24 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

24 февраля

Крещён Уильям ДОБСОН (крещён 24 февраля 1611 — похоронен 28 октября 1646) — один из первых значительных английских художников.

Родился в семье художника-декоратора и был отдан в учение Уильяму Пику. Вероятно, позже он работал в мастерской художника Френсиса Клейна. Добсон, как предполагают исследователи, имел доступ к королевской коллекции живописи и копировал произведения Тициана и Антониса Ван Дейка, придворного художника короля Карла I. По легенде, Ван Дейк сам открыл Добсона, когда увидел картину молодого художника в окне одной лондонской лавки. Однако достоверно неизвестно, как Добсон попал ко двору короля и получил заказы на исполнение портретов его самого, его сыновей и придворных.

В 1630-х годах Добсон уже был самостоятельным художником, а после смерти Ван Дейка в 1641 году занял его место придворного живописца. Во время гражданской войны в Англии художник работал в роялистском центре — Оксфорде, где создал множество портретов кавалеров — сторонников короля Англии.

Сохранилось около шестидесяти работ художника, в основном это поясные портреты, выполненные с 1642 года. Сочные мазки в его ранних картинах позднее уступили место более лёгким, прозрачным, возможно, из-за нехватки материала в последний период работы в Оксфорде. После взятия Оксфорда сторонниками парламента в июне 1646 года Добсон вернулся в Лондон. Он остался без покровительства и средств к существованию, был на короткое время заключён в тюрьму за долги и умер в нищете в возрасте тридцати шести лет.

«Портрет жены художника Джудит»


Народився Донато КРЕТІ (24 лютого 1671, Кремона —31 січня 1749, Болонья) — італійський художник перехідної доби від пізнього бароко до рококо.

Походив з художньої родини. Його батько був художником-декоратором, а мати доводилася сестрою жінки-художниці Маргеріти Каффі, яка створювала квіткові натюрморти. 1673 року родина перебралась на житло у Болонью. Художні здібності хлопця були помічені і його влаштували на навчання в майстерню художника Джорджо Рапаріні, а потім - Лоренцо Пазінеллі.

Креті понад двадцять років працював для графів Фава в їх палаццо на віа Гальєра. Донато був художником широкого діапазону. Він створював картини для католицьких храмів, як і більшість болонських художників, яких перш за все готували для потреб релігійного живопису, але його творчість припала на перехідну добу від пізнього бароко до рококо і просвітництва. Риси предрококо притаманні і деяким картинам та фрескам майстра.

«Місяць», 1711 р.

Серед незвичних для доби творів болонського художника — картини серії «Астономічні спостереження». Серія була створена 1711 року на замову Луїджі Марсілі і призначалась у подарунок папі римському аби схилити того на рішення дати гроші для відкриття у місті астрономічної обсерваторії. Дар був прихильно прийнятий і банкір папи видав гроші на заснування обсерваторії у Болоньї, першої на той час у папській державі.

«Автопортрет» «Паріс і Меркурій», 1745. Палаццо Аккурсіо, Болонья


Мари-Анна КОЛЛО́ (1748, Париж — 24 февраля 1821, Нанси) — французская художница и скульптор.

Училась у Этьена Мориса Фальконе, делала портретные бюсты и медальоны во Франции и в России, куда приехала вместе с учителем, приглашенным для создания конного памятника Петру Великому. Своим талантом снискала благоволение Екатерины II; работала по заказам двора и знати (портретные бюсты Екатерины II, цесаревича Павла Петровича, князя Григория Орлова, князя Голицына). Самая замечательна работа Колло — модель головы для статуи Петра I, которую она вылепила после того, как Фальконе пробовал несколько раз моделировать голову сам, но не смог удовлетворить вкусу императрицы. В то время Колло было всего лишь 20 лет. Екатерина II пожаловала Мари-Анны пожизненный пенсион в 10 тыс. ливров, Императорская Академия художеств возвела ее в звание академика (1767). В 1777 году художница вышла замуж за живописца П. Э. Фальконе, сына своего учителя.

Пьер-Этьен Фальконе.
«Портрет Мари-Анны Колло», 1773
Портрет Петра I. Гипсовый эскиз головы «Медного всадника»


Народився Юхан Крістіан Клаусен ДАЛЬ (24 лютого 1788, Берген, Норвегія - 14 жовтень 1857, Дрезден, Німеччина) - норвезький живописець, графік, основоположник норвезького національного пейзажу.

Займався у Й. Г. Мюллера в Бергені (бл. 1808). Від 1811 року навчався в Академії мистецтв у Копенгагені. З 1817 року викладав у класі малюнка. У 1818 році, отримавши спеціальну стипендію від датського принца Фредеріка, приїхав до Саксонії і оселився у Дрездені. Перебував під впливом німецького романтизму. У літні місяці часто приїжджав до Норвегії. З 1820 року працював у Неаполі. Захопився пейзажем, писав сцени виверження Везувію. Вивчення голландського живопису і північних «італьяністів» призвело до появи тонального колориту в пейзажах художника. Від 1836 року викладав в Академії мистецтв Дрездена.

Картини Даля, створені на основі норвезьких вражень, вважаються одними з кращих в його творчій спадщині. Даль писав головним чином гори, річки, долини і озера Норвегії. Роботи Даля завжди панорамні, в них тонко передано єдність світло-повітряного середовища. Аналізуючи використовувану Далем палітру колірних поєднань, критики вважають художника одним з предтеч імпресіонізму.

«Зима в Согне-фіорді», 1827


Народився Ві́нслоу ГОМЕР (24 лютого 1836, Бостон — 29 вересня 1910, Праутс-Нек) — живописець і графік, один із засновників реалістичного живопису США.

Го́мер походив з родини середнього класу, але його батько згодом втратив свої статки. Вінслоу відмовився навчатися в університеті і довго працював ілюстратором часописів. 1859 року він переїхав з Бостона до Нью-Йорка. Деякий час навчався в Національній академії дизайну (малюнку), що вважалася головним навчальним закладом США подібного профілю.

Як художник починав з майже ідилічних сцен. Працював олійними фарбами і аквареллю. Під час громадянської війни 1861-1865 років Гомер був військовим художником. Злам у світосприйнятті прийшов в середині 1880 років. Вінслоу Гомер надалі відтворює драматичні, суворі, трагічні теми - світ людей, які ризикують своїи життям у боротьбі за існування. Особливо популярні його картини із зображенням життя рибалок.

Вінслоу Гомер - один з перших художників США, що розробляв суто американські сюжети.

«Туман насувається», 1885. Бостонський музей образотворчих мистецтв


Родился Франц СКАРБИНА (24 февраля 1849, Берлин — 18 мая 1910, Берлин) — немецкий художник-импрессионист, график и иллюстратор.

Родился в семье ювелира, выходца из Загреба. Учился в берлинской Академии изобразительного искусства. В 1869 году Скарбина открывает первое собственное художественное ателье в Берлине. В 1877 году уезжает на учёбу в Голландию, Бельгию и Францию. В Париже художник подпадает под влияние импрессионистов и рисует в этом стиле сцены из жизни большого города, салонов и ресторанов, делает пляжные зарисовки; с 1883 года выставляет свои картины в Парижском салоне.

С 1888 года Ф.Скарбина — профессор в Академии изобразительного искусства в Берлине. В 1892 году становится членом Академии художеств, в 1904 избирается в её сенат. Тогда же совместно с Вальтером Лейстиковым и Максом Либерманом, создаёт берлинскую художественную группу «Одиннадцать». В 1893 году он оставляет преподавание и снова уезжает во Францию и Голландию. В 1898 году Ф.Скарбина становится одним из основателей движения Берлинский сецессион. В 1902 году он возвращается в «Союз берлинских художников».

«День всех святых». 1896


Родился Карел ЛИБШЕР (24 февраля 1851, Прага — 20 апреля 1906, Прага) — чешский художник. Брат художника Адольфа Либшера. Окончил Чешский технический университет, однако после нервного срыва отказался от мысли заниматься техникой и посвятил себя изобразительному искусству.

Специализировался в пейзажной живописи, особенно в изображении памятников чешской истории и культуры; позднее к ним добавились и средиземноморские виды. В 1879 году дебютировал как художник-иллюстратор. В 1883 году совершенствовал своё мастерство в Венской академии художеств. В 1885 году состоялась первая значительная персональная выставка Либшера в Праге (были представлены 128 картин и этюдов). Сотрудничая с издателем Яном Отто, иллюстрировал, в частности, журнал «Злата Прага».

«Панорама Праги с поврежденным Карловым мостом сразу после крупного наводнения 4 сентября 1890 г.»


Родился Гельмут КОЛЛЕ (24 февраля 1899, Шарлоттенбург — 17 ноября 1931, Шантийи) — немецкий художник-экспрессионист, длительное время работавший во Франции.

Живописью стал заниматься ещё в ранней юности. В 1917—1918 годах жил во Франкфурте-на-Майне. Здесь Гельмут познакомился с известным торговцем предметами искусства и гомосексуалистом Вильгельмом Уде, который стал покровителем молодого художника. Их сексуальное партнёрство продолжалось вплоть до смерти Г. Колле. В 1918 году Колле брал уроки у художницы Эрны Пиннер. В 1922 году художник заболел эндокардитом.

В 1924 году Г. Колле и В. Уде приехали во Францию, где Уде спонсировал живопись своей бывшей домработницы Серафины Луи. В Париже Гельмут Колле успешно выставлялся: так, на экспозиции в 1926 году в галерее Берг были распроданы почти все его картины. Колле познакомился с Пабло Пикассо, Жоржем Браком и Анри Руссо, при этом картины Колле нашли высокую оценку со стороны Пикассо. В 1928 году Г. Колле, уже тяжело больной, вместе с В. Уде переехал в Шантийи. В 1929 году выставка его работ прошла в парижской галерее Жоржа Бернгейма, а в 1930 — в лондонской галерее Вертгейм.

«Автопортрет в охотничьем костюме»,
1930
«Мандолина»


Родился Рене́ ПОРТОКАРРЕРО (24 февраля 1912, Гавана – 27 апреля 1985, там же) – кубинский художник.

Посещал Национальную академию изящных искусств, но сформировался самоучкой. Первая выставка его работ состоялась в Гаване в 1934. В 1944 экспозиция его работ была представлена в США. Занимался керамикой, стенописью, преподавал. Работал по заказам ЮНЕСКО. Выступал также как скульптор и сценограф. Участник биеннале в Сан-Паулу (1957, 1963), Венецианской биеннале (1952, 1966).

В живописи Портокарреро сильны афрокубинские мотивы, влияние сюрреализма. Его сближают с латиноамериканским необарокко. Национальная художественная премия (1951). Кубинский Орден Феликса Варелы (1981). Орден Ацтекского орла Республики Мексика (1982), награды Польши, Болгарии. Живопись Портокарреро, помимо Кубы, представлена в музеях США, Канады, Франции, Аргентины, Уругвая, Бразилии, Перу, Венесуэлы.



100 років від дня народження! Тетяна Нилівна ЯБЛОНСЬКА (24 лютого 1917, Смоленськ — 17 червня 2005, Київ) — українська художниця-живописець, професор (1967), академік Академії мистецтв СРСР (1975), Народний художник УРСР (1960). Народний художник СРСР (1982), академік Академії мистецтв України (1997–2005), лауреат Державних премій СРСР (1945, 1951, 1979) та Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1998), Герой України (2001).

Виросла у родині викладачів. У 1928 році родина Яблонських переїхала до Одеси, у 1930 році — у Кам'янець-Подільський, потім у Луганськ, де у 1933 році Тетяна Яблонська закінчила сім класів неповної середньої школи і вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, з 1935 по 1941 рік навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (майстерня професора Федора Кричевського).

«Автопортрет в українському вбранні», 1946

Член Спілки художників України з 1944 року. У 1944–1952 та у 1966–1967 роках — викладач рисунку, живопису та композиції Київського державного художнього інституту, у 1967–1973 роках — професор, завідувач кафедри композиції, керівник майстерні монументального живопису. У 1951–1958 роках — депутат Верховної Ради УРСР. У 1956–1962 роках — член правління Спілки художників України, з 1963 року — член правління Спілки художників СРСР.

«Хліб», 1949

Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно у сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Велику популярність й офіційні визнання здобула її тематична картина «Хліб» (1949, Сталінська премія, Третьяковська галерея), яка була репродукована багатомільйонними тиражами у підручниках, на плакатах, листівках, поштових марках і календарях. У 1951 році отримала Сталінську премію за картину «Весна». Чимало робіт художниці сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах.

Стилістично манера письма Т.Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму). У 1960-х роках звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів.

Починаючи зі студентських років, Т.Н. Яблонська мала понад 30 персональних виставок у Москві, Лондоні, Будапешті, Києві, інших містах. А також брала участь у чисельних республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках, у т.ч. у 1956 році — XXVIII Міжнародна бієнале у Венеції; 1958 — Всесвітня виставка у Брюсселі.

«Гілочки липи», 2003

В останні роки життя вона писала головним чином натюрморти і пейзажі за вікном своєї квартири, оскільки була прикута до інвалідного крісла.

Сестра — теж відома художниця Олена Яблонська, брат — архітектор Дмитро Яблонський. Дочки — художниці Олена Бейсембінова (Отрощенко), Ольга Отрощенко, Гаяне Атаян, внучка Ірина Атаян — теж художниця. Первый чоловік — художник Сергій Отрощенко, другий — художник Армен Атаян.

«Весілля». 1964


Народився Антон Михайлович КАШШАЙ (24 лютого 1921, село Дубриничі, нині Перечинського району Закарпаття — 31 грудня 1991, Ужгород) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР від 1960 року. Народний художник УРСР з 1964 року.

Його батько був лісником. 1929 року родина переїхала до Ужгорода. Хлопець вступив до гімназії, де тоді викладав художник Йосип Бокшай. Той швидко роздивився в малюнках хлопця дар і взяв його до себе на навчання. У передвоєнні роки Антон знайомиться і з іншими видатними художниками Закарпаття тих років - Адальбертом Ерделі, Федором Манайлом і Омеляном Грабовським, що стали його наставниками. Війна завадила Антону продовжити освіту в Академії мистецтв у Будапешті. Після гімназії юнаку довелось парцювати у лісництві, але малювати він продовжив. Вже в 1946 році його приймають до Спілки художників по Закарпатській області, а в 1951 р - до Спілки художників України. 1947 року на обласній виставці в Ужгороді виставлена Кашшаєм робота «Хата в Доманинцях» привернула до художника справжню увагу.

Антон Кашшай понад 15 років (з 1961 року) очолював Закарпатську обласну організацію Спілки художників України. Його іменем названо Спілку незалежних закарпатських художників.

Відійшовши від традиційного реалістичного живопису, Кашшай створив свою новаторську художню мову, яка принесла йому світову популярність. Сьогодні його картини представлені в багатьох музеях і галереях - в Національному художньому музеї України, в Третьяковській галереї, в Пушкінському музеї, у всіх обласних музеях України, а також в українських музеях і галереях в Америці, Канаді, Японії, Італії, Норвегії, Угорщині, Словаччини, Чехії, Румунії. У Канаді, в Торонто, існує персональна галерея художника.

Сайт, присвячений А.М.Кашшаю - http://kashshay.com/

«Весна в Карпатах». 1964


Родился Ричард Уильям ГАМИЛЬТОН (24 февраля 1922, Лондон – 13 сентября 2011, Лондон) – английский художник, один из основателей поп-арта.

Обучался в художественной школе Св. Мартина, в школе Королевской академии, в художественной школе Слейда. Первая выставка картин Гамильтона была показана в Галерее Ганновера (Лондон) в 1955 году. Гамильтон выступал в защиту концептуального искусства, был адептом современной поп-культуры и благодаря этому стал кумиром молодых художников 1950–1960 годов.

В 1950-е положил начало движению поп-арта; автор знаменитого коллажа «Так что же делает наши жилища такими особенными, такими привлекательными?» (Just what is it that makes today's homes so different, so appealing?), в котором образ реального мира вытеснен скоплением фиктивных имиджей масс-культуры. «Поп-арт – это популярное, преходящее, расходное, недорогое, серийное, молодое, остроумное, сексуальное, бесполезное, гламурное и – Большой Бизнес», – писал художник в 1957 году.

В 1970–80 годы Гамильтон реализовал ряд проектов, которые размыли границы между искусством и промышленным дизайном.

Его творчеству было посвящено несколько больших ретроспективных выставок в галерее Тэйт в Лондоне (1970), в городском музее Амстердама (1971), музее Гуггенхейма в Нью-Йорке (1973) и др. Часто художник сопровождал свои произведения и экспозиции философскими комментариями. В 1993 году Гамильтон представлял Великобританию на Венецианской биеннале и был удостоен «Золотого льва».

Коллаж «Так что же делает наши жилища такими особенными, такими привлекательными?»


Народився Здзіслав БЕКСІНЬСКІЙ (24 лютого 1929, Сянок — 21 лютого 2005, Варшава) — польський художник, скульптор, фотограф.

У 1947 році вступив на факультет архітектури Краківської Політехніки. По закінченню працював на будівництві, решту часу приділяючи мистецтву. Займався фотографією і виграв кілька міжнародних конкурсів. Ще однією формою творчості для митця була абстрактна скульптура, що складалася з металу, дроту і бляхи. Близько 1964 року почав малювати. Він повністю віддається фантастичному малюнку, фігуративному, заснованому на олійних фарбах і полотні. Ніколи не давав назви своїм картинам, вважаючи, що кожен глядач може побачити власний зміст та довільно інтерпретувати образи. У 1977 році оселяється із сином та дружиною у Варшаві.

Було організовано кілька виставок у Франції, Бельгії, Німеччині і Японії. Від 1989 до 1996 рр. у Парижі існувала авторська галерея Бексінського. На початку 90 років існувала також приватна експозиція у музеї мистецтва східно-європейських країн в Осаці (Японія). У творчості 90-х років Бексінські віддалявся від фантастики, таємничих образів, атмосфери загрози, якими були переповнені його картини із «фантастичного» періоду. Сам він називав цей період «бароковим». Після 2000 року починає працювати із комп'ютерною графікою, не покидаючи малярства… Здзіслава Бексінського було вбито 2005 року в його квартирі у Варшаві.



Народився Богдан Романович ПІКУЛИЦЬКИЙ (24 лютого 1948, Львів) – графік. Заслужений художник України (2016).

Закінчив Львівський Поліграфічний Інститут (Академія друкарства) у 1972. Член Національної спілки художників України (1987, Львівська організація). Член Львівського Товариства Друзів Прекрасного Мистецтва. Богдан Пікулицький працює в галузі станкової та ілюстративної графіки, у техніці офорту. Брав участь у понад 100 міжнародних збірних виставках і бієнале графіки і екслібрису. Роботи знаходяться у приватних колекціях України і за кордоном.



24 февраля 2006 года во время ежегодного Карнавала четыре вооруженных человека ограбили музей Шакара-ду-Сеу в Рио-де-Жанейро, Бразилия. Грабители вошли в здание, когда на улице выступали танцоры самбы, из-за чего полиция не смогла прибыть вовремя к месту преступления. Как позже заявлял директор музея, откуда были украдены работы, Вера де Аленкар, воры наверняка были из международной банды и четко продумали план похищения. Были украдены «Люксембургский сад» Анри Матисса, «Танец» Пабло Пикассо, «Морской пейзаж» Клода Моне и «Два балкона» Сальвадора Дали. Сумма ущерба составила $45 млн. Работы так и не были найдены.

Сальвадор Дали. «Два балкона» Анри Матисс. «Люксембургский сад»