23 мая -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

23 мая

Народився Еліас АШМОЛ (ЕШМОЛ) (23 травня 1617 - 18 травня 1692) - відомий англійський антиквар, політичний діяч, збирач старожитностей, алхімік і астролог. Член британського Королівського товариства, який стояв біля його витоків. Колекції та бібліотека Ешмола лягли в основу експозиції Музею Ешмола в Оксфорді – одного з найстаріших в Європі.

Ашмолівський (Ешмолівський) музей мистецтва і археології, коротко Музей Ашмола (Ешмола) - одна з чотирьох музейних установ, що діють при Оксфордському університеті у Великобританії. Музей відкрився в 1683 році в компактному будинку, спроектованому одним з учнів Крістофера Рена спеціально для зберігання рідкостей, заповіданих університету Еліасом Ашмолом. Однак збирав Ашмоловську колекцію зовсім не Ашмол, а його товариш Джон Традескант і батько останнього. Нинішня будівля музею зведена в 1841-1845 роках в стилі пізнього класицизму (архітектор Ч. Р. Кокерелл).

Із зібрання музею: Паоло Учелло. «Благовіщення». Із зібрання музею: Ганс Гольбейн молодший.
«Молода англійка 16 ст.» ( 1535 р. ?)

У XIX столітті Ашмоловський музей був перепрофільований у бік археології та мистецтва. Музей славиться своїм зібранням давньоєгипетського мистецтва і графіки епохи Відродження (Мікеланджело, Рафаель, Леонардо да Вінчі). У картинній галереї представлені Уччелло, Джорджоне, Рубенс, Рембрандт, Лоррен, Тернер, Ренуар і Пікассо. У новорічний вечір 1999 року із музею було вкрадено полотно Сезанна. Воно досі не знайдено.

Серед інших раритетів - Пароський мармур, скрипка Страдіварі «Месія», старожитності мінойської епохи, зібрані Артуром Евансом (куратор музею в 1884-1908 рр.), експозиція старовинних перснів (один з них, як вважається, навіяв професору Толкіну «Володаря кілець») і алмаз, який нібито належав королю Альфреду Великому. Музей також має в своєму розпорядженні багаті колекції старовинних монет та середньовічної зброї.

Із зібрання музею: Ренуар. «Сад на Монмартрі», 1890 р.


Народився Жан Жак ПРАДЬЄ, іноді також Джеймс Прадьє (23 травня 1790, Женева, Швейцарія - 4 червня 1852, Буживаль, Франція) - французький художник і скульптор швейцарського походження.

У 1807 році виїхав до Парижа, навчався живопису у Франсуа Жерара, потім скульптурі у Фредеріка Лемо. У 1813 році був удостоєний Римської премії і наступні п'ять років провів у Римі.

Після повернення в Париж Прадьє став помітною фігурою в художньому світі Франції. Від 1827 року він був професором в Школі витончених мистецтв, регулярно брав участь у паризьких Салонах. Серед відомих робіт Прадьє були статуї і бюсти королів (Людовика XVIII, Луї-Філіпа) і герцогів Орлеанських, безліч скульптур на античні теми. Прадьє брав участь у створенні скульптурного оздоблення Тріумфальної арки та Будинку Інвалідів. Його манера тяжіла більше до класицизму, ніж романтизму, який на той час до набирає обертів: Гюстав Флобер в 1846 році відгукувався про Прадьє як про «великого художника, справжнього грека».

«Три грації», 1831


Народився Шарль Еміль ЖАК (23 травня 1813, Париж - 7 травня 1894, Анвер) - французький живописець тварин, пейзажист і гравер.

Спочатку вчився гравірувати географічні карти, а потім 7 років служив солдатом. Вже в той час він захоплювався малюванням, але серйозно зайнявся мистецтвом лише після звільнення з армії. Чудово зображував овець, курей та інших домашніх тварин, з дивовижною натуральністю передаючи їх характер і рухи.

Матеріал для творчості автор знаходив спочатку в Бургундії, а потім у містечку Барбізон (біля Фонтенбло) - улюбленої резиденції французьких живописців XIX століття, які присвятили себе пейзажу і зображенням тварин. Жак постачав своїми малюнками і карикатурами деякі паризькі ілюстровані видання, наприклад журнал «Charivari».

«Пастушка біля струмка»


Родился Николай Павлович ЧЕХОВ (23 мая 1858, Таганрог — 29 июня 1889, с. Лука Сумского уезда Харьковской губернии) — русский художник, родной брат А. П. Чехова.

Учился в московском Училище живописи, ваяния и зодчества. Натурным классом в училище в те годы заведовал В. Г. Перов. Сотрудничал с газетой «Московский листок», журналами «Зритель», «Сверчок», «Свет и тени», «Москва», «Осколки» (в том числе иллюстрировал некоторые рассказы брата и был автором карикатур с его подписями; в отличие от братьев Антона и Александра, подписывался в юмористической прессе настоящей фамилией). Участвовал в росписи стен московского храма Христа Спасителя. Учился и был дружен с художниками И. Левитаном, К. Коровиным, Ф. Шехтелем.

Портрет Антона Чехова, выполненный братом Николаем

Антон Чехов неоднократно критиковал образ жизни брата и его отношение к своему таланту: «гибнет сильный русский талант, гибнет ни за грош». Николай Чехов умер от туберкулёза в имении Лука Харьковской губернии у друзей Чеховых — Линтварёвых, там и похоронен.

Николай Чехов «Вечеринка в Сокольниках»


Народився Ярослав-Франтішек-Юліус ВЕШИН (23 травня 1860, Врани - 9 травня 1915, Софія) - чеський і болгарський художник, який жив і працював у Словаччині і Болгарії. Один із засновників сучасного болгарського мистецтва.

Чех за походженням. Навчався в 1876-1880 роках в празькій Академії мистецтв. У 1881-1883 роках Я. Вешин продовжив освіту в Академії образотворчих мистецтв Мюнхена, де спеціалізувався на історичному та жанровому живопису. Після закінчення академії він деякий час живе і працює в Мюнхені і в Словаччині, створюючи картини на мотиви сільського життя Словаччини.

У 1897 році Ярослав Вешин переїхав до Болгарії і залишався там до кінця свого життя. Працював викладачем у щойно відкритій державній школі живопису (нині Національна художня академія). З 1904 року працював військовим художником при Військовому міністерстві Болгарії.

У Болгарії Вешин пише реалістичні картини побуту болгарської села: «Урожай в Радомирі» (1897), «Орач» (1899), «Контрабандисти» (інша назва «Гайдуки», 1899), «Урожай» (1900) та інші. Після 1904 художник багато працює в жанрі батального живопису. Велика частина картин Я. Вешина зберігається в Національній художній галереї в Софії.

«Атака», 1913


Народився Йожеф РІПЛЬ-РОНАЇ (23 травня 1861, Капошвар - 25 листопада 1927, там само) - провідний угорський художник зламу 19-20 століть.

Вперше вніс в угорський живопис стилі, притаманні сучасному йому європейському мистецтву, в першу чергу - французькому. З 1884 по 1887 рік навчався в Мюнхені, потім від 1887 року жив у Парижі. Ріпль-Ронаї був учнем Міхая Мункачі, найбільшого угорського реалістичного живописця, і, минаючи стадії натуралізму і імпресіонізму, перейшов відразу до постімпресіонізму. В останні роки відійшов від олійного живопису і використовував лише олівець.

«Автопортрет у червоному береті», 1924. Угорська національна галерея «Інтер'єр», 1909


Народився Ефраїм Моше (Маврицій) ЛІЛІЄН (23 травня 1874, Дрогобич, Галичина, тепер Львівська область – 18 липня 1925, Баденвайлер, Німеччина) – єврейський, польський і німецький художник, графік, гравер, дизайнер, фотограф, книжковий ілюстратор, діяч сіоністського руху. Один із засновників стилю в мистецтві, відомого в Німеччині як югенд-штиль, а в інших країнах – як модерн, ар-нуво чи сецесія.

Народився в ортодоксальній родині єврейського ремісника (токаря по дереву). У юності працював підмайстром у львівського художника, який малював шильди (вивіски). Після закінчення реальної школи їде навчатися до Кракова – до Школи пластичних мистецтв, яку очолював Ян Матейко. Навчання тривало в 1889-1893, але через фінансову скруту Лілієн змушений залишити навчання й повернутися до Дрогобича. Заробивши 50 золотих ринських, він витрачає їх на курс рисунку у Віденській академії мистецтв. У 1894-1898 навчався в Мюнхенській академії мистецтв.

1898 року переїхав до Берліна, почав співпрацювати з найпопулярнішими журналами. Лілієн створив ілюстрації для книги поетичних перекладів «Юдея», згодом багато разів перевидану. Згодом ілюстрував тритомну «Біблію», «Пісню пісень» тощо.

Як активний учасник сіоністського руху протягом 1906-1918 кілька разів відвідав Палестину. Допомагав Борису Шацу створювати в Єрусалимі Школу мистецтв і ремесел (нині Академія мистецтв і дизайну «Бецалель»). У перших двох десятиліттях XX століття роботи Ліліена слугували за взірець для митців, які групувалися навколо «Бецалеля». Його вважають найвидатнішим із тих єврейських митців, які у своїй творчості висвітлювали сіоністську тему. Лілієн відомий у єврейському середовищі як «перший сіоністський митець».

"Спокійна пісня" із серії «Юда», 1900


Родился Якоб ШТЕЙНХАРДТ (23 мая 1887, Жеркув, Польша — 11 февраля 1968, Нахария, Израиль) — немецкий и израильский график и художник—экспрессионист.

Якоб Штейнхардт родился в еврейской семье. В 1906—1907 годах он учится в берлинской Академии изобразительных искусств под руководством Ловиса Коринта и Германа Штрука. Затем уезжает в Париж, где занимается у Жан-Поля Лорана, а позднее у Матисса и Теофиля-Александра Стейнлена. В 1910 году художник возвращается в Берлин. В 1912 году он, совместно с Людвигом Мейднером и Рихардом Янтуром, создаёт художественную группу «Патетики».

В 1933 году, после прихода в Германии к власти национал-социалистов, Штейнхардт эмигрирует в Палестину. В 1934 он открывает в Иерусалиме художественную школу. С 1947 года он — доцент в Академии искусств и художественного ремесла Бецалель. Руководитель этой Академии в 1953—1957 годах. Работы Якоба Штейнхардта завоёвывали призы на международных биеннале в Сан-Паулу (1955) и в Венеции (1960).

Якоб Штейнхардт известен преимущественно своими графическими сериями по еврейской и библейской тематике. Автор иллюстраций к произведениям классиков еврейской литературы, главной темой для его произведений была жизнь еврейского народа, в первую очередь, из Восточной Европы.

«Старьевщик»


Народився Франц КЛАЙН (23 травня 1910, Вілкс-Барре, Пенсільванія - 13 травня 1962, Нью-Йорк) - американський художник, представник абстрактного експресіонізму.

Вивчав мистецтво в Бостоні, Філадельфії і Лондоні. На початку творчого шляху Ф. Клайн малює настінний живопис і портрети, орієнтуючись на роботи «старих майстрів» - Веласкеса, Рембрандта і Мане. В кінці 40-х років ХХ століття з'являються його перші абстрактні полотна, які впадають в очі своїм широкоформатним, контрастним стилем. Щоб підсилити враження у глядача, художник обмежує себе лише чорно-білим поєднанням фарб, які змішуються до рідинно-швидковисихаючої концентрації, яка залишає видимим «письмо пензля». Кожен крок його пензля при цьому, що типово для абстрактного експресіонізму, створює зриме враження від інтелектуального і фізичного внеску майстра.

Без назви


Народився Андрій Андрійович КОЦКА (23 травня 1911, Ужгород - 3 вересня 1987, Ужгород) - знаний закарпатський живописець. Народний художник Української РСР (1982).

Син робітника. Навчаючись в семінарії, паралельно закінчив у 1931 році Ужгородську публічну школу малювання. Був учнем знаменитих закарпатських живописців Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. У 1933 році А. Коцка стає членом Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі, в тому ж році в Ужгороді проходить його перша персональна виставка. Після Всеугорської виставки 1939 року, на якій картини Коцки отримали позитивні відгуки провідних критиків і художників, молодому живописцю була надана стипендія для навчання на відділенні монументального живопису в Академії образотворчих мистецтв у Римі у професора Ф. Ферраці (1940-1942).

«Вересень у Карпатах», 1930-і

Після війни і приєднання Закарпаття до України картини закарпатських художників викликали в СРСР великий інтерес своїм незвичайним стилем і свіжим колоритом. Андрій Коцка вступає у Спілку художників України (1946), його відзначають різними нагородами. У 1971 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а від 1977 року А. А. Коцка - член правління Спілки художників СРСР та член президії правління Спілки художників УРСР. Його персональні виставки проходять у 1981 році в Ужгороді, в 1983 - в Москві, в 1984 - в Требішове (Чехословаччина).

«Весна під Говерлою», 1970

Стиль художника легко пізнаваний. Він співець рідного краю, автор карпатських пейзажів, квіткових натюрмортів і портретів своїх земляків, в тому числі численних «гуцулок» і «верховинок». Дуже любив художник зображати сільські свята і ошатних горян. Картини А. А. Коцки відрізняються бездоганним колоритом і прагненням художника до узагальнення зображення. Світ на його полотнах перебуває в гармонії і спокої, він сповнений поетичності і чужий побутової приземленості.

Андрій Андрійович Коцка входить до неофіційного списку ста кращих художників України та впевнено тримається в п'ятірці найбільш «дорогих» художників Закарпаття.

«Гуцулка», 1970


Родился Игорь Павлович ОБРОСОВ (23 мая 1930 года, Москва — 5 августа 2010 года, там же) — советский и российский художник-живописец, педагог. Один из ярких представителей «сурового стиля» в советской живописи.

Действительный член Российской академии художеств (1997). Народный художник РСФСР (1983). Лауреат Государственной премии СССР (1989) и Государственной премии Российской Федерации (2000). В 1972—1976 гг. — секретарь правления Союза художников РСФСР. В 1983—1989 гг. — секретарь правления СХ СССР.

Родился в семье известного советского врача, директора Института им. Н. В. Склифосовского — П. Н. Обросова, репрессированного в 1937 году. В 1954 г. окончил Московское высшее художественно-промышленное училище (б. Строгановское).

Среди основных работ Обро́сова: «Голубые озера льна», (1966) «Яхромские высоты», «Портрет матери», «Противостояние» (1973—1978), «Встречая и провожая эшелоны» (1979—1980), «Скорбь земли Тверской» (1979—1980), «Красное покрывало» (1993), «А за окном ночь» (1994), «Тишина. Сон» (1995); портреты: В. М. Шукшина (1979), Б. Ахмадулиной, Ф. И. Тютчева (1983), художника В. Попкова, художника П. Никонова (1974), актрисы Н. Белохвостиковой (1988), Б. Васильева, А. Солженицына, А. Вертинского (все — 1998 г.); темперная графика: «Патриаршие пруды. Утро» (1997), «Вечерний свет. Патриаршие пруды» (1997).

Серия картин посвященная отцу, репрессированному в 1938 г.: «Мальчиш-Кибальчиш» (1963 г.), «Мать и отец. Ожидание 1937 г.» (1986-88 гг.), «Без права переписки» (1986-88гг.), «Жертва Гулага» (2000-е гг.), «Зомби Гулага» (2000-е гг.).

«Солдатские сны»