21 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

21 января

Андреа дель САРТО (1486/87, Флоренція — 21 січня 1531, Флоренція) — італійський живописець флорентійської школи. Учень Пьєро ді Козімо.

Справжнє ім’я Андреа д’Аньоло ді Франческо ді Лука ді Паоло дель Мільоре Ваннуккі. Народився у 1486 році у Флоренції. В юності на його становлення як художника вплинули Фра Бартоломео та Леонардо да Вінчі, пізніше — Мікеланджело. Дружив з Рафаелєм, Тиціаном, Франчабіджо. Працював у Флоренції, у 1518—1519 перебував у Франції на запрошення короля Франциска I. Повернувся до Флоренції в 1519 році. Андреа ще в 1512 році одружився на Лукреції дель Феде, вдові капелюшника. Лукреція з’являється на багатьох його картинах, часто в образі Мадони. Помер Андреа у Флоренції у віці 43 років під час епідемії чуми.

Андреа дель Сарто - автор великої кількості фресок і станкових картин. Ним створені монументальні, величні вівтарні картини («Мадонна з гарпіями», 1517), фрескові цикли у флорентійських монастирях. Відомий портретист свого часу. Його роботи відзначаються соковитою палітрою та багатством переходу світлотіні. В його релігійних образах є надзвичайна орієнтація на уславлені і занадто ідеалізовані типи мадон, жінок-святих, маленького Христа та Івана Хрестителя.

«Автопортрет» «Не торкайся мене», 1510. Полотно, олія. Галерея Уффіці, Флоренція


Згідно рішення Тридентського собору від 21 січня 1564 року щодо фрески Мікеланджело Буонарроті «Страшний суд» на вівтарній стіні Сикстинської капели у Ватикані було засуджено оголеність фігур, зображення безбородого Христа та включення до композиції Харона. Мікеланджело, дізнавшись про це, просив передати папі, що «видалити наготу легко. Нехай він світ приведе в пристойний вигляд».

Художнику Даніеле да Вольтерра було доручено домалювати шати на деяких постатях, за що римляни нагородили його зневажливим прізвиськом Braghettone («штанописець»). Великий шанувальник творчості свого вчителя, да Вольтерра обмежив своє втручання тим, що «прикрив» тіла одягом, написаними по-сухому темперою. Також він повністю перемалював фрагмент із Святою Катериною та Святим Власієм, поза яких вважалася дуже неоднозначною. Після нього фреску «одягали» також Джіроламо да Фано та П'єтро да Кортона.

Протягом 1990 —1994 рр. було проведено реставрацію та часткове відновлення первинного вигляду фрески.

«Страшний Суд». Фрагмент із Святою Катериною
та Святим Власієм (копія Марчелло Венусті 1549 р.)
Той самий фрагмент, але перемальований Вольтеррою.


Народився Адріан ван дер ВЕРФФ (21 січня 1659, Роттердам - 12 листопада 1722, там само) - голландський живописець, старший брат Пітера ван дер Верффа.

Головними темами творів художника були біблійна і давня історія, антична міфологія, побутові сценки, пасторалі і мініатюри, що відрізнялися вкрай ретельним виконанням. Полотна ван дер Верффа високо цінувалися сучасниками як за майстерне виконання малюнка людського (жіночого) тіла, так і за досконале володіння мистецтвом передачі його кольору - від слонової кістки до блискучо-фарфорового відтінку шкіри. Картини майстра охоче купувалися багатьма європейськими дворами. 16 з них зберігається нині в мюнхенській Старій Пінакотеці, 12 - в Дрезденській галереї. Роботи ван дер Верффа можна побачити в найбільших музеях Санкт-Петербурга (Ермітаж), Берліна, Парижа, Лондона, Амстердама, Роттердама, Дюссельдорфа, Бонна і інших міст

«Автопортрет». 1699 «Пастух і пастушка». 1689


Родился Георг Кристоф ГРООТ (21 января 1716, Штутгард – 28 сентября 1749, Петербург) – немецкий художник-портретист, работал в России.

Один из двух братьев, немецких живописцев, трудившихся и умерших в России. Он родился в Штутгарте, в семье местного придворного живописца, а завершал свое художественное образование в Дрездене. В 1743 году появился в Петербурге при дворе Елизаветы Петровны, где его искусство быстро вошло в моду, и получил официальные должности «галлереи директора» и «придворного малера». Он написал весь цвет Елизаветинского двора.

Живописец был небольшого роста и горбат, вследствие чего получил, в отличие от своего брата, прозвище Маленький Грот. Портреты его работы отличаются добросовестностью исполнения и очевидным сходством.

«Портрет великой княгини Екатерины Алексеевны (будущей Екатерины II)». 1745


Народився РАЙ САНЬО (21 січня 1780, Едоборі — 16 жовтня 1832, Кіото) — японський конфуціанець, мислитель, історик, художник і поет другої половини періоду Едо. Справжнє ім'я Рай Хісатаро Нобору. Інші псевдо — Сандзюрокухо Ґесі.

Народився в самурайській сім'ї конфуціанця з Хіросіма-хану, Рай Сюнсуя, і поетеси Байсі. Спочатку Санйо навчався гуманітарним наукам у свого дядька, Рая Кібея, а в 1797 році вирушив до Східної Японії і поступив до школи Масахіра-сака в Едо. У 1798 році він повернувся до Хіросіми.

Рай Санйо з дитинства страждав меланхолією і вів аскетичний спосіб життя. В молодості він 4 роки провів запершись у своїй кімнаті, після чого батько позбавив його права стати спадкоємцем роду Рай. У 1811 році, у 37-річному віці, Рай Санйо покинув Хіросіма-хан, рушивши до Кіото. У столиці він відкрив приватну школу в кварталі Сінтьо району Марута. Отримавши фінансову незалежність, Рай подорожував по Японії, продовжуючи писати наукові трактати і вірші.

Справою життя Рая Санйо стало створення «Неофіційної історії Японії» у 22-х томах. Окрім цього він залишив по собі багато монохромних картин у стилі суміе. Помер Рай Санйо від туберкульозу за своїм робочим столом.

«Сухі дерева на замерзлій скелі» (1820)


Народився Моріц фон ШВІНД (21 січня 1804, Відень - 8 лютого 1871, Нідерпеккінг) - австрійський художник і графік.

Представник пізнього романтизму. Навчався у віденській (від 1821) і мюнхенській (від 1828) Академіях. Працював у Німеччині та Австрії. Автор жанрових картин, ілюстрацій. У 1847 році він став професором Мюнхенської академії образотворчих мистецтв.

Відомий своїми фресковими розписами: бібліотека баварської королеви за мотивами поезії Людвіга Тіка; проект розпису внутрішніх приміщень королівської резиденції - замку Гогеншванґау, що оповідає про останні епізоди життя Карла Великого; вісім медальйонів для залу засідань Будинку станів Карлсруе і фрески в державному виставковому залі Карлсруе - Кунстгалле. Створені ним в 1854-1855 роках настінні фрески в Вартбурзі, як, наприклад, «Змагання співаків», вважаються найвідомішими творами художника. У 1866-67 роках він працював над розписом тільки побудованого будинку Віденської державної опери. Фойє опери стало згодом носити його ім'я. Ложу в опері фон Швінд розписав фресками за мотивами «Чарівної флейти» Моцарта, а фойє - за творами інших композиторів.

«Візит». Близько 1860. Нова пінакотека, Мюнхен


Народилася Гарріет БАККЕР (21 січня 1845, Голместранн, Норвегія - 25 березня 1932, Осло) - норвезька художниця, одна з перших професійних жінок-художниць Скандинавії.

Вивчала живопис і графіку у Йоахіма Калмейера і Ю. Ф. Еккерсберга. Багато подорожувала по Європі разом зі своєю сестрою, видатною піаністкою і композитором Агатою Баккер-Грендаль, продовжувала вивчення живопису в Мюнхені (1874-1878) і у Леона Бонна в Парижі, де вона жила від 1878 по 1888 рік.

Сама художниця не відносила свою творчість до жодної з існуючих в її час течій мистецтва, проте її роботи створені в більшості своїй в реалістичній манері. Після перебування в Парижі і знайомства з картинами французьких майстрів в її полотнах відчувається вплив імпресіонізму. Перебувала також під творчим впливом свого близького друга, художника Ейліфа Петерссена.

Роботи Г. Баккер були удостоєні срібної медалі на Всесвітній виставці в Парижі в 1889 році. У 1908 їй була присуджена Золота королівська медаль за заслуги. Роботи художниці можна побачити в найбільших художніх музеях Норвегії.

Крістіан Крог.Портрет Гарріет Баккер


Народився Імре РЕВЕС ( 21 січня 1859, Шаторальяуйхей, тепер Угорщина — 3 лютого 1945, Севлюш, тепер Виноградів Закарпатської обл..) — угорський живописець, який багато років працював на Закарпатті.

Справжнє прізвище — Чебраї. Дитячі роки майбутнього художника пройшли в Виноградові (в той період - Севлюші) в Закарпатті, куди перебралася його родина. Тут же він Імре Ревес провів й останні роки свого життя.

У 1875–1880 роках навчався у Віденській академії мистецтв, у 1882–1884 роках — у земляка Міхая Мункачі в Парижі. В 1906—21 роках — професор будапештської академії мистецтв. В останні роки життя працював на Закарпатті. У нього навчалися знамениті українські художники Й. Бокшай та А. Ерделі.

Ревес є автором картин «Петефі серед народу» (1884), «Дезертир» (1887), «Вимагаємо хліба!» (1899), «Під шатром» (1903), «Старі» (1910— 20-і роки), пейзажів, ілюстрацій до віршів Ш. Петефі тощо. Твори Ревеса зберігаються в Угорській національній галереї в Будапешті, Закарпатському художньому музеї, Київському музеї західного та східного мистецтва, Ермітажі в Петербурзі.

«Вимагаємо хліба!» (1899)


Народився Густав де СМЕТ (21 січня 1877, Гент, Бельгія — 8 жовтня 1943, Деурле, Східна Фландрія, Бельгія) — бельгійський художник, який писав свої роботи здебільшого в імпресіоністському й експресіоністському стилях.

У 1898 році Густав де Смет закінчив Художню академію у Генті. Ранні його роботи створені під впливом імпресіонізму. Починаючи від 1908 року художник жив і працював у містечку Сінт-Мартенс-Латем.

З початком Першої світової війни у 1914 році де Смет виїхав до Нідерландів. Тут він знайомиться з експресіоністським мистецтвом, що докорінно змінило його творчість. Полотна художника цього періоду — похмурі, повні неспокійного руху. У 1922 році де Смет повернувся в Бельгію, жив спершу в Генті, потім знову приїхав у Сінт-Мартенс-Латем. Картини, написані митцем у 1920—30-і роки, є більш оптимістичними, основною їхньою темою стало зображення людини та її життєвих обставин.

Наприкінці свого творчого шляху Густав де Смет писав також пейзажі та міські види; його роботи цього періоду виконані у реалістичній манері.

«Художник та його дружина», 1927 <«Молодий капітан», 1927/td>


Родился Георгий Григорьевич НИССКИЙ (21 января 1903, Гомель — 18 июня 1987, Москва) — русский живописец-пейзажист, народный художник РСФСР (1965). Лауреат Сталинской премии третьей степени (1951), один из самобытных мастеров круга ОСТа *. Георгий Нисский считается основателем т. н. сурового стиля.

Его первым учителем стал владимирский иконописец Петров. Своё образование Нисский продолжил в Гомельской художественной студии имени М. А. Врубеля и ВХУТЕМАСе (1923—1930), где его преподавателями стали Р. Р. Фальк и А. Д. Древин.

В 1926 году он познакомился с Александром Дейнекой. В это время под влиянием стилистики ОСТа, а также творчества А. А. Дейнеки и А. Марке, складывается уникальный живописный стиль Георгия Нисского, основными чертами которого являются лаконичность, динамика и проникновенный лиризм пейзажей.

«Зима. Над снегами», 1960

* ОСТ, ОХСТ, Общество художников-станковистов — художественная группировка, основанная в 1925 году в Москве выпускниками ВХУТЕМАСа во главе с Давидом Штеренбергом. Характерной чертой творчества ОСТа является воспевание советской действительности (индустриализации, спорта, проч.) с использованием приемов современного европейского экспрессионизма. Существовало до 1931 года.

«Осень. Семафоры». 1932. Государственная Третьяковская галерея


Народився Микола Миколайович ПИСАНКО (21 січня 1910, Олександрія, Херсонська губернія, нині Кіровоградська область — 7 березня 1996, м. Генічеськ Херсонської області) — український художник, теоретик мистецтва, педагог. Член Спілки художників України з 1951 року.

У 1935 закінчив живописний факультет Одеського художнього училища. Учасник німецько-радянської війни 1941–1945 рр. Після війни викладав у художніх училищах Душанбе, Сімферополя. З 1958 року Микола Писанко мешкав у місті Генічеську на Херсонщині, де працював у студії образотворчого мистецтва Палацу піонерів. У 1995 в Києві вийшла друком його книга «Рух, простір і час в образотворчому мистецтві».

На початку 60-х років М. Писанко читав лекції у клубі творчої молоді при Жовтневому палаці культури м.Києва. Їх слухали Алла Горська, Віктор Зарецький, Веніамін Кушнір, Василь Гурін і ще багато відомих шістдесятників. «Якщо я став професійним художником, - згадує академік, народний художник України В.Гурін, - то це завдяки великому педагогу М.Писанко».

Більшість робіт М.Писанка виконані на альбомних аркушах у змішаній техніці. Сам він палко любив Україну, її історію, культуру, поважав народні традиції. Тому дуже часто звертався до джерел народної творчості, до орнаментів, які значно доповнювали візуальну переконливість образів.

До 100-річчя від дня народження Миколи Миколайовича у Генічеському краєзнавчому музеї було відкрито зал творчості художника, де зібрані його особисті речі, малюнки, картини, а на будинку, де він працював, встановлено меморіальну дошку.

«Батьківство». З серії "Не втратьте мужність і силу".