23 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

23 августа

Народився Габріель Корнеліус Ріттер фон МАКС (23 серпня 1840, Прага — 24 листопада 1915, Мюнхен) — німецький художник.

Син скульптора Йозефа Макса. Працював при своєму батькові до самої його смерті у 1855 році. До 1858 року відвідував класи при Празькій академії образотворчих мистецтв. Протягом наступних трьох років навчався у Віденській академії мистецтв. У 1863 році Габріель Макс переїздить до Мюнхена, де стає учнем Карла Теодора фон Пілоті. У 1869 році залишає фон Пілоті й відкриває власну майстерню. З 1878 року обіймав посаду професора у мюнхенській Академії образотворчих мистецтв.

В роки навчання у Відні, пристрасть до музики вселила Максові думки висловити засобами образотворчого мистецтва головні ідеї музичних творів Л. Бетховена, Ф. Мендельсона та інших композиторів. Результатом цієї задумки стала низка малюнків автора, виконаних тушем, що зустріли схвалення публіки.

Навчаючись у Пілоті, Габріель Макс так і не засвоїв собі його колористичної віртуозності, а став писати у туманних, сіруватих, але надзвичайно гармонійних тонах картини сентиментального, меланхолійного, трагічного, іноді дуже неясного змісту. Відомий також численними зображеннями мавп, що були не лише моделями, але і домашніми тваринами художника.

«Світло»


Народився Еміль Генріх ҐОҐАРТЕН (23 серпня 1850 Лінц на Рейні - 16 листопада 1911) - німецький художник-пейзажист.

Навчався у Освальда Ахенбаха в Дюссельдорфській академії. У 1874-1977 роках жив у Парижі. Потім повернувся до Німеччини, і з 1878 по 1889 роки жив в Гамбурзі. Після цього оселився в Мюнхені і незабаром приєднався до колонії художників в Дахау. Регулярно виставлявся з 1880 року в Берліні і в Дрезденській Академії.

«Художник в горах»


Родился Александр Фёдорович ФОЙНИЦКИЙ (23 августа 1886, Херсонская губ.(?) — 3 декабря 1973, Тирасполь) — художник и педагог, заслуженный деятель искусств Молдавской ССР, автор более 300 картин.

На всех сайтах указано, что будущий художник родился в д. Курлюговка Елизаветградской губернии. Но такой губернии никогда не существовало – был Елисаветградский уезд Херсонской губернии. Никаких упоминаний о такой деревне тоже нет. Как бы там ни было, Фойницкий окончил церковно-приходскую школу и мужскую гимназию в Елисаветграде (ныне – Кропивницкий), затем — Одесское художественное училище (1912). Как способного выпускника, А. Ф. Фойницкого рекомендуют в Академию художеств, однако из-за отсутствия средств он вынужден принять предложение работать учителем рисования и черчения в Тирасполе, где художник и проживёт более шестидесяти лет.

Фойницкий – участник Первой мировой войны, затем и гражданской войны в составе Красной армии. С фронтов возвращается в Тирасполь и становится настоящим художником-летописцем города. Он создаёт полотна, посвященные историческим событиям Тирасполя и созданной Молдавской АССР: «Митинг по поводу образования МАССР. 28 июля 1924 года», «Первомайский парад в Тирасполе в 1925 году», «Тирасполь строится» (1932), «Новые дома в Тирасполе» (1933), «Учительский институт в Тирасполе» (1935), «Весна. Строительство театра в Тирасполе» (1939) и многие другие, а также картины, посвященные гражданской войне: «Партизаны у костра» (1932), «Штурм Перекопа» (1938). В 1938 году по инициативе Фойницкого в Тирасполе создаётся Художественный музей МАССР.

А. Ф. Фойницкий работал не только в жанре исторического полотна, но и в жанре пейзажа: «Осень», «Март», «Оттепель», «Тихий вечер», «В распутицу», а также портрета: «Партизан», «Портрет девочки», «Портрет Марецкого», «Автопортрет» и т. д. В 1975 году именем Фойницкого была названа Детская художественная школа в Тирасполе.

«Автопортрет» «Переправа через Днестр»


Народилася Ірина Кузьмівна КОНСТАНТИ́НОВА (23 серпня 1918, м. Красноград, нині Харківської обл. (за іншою версією – Одеса) –– 12 грудня 2003, Дніпропетровськ) – художниця театру, живописець і педагог. Заслужений художник України.

Закінчила Харківський художній інститут у 1940 (викладачі - С. Бесєдін, Д. Овчаренко, С. Прохоров, О. Хвостенко-Хвстов). Працювала художником у театрах Тернополя, Мукачева, Миколаєва, Краснодара, Харкова, Дніпропетровська. Учасниця обласних, всеукраїнських мистецьких виставок від 1959. Персональні виставки відбулися у Ялті (1990), Дніпропетровську (1993, 1998). Створила національні костюми для танцюристів українських ансамблів та масових театралізованих вистав; а також живописні натюрморти в реалістичному стилі, для яких характерні ретельне виконання, точне визначен¬ня форми та фактури, колоритні кольори. Член н спілки художників України з 1978.

«Східний глек», 1975. Картон, гуаш


Народилася Людмила Миколаївна СЕМИКІНА (23 серпня 1924, Миколаїв) - українська художниця і майстер декоративного мистецтва, заслужений художник України (2009), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1997) за колекцію костюмів «Високий замок», лауреат премії імені Василя Стуса (2000).

Закінчила Одеське художнє училище (1947 рік), Київський художній інститут (1953 рік), педагог за фахом - О. О. Шовкуненко. Член Спілки художників України від 1958 року. Людмила Семикіна працювала як живописець, художник-монументаліст, художник по костюмах (ескізи костюмів до фільму «Захар Беркут»), дизайнер, модельєр.

«Натюрморт (У майстерні художника)», 1958

У 1964 році Людмила Семикіна в співавторстві з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила для вестибюля головного корпусу Київського університету вітраж «Тарас Шевченко», присвячений 150-річчю від дня народження поета. На ньому був зображений розгніваний Тарас Шевченко, який однією рукою пригортав скривджену жінку-Україну, а другою рукою піднімав у височінь книжку. Могутній образ доповнювали слова Кобзаря: «Возвеличу малих отих рабів німих, а на сторожі коло їх поставлю слово». Вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія Спілки художників кваліфікувала його як «ідейно порочний». У квітні 1964 Пленум Правління Спілки художників УРСР на один рік виключив Л. Семикіну і А. Горську зі Спілки художників, відновили в членстві їх в січні 1966 року.

Вітраж "Тарас Шевченко" у Червоному корпусі Київського університету. Група авторів.

У червні 1968 року Людмила Семикіна була виключена зі Спілки художників України за підписання «листа 139-ти» (громадського листа діячів культури і науки України на ім'я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів). Відновлена в Спілці художників у 1988 році з офіційнім формулюванням: «За відсутністю факту звинувачення».

Протягом останніх десятиліть до живопису не поверталася, працювала переважно як художник по костюмах (серії нарядів «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Ретро», «Модерн»). Автор оформлення станції метро «Петрівка» (зараз – «Почайна») в Києві.

«Свято», 1968