22 января -Музей українського живопису

22 января

Народився Себастьян ВРАНКС (22 січня 1573, Антверпен - 19 травня 1647, там само) - фламандський живописець і гравер епохи бароко.

Займався в майстерні Адама ван Ноорта, учнями якого також були багато знаменитих художників, такі як Пітер Пауль Рубенс, Якоб Йорданс і Хендрік ван Бален та ін. Близько 1600 продовжив навчання в Римі у південнонідерландського художника Пауля Бріля, який переїхав туди з Антверпена. Основним напрямком у творчості Себастьяна Вранкса було зображення батальних, біблійних і алегоричних сцен, а також жанрових замальовок.

«Січень». З циклу «Пори року»

Себастьян Вранкс - один з провідних художників-баталістів свого часу. Його полотна були в колекції Пітера Пауля Рубенса. Він неодноразово допомагав Яну Брейгелю Старшому і виступав як співавтор окремих робіт живописця. Крім того, Вранкс працював над картинами разом з Франсом Франкеном Молодшим, Рубенсом, Хендріком ван Баленом, Франсом Снейдерсом і Йоосом де Момпером. Виховав кілька учнів, серед яких найкращим вважався Франс Снейдерс. У роботах Себастьяна Вранкса відчувається вплив сучасного йому італійського живопису і робіт Пітера Брейгеля Старшого.

Себастьян Вранкс – також автор віршів, комедій і трагікомедій. Обирався деканом цехового об'єднання художників - гільдії Святого Луки в Антверпені. Був головою району і капітаном міської міліції.

«Портрет Себастьяна Вранкса».
Робота Антоніса Ван Дейка.
«Сліпий веде сліпих»


Народився Ніколя ЛАНКРЕ (22 січня 1690, Париж — 14 вересня 1743, Париж) — французький художник, представник рококо. На його живопис вплинула творчість Антуана Ватто.

Походив з родини граверів. На відміну від старшого брата Жозефа відмовився продовжувати родинну справу, забажавши навчатися живопису. Спочатку він влаштувався у майстерню П'єра Дуліна, професора Королівської академії живопису та скульптури, потім — до майстерні художника Клода Жилло.

У 1719 році був прийнятий у члени Королівської академії живопису і скульптури як «майстер галантних сюжетів». В подальшому стає впливовим та шановним художником. Тривалий час співпрацював з іншим відомим представником рококо Жаком де Лажу Молодшим. Водночас був великим поціновувачем театру. У 1735 році призначається радником Академії живопису та скульптури.

Ніколя Ланкре створював у стилістиці епохи рококо. Його картини можна об'єднати в кілька груп: «Товариство в парку», «Пастораль», «Купання», «Ловці птахів», «Театр», «Пори року». Вони відрізняються вишуканим, дещо збряклим колоритом, декоративною, м'якою живописною манерою. Роль Ланкре у розвитку жанру «галантного святкування» помітна, вплив його був тривалим.

«Автопортрет». Близько 1720 «Портрет танцівниці Марі Камарго». 1730. Державний Ермітаж, С.-Петербург


Родился Янис (Иоганн) Теодорович ВАЛТЕР (22 января 1869, Митава, Курляндская губерния — 20 декабря 1932, Берлин) — латышский и немецкий художник и педагог. Один из основоположников современной латвийской живописи.

Родился в семье балтийского немца - купца и ратмана Теодора Валтера. В 1880 — 1888 годах учился в средней школе Митавы, где учителем рисования был Kурт Вишнер. Одновременно посещал студию художника Юлиуса Деринга. В 1889 — 1897 годах Валтер учился в Академии художеств в Петербурге у А. Д. Кившенко и В. Е. Маковского. Получил степень художника-живописца за дипломную работу «На рынке» (1897). Был членом кружка латышских художников «Rūķis» («Гном»).

В 1906 году художник навсегда уехал в Германию – жил в Дрездене (1906-1917) и Берлине. Картины, созданные в Германии, подписывал двойной фамилией "Walter-Kurau" (присоединив фамилию матери). В Германии у Валтера была целая плеяда учеников, позже получивших известность.

Из ранних произведений Валтера получили известность жанровые городские сценки и народные типажи — «На рынке» (1897), «Крестьянская девочка» (около 1905), «Сирота» (1907) . Валтер также писал пейзажи в реалистической манере. В более поздние годы в работах Валтера заметно влияние немецкого экспрессионизма.

«Купающиеся мальчики», 1910. Латвийский национальный художественный музей


Родился Франсис ПИКАБИА (полное имя Франсиско Мария Мартинес Пикабиа делла Торре; 22 января 1879, Париж — 30 ноября 1953, Париж) — французский художник-авангардист, график и писатель-публицист.

Франсис Пикабиа́ получил известность как эксцентричный художник, не подчиняющийся никаким политическим или стилистическим догмам. Он оказал большое влияние на современное искусство, в частности, на дадаизм и сюрреализм.

Отец Франсиса был атташе в кубинской дипломатической миссии в Париже. Пикабиа не испытывал финансовых проблем и мог всецело отдаться творчеству. Он учился в Школе изящных искусств и Школе декоративного искусства. В течение всей своей жизни художник множество раз менял свой творческий стиль, манеру письма, а также личные и эстетические пристрастия. В этом отношении Франсис Пикабия превосходит даже своего более знаменитого современника и приятеля Пабло Пикассо.

«Невеста», 1929

Одним из наивысших достижений Франсиса Пикабия является балет и кинофильм «Relache» («Антракт» или «Спектакль отменяется»), сделанный совместно с ярким авангардным композитором Эриком Сати и молодым кинорежиссёром Рене Клером…

Любитель красивой жизни и удовольствий, Пикабиа в последний период жизни перешёл к условной и почти гламурной живописи, служившей немедленной коммерческой выгоде.

«Я вновь вспоминаю мою дорогую Ундин». 1914, Музей современного искусства, Нью-Йорк


Родился Моисей (Мойша) КИСЛИНГ (22 января 1891, Краков — 29 апреля 1953, Санари-сюр-Мер, Франция) – французский художник Парижской школы.

Выходец из Польши, сын краковского портного. Работал преимущественно в жанрах портрета и ню. Имя Кислинга связано с такими легендарными личностями, как Пикассо и Модильяни. Учился в художественной школе в Кракове, в 1910 переехал в Париж, сначала поселился на Монмартре, затем на Монпарнасе, где был соседом Модильяни и Паскина по ателье. Был одним из основателей так называемой «Парижской школы» - интернационального круга художников, сложившегося в основном в 1910-20-е гг. в Париже. Это была группа художников, выходцев из разных стран - А. Модильяни из Италии, М. Шагал из России, Ж. Пасхин (Паскен) из Болгарии, Х. Сутин из Литвы, М. Кислинг из Польши, И. Фудзита (Фужита) из Японии и др. - которые создали свой вариант экспрессионизма. Кислинг, по словам современника, был «осью, вокруг которой крутилось все на Монмартре».

С началом Первой мировой войны Кислинг записался в Иностранный легион, был тяжело ранен в бою на Сомме (1915). За это ранение ему предоставили французское гражданство. В ноябре 1919 года с большим успехом прошла выставка Кислинга в галерее Дрюэ. Кислинг становится известным, хорошо продаваемым художником, но по-прежнему продолжает много работать. Когда началась Вторая мировая война, Кислинг снова идет добровольцем на фронт. После капитуляции Франции еврей Кислинг с семьей вынужден уехать в США. В Нью-Йорке и Вашингтоне успешно прошли его выставки. Он работает как портретист, получает много заказов. После окончания войны Кислинг возвращается во Францию, в городок Санари-сюр-Мер в Провансе, в который он впервые приехал еще в 1913 году. Самое большое собрание картин Кислинга находится в Женеве, в музее Малого дворца (Musée du Petit Palais).

«Женский портрет». 1924


Народився Осип (Йосип) Еммануїлович БРАЗ (22 січня 1873, Одеса - 6 листопада 1936, Шантільї, Париж) - живописець, гравер-офортист, літограф. Академік Імператорської Академії мистецтв. Один з представників мистецького об'єднання «Світ мистецтва», вважався одним з кращих портретистів свого часу.

Навчався живопису в Одеській художній школі у Киріака Костанді. Продовжив свою освіту в Мюнхені, в школі Шимона Халлоші, і в Мюнхенській академії мистецтв. Потім жив у Франції. Надалі художник переселився в Голландію, де вивчав сучасне європейське мистецтво і творчість художників Голландії, після чого повернувся в Росію і вчився в майстерні І. Ю. Рєпіна (Петербурзька Академія мистецтв).

«Натюрморт»

Відмінні риси творчості О. Е. Браза - насичений колорит і вільна манера живопису, поєднання традиціоналізму з елементами імпресіонізму і модерну. Однією з творчих цілей художника було - відродження традицій російського парадного портрета. Великою популярністю користувалися вишукані жіночі портрети Браза, ним також була створена ціла галерея портретів російських художників кінця XIX - початку XX ст. Автор єдиного прижиттєвого закінченого портрета А.П. Чехова.

«Портрет А.П. Чехова», 1898

Браз виховав багатьох живописців. З кінця 1890-х рр. він викладав у власній майстерні (її відвідувала, наприклад, 3. Є. Серебрякова), в Художній школі при Товаристві заохочення художників (1902-04), в 1920-х рр. – у ВХУТЕІНі. У 1918-1924 роки Осип Браз – вчений зберігач і завідувач відділу голландського живопису Ермітажу.

У 1924 був заарештований, засланий в Соловецький табір. У 1928 році виїхав до Німеччини, а потім - в Париж, де займався живописом і торгівлею антикваріатом. У 1930 році в Парижі пройшла його персональна виставка.

Роботи О. Е. Браза зберігаються в Третьяковській галереї, Дніпропетровському художньому музеї, Російському музеї, Одеському художньому музеї та інших художніх збірках.

«Автопортрет» «Портрет дружини». 1907


Родился Вилли БАУМАЙСТЕР (22 января 1889, Штутгарт — 31 августа 1955, Штутгарт) — немецкий художник-абстракционист и теоретик искусства.

Начинал с изучения декоративного искусства. В 1909 году поступил в штутгартскую Академию искусств, где обучался в классе композиции у Адольфа Хёльцеля. Первая персональная выставка состоялась в 1912 году в Цюрихе. В 1913 году участвует в «Первом Немецком Осеннем салоне». На раннее творчество В. Баумейстера большое влияние оказала живопись Сезанна.

В 1919 году формируется свой, оригинальный художественный стиль, в котором большую роль играют рельефные, конструктивистские элементы. В 1928 году Баумайстером создаётся серия графических работ под названием «Спорт и машина», в которой воспевается красота человеческого тела и пропагандируется спорт как одна из профильных тем искусства.

«Лежащий теннисист», 1929

После прихода в Германии к власти нацистов был лишён места преподавателя и причислен к представителям дегенеративного искусства. После войны, в 1946 году приглашён преподавателем живописи в Штутгартскую Академию искусств. Имел огромное количество учеников. В 1947 году В. Баумастер публикует теоретическую работу «Незнакомое в искусстве» (нем. Das Unbekannte in der Kunst), тем самым положив начало теоретическому осмыслению современного абстрактного искусства в Европе.

«Черные драконы», 1950


Народився Данило Георгійович НАРБУТ ( 22 січня 1916, Петроград — 2 березня 1998, Черкаси) — український художник театру, живописець. Народний художник України (1994), лауреат Шевченківської премії (1996).

Народився в родині знаного українського художника-графіка Георгія Івановича Нарбута. Коли батько помер, Данилові було лише 4 роки. Серед його вихователів-опікунів були художники Антон Середа і Федір Кричевський. Від 14 років Данило Нарбут працював у декоративній майстерні Київського оперного театру, де навчався у Олександра Хвостенко-Хвостова, С. Евенбаха, В. Ленерта.

1933 театр направив Нарбута у Ленінград на 3-річні курси театральних художників при Всеросійській Академії мистецтв. Від 1935 року Данило працював у Київському театрі опери та балету. 1936 року репресований. Після 2 років ув'язнення на Біломорканалі та звільнення працював у театрах російських міст Єйська та Златоуста.

У 1939 році пішов добровольцем на Фінський фронт. Учасник Другої світової війни. Потрапив в оточення, перебував в окупації. Працював в той час у театрах Києва, Ковеля, Коломиї.

«В похід», папір, акварель

У повоєнні роки оформляв спектаклі у театрах України, від 1961 року — головний художник Івано-Франківського, від 1965-го — Черкаського українських музично-драматичних театрів. У 1996—97 роках у багатьох областях України пройшли виставки його робіт. На суд глядачів були виставлені картини із серій: «На Черкаському базарі» та «Мої друзі, мої вчителі».

В основі творчості Данила Нарбута — переважно етнографічні мотиви й українські історичні сюжети. Шевченківську премію художник отримав за портретні серії «Сподвижники Б. Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд», чуттєві й високохудожні картини «Вибори кошового» та «Покрова Богородиці».

«Федір Вешняк, полковник черкаський»