21 января -Музей українського живопису

21 января

Помер Андреа дель САРТО (1486/87, Флоренція — 21 січня 1531, Флоренція) — італійський живописець флорентійської школи. Учень Пьєро ді Козімо.

Справжнє ім’я Андреа д’Аньоло ді Франческо ді Лука ді Паоло дель Мільоре Ваннуккі Народився у 1486 році у Флоренції. В юності на його становлення як художника вплинули Фра Бартоломео та Леонардо да Вінчі, пізніше — Мікеланджело. Дружив з Рафаелєм, Тиціаном, Франчабіджо. Працював у Флоренції, у 1518—1519 перебував у Франції на запрошення короля Франциска I. Повернувся до Флоренції в 1519 році. Андреа ще в 1512 році одружився на Лукреції дель Феде, вдові капелюшника. Лукреція з’являється на багатьох його картинах, часто в образі Мадони. Помер Андреа у Флоренції у віці 43 років під час епідемії чуми.

Андреа дель Сарто - автор великої кількості фресок і станкових картин. Ним створені монументальні, величні вівтарні картини («Мадонна з гарпіями», 1517), фрескові цикли у флорентійських монастирях. Відомий портретист свого часу. Його роботи відзначаються соковитою палітрою та багатством переходу світлотіні. В його релігійних образах є надзвичайна орієнтація на уславлені і занадто ідеалізовані типи мадон, жінок-святих, маленького Христа та Івана Хрестителя.

«Автопортрет» «Не торкайся мене», 1510. Полотно, олія. Галерея Уффіці, Флоренція


Родился Адриан ван дер ВЕРФФ (21 января 1659, Роттердам – 12 ноября 1722, там же) – голландский живописец, старший брат Питера ван дер Верффа.

Главными темами произведений художника были библейская и древняя история, античная мифология, бытовые сценки, пасторали и миниатюры, отличавшиеся крайне тщательным и аккуратным исполнением. Полотна ван дер Верффа высоко ценились современниками как за совершенное исполнение рисунка человеческого (женского) тела, так и за совершенное владение искусством передачи его цвета — от слоновой кости до блестяще-фарфорового оттенка кожи. Картины мастера охотно приобретались многими европейскими дворами. Шестнадцать из них хранятся ныне в мюнхенской Старой Пинакотеке, двенадцать — в Дрезденской галерее. Работы ван дер Верффа можно увидеть в крупнейших музеях Санкт-Петербурга (Эрмитаж), Берлина, Парижа, Лондона, Амстердама, Роттердама, Дюссельдорфа, Бонна, Энсхеде и других городов.

«Автопортрет». 1699 «Пастух и пастушка». 1689


Родился Георг Кристоф ГРООТ (21 января 1716, Штутгард – 28 сентября 1749, Петербург) – немецкий художник-портретист, работал в России.

Один из двух братьев, немецких живописцев, трудившихся и умерших в России. Он родился в Штутгарте, в семье местного придворного живописца, а завершал свое художественное образование в Дрездене. В 1743 году появился в Петербурге при дворе Елизаветы Петровны, где его искусство быстро вошло в моду, и получил официальные должности «галлереи директора» и «придворного малера». Он написал весь цвет Елизаветинского двора.

Живописец был небольшого роста и горбат, вследствие чего получил, в отличие от своего брата, прозвище Маленький Грот. Портреты его работы отличаются добросовестностью исполнения и очевидным сходством.

«Портрет великой княгини Екатерины Алексеевны (будущей Екатерины II)». 1745


Народився РАЙ САНЬО (21 січня 1780, Едоборі — 16 жовтня 1832, Кіото) — японський конфуціанець, мислитель, історик, художник і поет другої половини періоду Едо. Справжнє ім'я Рай Хісатаро Нобору. Інші псевдо — Сандзюрокухо Ґесі.

Народився в самурайській сім'ї конфуціанця з Хіросіма-хану, Рай Сюнсуя, і поетеси Байсі. Спочатку Санйо навчався гуманітарним наукам у свого дядька, Рая Кібея, а в 1797 році вирушив до Східної Японії і поступив до школи Масахіра-сака в Едо. У 1798 році він повернувся до Хіросіми.

Рай Санйо з дитинства страждав меланхолією і вів аскетичний спосіб життя. В молодості він 4 роки провів запершись у своїй кімнаті, після чого батько позбавив його права стати спадкоємцем роду Рай. У 1811 році, у 37-річному віці, Рай Санйо покинув Хіросіма-хан, рушивши до Кіото. У столиці він відкрив приватну школу в кварталі Сінтьо району Марута. Отримавши фінансову незалежність, Рай подорожував по Японії, продовжуючи писати наукові трактати і вірші.

Справою життя Рая Санйо стало створення «Неофіційної історії Японії» у 22-х томах. Окрім цього він залишив по собі багато монохромних картин у стилі суміе. Помер Рай Санйо від туберкульозу за своїм робочим столом.

«Сухі дерева на замерзлій скелі» (1820)


Родился Мориц фон ШВИНД (21 января 1804, Вена — 8 февраля 1871, Нидерпёккинг) — австрийский живописец и график.

Представитель позднего романтизма. Учился в венской (с 1821) и мюнхенской (с 1828) АХ. Работал в Германии и Австрии. Автор жанровых картин, иллюстраций. В 1847 году стал профессором Мюнхенской академии изобразительных искусств.

Известен своими фресковыми росписями, в числе которых фрески библиотеки баварской королевы по мотивам поэзии Людвига Тика; проект росписи внутренних помещений королевской резиденции – замка Хоэншвангау, повествующей о последних эпизодах жизни Карла Великого; восемь медальонов для зала заседаний Дома сословий Карлсруэ и фрески в государственном выставочном зале Карлсруэ — Кунстхалле. Созданные им в 1854—1855 годах настенные фрески в Вартбурге, как, например, «Состязание певцов», считаются самыми известными творениями художника. В 1866 — 1867 годах он работал над росписью только построенного здания Венской государственной оперы. Фойе оперы стало впоследствии носить его имя. Ложу в опере фон Швинд расписал фресками по мотивам «Волшебной флейты» Моцарта, а фойе — по произведениям других композиторов.

«Визит». Около 1860. Новая пинакотека, Мюнхен


Родилась Гарриет БАККЕР (21 января 1845, Холместранн — 25 марта 1932, Осло) — норвежская художница, одна из первых профессиональных женщин-художниц Скандинавии.

Изучала живопись и графику у Иоахима Калмейера и Ю. Ф. Эккерсберга. Много путешествовала по Европе вместе со своей сестрой, выдающейся пианисткой и композитором Агатой Баккер-Грёндаль, продолжала изучение живописи в Мюнхене (1874—1878) и в Париже, где она жила с 1878 по 1888 год, у Леона Бонна.

Сама художница не соотносила своё творчество ни к одному из существовавших в её время течений искусства, однако её произведения созданы в большинстве своём в реалистической манере. После пребывания в Париже и знакомства с работами французских мастеров в её полотнах чувствуется влияние импрессионизма. Находилась также под творческим влиянием своего близкого друга, художника Эйлифа Петерссена.

Работы Г. Баккер были удостоены серебряной медали на Всемирной выставке в Париже в 1889 году. В 1908 ей была присуждена Золотая королевская медаль за заслуги. Работы художницы можно увидеть в крупнейших художественных музеях Норвегии.

Кристиан Крог.Портрет Гарриет Баккер


Народився Імре РЕВЕС ( 21 січня 1859, Шаторальяуйхей, тепер Угорщина — 3 лютого 1945, Севлюш, тепер Виноградів Закарпатської обл..) — угорський живописець, який багато років працював на Закарпатті.

Справжнє прізвище — Чебраї. Дитячі роки майбутнього художника пройшли в Виноградові (в той період - Севлюші) в Закарпатті, куди перебралася його родина. Тут же він Імре Ревес провів й останні роки свого життя.

У 1875–1880 роках навчався у Віденській академії мистецтв, у 1882–1884 роках — у земляка Міхая Мункачі в Парижі. В 1906—21 роках — професор будапештської академії мистецтв. В останні роки життя працював на Закарпатті. У нього навчалися знамениті українські художники Й. Бокшай та А. Ерделі.

Ревес є автором картин «Петефі серед народу» (1884), «Дезертир» (1887), «Вимагаємо хліба!» (1899), «Під шатром» (1903), «Старі» (1910— 20-і роки), пейзажів, ілюстрацій до віршів Ш. Петефі тощо. Твори Ревеса зберігаються в Угорській національній галереї в Будапешті, Закарпатському художньому музеї, Київському музеї західного та східного мистецтва, Ермітажі в Петербурзі.

«Вимагаємо хліба!» (1899)


Родился Георгий Григорьевич НИССКИЙ (21 января 1903, Гомель — 18 июня 1987, Москва) — русский живописец-пейзажист, народный художник РСФСР (1965). Лауреат Сталинской премии третьей степени (1951), один из самобытных мастеров круга ОСТа *. Георгий Нисский считается основателем т. н. сурового стиля.

Его первым учителем стал владимирский иконописец Петров. Своё образование Нисский продолжил в Гомельской художественной студии имени М. А. Врубеля и ВХУТЕМАСе (1923—1930), где его преподавателями стали Р. Р. Фальк и А. Д. Древин.

В 1926 году он познакомился с Александром Дейнекой. В это время под влиянием стилистики ОСТа, а также творчества А. А. Дейнеки и А. Марке, складывается уникальный живописный стиль Георгия Нисского, основными чертами которого являются лаконичность, динамика и проникновенный лиризм пейзажей.

«Зима. Над снегами», 1960

* ОСТ, ОХСТ, Общество художников-станковистов — художественная группировка, основанная в 1925 году в Москве выпускниками ВХУТЕМАСа во главе с Давидом Штеренбергом. Характерной чертой творчества ОСТа является воспевание советской действительности (индустриализации, спорта, проч.) с использованием приемов современного европейского экспрессионизма. Существовало до 1931 года.

«Осень. Семафоры». 1932. Государственная Третьяковская галерея


Народився Микола Миколайович ПИСАНКО (21 січня 1910, Олександрія, Херсонська губернія, нині Кіровоградська область — 7 березня 1996, м. Генічеськ Херсонської області) — український художник, теоретик мистецтва, педагог. Член Спілки художників України з 1951 року.

У 1935 закінчив живописний факультет Одеського художнього училища. Учасник німецько-радянської війни 1941–1945 рр. Після війни викладав у художніх училищах Душанбе, Сімферополя. З 1958 року Микола Писанко мешкав у місті Генічеську на Херсонщині, де працював у студії образотворчого мистецтва Палацу піонерів. У 1995 в Києві вийшла друком його книга «Рух, простір і час в образотворчому мистецтві».

На початку 60-х років М. Писанко читав лекції у клубі творчої молоді при Жовтневому палаці культури м.Києва. Їх слухали Алла Горська, Віктор Зарецький, Веніамін Кушнір, Василь Гурін і ще багато відомих шістдесятників. «Якщо я став професійним художником, - згадує академік, народний художник України В.Гурін, - то це завдяки великому педагогу М.Писанко».

Більшість робіт М.Писанка виконані на альбомних аркушах у змішаній техніці. Сам він палко любив Україну, її історію, культуру, поважав народні традиції. Тому дуже часто звертався до джерел народної творчості, до орнаментів, які значно доповнювали візуальну переконливість образів.

До 100-річчя від дня народження Миколи Миколайовича у Генічеському краєзнавчому музеї було відкрито зал творчості художника, де зібрані його особисті речі, малюнки, картини, а на будинку, де він працював, встановлено меморіальну дошку.

«Батьківство». З серії "Не втратьте мужність і силу".