21 марта -Музей українського живопису

21 марта

Родился Франсуа-Николя ШИФЛЯР (21 марта 1825, Сент-Омер — 19 марта 1901, Париж) — французский художник, рисовальщик и гравёр.

Первые уроки мастерства получил во время учёбы в муниципальной художественной школе г. Сент-Омер. В 1844 году поступил в парижскую Школу изящных искусств, где стал учеником Леона Конье. В 1851 получил Первую Римскую премию за историческую живопись «Перикл у смертного ложа своего сына».

Протестуя против академизма в живописи, художник со временем всё больше отдавал сил и внимания искусству гравировки и рисунку. Его гравюрами для «Фауста», выставленными в Салоне в 1859 году, восхищались Бодлер и Теофиль Готье. После встречи и знакомства с Гюго, в 1867 году Ф. Шифляр начинает новую карьеру художника-иллюстратора. Им выполнен ряд иллюстраций к произведениям В. Гюго, в том числе романам «Труженики моря» и «Собор Парижской Богоматери». Выступил с критикой авторитарной империю Наполеона III, в результате чего потерял часть своей богатой парижской клиентуры.


	«Сожжение Жанны Д'Арк»

Народився Микола Корнилович ПИМОНЕНКО (21 березня 1862, Київ - 8 квітня 1912, Київ) - видатний український майстер жанрового живопису. Академік Імператорської Академії мистецтв, член Товариства пересувних художніх виставок.

Живописець, жанрист і портретист, педагог. На своїх полотнах яскраво відобразив життя українського села, красу рідної природи.

«На річці». Національний художній музей України

Народився в передмісті Києва, в сім'ї різьбяра по дереву, господаря іконописної майстерні. Почав вчитися в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі, де був помічений Миколою Івановичем Мурашком, засновником і директором Київської рисувальної школи. Був прийнятий в школу безкоштовно, навчався в класі у Йосипа-Казимира Будкевича і Харитона Платонова. Як кращий учень у 1880 році був зарахований до штату школи репетитором, що дало Пимоненку кошти для подальшого навчання.

У 1882 році Микола Пимоненко вступає вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі. Навчався він у майстерні українського художника Володимира Донатовича Орловського, з дочкою якого згодом одружився. Відзначений «За успіх у рисуванні» двома малими і однієї великою срібною медалями. Залишив навчання в Академії в 1884 за станом здоров'я - через хворобу легенів - та матеріальні нестатки.

Повернувшись до Києва, Пимоненко понад 15 років викладав у Київській художній школі, став одним із засновників Київського художнього училища. З 1900 року і до кінця життя був викладачем графіки в Київському політехнічному інституті.

У 1891 році за виставлені на академічній виставці картини «Весілля в Київській губернії» і «Ранок Христового Воскресіння» М. К. Пимоненко отримує звання почесного вільного общника Імператорської Академії мистецтв. Академіком живопису він став у 1904 році «за популярність на художньому поприщі».

«Жнива на Україні», 1896

Микола Корнилович був членом і експонентом Товариства пересувних художніх виставок, Товариства південноросійських художників, а також різноманітних художніх об'єднань Парижа, Мюнхена, Берліна. Брав участь у численних академічних і міжнародних виставках. Його картина «Гопак» з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні 1909 року (золота медаль) та її придбав музей Лувр. Помер Микола Пимоненко у розквіті творчих сил від важкої хвороби.


	«Продавщиця квітів»

Родился Стефан ПОПОВСКИЙ (21 марта 1870, Варшава — 14 декабря 1937, там же) — польский художник, пейзажист, дизайнер, художественный критик, публицист, переводчик.

Уроки живописи брал в Варшавской школе рисования в классе В. Герсона, затем продолжил обучение, поступив в 1889 году в Императорскую Академию художеств в Санкт-Петербурге. Проучившись два семестра, отправился на год в Академию художеств в Мюнхене.

С 1891 года постоянно жил и творил в Варшаве. Стефан Поповский был действительным членом Общества поощрения изящных искусств. В 1926—1928 годах занимал пост вице-президента Общества. Состоял членом Варшавского Общества искусств. С 1889 по 1936 год художник выставлял свои работы в Варшаве, неоднократно награждался. Кроме того, он был инициатором, так называемых, «Весенних выставок» в Художественном салоне в Варшаве.

Прославился прежде всего как пейзажист. Отличительной гранью его таланта было романтическое изображение ночных пейзажей в разные времена года и суток. Кроме того, Поповский занимался дизайном декоративных предметов и архитектуры. Был знатоком поэзии, писал рецензии по вопросам искусства, публицистические статьи.


	«Ноктюрн», 1904

Родился Ганс ГОФМАН (21 марта 1880, Вайсенбург, Бавария — 17 февраля 1966, Нью-Йорк) — американский художник немецкого происхождения, представитель абстрактного экспрессионизма.

В 1898 году начинает учиться живописи в частной художественной школе в Мюнхене. С 1904 по 1914 год живёт в Париже, где посещает художественную Академию де ла Гран Шомез, в которой учится также Анри Матисс. Это было время зарождения и развития таких художественных направлений, как фовизм и кубизм, и молодой Гофман находился под сильным их влиянием. В это же время он знакомится в Париже с художниками Робером Делоне и Соней Делоне-Терк, завязывает с ними дружбу.

Вернувшись в Германию, по состоянию здоровья был признан негодным к воинской службе, и в 1915 году он открывает в Мюнхене художественную школу. В 1932 году Гофман переезжает в США и в 1933 году открывает собственную художественную школу. С 1935 года в творчестве художника всё более отчетливо обозначаются абстрактные тенденции.

В 1946 году Г.Гофман выставляется в Мортимер-Бранд-галерее. Художественный критик Роберт Коатс, рецензировавший выставку в журнале «Нью-Йоркер», чтобы описать увиденное изобретает термин «абстрактный экспрессионизм». В 1948 году Г.Гофман публикует свою теоретическую работу — эссе «Поиск реальности в изобразительном искусстве».


«Автопортрет»	«Ворота» (1959—1960), коллекция Музея Соломона Гуггенхайма

Народився Олексій Олексійович ШОВКУНЕНКО (21 березня 1884, Херсон - 12 березня 1974, Київ) - український художник, педагог. Народний художник СРСР (1944), дійсний член Академії Мистецтв СРСР (1947). Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1970). Нагороджений багатьма орденами і медалями СРСР.

Навчався в Одеському художньому училищі (1901 - 1908) у К. К. Костанді та Г. О. Ладиженського, в Петербурзькій АМ (1909 - 1917) у В. Є. Савинського. У 1913-1919 брав участь у виставках Товариства південноросійських художників. Викладацьку діяльність почав у 1926 році в Одесі, у 1936-1965 - професор Київського художнього інституту (серед учнів - О. М. Лопухов, В. Г. Пузирков і ін.).

«Півонії»

Автор численних портретів діячів мистецтва, вчених і знатних людей країни, пейзажів і натюрмортів. Багато працював у техніці акварелі. У 1937 році був нагороджений золотою медаллю паризької міжнародної виставки «Мистецтво і техніка в сучасному житті» за серію акварелей «Дніпробуд».

Ім'я Олексія Олексійовича Шовкуненка носить Херсонський обласний художній музей.


	«Портрет старшого майстра заводу ім. Дзержинського, лауреата Сталінської премії П.С. Кочеткова». 1949

Народився Федір Зотикович (Зотович) КОНОВАЛЮК (21 березня 1890, с.Калівка, нині с. Ягідне Мурованокуриловецького р-ну Вінницької області - 20 листопада 1984, Київ) - відомий український живописець і графік. Жив і працював у Києві.

Навчався в іконописній школі Києво-Печерської лаври (1903-1909) у І. Їжакевича, в Київському художньому училищі (1911-1915) у В. Менка і О. Мурашка, в Академії мистецтв (1915 - 1916) у В. Маковського, в Київському художньому інституті (1927 -1930) у Ф. Кричевського.

У 1911-1915 роках Коновалюк брав участь у розписах церков Києва та Катеринослава (тепер м.Дніпро). З 1918 року бере участь в художніх виставках. Працював як пейзажист, жанрист, розвивав традиції українських художників кінця ХІХ - початку ХХ століть. Його полотна глибоко національні і оптимістичні. Одна з улюблених тем - образ шевченківської Катерини, до якого він в своїх картинах і малюнках звертався близько 200 разів.

Персональні виставки художника відбулися в Києві (1955, 1966, 1987), Львові (1956), Вологді (1957), Донецьку (1967, 1968).


	«Катерина». 1943

Родился Василий Дмитриевич ЕРМИЛОВ (21 марта 1894, Харьков – 6 января 1968, Харьков) – украинский художник-авангардист и дизайнер.

Родился в семье портного. Учился у Л. Тракала в Харьковской учебно-ремесленной мастерской декоративной живописи (1905–1909), которую закончил со званием «подмастерье декоративной живописи». Много работал по частным заказам и продолжал учиться, сначала в Харьковской художественной школе (1910–1911) у М. Федорова, затем в частной студии Е. Штейнберга, О. Грота (1913–1914), Московском училище живописи, ваяния и зодчества вместе с В. В. Маяковским и Д. Д. Бурлюком (1912–1913), в студии И. Машкова, П. Кончаловского (1912–1913).

С 1909 года Василий Ермилов участвует в выставках, увлекается кубизмом и конструктивизмом. В 1920-х наряду с Анатолем Петрицким, Владимиром Татлиным, Вадимом Меллером был одним из ведущих художников-конструктивистов Украины. Член Ассоциации революционного искусства Украины. Преподавал в Харьковском художественном техникуме (1921–1922) и Харьковском художественно-промышленном институте (1922–1935; 1963–1967).

Проект оформления пачки сигарет «Ильич». 1920-е. Национальный художественный музей Украины

Ермилов много работал в промышленной графике: создавал эскизы оформления упаковок, заводских и фабричных марок, разрабатывал малые архитектурные формы, оформлял здания, клубы, выставочные павильоны. Его работы легли в основу современного украинского и мирового дизайна. Западные искусствоведы называют В. Ермилова одним из лучших дизайнеров своего поколения.

Как художник писал жанровые картины, портреты и пейзажи. Персональные выставки Василия Ермилова прошли в Харькове в 1962,1969, 1994 гг. Работы художника находятся в музеях США, Германии и Франции; продаются на международных аукционах.

В 2012 году в Харькове открылся «ЕрмиловЦентр» – первый в городе центр современного искусства.


	«Гитара». 1924

Народився Павло Іванович ВОЛИК (21 березня 1941, смт. Котельва, Полтавська область) — народний художник України, різьбяр і маляр.

Закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (1971). Працював художником у Полтавському обл. відділенні Худфонду України (1971—2001), нині викладає у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка, доцент. Член член Національної спілки художників України (1977). Лауреат премії ім. Івана Огієнка (2001).

Працював у промартілі «Перемога» (с. Котельва, 1960); у деревообробному цеху Котелевського промкомбінату (1963–65); від 1971 — на Полтавському художньо-виробничому комбінаті. Учасник республіканських, всесоюзних та зарубіжних художніх виставок від 1970-го року. Персональні — у Полтаві, Києві, Львові, Житомирі, Івано-Франківську, Харкові, смт Опішне Зіньківського району Полтавської області.

«Козак Мамай», 1996 р. Дерево, різьблення. 100х90

Творчість Волика умовно можна поділити на два періоди: перший пов'язаний із дереворізьбленням і металопластикою, другий — із творенням ліричних краєвидів олійними фарбами. У роботах 1970-х — першої половини 1990-х рр. мистецько-образно відтворена сива язичницька дійсність, національна історія українців. У малярських композиціях подальших десятиліть пензель майстра натхненно відтворює крайобрази у сонячному чи місячному сяйві.


	«Сонячний ранок», 2005

Народився Станіслав Олексійович ЮШКОВ (21 березня 1950, Каслі Челябінської обл., Росія) – дніпропетровський художник – графік, живописець, емальєр.

Закінчив Дніпропетровське художнє училище у 1967 р. Випускник факультету «Інтер’єр і обладнання» Харківського художньо-промислового інституту – 1972. Педагоги з фаху – А.Куко, В.Шпиганович, Б.Косарев, Г.Тищенко. Учасник численних виставок, починаючи з 1974 року. Член Національної спілки художників України з 1978 року. Працює в техніці акварелі, пастелі, графіки, гобелену, олії, емалі, енкаустики. Останні роки Станіслав Юшков очолює майстерню художньої емалі Музею українського живопису (м.Дніпро).

Без назви, 2016. Кахель, емаль. Зібрання Музею художньої емалі (м.Дніпро)

Станіслав Юшков є автором оздоблення таких об'єктів у Дніпропетровську, як ресторан "Стара башта", дегустаційний зал "Нектар", магазин "Океан", Придніпровська академія будівництва та архітектури, Орільська птахофабрика, Технікум автоматики й телемеханіки, новий Палац піонерів (проектування, вітражі, розписи, батік, гобелени, чеканка).


	«Квітневий ранок», 1976. Зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро)