22 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

22 августа

Торії Кієнобу (1664-1729?) - японський художник, один з провідних майстрів раннього періоду Укійо-е, один із засновників династії художників Торії.

Навчався у свого батька Торіі Кіємото, відомого актора і виробника театральних афіш і плакатів. Також Кієнобу перебував під впливом майстра Хісікава Моронобу, проте він створив власний стиль і став родоначальником жанру якуся-е - портрети акторів на афішах, плакатах і в станковій гравюрі. Акторів Кієнобу зображував у спеціально прийнятих ними позах («міе») в ролі арагото (хоробрих героїв). Благородних героїв Кієнобу фарбував у помаранчевий колір, який вважався благородним, а лиходії зображувалися загримованими в синій колір. Для того щоб надати композиціям велику пристрасть художник винайшов особливий тип малюнка мімідзугакі («черв'якоподібні»): звивисті лінії, чергування тонких і товстих штрихів з суміщенням з гротескним зображенням м'язів рук і ніг (хєтан-асі).

«Танець коня» «Куртизанка, яка малює пейзаж»


Родился Жак ЛИПШИЦ (Хаим-Яков Абрамович Липшиц, 22 августа 1891, Друскеники, Гродненская губерния (ныне — Друскининкай, Алитусский уезд, Литва) — 26 мая 1973, Капри, Италия) — знаменитый французский и американский скульптор. Он себя всю свою жизнь позиционировал как скульптор из Литвы, Литвак.

В 1909 году Липшиц переехал в Париж, где до 1912 года учился в Школе Искусств и Академии Жюлиана. Там будущий скульптор познакомился и стал дружить с Пикассо, Модильяни и Грисом. В 1911 году отец Хаима разорился, финансовая помощь прекратилась. Хаиму пришлось подрабатывать разносчиком фруктов и подмастерьем у других скульпторов. В 1914 году познакомился с поэтессой Бертой Китросер, которая вскоре стала его женой.

В период 1914—1918 годов Липшиц создавал скульптуры в стиле кубизма — абстрактные фигуры с накладывающимися друг на друга плоскостями различных поверхностей. В 1922 году Липшиц вступил в художественную группу «Новый дух». Слава пришла к Липшицу относительно быстро. К концу 20-х годов он стал одним из самых востребованных скульпторов Франции, считалось престижным заказать у него работу. В своих ранних произведениях Липшиц проявил себя сторонником радикальных форм кубизма, однако позже смягчил тяжёлые и резкие формы своих скульптур, сделав их более утончёнными. Работал также модельером мебели и декоратором.

В 1941 году, после оккупации Франции немецкими войсками, Липшиц бежал из Парижа в США и осел в Нью-Йорке, где его работы нашли большое признание в художественных кругах. В 1946 году вернулся в Париж, но вскоре снова уехал в США, в 1958 году получил американское гражданство. Жак Липшиц умер на острове Капри. Похоронен в Иерусалиме.

Амедео Модильяни.
«Портрет Жака Липшица и его жены Берты»
Жак Ліпшиць. «Гітарист в кріслі», 1922


Родился Порфирий Никитич КРЫЛОВ (22 августа 1902, с. Щелкуново Тульской губернии — 15 мая 1990, Москва) — советский живописец и график, член творческого коллектива «Кукрыниксы». Народный художник СССР (1958), действительный член Академии художеств СССР (1947). Лауреат Ленинской (1965), пяти Сталинских премий(1942, 1947, 1949, 1950, 1951), Государственной премии СССР (1975). Герой Социалистического Труда (1972).

Учился в заводской изостудии, затем во ВХУТЕМАСе (1921 – 1928) у А. Осмеркина, А. Шевченко, потом в аспирантуре у П. Кончаловского. С 1924 был членом известной творческой группы «Кукрыниксы» вместе с Михаилом Куприяновым и Николаем Соколовым. За долгую творческую жизнь художники создали несколько тысяч карикатур, сотни плакатов, иллюстраций к произведениям М. Горького, А. Чехова, М. Салтыкова-Щедрина, И. Ильфа и Е. Петрова.

Порфирий Крылов писал портреты, пейзажи, натюрморты и современный жанр, много работал на пленэре, особенно в любимых местах – на Оке, в Поленово, Костроме. Над большими жанровыми картинами он работал со своими неразлучными товарищами М. В. Куприяновым и Н. А. Соколовым. Широко известна их картина «Конец», отмеченная в 1949 году Сталинской премией первой степени. Произведения художника находятся в собраниях Третьяковской галереи, Русского музея, Художественного музея имени П. Н. Крылова в Туле, в галерее Уффици во Флоренции и во многих других музеях.

«Кукрыниксы». «Конец», 1947-1948.
Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народився Борис Леонідович ТУЛІН (22 серпня 1938, Київ) - український графік. Заслужений діяч мистецтв України (1985). Народний художник України (1998).

У 1963 році Борис Тулін закінчив Український поліграфічний інститут ім.І.Федорова (1963). Педагоги з фаху - В.Форостецький, Г.Іванов. Член Національної спілки художників України від 1966. Заслужений діяч мистецтв України від 1985.

Основні твори: оформлення книг «Пам'ятки світової естетичної думки» (1965), «Солов'їна Україна» (1966), альбом «Київ» (1966), путівник «Львів» (1967), збірка «Поезія» (1969-1971), триптих «Київ XVII століття» (1980); серії графіки «Сни в місячну ніч», «Від ідолів до ідолів» (1989), «Історія Києва» (1982-2001).

«Київ. Брама Заборовського». Із серії «Сни в місячну ніч» 1987-1988. Кольоровий лінорит.


Народився Микола Савелійович ХУДОЛІЙ (22 серпня 1946, с. Малософіївка на Дніпропетровщині) – одеський скульптор, заслужений художник України від 2015.

Почав навчання професії в художній студії в Дніпропетровську. Під час служби в армії в Угорщині на творчий світогляд скульптора дуже вплинуло знайомство з європейським мистецтвом. Критично ставлячись до пануючого в той час офіційного стилю, Худолій з самого початку намагається знайти власний шлях у мистецтві.

Навчався в Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова, де зрозумів, що йому цікавіше працювати з об'ємом, і вирішив займатися скульптурою. З 1986 року - член Національної спілки художників України. Працює в монументальній скульптурі і дрібній пластиці.

Найбільш знакові твори майстра: скульптури «Дівчина і дельфін», «Оберіг часу», «Аркадія» (Гран-Прі симпозіуму по каменю), пам’ятник Тарасу Шевченку для м. Теплодара; комплекс скульптур з фонтаном «Коти і голуби»; пам’ятник засновнику українського регбі Леоніду Шелестовичу, велична бронзова статуя Івана Хрестителя для м. Дніпра (малої батьківщини митця). Серед інших – конкурсні проекти жертвам Голодомору, «Героям Небесної сотні» для Одеси та інших міст.

Пам`ятник засновникам м. Біляївки, Одеська обл. Іван Хреститель. Собор Святого Івана Хрестителя, м. Дніпро


Народилася Лейко ІКЕМУРА (22 серпня 1951, Цу, префектура Міе) - сучасна японська художниця і скульптор. Живе і працює у Німеччині.

Здобула вищу освіту в університеті Осаки, де вивчала іспанську літературу. У 1972 році їде в Іспанію, щоб продовжити навчання в Саламанці і Гранаді. Паралельно займається скульптурою в художній майстерні. У 1973-1978 роках вона вивчає живопис в Севільській академії.

На початку 1980-х років художниця переїжджає до Швейцарії. В цей же час відбулася її перша виставка в Німеччині, організована Боннською спілкою художників. На запрошення влади міста Нюрнберг Ікемура в 1983 році 9 місяців працює тут міським художником. У 1983 відбулася її персональна виставка в Художньому музеї Нюрнберга. У 1985 році вона переїжджає в Кельн; бере участь у численних міжнародних виставках. Від 1991 року Ікемура - професор Берлінського університету мистецтв.

«Обличчя з рожевим волоссям», 2009


22 серпня 2004 року з музею Едварда Мунка в Осло були викрадені полотна «Крик» і «Мадонна».

Озброєні люди в масках увірвалися в музей серед білого дня, зірвали полотна зі стіни і зникли на автомобілі, що чекав біля входу. Картини були виявлені поліцією через два роки - в серпні 2006. За цей час обидва шедевра отримали помітні ушкодження - подряпини і сліди від вологи, полотна були надірвані. На картині «Мадонна» з'явилася дірка розміром 2,5 сантиметра, а у полотна «Крик» був пошкоджений кут. Повністю відновити картину «Крик» реставраторам не вдалося: «Реставратори не хотіли робити ніяких необоротних процесів», - повідомили в музеї. Директор музею Мунка в Осло заявив, що відірваний шматок «анітрохи не зменшить виразну силу картини».

Картина Едварда Мунка «Крик» відома в чотирьох варіантах: два в Музеї Мунка (олія і пастель), один - в Національному музеї в Осло (олія) і один в приватній колекції (пастель). Полотно з Національного музею також було викрадено ще 1994 року, але повернуто через кілька місяців. Картина «Мадонна» (інші назви - «Зачаття» і «Любляча жінка») відома в п'яти варіантах.

Музей Мунка в Осло «Мадонна», 1894