22 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

22 января

Народився Себастьян ВРАНКС (22 січня 1573, Антверпен - 19 травня 1647, там само) - фламандський живописець і гравер епохи бароко.

Займався в майстерні Адама ван Ноорта, учнями якого також були багато знаменитих художників, такі як Пітер Пауль Рубенс, Якоб Йорданс і Хендрік ван Бален та ін. Близько 1600 продовжив навчання в Римі у південнонідерландського художника Пауля Бріля, який переїхав туди з Антверпена. Основним напрямком у творчості Себастьяна Вранкса було зображення батальних, біблійних і алегоричних сцен, а також жанрових замальовок.

«Січень». З циклу «Пори року»

Себастьян Вранкс - один з провідних художників-баталістів свого часу. Його полотна були в колекції Пітера Пауля Рубенса. Він неодноразово допомагав Яну Брейгелю Старшому і виступав як співавтор окремих робіт живописця. Крім того, Вранкс працював над картинами разом з Франсом Франкеном Молодшим, Рубенсом, Хендріком ван Баленом, Франсом Снейдерсом і Йоосом де Момпером. Виховав кілька учнів, серед яких найкращим вважався Франс Снейдерс. У роботах Себастьяна Вранкса відчувається вплив сучасного йому італійського живопису і робіт Пітера Брейгеля Старшого.

Себастьян Вранкс – також автор віршів, комедій і трагікомедій. Обирався деканом цехового об'єднання художників - гільдії Святого Луки в Антверпені. Був головою району і капітаном міської міліції.

«Портрет Себастьяна Вранкса».
Робота Антоніса Ван Дейка.
«Сліпий веде сліпих»


Народився Ніколя ЛАНКРЕ (22 січня 1690, Париж — 14 вересня 1743, Париж) — французький художник, представник рококо. На його живопис вплинула творчість Антуана Ватто.

Походив з родини граверів. На відміну від старшого брата Жозефа відмовився продовжувати родинну справу, забажавши навчатися живопису. Спочатку він влаштувався у майстерню П'єра Дуліна, професора Королівської академії живопису та скульптури, потім — до майстерні художника Клода Жилло.

У 1719 році був прийнятий у члени Королівської академії живопису і скульптури як «майстер галантних сюжетів». В подальшому стає впливовим та шановним художником. Тривалий час співпрацював з іншим відомим представником рококо Жаком де Лажу Молодшим. Водночас був великим поціновувачем театру. У 1735 році призначається радником Академії живопису та скульптури.

Ніколя Ланкре створював у стилістиці епохи рококо. Його картини можна об'єднати в кілька груп: «Товариство в парку», «Пастораль», «Купання», «Ловці птахів», «Театр», «Пори року». Вони відрізняються вишуканим, дещо збряклим колоритом, декоративною, м'якою живописною манерою. Роль Ланкре у розвитку жанру «галантного святкування» помітна, вплив його був тривалим.

«Автопортрет». Близько 1720 «Портрет танцівниці Марі Камарго». 1730. Державний Ермітаж, С.-Петербург


22 січня 1861 року французьким мандрівником Анрі Муо був виявлений Ангко́р-Ват — спочатку індуїстський, потім буддійський храмовий комплекс 12 століття у Камбоджі.

Ангкор-Ват, присвячений богові Вішну, — найбільша культова споруда у світі. В його вишуканому за композицією архітектурному об'ємі поєднано храм, палац і фортецю. Храм являє собою складну трирівневу конструкцію з безліччю сходів і переходів на яких розташовані галереї і 5 багатоярусних башт — одна в центрі та чотири по краях, оздоблених безліччю орнаментів і скульптур. Центральна башта підноситься над землею на 65 метрів і символізує міфічну гору Меру, яка є центром всього світу. Сюжети скульптур легендарні, здебільшого запозичені з індійського епосу («Рамаяна» і «Махабхарата»), інші розповідають про ключові моменти кхмерської історії. Висота барельєфів доходить до 2 м, а їх загальна довжина близько 1 км.

Кхмерські храми не були місцем зібрання віруючих, а служили помешканням чи місцем перебування для божеств, і до їхніх центральних споруд мали доступ лише представники релігійної й політичної верхівки держави. Ангкор-Ват вирізняється тим, що мав і інше призначення — служити царським мавзолеєм.

Ангкор-Ват є національною гордістю і зображений на прапорі Камбоджі.



Народився Яніс (Йоганн) ВАЛТЕР (22 січня 1869, Мітава, Курляндська губернія - 20 листопада 1932, Берлін) - латиський і німецький художник і педагог. Один з основоположників сучасного латвійського живопису.

Народився в сім'ї балтійського німця - купця і ратмана Теодора Валтера. У 1880 - 1888 роках навчався в середній школі Мітави, де вчителем малювання був Kурт Вішнер. Одночасно відвідував студію художника Юліуса Дерінга. У 1889 - 1897 роках Валтер навчався в Академії мистецтв у Петербурзі у О. Д. Ківшенка і В. Є. Маковського. Отримав звання художника-живописця за дипломну роботу «На ринку» (1897). Був членом гуртка латиських художників «Rūķis» («Гном»).

У 1906 році художник назавжди виїхав до Німеччини - жив у Дрездені (1906-1917) і Берліні. Картини, створені в Німеччині, підписував подвійним прізвищем "Walter-Kurau" (приєднавши прізвище матері). У Німеччині у Валтера була ціла плеяда учнів, які пізніше стали відомими художниками.

З ранніх творів Валтера здобули популярність жанрові міські сценки та народні типажі - «На ринку» (1897), «Селянська дівчинка» (близько 1905), «Сирота» (1907). Валтер також писав пейзажі в реалістичній манері. У більш пізні роки в роботах Валтера помітно вплив німецького експресіонізму.

«Хлопчики, що купаються», 1910. Латвійський національний художній музей


Народився Франсіс ПІКАБІА (повне ім'я Франсіско Марія Мартінес Пікабіа делла Торре; 22 січня 1879, Париж - 30 листопада 1953, Париж) - французький художник-авангардист, графік і письменник-публіцист.

Франсіс Пікабіа здобув популярність як ексцентричний художник, не підпорядкований ніяким політичним або стилістичним догмам. Він справив великий вплив на сучасне мистецтво, зокрема, на дадаїзм і сюрреалізм.

Батько Франсіса був аташе в кубинській дипломатичній місії в Парижі. Пікабіа не відчував фінансових проблем і міг цілком віддатися творчості. Він навчався в Школі витончених мистецтв і Школі декоративного мистецтва. Протягом свого життя художник безліч разів міняв свій творчий стиль, манеру письма, а також особисті та естетичні уподобання. В цьому відношенні Франсіс Пікабія перевершує навіть свого більш знаменитого сучасника і приятеля Пабло Пікассо.

«Наречена», 1929

Одним з найвищих досягнень Франсіса Пікабія є балет і кінофільм «Relache» («Антракт» або «Спектакль скасовується»), зроблений спільно з яскравим авангардним композитором Еріком Саті і молодим кінорежисером Рене Клером...

Любитель красивого життя і задоволень, Пікабіа в останній період перейшов до умовного і майже гламурного живопису, що приносив негайну комерційну вигоду.

«Я знову згадую мою дорогу Ундін», 1914. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк


Народився Моіс (Мойше) КІСЛІНГ (22 січня 1891, Краків - 29 квітня 1953, Санарі-сюр-Мер, Франція) - французький художник Паризької школи, виходець з Польщі, син краківського кравця. Працював переважно в жанрах портрета і ню. Ім'я Кіслінга пов'язано з такими легендарними особистостями, як Пікассо і Модільяні.

Навчався в художній школі в Кракові, в 1910 переїхав до Парижа, спочатку оселився на Монмартрі, потім на Монпарнасі, де був сусідом Модільяні і Паскіна по ательє. Був одним із засновників так званої «Паризької школи» - інтернаціонального кола художників, сформованого в основному в 1910-20-і рр. в Парижі. Це була група художників, вихідців з різних країн - А. Модільяні з Італії, М. Шагал з Росії, Ж. Паскін (Паско) з Болгарії, Х. Сутін з Литви, М. Кіслінг з Польщі, І. Фудзіта (Фужіта) з Японії та ін. - які створили свій варіант експресіонізму. Кіслінг, за словами сучасника, був «віссю, навколо якої крутилося все на Монмартрі».

З початком Першої світової війни Кіслінг записався в Іноземний легіон, був важко поранений в бою на Соммі (1915). За це поранення йому надали французьке громадянство.

У листопаді 1919 року з великим успіхом пройшла виставка Кіслінга в галереї Дрюе. Кіслінг стає відомим, добре продаваним художником, але як і раніше продовжує багато працювати.

Коли почалася Друга світова війна, Кіслінг знову йде добровольцем на фронт. Після капітуляції Франції єврей Кіслінг з сім'єю змушений виїхати в США. У Нью-Йорку і Вашингтоні успішно пройшли його виставки. Він працює як портретист, отримує багато замовлень. Після закінчення війни Кіслінг повертається до Франції, в містечко Санарі-сюр-Мер в Провансі, в яке він вперше приїхав ще в 1913 році.

Найбільше зібрання картин Кіслінга знаходиться в Женеві, в музеї Малого палацу (Musée du Petit Palais).

«Жіночий портрет». 1924


Народився Осип (Йосип) Еммануїлович БРАЗ (22 січня 1873, Одеса - 6 листопада 1936, Шантільї, Париж) - живописець, гравер-офортист, літограф. Академік Імператорської Академії мистецтв. Один з представників мистецького об'єднання «Світ мистецтва», вважався одним з кращих портретистів свого часу.

Навчався живопису в Одеській художній школі у Киріака Костанді. Продовжив свою освіту в Мюнхені, в школі Шимона Галлоші, і в Мюнхенській академії мистецтв. Потім жив у Франції. Надалі художник переселився в Голландію, де вивчав сучасне європейське мистецтво і творчість художників Голландії, після чого повернувся в Росію і вчився в майстерні І. Ю. Рєпіна (Петербурзька Академія мистецтв).

«Натюрморт»

Відмінні риси творчості О. Е. Браза - насичений колорит і вільна манера живопису, поєднання традиціоналізму з елементами імпресіонізму і модерну. Однією з творчих цілей художника було - відродження традицій російського парадного портрета. Великою популярністю користувалися вишукані жіночі портрети Браза, ним також була створена ціла галерея портретів російських художників кінця XIX - початку XX ст. Автор єдиного прижиттєвого закінченого портрета А.П. Чехова.

«Портрет А.П. Чехова», 1898

Браз виховав багатьох живописців. З кінця 1890-х рр. він викладав у власній майстерні (її відвідувала, наприклад, 3. Є. Серебрякова), в Художній школі при Товаристві заохочення художників (1902-04), в 1920-х рр. – у ВХУТЕІНі. У 1918-1924 роки Осип Браз – вчений зберігач і завідувач відділу голландського живопису Ермітажу.

У 1924 був заарештований, засланий в Соловецький табір. У 1928 році виїхав до Німеччини, а потім - в Париж, де займався живописом і торгівлею антикваріатом. У 1930 році в Парижі пройшла його персональна виставка.

Роботи О. Е. Браза зберігаються в Третьяковській галереї, Дніпропетровському художньому музеї, Російському музеї, Одеському художньому музеї та інших художніх збірках.

«Автопортрет» «Портрет дружини». 1907


Родился Вилли БАУМАЙСТЕР (22 января 1889, Штутгарт — 31 августа 1955, Штутгарт) — немецкий художник-абстракционист и теоретик искусства.

Начинал с изучения декоративного искусства. В 1909 году поступил в штутгартскую Академию искусств, где обучался в классе композиции у Адольфа Хёльцеля. Первая персональная выставка состоялась в 1912 году в Цюрихе. В 1913 году участвует в «Первом Немецком Осеннем салоне». На раннее творчество В. Баумейстера большое влияние оказала живопись Сезанна.

В 1919 году формируется свой, оригинальный художественный стиль, в котором большую роль играют рельефные, конструктивистские элементы. В 1928 году Баумайстером создаётся серия графических работ под названием «Спорт и машина», в которой воспевается красота человеческого тела и пропагандируется спорт как одна из профильных тем искусства.

«Лежащий теннисист», 1929

После прихода в Германии к власти нацистов был лишён места преподавателя и причислен к представителям дегенеративного искусства. После войны, в 1946 году приглашён преподавателем живописи в Штутгартскую Академию искусств. Имел огромное количество учеников. В 1947 году В. Баумастер публикует теоретическую работу «Незнакомое в искусстве» (нем. Das Unbekannte in der Kunst), тем самым положив начало теоретическому осмыслению современного абстрактного искусства в Европе.

«Черные драконы», 1950


Народився Данило Георгійович НАРБУТ ( 22 січня 1916, Петроград — 2 березня 1998, Черкаси) — український художник театру, живописець. Народний художник України (1994), лауреат Шевченківської премії (1996).

Народився в родині знаного українського художника-графіка Георгія Івановича Нарбута. Коли батько помер, Данилові було лише 4 роки. Серед його вихователів-опікунів були художники Антон Середа і Федір Кричевський. Від 14 років Данило Нарбут працював у декоративній майстерні Київського оперного театру, де навчався у Олександра Хвостенко-Хвостова, С. Евенбаха, В. Ленерта.

1933 театр направив Нарбута у Ленінград на 3-річні курси театральних художників при Всеросійській Академії мистецтв. Від 1935 року Данило працював у Київському театрі опери та балету. 1936 року репресований. Після 2 років ув'язнення на Біломорканалі та звільнення працював у театрах російських міст Єйська та Златоуста.

У 1939 році пішов добровольцем на Фінський фронт. Учасник Другої світової війни. Потрапив в оточення, перебував в окупації. Працював в той час у театрах Києва, Ковеля, Коломиї.

«В похід», папір, акварель

У повоєнні роки оформляв спектаклі у театрах України, від 1961 року — головний художник Івано-Франківського, від 1965-го — Черкаського українських музично-драматичних театрів. У 1996—97 роках у багатьох областях України пройшли виставки його робіт. На суд глядачів були виставлені картини із серій: «На Черкаському базарі» та «Мої друзі, мої вчителі».

В основі творчості Данила Нарбута — переважно етнографічні мотиви й українські історичні сюжети. Шевченківську премію художник отримав за портретні серії «Сподвижники Б. Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд», чуттєві й високохудожні картини «Вибори кошового» та «Покрова Богородиці».

«Федір Вешняк, полковник черкаський»