22 июня -Музей українського живопису

22 июня

Народився Алоїзій РЕЙХАН (22 червня 1807, Львів — 6 листопада 1860, там само) — польський художник-портретист і літограф зі Львова.

Народився в сім'ї львівського художника Юзефа Рейхана. Перші уроки живопису отримав у батька. Пізніше вчився у Йосипа Клімеса у Львові. У 1823—1828 рр. навчався в Академії об'єднаних образотворчих мистецтв під керівництвом Ф. Петтера і Ф. Кауцінга. Після короткого перебування у Львові, близько 1833 р. художник здійснив дворічну поїздку для стажування в Італію, де вивчав і копіював твори старих майстрів. З метою вдосконалення майстерності живописця, в 1837—1838 жив у Парижі, де працював під керівництвом Ораса Верне, тоді ж побував у Німеччині і Нідерландах. Після закінчення навчання Алоїзій Рейхан оселився у Львові, де жив до своєї смерті в 1860 р. Син Станіслав Рейхан (1858—1919) теж був відомим польським художником.

Мав значний успіх як портретист. Спершу створював картини в стилі бідермаєр, що носять риси Віденської школи. Пізніше в його творах відчувається вплив робіт француза Ораса Верне. Алоїзій Рейхан також малював мініатюри, жанрові сцени, займався літографією. Популярного художника часто запрошували для створення картин на релігійну тематику або відновлення храмів. Велика колекція робіт Алоїзія Рейхана зберігається нині в Львівській галереї мистецтв, Національному музеї Вроцлава і в приватних колекціях.

«Портрет Гелени Мацель» «Портрет Юзефа Райса», 1835


22 июня 1865 года в Варшаве открылся «Музей изящных искусств» – ныне Национальный музей.

До 1916 года музей находился в одном здании со Школой изящных искусств. Коллекция музея состояла из картин из фонда школы и гравюр из Государственной библиотеки. В 1916 году музей перешёл в собственность города Варшавы и получил название «Национального музея».

Собственное здание музея было построено в 1927–1938 годах по проекту архитекторов Тадеуша Толвинского и Антона Дыгата. Во время Второй мировой войны гитлеровские оккупанты вывезли значительную часть коллекции, а во время Варшавского восстания 1944 года значительная часть оставшихся экспонатов была уничтожена.

В наши дни коллекция Национального музея включает в себя около 780 тыс. объектов, выставляемых в постоянных экспозициях. Коллекция музея представляет собой собрание произведений искусства от античности до XX века. Среди главных достопримечательностей Национального музея выделяется картина Яна Матейко «Грюнвальдская битва», на которой запечатлена победа союзных польско-литовских сил над тевтонским войсками в решающем сражении «Великой войны» в 1410 году.

Музей обладает крупнейшей в Польше библиотекой каталогов по искусству, книг по истории искусства, книг о культуре большинства стран мира и прекрасной коллекцией старинных карт и печатных изданий.

Здание Национального музея в Варшаве Из собрания музея: Яцек Мальчевский. «Польский Гамлет.
Портрет Александра Велопольского», 1903


Родился Уильям ПЭКСТОН (22 июня 1869, Балтимор, штат Мэриленд — 1941, Ньютон, штат Массачусетс) — американский художник-импрессионист и педагог. Ведущий художник Бостонской школы живописи, известен своими портретами, в том числе двух президентов США — Стивена Кливленда и Калвин Кулиджа.

Первоначально Пэкстон обучался в бостонской художественной школе Cowles Art School. Затем отправился в Париж, где продолжил своё обучение у Жана-Леона Жерома в школе изящных искусств École des Beaux-Arts. Возможно, Уильям обучался и в парижской Академии Жюлиана. По возвращении в Соединённые Штаты Пэкстон учился у Джозефа Де Кампа, который также учил Элизабет Воан, ставшую позже женой Уильяма.

С 1906 по 1913 годы Пэкстон преподавал в бостонской школе Музея изящных искусств. Он был одним из основателей Бостонской школы живописи и Гильдии художников Бостона, в 1928 году стал действительным членом Национальной академии дизайна. Работы художника находятся во многих музеях США.

«Автопортрет» «Девушка, расчесывающая волосы», 1909


22 июня 1897 года в Варшаве с большим успехом была представлена публике самая большая в мире картина на религиозную тему – панорама Яна Стыки «Голгофа».

Польский художник Ян Стыка (1858–1925) создал 4 панорамы, две из них на религиозные темы – «Голгофа» (1896) и «Мучения христиан в цирке Нерона» (1897). Для своей «Голгофы» художник выбрал нетрадиционную трактовку: он изобразил Христа перед казнью в момент зачитывания приговора. На фоне панорамы Иерусалима в луче света стоит Христос в белых одеждах. Вокруг центральной фигуры Спасителя, в некотором отдалении от Него, застыли люди, в том числе два полуобнаженных вора, апостолы и Мадонна. Взгляд одиноко стоящего Иисуса обращен к небу, Он словно уже отрешился от земной жизни…

Ян Стыка два года готовился к написанию этого грандиозного полотна. Художник несколько месяцев прожил в Иерусалиме, впитывая атмосферу святых мест, изучая природу, ландшафты, лица местных жителей и детали их быта, делая этюды и наброски. Палитру художника при личной встрече благословил Папа Римский Лев XIII. Работая по 10–12 часов в сутки, Ян Стыка за четыре месяца создал картину длиной 60 метров и высотой 14 метров. Следуя традиции старых мастеров, художник изобразил на полотне и себя – в образе апостола Павла.

Панораму с огромным успехом показали во многих крупных городах Европы. Она была признана шедевром, как с художественной точки зрения, так и с религиозной.

Ян Стыка. «Иисус Христос» Ян Стыка. «Голгофа» (фрагмент панорамы)


Народився Олександр Іванович СИРОТЕНКО (22 червня 1897, с. Ворожба Сумської обл. - 16 жовтня 1975, Київ) - відомий український живописець.

Малювати почав у художній студії відомого художника і педагога Олександра Гофмана, в Конотопі, де пройшло дитинство художника. Від 1913 до 1918 року Сиротенко О.І. навчається в Київському художньому училищі. Його вчителем за фахом був Ф. Кричевський. Отримавши диплом, Сиротенко повертається в Конотоп і стає керівником студії образотворчого мистецтва при Конотопських залізничних майстернях. Пізніше, на запрошення Кричевського вступає в його майстерню станкового живопису в Київському художньому інституті, де він і вчиться від 1923 по 1927 рік. Завершив навчання в аспірантурі Харківського художнього інституту.

Від 1934 року Сиротенко працює викладачем у Київському художньому інституті, де 1947 року отримує звання професора. Серед його учнів були відомі живописці О. Лопухов, В. Одайник, Т. Голембієвська, В. Рижих, В. Гурин та інші. За педагогічну діяльність нагороджений орденами «Знак Пошани» та «За трудову відзнаку».

Дочка художника - Надія Олександрівна Сиротенко (1920 - 2005 р.р.) - відома українська художниця, живописець, автор чудових натюрмортів, її називали "феєю квітів".

«Відпочинок», 1920-і


Народився Петро Іванович МАГРО (22 червня 1918, с. Волоське Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область - 6 грудня 2010, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро). Заслужений художник України (1996). Народний художник України (2004). Жив, навчався і працював у Дніпропетровську.

Народився в сім'ї столяра. Його батько не вірив у колгоспи і переїхав разом з сім'єю в Дніпропетровськ. Після школи Петро вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив за рік до війни. Радянсько-німецьку війну Петро Магро провів в авіації, в батальйоні аеродромного забезпечення. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями.

Після війни П. І. Магро працював у Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. У 1964 році він був прийнятий до Спілки художників СРСР. Петро Іванович очолював правління фонду Спілки художників, був головою художньої ради обласного відділення СХУ, делегатом двох всесоюзних з'їздів художників.

Починаючи від 1948 року П. І. Магро брав участь в обласних та всеукраїнських виставках. Петро Іванович Магро став першим українським художником, чиї картини з успіхом експонувалися за кордоном, в Лондоні, в Європейській академії мистецтв. Навесні 1999 року персональна виставка живописця пройшла в Единбурзі. До ювілеїв художника (в 2003 і 2008 рр.) в Англії і Шотландії було проведено 5 виставок українського живописця. У Лондоні було видано альбом творів Петра Магра.

Роботи П. І. Магро стали окрасою музейних колекцій Дніпра, Донецька, Луганська, Кривого Рогу, інших міст України. Крім того, його картини знаходяться в приватних колекціях в Росії, Білорусі, Великобританії, Франції, США, Німеччині, Канаді та багатьох інших країнах.

«Зима в Седневі», 2003


Народився Олександр Григорович ДАНЧЕНКО (22 червня 1926, хутір Ново-Олексіївка Одеської (тепер Миколаївської) обл. - 13 лютого 1993, Київ) - видатний український графік. Народний художник України (1985).

Дитинство художника пройшло в Дніпропетровську. З 1944 по 1948 рік навчався в Дніпропетровському художньому училищі. У 1947 році взяв участь в обласній художній виставці художників Дніпропетровщини. З 1948 по 1954 рік займався на графічному факультеті Київського державного художнього інституту (КДХІ) у В.І.Касіяна, О.С.Пащенка, І.Н.Плещінського. З 1954 по 1958 рік - творча аспірантура при КДХІ. З 1954 по 1962 рік викладав на графічному факультеті КДХІ.

Роботи О. Г. Данченко виставлялися на республіканських художніх виставках з 1953 року, на всесоюзних - з 1954, на міжнародних - з 1958. Член Спілки художників СРСР з 1956 року. Очолював секцію графіки Київської організації Спілки художників УРСР. У 1969 році Данченко О.Г. був удостоєний звання "Заслужений діяч мистецтв Української РСР". У 1972 році нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР. У 1979 році став Лауреатом премії ім. В.І.Касіяна. З 1985 року - "Народний художник УРСР".

«Подвиг трьохсот під Берестечком». 1954

Працював в області станкової та книжкової графіки. Найбільш відомі роботи: серії офортів "Народно-визвольна війна українського народу 1648 - 1654" (1954-1955), "Народи світу, будьте пильні" (1956), триптих за мотивами поеми Т. Г. Шевченка "Сон" (1961), "Народні герої України" (1962), ілюстрації до "Кобзаря" Т.Г. Шевченка, виданного у 1962 році, до книги І. Ільченка "Козацькому роду нема переводу" (1967), до книги Дж. Боккаччо "Декамерон" (1969), до поеми І. П. Котляревського "Енеїда" (1968), до книги "Історія одного міста" М. Е Салтикова-Щедріна (1976) та ін.

Останньою, незавершеною роботою Олександра Данченка були ілюстрації до «Божественної комедії» Данте. Вже важкохворий, художник створив до великої поемі 33 підготовчих малюнка і 7 гравюр.

«Кобзар»


Народився Володимир Степанович ШЕНДЕЛЬ (22 червня 1936, Донецьк) - графік, народний художник України.

Закінчив Семенівське художньо-промислове училище в 1963 р і Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. Рєпіна в 1971 р (майстерня народного художника СРСР, дійсного члена академії мистецтв СРСР, професора О.Ф. Пахомова). Дипломна робота Володимира Шенделя - серія з 11 аркушів у техніці ліногравюри, присвячених дореволюційному життю шахтарів Донбасу.

Працює в галузі станкової та книжкової графіки в різноманітних техніках - офорт, ліногравюра, літографія, акварелі, та у живопису. Автор серій гравюр «Так, - скіфи ми», «Історія Донбасу», «Лицарі Січі Запорізької» та інших, ілюстрацій до роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». У 1982 році отримав звання «Заслужений художник УРСР». В. С. Шендель - учасник міжнародних, всесоюзних, республіканських, обласних виставок і творчих груп. Пройшло понад 35 персональних виставок художника, брав участь у виставках в Німеччині, Польщі, Італії, Іспанії, Росії.

«Скіф»


Народився Петро Андрійович ФЕЛДЕШІ (22 червня 1944, Мукачеве, Закарпаття) — український художник, графік, аквареліст. Заслужений художник України (2006).

У 1958 році вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва, яке закінчив 1963 року. Педагоги за фахом — Ернест Контратович, Антон Шепа, Павло Балла. Член НСХУ з 1978 року. Живе і працює в Мукачевому.

2009 року відбулася персональна виставка з 50 великих полотен у міській картинній галереї Мукачевого. Крім Закарпаття художник знаний також у Словаччині та Угорщині, де проходили його персональні виставки. Основні твори: «Королі ночі» (1996), «Трійця» (1999), «Діалог» (1999), «Колядники» (2000), «Комедіанти» (2000).

За словами Одарки Долгош-Сопко, голови секції графіки Закарпатської організації НСХУ: «У фігуративних композиціях Петра Фелдеші можна побачити динамізм та експресію, неприховані емоції пережитого, поєднання комічного з трагічним».

«Молитва», 1993