23 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

23 ноября

Клод ЛОРРЕН (справжнє прізвище Желлє, 1600, Лотарінгія — 23 листопада 1682, Рим) — видатний представник пейзажного живопису доби бароко. Робив офорти.

Прізвисько художника походить від назви князівства Лотарінгія (Lorrain), звідки він походив. Народився в селянській родині і рано став сиротою. Ймовірно, початкові навички від отримав старшого брата, який був гравером. В підлітковому віці Клод дістався Риму, аби навчитися художньому ремеслу. Не знаючи італійської мови, найнявся слугою в оселю художника-пейзажиста Агостіно Тассі. В 1617 — 1621 роках Лоррен мешкав в Неаполі, де працював в майстерні художника Готфріда Вальса, німця за походженням. Повернувся в Рим і в 1622 — 1625 роках працював помічником в майстерні Агостіно Тассі. Два роки прожив в столиці Лотарінгії місті Нансі, де працював помічником у придворного живописця Клода Дерюе. Але Нансі після Риму не привабив молодого художника. Він повернувся в Рим, де пройшли майже всі роки його життя і творчості.

Художник мав визнання в Римі, де оселився біля площі Іспанії. Приятелював з Ніколо Пуссеном, французом за походженням, що теж перебрався в Рим на постійне проживання. Відсутність освіти спонукала художника обмежуватись створенням тільки пейзажів. Стаффаж був потрібен для оживлення пустельних пейзажів і формального зв'язку з розповсюдженими сюжетами доби бароко в Італії (Аполлон і музи, Христос на шляху в Еммаус, Викрадення Європи, Парнас тощо). На ранішніх картинах художника навіть фігурки людей малювали його приятелі На відміну від героїчних пейзажів Пуссена пейзажі Клода були більш ліричними, просякнутими різними настроями.

«Пейзаж з грабіжниками», офорт, 1633 р.

Лоррен один з майстрів офорту 17 століття. Техніку створення офортів Лоррен опанував у Римі під керівництвом Йоахима Зандрарта і створив їх близько 40-ка.

Лорррен з тих художників, що мали визнання при житті. Ще у 1634 році він став членом римської Академії Св. Луки, що дало право на фахове заняття живописом. В 1650 році йому навіть запропонували посаду директора Академії. Але волелюбний Клод Лоррен відмовився. В період виникнення пейзажного парку як типу в садово-парковому мистецтві, картини Лоррена слугували взірцем, по якому визначали красу подібних парків.

«Полювання Асканіо», Оксфорд


Народився Франтішек ТКАДЛІК (23 листопада 1786, Прага - 16 січня 1840, Прага) - чеський художник і графік. Один з найбільших чеських портретистів першої половини XIX століття.

Народився в сім'ї господаря готелю. У 1803 році Франтішек вступає до празької Академії мистецтв, пізніше він вивчає філософію в Карловому університеті. Художник перебував під впливом ідей чеського національного відродження. З 1817 по 1825 служив придворним художником у графів Чернін, а також зберігачем їх картинної галереї у Відні. У 1824 році Ткадлік отримує стипендію для поїздки в Рим. У 1832 році художник повертається до Відня, а в 1836 - в Прагу, де стає першим директором празької Академії образотворчих мистецтв.

Працював в стилях класицизм і ампір. Автор численних портретів. Писав також біблійні полотна і пейзажі, картини історичного, патріотичного змісту.

«Три ангела», 1822


Народився Тео ван РЕЙССЕЛЬБЕРГЕ (23 листопада 1862, Гент - 13 січня 1926, Сен-Клер, Франція) - бельгійський художник-пуантиліст.

Навчався в брюссельській Академії мистецтв. Ранні роботи вказують на вплив Едуарда Мане і Едгара Дега. У 1882 році художник здійснює тривалу подорож по Іспанії та Марокко, де пише екзотичні полотна. У 1883 році він є одним із засновників групи ХХ, що об'єднала художників-авангардистів; бере участь у розвитку художніх зв'язків між Францією та Бельгією. Під час однієї зі своїх поїздок в Париж ван Рейссельберге знайомиться з Жоржем Сера і його пуантилістською технікою живопису, що зробила на творчість бельгійця величезний вплив. Ван Рейссельберге писав як пуантиліст від 1890 до 1910 року. У 1897 році він переїжджає в Париж. Лише після смерті свого вчителя і друга Ж.Сера він поступово відходить від пуантилізму. У 1910 році художник переселяється на середземноморське узбережжя Франції та в останні свої роки пише в основному жіночі ню. Крім живопису, Тео ван Рейссельберге займався також скульптурою і графічним мистецтвом.

«Автопортрет» «Прогулянка», 1901


Народився Пятрас РІМША (23 листопада 1881, Науджяй, зараз Вілкавішкський район Литви - 2 жовтня 1961, Каунас) - литовський скульптор, медальєр, графік. Здобув популярність як автор скульптурних творів з патріотичної символікою. Народний художник Литовської РСР (1951).

Навчався в школі образотворчих мистецтв в Парижі (1903-1904) і в Академії мистецтв у Кракові (1904-1905), потім в школі Товариства заохочення мистецтв у Петербурзі (1909-1911). Брав участь у Першій литовській художній виставці у Вільні (1907), на якій серед одинадцяти його творів була виставлена «Литовська школа 1864-1904», яка стала згодом особливо популярною. Інша відома робота тієї ж пори - «Орач», що експонувалася на Другий литовської художній виставці (1908).

«Орач», 1907

У 1907 році П. Рімша став, разом з М. Чюрльонісом, П. Калпокасом, А. Жмуйдзінавічюсом, К. Склерюсом, одним із засновників Литовського мистецького товариства. У 1923-1924 роках їздив до Лондона вивчати творчість Родена і Бурделя. У 1928 році удосконалювався в Італії. У 1928 і 1935-1938 роках подорожував по США і влаштовував свої виставки.

Стилістика ранніх творів Пятраса Рімши близька російській академічній культурі початку XX століття. У 1910-1920-і роки виразно відчувається вплив литовської народної різьби по дереву та стилю модерну. З 1920-х створював переважно медалі і портретні барельєфи.

П.Рімша на поштовій марці Литви Медальєрна робота П.Рімши, 1925


Родился Хосе Клименте ОРОСКО (23 ноября 1883, Сапотлан, штат Халиско, Мексика — 7 сентября 1949, Мехико) — мексиканский живописец и график, один из главных новаторов в области монументальной живописи XX века.

Начал заниматься живописью в вечерних классах Академии Сан-Карлос в Мехико. В семнадцать лет Ороско после неудачного опыта с порохом утратил кисть левой руки и серьёзно повредил глаз. В 1910-х годах в Академии начались волнения среди студентов. Молодые художники создали группу «Барбизон» и пробовали придать импрессионизму национально-патриотическую окраску. Так, они перестали пользоваться чёрным цветом и объясняли это тем, что чёрный — цвет реакции. В 1910-1917 годах Ороско был участником Мексиканской революции и одним из основателей «Синдиката революционных живописцев, скульпторов и граверов».

Ороско создал многочисленные настенные росписи в Мексике (в Национальной подготовительной школе, Промышленной школе в Орисабе, фреска «Катарсис» во Дворце изящных искусств, в Гвадалахарском университете, в правительственном дворце, госпитале «Осписио-Кабаньяс» (включен в Список всемирного наследия ЮНЕСКО), в библиотеке «Габино Ортис», расписал Верховный суд и церковь Иисуса в Мехико), а также фресок в нескольких колледжах в США. Фрескам Ороско характерна динамика, эмоциональность и контрастное сопоставление белого, красного и чёрного цветов. Его росписи были способом высказать протест против угнетения человека человеком. Мексиканская живопись стала важнейшей страницей прогрессивного искусства XX века благодаря «великой тройке» художников — Ривере, Сикейросу и Ороско.

«Автопортрет» Деталь фрески «Американская цивилизация» в библиотеке Дартмутского колледжа, Гановер (США)


Народилася Параска Іванівна ВЛАСЕНКО (23 листопада 1900, село Скопці, нині Веселинівка Баришівського району Київської області — 6 жовтня 1960, там само) — українська майстриня народного декоративного розпису. Член Спілки художників У країни (1944). За рівнем майстерності і самобутності роботи Параски Власенко стоять у одному ряду з роботами Катерини Білокур і Марії Примаченко.

Народилася в бідній багатодітній сім'ї. Єдиною втіхою в дитинстві для неї було вишивання. 1910 року в її рідному селі було створено килимово-вишивальну майстерню, яку очолила професійна художниця Євгенія Прибильська. Параска Власенко потрапила в майстерню тринадцятирічною дівчинкою. Полотна Власенко відзначені найяскравішим індивідуальним почерком: фольклорні мотиви органічно переплітаються з елементами бароко.

У 1930-ті роки до Параски Власенко прийшло визнання. Комітет з підготовки Першої республіканської виставки народного мистецтва запросив її до Києва, і художниця стала викладати в Центральних експериментальних майстернях. Після виставки, яка експонувалася в Києві, Москві та Ленінграді, їй одній з перших надали звання «Майстер народного мистецтва УРСР». 1937 року на міжнародній виставці в Парижі малюнки та ескіз килима Параски Власенко були відзначені дипломом і срібною медаллю.

Напередодні Німецько-радянської війни вона почала працювати в жанрі монументального живопису: розписувала стіни і створила вітраж павільйону України на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. У повоєнні роки художницю запросили до Інституту монументального живопису та скульптури Академії архітектури УРСР, де вона створила сотні ескізів для архітектурних споруд, килимів, керамічних виробів, станкових декоративних панно.

«Павич у вінку», 1936. Папір, акварель


Родился Василий Прокофьевич ЕФАНОВ (23 ноября 1900, Самара — 3 марта 1978, Москва) — народный художник СССР (1965), академик АХ СССР, «придворный» живописец, прославился парадными портретами и монументальными полотнами, лауреат 5-ти (!) Сталинских премий.

Не сумев поступить в ведущие художественные вузы, занимался в московских студиях А. Е. Архипова (1919—1921) и Д. Н. Кардовского (1921—1926). В 1930-х годах Ефанов становится известен своими монументальными полотнами в стиле социалистического реализма, на которых изображены важнейшие люди того времени. Награжден за картины «Незабываемая встреча», «И. В. Сталин, К. Е. Ворошилов, В. М. Молотов у постели больного А. М. Горького», «В. М. Молотов у Кремлёвской стены», «Передовые люди Москвы в Кремле», «Заседание Президиума Академии наук СССР».

«Незабываемая встреча», 1938


Народився Микола Семенович НЕДІЛЬКО (23 листопада 1902, х.Ющенківка Гадяцького повіту Полтавської губернії (нині с.Байрак Липоводолинського району на Сумщині) - 12 травня 1979, Нью-Йорк, США) - український художник-емігрант, якого називають «українським Ван Гогом».

Навчався на факультеті живопису Київського художнього інституту під керівництвом Михайла Бойчука і Федора Кричевського. Писав, в основному, пейзажі та натюрморти, був прекрасним колористом. З 1928 року працював у київських театрах. У 1930-і Микола потрапив у поле зору органів НКВС, один раз навіть був заарештований. У 1940-му переїхав до Львова, де брав активну участь у виставках. У 1944 художник з дружиною виїхали до Німеччини, звідти в 1948 році - в Аргентину, і, врешті-решт, у 1961 - в США. Вже в 1962 році в Нью-Йорку пройшла перша персональна виставка Миколи Неділька. Згодом виставки художника неодноразово проходили в США, Канаді, Франції, кожен раз стаючи значною подією в житті українських громад.

«Човни», 1965

Помер Микола Семенович від раку горла і був похований на головному українському цвинтарі в США - в Баунд-Брук, Нью-Джерсі. Творчість М.С. Неділька до недавнього часу було практично невідома в Україні, але сьогодні ім'я художника повертається на Батьківщину із забуття.

«Автопортрет» «Соняшники», 1976


Народився Віктор Михайлович БРИКУЛЕ́ЦЬ (23 листопада 1924, с. Марківці, нині Деражнянського р-ну Хмельницкої обл.) – живописець, графік. Заслужений художник України (2007).

Закінчив Харківське художнє училище у 1951 (викладачі В. Мироненко, А. Сафаргалін). Від 1954 бере участь у виставках. Від 1968 живе в Миргороді (Полтавська обл.). Належить до харківської школи художників-реалістів. Член Національної спілки художників України від 1999 р.

У доробку Віктора Брикульця – композиції на шевченківську тематику (портрет Т. Шевченка, 1961); психологічні виразні портрети (укр. фольклориста І. Гурина, 1986; різьбяра В. Кваші, 1987; лікаря і засновника курорту І. Зубківського, М. Гоголя, обидва – 1988; гетьманів Дмитра Апостола, 1994 та І. Мазепи, 2001; меценатки Г. Гулевичівни, 1997; діячів української культури В. Кричевського, О. Сластьона та М. Гаврилка, 1997–98; патріарха Мстислава, 1998; поетеси Н. Харасайло, 2000; В. Яворівського, Р. Чілачави, Л. Гузара, усі – 2002); краєвиди Полтавщини, Харківщини й Криму («Річка Хорол», 1980; «Дощ над Пслом», 1989; «Срібляста тиша», «Старі тополі», обидва – 1994); натюрморти – «Осінні квіти у кришталевій вазі», «Хризантеми» (обидва – 1990), «Натюрморт із синьою вазою» (1991), «Натюрморт із півоніями» (1993). Написав іконостаси для церкви Дмитра Солунського в Ромодані (30 ікон, 1990–91) та для Свято-Миколаївської церкви у Покровському (Решетилівський р-н Полтавської обл.; 17 ікон, 1993–94).

Малярство В.Брикульця – мажорне й життєствердне, ліричне, з використанням традицій реалізму і здобутків імпресіонізму. У 2006 році став лауреатом Всеукраїнської премії ім. Опанаса Сластьона. Почесний громадянин Миргорода (2003). Кавалер ордена Карла Фаберже (2008).

«Автопортрет» «Портрет Патріарха Мстислава»


23 листопада 1937 року у в'язниці НКВС був розстріляний Никанор Харитонович Онацький - український художник, живописець, історик, чиїм ім'ям зараз названо Сумський художній музей.

Никанор Онацький народився на Полтавщині в родині козака-хлібороба. Живопису навчався в Москві, Одесі, Петербурзі (учень Іллі Рєпіна). Викладав у навчальних закладах Сум, Харкова, Лебедина живопис, малюнок, історію мистецтва. Він організував у 1914 році першу в Сумах художню виставку. З ініціативи Никанора Онацького 1919 року в Сумах було відкрито історико-художній музей, яким він керував протягом 13 років. У вересні 1937 року художник був заарештований як учасник контрреволюційної націоналістичної організації і незабаром розстріляний. У 1994 році Сумському художньому музею було присвоєно ім'я Никанора Онацького.

«Вітряк», 1930-і


Народився Вінні (Костянтин Валентинович) РЕУНОВ (23 листопада 1963, Київ) - відомий український сучасний художник.

Закінчив Київський державний художній інститут (1990). У 1980-х рр. в Києві в співавторстві з художником Олегом Тістолом створив арт-групу «Вольова грань національного постеклектизму». У 1988 році разом з Тістолом, Скугарєвою і Бистровою переїжджає в Москву, де працює в сквоті Фурманний провулок. 1991-1992 рр. - спільно з Авдєєм Тер-Оганьяном був директором і куратором московської галереї на Трьохпрудному провулку. Після Москви Реунов 10 років жив у Лондоні, але зараз повернувся до Києва і займається живописом і графікою. Його іронічні полотна з'являються на всіх великих виставках. А від 2011-го Реунов - завсідник зарубіжних аукціонів. На думку арт-критиків «Вінні Реунов свідомо балансує на межі масової та елітарної культур». Член Національної спілки художників України (2008).

Broadcast Recycle, 2009