21 июля -Музей українського живопису

21 июля

Народився Крістофоро МУНАРІ (Монарі) (21 липня 1667, Реджо-нель-Емілія – 3 червня 1720, Піза) - італійський художник доби бароко, що створював переважно натюрморти. Відомий також як реставратор картин інших майстрів.

Ймовірно, отримав художню освіту в рідному місті. На творчу манеру художника мали вплив твори іноземних майстрів, що працювали в Італії, серед них - К. Берентс з міста Гамбург та А. Бенедетті з міста Антверпен. У 1703-1706 роках художник мешкав і працював у Римі. Потім 10 років жив і працював у Флоренції при дворі Медичі. Відомо, що у 1715 році він переїхав до Пізи, де переважно займався реставрацією картин інших майстрів.

Створював натюрморти з військовими трофеями, порцеляною, музичними інструментами. До початку 2000 років майстер, його життєпис та його твори були досить мало відомі. У 1998 р. в Італії нарешті відбулася виставка творів митця, що мала успіх, а до художника звернула увагу дослідників та істориків. Більш повно з'ясувалися і факти з життя художника.

«Диня і порцеляна»


Родился А́льберт Э́ДЕЛЬФЕЛЬТ (21 июля 1854, Борго, Великое княжество Финляндское — 18 августа 1905, там же) — финский живописец, график шведского происхождения.

Его отец, Карл Эдельфельт, был архитектором. С 1869 по 1871 год Альберт занимался в Школе рисунка Союза финских художников в Гельсингфорсе у Берндта Линдхольма и Бернхарда Рейнхольда. С 1871 по 1873 годы учился в Гельсингфорсском университете, а с 1872 по 1874 года — в Академии художеств Антверпена. В 1874 году брал уроки у Ж. Л. Жерома в Париже. Неоднократно путешествовал в Италию и Францию, был в Англии (1878), Испании (1881), Швеции, Дании и России.

Писал картины на исторические и бытовые сюжеты, портреты, пейзажи. Работал в монументальной живописи. Использовал технику пастели и акварели. Выставлялся с 1872 года. В городе Порвоо в Старой ратуше создан музей художника.

«Автопортрет» «Король Карл IX у гроба Класа Флеминга». Музей Атенеум, Хельсинки


Родился Ловис КОРИНТ (21 июля 1858, Тапиау (Восточная Пруссия), ныне Гвардейск — 17 июля 1925, Зандвоорт) — известный немецкий художник.

Наряду с Максом Либерманом, Лессером Ури и Максом Слефогтом относится к наиболее видным представителям немецкого импрессионизма, хотя его последние работы часто считаются синтезом импрессионизма и экспрессионизма. Автор картин (зачастую грубовато-чувственных по эмоциональному строю) на религиозные и мифические темы, ню, портретов, пейзажей и натюрмортов.

Учился в Кёнигсбергской академии художеств, Академии изобразительных искусств в Мюнхене, в Антверпене и в Академии Жюлиана в Париже. Активный деятель Берлинского сецессиона, профессор Берлинской академии художеств, почётный член других академий.

Ловис Коринт создал более 1000 картин и столько же акварелей, рисунков и графики. Кроме этого он написал целый ряд книг и статей для нескольких печатных изданий в сфере искусства. Многие из его произведений в настоящее время демонстрируются в галереях и музеях Германии и за рубежом, большая часть творческого наследия Коринта находится в частных коллекциях. Много работ Коринта было утеряно во Вторую мировую войну.

Автопортрет. 1900 «Детство Зевса», 1905


Народився Карлос ШВАБЕ (21 липня 1866, Альтона, Німеччина - 22 грудня 1926, Авон, Франція) - швейцарський художник-символіст німецького походження.

Близько 1870 року сім'я Швабе переїжджає до Женеви. Тут Карлос в 1882-1884 роках навчається в Промислово-художній школі. У 1888 році отримує женевське (а отже - і швейцарське) громадянство. Після закінчення художньої школи, в 1890 році він їде в Париж. У французькій столиці художник спочатку заробляє малюванням зразків для шпалер. Пізніше підпадає під вплив символізму. Карлос Швабе часто виставляв полотна як в Парижі, так і в Женеві, яку неодноразово відвідував. Художник є також одним з предтеч стилю модерн - як це випливає з часто використовуваного ним орнаменту з квітів, фігур ангелів та ін. На творчість К.Швабе вплинули роботи прерафаелітів. Особливість творчості Карлоса Швабе полягає ще і в тому, що жінок він зображував тільки тоді, коли потрібно було представити смерть або страждання.

К.Швабе відомий також як ілюстратор художньої літератури, зокрема роману Е. Золя «Мрія» (1892) і збірки віршів «Квіти зла» (1900) Шарля Бодлера. У 1900 році К.Швабе був нагороджений золотою медаллю на Всесвітній виставці в Парижі . У наступному році він стає офіцером французького ордена Почесного легіону. Останні роки свого життя художник провів у Франції.

«Погребар і ангел смерті»


Народився Антон Йосипович КАМЕНСЬКИЙ (21 липня 1860, Яриловка Волковиського повіту Гродненської губернії - 12 вересня 1933, Варшава) - польсько-білоруський художник, ілюстратор і графік. Письменник.

Навчався в Петербурзькій Академії мистецтв (1882-1885). У 1886 році через фінансову скруту перервав навчання і заради порятунку родового маєтку поїхав в Яриловку. Бажаючи присвятити себе мистецтву, в 1890 році перебрався до Варшави, де став як художник співпрацювати з популярним журналом «Ілюстративний тижневик».


У 1891 році переїхав до Парижа, навчався живопису і скульптури в Академії Рудольфа Жульєна, вивчаючи живопис у В. Бугро, Б. Констанца, Ж-П. Лорана і Г. Ферьє. Його ілюстрації публікуються в «Le Monde Illustre» і лондонській «Графіці». У 1894 році повернувся до Варшави, працював в місцевих журналах. Ілюстрував казки Г. Х. Андерсена, повісті Елізи Ожешко, Марії Конопницької. Нарівні з олією, працював в техніці офорту, літографії і сухої голки, тушшю, вугіллям, кольоровими олівцями. Роботи А. Каменського виставлялися в Парижі, Варшаві, Вільнюсі.

Роки Першої світової війни провів у Парижі. Поступив солдатом в польську армію Юзефа Халлера у 1919 році. З натхненням зустрів національне відродження Польщі, написав портрет Юзефа Пілсудського. Помер, у Варшаві всіма забутий.

Ольга Бознянська. Портрет Антона Каменського.1899 Портрет Юзефа Пілсудського


21 липня 1879 року в мюнхенській ратуші вперше було представлено монументальний твір Карла Теодора фон Пілоті Allegory Monachia. Це полотно за своїми розмірами (15,30 × 4,60 м) вважається найбільшою картиною Баварії. На ній зображені 128 осіб з історії міста Мюнхена. Однак у 1952 р картина була переведена в сховище. Її реставрація почалася в 2000 році і тривала 4 роки і коштувала близько півмільйона євро. Оновлене творіння Карла Теодора фон Пілоті доступне для перегліду від 20 вересня 2004 року в Великому залі Нової мюнхенської ратуші.

Карл Теодор фон Пілоті. Allegory Monachia


Народився Давид Давидович БУРЛЮК (21 липня 1882, хутір Семиротівка Лебединського повіту Харківської губернії (нині Сумська область) - 15 грудня 1967, Хемптон-Бейз, штат Нью-Йорк, США) - поет і художник українського походження, один з основоположників російського футуризму. Брат Володимира і Миколи Бурлюків.

Народився в сім'ї агронома-самоучки, керівника поміщицького маєтку, нащадка запорожських козаків. У дитинстві Давид втратив ліве око під час гри з іграшковою гарматою. Після закінчення Сумської гімназії 1898 року вступає в Казанську художню школу. У 1899-1901 рр. вчиться в Одеській художній школі. Від 1902 р продовжує навчання в Мюнхені, потім у майстерні Ф. Кормона в Парижі. Від 1905 р виступає учасником, а часто і організатором, виставок «Союз російських художників», «Вінок-стефанос», «Сучасні течії в мистецтві», «Ланка» (в Києві), виставках «Бубнового валета», «Нового художнього суспільства», а також «Синього вершника» в Мюнхені, «Салона незалежних» в Парижі. У 1911-1914 навчався разом з В. В. Маяковським в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

«Прихід весни і літа», 1914

«Портрет поета-футуриста В.Каменського», 1917

«Жовта і червона корови», 1945

У 1920 емігрував до Японії, де прожив два роки, вивчаючи культуру Сходу і займаючись живописом. Тут він написав близько 300 картин за японськими мотивами. У 1922 Д.Д. Бурлюк оселився в США, брав активну участь у виставках. Посмертно Давид Бурлюк був обраний членом Американської Академії мистецтв.

Футурист в поезії, у живопису виступав як зачинатель і представник неопрімітивізму і кубофутуризму. Виконував портрети, пейзажі, натюрморти. Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні (зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»). Давид Бурлюк став одним з основоположників абстрактного мистецтва.

«Айстри на березі моря», 1950-і



21 июля 1897 года в Лондоне открылась Галерея Тейт – государственный национальный музей в Лондоне, первоначально называвшаяся Галерея Британского Искусства.

Основана английским сахарным магнатом и коллекционером Генри Тейтом, бывшим большим поклонником викторианской живописи. На сегодняшний день эта галерея обладает самой большой в мире коллекцией британских художников, насчитывает свыше шестидесяти тысяч произведений искусства: живопись, скульптура, рисунки, гравюры. В их числе и полотна Братства Прерафаэлитов, которые являются одними из самых популярных в коллекции.

Галерея неоднократно достраивалась. В 2000 году появился филиал галереи Тейт – «Тейт Модерн», представляющий европейское и американское искусство с 1900 по настоящее время. Классическая английская живопись 16–19 вв. осталась в старинном здании, а сама выставка стала именоваться «Тейт Британ». Корпус Клор выставляет огромную коллекцию знаменитого британского живописца Уильяма Тернера – более трехсот полотен, которые он завещал галерее, при условии, что они будут сохранены как единая экспозиция.

Галерея Тейт отошла от традиционного размещения произведений в хронологическом порядке. Коллекция состоит из четырех больших разделов: «Натюрморт, предмет, реальная жизнь», «Пейзаж и окружающая среда», «Историческая живопись», «Обнаженная натура, действие, тело». Авторы экспозиции соединяют различные направления: работы старых мастеров с современными, живопись и скульптуру с фотографиями и видеофильмами. В галерее проводится много временных выставок современных художников.

Здание галереи Из собрания музея: Данте Габриэль Россетти.
«Благовещение», 1850



Народився Золтан ШОЛТЕС (21 липня 1909, с. Прикопа на Закарпатті (нині Словаччина) — 1990, Ужгород) — маляр-пейзажист, заслужений художник України (1975), член Національної Спілки художників України з 1946 р. Жив і працював в Ужгороді.

У 1933 році закінчив Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію. Одночасно навчався в Ужгородській мистецькій школі (1930 — 1933, клас Й. Бокшая й А. Ерделі). Того ж року відбулась перша персональна виставка художника в Ужгороді. Від 1933 року Шолтес служив священиком у селі Ужок на Закарпатті.

Від 1945 року стає постійним учасником у республіканських, а з 1946 року - і всесоюзних художніх виставок. У 1961 році відбулася його персональна виставка в Києві. У 1965 році Шолтес стає головним художником виробничих майстернях Художнього фонду. 1965—1972 роках очолював художню раду Художнього фонду Спілки художників УРСР.

«Тересвянська долина». 1955



Родился Владимир Александрович СЕРОВ (21 июля 1910, с. Эммаус, ныне Тверской области России —19 января 1968, Москва) — советский живописец и график, педагог. Народный художник СССР (1958). Лауреат двух Сталинских премий (1948, 1951). Президент АХ СССР с 1962 года. Первый секретарь правления СХ РСФСР (1960—1968).

В 1931 году окончил Всероссийскую Академию художеств (мастерская В. Е. Савинского). В 1932—1933 учился в аспирантуре при Всероссийской Академии художеств у Исаака Бродского. Преподавал в ленинградской Академии художеств (1933—1942). В Великую Отечественную войну оставался в осаждённом Ленинграде.

В СССР были широко представлены картины Серова, посвященные событиям Октябрьской революции и первых лет советской власти. Сюжеты этих картин интерпретированы в духе официальной советской историографии 1940—1960 годов («На Юденича», «Приезд В. И. Ленина в Петроград в 1917 году», «В. И. Ленин провозглашает Советскую власть», «Ходоки у Ленина», «Зимний взят!», «Декрет о мире» и др.).

«Ходоки у Ленина», 1950. Государственный исторический музей, Москва

Создавал также полотна на темы русской истории («Ледовое побоище», 1942, «Въезд Александра Невского в Псков», 1945) и Великой Отечественной войны («Последний патрон», 1942, «Балтийский десант», 1942). Выступал апологетом метода социалистического реализма. Как руководитель художественных организаций занимал сугубо официозную позицию.

Владимир Серов также является автором портретов, пейзажей, натюрмортов. Занимался книжной иллюстрацией, неизменно выбирая произведения отечественной классики «первого ряда»: поэма Н. А. Некрасова «Кому на Руси жить хорошо» (чёрный карандаш, соус, гуашь), роман Л. Н. Толстого «Война и мир» (темпера), книги А. С. Пушкина, М. Горького и др. В 1957—1962 гг. Серов создал очень интересную серию цветных иллюстраций к «Слову о полку Игореве».

«Ледовое побоище». 1942



21 июля 1946 года в Антверпене был открыт Дом Рубенса — музей знаменитого художника. Создан как муниципальный музей города Антверпена, посвященный жизни и творчеству прославленного художника 17 века Питера Пауля Рубенса.

Этот дом художник купил в 1610 году и перестроил его по собственному проекту с использованием архитектуры барокко, освободив место для большой студии. Фасад на улицу оставлен в привычных формах богатого бюргерского дома, участок земли был распланирован как небольшой сад с пышной, декоративной аркой. Именно здесь, в одном из самых изящных в городе домов, были созданы почти все знаменитые огромные полотна Рубенса. В этом доме собиралась творческая и интеллектуальная элита тех лет — художники, музыканты, ученые, дипломаты, просвещенная знать.

После смерти Рубенса дом был продан и за века несколько раз менял свое назначение, теряя украшения интерьеров, мебель, скульптуры, растения и планировку сада. С 17 века оригинальными остались только двери и декоративная арка в саду. По старым планам и гравюрам были воспроизведены детали и отделки фасадов. Интерьер заставили аутентичной мебелью 17 века и картинами современников Рубенса или его учеников и помощников. Среди картин художника — автопортрет. Воссоздание сада в 1977 г. проводилось в соответствии с картиной Рубенса «Прогулка в саду». Здесь произрастают те же растения, что и в XVII в. Павильон в глубине сада сохранился с момента постройки.

Дом Рубенса позиционирует себя как центр изучения искусства Фландрии от средневековья до барокко.

«Дом Рубенса» - вид с улицы Я. Харревейн. «Двор дома Рубенса в Антверпене». 1684. Гравюра


Родился Ромас ЖМУЙДЗИНАВИЧЮС (21 июля 1952, Варена Литовской ССР) — современный литовский художник, народный художник Литвы.

Его прадедом был известный литовский живописец Антанас Жмуйдзинавичюс, внесший огромный вклад в развитие живописи Литвы. В 1966 году Ромас Жмуйдзинавичюс поступает в художественную школу в Вильнюсе. Затем продолжает учиться в Московском художественном университете им. Н.Крупской, где берет уроки живописи у известного художника А.Савицкаса. Здесь же он обучается созданию фресок у профессора Софии Вейверите. В конце 1970-х организует ряд персональных выставок в городах Литвы и участвует в нескольких коллективных. В настоящее время Ромас Жмуйдзинавичюс живёт и работает в городе Вильнюс.

Творчество Ромаса Жмуйдзинавичюса, в своем большинстве художественные критики относят к импрессионизму. Сам художник считает своим любимым художником и предметом для подражания основателя импрессионизма Клода Моне. Работы художника наполнены лиризмом и романтикой. В основном художник предпочитает писать на холсте маслом. Техника написания многослойная, исключительно уникальная и неповторимая. Это является отличительной чертой его произведений.

«Райские яблоки»