24 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

24 января

ФРАНЧАБІДЖО (справжнє ім'я Франческо ді Крістофано Біджі, 1482, Флоренція - 24 січня 1525, там само) - італійський художник епохи Високого Відродження.

Народився в родині ткача, був за своєю природою добрим, м'яким і дуже послужливим. Мабуть, через характер він отримав прізвисько Франчабіджо, що означає сірий або похмурий Франча. Франчабіджо навчався у відомого італійського художника Маріотто Альбертінеллі. Протягом життя Франчабіджо двічі відвідував Рим, де ретельно вивчав фрески і картини Рафаеля, що не могло не відбитися на його роботах. Однак вирішальний вплив на стиль художника справила творчість його друга Андреа дель Сарто, спільно з яким в 1506 році Франчабіджо відкрив у Флоренції майстерню. У деяких матеріалах Франчабіджо навіть називають учнем Сарто.

«Молода людина за конторкою». 1522. Картинна галерея. Берлін «Мадонна з Немовлям і маленьким Іоанном Хрестителем»


Народився Гілісс (Егідіус) ван КОНІНКСЛОО (24 січня 1544, Антверпен - 4 січня, 1607, Амстердам) - голландський живописець-пейзажист.

Учень Пітера Коуке Молодшого і Леонгарда Круса, вдосконалювався в школі Гілліса Мостарта в Антверпені. Був новатором в техніці пейзажу, якому стали наслідувати його сучасники. Конінкслоо поряд з іншими художниками дозволив пейзажу виділитися в Нідерландах в самостійну галузь живопису.

«Пророк Ілля і ворони». Кінець XVI ст. Королівський музей витончених мистецтв, Брюссель


Народився Яким Єгорович КАРНЄЄВ (Корнєєв) (24 січня 1833, с. Сашкіно Калузької губ. - 8 березня 1896, Севастополь) - російський живописець, графік. Академік живопису, організатор севастопольської рисувальної школи.

Походив з селян. У 1853 - 1861 навчався в Петербурзькій Академії мистецтв у класі історичного живопису у Т. Маркова. У 1860 удостоєний великої золотої медалі, звання класного художника 1-го ступеня і права на пенсіонерську поїздку за кордон. В 1861 - 1866 працював у Франції, Італії, Німеччині, Швейцарії та Великобританії. У 1867 отримав звання академіка. Від 1866 жив у Севастополі. У 1872 - 1873 викладав в Одеській художній школі. Виконував іконостаси для церков Одеси і Севастополя. У 1878 брав участь у розписі храму Христа Спасителя в Москві. З ініціативи художника в Севастополі була заснована перша в Криму рисувальна школа, яка проіснувала до 1896. Писав портрети і жанрові картини.

«Хрестини»


Народився Василь Іванович СУРИКОВ (24 січня 1848, Красноярськ - 19 березня 1916, Москва) - російський живописець, майстер масштабних історичних полотен.

Походив з козацької родини. Від 1869 по 1875 рік завдяки меценатам навчався в петербурзькій Академії мистецтв у П. П. Чистякова. Під час навчання за свої роботи отримав чотири срібні медалі і кілька грошових премій. Велику увагу приділяв композиції, за що отримав прізвисько «Композитор».

У 1877 році митець остаточно перебрався жити в Москву. Завдяки дружині до майстра прийшов невеликий статок, що дозволило бути вільним митцем. Надалі значні грошові суми, отримані від Павла Третьякова, який збирав картини російських митців, стануть базою фінансової незалежності Сурикова від праці на замовлення. На ці гроші він побував у Німеччині, Італії, Франції, Австрії, ознайомився з колекцією Дрезденської галереї та Лувру.

У 1881 році Суриков стає членом Товариства пересувних художніх виставок, від 1893 року - дійсний член петербурзької Академії мистецтв. У 1907 році Василь Суриков вийшов зі складу Товариства передвижників і став членом Союзу російських художників. Суриков ніколи не викладав, але завжди багато спілкувався з молодими художниками, охоче давав їм поради.

«Ранок стрілецької страти», 1881. Полотно, олія. 218 × 379 см. Державна Третьяковська галерея, Москва

«Меншиков на засланні в Березові», 1883. Полотно, олія. 169 × 204 см. Державна Третьяковська галерея, Москва

«Бояриня Морозова». 1884-1887. Полотно, олія. 304 × 587,5 см. Державна Третьяковська галерея, Москва

«Захоплення снігового містечка», 1891. Державний Російський музей, Санкт-Петербург

«Підкорення Сибіру Єрмаком Тимофійовичем», 1891-1895

«Степан Разін», 1906, Державний Російський музей, Санкт-Петербург

В процесі роботи над великими картинами Суриков, ревно підбираючи натуру, пише масу чудових портретів, пейзажів, натюрмортних та інтер'єрних композицій. У 1910 році Суриков разом із зятем художником П. П. Кончаловським (чоловіком дочки Ольги) мандрував по Іспанії. У Красноярську в тому ж 1910 році за його ініціативою була відкрита художня школа. Суриков з Петербурга передав для красноярської школи необхідне устаткування. В 1915 році Василь Іванович приїхав на лікування до Криму. Суриков помер в Москві від хвороби серця.

Правнуки Василя Сурикова: Микита Михалков і Андрій Кончаловський.

«Автопортрет» «Перехід Суворова через Альпи», 1899. Державний Російський музей, Санкт-Петербург


Народився Костянтин Федорович БОГАЄВСЬКИЙ (24 січня 1872, Феодосія - 17 лютого 1943, Феодосія) - кримський художник-пейзажист Срібного Століття. Майже все життя прожив у Феодосії.

Навчався спочатку в Феодосії у Адольфа Феслера, ще деякий час - в майстерні Івана Костянтиновича Айвазовського. Після цього вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався з 1891 по 1895 рік у майстерні Архипа Івановича Куїнджі. Починаючи з 1900 року Богаєвський виставляється, спочатку в Петербурзі, потім в Венеції, Мюнхені (Сецесіон), Парижі та Москві.

У 1906 році Богаєвський побудував у Феодосії майстерню, в якій потім працював до кінця життя. Стрижнева тема його творчості - давня Кримська Кіммерія, з її величними горами, складками пагорбів, античними містами і сліпучим сонцем, яке висвітлює всю цю пишність.

«Консульска вежа в Судаку», 1903

У 1911-1914 роках брав участь у виставках «Світу мистецтва». У 1912 році виконав найвідомішу свою роботу - три панно для особняка М. П. Рябушинського в Москві.

У 1920-ті роки художник пробував звертатися до теми індустріального будівництва («Дніпробуд», «Порт уявного міста») з явним наміром створити художній образ міста майбутнього. Загинув у 1943 році під час бомбардування Феодосії радянською авіацією.

«Берег моря». 1907. Державна Третьяковська галерея, Москва


Родился Василий Иванович ШУХАЕВ (24 января 1887, Москва – 14 апреля 1973, Тбилиси) – русский художник, живописец и график, один из самобытных представителей неоклассики в духе «Мира искусства». Мастер портрета в технике сангины.

Родился в семье сапожника, рано остался сиротой. Поступил в московское СХПУ, где стал заниматься у Константина Коровина и Игнатия Нивинского, продолжил обучение в Высшем художественном училище при Петербургской АХ (с 1906 по 1912), в мастерской Дмитрия Кардовского. Там он познакомился с Александром Яковлевым, который стал его лучшим другом.

Автопортрет вместе с Александром Яковлевым в образе Пьеро и Арлекина

Василий Шухаев работал в качестве книжного иллюстратора, журнального карикатуриста и художника кино, расписывал особняки, соборы, рисовал портреты.

После революции был избран профессором АХ, участвовал в праздничном оформлении Петрограда к первой годовщине октябрьских событий. В 1921–35 гг. жил в Париже, куда приехал по приглашению Александра Яковлева. Открыл собственную школу живописи и рисования, а также работал в художественной школе Т. Л. Сухотиной-Толстой («Русская академия»).

В 1935 г. Шухаев вернулся на родину по приглашению Академии художеств СССР. Здесь работал в театре и в монументальном искусстве, преподавал. В 1937 г. художник и его жена были арестованы по обвинению в шпионаже и сосланы в магаданский лагерь, где провели десять лет.

Вернувшись из ссылки, поселился в Тбилиси. Стал профессором Тбилисской АХ, занимался живописью. В 1962 г. была организована первая (на родине) персональная выставка Шухаева, в том же году ему было присвоено звание заслуженного деятеля искусств Грузии.

«Финская деревня. Крыши». Около 1920


Народився КАССАНДР, справжнє ім'я Адольф Жан-Марі Муро́н (24 січня 1901, Харків — 19 червня 1968, Париж) — французький живописець, театральний художник, плакатист, народжений в Україні.

Народився у Харкові, в родині емігрантів з Франції. З початком Першої Світової війни переїздить з батьками у Францію, у 1915 році вони оселюються у Парижі. Навчався у паризькій Школі образотворчого мистецтва, Академії Жуліана. Навчаючись живопису, працював у типографіях. В 1922 з'являється його псевдонім «Кассандр». В 1923 значна за розміром композиція «Le Bucheron» приносить йому успіх і вигідні контракти.

У цей період художник багато роздумує на тему «мистецтво й глядач». Плакат бачиться йому чи не єдиним способом тісного зв'язку митця й суспільства. 1930 року як відомого митця Кассандра приймають до Спілки сучасних художників Франції. Він стає професором графічної реклами в Школі декоративного мистецтва, а потім у Школі графічного мистецтва. На початку 1930-х років, одержавши вигідні контракти, працював у США, де створив серію плакатів для автомобільної фірми «Форд».


1939 повернувся в Париж, де упродовж трьох десятиліть створив серію робіт для балетних та театральних спектаклів (Гранд-Опера, Театр на Єлисейських полях, Франс-комеді). 1950 року відзначалось 25-річчя творчості Кассандра (у паризькому Музеї декоративного мистецтва). В 1963 році Кассандр створив логотип відомої французької марки одягу Yves Saint Laurent. Касандр — один із засновників Союзу графіків Франції.

Вважається, що Кассандр зробив надзвичайний вплив на розвиток плакатного мистецтва першої половини XX століття. Роботи майстра привертають до себе увагу, асоціюються з ідеями прогресу та технічних змін. В останні роки життя митець переживав творчий спад, що й привело його до самогубства.



Народився Роберт МАЗЕРВЕЛЛ (МОТЕРУЕЛЛ) (24 січня 1915, Абердін, Вашингтон - 17 липня 1991, Провінстаун, Массачусетс) - американський художник, представник абстрактного експресіонізму і живопису дії.

За освітою - філософ. Р. Мазервелл почав малювати в 1938 році, після поїздки до Франції. У 1940 році познайомився в Мексиці з Роберто Матта, у якого навчався техніці автоматизму і сюрреалізму. У 1942 році брав участь у виставці сюрреалістів в Нью-Йорку. Перша персональна виставка відбулася в Галереї мистецтв Пеггі Гугенхейм в 1944 році.

У 1948 році Р. Мазервелл орендував разом з Вільямом Базіотесом, Барнеттом Ньюманом і Марком Ротко ательє, яке перетворилося незабаром в авангардистський мистецький клуб. У 1949 році почав серію картин, присвячених громадянській війні в Іспанії, повних глибокого громадянського пафосу, до якої увійшло понад 250 полотен і створенню якої майстер присвятив більше трьох десятиліть.

На початку 70-х років XX століття художник повертається до символізму. Особливо захоплює його тематика Середземномор'я, яку він виконує легкими, яскравими фарбами. Був одружений на художниці Хелен Франкенталер.

«Відкриття серії No. 50. Помаранчевий з чорним»


Народився Махмуд ФАРШЧІЯН (24 січня 1930, Ісфахан, Іран) - сучасний іранський художник.

Вже у віці п'яти років стало зрозуміло, що у хлопчика унікальний талант до малювання. Батько Махмуда - відомий килимар, який сам створював малюнки для килимів, всіляко заохочував сина. І ще в школі Махмуд почав брати уроки у провідних перських художників того часу. Пізніше Фаршчіян виїхав до Європи - вчитися західному живопису. Після повернення додому він зайняв пост викладача живопису в Тегеранському університеті і паралельно працював в іранському Міністерстві культури. Саме в той період було створено багато шедеврів, що принесли художнику світову славу.


Роботи Фаршчіяна широко відомі в мусульманському світі і на Заході. Характерний стиль Фаршчіяна - фантасмагоричні сюжети з яскравими фарбами, птахами, квітами і людьми. Сюжети - зазвичай любовні і для ісламського світу дуже сміливі. Майстер віртуозно поєднує класичні канони перської мініатюри із західною художньою школою. Сам Фаршчіян розповідає, що створюючи полотна, часто слухає традиційну музику - живопис і музика для нього нерозривні. Пізніше майстер переїхав до США і тепер продовжує працювати в своєму унікальному стилі в Нью-Йорку.

Сьогодні картини Махмуда Фаршчіяна прикрашають не тільки іранські і зарубіжні музеї, а й, наприклад, палаци англійської королеви і королеви Нідерландів, і купувалися главами різних держав.



Народився Юрій Андрійович МАКУШИН (24 січня 1935, село Вороново, Томська область) — український скульптор, народний художник України (2015).

Дитинство пройшло в Топчихинському районі Алтайського краю. З 1947 року проживає в Миколаєві. У 1961 році вступив до Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна (педагог з фаху — М. К. Анікушин). В 1971 році, закінчивши інститут, повернувся до Миколаєва, працював скульптором в Миколаївських мистецько-виробничих майстернях (нині — Миколаївський художньо-виробничий комбінат). З 1975 року — член Спілки художників України. З 1981 року — заслужений художник України. Доцент Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв, кафедра дизайну.

Також Ю. Макушин активно займається живописом. У натхненних і талановитих натюрмортах, пейзажах або портретах автор передає філософське осмислення світу природи і людини. Його працям притаманна любов до динамічної монументальної форми та виразність мазків. Витвори мистецтва Макушина експонувались на численних обласних, всеукраїнських і міжнародних виставках. Юрій Макушин — автор більшості пам'ятників і меморіальних дощок в Миколаєві та Миколаївській області.

Дружина Юрія Андрійовича Інна Вікторівна Макушина є обдарованим скульптором, заслужений художник України. Син Віктор – також скульптор.



24 января 1939 года постановлением Совета Народных Комиссаров БССР в Минске была создана Государственная художественная галерея БССР, ныне Национальный художественный музей Республики Беларусь — крупнейший музей художественного профиля в Республике Беларусь.

Новая галерея получила самые ценные произведения культового искусства, изъятые из храмов; собраны большие фонды живописи, графики и декоративно-прикладного искусства; переведены произведения из отделов изобразительного искусства исторических музеев Минска, Витебска, Могилёва и Гомеля; несколько произведений подарили крупнейшие музеи СССР. После присоединения Западной Белоруссии галерея получает экспонаты из национализированных усадеб и замков. В начале 1941 года в галерее уже имелось 2711 произведений, из которых 400 выставлялось. С началом Великой Отечественной войны коллекцию галереи эвакуировать не успели, и она была разграблена. После войны была возвращена только небольшая её часть.

Восстановлен музей был в ноябре 1947 года. В 1957 году было завершено строительство нового здания с десятью залами, расположенными на двух этажах, и вместительной галерей. Коллекция в те годы насчитывала около 3 тысяч произведений. С тех пор помещения музея неоднократно расширялись, создавались филиалы. Сегодня это один из богатейших музеев Восточной Европы. В экспозиции, филиалах и фондохранилищах имеется более 27 тысяч произведений, формирующих 20 коллекций и составляющих собрание национального искусства и собрание памятников искусства стран и народов мира.

Здание музея Из собрания музея: Кондрат Карсалин. «Портрет неизвестного»,
1840-е гг.


Народився Валентин Дмитрович ХРУЩ (24 січня 1943, Одеса — 24 жовтня 2005, Кімри, Тверська обл.) — український художник, один з творців одеської школи неофіційного мистецтва.

Початкову художню освіту отримав у Одеській художній школі. У 1950-х роках вчився в Одеському художньому училищі (вчителі Зайцев, Єгоров, Павлюк, Фраєрман). Брав участь в організації перших «квартирних виставок» в Одесі. У 1967 році молоді художники Валентин Хрущ і Станіслав Сичов організували несанкціоновану «Парканну виставку» «Сичік+Хрущик». Виставка відбулась біля Одеського оперного театру у дворику Пале-Ройяль, де роботи художників були розміщені на будівельному паркані, і тривала лише три години. Багато критиків вважають, що ця виставка стала точкою відліку «одеського нонконформізму».

У 1979 році Хрущ брав участь у неофіційній виставці «Сучасне мистецтво з України» (Мюнхен-Лондон-Париж-Нью-Йорк).

У 1982 році Валентин Хрущ переїхав із Одеси до Москви. Свої останні роки провів у містечку Кімри Тверської області, де помер від раку.

«Автопортрет», 1970-ті «Європа», 1992


Народилася Марта Іванівна БАЗАК (24 січня 1953, Коломия Івано-Франківської обл.) — науковець, художник декоративно-прикладного мистецтва (гобелен), працює у живопису та графіці. Заслужений художник України (2008), член Національної спілки художників України (1989).

У 1972 році закінчила Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва (відділення художнього оформлення), далі продовжила мистецьку освіту на відділенні художнього текстилю у Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва (педагоги з фаху М. В. Токар, І. І. Боднар, Ю. В. Скандаков, В. А. Овсійчук, Д. Д. Довбушинський). Ще студенткою 1977 року взяла участь у Міжнародній виставці проектів гобеленів у Гданську (Польща).

Працювала завідувачем відділу Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття (Івано-Франківська область), в Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України, в Дирекції художніх виставок Міністерства культури України в м. Києві. Старший викладач кафедри художнього текстилю Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука (з 2002 р.).

На сьогодні в активі художниці участь із творами художнього текстилю, живопису та графіки у понад 70 виставках, із них чверть – міжнародні (Австрія, Бельгія, Канада, Китай, Польща, Португалія, Росія, Угорщина, Франція, Чехія), а також 16 персональних експозицій. Твори М. Базак зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Всеросійському музеї декоративно-прикладного мистецтва у Москві та приватних колекціях в Україні, Канаді, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, прикрашають інтер’єри дипломатичних представництв.

«Хмари». Вовна, ручне ткацтво