21 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

21 ноября

Народився Колумбану БОРДАЛУ ПІНЬЄЙРУ (21 листопада 1857, Лісабон - 6 листопада 1929 року, Лісабон) - португальський художник, найбільший представник португальського реалістичного живопису.

Колумбану був сином художника-романтика Мануела Марії Бордалу Піньєйру, його старшим братом був карикатурист Рафаел Бордалу Піньєйру, творець перших португальських коміксів. Навчався у свого батька, потім в Академії Мистецтв в Лісабоні у художника Мігеля Анжелу Лупі і скульптора Сімоіша ді Алмейди. Двічі намагався отримати стипендію Академії, щоб продовжити навчання за кордоном, і, в кінці кінців, графиня Едлай, друга дружина консорта Фернанду II, оплатила його подорож до Франції.

У Франції художник вивчав творчість реалістів і імпресіоністів, в першу чергу Гюстава Курбе, Едгара Дега і Едуара Мане. В результаті склався його власний стиль, близький до імпресіонізму, але такий, що характеризується темними фарбами і похмурими тонами. Після повернення в Лісабон він приєднався до мистецького об'єднання «Золотий лев», яке виступало за розвиток натуралізму в противагу академізму, що домінував у Португалії, яка в художньому відношенні була однією з найвідсталіших європейських країн.

Колумбану Бордалу Піньєйру здобув популярність як портретист. Його портрети відрізнялися великою психологічною глибиною. Пензлю Бордалу Піньєйру належать портрети багатьох його знаменитих сучасників. Від 1914 по 1927 рік він обіймав посаду директора Музею сучасного мистецтва в Лісабоні, нині Музей Шіаду.

Автопортрет


Народився Георгій (Гіго) ГАБАШВІЛІ (21 листопада 1862, Тифліс - 28 жовтня 1936, Ціхісдзірі, Грузія) - грузинський художник і педагог, знаний представник грузинського реалістичного мистецтва.

Габашвілі навчався в петербурзькій Академії мистецтв (1886-1888 рр; слухач в батальному класі Б. П. Віллевальде) і в мюнхенській Академії мистецтв (1894-1897 рр.). Після повернення на батьківщину став першим грузинським художником, який удостоївся проведення персональної виставки в Тифлісі. У 1900-1920 рр. викладав в художній школі.

Георгій Іванович Габашвілі став одним із засновників і перших професорів Тбіліської академії мистецтв (1922). Йому було присвоєно звання народного художника Грузинської РСР (1929). Автор великої кількості портретів, пейзажів, сцен з повсякденного життя, виконаних олією та аквареллю.

«П'яний хевсур», 1899


Народилася Жанна МАММЕН (21 листопада 1890, Берлін - 22 квітня 1976, Берлін) - німецька художниця і графік, велика постать у мистецькому житті Веймарської республіки.

Народилася в сім'ї комерсанта. Навчалася в Парижі (Академія Жюліана), Брюсселі, Римі. З початком Першої світової війни перебралася до Голландії. У 1916 році повернулася в Берлін. Малювала для модних журналів, створювала кіноафіші, співпрацювала з сатиричним журналом Сімпліціссімус. Виставка в берлінській галереї «Гурлітт» (1930) зробила художницю відомою. Серед робіт цього періоду (портрети, карикатури, замальовки вуличних типів) виділяється цикл літографій «Пісні Білітіс» за мотивами однойменної книги еротичних віршів П'єра Луї. Ілюструвала також еротичні вірші Верлена. У 1932 р відвідала СРСР.

«Жінка на хресті», 1908

З приходом нацистів до влади художниця пішла у внутрішню еміграцію. Кілька десятиліть публіка не бачила її робіт. Нове відкриття Жанни Маммен почалося після її виставок 1971 року в Гамбурзі і Штутгарті, вона була підтримана наростаючим феміністським рухом.

Художня манера Маммен близька до школи Нової об'єктивності, разом з тим вона позначена впливом символізму. З роками символічний елемент ставав все відчутнішими, після 1945 художниця рухалася в бік абстракціонізму. З 1950-х роках активно розробляла техніку колажу. Музей-майстерня Жанни Маммен розташована на берлінській вулиці Курфюрстендамм, 29.

«Вільна кімната»


Народився Владислав Максиміліанович СТРЖЕМІНСЬКИЙ (21 листопада 1893, Мінськ - 28 грудня 1952, Лодзь) - польський і білоруський художник, авангардист, теоретик мистецтва.

Народився в сім'ї польського дворянина, офіцера. Виховувався в католицькій традиції. Дитинство провів у Мінську. Навчався в кадетському корпусі в Москві (1904-1911) та Миколаївському інженерному училищі в С.-Петербурзі (1911-1914), отримав спеціальність сапера. З липня 1914 служив в районі Білостока, з початком Першої світової війни командував взводом саперів. В ніч з 6 на 7 травня 1916 отримав важке поранення, що призвело до ампутації правої ноги і лівої руки і пошкодження ока. На лікування був переведений в Прохоровську лікарню в Москві, де серед сестер милосердя вперше зустрів майбутню дружину - 18-річну Катерину (Катаржину) Кобро, дочку заможного судновласника з російських німців.

Восени 1918 вступив у Вільні майстерні (СВОМАС) в колишньому Строгановському училищі. Захопився новітніми художніми течіями, подружився з В. Є. Татліним і К. С. Малевичем. В кінці 1921 одружився з К. Кобро, що стала скульптором, і разом з нею нелегально перебрався до Польщі. Служив вчителем малювання в гімназіях невеликих міст. Від 1931 постійно жив у Лодзі, де отримав посаду директора Школи технічної освіти (до 1939).

«Морський пейзаж», 1934

У 1923-1939 як художник, критик і організатор посідав провідне місце в польському русі конструктивізму. У 1924 вперше сформулював принципи «унізму» - конструктивістської концепції, яка стверджувала єдність кольору, лінії і ритму в живописі. Цю концепцію втілював в однорідних за кольором і фактурою абстрактних картинах. У 1926-1929 створив цикл живописних «Архітектурних композицій». У 1930-і писав натюрморти, міські пейзажі, кубістичні композиції, створив серію морських пейзажів (1933-1934), в роботі над якими спирався на науковий аналіз фізіологічних і психологічних процесів зорового сприйняття. Написав книги «Унізм у живописі» (1928) і «Композиція простору: Розрахунок просторово-часового ритму» (1931).

Брав участь у щорічних салонах Польського союзу художників у Варшаві, Польської асоціації художників в Лодзі, Інституту пропаганди мистецтва. Провів персональні виставки в Лодзі (1927), Познані (1933) і Варшаві (1934; спільно з Г. Стаєвським). У 1932 отримав мистецьку премію міста Лодзі.

У 1945 став ініціатором створення в Лодзі Вищої школи мистецтв, з 1946 очолював в ній відділення просторових мистецтв, читав лекції з історії мистецтва, композиції, вів студію функціональної графіки і влаштовував літні заняття на пленері. У 1950 розпорядженням міністра культури за невідповідність догмам соціалістичного реалізму був звільнений з Вищої школи мистецтв і виключений з Польського союзу художників. З цього часу був змушений працювати художником реклами в кооперативі і оформляти вітрини в магазині. У 1956/1957 в Лодзі та Варшаві відбулася перша посмертна виставка Владислава Стржемінського, котра поклала початок реабілітації його творчості. Академія красних мистецтв в Лодзі носить ім'я художника.

«Уністична композиція»


Народився Рене МАГРІТТ (21 листопада 1898, Лессін, провінція Ено — 15 серпня 1967, Брюссель) — бельгійський художник, представник сюрреалізму. Відомий як автор дотепних і поетично загадкових картин.

У 1916—1918 роках навчався в Академії мистецтв Брюсселя. Ранній живопис відзначається впливом кубізму і футуризму, потім пуристів і Фернана Леже. Знайомство із живописом Джорджо Де Кіріко і поезією сюрреалістів змінило творчі орієнтації Магрітта. Рене працював художником плакатів і реклами на фабриці паперової продукції аж до 1926 року, коли контракт з брюссельської галереєю Сенто дозволив йому повністю присвятити себе живопису. У 1926 році він створив свою першу вдалу сюрреалістичну картину «Загублений жокей».

«Портрет Стефі Лангю»

У 1927—1930 роках жив у Франції, де включився у діяльність об'єднання сюрреалістів. Він тісно зблизився з Максом Ернстом, Сальвадором Далі, Андре Бретоном, Луї Бунюелем і особливо з поетом Полем Елюаром. У 1930-і-1940-і роки Рене Магрітт тричі вступав до Комуністичної партії Бельгії і також тричі залишав її ряди. В ті роки склалась система концептуального живопису Магрітта, яка залишалась майже незмінною до кінця життя художника. Живописна манера, навмисно безособова, суха, виявляє парадоксальну здатність до правдоподібного зображення немислимої, неможливої реальності. У правильно побудованій перспективі виникають парадоксальні перетинання, що зрівнюють тверді тіла і просторові проміжки між ними.

«Перешкода порожнечі»

Художник створює свій власний філософсько-поетичний стиль, заснований на парадоксах логіки, і досягає широкого визнання. Розкриваючи проблематичність зорового сприйняття і ілюзорного зображення, Магрітт вдався до символів дзеркала, очей, вікна, сцени і завіси, картини в картині. Художник захоплювався сучасною філософією, літературою. Багато його робіт насичені літературними алюзіями і філософськими метафорами. Мета Магрітта - змусити глядача замислитися. Через це картини художника часто нагадують ребуси, але ребуси, які повністю розгадати неможливо, так як вони ставлять питання про саму суть буття.

Музей Рене Магрітта в Брюсселі

Найвідомішою та найвизначнішою картиною Рене вважається «Син Людський» написана 1964 року. Магрітт створив два фрескові цикли: «Зачароване царство» для казино у Кнокке-ле-Зут (1953) і «Неосвічена фея» для Палацу мистецтв у Шарлеруа (1957). У цих монументальних композиціях повторюються мотиви його станкових творів. У скульптурі Магрітт дублював образи свого живопису, продовжуючи розвивати тему співвідношення ментальної і матеріальної реальностей.

«Син Людський», 1964


Народився Петро Дмитрович КОЗІН (21 листопада 1926, с. Комаєво Мордовської АР, Росія - 22 грудня 2013, Черкаси) - черкаський художник. Заслужений художник України (2007).

Учасник 2-ї світової війни, має бойові нагороди. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва в 1956 році. Педагоги з фаху - Й. Бокшай, Р. Сельський. Член НСХУ від 1967 року.

Працював у галузі монументального та станкового живопису. Для творчості Козіна характерні відчуття межі реального та умовного, цілісність та чіткість силуетів. Автор розписів, мозаїк, вітражів, живописних жанрових полотен, пейзажів, натюрмортів, портретів. Головна тема – 2-а світова війна. Основні твори: розпис у Львівському державному університеті ім. І.Франка (1967), «Хліб» (1974), «Балада про солдата» (1974), «Брати Савченки» (1974), «Травень. Дівчата Гуляйполя» (1985) та ін.



Народився Михайло Омелянович АНДРІЙЧУК (21 листопада 1927, с. Нехворощ Житомирської обл.) - хмельницький художник і графік. Заслужений художник України (1987).

У 1951-1956 роках навчався в Одеському художньому училищі. 1962 року закінчив Київський державний художній інститут, відділення графіки (майстерня станкової графіки О. Пащенка та І. Селіванова). Від 1962 року живе і працює в Хмельницькому. Член НСХУ з 1964. З 2002 - доцент Хмельницького національного університету. Автор серій графічних робіт «Доярки» (1962), «Трударі Поділля» (1970), «Мої земляки» (1976), «Сільські свята» (1979), «108 людських недоліків» (1997), «По прочитанню Псалмів Давидових» . Створив монументально-декоративне панно і портрети письменників і педагогів в інтер'єрах Хмельницької обласної бібліотеки для юнацтва (1970-1980). Відбулося близько 20 персональних виставок художника в різних містах України. Своїми роботами Андрійчук розробив і затвердив сучасний український стиль кольорової графіки.

«Ой я тебе люблю…», за мотивами пісні. Змішана техніка. 1997


Народився Сергій Георгійович ЯКУТОВИЧ (21 листопада 1952, Київ - 27 червня 2017, Київ) - український художник, графік, книжковий ілюстратор. Народний художник України (2008), лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2004), член-кореспондент Академії мистецтв України (2004).

Народився в родині видатного українського графіка Георгія Якутовича. З 1963 року навчався в Республіканській середній художній школі ім. Т.Г. Шевченка, з 1970 - у Московському поліграфічному інституті, в 1973-1974 - в Київському державному художньому інституті (графічний факультет). Від 1973 року постійно брав участь у художніх виставках. У 1977-1981 - аспірант творчих майстерень Академії мистецтв СРСР в Києві. Член Спілки художників з 1978 р. Заслужений художник України з 1987 року. У 1990 нагороджений Великою золотою медаллю Академії мистецтв СРСР, а в 2003 - Золотою медаллю Національної академії мистецтв України.

Ще в студентські роки Сергій Якутович проявив схильність до створення епічних циклів ілюстрацій до відомих творів світової та вітчизняної літератури. Має глибоко індивідуальний почерк, досконало володіє різними технічними засобами графічного мистецтва, зокрема - офорта. Проілюстрував близько 160 видань. Працював також над телевізійними і художніми фільмами ( «Молитва за гетьмана Мазепу», «Тарас Бульба» та ін.).