22 июля -Музей українського живопису

22 июля

Народився АСАЇ ТЮ (21 липня 1856, Едо, нині Токіо - 16 січня 1907, Кіото) - японський художник. Вважається найбільшим пейзажистом школи Йога, що виникла у японському живопису під західним впливом в період Мейдзі.

Народився в сім'ї самурая з хана (князівства) Сакура. Навчався живопису в традиційному стилі Катьога (Живопис птахів і квітів). Однак незабаром художник змінює свою техніку, переходить до олійного живопису і в 1875 році вступає в засновану Сінкуро Кунісавою, який навчався живопису в Лондоні, приватну школу живопису Сьогідо. У 1876 році Асаї вступає в засновану в цьому ж році Технічну школу витончених мистецтв, в клас італійця Антоніо Фонтанезі. Після її закінчення в 1878 році молодий художник разом з ще 10 учнями італійця, засновує Дзюітікай (Групу Одинадцяти).

У ці роки інтерес в японському суспільстві до живопису напрямку Йога став падати, в той час як школа Ніхонга, яка об'єднує прихильників традиційного японського мистецтва, все більше зміцнювала свої позиції на культурній сцені країни. Тільки з середини 80-х років XIX століття, з поверненням до Японії з Європи багатьох художників, що там навчалися, інтерес до Йога знову починає рости. У 1888 році з'являються і перші пейзажі Асої Тю, серед яких «Поля навесні», що зберігається нині в токійському Національному музеї. У 1889 він стає одним із засновників Мейдзі Бідзюцукай, першої організації японських художників західного типу (пізніше називалася Пацифістське товариство живопису).

У 1899 художник отримує стипендію Міністерства освіти для навчання у Франції. З 1900 по 1902 рік він живе в Європі, переважно в Парижі і у французькому містечку Грез-су-Луан, в якому пише свої полотна. Перед поверненням на батьківщину Асаї відвідує Німеччину, Англію і Італію. У 1903 році художник відкриває свою приватну школу в Кіото, звідки вплив школи Йога поширюється по всій західній Японії, і з якої в 1905 році утворюється Інститут мистецтв Кансай. Одним з учнів Асаї Тю був видатний портретист Сотаро Ясуї.

«Поля навесні», 1889. Токійський Національній музей


Народився Пауль Густав ФІШЕР (22 липня 1860, Копенгаген - 1 травня 1934, Гентофте) - данський художник.

Пауль Густав Фішер належав до четвертого покоління досить забезпеченої сім'ї, яка приїхала в Данію з Польщі. Батько Пауля починав як художник, але пізніше зайнявся бізнесом з виробництва фарб і лаків. Фішер-молодший почав малювати ще в юності під керівництвом свого батька. Його формальна художня освіта тривала недовго - він провів два роки в Королівській данській академії мистецтв у Копенгагені. Після перебування в Парижі в 1891-1895 рр його колірна палітра стала багатшою і легшою.

Фішер здобув популярність як художник міських пейзажів, на яких зображав не тільки рідний Копенгаген, а й міські сцени інших міст Скандинавії, а також Італії та Німеччини. Апогей його творчого успіху припав на період між 1890 і 1910 роками. Приблизно в цей час він також малює яскраві і сонячні сцени купання, деякі з оголеними жінками. Незважаючи на відсутність широкого прижиттєвого визнання Фішера, його роботи завжди добре продавалися.

«Автопортрет»


Родился Эдвард ХОППЕР (22 июля 1882, Найак, штат Нью-Йорк — 15 мая 1967, Нью-Йорк) — популярный американский художник, видный представитель американской жанровой живописи, один из крупнейших урбанистов XX в.

В 1899—1900 учился в школе художников по рекламе, затем в школе Роберта Генри, которая в то время отстаивала идею создания современного национального искусства США. Продолжил обучение в Париже, побывал во многих европейских странах. Первую свою гравюру Хоппер выполнил в 1915 году. Всего он сделал около 60 офортов, лучшие из которых сделаны между 1915 и 1923 годами. Здесь проявилась основная тема творчества Эдварда Хоппера — одиночество человека в американском обществе и в мире.
«Полуночники», 1942. Институт искусств Чикаго

К середине 1920-х гг. Хоппер вырабатывает собственную художественную манеру, которой остаётся верен до конца жизни. В его фотографически выверенных сценах из современной городской жизни одиноко застывшие, безымянные фигуры и чёткие геометрические формы предметов. Основным вдохновением Хоппера как художника становится город Нью-Йорк, а также провинциальные городки. Вообще Хоппер открыл новый жанр — портрет дома.
«Дом у железной дороги», 1925

В 1933 году Музей современного искусства в Нью-Йорке организовал персональную выставку Эдварда Хоппера, которая принесла ему огромный успех и всемирную славу. После нее художника приняли в Национальную академию рисунка. Отдельные критики относят Хоппера — наряду с Де Кирико и Бальтюсом — к представителям «магического реализма» в изобразительном искусстве.

«Автопортрет. 1906 «За швейной машиной», 1921


Народився Кирило Васильович ГВО́ЗДИК (22 липня 1895, с. Ребедайлівка, нині Канівського р-ну Черкаської обл. – 20 липня 1981, Київ) – український живописець і монументаліст, учень М.Бойчука. Був репресований.

Народився у селянській сімї. У 1923 р. вступає на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом у 1924 році отримав назву — Київський художній інститут. Проявивши значні здібності в монументальному живопису, був зарахований в майстерню до професора М. Бойчука. Учасник мистецьких виставок від 1924.

У 1928 році під керівництвом М. Бойчука брав участь у розписі Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі на Хаджибейському лимані. Власноруч Кирило Гвоздик виконав фрески «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби». Того ж 1928 року бойчуківці представляли низку робіт на Венеційському бієнале. Твори учнів майстерні Бойчука італійська преса відзначила вмілим «поєднанням європейської традиції з народним примітивом», а Кирила Гвоздика, який подав виконані в техніці яєчної темпери картини «Селяни у біді» (1927) та «Пастухи» (1928), охрестила «українським Гогеном».
«Пастухи», 1928

Кирило Гвоздик був одним із активістів Асоціації революційного мистецтва України. По закінченню Київського художнього інституту в 1929 мистець звертається до побутового жанру. Він створив низку картин на селянську тематику — «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селяни на полі» (1929—1930), — в яких висвітлив зміни, що сталися в українському селі. 1934 року в Харкові розпочинається наймасштабніша робота бойчукістів — монументально-декоративне оформлення інтер'єрів новозбудованого Харківського Червонозаводського театру під керівництвом М. Бойчука. Однак, через непорозуміння з М. Бойчуком Кирило Гвоздик покинув роботу над оздобленням театру.

Звинувачений за доносом «у систематичній антирадянській діяльності», в 1936 році був заарештований і засуджений до «10 років виправно-трудових робіт та 5 років поразки у правах». У 1947 повернувся до рідного села. У листопаді 1949 року художника засудили до розстрілу, який було замінено довічним ув'язненням. У 1956 р. після смерті Сталіна художника було реабілітовано.

Після повернення до Києва продовжує малювати, однак відійшов від принципів і теоретичних настанов бойчукізму й дотримується методу соціалістичного реалізму. Малює низку полотен пейзажного жанру. Побоюючись репресій, відмовився від виставково-творчої діяльності й припинив спілкування з колишніми друзями. Зі слів мистецтвознавця Б.Лобановського: «…до самої смерті, закрившись в майстерні, (К.Гвоздик) нескінченно переписував нові невідомі шедеври», які не були збережені після смерті художника.

«Селяни на полі», 1929


Народився Александр КОЛДЕР (22 липня 1898, Лоунтон, Пенсильванія, США — 11 листопада 1976, Нью-Йорк) — американський скульптор, який набув всесвітню популярність завдяки своїм чудернацьким фігурам з дроту та «мобілям» — кінетичними скульптурами, які приводяться в рух електрикою або вітром.

Народився у родині відомого у США скульптора Олександра Стірлінга Колдера та художниці Нанет Ледерер Колдер. Скульптурою займався з дитинства; переїжджаючи за батьком з міста в місто, завжди мав поруч з батьківською свою дитячу «майстерню». З 1915 по 1919 роки пройшов навчання в Технологічному інституті Стевенса, отримавши диплом інженера-механіка.

У 1922 року в Нью-Йорку відвідував вечірні курси малювання, у 1923 році пройшов курс навчання в нью-йоркській художній школі «Арт стьюдентс ліг». У 1926 року переїхав до Парижа, де наблизився до авангардних кіл (Міро, Кокто, Ман Рей, Мондріан, Деснос, Леже, Ле Корбюзьє та ін.). Тоді ж Колдер знаходить нову форму скульптури — фігурки з дроту. Це постаті — малюнки в просторі, наділені гумором і рухливістю маріонеток, гнучкий матеріал, з якого вони виготовлені, дозволяє легко змінювати пози фігур.


З початку 1930-х Колдер починає створювати абстрактні динамічні конструкції, т. зв. мобілі. Він поставив перед собою завдання створення динамічних систем, що відображають безперервну мінливість природи. Іншим стимулом переходу до кінетичного мистецтва послужили враження, отримані в планетарії, де демонструвався рух небесних тіл. Спираючись на інженерні знання, Колдер точно вибудовував структури нестійкої рівноваги, і вчені не раз розглядали їх як наочні моделі дійсних процесів, що відбуваються в природі.

Паралельно з роботою над мобілями Колдер створював т. зв. стабілі — статичні скульптури з пофарбованого металу. Повторюючи форми технічних споруд (мостів, будівельних каркасів, заводського обладнання), вони одночасно містять у собі і образи органічного світу — фігури людей, екзотичних тварин, птахів що злітають або впали. Монументальні стабілі Колдера органічно увійшли в архітектурні ансамблі багатьох міст Європи та Америки.

«Людина», 1967, стабіль, Монреаль L'empennage (1953), Шотландська національна галерея сучасного мистецтва



Народився Петро Петрович ХОЛОДНИЙ (молодший) (22 липня 1902, Київ - 24 січня 1990, Глен Спей, шт. Нью-Йорк) - український живописець, графік, іконописець.

Син відомого українського художника Петра Івановича Холодного. Навчався в комерційній школі в Києві, в 17 років був мобілізований в Українську армію. У 1921 потрапив до Польщі, в 1922 році перебрався до Чехословаччини. Навчався з 1926 в Українській студії пластичного мистецтва в Празі, в 1928-1934 - у Варшавській академії мистецтв. Після закінчення академії був відряджений для удосконалення до Італії, відвідав Париж. З 1935 Петро Холодний-молодший викладав малюнок і живопис у Варшавській академії. Був одружений на відомій українській поетесі Наталії Левицькій.

Працював як художник, графік, іконописець, автор вітражів, створював екслібриси. У його творчості було помітно вплив авангардних течій - кубізму і конструктивізму. Брав участь в групових виставках у Львові, Варшаві, Празі, Берліні, Відні, Брюсселі. Більшість його робіт загинуло під час Другої світової війни в Варшаві.

У 1950 Петро Холодний переїхав до США. Створював іконостаси, вітражі і мозаїки в церквах. Розробляв неовізантійський стиль із застосуванням елементів українського народного мистецтва. Входив до Товариства художників-українців в Америці, брав участь у виставках Товариства. У 1982 в Нью-Йорку пройшла виставка, присвячена 80-річчю від дня народження художника.




Народився Комунар Савелійович БЕРКУ́ТА (22 липня 1926, с. Григорівка, нині Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл. – 26 грудня 2003, Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) – український живописець і педагог, представник дніпровської школи живопису.

Учасник 2-ї світової війни, на якій втратив праву руку. Мав бойові нагороди. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1949) та Харківський художній інститут (1955; викладачі - О. Кокель, П. Котов, С. Дудник). Працював викладачем спеціальних дисциплін Дніпропетровського художнього училища (1955–96). Талановитий художник і природжений педагог, він давав своїм студентам не тільки уроки художнього ремесла. Він вчив їх добру, людяності, вірності, честі. Його називали «природженим вихователем, в особистості якого так гармонійно поєдналися дві прекрасні іпостасі: художник і педагог» (мистецтвознавець Л. Богданова).

Учасник зональних, республіканських, всесоюзних виставок від 1955. Персональна – у Дніпропетровську (1986). Член Національної спілки художників України від 1967. Використовував традиції живопису передвижників, зокрема в дипломній картині «В.Г. Короленко у в’язниці» (1955). Автор пейзажів, графічних та монументальних творів. Його роботи присвячені воєнній, виробничій та побутовій тематиці. Його ліричні пейзажі України пронизані любов'ю до рідного краю.

«Осінь». 1970-ті. Музей українського живопису, м.Дніпро



Родился Александр «Скундер» БОГОСЯН (22 июля 1937, Аддис-Абеба, Эфиопия — 4 мая 2003, Вашингтон, США) — армяно-эфиопский художник. Большую часть своей жизни жил и работал в Соединенных Штатах.

Родился в семье армянина и эфиопки. С раннего детства мальчик впитывал в себя африканскую культуру. Его старания были замечены художником и знатоком эфиопского искусства поляком Станиславом Хойнацким, который занимал должность библиотекаря в университетском колледже. В 1954 году Скундер получил второй приз на конкурсе молодых талантов, организованном в честь юбилея императора Хайле Селассие I, а в 1955 году правительство выделило ему грант для обучения живописи в Европе. Художник выбрал Англию и школу Св. Мартина, и Центральную школу искусств и дизайна, но на этом не остановился – затем была там же школа изящных искусств Слэйда, а уж после был Париж, высшая школа изящных искусств и Академия Шумер.

В 1959-ом Скундер был одним из трех художников, отобранных на Второй Конгресс африканских художников и авторов в Риме. В Париже художник учился и работал в общей сложности девять лет. Во Франции Богосян увлекался творчеством Пауля Клее, Жоржа Брака и Макса Эрнста. В своих работах он пытался сочетать достижения западного искусства с африканскими традициями. Его, в частности, привлекала иконопись эфиопских монастырей. Картины, написанные художником в 60-е годы, созданы под влиянием икон. В 1964 году в галерее Ламбер прошла его первая выставка, которая принесла ему известность.

«Автопортрет», 1961

В 1966 году Богосян с женой и дочерью возвращается на родину, где три года преподает в школе искусств в Аддис-Абебе. В 1967 году он удостаивается главной императорской награды за достижения в области изящных искусств. В 1969 году его приглашают в Америку, где он преподает живопись, сначала в Атланте, а затем в Гарвардском университете в Нью-Йорке. В 1984 году Богосян был отмечен грамотой Специального комитета ООН по борьбе с апартеидом.