23 февраля -Музей українського живопису

23 февраля

Лука делла РОББІА (1400, Флоренція — 23 лютого 1481, там само) — італійський скульптор доби Кватроченто. Вважається, що першим почав використовувати у скульптурі кольорову глазур.

Художнє ремесло опановував в майстерні Нанні ді Банко, готуючись до кар'єри ювеліра і скульптора. Є відомості, що навчання продовжив в Венеції, де теж були багаті традиції роботи з бронзою і коштовними металами. 1421 року повернувся до Флоренції, де зустрівся з Донателло і Філіппо Брунеллескі, творча манера яких еволюціонувала в бік давньоримської стилістики.

Як скульптор працював між 1432–1435 роками в головному соборі Санта Марія дель Фйоре, в якому створив мармурові рельєфи для балкону співаків зі сценами співу. Рельєфи викликали захоплення реалізмом і точно поміченими деталями. Праця для головного храму Флоренції продовжилась у 1437–1438 роках, коли він створив фігури семи вільних мистецтв для декору соборної дзвіниці.

1439 року Лука делла Роббіа звернувся до створення керамічних виробів, декоративні якості яких підсилював кольоровими глазурями. Продукція майстерні відрізнялася різноманітністю. і поряд з численними зображеннями мадонн з янголами чи католицьких святих, виникають персонажі античною міфології. Використання якісних і твердих після випалення глазурей обумовило широке використання творів керамічної майстерні Делла Роббіа на зовнішніх стінах флорентійських церков і каплиць.

У XVI столітті майстерня делла Роббіа продовжувала розвивати техніку кольорової майоліки, яка стала застосовуватися до круглої пластики і рельєфів. Після Луки майстерню очолювали його племінник Андреа делла Роббіа і син останнього Джованні.

Мадонна з немовлям, Флоренція Зліпок з одного з люнетів Флорентійського собору


Дженті́ле БЕЛЛІНІ (близько 1429, Венеція — 23 лютого 1507, Венеція) — італійський художник.

Джентіле Белліні є сином Якопо Белліні і, найвірогідніше, старшим братом Джованні Белліні. У 1460 році разом з батьком і братом створює запрестольний образ у Базиліці Святого Антонія в Падуї. В 1466 закінчив розпис Ськуола Сан-Марко, розпочату, але не завершену його батьком. Перша відома його самостійна робота - розпис стулок органу собору Сан-Марко - датована 1465 роком. У 1469 йому дарований титул графа-палатина. У 1474 році він приступив до створення великих монументальних полотен для прикраси Палацу дожів.

У 1479 році Джентіле Белліні вирушив до Константинополя до султана Мехмеда II, що «виписав» собі з Венеціанської республіки «доброго» портретиста. Пробувши там два роки в якості як живописця, так і військового радника, Джентіле Белліні створив серію картин, в яких спробував поєднати естетику італійського Ренесансу з традиціями східного мистецтва (наївний декоративізм, площинність, фронтальність). Художник відомий своїми портретами як венеціанських дожів, так і східних можновладців, є у доробку митця також сюжетні полотна. Чимало картин митця було знищено вогнем під час пожежі в Палаці Дожів у 1577 році.

Художня манера митця відрізнялася скутістю та сухістю. Менш обдарований майстер, ніж Джованні Белліні, він залишився представником перехідної добі від венеціанського середньовіччя до раннього Відродження.

«Автопортрет» «Портрет Султана Мехмеда II», 1480. Національна Галерея, Лондон


Сэр Вильям АЛЛАН (1782, Эдинбург — 23 февраля 1850, Эдинбург) — шотландский живописец, председатель Шотландской академии художеств.

Обучался в рисовальной школе в Эдинбурге и в Лондоне. Затем он провел восемь лет в Российской империи и, путешествуя по Крыму и Кавказу, собрал богатый материал для своих художественных работ. В 1814 году Вильям возвратился в Эдинбург. Аллан, до тех пор исключительно жанровый живописец, обратился к исторической живописи и создал ряд сцен из шотландской истории, из которых особенный успех имели «Убийство архиепископа Шарпа» и «Джон Кнокс перед Мариею Стюарт» (1823). Совершил путешествие в Италию, Грецию и Турцию, затем в Испанию и Северную Африку; результатом этого путешествия явилась картина «Рынок невольников в Константинополе», которой он, во многом, и обязан своею известностью. В Санкт-Петербурге он написал в 1841 году по заказу императора историческую картину «Петр Великий учит своих подданных кораблестроению», которая украсила стены Зимнего дворца.

В 1837 году Аллан выбран председателем Эдинбургской академии живописи и скульптуры. В 1841 году Вильям Аллан назначен шотландским придворным живописцем и возведен в дворянское достоинство. Впоследствии он писал преимущественно военные картины.

«Сэр Вальтер Скотт»


Родился Джордж Фредерик УОТТС (23 февраля 1817, Мэрилебон — 1 июля 1904, Комптон) — английский художник-символист и скульптор Викторианской эпохи.

В десять лет будущий художник стал учеником скульптора Уильяма Бенеса. Довольно поздно, в восемнадцать лет, поступил в Школу искусств при Королевской академии, учился там недолго. Работой, которая принесла Уоттсу известность, стала картина «Триумфальное шествие Каратакуса по улицам Рима» (1842). Это произведение принесло Уоттсу премию в 300 фунтов. Полученные деньги дали ему возможность совершить в 1843—1847 годах путешествие в Италию, где под влиянием шедевров искусства античности и Возрождения сформировался стиль Уоттса. После возвращения из Италии Уоттс прославился как портретист и мастер масштабных аллегорических композиций. Сам художник утверждал, что его искусство обращено прежде всего к ценителям-интеллектуалам, а главной задачей считал стремление к правде и красоте через возбуждение воображения человека. Дружил с прерафаэлитами, сам не примыкал к этому течению, однако его ранние работы несут отпечаток их стилистики.

Перемена стиля художника в конце 60-х — начале 70-х годов объясняется его обращением к скульптуре. За картины, выполненные в строгой монохромной гамме с героями, напоминающими античные скульптуры, Уоттса назвали викторианским Микеланджело. Техника Уоттса резко отличалась от техники большинства художников того времени, предпочитавших заглаженную живописную поверхность. Он писал корпусно, густыми мазками вязкой краски.

С 1891 года жил в поместье Лимнерлиз (Комптон, Суррей). В 1903 году рядом с поместьем открылся Музей Уоттса, в экспозицию которого вошла бо́льшая часть произведений художника. В 1885 и 1894 годах художнику был высочайше пожалован титул баронета, однако Уоттс отказался от него, так же как и от поста президента Королевской академии.

Автопортрет, 1879 год «Орфей и Эвридика»


Родился Хендрик Виллем МЕСДАХ (23 февраля 1831, Гронинген — 10 июля 1915, Гаага) — нидерландский художник-маринист.

Родился в семье банкира Класа Месдаха. В детстве овладевал живописью при помощи отца, художника-самоучки. Изучал рисование в Брюсселе у Виллема Рулофса и с 1868 года — в Гааге. Участвовал в 1870 году в Парижском салоне и завоевал там золотую медаль за своё полотно «Волнорезы в Северном море». В 1903 году художник передал Нидерландскому государству принадлежавший ему дом в Гааге и хранившуюся там коллекцию живописи. Ныне в этом здании находится музей, носящий название Коллекция Месдаха.

Художник писал преимущественно морские виды в реалистическом стиле и принадлежал к гаагской школе. Его известнейшее полотно — Панорама Схевенингена, в создании которого приняли участие также и члены семьи Месдаха — брат, жена и невестка. Картина высотой 14 м и длиной 120 м изображает рыбацкую деревню Схевенинген конца XIX столетия, на месте которой ныне расположился популярный приморский курорт. В 1975 году картина была реставрирована и сейчас выставляется в Гааге в специально построенном для неё здании.

«Возвращение рыбаков», 1875


Родился Франц фон ШТУК (23 февраля 1863, Теттенвайс — 30 августа 1928, Мюнхен) — немецкий живописец и скульптор.

Сын деревенского мельника, Франц фон Штук учился в Королевской школе искусств и ремёсел в Мюнхене, а затем в Мюнхенской академии художеств. Фон Штук увлекался новыми художественными техниками и жанрами и вместе с Вильгельмом Трюбнером основал в 1892 году Мюнхенский сецессион. С 1895 года Штук — профессор Академии художеств, среди его учеников — Василий Кандинский, Пауль Клее, Йозеф Хенгге, Георг Карс, Пауль Штолльрайтер и Генрих Штриффлер. В 1906 году Франц фон Штук получил дворянский титул. Является ярким представителем мюнхенской школы изобразительного искусства.

«Битва за женщину»
Писал картины на сюжеты из мира фантазий и аллегорий, символические образы, как, например его «Грех» (1893) и «Война» (1894). Многие из его крупноформатных произведений отличает двусмысленно-эротическая атмосфера.

«Автопортрет в мастерской». 1905 «Саломея». 1906. Городская галерея в доме Ленбаха. Мюнхен


Родился Иван Семенович ЕФИМОВ (23 февраля 1878, Москва – 7 января 1959, Москва) – русский скульптор и график. Заслуженный деятель искусств РСФСР. Народный художник РСФСР. Профессор, автор статей по искусству. Реформатор кукольного театра.

Учился в частных художественных школах Москвы, продолжил обучение в Московском училище живописи, ваяния и зодчества в 1906–1908 и 1912–1913 в классах рисования и живописи у В. А. Серова и на скульптурном отделении у С. М. Волнухина. В 1908–1911 совершил ряд поездок по Европе с художественно-образовательными целями.

Основной темой творчества Ефимова стал мир животных, особенно известны его скульптуры. Продолжил традиции модерна с его культом гибкой, органически-всеохватной линии. Выступал и как мастер книжной графики, преимущественно в сфере литературы для детей.

«Леопард». 1940


Народився Казимир Северинович МАЛЕВИЧ (23 лютого 1878, Київ — 15 травня 1935, Ленінград) — український художник-авангардист польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Автор всесвітньо відомої картини «Чорний квадрат» (1915).

Батько Казимира був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати почав у 15 років, коли мали подарувала йому набір фарб. Надалі вчився у Миколи Пимоненка, в Київській рисувальній школі (1895–1897).

«Вище суспільство в циліндрах», 1908

У 1904 переїхав до Москви. Вдосконалював майстерність в училищі живопису, скульптури і архітектури (1904–1905) та в студії Ф. Рерберга (1905–1910). У картинах першого періоду творчості намагався поєднати принципи кубізму, футуризму і експресіонізму. Брав участь у виставках об'єднань художників «Бубновий валет» (1910) і «Віслючий хвіст» (1912) та ін., на яких виставляв свої роботи, написані в неопримітивіському: («Селяни в церкві», 1911-12; «Врожай», 1911) та кубофутуристському стилі («Англієць в Москві», 1914). Оформлював театральні вистави: у 1913 р. футуристичну оперу "Перемога над сонцем", у 1918-му — "Містерія-буфф" В.В. Маяковського.

«Супрематизм», 1915

У 1915 започаткував новий модерністський напрям у мистецтві — супрематизм («Чорний квадрат»; «Біле і чорне»), видавав журнал «Supremus» (1916). У 1919–1922 викладав в художній школі Вітебська «нового революційного зразка» Марка Шагала, а в 1923–1927 — директор Інституту художньої культури в Ленінграді. У 1927 переїхав до Києва, де викладав у Київському художньому інституті. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград.

У 1930 році твори Малевича експонувалися на виставках у Берліні та Відні. Того ж року художник був заарештований НКВС як «німецький шпигун», але звільнений у грудні того ж року. На початку 1930-х намагався повернутися до фігуративного мистецтва і радянської тематики.

«Автопортрет» «Голова селянина», 1929


23 лютого 1914 року в Києві відкрилися дві художні виставки: «Художній салон» - перша постійно діюча виставка вітчизняного і зарубіжного мистецтва, і авангардна виставка групи «Кільце». Виставки розташовувалися на Хрещатику практично навпроти одна до одної.

У «Художньому салоні» (нині Хрещатик, 52) демонструвалися картини Миколи Бурачека, Василя Кричевського, Євгенія Вжеща, Владислава Галімського та інших українських митців.

Учасниками виставки «Кільце» (Хрещатик, 43, будівля зруйнована в 1941 р.) були Олександр Богомазов, чиї роботи стали головною подією вернісажу, Михайло Денисов, Борис Пастухов, Олександра Екстер, члени гуртка «Мистецтво» при Київському Політехнічному інституті. З 300 робіт, представлених на виставці, 88 - від малюнків вугільним олівцем і ліногравюр до живописних полотен - належали О.Богомазову.

Олександр Богомазов «Міський пейзаж. Київ». 1912-1913


Хрещатик, 52 - тут розміщувалася виставка «Художній салон» Дореволюційний Хрещатик. Справа кутовий будинок №47.


Родился Том ВЕССЕЛЬМАН (23 февраля 1931, Цинциннати — 17 декабря 2004, Нью-Йорк) — американский художник и график, известный работами в стиле поп-арт.

Изучал психологию в университете Цинциннати. Во время Корейской войны служил в армии (в 1954-54 годах), в это время начал рисовать — сперва комиксы. Демобилизовавшись, поступает в Академию искусств Цинциннати, в 1956—1959 продолжает обучение в нью-йоркской Школе искусств и архитектуры Купер-Юнион. Первая персональная выставка состоялась в 1961 году в галерее Тенеджер, Нью-Йорк.

Т.Вессельман в начале своей творческой карьеры увлекается экспрессионизмом, затем пишет свои картины в стиле поп-арт, став одним из крупнейших представителей этого направления. Мотивацию для своих работ, изображающих в основном обнажённое женское тело в различных сексуальных положениях, Художник подыскивал в рекламных материалах 60-х — 70-х годов ХХ века — в постерах, проспектах, плакатах, кинематографе. Начиная с 1983 года, он работает и по металлу, вырезает свои рисунки на металлических плитах лазерным лучом.

Great American Nude #21, 1961