23 апреля -Музей українського живопису

23 апреля

23 квітня 1667 року відкрився перший Паризький салон (назва виникла після 1725 г.) - одна з найпрестижніших мистецьких виставок Франції, офіційна експозиція паризької Академії витончених мистецтв.

За вказівкою Людовика XIV Королівська академія скульптури і живопису постановила проводити регулярні виставки творів, створених членами Академії. Перші виставки проходили кожні 2 роки в Пале-Рояль і в Палаці Рішельє. У 1725 році виставка вперше була відкрита в Квадратному салоні Лувра. Ця подія і дала назву всім наступним художнім виставкам французької Академії. З 1791 року Салон відкрився для всіх художників, а не тільки для академіків. Відбір творів здійснювався спеціальним журі, створеним за постановою уряду.

Едуар Дантан. «Салон 1880 року»

Згодом в Парижі з'явилися численні виставки, які мають в назві слово «салон» - Салон Невизнаних, Салон Незалежних, Осінній салон і ін. В даний час Салон проводиться щорічно в павільйоні Ейфель-Бранлі.

«Салон 1824 року». Картина Франсуа-Жозефа Ема. 1827


Родился Джозеф Мэллорд Уильям ТЕРНЕР (23 апреля 1775, Лондон – 19 декабря 1851, Лондон) – английский живописец-романтик, акварелист и гравер.

В 14 лет Тёрнер был зачислен в Королевскую академию, а уже через год его работа экспонировалась на ежегодной выставке Академии художеств. В Академии Тёрнер особенно тщательно изучал лекции Рейнолдса, родоначальника английской школы живописи и первого президента Академии. С 16 лет Тёрнер уже работал художником-сценографом в «Пантеон Опере» и подрабатывал, давая уроки. Много времени начинающий художник отдавал копированию картин знаменитых живописцев, особенно восхищал его Клод Лоррен.

«Рыбаки в море». 1796. Галерея Тейт Британ, Лондон

К Тёрнеру быстро пришла популярность. В 1802, к своим 26 годам, он стал самым молодым художником, удостоившегося звания академика. Его пейзажи, отбрасывая излишнюю детализацию, передавали зрителям внутреннее состояние живописца. В 1807 году Тёрнер занял должность профессора перспективы в Королевской академии. Особую известность художник получил благодаря картинам, посвящённым Наполеоновским войнам («Трафальгарская битва», «Поле Ватерлоо»). После посещения Италии в 1819 году и изучения картин Тициана, Тинторетто, Рафаэля и других великих живописцев, палитра Тёрнера стала более яркой и интенсивной. Эти «вольности» вызвали неоднозначные оценки критиков. Некоторые работы Тёрнера, граничившие с абстракционизмом, создали художнику репутацию сумасшедшего.

Художник намного опередил свое время, и поэтому современники не понимали его искусства. В наши дни Тёрнера считают одним из наиболее выдающихся представителей английской школы живописи. Картины и акварели Тёрнера, написанные в сдержанной цветовой гамме, мастерски передают необычные эффекты освещения, цвета и движения. Творчество Тёрнера предвосхитило появление французского импрессионизма.

«Автопортрет». Около 1799 г. «Восход с морскими чудовищами»


Родился Иван МЫРКВИЧКА (23 апреля 1856, Видим, Австро-Венгрия — 16 мая 1938, Прага) — болгарский живописец и график.

По происхождению чех. Учился в Праге и Мюнхене. В 1881 году приехал в Болгарию, где нашёл вторую родину. Был одним из основателей Рисовального училища в Софии. Выступил как крупнейший мастер болгарской жанровой живописи. Картины художника в основном изображают народные празднества, сцены крестьянского труда.

Наиболее известные картины: «Базар в Пловдиве», 1883(1888); «Шопское хоро», 1888; Поминки, 1895—1896(1899); «Пахарь», 1890-е гг; «Рученица», 1894(1897); «В кырджалийское время», 1897. Мырквичка также является автором ряда портретов и иллюстраций к произведениям болгарских писателей («Под игом» И.Вазова и ряд других).

«Автопортрет», 1926 «Ярмарка в Пловдиве, 1888


Народився Карл МОЛЛЬ (23 квітня 1861, Відень — 13 квітня 1945, Відень) — австрійський художник епохи югендстилю.

Молль навчався у віденській Академії образотворчих мистецтв у 1880—1881 роках. Пізніше став учнем і помічником художника-пейзажиста Еміля Якоба Шиндлера. Після смерті Шиндлера у 1892 році Молль одружився на його вдові. У 1897 році Молль стає одним із співзасновників Віденського сецесіону. З ініціативи Карла Молля в 1903 році у Відні була заснована «Сучасна галерея», що носить нині назву Австрійська галерея Бельведер. Як керівник Галереї Митке Молль зайнявся просуванням творчості Клімта. Він організовував виставки за участі художників з інших країн, завдяки Моллю у Відні вперше з'явилися роботи Вінсента ван Гога.

У 30-ті роки Молль проявив себе переконаним націонал-соціалістом. У 1945 році, коли радянські війська входили до Відня, Карл Молль разом зі своєю донькою та її чоловіком покінчив життя самогубством на своїй віллі. Молль отримав визнання завдяки своїм великоформатним кольоровим літографіям і ксилографіям. Стиль його пізніх пейзажів змінився від площинної живопису, властивої Сецесіону, до більшої просторовості, а в пізні роки Молль дедалі більше зближувався з експресіонізмом.



Покінчив життя самогубством Всеволод Миколайович МАКСИМОВИЧ (1894, Полтава — 23 квітня 1914,Москва) — український художник-авангардист початку ХХ сторіччя, один з найяскравіших українських представників стилю модерн.

Максимович належав до нудиського гуртка атлетів-полтавців, який очолював художник Іван Мясоєдов, вчитель Максимовича. Розквіт творчості художника припадає на 1912-14 рр. коли ним було створено найвидатніші його роботи. Найважливішими образами для нього були образи античності. Його картини занурені в прадавність, відновлюють архаїчний культ плодючості. На них — нескінченні гірлянди з рослинних візерунків, якими обплетені персонажі, що скидаються на олімпійських богатирів.

«Бенкет», 1914

Всеволод Максимович намагався вести богемний спосіб життя, захопився наркотиками і алкоголем. В 1914 році він зіграв головну роль в авангардному фільмі «Драма в кабаре футуристів», а невдовзі покінчив життя самогубством. Напевне, каталізатором цього вчинку був провал перед тим його персональної виставки в Москві. За іншою версією самогубство спричинило нещасливе кохання. Йому було лише 20 років.

На довгі роки після смерті художника його роботи залишались дуже маловідомими. Нове відкриття самобутньої творчості Всеволода Максимовича і сплеск інтересу до неї стався завдяки виставці «Перехрестя. Модернізм в Україні, 1910 — 1930», що в відбулася 2007 року в Нью-Йорку.

«Автопортрет». 1913 «Поцілунок», 1913


Народився Михайло Іванович ЛІЩИ́НЕР (23 квітня 1912, м. Тирасполь, нині Молдова – 29 жовтня 1992, Львів) – український живописець.

Рано осиротів, всі рідні померли від голоду, у 1921-1922 – безпритульний. Потім потрапляє до дитячого будинку. У 1926 до дитячого будинку приїхала комісія народної освіти з метою відбору найбільш талановитих дітей. З 56-ти вихованців звернули увагу тільки на нього: рекомендували на навчання у Кам’янець-Подільську художньо-промислову школу 1926-1931 – навчається у Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі. Його вчителями були графік Володимир Ґаґенмейстер, чудовий педагог, мистецтвознавець, збирач українського ужиткового мистецтва (репресований у 1937), кераміст Отто Адамович. У 1934 вступає в Одеський художній інститут, який того ж року переводять до Києва. Навчається в одного з найкращих українських портретистів Павла Волокидіна, який ставився до Михайла як до сина, допомагав йому матеріально, а також у Михайла Бойчука, епохальної фігури в історії українського мистецтва, Олександра Гауша, майстра натюрморту, пейзажиста Іллі Штільмана. У 1937 вступає до професійної спілки працівників мистецтв з рекомендацією від народного художника України К.Трохименка. 1939 – у майстерні Георгія Якутовича знайомиться з Вітольдом Манастирським, Романом Сельським. Зустріч з Романом Сельським змінила його погляди на мистецтво.

«Спокій», 1979 «Гуцул», 1991

На початку війни, закінчивши курси, стає командиром саперної роти, у 1945 – закінчив війну у Дрездені. У 1945 отримує диплом Київського державного художнього інституту за спеціальністю «живопис» і стає членом Спілки радянських художників України. Переїжджає до Львова. 1947-54 – викладає у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (кафедра живопису).

Образний світ творів Михайла Ліщинера ввібрав риси єврейського фольклору, поетики народного побуту, міфологічного світосприйняття. Створював портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні композиції, настінні розписи. Для творчості Ліщинера характерні декоративізм, площинність зображення, узагальненість форм, вільна гра кольорів та ритмів, орієнтація на новітнє французьке мистецтво.

«Автопортрет», 1979 «Жінка з рибою», 1979


Родилась Валентина Петровна ЦВЕТКОВА (23 апреля 1917, Астрахань – 27 ноября 2007, Ялта) – известная украинская художница, мастер пейзажа и натюрморта. Народный художник Украины (2002), почетный гражданин города Ялты.

Окончила Астраханское художественное училище, где занималась у академика Петербургской Академии художеств, живописца Павла Алексеевича Власова. Еще до войны переехала в Ялту. В 1944 стала членом Союза художников, в 1950–1972 – член правления Крымского отделения СХ УССР. С 1945 участвовала в городских и областных выставках.

В послевоенные годы Цветкова активно работала в жанре портрета и запечатлела на своих полотнах героев Великой Отечественной войны, ученых, врачей, представителей творческой интеллигенции, простых тружеников... Цветкова много путешествовала по миру: Италия, Франция, США, Египет, Индия, Турция, Алжир, Ливан. Результатом этих поездок стали десятки дорожных этюдов с характерными пейзажами разных уголков мира.

«Прощай, Париж!», 1984

Но главной любовью Валентины Петровны был Крым, с его прекрасной и бесконечно разнообразной природой. «Я стремилась в своих полотнах передать неповторимое своеобразие цветущего солнечного крымского края», – рассказывала художница. Цветкова увлеченно писала пейзажи, создала множество натюрмортов. Её умение восхищаться красотой окружающего мира, видеть прекрасное в простом и привычном, делало её работы незабываемыми. Художница использовала различные техники живописи и графики – масло, пастель, акварель, акрилак, карандаш, фломастер…

В 1985 году Валентине Петровне присвоили звание заслуженного художника Украины, а в 2002 она стала народным художником Украины. Её именем названа малая планета нашей солнечной системы.

Персональные выставки В. П. Цветковой прошли в Киеве, Симферополе, Москве, Париже, Астрахани, Кисловодске, Алупке, Керчи, Ялте. Её картины представлены в Национальном художественном музее Украины, Харьковском, Сумском, Симферопольском, Астраханском художественных музеях, в музеях и частных коллекциях России, Германии, США, Франции, Англии, Израиля, Турции, Италии.

«Зацвел миндаль», 1983


Народився Петро Олексійович БАСАНЕ́ЦЬ (23 квітня 1926, с. Бурімка Ічнянського р-ну Чернігівської обл. – 16 жовтня 2007, Київ) – живописець, графік, педагог. Народний художник України (1990). Професор.

Учасник радянсько-німецької війни, був двічі поранений. Навчався в Одеському художньому училищі (1947-1952), потім закінчив Київський художній інститут (1958; майстерня К. Трохименка), де й викладав від 1961 (від 1981 – професор). Член НСХУ від 1961.

Працював у галузі станкового живопису, станкової та книжкової графіки. Представник реалістичного напряму. Часто звертався до широкомасштабних історичних тем, жанрових сюжетів, створив низку живописних та графічних портретів. Роботам притаманне поєднання громадянського пафосу з посиленою увагою до особистості героя, зокрема у творах, присвячених гайдамацькому рухові, 2-й світовій війні. Відома картина П. О. Басанця «Україна духовна» прикрашає один з головних залів Маріїнського палацу в Києві. Це монументальне полотно (2 × 3 м) відтворює в художніх образах цвіт української нації, її високу духовність. На ньому зображено близько 150 історичних особистостей, які жили і творили в Україні і для України. Персональні виставки художника пройшли в Ічні (1987), Чернігові (1988), Києві (1999, 2000, 2002), Прилуках (2002).

«На Удаї», 1969


23 апреля 1932 годы вышло постановление Политбюро ЦК ВКП(б) «О перестройке литературно-художественных организаций». Эти постановлением распускались «пролетарские литературно-художественные организации» и ставилась задача «наибольшей мобилизации советских писателей и художников вокруг задач социалистического строительства» и образование новых творческих союзов.

Время стравливания между собой различных творческих групп закончилось, нужно было создать легко контролируемые закрытые организации, которые могли бы руководить соответствующими направлениями советского искусства.

Вместо Ассоциации Революционного Искусства Украины, Ассоциации художников Красной Украины, Всеукраинской ассоциации пролетарских художников и других объединений начался процесс организации единого Союза советских художников Украины, твёрдо стоящего на позициях соцреализма.

С. Прохоров. «Выступление Серго Орджоникидзе в рабочем клубе». 1937


Родился Василий Иванович КОЛОТЕВ (23 апреля 1953, с. Второе Никольское в Воронежской области) — российский художник-нонконформист. В неофициальном искусстве СССР 1970-80 гг. творчество Василия Колотева занимает особое место.

После окончания Бутурлиновского художественного училища (Воронежской области) в 1975 году художник поселился в Москве, где влился в подпольную художественную жизнь города, участвуя в квартирных выставках. С самого начала творческого пути работы Колотева носили иронический и критический характер в изображении быта обывателей и повседневной жизни московских коммуналок, пивных, подворотен, что закрывало ему путь к официальной выставочной деятельности. Зарабатывая на жизнь работой слесаря на заводе, художник сознательно и принципиально оградил себя от идеологических обязательств по профессиональной художественной линии, работая над холстами во внерабочее время, будучи свободным в выборе тем, сюжетов, персонажей и их трактовки. Позже, в конце 80-х, художник периодически выставлялся в зале на М. Грузинской — цитадели неофициальной художественной жизни Москвы. Художник продолжил жанровую линию в «Пасторальной» серии, посвященной жизни российского села.

«Плывет, плывет кораблик», 1984