекламних щитах, футболках. З 1996 року пише серію портретів, які вийшли під назвою «Персоніфіковані картини». Портретовані моделі зображувалися серед фантастичних пейзажів, в оточенні незвичайних істот.



Народився Олег Анатолійович ЛАЗАРЕ́НКО (24 листопада 1961, Харків) – живописець, дизайнер. Заслужений художник України (2015). Обласна мистецька премія ім. В. Єрмилова (2001).

Закінчив Харківський художній інститут у 1983 (викладачі - А. Константинопольський, В. Чаус, М. Шапошников), стажувався у ВШ м. Галле (Німеччина, 1982). Працює у Харкові: 1985–96 – художник-конструктор ВНДІ технічної естетики; від 1996 – головний дизайнер-художник творчо-проектних фірм «Бусол», «Авторський стиль».

Основна галузь – станковий живопис у реалістичному стилі. Більшість пейзажів, портретів апостолів, святих, князів, іконописців, монахів написав в авторській техніці мозаїчного кольоропису. Об’єднавши дизайнерські методи створення форми в об’ємі з паперу та живописні експерименти на поверхні полотна, розробив техніку мозаїчної поліхромографії – технологію об’єднання клаптиків паперу, розмальоввних різними кольорами і зібраних у композиційні плями, вклеєних під високою температурою на полотно.

«Сорочинський ярмарок», 2009