21 марта
Родился Франсуа-Николя ШИФЛЯР (21 марта 1825, Сент-Омер — 19 марта 1901, Париж) — французский художник, рисовальщик и гравёр.
Первые уроки мастерства получил во время учёбы в муниципальной художественной школе г. Сент-Омер. В 1844 году поступил в парижскую Школу изящных искусств, где стал учеником Леона Конье. В 1851 получил Первую Римскую премию за историческую живопись «Перикл у смертного ложа своего сына».
Протестуя против академизма в живописи, художник со временем всё больше отдавал сил и внимания искусству гравировки и рисунку. Его гравюрами для «Фауста», выставленными в Салоне в 1859 году, восхищались Бодлер и Теофиль Готье. После встречи и знакомства с Гюго, в 1867 году Ф. Шифляр начинает новую карьеру художника-иллюстратора. Им выполнен ряд иллюстраций к произведениям В. Гюго, в том числе романам «Труженики моря» и «Собор Парижской Богоматери». Выступил с критикой авторитарной империю Наполеона III, в результате чего потерял часть своей богатой парижской клиентуры.
 |
 |
| «Сожжение Жанны Д'Арк» |
Народився Микола Корнилович ПИМОНЕНКО (21 березня 1862, Київ - 8 квітня 1912, Київ) - видатний український майстер жанрового живопису. Академік Імператорської Академії мистецтв, член Товариства пересувних художніх виставок.
Живописець, жанрист і портретист, педагог. На своїх полотнах яскраво відобразив життя українського села, красу рідної природи.
 |
| «На річці». Національний художній музей України |
Народився в передмісті Києва, в сім'ї різьбяра по дереву, господаря іконописної майстерні. Почав вчитися в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі, де був помічений Миколою Івановичем Мурашком, засновником і директором Київської рисувальної школи. Був прийнятий в школу безкоштовно, навчався в класі у Йосипа-Казимира Будкевича і Харитона Платонова. Як кращий учень у 1880 році був зарахований до штату школи репетитором, що дало Пимоненку кошти для подальшого навчання.
У 1882 році Микола Пимоненко вступає вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі. Навчався він у майстерні українського художника Володимира Донатовича Орловського, з дочкою якого згодом одружився. Відзначений «За успіх у рисуванні» двома малими і однієї великою срібною медалями. Залишив навчання в Академії в 1884 за станом здоров'я - через хворобу легенів - та матеріальні нестатки.
Повернувшись до Києва, Пимоненко понад 15 років викладав у Київській художній школі, став одним із засновників Київського художнього училища. З 1900 року і до кінця життя був викладачем графіки в Київському політехнічному інституті.
У 1891 році за виставлені на академічній виставці картини «Весілля в Київській губернії» і «Ранок Христового Воскресіння» М. К. Пимоненко отримує звання почесного вільного общника Імператорської Академії мистецтв. Академіком живопису він став у 1904 році «за популярність на художньому поприщі».
 |
| «Жнива на Україні», 1896 |
Микола Корнилович був членом і експонентом Товариства пересувних художніх виставок, Товариства південноросійських художників, а також різноманітних художніх об'єднань Парижа, Мюнхена, Берліна. Брав участь у численних академічних і міжнародних виставках. Його картина «Гопак» з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні 1909 року (золота медаль) та її придбав музей Лувр. Помер Микола Пимоненко у розквіті творчих сил від важкої хвороби.
 |
 |
| «Продавщиця квітів» |
Родился Стефан ПОПОВСКИЙ (21 марта 1870, Варшава — 14 декабря 1937, там же) — польский художник, пейзажист, дизайнер, художественный критик, публицист, переводчик.
Уроки живописи брал в Варшавской школе рисования в классе В. Герсона, затем продолжил обучение, поступив в 1889 году в Императорскую Академию художеств в Санкт-Петербурге. Проучившись два семестра, отправился на год в Академию художеств в Мюнхене.
С 1891 года постоянно жил и творил в Варшаве. Стефан Поповский был действительным членом Общества поощрения изящных искусств. В 1926—1928 годах занимал пост вице-президента Общества. Состоял членом Варшавского Общества искусств. С 1889 по 1936 год художник выставлял свои работы в Варшаве, неоднократно награждался. Кроме того, он был инициатором, так называемых, «Весенних выставок» в Художественном салоне в Варшаве.
Прославился прежде всего как пейзажист. Отличительной гранью его таланта было романтическое изображение ночных пейзажей в разные времена года и суток. Кроме того, Поповский занимался дизайном декоративных предметов и архитектуры. Был знатоком поэзии, писал рецензии по вопросам искусства, публицистические статьи.
 |
 |
| «Ноктюрн», 1904 |
Родился Ганс ГОФМАН (21 марта 1880, Вайсенбург, Бавария — 17 февраля 1966, Нью-Йорк) — американский художник немецкого происхождения, представитель абстрактного экспрессионизма.
В 1898 году начинает учиться живописи в частной художественной школе в Мюнхене. С 1904 по 1914 год живёт в Париже, где посещает художественную Академию де ла Гран Шомез, в которой учится также Анри Матисс. Это было время зарождения и развития таких художественных направлений, как фовизм и кубизм, и молодой Гофман находился под сильным их влиянием. В это же время он знакомится в Париже с художниками Робером Делоне и Соней Делоне-Терк, завязывает с ними дружбу.
Вернувшись в Германию, по состоянию здоровья был признан негодным к воинской службе, и в 1915 году он открывает в Мюнхене художественную школу. В 1932 году Гофман переезжает в США и в 1933 году открывает собственную художественную школу. С 1935 года в творчестве художника всё более отчетливо обозначаются абстрактные тенденции.
В 1946 году Г.Гофман выставляется в Мортимер-Бранд-галерее. Художественный критик Роберт Коатс, рецензировавший выставку в журнале «Нью-Йоркер», чтобы описать увиденное изобретает термин «абстрактный экспрессионизм». В 1948 году Г.Гофман публикует свою теоретическую работу — эссе «Поиск реальности в изобразительном искусстве».
 |
 |
| «Автопортрет» | «Ворота» (1959—1960), коллекция Музея Соломона Гуггенхайма |
Народився Олексій Олексійович ШОВКУНЕНКО (21 березня 1884, Херсон - 12 березня 1974, Київ) - український художник, педагог. Народний художник СРСР (1944), дійсний член Академії Мистецтв СРСР (1947). Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1970). Нагороджений багатьма орденами і медалями СРСР.
Навчався в Одеському художньому училищі (1901 - 1908) у К. К. Костанді та Г. О. Ладиженського, в Петербурзькій АМ (1909 - 1917) у В. Є. Савинського. У 1913-1919 брав участь у виставках Товариства південноросійських художників. Викладацьку діяльність почав у 1926 році в Одесі, у 1936-1965 - професор Київського художнього інституту (серед учнів - О. М. Лопухов, В. Г. Пузирков і ін.).
 |
| «Півонії» |
Автор численних портретів діячів мистецтва, вчених і знатних людей країни, пейзажів і натюрмортів. Багато працював у техніці акварелі. У 1937 році був нагороджений золотою медаллю паризької міжнародної виставки «Мистецтво і техніка в сучасному житті» за серію акварелей «Дніпробуд».
Ім'я Олексія Олексійовича Шовкуненка носить Херсонський обласний художній музей.
 |
 |
| «Портрет старшого майстра заводу ім. Дзержинського, лауреата Сталінської премії П.С. Кочеткова». 1949 |
Народився Федір Зотикович (Зотович) КОНОВАЛЮК (21 березня 1890, с.Калівка, нині с. Ягідне Мурованокуриловецького р-ну Вінницької області - 20 листопада 1984, Київ) - відомий український живописець і графік. Жив і працював у Києві.
Навчався в іконописній школі Києво-Печерської лаври (1903-1909) у І. Їжакевича, в Київському художньому училищі (1911-1915) у В. Менка і О. Мурашка, в Академії мистецтв (1915 - 1916) у В. Маковського, в Київському художньому інституті (1927 -1930) у Ф. Кричевського.
У 1911-1915 роках Коновалюк брав участь у розписах церков Києва та Катеринослава (тепер м.Дніпро). З 1918 року бере участь в художніх виставках. Працював як пейзажист, жанрист, розвивав традиції українських художників кінця ХІХ - початку ХХ століть. Його полотна глибоко національні і оптимістичні. Одна з улюблених тем - образ шевченківської Катерини, до якого він в своїх картинах і малюнках звертався близько 200 разів.
Персональні виставки художника відбулися в Києві (1955, 1966, 1987), Львові (1956), Вологді (1957), Донецьку (1967, 1968).
 |
 |
| «Катерина». 1943 |
Родился Василий Дмитриевич ЕРМИЛОВ (21 марта 1894, Харьков – 6 января 1968, Харьков) – украинский художник-авангардист и дизайнер.
Родился в семье портного. Учился у Л. Тракала в Харьковской учебно-ремесленной мастерской декоративной живописи (1905–1909), которую закончил со званием «подмастерье декоративной живописи». Много работал по частным заказам и продолжал учиться, сначала в Харьковской художественной школе (1910–1911) у М. Федорова, затем в частной студии Е. Штейнберга, О. Грота (1913–1914), Московском училище живописи, ваяния и зодчества вместе с В. В. Маяковским и Д. Д. Бурлюком (1912–1913), в студии И. Машкова, П. Кончаловского (1912–1913).
С 1909 года Василий Ермилов участвует в выставках, увлекается кубизмом и конструктивизмом. В 1920-х наряду с Анатолем Петрицким, Владимиром Татлиным, Вадимом Меллером был одним из ведущих художников-конструктивистов Украины. Член Ассоциации революционного искусства Украины. Преподавал в Харьковском художественном техникуме (1921–1922) и Харьковском художественно-промышленном институте (1922–1935; 1963–1967).
 |
| Проект оформления пачки сигарет «Ильич». 1920-е. Национальный художественный музей Украины |
Ермилов много работал в промышленной графике: создавал эскизы оформления упаковок, заводских и фабричных марок, разрабатывал малые архитектурные формы, оформлял здания, клубы, выставочные павильоны. Его работы легли в основу современного украинского и мирового дизайна. Западные искусствоведы называют В. Ермилова одним из лучших дизайнеров своего поколения.
Как художник писал жанровые картины, портреты и пейзажи. Персональные выставки Василия Ермилова прошли в Харькове в 1962,1969, 1994 гг. Работы художника находятся в музеях США, Германии и Франции; продаются на международных аукционах.
В 2012 году в Харькове открылся «ЕрмиловЦентр» – первый в городе центр современного искусства.
 |
 |
| «Гитара». 1924 |
Народився Павло Іванович ВОЛИК (21 березня 1941, смт. Котельва, Полтавська область) — народний художник України, різьбяр і маляр.
Закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (1971). Працював художником у Полтавському обл. відділенні Худфонду України (1971—2001), нині викладає у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка, доцент. Член член Національної спілки художників України (1977). Лауреат премії ім. Івана Огієнка (2001).
Працював у промартілі «Перемога» (с. Котельва, 1960); у деревообробному цеху Котелевського промкомбінату (1963–65); від 1971 — на Полтавському художньо-виробничому комбінаті. Учасник республіканських, всесоюзних та зарубіжних художніх виставок від 1970-го року. Персональні — у Полтаві, Києві, Львові, Житомирі, Івано-Франківську, Харкові, смт Опішне Зіньківського району Полтавської області.
 |
| «Козак Мамай», 1996 р. Дерево, різьблення. 100х90 |
Творчість Волика умовно можна поділити на два періоди: перший пов'язаний із дереворізьбленням і металопластикою, другий — із творенням ліричних краєвидів олійними фарбами. У роботах 1970-х — першої половини 1990-х рр. мистецько-образно відтворена сива язичницька дійсність, національна історія українців. У малярських композиціях подальших десятиліть пензель майстра натхненно відтворює крайобрази у сонячному чи місячному сяйві.
 |
 |
| «Сонячний ранок», 2005 |
Народився Станіслав Олексійович ЮШКОВ (21 березня 1950, Каслі Челябінської обл., Росія) – дніпропетровський художник – графік, живописець, емальєр.
Закінчив Дніпропетровське художнє училище у 1967 р. Випускник факультету «Інтер’єр і обладнання» Харківського художньо-промислового інституту – 1972. Педагоги з фаху – А.Куко, В.Шпиганович, Б.Косарев, Г.Тищенко. Учасник численних виставок, починаючи з 1974 року. Член Національної спілки художників України з 1978 року. Працює в техніці акварелі, пастелі, графіки, гобелену, олії, емалі, енкаустики. Останні роки Станіслав Юшков очолює майстерню художньої емалі Музею українського живопису (м.Дніпро).
 |
| Без назви, 2016. Кахель, емаль. Зібрання Музею художньої емалі (м.Дніпро) |
Станіслав Юшков є автором оздоблення таких об'єктів у Дніпропетровську, як ресторан "Стара башта", дегустаційний зал "Нектар", магазин "Океан", Придніпровська академія будівництва та архітектури, Орільська птахофабрика, Технікум автоматики й телемеханіки, новий Палац піонерів (проектування, вітражі, розписи, батік, гобелени, чеканка).
 |
 |
| «Квітневий ранок», 1976. Зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро) |