23 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

23 января

Народився Олександр КЕЙРІНКС (23 січня 1600, Антверпен - 7 жовтня 1652, Амстердам) - фламандський художник епохи бароко.

Навчався живопису в майстерні Абрахама Говартса, за прикладом якого створював малоформатні, так звані «кабінетні» лісові пейзажі в стилі Яна Брейгеля Старшого і Гілліса ван Конінгсло. Кейрінкс був прийнятий в антверпенську гільдію художників (гільдія святого Луки) у 1619 році. Також писав картини на історичну, біблійну і міфологічну тематику. Переїхавши в 1628 році до Голландії, художник живе і працює в Утрехті, а потім до кінця свого життя - в Амстердамі. Виїжджав також в Англію, де займався декоруванням палацу короля Карла I. Фігури людей і тварин на полотнах О.Кейрінкса часто їм виконувалися у співпраці з художником Корнелісом ван Поленбургом.

«Пейзаж з мисливцем», 1630


Народився Едуард (Едуáр) МАНЕ (23 січня 1832, Париж - 30 квітня 1883, Париж) - французький живописець, гравер, один з родоначальників імпресіонізму.

Едуард Мане народився в Парижі в багатій буржуазній сім'ї. Протягом шести років (1850-1856) відвідував майстерню відомого в той час історичного живописця Тома Кутюра, де долучився до класичної спадщини. Особливо надихнули Мане великі іспанці - Веласкес і Гойя, він навіть отримав репутацію "паризького іспанця".

Однак Едуард Мане з самого початку виступає як художник із самобутнім баченням, нерозривно пов'язаний з художніми пошуками свого часу.

Першою справді масштабною роботою Мане став "Сніданок на траві". Публіку і критиків шокували занадто відвертий реалізм художника, ігнорування їм академічних загальноприйнятих канонів краси, а також звичної сюжетної "закінченості" картини. Починаючи зі "Сніданку на траві", відкинутого офіційним "Салоном" і виставленого у щойно відкритому "Салоні невизнаних", бере початок непримиренний конфлікт Мане з офіційним мистецтвом.

« Сніданок на траві». 1863. Музей Орсе, Париж

Мане став "живописцем сучасного життя". «Око Мане, - писав Пруст, - було наділено вражаючою пильністю, Париж не знав фланера, який би отримував стільки спостережень зі своїх прогулянок по місту». Мане писав паризькі вулиці і кафе, перегони в Лоншані, річкові сцени в Аржантейлі та марини, оголених жінок "за туалетом", чудові портрети і натюрморти.

Жанр багатьох творів Мане важко навіть визначити. Художник в одній картині міг об'єднати жанрові сценки і пейзаж. Саме це прагнення зробити предметом мистецтва саму навколишню дійсність і згуртувало навколо художника молодих новаторів, за якими незабаром затвердилася назва імпресіоністів. Але хоча Едуард Мане багато в чому сприяв зародженню імпресіонізму, він не злився з цим рухом. Творчістю цього живописця закінчується період панування традиційного офіційного мистецтва і починається час нового - з іншими цілями і художньою мовою.

«Олімпія», 1863. Музей Орсе, Париж

Найбільш відомі картини Мане: «Сніданок на траві», «Олімпія», «Бар "Фолі-Бержер"», «Аржантей», «В човні», «Флейтист», «Портрет Еміля Золя», «Страта імператора Максиміліана», «Букет бузку», «Кабачок» та ін.

«Бар "Фолі-Бержер"», 1882. Інститут мистецтва Курто, Лондон


Народився Анрі БІВА (23 січня 1848, Париж - 2 лютого 1929, Париж) - французький художник-реаліст, майстер літнього пейзажу.

Народився в Парижі на Монмартрі в родині художника. Навчався в паризькій Школі витончених мистецтв. У 1870 році Анрі Біва виставив свої перші роботи в Паризькому салоні. Починаючи з 1886 року Біва часто отримував медалі на виставках. У 1890 році він став Кавалером ордена Почесного легіону. Художник успішно виставлявся до початку Першої світової війни, а після закінчення війни попит на його мирні спокійні пейзажі довоєнної Франції ще значно зріс. Молодший брат художника Поль Біва теж був художником. Стали художниками і діти Анрі Біва.

"Ставок з ліліями"


Народився Богдан Іванович ХАНЕНКО (23 січня 1849, с. Лотоки Суразького пов. Чернігівської губ. — 26 травня 1917, м. Київ) — промисловець, колекціонер, музейний діяч, меценат.

Нащадок гетьмана Правобережної України середини XVII ст. Михайла Ханенка. У 1871 р. закінчив Московський університет, одержав ступінь кандидата права. Служив у департаменті юстиції в Санкт-Петербурзі. Обіймав посаду мирового судді. У 1876—1882 рр. — член Варшавського окружного суду. Після виходу у відставку мандрував країнами Західної Європи. У 1880-х рр. оселився в Києві зі своєю дружиною і сподвижницею Варварою Николівною Терещенко, дочкою відомого цукропромисловця й мецената Николи Артемовича Терещенка.

Б. І. Ханенко користувався великою повагою в промислово-фінансових колах. Він був головою правління Південноросійського товариства заохочення землеробства та сільської промисловості, з 1896 р. — директором-розпорядником і головою правління Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків. У 1906—1912 рр. — член Державної ради від промисловців. Наприкінці Першої світової війни Б. Ханенко був одним із найзаможніших людей імперії.

З 1870-х рр. Богдан Іванович захопився колекціонуванням творів мистецтва. З 1910 р. він — член Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Неодноразово фінансував і брав участь у проведенні археологічних розкопок. Був одним із засновників Київського художньо-промислового й наукового музею, основу експозиції якого становила археологічна колекція Ханенка. Діяльність Б. Ханенка щодо організації музею було відзначено наданням йому звань дійсного статського радника (1910) та почесного громадянина Києва. Усю свою колекцію Богдан Іванович заповів м. Києву, а всі капітали — художньо-промисловому музею.

На основі зібрання Б. І. Ханенка, до якого входили твори західноєвропейського й східного живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, у 1921 р. в Києві було створено Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук, згодом – Київський державний музей західного і східного мистецтва (нині — Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків), що розмістився у колишньому особняку Ханенків на Терещенківській вулиці у Києві

Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків


Родился Иван Лаврентьевич ГОРОХОВ (23 января 1863, деревня Бели, Можайский уезд, Московская губерния — 6 октября 1934, Можайск) — русский художник-живописец, член Товарищества передвижных художественных выставок.

Родился в семье бывшего крепостного крестьянина. Слух о одаренном крестьянском мальчике, быстро распространился по округе. В 1874 году Иван Горохов становится вольнослушателем МУЖВЗ, а с 1880 года — учеником. Учителями живописи у него были И. М. Прянишников и В. Е. Маковский. В 1886 году И. Л. Горохов окончил училище с отличными результатами: ему присудили Большую серебряную медаль и звание классного художника.

Возвратившись из Москвы на родину, живописец целиком отдает себя творческой работе. Свои работы он, как правило, прямо с выставки или художественных аукционов продавал в частные коллекции, и теперь о судьбе большинства из них нет никаких сведений. Невзирая на лишения и бедность, художник упорно ведёт большую творческую работу, регулярно участвуя во многих столичных и провинциальных выставках. Картины И. Л. Горохова — это в основном небольшие жанровые полотна, посвященные деревенской жизни. Кроме художественной деятельности И. Л. Горохов занимался преподаванием — с 1905 по 1930 год вел художественный класс в Можайском реальном училище.

Автопортрет «Купите ягоды», 1890


Родился Николай Константинович КАЛМАКОВ (23 января 1873, Нерви, Италия — 2 февраля 1955, Шелль, Франция) — художник, график, иллюстратор русско-итальянского происхождения.

Родился в семье жившего в Италии русского генерала и итальянки. Детство провел в Италии, обучался на дому, позже приехал в Россию, где выучился на юриста. Самостоятельно изучал живопись и анатомию. В 1900–1910-е работал для театра. Занимался книжной графикой и экслибрисом. В 1920 году покинул Россию и переехал в Эстонию. С 1924 года жил во Франции. В 1930-е–1940-е вел уединенный образ жизни, избегая общения с русскими эмигрантскими кругами.

«Нарцисс», 1922

Писал фантастические картины, навеянные восточными легендами, мистикой и оккультизмом: «Черные девы», «Дракон», «Кали», «Сакья Муни», «Голова Астарты», «Жена Нага», «Колесница Луны». Постоянно обращался к теме «Женщина–Любовь–Дьявол». Особое значение придавал эротической символике, некоторые работы подписывал монограммой в виде стилизованного фаллоса. Комбинировал гладкую манеру письма и рельефный мазок, иногда использовал накладное золото.

«Автопортрет», 1924 «Девы и олень», 1925


Родилась Луиза КАЗАТИ (23 января 1881, Милан — 1 июня 1957, Лондон) — итальянская аристократка, роковая красавица, муза поэтов и художников, покровительница изящных искусств. Графиня (до 1900), маркиза (с 1900). Была известным меценатом.

Луиза — младшая из двух дочерей богатого хлопкоторговца Альберто Аммана, который получил от короля Умберто I титул графа. В 1900 году вышла замуж за Камилло Казати Стампа ди Сончино, маркиза ди Рома, с которым вскоре после рождения дочери стали жить отдельно, а впоследствии расстались.

В течение трёх десятилетий маркиза Казати была одним из центров европейского общества, избранного круга писателей, художников, актеров. Она путешествовала по миру, посещала Париж, Лондон, Индию, Капри. Собирала экзотических животных и шокировала венецианцев, выходя на прогулку с двумя гепардами и нося живых змей вместо украшений. Устраивала балы прямо на площади Сан-Марко.

Среди её поклонников и возлюбленных были Габриеле д’Аннунцио, Маринетти, Робер де Монтескью, Жан Кокто. Её портреты писали и ваяли Джованни Болдини, Огастес Джон, Джакомо Балла, Игнасио Сулоага, Павел Трубецкой, Джейкоб Эпстайн, Ромейн Брукс, Кеес ван Донген, Леон Бакст, Этьен Дриан, её фотографировал Ман Рэй. Её образом вдохновлялись Теннесси Уильямс и Джек Керуак. Наряды для неё сочиняли Леон Бакст и Пабло Пикассо, она покровительствовала модельерам Мариано Фортуни и Полю Пуаре. Её девизом были слова: «Я хочу стать живым произведением искусства».

Джованни Болдини. «Маркиза Луиза Казати со своей борзой», 1908 Огастес Эдвин Джон. «Портрет маркизы Казати», 1919


Сіле́зький музей у Катові́цах (Польща) створений ухвалою Сілезького сейму від 23 січня 1929 року, діяв до початку війни в 1939 році. Поновив діяльність у 1984.

До найцінніших набутків Сілезького музею належать колекції: польського живопису до і після 1945 (яка включає твори Юзефа Хелмонського, Артура Гроттгера, Тадеуша Маковського, Яцека Мальчевського, Яна Матейка, Юзефа Мехоффера і Станіслава Виспянського), мистецтва непрофесіоналів (примітивізм, Ар Брют, народне мистецтво тощо), художньої та документальної фотографії, польського плакату, а також розлога етнографічна добірка та зібрання польської сценічної пластики.



Народився Василь Матвійович КІКІНЬО́В (23 січня 1930, с. Машликіно Ростовської обл., РФ) – луганський живописець. Заслужений художник України (2007).

Закінчив Ворошиловградське художнє училище у 1954 (нині Луганськ, викладачі - Т. Капканець, О. Фільберт). У 1955–65 – заступник голови Ворошиловградського товариства художників. Головний художник Ворошиловградського відділення Художнього фонду (1980–83). Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок від 1954. Член Національної спілки художників України від 1980 року. Батько художника Володимира Кікіньова.

Створює пейзажі, тематичні картини, портрети з виразним ліричним забарвленням; барвисті, складні за композицією натюрморти, в яких простежується вплив імпресіоністичного світосприйняття.

«Як художник, я дуже довго підбираю натуру, бо картина береться з життя. Я, в основному, писав картини про шахтарів, таких - як Олексій Стаханов. Після розвалу Радянського Союзу деякі художники розгубилися з тематикою. Я повернувся до свого дитинства, побачив те, що жило в мені постійно. Ми жили біля річки - там вмивалися і пили воду... Це важливий момент в моєму житті - моє ставлення до дерева, до трав, квітів. Повинна бути особлива тяга до такого сюжету...

Бувають періоди, коли працюєш, але все не те. Але в якусь мить з'явиться, як у поета, рядок, з яким все римується - і народжується робота. Мені хочеться, щоб ви почули цю поезію», - Василь Кікіньов.

Автопортрет, 1999 «Святковий», 2004


Народився Георг БАЗЕЛІЦ (23 січня 1938 року, Дойчбазеліц, Саксонія) - німецький живописець, графік і скульптор. Неоекспресіоніст, один з основоположників стилю «Нові дикі». Належить до найдорожчих сучасних художників. Одна з фішок художника - перевернуті зображення.

Базеліц, справжнє ім'я Ганс-Георг Керн, почав вивчати живопис в Східному Берліні, але був незабаром виключений з училища за «політичну незрілість», після чого вступив у західноберлінську Вищу художню школу.

Базеліц завжди тяжів до предметних, фігуративних мотивів, при цьому особливо цінував принцип арт-провокації, зображуючи фігури часом в провокаційно ексгібіціоністських позах.

«Ленін»

«Вечеря в Дрездені»

Головним рубежем його творчої зрілості можна вважати другу половину 1960-х років. У цей час з'явилися так звані «Франкфуртські картини», де людські фігури і предмети виявляються розділеними і тим самим «розмиваються» їх початкові значення. Зображувані предмети виступають в якості фону для живопису. Свою мету художник сформулював таким чином: «Реальність - це сама картина, але зовсім не те, що на картині».



23 января 2003 г. в Москве, на Пречистенке, в сквере напротив Российской Академии художеств, состоялось торжественное открытие бронзового памятника Василию Ивановичу Сурикову (1848–1916) работы скульптора Михаила Владимировича Переяславца. Монумент великому русскому живописцу, в 1870-х годах проживавшему в этом районе Москвы, был заложен в 1998 году, в 150-летнюю годовщину со дня его рождения.

Памятник Василию Ивановичу Сурикову