24 июня -Музей українського живопису

24 июня

Народився Фердинанд БОЛЬ (24 червня 1616, Дордрехт — 24 серпня 1680, Амстердам, Нідерланди) — голландський художник, гравер і рисувальник.

Вважається, що він був учнем Якоба Кьойпа , який був у той час найвидатнішим і різнобічним художником в Дордрехті. Від 1631 до 1637 року був учнем Рембрандта. Багато картин художника у XIX столітті помилково приписувалися його наставнику. Боль, безумовно, був одним з найталановитіших учнів Рембрандта, і, кажуть, його улюбленцем. Покинув знаменитого наставника на початку 1640-х років, можливо, після смерті свого батька в 1641 році, коли успадкував від нього достатньо коштів, щоб почати свою власну справу.

«Керівники гільдії торговців вином Амстердама», 1663. Мюнхен, Стара пінакотека

Його ранні роботи, природно, були виконані в стилі Рембрандта. Лише в 1649 році, з першим великим замовленням на «Груповий портрет чотирьох регентів амстердамського Будинку прокажених» (Амстердам, Історичний музей), Боль почав виробляти свій індивідуальний стиль. У 1652 році став городянином Амстердама. Наступного року одружився на Елізабет Делл, чиї сімейні зв'язки з представниками Гільдії виноторговців і Адміралтейства Амстердама забезпечили йому престижні замовлення. Боль у свій час був главою Гільдії виноторговців, а також увійшов до числа художників, які були обрані для прикраси нової Ратуші за проектом Якоба Ван Кампена. У 1660-і роки був відомим художником, але після 1669 року втратив колишню популярність. На честь митця названо амстердамську вулицю — Ferdinand Bolstraat.

«Автопортрет», бл. 1669. Рейксмузей, Амстердам «Портрет математика», 1658. Лувр, Париж


Родился Мартин ван МАЙТЕНС (младший) (24 июня 1695, Стокгольм – 23 марта 1770, Вена) – австрийский художник-портретист.

Первые уроки живописи получил у своего отца – голландского художника Мартина Ван Майтенса, жившего в Швеции. Младший Майтенс совершенствовал свое мастерство в Лондоне, Париже и Вене, несколько лет работал в Италии, где его портретные миниатюры на эмали стали пользоваться успехом. Около 1730 года Майтенс начал писать картины масляными красками, тогда же поселился в Вене. Создал большое количество портретов местной аристократии и королевской семьи. В 1732 он стал придворным живописцем, а в 1759 был назначен директором Академии изобразительных искусств в Вене.

Кроме портретов во французском стиле Майтенс запечатлел все важнейшие государственные события Австро-Венгрии, в том числе коронации. Воспитал многих учеников и помощников, которые помогали ему при создании монументальных многофигурных полотен.

«Автопортрет», 1740 «Первое вручение ордена Св. Стефана»


Родился Давид де НОТЕР (24 июня 1818, Гент, Бельгия — 28 января 1892, Алжир) — бельгийский художник.

Его дед Питер-Франс де Нотер (1747—1830) был фламандским художником-пейзажистом. Отец Ян-Батист де Нотер (1786—1818) был художником и архитектором и учителем Давида.. Из семи детей де Нотера один из сыновей - Рафаэль-Фердинанд - также стал впоследствии художником.

Давид де Нотер рисовал натюрморты и интерьеры. Кроме этого делал гравюры, литографии и пастели. Де Нотер выставлялся в Кортрейке, Брюсселе и Лондоне, где получил несколько призов. В 1864 году жил в Париже, а в 1867 — в Ле-Везине. Участвовал во Всемирных парижских выставках 1855 и 1864 годов.

Натюрморт (1847). «На кухне» (1845)


Родился Ян Алоизий МАТЕЙКО (24 июня 1838, Краков – 1 ноября 1893, Краков) – знаменитый польский живописец, автор батальных и исторических полотен.

Учился в Школе изящных искусств в Кракове (1852–1858), Академии художеств в Мюнхене (1859) и Вене (1860). С 1860 работал в Кракове.

В юности Матейко интересовался историей, глубоко изучил старопольский костюм, детали исторического быта. Хотел стать религиозным живописцем. Неудача польского восстания 1863 года оставила тяжелую рану в душе художника, и Матейко решил посвятить себя исторической живописи, чтобы изобразить на полотне важнейшие вехи истории Польши, запечатлеть образы национальных героев. Некоторые известные картины Яна Матейко: «Станчик» (1862), «Проповедь Скарги» (1864), «Рейтан. Упадок Польши» (1866), «Люблинская уния» (1869), «Стефан Баторий под Псковом» (1871–1872), «Коперник. Разговор с Богом» (1873), «Смерть короля Пшемысла II» (1875), «Грюнвальдская битва» (1878), «Прусская дань» (1882), «Жанна д’Арк» (1886), «Костюшко под Рацлавицами» (1888), «Конституция 3 мая» (1891). В его огромных драматических полотнах историки отмечают ряд неточностей, а критики находят чрезмерный пафос и переизбыток мизансцен и историко-бытовых деталей. Матейко также писал портреты и пейзажи, создавал проекты витражей (по его картонам сделаны витражи кафедрального собора во Львове). Автор росписей помещений университета «Львовская Политехника».

Смерть Яна Матейко стала национальной трагедией. В последний путь художника провожал весь Краков – под пушечные залпы и удары Колокола Зикмунта. Картины Яна Матейко ныне являются гордостью Национального музея в Варшаве, Национального музея в Кракове, Львовской картинной галереи и других собраний.

«Автопортрет», 1892 «Коперник. Разговор с Богом», 1873


Родился Райму́ндо де МАДРАСО и Гарре́та (24 июня 1841, Рим — 1920, Версаль) — испанский художник, последователь академического классицизма с элементами реализма. Раймундо – представитель известной династии де Мадрасо, младший сын Федерико де Мадрасо-и-Кунц.

Обучался живописи у своего отца, Федерико Мадрасо, а также посещал Академию изящных искусств в Мадриде. После 1860 года проживал преимущественно в Париже, где учился у Леона Конье. Завершил свое обучение, копируя картины в музеях Лувра и Люксембурга.

Обладая большой наблюдательностью, чувством красок и артистическим вкусом, изображал сцены из испанской городской и народной жизни, но занимался также и портретной живописью. В картинах Раймундо Мадрасо чувствуется влияние рококо и японского искусства. Жанровые сцены, как и женские портреты художника, относят к ярким примерам остроумной и элегантной жанровой живописи, с мягкими тонами и деликатными позами. Художник изображает изысканный идеал аристократических кругов и буржуазии, показывая явь и иллюзии утонченной и чувственной жизни. Иногда картины Мадрасо называют «Парижским сералем» (в Турции сералем называли внутреннюю, женскую, часть дворца, то есть гарем).

Американские коллекционеры платили большие деньги за картины Мадрасо. Хорошая коллекция картин художника имеется в музее Прадо в Мадриде.

«Автопортрет» «Модель проказничает», около 1885.
Малага, музей баронессы Кармен Тиссен


Народився Ян СТАНІСЛАВСЬКИЙ (24 червня 1860, с. Вільшана Київської губ. - 6 січня 1907, Краків) - польський художник-пейзажист, представник модернізму. Був тісно пов'язаний з Україною.

Ян народився в сім'ї професора Харківського університету. Няня майбутнього художника була добре знайома з Тарасом Шевченком, хлопчик ріс під українські народні пісні. Ян навчався математики в Варшаві і Санкт-Петербурзі, але віддавав перевагу мистецтву. Займався в краківській Школі витончених мистецтв, потім - в Парижі під керівництвом художника Каролюс-Дюрана. Перебував під впливом творчості Клода Моне. Писав переважно пейзажі - яскраві, повні світла.

У Парижі Станіславський прожив десять років, але щоліта прагнув побувати в Україні, де черпав натхнення у рідних з дитинства картинах природи. У 1890-му його роботи вперше виставляються в паризькому Салоні, з'являються і перші покупці. Художник часто їздить на етюди до Італії.

Ян Станіславський був одним із засновників і активних учасників Товариства польських художників «Мистецтво» (Sztuka), секретарем Київського товариства художніх виставок. Від 1897 року - професор пейзажного живопису Школи (згодом - Академії) витончених мистецтв у Кракові. Був наставником українських художників-імпресіоністів, в тому числі Олександра Мурашка і Миколи Бурачека.

Олександр Мурашко.
«Портрет Яна Станіславського», 1905–1906
«Сапфіровий Дніпро», 1904


Народився Роберт ГЕНРІ (24 червня 1865, Цинциннаті, Огайо - 12 липня 1929, Нью-Йорк) — американський художник реалістичного напряму. Педагог. Відомий як ватажок так званих «нью-йоркських реалістів» і супротивників американського академізму. Один з основоположників Школи сміттєвих відер.

Навчався в Пенсільванській Академії витончених мистецтв. У 1888 Роберт Генрі їде в Париж, де відвідує Академію Жюліана і Академію красних мистецтв.

«Райдуга. Нормандія», 1902

У 1891 році художник повертається до Пенсільванії, де вступає в художню групу «Вісімка». Її члени, які виступали проти офіційного, академічного мистецтва, в 1908 році об'єдналися в групу, охрещену пізніше істориками мистецтва «школою сміттєвого відра» (Ashcan School). З неї вийшли такі прославлені майстри, як Стюарт Девіс, Артур Гарфілд Доув, Джозеф Стелла. Р. Генрі був провідним представником групи.

З 1909 року Роберт Генрі викладає в нью-йоркській Школі мистецтв. Потім відкриває власну художню школу, яку веде до 1912 року. У 1913 році Р. Генрі взяв участь в скандально відомій Арсенальній виставці. Від 1915 до 1928 року Генрі викладав на курсах Художньої студентської ліги в Нью-Йорку. Учні зібрали вислови Генрі в книзі «Дух мистецтва», яку називали своєю «художньої біблією».

«Сніг в Нью-Йорку», 1902


Родился Хуго СИМБЕРГ (24 июня 1873, Хамина — 12 июля 1917, Эхтяри) — финский художник и график, крупнейший представитель финского символизма.

Известен своими произведениями, представляющими многоплановые образы, жизнь и смерть, ангелов и чертей. Автор части росписей и витражей собора Иоанна Богослова в Тампере. Картина Симберга «Раненый ангел», является визитной карточкой северного символизма. Важное место в творчестве Симберга занимают пейзажи, которые, как правило, не передают реальные черты местности и в этом смысле являются воображаемыми.

«Весенний вечер в ледоход», 1897. Галерея Атенеум, Хельсинки

Родился в большой семье военного. В 1891 году поступил в выборгскую рисовальную школу любителей искусств, позже учился (1893—1895) в Художественной школе Финского художественного общества в Хельсинки. Не закончил ни одну из них, так как ему не понравилось преподавание. Решив получить образование самостоятельно, Хуго Симберг обратился к Аксели Галлен-Каллела, крупнейшему финскому художнику-символисту, и несколько лет периодически брал у него уроки. Ещё в 1895 году он испытал сильнейшее влияние Арнольда Бёклина, написав, что тот «является художником от Бога, и перед ним все должны склониться». Путешествовал по Европе, несколько лет работал в Париже.

Осенью 1896 года он впервые принял участие в Осенней выставке финских художников и представил несколько картин, получивших доброжелательные отзывы критики. Эти картины были выполнены в стиле, характерном для всего творчества Симберга, объединявшем символизм с фольклорными мотивами. Осенью 1902 года у художника случился серьёзный нервный срыв, и до весны 1903 года он лечился в больнице Каллио в Хельсинки. После выхода из больницы он создал самую известную свою картину, «Раненый ангел». Симберг не любил разъяснять символику своих произведений, и они остаются открытыми для интерпретаций.

«Автопортрет», 1907 «Раненый ангел», 1903. Галерея Атенеум, Хельсинки


Народився Іван КУЛЕЦЬ (24 червня 1880, м.Холоїв, нині Вузлове Радехівського району на Львівщині — 1952, Прага ) — український художник, провідний представник модерного мистецтва української діаспори. Професор, викладач живопису.

Початкову освіту здобув у польських школах — в Городку та Журавні; середню — у Львові. В період від 1904 по 1909 студіював у Краківській академії красних мистецтв. Його викладачами були професори Юзеф Унєжиський, Войцех Вайс, Ян Станіславський та Юліан Панькевич. Був прихильником кубізму.

У 1914 році перебрався до Праги. Через рік Іван Кулець як солдат австро-угорської армії працює військовим художником. Після війни, довідавшись, що рідний дім знищено, а батько помер унаслідок злигоднів (мати померла ще до війни), вирішив залишитись у Празі. Один із засновників Української студії пластичного мистецтва, де викладав живопис. Картини художника зберігаються в музеях Чехії, Словаччини та приватних колекціях.

«Автопортрет», 1910 «Лідійська жінка»


Народився Онуфрій Терентійович БІЗЮКОВ (24 червня 1897, Веліж Вітебської губернії — сучасна Смоленська область — 15 березня 1986, Київ) — український художник-пейзажист, портретист, учень Михайла Бойчука.

1918 року закінчив Миргородську художньо-промислову школу. В 1923–1930 роках навчався у Київському художньому інституті, де педагогом був Михайло Бойчук. Ще будучи студентом, брав участь в оформленні санаторію в Одесі, 1926 року — в оформленні Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерської Лаври. Разом з тим у 1920–1931 роках викладав малюнок і майстерність живопису в Київському художньому технікумі.

22 травня 1935 року його заарештовано — як послідовника «реакційної школи бойчукізму» та звинувачено в причетності до Української Військової Організації. На допитах відкинув всі звинувачення, в жовтні засуджений до трьох років таборів. 1939 року звільнився, дозвіл проживати отримав в Куйбишеві. Учасник Другої світової війни, після демобілізації повернувся до Києва. З 1940-х років працював в галузі станкового живопису. В 1960-х роках продовжував у своєму мистецтві традиції бойчукізму.

«Автопортрет», 1946 «Пиляри», 1930-1931. Національний художній музей України


Родился АЙ-МИЦУ (наст. имя Нитиро Исимура , 24 июня 1907, Мибу-тё, уезд Ямагата префектуры Хиросима — 19 января 1946, Шанхай) — японский художник.

1923 — учёба в школе Тэнсай в Осаке; начинает использовать имя Мицуро Айкава. 1924 — переезжает в Токио, посещает институт Тайхэй Ёгакай. 1926 — первый приз на 13-й выставке Ника-тэн (участвовал под именем Ай-Мицу). 1927 — вместе с Масао Цуруокой и другими художниками основывает общество Кёгенкай.

1938 — Первая премия за пейзажную живопись («Пейзаж с глазами») на 8-м конкурсе Докурицубидзюцу-кёкай (Независимой ассоциации художников). 1939 — сооснователь Бидзюцу-кёкай (Художественно-культурной ассоциации). 1940 — совместно с Сюнсукэ Мацумото, Сабуро Асо, Масао Цуруокой и другими создаёт Синдзингакай (Новую ассоциацию художников). 1944 — в конце Второй мировой войны тяжело заболел в Ухане. 1946 — умирает в Шанхае вследствие болезни.

Автопортрет, 1943 «Пейзаж с глазами», 1938


Родилась Вероника Геннадиевна ШЕВЧУК (24 июня 1958, Симферополь) – живописец, график, заслуженный художник АР Крым (1999).

Училась в Крымском художественном училище им. Н. С. Самокиша (1973–1977) и в Киевском художественном институте – мастерская профессоров, народных художников Украины В. И. Гурина и А. М. Лопухова (1977–1983); и училище, и институт окончила с отличием. С 1983 г. работала в Крымском художественном училище им. Н. С. Самокиша, с 2003 г. преподает в Таврическом гуманитарно-экологическом институте.

Вероника Шевчук работает в разнообразной технике: масло, темпера, акварель, перо и тушь. Создала несколько графических серий о Крыме. В последние годы она обратилась к технике письма акриловыми красками. Участница многочисленных выставок в Украине и за рубежом (более 70). За последние годы художницей проведено более 30 персональных выставок в Крыму, Украине, Франции.