23 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

23 января

Народився Олександр КЕЙРІНКС (23 січня 1600, Антверпен - 7 жовтня 1652, Амстердам) - фламандський художник епохи бароко.

Навчався живопису в майстерні Абрахама Говартса, за прикладом якого створював малоформатні, так звані «кабінетні» лісові пейзажі в стилі Яна Брейгеля Старшого і Гілліса ван Конінгсло. Кейрінкс був прийнятий в антверпенську гільдію художників (гільдія святого Луки) у 1619 році. Також писав картини на історичну, біблійну і міфологічну тематику. Переїхавши в 1628 році до Голландії, художник живе і працює в Утрехті, а потім до кінця свого життя - в Амстердамі. Виїжджав також в Англію, де займався декоруванням палацу короля Карла I. Фігури людей і тварин на полотнах О.Кейрінкса часто їм виконувалися у співпраці з художником Корнелісом ван Поленбургом.

«Пейзаж з мисливцем», 1630


Народився Едуард (Едуáр) МАНЕ (23 січня 1832, Париж - 30 квітня 1883, Париж) - французький живописець, гравер, один з родоначальників імпресіонізму.

Едуард Мане народився в Парижі в багатій буржуазній сім'ї. Протягом шести років (1850-1856) відвідував майстерню відомого в той час історичного живописця Тома Кутюра, де долучився до класичної спадщини. Особливо надихнули Мане великі іспанці - Веласкес і Гойя, він навіть отримав репутацію "паризького іспанця".

Однак Едуард Мане з самого початку виступає як художник із самобутнім баченням, нерозривно пов'язаний з художніми пошуками свого часу.

Першою справді масштабною роботою Мане став "Сніданок на траві". Публіку і критиків шокували занадто відвертий реалізм художника, ігнорування їм академічних загальноприйнятих канонів краси, а також звичної сюжетної "закінченості" картини. Починаючи зі "Сніданку на траві", відкинутого офіційним "Салоном" і виставленого у щойно відкритому "Салоні невизнаних", бере початок непримиренний конфлікт Мане з офіційним мистецтвом.

« Сніданок на траві». 1863. Музей Орсе, Париж

Мане став "живописцем сучасного життя". «Око Мане, - писав Пруст, - було наділено вражаючою пильністю, Париж не знав фланера, який би отримував стільки спостережень зі своїх прогулянок по місту». Мане писав паризькі вулиці і кафе, перегони в Лоншані, річкові сцени в Аржантейлі та марини, оголених жінок "за туалетом", чудові портрети і натюрморти.

Жанр багатьох творів Мане важко навіть визначити. Художник в одній картині міг об'єднати жанрові сценки і пейзаж. Саме це прагнення зробити предметом мистецтва саму навколишню дійсність і згуртувало навколо художника молодих новаторів, за якими незабаром затвердилася назва імпресіоністів. Але хоча Едуард Мане багато в чому сприяв зародженню імпресіонізму, він не злився з цим рухом. Творчістю цього живописця закінчується період панування традиційного офіційного мистецтва і починається час нового - з іншими цілями і художньою мовою.

«Олімпія», 1863. Музей Орсе, Париж

Найбільш відомі картини Мане: «Сніданок на траві», «Олімпія», «Бар "Фолі-Бержер"», «Аржантей», «В човні», «Флейтист», «Портрет Еміля Золя», «Страта імператора Максиміліана», «Букет бузку», «Кабачок» та ін.

«Бар "Фолі-Бержер"», 1882. Інститут мистецтва Курто, Лондон


Народився Анрі БІВА (23 січня 1848, Париж - 2 лютого 1929, Париж) - французький художник-реаліст, майстер літнього пейзажу.

Народився в Парижі на Монмартрі в родині художника. Навчався в паризькій Школі витончених мистецтв. У 1870 році Анрі Біва виставив свої перші роботи в Паризькому салоні. Починаючи з 1886 року Біва часто отримував медалі на виставках. У 1890 році він став Кавалером ордена Почесного легіону. Художник успішно виставлявся до початку Першої світової війни, а після закінчення війни попит на його мирні спокійні пейзажі довоєнної Франції ще значно зріс. Молодший брат художника Поль Біва теж був художником. Стали художниками і діти Анрі Біва.

"Ставок з ліліями"


Народився Богдан Іванович ХАНЕНКО (23 січня 1849, с. Лотоки Суразького пов. Чернігівської губ. — 26 травня 1917, м. Київ) — промисловець, колекціонер, музейний діяч, меценат.

Нащадок гетьмана Правобережної України середини XVII ст. Михайла Ханенка. У 1871 р. закінчив Московський університет, одержав ступінь кандидата права. Служив у департаменті юстиції в Санкт-Петербурзі. Обіймав посаду мирового судді. У 1876—1882 рр. — член Варшавського окружного суду. Після виходу у відставку мандрував країнами Західної Європи. У 1880-х рр. оселився в Києві зі своєю дружиною і сподвижницею Варварою Николівною Терещенко, дочкою відомого цукропромисловця й мецената Николи Артемовича Терещенка.

Б. І. Ханенко користувався великою повагою в промислово-фінансових колах. Він був головою правління Південноросійського товариства заохочення землеробства та сільської промисловості, з 1896 р. — директором-розпорядником і головою правління Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків. У 1906—1912 рр. — член Державної ради від промисловців. Наприкінці Першої світової війни Б. Ханенко був одним із найзаможніших людей імперії.

З 1870-х рр. Богдан Іванович захопився колекціонуванням творів мистецтва. З 1910 р. він — член Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Неодноразово фінансував і брав участь у проведенні археологічних розкопок. Був одним із засновників Київського художньо-промислового й наукового музею, основу експозиції якого становила археологічна колекція Ханенка. Діяльність Б. Ханенка щодо організації музею було відзначено наданням йому звань дійсного статського радника (1910) та почесного громадянина Києва. Усю свою колекцію Богдан Іванович заповів м. Києву, а всі капітали — художньо-промисловому музею.

На основі зібрання Б. І. Ханенка, до якого входили твори західноєвропейського й східного живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, у 1921 р. в Києві було створено Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук, згодом – Київський державний музей західного і східного мистецтва (нині — Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків), що розмістився у колишньому особняку Ханенків на Терещенківській вулиці у Києві

Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків


Народився Іван Лаврентійович ГОРОХОВ (23 січня 1863, село Белі, Можайський повіт, Московська губернія - 6 жовтня 1934, Можайськ) - російський художник-живописець, член Товариства пересувних художніх виставок.

Народився в сім'ї колишнього кріпака. Чутки про обдарованого селянського хлопчика швидко поширилися по окрузі. У 1874 році Іван Горохов стає вільним слухачем Московського училища живопису, скульптури та архітектури, а з 1880 року – офіційним учнем. Вчителями живопису у нього були І. М. Прянишников і В. Є. Маковський. У 1886 році Горохов закінчив училище з відмінними результатами: йому присудили Велику срібну медаль і звання класного художника.

Повернувшись з Москви на батьківщину, живописець цілком віддає себе творчій роботі. Свої роботи він, як правило, прямо з виставки або художніх аукціонів продавав у приватні колекції, і тепер про долю більшості з них немає ніяких відомостей. Незважаючи на бідність, художник наполегливо веде велику творчу роботу, регулярно беручи участь у багатьох столичних і провінційних виставках. Картини І. Л. Горохова - це в основному невеликі жанрові полотна, присвячені сільському життю. Крім художньої діяльності І. Л. Горохов займався викладанням - з 1905 по 1930 рік вів художній клас в Можайському реальному училищі.

Автопортрет «Купіть ягоди», 1890


Народився Микола Костянтинович КАЛМАКОВ (23 січня 1873, Нерві, Італія - 2 лютого 1955, Шелль, Франція) - художник, графік, ілюстратор російсько-італійського походження.

Народився в Італії в родині російського генерала і італійки. Дитинство провів в Італії, навчався вдома, потім приїхав до Росії, де вивчився на юриста. Самостійно вивчав живопис і анатомію. У 1900-1910-ті працював для театру. Займався книжковою графікою і екслібрисом. У 1920 році покинув Росію і переїхав до Естонії. Від 1924 року жив у Франції. У 1930-і-1940-і вів усамітнений спосіб життя, уникаючи спілкування з російськими емігрантськими колами.

«Нарцис», 1922

Писав фантастичні картини, навіяні східними легендами, містикою і окультизмом: «Чорні діви», «Дракон», «Калі», «Сакья Муні», «Голова Астарти», «Дружина Нага», «Колісниця Місяця». Постійно звертався до теми «Жінка-Любов-Диявол». Особливе значення надавав еротичній символіці, деякі роботи підписував монограмою у вигляді стилізованого фалоса. Комбінував гладку манеру письма і рельєфний мазок, іноді використовував накладне золото.

«Автопортрет», 1924 «Діви і олень», 1925


Народилася Луїза КАЗАТІ (23 січня 1881, Мілан - 1 червня 1957, Лондон) - італійська аристократка, фатальна красуня, муза поетів і художників, покровителька витончених мистецтв. Графиня (до 1900), маркіза (з 1900). Була відомим меценатом. Художники намалювали понад 130 її портретів.

Луїза - молодша з двох дочок багатого торговця бавовною Альберто Аммана, який отримав від короля Умберто I титул графа. У 1900 році вийшла заміж за Камілло Казаті Стампа ді Сончіно, маркіза ді Рома, з яким незабаром після народження дочки стали жити окремо, а згодом розлучилися.

Протягом трьох десятиліть маркіза Казаті була одним із центрів європейського бомонду, вибраного кола письменників, художників, акторів. Вона подорожувала по світу, відвідувала Париж, Лондон, Індію, Капрі. Збирала екзотичних тварин і шокувала венеціанців, виходячи на прогулянку з двома гепардами і живими зміями замість прикрас. Влаштовувала бали прямо на площі Сан-Марко.

Серед її шанувальників і коханих були Габріеле д'Аннунціо, Марінетті, Робер де Монтеск'є, Жан Кокто. Її портрети писали і ліпили Джованні Болдіні, Огастес Джон, Джакомо Балла, Ігнасіо Сулоага, Павло Трубецькой, Джейкоб Епштейн, Ромейн Брукс, Кес ван Донген, Леон Бакст, Етьєн Дріан, її фотографував Ман Рей. Нею надихалися Теннессі Вільямс і Джек Керуак. Наряди для неї створювали Леон Бакст і Пабло Пікассо, вона протегувала модельєрам Маріано Фортуні і Полю Пуаре. Її девізом були слова: «Я хочу стати живим твором мистецтва».

Джованні Болдіні. «Маркіза Луїза Казаті зі своїм хортом», 1908. Огастес Едвін Джон. «Портрет маркізи Казаті», 1919


Сіле́зький музей у Катові́цах (Польща) створений ухвалою Сілезького сейму від 23 січня 1929 року, діяв до початку війни в 1939 році. Поновив діяльність у 1984.

До найцінніших набутків Сілезького музею належать колекції: польського живопису до і після 1945 (яка включає твори Юзефа Хелмонського, Артура Гроттгера, Тадеуша Маковського, Яцека Мальчевського, Яна Матейка, Юзефа Мехоффера і Станіслава Виспянського), мистецтва непрофесіоналів (примітивізм, Ар Брют, народне мистецтво тощо), художньої та документальної фотографії, польського плакату, а також розлога етнографічна добірка та зібрання польської сценічної пластики.



Народився Василь Матвійович КІКІНЬО́В (23 січня 1930, с. Машликіно Ростовської обл., РФ) – луганський живописець. Заслужений художник України (2007).

Закінчив Ворошиловградське художнє училище у 1954 (нині Луганськ, викладачі - Т. Капканець, О. Фільберт). У 1955–65 – заступник голови Ворошиловградського товариства художників. Головний художник Ворошиловградського відділення Художнього фонду (1980–83). Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок від 1954. Член Національної спілки художників України від 1980 року. Батько художника Володимира Кікіньова.

Створює пейзажі, тематичні картини, портрети з виразним ліричним забарвленням; барвисті, складні за композицією натюрморти, в яких простежується вплив імпресіоністичного світосприйняття.

«Як художник, я дуже довго підбираю натуру, бо картина береться з життя. Я, в основному, писав картини про шахтарів, таких - як Олексій Стаханов. Після розвалу Радянського Союзу деякі художники розгубилися з тематикою. Я повернувся до свого дитинства, побачив те, що жило в мені постійно. Ми жили біля річки - там вмивалися і пили воду... Це важливий момент в моєму житті - моє ставлення до дерева, до трав, квітів. Повинна бути особлива тяга до такого сюжету...

Бувають періоди, коли працюєш, але все не те. Але в якусь мить з'явиться, як у поета, рядок, з яким все римується - і народжується робота. Мені хочеться, щоб ви почули цю поезію», - Василь Кікіньов.

Автопортрет, 1999 «Святковий», 2004


Народився Георг БАЗЕЛІЦ (23 січня 1938 року, Дойчбазеліц, Саксонія) - німецький живописець, графік і скульптор. Неоекспресіоніст, один з основоположників стилю «Нові дикі». Належить до найдорожчих сучасних художників. Одна з фішок художника - перевернуті зображення.

Базеліц, справжнє ім'я Ганс-Георг Керн, почав вивчати живопис в Східному Берліні, але був незабаром виключений з училища за «політичну незрілість», після чого вступив у західноберлінську Вищу художню школу.

Базеліц завжди тяжів до предметних, фігуративних мотивів, при цьому особливо цінував принцип арт-провокації, зображуючи фігури часом в провокаційно ексгібіціоністських позах.

«Ленін»

«Вечеря в Дрездені»

Головним рубежем його творчої зрілості можна вважати другу половину 1960-х років. У цей час з'явилися так звані «Франкфуртські картини», де людські фігури і предмети виявляються розділеними і тим самим «розмиваються» їх початкові значення. Зображувані предмети виступають в якості фону для живопису. Свою мету художник сформулював таким чином: «Реальність - це сама картина, але зовсім не те, що на картині».



23 січня 2003 року в Москві, на Пречистенці, в сквері навпроти Російської академії мистецтв, відбулося урочисте відкриття бронзового пам'ятника Василю Івановичу Сурикову (1848-1916) роботи скульптора Михайла Володимировича Переяславця. Монумент великому російському живописцю, який у 1870-х роках проживав в цьому районі Москви, був закладений 1998 року, у 150-у річницю від дня його народження.

Пам'ятник Василю Івановичу Сурикову