22 мая
Народився Юбер РОБЕР (22 травня 1733, Париж - 15 квітня 1808, там само) - французький пейзажист, який отримав європейську популярність габаритними полотнами з романтизованими зображеннями античних руїн в оточенні ідеалізованої природи. Його прізвиськом було «Робер з руїн» (Robert des Ruines).
У 1766 Робер був прийнятий у Королівську Академію живопису і скульптури. Став планувальником королівських садів, хранителем королівського музею, канцлером Академії та ін. Займався оздобленням резиденцій короля, королеви та вищих придворних.
Під час Французької революції був у жовтні 1793 року заарештований за підозрою в нелояльності, поміщений у в'язницю Сент-Пелажі, потім у в'язницю Сен-Лазар. Звільнений в 1794 після падіння Робесп'єра.
Юбе́р Робе́р відомий мальовничими фантазіями, чий основний мотив - парки і реальні, а найчастіше уявні «величні руїни», безліч начерків до яких він зробив під час перебування в Італії. Капріччо Робера високо цінувалися сучасниками.
 |
 |
| Портрет Юбера Робера роботи Марі Віже-Лебрен, 1788, Лувр |
«Античні руїни», 1754—1765 |
Народилася Мері КАССАТ (22 травня 1844, Аллегейні, штат Пенсильванія, зараз у складі Пітсбурга — 14 червня 1926, Париж) — американська художниця, представниця імпресіонізму.
Прожила більшу частину свого життя у Франції, товаришувала з Едгаром Дега. Мотивом для її полотен послужили образи соціального та особистого життя жінок, з особливим наголосом на тісний зв'язок матерів та дітей.
Мері виросла у заможній родині, вже в дитинстві багато подорожувала світом. Почала вивчати живопис в Пенсильванській Академії витончених мистецтв у Філадельфії (1861 — 1865), а в 1866 році вона переїхала в Париж. Після самостійного навчання у великих європейських музеях, її стиль став більш зрілим ближче до 1872 року. В Парижі вона вивчає живопис разом з Камілем Пісарро. У 1872 році журі Паризького салону допустило до показу її перше полотно.
Великий вплив на життя Мері мало її знайомство з Дега в 1874 році: він запросив її взяти участь у виставці імпресіоністів і її роботи були виставлені на експозиції в 1879 році. Будучи активним членом руху імпресіоністів до 1886 року, вона продовжувала товаришувати з Едгаром Дега і Бертою Морізо. Як і Дега, Кассатт стала надзвичайно майстерною у використанні пастелі, в кінцевому рахунку вона намалювала багато своїх робіт використовуючи цю техніку. З часом її стиль змінився, і вона відійшла від імпресіонізму. На знак визнання її внеску в мистецтво, Мері Кассат в 1904 році отримала Орден Почесного легіону.
 |
 |
| «Автопортрет», 1878, музей Метрополітен, Нью-Йорк | «Чай». 1880. Бостонський музей образотворчих мистецтв |
Народився Фріц фон УДЕ (22 травня 1848, Волькенбург, Саксонія - 25 лютого 1911, Мюнхен) - німецький художник, що писав в стилі, який поєднує риси реалізму та імпресіонізму.
У 1866 р у віці 18 років Уде був прийнятий у Вищу школу образотворчих мистецтв у Дрездені. Однак Уде не зміг примиритися з пануючими там порядками і вже наступного року пішов в армію. Військову кар'єру Уде завершив у 1877 році в званні ротмістра гвардійського полку. Того ж року Уде переїхав до Мюнхена, де навчався в Академії мистецтв. Уде високо цінував старих голландців, творчість яких він ретельно вивчав в Мюнхені.
 |
| «Молитва перед обідом», 1885 |
Крім жанрових картин Фріц фон Уде писав релігійні полотна. На основі переосмислення принципів колористики і натуралістичності форм Уде мріяв міцно зв'язати історію Нового Завіту з сучасністю, створивши його глибоке і просте художнє відображення на основі образів з нижчих верств населення. Його художній мотив «Ісус бідних» був пізніше сприйнятий представниками церковного живопису, які працювали в експресіоністській манері. Фріц фон Уде вважається передвісником сучасного церковного мистецтва XX століття.
У Мюнхені Фріцу фон Уде було присвоєно титул «королівського професора», і він часто читав лекції в Академії мистецтв.
 |
 |
| «Автопортрет», 1904 | «Юна принцеса лугів», 1889 |
22 мая 1856 года считается днем основания Государственной Третьяковской галереи. Этой датой (по новому стилю) помечена расписка, которую художник Василий Григорьевич Худяков выдал купцу Павлу Михайловичу Третьякову в получении 450 рублей за картину «Стычка с финляндскими контрабандистами».
Сам Третьяков называл первой картиной в своем собрании полотно Николая Шильдера «Искушение», но данная работа была окончена только в 1857 году. Вероятно, Третьяков годом раньше дал задаток за еще не законченную картину. Еще ранее он приобрел за 900 рублей 9 картин старых голландцев, но это была случайная покупка, подлинность тех полотен не установлена. В дальнейшем собиратель твердо решил приобретать полотна отечественных художников прямо с выставок или из мастерских.
Так или иначе, но в 1856 году 23-летний предприниматель Павел Михайлович Третьяков сделал первый шаг к осуществлению своего благородного замысла. Его целью было создание коллекции произведений русской школы, чтобы, как говорил сам собиратель, «нажитое от общества вернулось бы также обществу (народу) в... полезных учреждениях». В 1867 году для широкой публики в Замоскворечье была открыта «Московская городская галерея Павла и Сергея Третьяковых». Ее коллекция насчитывала 1276 картин, 471 рисунок и 10 скульптур русских художников, а также 84 картины иностранных мастеров. В августе 1892 года Павел Михайлович передал свою художественную галерею в дар городу Москве.
 |
 |
| И. Е. Репин «Портрет Павла Михайловича Третьякова», 1883 |
В. Г. Худяков «Стычка с финляндскими контрабандистами», 1853. Государственная Третьяковская галерея, Москва |
Народився Федір Григорович КРИЧЕВСЬКИЙ (22 травня 1879, Лебедин, Сумська обл. - 30 липня 1947, Ірпінь, Київська обл.) - видатний живописець, один з основоположників українського модернізму. Перший ректор Української академії мистецтв, професор Київського художнього інституту, заслужений діяч мистецтв УРСР (1940).
Дитинство майбутнього художника пройшло в маленькому селі на Харківщині. Хлопчик рано почав малювати вугіллям, ліпити фігурки з хліба і глини. Роки, проведені серед простих людей, не пройшли даром: Кричевський чудово знав народні ремесла, досконало розбирався в українській вишивці. Кілька десятиліть художник черпав натхнення в селі Шишаки на Полтавщині, куди повертався знову і знову.
Початкову художню освіту Кричевський отримав у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1896-1901), де найбільший вплив на нього зробили А. Архипов і В. Сєров. Подорож до Англії і кілька років самостійної роботи підготували Кричевського до вступу в Академію мистецтв (1907-1910, клас баталіста Ф. Рубо). Випускна картина - «Наречена» - продемонструвала цілком сформований талант художника з України, характерні риси його стилю - чіткий ритм, стриману кольорову гаму, монументальність і своєрідну фресковість композиції.
 |
| «Наречена», 1910 |
Побувавши в Європі як пенсіонер Академії, де він деякий час навчався у Відні у Густава Клімта, Кричевський переїжджає до Києва. У 1913 році починає викладати в Київському художньому училищі, а в 1914 р стає його директором. Він активно працює в жанрі портрета, одна з кращих робіт цього періоду знаходиться в зібранні Національного художнього музею України - «Портрет Л. Я. Старицької на золотому тлі» (1914).
 |
| «Портрет Л.Я.Старицької на золотому тлі» (фрагмент). 1914 |
У 1918-1922 роках Федір Кричевський викладає в Українській академії мистецтв, першим ректором якої він був. Можливо, головна робота художника - грандіозний триптих «Життя» (1925-1927), в якому показав красу людей з народу, їхнє душевне благородство, моральну силу та велич, стриманість і стійкість. Ця робота неодноразово експонувалася в ті роки на зарубіжних виставках.
30-і роки були вельми напруженим і плідним періодом в творчості художника. Кричевський пише тематичні картини, веде майстерню в Київському художньому інституті. У числі його учнів були такі великі українські художники як П. Сльота, А. Петрицький, Т. Яблонська, В. Костецький, Г. Меліхов, С. Григор'єв та ін. У 1934 Кричевський пише одну з найвідоміших своїх картин - «Переможці Врангеля», а двома роками раніше велике історичне полотно «Довбуш», яке загинуло в Харкові в роки війни.
 |
| «Переможці Врангеля», 1934-1935 |
Кричевський був активним членом АХЧУ, засновником об'єднання українських майстрів «УМО», потім заступником голови Спілки художників України. У 1940 році одним з перших його удостоюють звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Художник також став першим доктором мистецтвознавства в Україні.
У воєнні роки Федір Кричевський залишився в Києві, будучи головою Спілки українських художників. Напередодні визволення міста, за однією версією митець поїхав до Німеччини на лікування, за іншою – намагався виїхати на Захід, де вже перебував його брат Василь. Тяжко хворий Федір Кричевський був заарештований органами НКВС і прожив останні роки на засланні в селі Ірпінь під Києвом. Є версія, що художник помер з голоду, незважаючи на поміч, яку отримував від Тетяни Яблонської.
Серед кращих картин Федора Кричевського також можна відзначити «Три покоління» (1913), «Автопортрет в білому кожусі» (1926-1932), «Веселі доярки» (1937).
 |
 |
| «Автопортрет», 1911 | « Сім'я » – центральна частина триптиха «Життя» (1925-1927). Національний художній музей України, Київ |
Родился Николай Николаевич ШЕЛЕСТ (22 мая 1936, с. Губиниха Днепропетровской обл.) – украинский живописец и график. Заслуженный деятель искусств Украины (1985). Заслуженный деятель культуры Польши (1976).
В 1970 году окончил Украинский полиграфический институт им. И. Федорова. Известный художник, мастер реалистического направления. Работает в жанрах пейзажа, натюрморта, портрета, сюжетных полотен на национальную тему, создает многофигурные жанровые композиции. Его персональные выставки проходили во многих странах Европы. Живет и работает в Киеве. Картины художника сохраняются почти в 50 музеях Украины и в 13 музеях за ее пределами, а также в частных коллекциях более 40 стран мира. Н. Н. Шелест выполняет большую общественную работу как заместитель председателя Украинского фонда культуры.
 |
 |
| «Чайные розы», 1999 |
Народився Федір Максимович КЛИМЕНКО (22 травня 1937, с. Миколаївка, Дніпропетровська обл. — 3 грудня 2017, Дніпро) — український живописець, художник-графік. Народний художник України (2007).
У 1961 закінчив Дніпропетровське державне художнє училище (вчителі з фаху — Микола Погрібняк, Олександр Куко, Микола Боровський, Микола Родзін). Працював 1964–1993 на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. Член Національної спілки художників України від 1967. Учасник обласних (від 1959), республіканських (від 1963) та всесоюзних (від 1966) мистецьких виставок. Персональні – у Дніпропетровську (1981, 1987), Києві (1987). Заслужений художник України від 1989. Основні жанри – пейзаж, натюрморт. Спочатку створював чорно-білі ліногравюри (для них характерні виразність штриха, узагальненість образів, символізм) і літографії; наприкінці 1980-х рр. у техніці пастелі досягнув виразного колористичного розроблення.
 |
 |
| Із зібрання Музею українського живопису: «Польові квіти», 1999 |
Народився Костянтин Вікторович МОГИЛЕВСЬКИЙ (22 травня 1953, Луганськ) - український художник-монументаліст. Заслужений художник України (2013). Педагог.
У 1972 році закінчив живописне відділення Луганського державного художнього училища. У 1981 році з відзнакою закінчив Харківський художньо-промисловий інститут за спеціальністю «монументально-декоративне мистецтво». Викладачі: Б. Косарев, А. Хмельницький, Є. Єгоров, А. Пронін.
К. В. Могилевський працює як в станковому живопису, так і в монументальному мистецтві (вітражі, мозаїки, розписи). У1988-1998 був директором Луганського державного художнього училища. Потім - викладач кафедри станкового живопису Луганського державного інституту культури і мистецтв.
На даний час живе в Ірпені біля Києва, викладає у місцевій художній школі та є доцентом кафедри Інституту декоративно-прикладного мистецтва ім. М. Бойчука (Київ). Учасник вітчизняних і зарубіжних художніх виставок. Живописні твори Костянтина Могилевського знаходяться в приватних колекціях України, Росії, Угорщини, Польщі, Австрії, Хорватії, Німеччини, Швейцарії, США.
 |
 |
| «Автопортрет» | «Дорога до храму» |