21 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

21 февраля

Дирк (Теодор) ван БАБЮРЕН (ок. 1595 года, Вейк-бей-Дюрстеде — 21 февраля 1624 года, Утрехт) — голландский живописец эпохи барокко. Основатель и один из крупнейших представителей утрехтской школы караваджизма.

Дирк (Теодор) ван Бабю́рен учился живописи в мастерской известного голландского художника-портретиста и председателя гильдии святого Луки Паулюса Янсона Морельсе. В 1611 году ван Бабюрен вступил в гильдию художников Утрехта, что дало ему право на профессиональную деятельность. Для завершения обучения вместе с Давидом де Хаеном он в 1612 году уехал в Италию.

В Италии ван Бабюрена привлекло новаторское искусство Караваджо, под влиянием которого окончательно сложился его собственный творческий почерк. У Караваджо он заимствовал композиционную выразительность, контрастное освещение и стремление к реалистическому изображению натуры — черты, ставшие характерными для караваджизма. За время работы в Италии Дирк ван Бабюрен пишет ряд картин на библейские темы, участвует в росписи капеллы церкви Сан-Пьетро-ин-Монторио в Риме. Его композицию «Положение во гроб», во многом основанную на одноименной картине Караваджо, будут впоследствии часто копировать; она останется одной из самых знаменитых картин XVII века на религиозную тематику.

«Положение во гроб», 1617

В 1620 году художник возвращается в Нидерланды и открывает свою мастерскую в Утрехте. В этот период в его творчестве преобладали жанровые сюжеты, для которых были характерны выдвинутые на передний план крупные полуфигуры с контрастной светотенью, отличающиеся яркостью цвета и темпераментной манерой исполнения. Многим картинам присущ оттенок грубоватого натурализма, что в определенной мере было вызовом протестантской морали. Дирк ван Бабюрен ушёл из жизни в расцвете лет и своего таланта 21 февраля 1624 года.

«Концерт», 1623. Государственный Эрмитаж, С.-Петербург


Родился Теофиль КВЯТКОВСКИЙ (21 февраля 1809, Пултуск — 14 августа 1891, Аваллон, Франция) — польский художник, представитель романтизма, участник ноябрьского восстания 1830—1831 годов.

Учился в Варшаве в 1825-1830 годах у А. Бродовского и А. Я. Бланка. После поражения восстания 1830—1831 годов эмигрировал во Францию. Жил и работал сначала в Авиньоне, затем в Париже. Дружил с Адамом Мицкевичем и Фредериком Шопеном. Писал в основном пейзажи (во время своих путешествий по Франции), портреты, а также картины на аллегорические и бытовые сюжеты.

«Полонез Шопена — Бал в отеле Ламбер»


Родился Жан-Луи-Эрнест МЕСОНЬЕ (21 февраля 1815, Лион – 21 января 1891, Париж) – французский художник-баталист.

Родившись в бедной семье, он стал самым дорогим живописцем своего времени. Месонье очень рано проявил талант к рисованию, в 19 лет перебрался в Париж, где копировал картины старых голландцев, подрабатывал иллюстрациями к книгам. Будучи самоучкой, обладал прекрасной техникой, мастерским рисунком и сочной кистью.

Первоначально изображал небольшие по размеру домашние сцены с фигурами в костюмах прошедшего столетия, неоднократно выставлял в парижских салонах портреты. Наиболее известны большие батальные полотна Месонье, за которые ему платили сотни тысяч франков. Пользовался всеобщим почетом, был осыпан знаками отличия. С 1861 г. состоял членом Французского института, в 1890 был избран президентом Национального общества изящных искусств.

«1807. Фридланд»


Родился Михаил Осипович МИКЕШИН (21 февраля 1835, Смоленская губ. – 31 января 1896, Санкт-Петербург) – русский художник и скульптор, автор ряда выдающихся памятников.

Обучался в Смоленске у местного иконописца, в 17 лет поступил в Академию художеств, где занимался по классу батальной живописи под руководством Б. П. Виллевальде. Окончил Академию с большой золотой медалью за картину «Въезд Тилли в Магдебург», был приглашен в императорскую семью преподавать рисование Великим княжнам.

В 1859 году победил на конкурсе проектов памятника, посвященного Тысячелетию России. В дальнейшем создал большое количество патриотических произведений, среди них памятник Богдану Хмельницкому в Киеве, адмиралу Грейгу в Николаеве, Екатерине II в Санкт-Петербурге, Кузьме Минину в Нижнем Новгороде, Ермаку в Новочеркасске…

В 1876–1878 годах Микешин редактировал сатирический журнал «Пчела». Он печатал там свои карикатуры и публиковал иллюстрации к произведениям Н. В. Гоголя и Т. Г. Шевченко.

Портрет М. Микешина работы Ильи Репина, 1888 «Лейб-гусары у водопоя». 1853


Народився Маурицій (Маври́кій) ГОТТЛІБ (21/28 лютого 1856, Дрогобич, Австрійська імперія - 17 липень 1879, Краків, Австро-Угорщина) - польський художник, галицький єврей. Прожив усього 23 роки, але встиг написати близько трьох сотень картин. Його називали "єврейським Рембрандтом".

Закінчив гімназію у Львові, з 15 років навчався у Віденській художній академії, потім в краківській Школі витончених мистецтв (1875). Познайомився з Яном Матейко, був глибоко вражений його творчістю. Не витримавши антисемітської атмосфери в студентському середовищі, повернувся до Відня (1876), потім переїхав до Мюнхена, де отримав золоту медаль за картину «Шейлок і Джессіка» (на сюжет шекспірівського «Венеціанського купця»).

«Шейлок і Джессіка», 1876

Знову повернувся до Відня. За підтримки віденського рабина отримав стипендію для навчання в Італії. У Римі підтримував стосунки з Матейко, познайомився з Генріхом Семирадським. Знову повернувшись до Кракова, раптово помер (за припущеннями, наклав на себе руки). Молодший брат - художник Леопольд Готтліб.

Писав картини на історичні сюжети, розробляв єврейські теми, в тому числі - біблійні сюжети.

«Автопортрет», 1876 «Свято Йом-Кіпур в синагозі », 1878


Народився Петро Петрович КОНЧАЛОВСЬКИЙ (21 лютого 1876, м. Слов'янськ, Старобільського повіту Харківської губернії, нині Донецька область — 2 лютого 1956, Москва) — відомий живописець. Народний художник РРФСР (1946). Лауреат Сталінської (Державної) премії першого ступеня (1943). Дійсний член АМ СРСР (1947).

Малювати почав у першому класі харківської 3-ї гімназії. У 1888 році навчався в рисувальній школі М. Д. Раєвської-Іванової там само у Харкові.

У 1889 р. П. П. Кончаловський вступив до Московської 1-ї гімназії, відвідував вечірній клас Строганівського училища. Пізніше два зимових сезони навчався в приватній академії Р. Жюліана в Парижі. Пізніше повернувся до Росії, вступив до Академії мистецтв.

З 1909 року для П. Кончаловського починаються регулярні презентації на виставках творчих угруповань «Золоте руно», «Союз молоді», «Світ мистецтва», «Буття» та інших. Один із засновників і голова об’єднання «Бубновий валет».

«Хліби на зеленому», 1913

Жив у Москві, майстерня художника розташована в будинку на Садовому кільці, в тому самому під'їзді, де жив М. Булгаков. Викладав в московських «Вільних художніх майстернях» (1918-1921) і ВХУТЕІНі (1926-1929). Творчий доробок П. Кончаловського становить понад 5 тисяч робіт. Головні жанри в яких працював художник: портрет, пейзаж, натюрморт. Особливі здобутки П. Кончаловського в жанрі натюрморту. «Я пишу квіти так, як музикант грає гами», — говорив про свої натюрморти художник.

«Бузок у кошику», 1931

У творчості відчував сильний вплив Сезанна. Також виїжджав на етюди до Іспанії зі своїм тестем - знаменитим російським художником Василем Суриковим (був одружений на його дочці Ользі). Після Жовтневої революції Петро Петрович перейшов до більш реалістичної манері, ставши одним з провідних майстрів радянського живопису.

Доводиться дідом відомим діячам кіно - Андрію Кончаловському і Микиті Михалкову.

«О.М. Толстой в гостях у художника»


Народився Жан Теодор ДЮПА (21 лютого 1882, Бордо – 8 вересня 1964, Париж) - французький художник періоду ар-деко, оформлювач, декоратор і майстер плаката.

У 1910 році він виграв Римську премію і два роки провів в Італії. Саме тут він завершив "La Danse", ескіз для великої картини під назвою "Les Pigeons Blanc" (Білі голуби). Ця картина була представлена 1922 року в Артистичний французький салон і завоювала золоту медаль. Вона розкрила Дюпа як зрілого художника і стала яскравим прикладом живопису в стилі ар-деко з його незвичайною стилізацією фігур, майже скульптурних, з їх довгими шиями, зап'ястями, химерними рухами.

У 1925 Дюпа взяв участь в одній з найвідоміших виставок того часу - Grand Exposition Internationale des Arts Décoratifs в Парижі, від якої і пішов термін «ар-деко». На цій виставці він представив роботу «Les Perruches» (Папужки), мабуть, найвідомішу в течії ар-деко, яка не тільки принесла йому популярність, але і визначила його подальшу кар'єру.

Стиль Дюпа домінував у рекламному і комерційному мистецтві протягом усього періоду «les années folles» (божевільних років) між двома світовими війнами. Дюпа зробив велику кількість плакатів та іншої рекламної продукції. Його роботи також часто з'являлися в модних журналах. Жінки Дюпа легко впізнавані - волосся коротке, очі мигдалеподібні, рот невеликий, але повний, а шия завжди витягнута.

«Папужки», 1925


Народився Георгій Аврамович НЕВЕЧЕРЯ (21 лютого 1905, с. Гупалівці Новомосковського району Дніпропетровської області - 19 листопада 1968) – український художник.

Закінчив Харківський художній інститут у 1955 році. Працював в сфері побутового жанру і пейзажу. Викладав у Дніпропетровському державному художньому училищі. Член Спілки художників з 1946 року.

«Жнива». Дніпропетровський обласний художній музей


Родился Евгений (Герц) Адольфович КИБРИК (21 февраля 1906, Вознесенск Николаевской обл. – 18 июля 1978, Москва) – советский живописец и график, иллюстратор, педагог. Народный художник СССР (1967). Профессор, действительный член АХ СССР (1962). Лауреат Сталинской премии третьей степени (1948).

Родился в семье крупного хлеботорговца и судовладельца на юге Украины. В 1922 году переехал в Одессу, где поступил в художественный институт. С 1925 года Кибрик жил в Ленинграде, стал учеником П. Н. Филонова. В 1942 году в Самарканде руководил графической мастерской Академии художеств, в следующем году возвратился в Москву. С 1953 года в течение 25 лет был профессором МГАХИ имени В. И. Сурикова, руководил мастерской станковой графики.

Наиболее прославился как иллюстратор книг. Среди его работ – иллюстрации к «Борису Годунову» А. С. Пушкина, «Кола Брюньону» Р. Роллана (1935), «Легенде об Уленшпигеле…» Ш. де Костера, «Тарасу Бульбе» Н. В. Гоголя (1943-1945).

Иллюстрация к повести Н.В. Гоголя «Тарас Бульба». Цветная литография.


Народився Ганс ЕРНІ (21 лютого 1909, Люцерн, Швейцарія — 21 березня 2015) — живописець та графік зі Швейцарії. Уславився стінописами та кольоровими літографіями, картонами для гобеленів, керамічними творами.

У 1927–1928 рр. навчався в училищі декоративно-ужиткових мистецтв міста Люцерн. У 1928-29 рр. жив у Парижі. Почав навчатися в академії Жульєна, та покинув її. Париж того часу вважали «столицею мистецтв». Ерні покинув Париж і виїхав до Берліна, де навчався в Державному училищі вільних та ужиткових мистецтв. Але Німеччина стояла на порозі нацизму. Ерні повернувся до Люцерна і часто приїздив до Парижа, де втягнувся у вир мистецького життя.

Великий вплив на майстра з Швейцарії справили творчість Пікассо, Жоржа Брака, витвори абстракціоністів, пізніше сюрреалістів. Мало свої наслідки і те, що Ганс захоплювався технічними кресленнями, машинами та механізмами взагалі. Ерні теж пробував розкладати форми як Пікассо чи включати в свої твори технічні схеми, геометричні фігури тощо.

Ганс Ерні — відомий у світі майстер кольорової літографії. Він створив декілька графічних циклів, об'єднаних темами «людина і творчість», «людина і тварини», «людська любов», «краса жінки», «молодість», «тварини».

Художник позбувся прихильності до лівих ідей після введення радянських військ в Угорщину і придушення там антирадянського повстання 1956 року. Але про симпатію художника до комуністів не забули й існувала політична заборона на популяризацію його творів в західних державах. Вона існувала й у нейтральній Швейцарії майже двадцять років. Твори Ганса Ерні (на відміну від закордонних музейних установ) довго не купували державні музеї на його батьківщині. Лише у вересні 1979 р. музей транспорту в місті Люцерн виділив експозиційні площі, де був створений Музей Ганса Ерні.

Фото - Erling Mandelmann Стінопис біля Палацу Націй (фрагмент), Женева, Швейцарія


Народився Федір Савович ПАНКО (21 лютого 1924, Петриківка, Царичанський район Дніпропетровської обл. — 8 жовтня 2007) — український майстер народного декоративного розпису та народної декоративної графіки, заслужений майстер народної творчості УРСР (1977).

Народився в селянській родині. Навчався в Петриківській школі декоративного малювання, де під керівництвом заслуженого майстра народної творчості УРСР Тетяни Пати вивчив мотиви і композиційні принципи петриківського орнаментики. У 1946–1955 роках працював землевпорядником. Лише з грудня 1955 Федір Савович обійняв посаду художника при Петриківському Будинку культури. В цей період він малював на папері яєчною темперою декоративні панно. Митець не обмежувався традиційними мотивами орнаменту, але і вводив нові мотиви рослин: кульбаби, соняшники, кукурудзу.

1958 заснував і очолив першу і єдину в Україні та світі фабрику петриківського розпису «Дружба». Сприяв відродженню, визнанню та розквіту традиційного народного живопису. Одночасно з 1958 року викладав композицію петриківського орнаменту в петриківській філії Дніпропетровської дитячої художньої школи.

Федір Панко також працював у галузі стінопису, 1962 року він очолював бригаду петриківських майстрів, які розписали інтер'єри Петриківської їдальні, фойє Будинку культури і прохідну на фабриці «Дружба». Наприкінці 2013 року у Петриківці відкрили меморіальний музей Федора Панка.

З циклу "Легенда про петриківську вишню" (1983)


Народився Ра́фал ОЛБІНЬСЬКИЙ (справжнє ім'я — Ю́зеф Ра́фал Фе́лікс Халу́пка; 21 лютого 1943, Кельце) — польський художник-неосюрреаліст, графік, ілюстратор.

Закінчив Кельцівську вищу школу ім. Стефана Жеромського. Згодом здобував освіту архітектора у Варшавському Політехнічному університеті, який закінчив 1969 року. Після цього працював графіком у журналі «Jazz Forum». 1981 року Рафал переїхав до Парижа, а роком пізніше емігрував до Нью-Йорка. З 1985 року почав викладати у Нью-Йоркській школі візуальних мистецтв.

Мистецтво Рафала пронизане поетичним гумором, засобом якого художник намагається показати нам, що наша уява — чарівний світ. Таким чином Рафал скеровує нас до іншого всесвіту, сюрреального.

Твори Олбіньського отримали всесвітнє визнання і неодноразово здобували нагороди, зокрема Золоту та Срібну медалі Спілки ілюстраторів Нью-Йорку, Міжнародна нагорода Оскар за найпам'ятніший плакат світу (1994).

В оформленні обкладинки книги Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» 2011 року використано картину Олбіньського Manon Pelleas et Melisande.