23 мая -Музей українського живопису

23 мая

Родился Шарль Эмиль ЖАК (23 мая 1813, Париж — 7 мая 1894, Анвер) — французский живописец животных, пейзажист и гравёр.

Вначале учился гравировать географические карты, а затем 7 лет служил солдатом. Уже в то время он занимался рисованием, но серьёзно занялся искусством лишь по увольнении из армии. Превосходно изображал овец, кур и других домашних животных, с удивительной натуральностью передавая их характер и движения.

Материал для творчества автор находил сначала в Бургундии, а потом местечко Барбизон (близ Фонтенбло) — любимой резиденции французских живописцев XIX века, посвятивших себя пейзажу и изображению животных. Жак снабжал своими рисунками и карикатурами некоторые парижские иллюстрированные издания, например журнал «Charivari».

«Пастушка у ручья»


Родился Николай Павлович ЧЕХОВ (23 мая 1858, Таганрог — 29 июня 1889, с. Лука Сумского уезда Харьковской губернии) — русский художник, родной брат А. П. Чехова.

Учился в московском Училище живописи, ваяния и зодчества. Натурным классом в училище в те годы заведовал В. Г. Перов. Сотрудничал с газетой «Московский листок», журналами «Зритель», «Сверчок», «Свет и тени», «Москва», «Осколки» (в том числе иллюстрировал некоторые рассказы брата и был автором карикатур с его подписями; в отличие от братьев Антона и Александра, подписывался в юмористической прессе настоящей фамилией). Участвовал в росписи стен московского храма Христа Спасителя. Учился и был дружен с художниками И. Левитаном, К. Коровиным, Ф. Шехтелем.

Портрет Антона Чехова, выполненный братом Николаем

Антон Чехов неоднократно критиковал образ жизни брата и его отношение к своему таланту: «гибнет сильный русский талант, гибнет ни за грош». Николай Чехов умер от туберкулёза в имении Лука Харьковской губернии у друзей Чеховых — Линтварёвых, там и похоронен.

Николай Чехов «Вечеринка в Сокольниках»


Родился Ярослав-Франтишек-Юлиус ВЕШИН (23 мая 1860, Враны – 9 мая 1915, София) — чешский и болгарский художник, живший и работавший в Словакии и Болгарии. Один из основателей современного болгарского искусства XIX—XX веков.

Чех по происхождению. Учился в 1876-1880 годах в пражской Академии художеств. В 1881-1883 годах Я. Вешин учился в Академии изобразительных искусств Мюнхена, специализировался на исторической и жанровой живописи. После окончания академии он некоторое время живет и работает в Мюнхене и в Словакии, создавая картины на мотивы сельской жизни Словакии.

В 1897 году Ярослав Вешин переехал в Болгарию и оставался там до конца своей жизни. Работал преподавателем в только что открытой государственной школе живописи (ныне Болгарская национальная художественная академия). С 1904 года работал военным художником при Военном министерстве Болгарии. В Болгарии Вешин пишет реалистические картины быта болгарской деревни: «Урожай в Радомире» (1897), «Пахарь» (1899), «Контрабандисты» (другое название «Гайдуки», 1899), «Урожай» (1900) и другие. После 1904 года художник много работает в жанре батальной живописи. Большая часть картин Я. Вешина хранится в Национальной художественной галерее в Софии.

«Атака», 1913


Народився Йожеф РІПЛЬ-РОНАЇ (23 травня 1861, Капошвар - 25 листопада 1927, там само) - провідний угорський художник зламу 19-20 століть.

Вперше вніс в угорський живопис стилі, притаманні сучасному йому європейському мистецтву, в першу чергу - французькому. З 1884 по 1887 рік навчався в Мюнхені, потім від 1887 року жив у Парижі. Ріпль-Ронаї був учнем Міхая Мункачі, найбільшого угорського реалістичного живописця, і, минаючи стадії натуралізму і імпресіонізму, перейшов відразу до постімпресіонізму. В останні роки відійшов від олійного живопису і використовував лише олівець.

«Автопортрет у червоному береті», 1924. Угорська національна галерея «Інтер'єр», 1909


Народився Ефраїм Моше (Маврицій) ЛІЛІЄН (23 травня 1874, Дрогобич, Галичина, тепер Львівська область – 18 липня 1925, Баденвайлер, Німеччина) – єврейський, польський і німецький художник, графік, гравер, дизайнер, фотограф, книжковий ілюстратор, діяч сіоністського руху. Один із засновників стилю в мистецтві, відомого в Німеччині як югенд-штиль, а в інших країнах – як модерн, ар-нуво чи сецесія.

Народився в ортодоксальній родині єврейського ремісника (токаря по дереву). У юності працював підмайстром у львівського художника, який малював шильди (вивіски). Після закінчення реальної школи їде навчатися до Кракова – до Школи пластичних мистецтв, яку очолював Ян Матейко. Навчання тривало в 1889-1893, але через фінансову скруту Лілієн змушений залишити навчання й повернутися до Дрогобича. Заробивши 50 золотих ринських, він витрачає їх на курс рисунку у Віденській академії мистецтв. У 1894-1898 навчався в Мюнхенській академії мистецтв.

1898 року переїхав до Берліна, почав співпрацювати з найпопулярнішими журналами. Лілієн створив ілюстрації для книги поетичних перекладів «Юдея», згодом багато разів перевидану. Згодом ілюстрував тритомну «Біблію», «Пісню пісень» тощо.

Як активний учасник сіоністського руху протягом 1906-1918 кілька разів відвідав Палестину. Допомагав Борису Шацу створювати в Єрусалимі Школу мистецтв і ремесел (нині Академія мистецтв і дизайну «Бецалель»). У перших двох десятиліттях XX століття роботи Ліліена слугували за взірець для митців, які групувалися навколо «Бецалеля». Його вважають найвидатнішим із тих єврейських митців, які у своїй творчості висвітлювали сіоністську тему. Лілієн відомий у єврейському середовищі як «перший сіоністський митець».

"Спокійна пісня" із серії «Юда», 1900


Родился Якоб ШТЕЙНХАРДТ (23 мая 1887, Жеркув, Польша — 11 февраля 1968, Нахария, Израиль) — немецкий и израильский график и художник—экспрессионист.

Якоб Штейнхардт родился в еврейской семье. В 1906—1907 годах он учится в берлинской Академии изобразительных искусств под руководством Ловиса Коринта и Германа Штрука. Затем уезжает в Париж, где занимается у Жан-Поля Лорана, а позднее у Матисса и Теофиля-Александра Стейнлена. В 1910 году художник возвращается в Берлин. В 1912 году он, совместно с Людвигом Мейднером и Рихардом Янтуром, создаёт художественную группу «Патетики».

В 1933 году, после прихода в Германии к власти национал-социалистов, Штейнхардт эмигрирует в Палестину. В 1934 он открывает в Иерусалиме художественную школу. С 1947 года он — доцент в Академии искусств и художественного ремесла Бецалель. Руководитель этой Академии в 1953—1957 годах. Работы Якоба Штейнхардта завоёвывали призы на международных биеннале в Сан-Паулу (1955) и в Венеции (1960).

Якоб Штейнхардт известен преимущественно своими графическими сериями по еврейской и библейской тематике. Автор иллюстраций к произведениям классиков еврейской литературы, главной темой для его произведений была жизнь еврейского народа, в первую очередь, из Восточной Европы.

«Старьевщик»


Родился Франц КЛАЙН (23 мая 1910, Уилкс-Барре, Пенсильвания — 13 мая 1962, Нью-Йорк) — американский художник, представитель абстрактного экспрессионизма.

Изучал искусство в Бостоне, Филадельфии и Лондоне. В начале Ф. Клайн рисует настенную живопись и портреты, ориентируясь на работы «старых мастеров» — Веласкеса, Рембрандта и Мане. В конце 40-х годов ХХ столетия появляются его первые абстрактные полотна, бросающиеся в глаза своим широкоформатным, контрастным стилем. Художник ограничивает себя, дабы усилить впечатление у зрителя, чисто чёрно-белым сочетанием красок, которые смешиваются до жидкостно-быстросохнущей концентрации, оставляющей видимой «письмо кисти». Каждый шаг его кисти при этом, что типично для абстрактного экспрессионизма, создаёт зримое впечатление от интеллектуального и физического вклада мастера.

Без названия


Народився Андрій Андрійович КОЦКА (23 травня 1911, Ужгород - 3 вересня 1987, Ужгород) - знаний закарпатський живописець. Народний художник Української РСР (1982).

Син робітника. Навчаючись в семінарії, паралельно закінчив у 1931 році Ужгородську публічну школу малювання. Був учнем знаменитих закарпатських живописців Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. У 1933 році А. Коцка стає членом Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі, в тому ж році в Ужгороді проходить його перша персональна виставка. Після Всеугорської виставки 1939 року, на якій картини Коцки отримали позитивні відгуки провідних критиків і художників, молодому живописцю була надана стипендія для навчання на відділенні монументального живопису в Академії образотворчих мистецтв у Римі у професора Ф. Ферраці (1940-1942).

«Вересень у Карпатах», 1930-і

Після війни і приєднання Закарпаття до України картини закарпатських художників викликали в СРСР великий інтерес своїм незвичайним стилем і свіжим колоритом. Андрій Коцка вступає у Спілку художників України (1946), його відзначають різними нагородами. У 1971 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а від 1977 року А. А. Коцка - член правління Спілки художників СРСР та член президії правління Спілки художників УРСР. Його персональні виставки проходять у 1981 році в Ужгороді, в 1983 - в Москві, в 1984 - в Требішове (Чехословаччина).

«Весна під Говерлою», 1970

Стиль художника легко пізнаваний. Він співець рідного краю, автор карпатських пейзажів, квіткових натюрмортів і портретів своїх земляків, в тому числі численних «гуцулок» і «верховинок». Дуже любив художник зображати сільські свята і ошатних горян. Картини А. А. Коцки відрізняються бездоганним колоритом і прагненням художника до узагальнення зображення. Світ на його полотнах перебуває в гармонії і спокої, він сповнений поетичності і чужий побутової приземленості.

Андрій Андрійович Коцка входить до неофіційного списку ста кращих художників України та впевнено тримається в п'ятірці найбільш «дорогих» художників Закарпаття.

«Гуцулка», 1970


Родился Игорь Павлович ОБРОСОВ (23 мая 1930 года, Москва — 5 августа 2010 года, там же) — советский и российский художник-живописец, педагог. Один из ярких представителей «сурового стиля» в советской живописи.

Действительный член Российской академии художеств (1997). Народный художник РСФСР (1983). Лауреат Государственной премии СССР (1989) и Государственной премии Российской Федерации (2000). В 1972—1976 гг. — секретарь правления Союза художников РСФСР. В 1983—1989 гг. — секретарь правления СХ СССР.

Родился в семье известного советского врача, директора Института им. Н. В. Склифосовского — П. Н. Обросова, репрессированного в 1937 году. В 1954 г. окончил Московское высшее художественно-промышленное училище (б. Строгановское).

Среди основных работ Обро́сова: «Голубые озера льна», (1966) «Яхромские высоты», «Портрет матери», «Противостояние» (1973—1978), «Встречая и провожая эшелоны» (1979—1980), «Скорбь земли Тверской» (1979—1980), «Красное покрывало» (1993), «А за окном ночь» (1994), «Тишина. Сон» (1995); портреты: В. М. Шукшина (1979), Б. Ахмадулиной, Ф. И. Тютчева (1983), художника В. Попкова, художника П. Никонова (1974), актрисы Н. Белохвостиковой (1988), Б. Васильева, А. Солженицына, А. Вертинского (все — 1998 г.); темперная графика: «Патриаршие пруды. Утро» (1997), «Вечерний свет. Патриаршие пруды» (1997).

Серия картин посвященная отцу, репрессированному в 1938 г.: «Мальчиш-Кибальчиш» (1963 г.), «Мать и отец. Ожидание 1937 г.» (1986-88 гг.), «Без права переписки» (1986-88гг.), «Жертва Гулага» (2000-е гг.), «Зомби Гулага» (2000-е гг.).

«Солдатские сны»