21 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

21 августа

Народився Жан-Батіст ГРЕЗ (21 серпня 1725, Турню, Бургундія - 4 березня 1805, Париж) - знаменитий французький живописець-жанрист. Глава сентиментально-моралізаторського напряму у французькому живописі другої половини XVIII століття.

Почав вчитися живопису у другій половині 1740-х в Ліоні під керівництвом Шарля Грандона, продовжив - у Королівській академії живопису і скульптури в Парижі. Першим його твором була картина «Батько сімейства, який пояснює своїм дітям Біблію».

Ставши 1769 року академіком, Грез вирішив присвятити себе історичному живопису і з цією метою відправився в Рим. Після повернення в Париж виставив картину «Север і Каракалла», яка не мала ніякого успіху. Повернувшись до побутового жанру, Грез незабаром завоював велику популярність. Він пише численні картини, присвячені сімейному побуту, які зараз сприймаються як занадто сентиментальні і навіть солоденькі. Створені Грезом сцени повсякденного життя часто містять у собі повчальний зміст.

Грез посідає у французькому живописі важливе місце і як портретист. На відміну від своїх сучасників домагався в портретах великої подібності та виразності почуттів. Стали знаменитими його надзвичайно граціозні «жіночі головки».

Наприкінці життя Жан-Батіст жив у казенній квартирі в Луврі і помер майже в злиднях, забутий своїми сучасниками, кумиром яких на той час став Давид. У 1868 році на батьківщині Греза в Турню йому споруджено пам'ятник.

«Автопортрет» «Розпещене дитя», 1760-і. Державний Ермітаж, Санкт-Петербург


Народився Обрі Вінсент БЕРДСЛІ (21 серпня 1872, Брайтон, графство Сассекс, Сполучене Королівство — 16 березня 1898, Ментона, Франція) — британський художник, графік, ілюстратор, поет, представник стилю модерн.

У сім'ї рано зрозуміли, що син — вундеркінд. Малювати він почав з чотирьох років, під впливом матері полюбив французьку та англійську літературу, завдяки її урокам музики він усвідомив свій талант. У віці 7 років Обрі поставили спадковий діагноз - туберкульоз. З 1881 року разом із сестрою Мейбл давав концерти, на які збиралося до 3 000 людей. Але у 17 років хвороба юнака загострилась. Саме в цей час серед усіх видів мистецтва Бердслі надає перевагу образотворчому. Деякий час він відвідує уроки в Вестмінстерській художній школі у професора Фредеріка Брауна. У мистецтві він домігся всього самостійно, і тому вважається талановитим самоуком. Бепдслі цінував свою репутацію меломана і бібліофіла. Він захоплювався власноруч зібранною величезною бібліотекою, в оригіналі читав грецьких та латинських авторів.

Слава прийшла до нього у 1892 році, коли він за замовленням видавця Джона Дента виконав серію ілюстрацій до роману сера Томаса Мелорі «Смерть Артура». Однією з характерних рис його робіт була вишукана еротичність. У 1894 році Обрі стає художнім редактором журналу «The Yellow Book», який набув популярності як збірка робіт талановитих письменників, поетів, художників переважно гомоеротичної спрямованості. Член клубу гедоністів, один із «королів дендизму», який носить у петлиці зів'ялу троянду, своєю поведінкою він культивував скандал. У 1895 році, звинувачений у гомосексуальному зв'язку, він відправився у в'язницю, а видавництво було закрите.

З 1894 по 1896 роки його самопочуття різко погіршується — і тоді він створює похмурі малюнки до «Падіння будинку Ашерів» Едгара Аллана По. Спочатку Обрі роздумує про те, як би одужати, потім — як почуватися краще, і нарешті — прожити місяць…

Портрет Обрі Бердслі
роботи Жака-Еміля Бланша, 1895
«Іоанн Хреститель і Саломія»


Родился Рик УОТЕРС (21 августа 1882, Мехелен — 11 июля 1916, Амстердам) — бельгийский художник и скульптор.

Уотерс начал свое художественное образование в 12 лет в мастерской отца, где обрабатывал дерево и выполнял скульптуры для мебели. В 1897 году Рик поступает в Академию живописи, где учился до 1901 года. В 1900 году он параллельно поступает в Королевскую Академию изящных искусств Брюсселя на курс «скульптура».

В возрасте 22 лет Рик встретил Нели – женщину своей мечты, она стала его музой, которую художник не прекращал никогда рисовать. В 1905 году Уотерс получил вторую премию за скульптуру «Мечтательность». Он возобновляет занятия в Академии, чтобы принять участие в конкурсе на Римскую премию. Но у Нели обнаруживают туберкулез, и семья переезжает на Босфор, где художник продолжает активно работать. Он экспериментирует со светом и цветом, используя для эскизов дорогие ткани. Уже к 1908 году популярность художника возросла, он приглашается выставляться в некоторых салонах.

В 1911 году меняется техника живописи Уотерса, он разводит краски в скипидаре и рисует на абсорбирующих тканях. В 1912 году художник заключает контракт с галеристом Жоржем Жиру. Рик поправил свое финансовое положение, продав только в 1912 году около шестидесяти картин на ткани. В 1914 году галерея Жиру провела персональную выставку Уотерса. Но в 1914 году началась первая Мировая война, художник по мобилизации едет на фронт, 19 октября он попадает в плен. Последние месяцы жизни Уотерса сопряжены с неимоверными страданиями, в июле 1916 года он умирает от рака горла.

«Автопортрет с сигарой», 1913 «Полдень в Амстердаме»


Народився Богуміл КУБІШТА (21 серпня 1884, Влчковіце - 27 листопада 1918, Прага) - чеський художник-авангардист.

Навчався в школі прикладного мистецтва (1903-1905) в Празі. У 1906-1907 роках вивчає живопис у Флоренції, потім повертається до Праги. У Празі вперше бере участь у художній виставці і вступає в групу художників «Вісім» («Osma»). Після поїздки в Париж у 1910 році художник бере участь в підготовці виставки «незалежних» в Празі.

У 1911 році Б.Кубішту в Празі відвідують члени художньої групи «Міст» Ернст Людвіг Кірхнер і Отто Мюллер. У серпні того ж року Б.Кубішта приєднується до членів цієї групи і в 1912 році бере участь у виставках Зондербунду в Кельні і Берлінського сецесіону в Берліні. У роки Першої світової війни художник був мобілізований в австро-угорську армію. Помер від іспанки.

«Автопортрет»,1908 «Воскресіння Лазаря»


Родился Александр Николаевич САМОХВАЛОВ (21августа 1894, Бежецк, Тверская губерния — 20 августа 1971, Ленинград) — крупнейший советский художник, живописец, график, прикладник, монументалист.

Учился в Академии художеств до её закрытия (1914—1918). Завершал образование уже в Петроградских Свободных художественных мастерских (1919—1923). Среди учителей особое влияние на Александра Самохвалова оказал К. С. Петров-Водкин.

Александр Самохвалов начал участвовать в выставках с 1914 года. В 1917 участвовал в выставке объединения художников «Мир искусства». Писал портреты, жанровые картины, пейзажи. Занимался плакатом, скульптурой, монументальной и станковой живописью, декоративно-прикладным искусством, иллюстрировал книги. Самохвалов сумел сохранить яркие черты поэтически-вольного символизма и во вполне официальных, заказных произведениях.

«Ткацкий цех», 1929. Государственный Русский музей, Санкт-Петербург

«Советская физкультура» (панно). 1937


Особенно удавались Самохвалову образы «героинь труда и спорта» («Кондукторша», 1928; «Девушка с ядром», 1933, знаменитая акварельная серия «Метростроевки», 1933—1934) — образы, полные мажорного пафоса и почти «мифологического» обаяния: это своего рода таинственные современные богини, окружённые романтическим ореолом. Именно ему принадлежит знаковое произведение советского искусства 1930-х годов — «Девушка в футболке» (1932), в котором наиболее полно воплотилось стремление художника к созданию образа молодого современника.

«Девушка в футболке», 1932.
Государственный Русский музей, Санкт-Петербург


Народився Крістіан ШАД (21 серпня 1894, Місбах - 25 лютий 1982, Штутгарт) - німецький художник, графік, фотограф, представник течії Нова об'єктивність (Нова предметність).

Син відомого адвоката і внучатий племінник німецького художника Карла Фора, Шад навчався живопису та графіці у художній академії в Мюнхені. У 1915 році, щоб уникнути мобілізації на фронт, переїхав до Цюріха. Взяв участь у русі дада, зблизився з Гансом Арпом, Трістаном Тцарою і ін., став одним з організаторів художньо-політичного клубу, галереї, театру Кабаре Вольтер.

У 1918 році першим з сучасних йому художників застосував техніку фотограм, яку слідом за ним стали використовувати Ман Рей, Мохой-Надь та ін. У 1920-1925 роках працював в Римі та Неаполі, потім переїхав до Відня. Зблизився зі школою Нова об'єктивність (Нова предметність). У 1927 році повернувся в Берлін. На відміну від інших представників «Нової об'єктивності» (Отто Дікс, Жорж Грос, Макс Бекман), не зазнав переслідувань з боку нацистів.

«Чоловік і жінка»


21 серпня 1911 року картина Леонардо да Вінчі «Джоконда» («Мона Ліза») була викрадена працівником Лувру, італійським дзеркальним майстром Вінченцо Перуджею.

Заходи, вжиті поліцією, не принесли результату. Були закриті кордони країни, музейна адміністрація була звільнена. За підозрою в цій крадіжці був заарештований поет Гійом Аполлінер. Також під підозрою знаходився Пабло Пікассо. Картину знайшли через два роки в Італії: викрадач відгукнувся на оголошення в газеті і запропонував продати «Джоконду» директору галереї Уффіці. Мета цього викрадення досі неясна. За однією з версій, Перуджа хотів повернути «Джоконду» на історичну батьківщину, вважаючи, що французи «викрали» її, забуваючи, що Леонардо сам привіз картину до Франції. Злодій отримав невеликий тюремний термін. А «Мона Ліза» стала найзнаменитішою картиною в світі.

Реконструкція крадіжки


Повна назва картини Леонардо да Вінчі: «Портрет пані Лізи дель Джокондо» (італ. Ritratto di Monna Lisa del Giocondo). Вважається, що полотно є портретом Лізи Ґерардіні, дружини торговця шовком з Флоренції Франческо дель Джокондо, написаним близько 1503-1505 років.

Вінченцо Перуджа. Аркуш із кримінальної справи. Знайдена «Джоконда» в галереї Уффіці. 1913 рік.


Народився Леонід Ілліч ЧИЧКАН (21 серпня 1911, Єкатеринодар (нині – Краснодар) - 13 січня 1977, Київ) - український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1969).

У 1933 - 1941 роках навчався в Харківському художньому інституті у С. Прохорова, в 1945 закінчив Київський художній інститут (майстерня О. Шовкуненка). Від 1952 - викладач, а з 1971 - професор КХІ.

Майстер натюрморту, пейзажного і портретного живопису, жанрових картин, переважно з життя гуцулів. Відомі твори художника: «Ми помстимося» (1945), «Сині дали» (1953), «Українські сувеніри» (1957), «Олекса Довбуш» (1959-60), «Весна» (1968), «Свято. 1939 рік» (1970), «До партизанів» (1975), «Вечір в Карпатах» (1976). Батько українського художника-нонконформіста Аркадія Чичкана, дід художника Іллі Чичкана.

«На полонині», 1968


Народився Борис Іванович ПЛАКСІЙ (21 серпня 1937, м.Сміла Черкаської області —19 грудня 2012, Київ) — український живописець, монументаліст, скульптор, ілюстратор, графік. Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (2007). Заслужений художник України.

Навчався у Дніпропетровському художньому технікумі. Закінчив Київський художній інститут. У другій половині 1960-х був одним з найпопулярніших і найперспективніших молодих художників-монументалістів. Про нього писали газети і журнали, через його роботи сперечалися. Борис готувався до вступу в Союз художників.

Але митець підписав один із колективних листів протесту проти ресталінізації в Україні. Пізніше, Борису, як і іншим, пропонували відмовитися від свого «автографа». З художників від підпису не відмовилися тільки двоє: Алла Горська і Борис Плаксій. Через деякий час йому довелося платити за свою непоступливість: перестали виставляти його картини, звільнили з роботи в Київському монументально-декоративному комбінаті Худфонду СРСР, відмовили у вступі до Спілки художників... У 1970 році був знищений розпис Б.Плаксія у київському кафе „Хрещатий Яр”. Він розміщувався вздовж сходів і зображував київські вулиці, якими проходили його персонажі – опальні на той час Василь Симоненко, Іван Дзюба, Іван Драч та інші. Твір збили зі стін, а ім'я художника на довгі роки зникло з офіційного мистецького життя. Почалися роки поневірянь.

Плаксій — неперевершений портретист, написав серію портретів творців незалежної України, за яку в 2007 році отримав звання лауреата Шевченківської премії. Загалом створив більше тисячі робіт — різних жанрів і в різному матеріалі. До Спілки художників так і не вступив…

«Оплакування Христа», 1992


21 серпня 2004 за «вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки, загальнодержавну і міжнародну діяльність» Львівській академії мистецтв було надано Указом Президента України статус національного вищого навчального закладу.

Львівська національна академія мистецтв (ЛНАМ) — єдиний в Україні державний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який готує фахівців з образотворчого, декоративно-прикладного, монументального та сакрального мистецтва, дизайну, реставрації, мистецтвознавства, культурології, менеджменту соціокультурної діяльності.

Свою історію ЛНАМ веде від Художньо-промислової школи (1876), Вільної академії мистецтв (1905), Художньої школи Олекси Новаківського (1923) та ін. Офіційно відкрита у вересні 1946 як Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва, у 1994 інститут реорганізований у Львівську академію мистецтв.