24 марта -Музей українського живопису

24 марта

Родился Орест Адамович КИПРЕНСКИЙ (24 марта 1782, С.-Петербургская губ. – 17 октября 1836, Рим) – русский художник, мастер портрета.

Один из первых русских портретистов, профессор и советник Императорской Петербургской академии художеств, член Неаполитанской академии.

Будущий художник был внебрачным сыном помещика А. С. Дьяконова, который записал его в семью крепостного Адама Швальбе. Получив вольную, Орест в 1788 году был зачислен в Воспитательное училище при Петербургской Академии художеств под фамилией Кипренский. Учился он в Академии 15 лет, до 1803 года, затем 6 лет пребывал при ней пенсионером. В годы учебы у Кипренского проявился блестящий талант рисовальщика, свободно владеющего композицией и техникой живописи. В 1805 году за картину «Дмитрий Донской на Куликовом поле» художник получил золотую медаль 1-й степени.

«Дмитрий Донской на Куликовом поле», 1805. Холст, масло. 118 х 167. Русский музей

Но настоящее призвание Кипренский нашел в создании портретов своих современников. Он дебютировал в 1804 году работой «Портрет А. К. Швальбе», которую в Италии приняли за творение Рембрандта. В последующие годы из-под его кисти вышли десятки прекрасных работ, среди которых и знаменитый портрет А. С. Пушкина (1827). Александру Сергеевичу портрет понравился, он высоко оценил талант соотечественника:

Любимец моды легкокрылой,
Хоть не британец, не француз…

Правдиво передавая внешние черты своих моделей, художник сумел показать глубину их духовной культуры и живые человеческие чувства.

В 1816 году Кипренский уехал в Италию для изучения живописи старых мастеров. Здесь он часто обращался к аллегорическим и античным темам. Под ярким солнцем юга художник проработал шесть лет. В 1828 году он снова вернулся в Италию, чтобы остаться там навсегда.

«Автопортрет». 1828 «Портрет лейб-гусарского полковника Евграфа Владимировича Давыдова». 1809


Родился Фриц Людвиг фон ДАРДЕЛ (24 марта 1817, Невшатель, Швейцария – 27 мая 1901, Стокгольм) – шведский художник.

Родился в семье швейцарца Жоржа Александра фон Дарделя, получившего в 1810 году шведское дворянство, и его жены, шведской графини Хедвиги Софии Шарлотты Амалии Левенгаупт . В возрасте шестнадцати лет Фриц становится курсантом артиллерийского полка в Швеции. В 1837 году ему присваивается звание лейтенанта королевской гвардии. Учился в Париже у известных живописцев Леона Конье и Эжена Луи Лами. В 1862 году Дардел становится членом Шведской королевской академии художеств. В этот же период Фриц выполняет серию из 36 работ, изображающих солдат в мундирах шведских и норвежских войск. Этот альбом в виде литографий был опубликован в Париже в 1861-1863 годах издателем Лемерсье.

Фриц Людвиг фон Дардел, как художник, был известен, прежде всего, благодаря своим многочисленным альбомам карикатур, изображающим жизнь шведского двора и высшего света во время правления Карла XV. Дардел играл огромную роль и в художественной жизни Швеции. Став членом Академии художеств в 1862 году, художник уже в 1864 году избирается ее президентом. Несколько лет спустя он избирается президентом Комитета управления Национального музея и в этой должности работает с 1867 по 1892 год. Кроме того, Дардел являлся членом жюри нескольких художественных выставок в Европе и в Филадельфии в 1876 году.

«Королевский дворец в Стокгольме. Зима», 1848


Народився Ярослав Васильович ПСТРАК (24 березня 1878, містечко Гвіздець, Коломийський район, Івано-Франківська область — 16 березня 1916, Харків) — український живописець і графік.

Батько Ярослава був скульптором і різьбярем по дереву, мав спеціальну освіту. Мати — Вінцента Левицька — сестра художника Миколи Левицького — походила з Буковини. 1879 року родина Пстраків переїхала до Коломиї. Батькові було важко забезпечити велику сім'ю із семи осіб. Тому в домі завжди панували нестатки. Малювати Ярослав почав з п'яти років, отримавши перші уроки від батька, а потім у Коломийській гімназії від вчителя малювання Валеріана Крицінського. Захоплення малюванням не пішло хлопцю на користь: за карикатури на вчителів і погане навчання його виключили з гімназії. Частими гостями у батьківському домі були відомі художники Микола Левицький, Корнило Устиянович та ін. Часті поїздки з батьком у гірські села дали багатий матеріал для акварелей, які вже тоді мали успіх серед любителів мистецтва. Але невдовзі родину спіткала катастрофа: за борги дім Пстраків конфіскували, батько покинув родину, а мати не перенесла горя й померла. П'ятеро дітей залишились сиротами.

1895 року за допомогою меценатів талановитий юнак потрапив у Мюнхен до академії мистецтв. Молодий художник старанно оволодівав техніками живопису, особливо він цікавиться портретним жанром. У 1899 році Ярослав повернувся до Львова. У цей час у Львові Пстрака знають як портретиста, автора жанрових сцен й ілюстратора журналів і гумористично-сатиричних видань. Також художник розписав кілька церков на Гуцульщині. У селі Ільці розписав церкву спільно з художником Осипом Куриласом. Розписи ці збереглися до нашого часу. Пстрак писав портрети селян, побутові сцени, місцеві краєвиди. Він зробив ілюстрації до повістей Миколи Гоголя, Івана Франка та інших письменників.

« Обливаний понеділок»

Упродовж усієї творчої діяльності Пстрак працював над пейзажами рідного Прикарпаття. Особливо багато у художника пейзажів з пам'ятками архітектури. У ряді картин Пстрак відтворює архітектурні пам'ятки Львова. Серед них — «Вид на вулицю Руську», «Львівський оперний театр», «Вид на вежу Корняктів, костьол кармелітів і вежу Львівської ратуші» тощо. Багато робіт Пстрака (за деякими оцінками їх понад 120) репродукуються на кольорових листівках масовими тиражами, в тому числі портрет Тараса Шевченка, написаний до 100-річчя з дня народження Кобзаря.

Широка популярність Пстрака не врятувала його від матеріальних нестатків. Перша світова війна і злидні остаточно підірвали його здоров'я. Почався прогресуючий розлад нервової системи. Виснажений хворобою і голодом, художник наприкінці 1915 року їде до Харкова, де його влаштовують у військовий шпиталь. Там навесні 1916 року Пстрак і помер.

«Автопортрет» «Гуцул з люлькою»


Народився Хорхе Гонсалес КАМАРЕНА (24 березня 1908, Гвадалахара, Халіско — 24 травня 1980, Мехіко) — мексиканський художник і скульптор 20 ст.

Хорхе Камарена 1922 року влаштувався в Академію Сан Карлос, де отримав художню освіту. Був серед учнів мистецтвознавця і художника доктора Атля (справжнє ім'я якого Герардо Мурільйо). Заклик доктора Атля до молодих митців створити нове, монументальне мистецтво Мексики на зразок ренесансної Італії сприйняв і згодом звернувся до стінописів. Його вважають представником другої генрації художників-муралістів Мексики. Працював над створенням власних пігментів для станкових і монументальних робіт, виходячи з досвіду і технології ацтекських художників.

«Презентація Латинської Америки», Будинок мистецтв, університет Консепсьон, Чилі

Працював ілюстратором для періодичних видань. Серед станкової творів митця — близько двох тисяч картин. Творчий доробок митця зберігає низка приватних зібрань і державних музеїв. 1970 року отримав Національний приз в галузі мистецтв.

«Жінка з косами»


Народився Тимофій Андрійович ЛЯЩУК (24 березня 1930, с. Оболонь Семенівського району, Полтавська область) - український художник, графік, педагог. Професор (1978), заслужений діяч мистецтв УРСР (1969).

У 1946 році вступив до Київської художньої школи ім. Т. Шевченка, навчався у О.Яблонської та Є.Волобуєва. У 1957 закінчив Київський державний художній інститут (майстерня В. Kасіяна). У 1964 році очолив майстерню плакатного мистецтва в КДХІ, де працював до 1994 року. Був відомий як майстер плакатного мистецтва, працював також в інших жанрах - від ілюстрацій до монументального мистецтва.

Роботи художника Т. Лящука знаходяться зараз у Вінницькому, Волинському, Полтавському та Запорізькому краєзнавчих музеях, художніх музеях Донецька, Запоріжжя, Краматорська, Львова, Одеси, Севастополя, Харкова та Черкас.



24 березня 1935 року було урочисто відкрито пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку в Харкові — українському поетові, письменнику, митцю і мислителю.Це один з найкращих зразків монументальної Шевченкіани у світі.

Автори пам'ятника — скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Загальна висота монумента — понад 16 метрів., статуї Тараса Шевченка — 5,5 метрів. Художній стиль монумента можна визначити як соцреалізм, трактування особистості Тараса Шевченка так само є радянським — як ідейного борця за щастя простого люду, поета-революціонера.

Пам'ятник являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста — вулиці Сумської.

На постаменті по спиралі розмістились 16 статуй, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів — від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до велично-мажорної групи, що є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України». Фігури, що оточують п'єдестал, — вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька.


Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена динаміки — і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядається готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість. Погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого.



Народився Леонід Іларіонович КАЛИТА́ (24 березня 1942, с-ще Верхівцеве, нині місто Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл.) – живописець. Живе і працює в Кам’янському Дніпропетровської області.

Закінчив Ленінградське художнє училище ще ім..В.Сєрова у 1970 (викладачі - В. Матвєєв, С. Стеблянський). Працював у Дніпропетровській філії Художнього фонду України, а також у Німеччині (1978–1981). Член Національної спілки художників України від 1994 р. Учасник вітчизняних і закордонних мистецьких виставок від 1971. Станкові живописні полотна Леоніда Калити переважно абстрактрактного характеру, побудовані на контрастних зіставленнях насичених кольорових плям та об’ємно-просторових форм. У напівабстрактних пейзажах досягає кольорової експресії. Створює ікони, розписує православні храми. Окремі роботи зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї.

Твори: «Старе місто» (1982), «Осінь», «Простір» (обидва - 1993), «Місячна засмага» (1994), «Руйнація» (2007), «Гірська річка», «Тепла імпровізація» (обидва – 2008).

«Руйнація», 2007


Народився Олексій Тимофійович ШЕВЧУК (24 березня 1954, Вінниця) - живописець. Заслужений художник України (2013). Заслужений художник АР Крим.

Навчався в художній школі і Сімферопольському художньому училищі імені Миколи Самокиша. Закінчив Київський державний художній інститут (1983). Член Національної спілки художників України з 1986 року. Живе і працює в Ялті. Протягом 15-ти років Олексій Тимофійович викладав у Сімферопольському художньому училищі імені М.Самокиша. Художник працює в різних техніках - акрил, олія, акварель і пастель. Основні твори: «Проводи на фронт» (1983), «Реквієм акторам Кримського драматичного театру» (1984), диптих «Пам'ять» (1985), диптих «Не допустимо» (1985).