20 декабря -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

20 декабря

Народився Ораціо САММАЧІНІ (20 грудня 1532, Болонья - 12 червня 1577, там само), італійський художник, який працював в Римі, Пармі і своєму рідному місті Болоньї.

Хоча Саммачіні був учнем Пеллегріно Тібальді, його ранні роботи в основному відображають класицизм Рафаеля в інтерпретації Багнакавалло і маньєризм Інноцензо да Імоли і Просперо Фонтани. Простота форми, прозорі кольори і чистота ліній характеризують такі його ранні роботи, як «Шлюб Діви». Самаччіні відправився в Рим, де він 1563 року брав участь в оздобленні Бельведера Ватикану і Залу Регіа Пія IV разом з Таддео Цуккарі і його братом. Він повернувся до Болоньї, де перебував під впливом Пеллегріно Тібальді. Малював фрески чеснот, пророків і ангелів.

«Діва Марія з святими», близько 1570. Національна пінакотека, Болонья «Алегорія»


Хрещений Пітер де ГОХ (Гоох) (грудень 1629, Роттердам — 24 березня 1684, Амстердам) — нідерландський художник, представник Делфтської школи.

Його батько, Гендрікс де Гох, був каменярем, а мати, Аннете Пітерс, — повитухою. Протягом 1646–1649 років навчався у Ніколаса Берхема в Гарлемі. У 1650 році влаштувався на службу до заможного купця та колекціонера Юстуса де ла Гранде. Він супроводжував свого хазяїна під час подорожей в Гаазі, Лейдені, Делфті.

Близько 1652 року перебирається до Делфта. Тут у 1654 році одружується на Жаннеті ван дер Бурх. У 1655 році стає членом місцевої гільдії Святого Луки. У 1660 році переїжджає до Амстердама. Вже у 1668 році він мешкав у респектабельному районі Амстердама. Наприкінці життя у нього стався розлад психіки, помер у божевільні 1684 року.

Зазнав впливу Яна Вермера і Карела Фабріціуса. Ранні картини де Гоха зображують 2—3 персонажів, зайнятих домашніми справами в кімнатах, залитих світлом. Зображуючи сцени бюргерського побуту, Гох з ретельністю передавав поетичність інтер'єрів і двориків, наповнених повітрям й світлом, сяючих чистотою («Дворик», 1658 рік; «Мати біля колиски», бл. 1660 року). В картинах художника сюжетне оповідання зведено до мінімуму і панує загальноліричний настрій, чарівність спокійного, неквапливого плину життя. При цьому в колориті переважають повітряні золотаві тони, що відтіняються плямами чистого кольору.

У пізніх роботах художник зображував досить претензійні сцени зі світського життя. Люди на його полотнах стали багатшими, але самі картини збідніли і втратили свої світлові якості.

«Автопортрет» «Господиня і служниця», близько 1660. Ермітаж, Санкт-Петербург


Народився Казимир АЛЬХИМОВИЧ (20 грудня 1840, Дубрава, Лідського повіту (тепер Щучинський район Гродненської обл., Білорусь) — 31 грудня 1916, Варшава) — польський художник родом з Литви.

Народився в шляхетній сім'ї. Старший брат художника Гіацинта Альхимовича. Закінчив Вільнюську гімназію, де отримав також і початкову художню освіту. На художнє становлення Казимира Альхимовича великий вплив зробила творчість відомого вільнюського художника Канута Русецького. Разом з братом брав участь у повстанні 1863–1864 років, за що був засланий на Урал. Повернувся у 1869 році після амністії, навчався в художній школі В. Герсана у Варшаві, у 1873–1875 роках продовжив навчання живопису в Академії мистецтв у Мюнхені. В 1876–1877 роках мешкаэ у Франції, виставляє свої картини у паризьких салонах. З 1877 року живе переважно у Варшаві.

Творчість Казимира Альхимовича пов'язана з мистецьким житям Польщі та Білорусі. Створив картини на теми білоруської, польської та литовської історії. Казимир Альхимович вважається одним з останніх художників романтизму. Він малював картини також міфологічної тематики, пейзажі Литви та Татрів, релігійні картини, жанрові сценки. З 1880 року брав участь в європейських та всесвітніх виставках. Виставлявся у Варшаві, Мюнхені, Одесі, Кракові, Відні.

Автопортрет «Поховання Гедиміна», 1888


Народився Ян (Йоханнес) Теодор ТОРОП (20 грудня 1858, Пурвореджо, Ява - 3 березня 1928, Гаага) - голландський живописець, графік, майстер вітражу, емальєр, кераміст. Найбільший представник символізму в нідерландському живопису.

Тороп навчався в Делфті, Амстердамі (1880-1881), Брюсселі (1882), де був членом групи "XX" (1885); 1888 року він переїжджає до Гааги. Після ранніх творів, виконаних під впливом імпресіонізму, Тороп здійснює дві подорожі до Англії (1884 і 1886), де відкриває для себе мистецтво Блейка і прерафаелітів. Контакти з Ропом і Редоном в Парижі (1889) визначать його захоплене ставлення до символізму, головним представником якого він, разом з Торн-Пріккером, стає в Голландії.

Broek in Waterland (1889)

Наприкінці 1880-х років Тороп писав картини в стилі пуантилізму і став першим нідерландським художником, який використовав цю техніку. Поступово, однак, він змістився до символізму. У 1892 році в Гаазі відбулася його перша персональна виставка, на якій було представлено лише символістські твори.

Від символізму Тороп поступово переходить до арт-нуво. У 1895 році він виконав свою першу гравюру на дереві, надалі графіка та ілюстрації займали істотне місце в його творчості. У 1898 році він вже є визнаним в усьому світі художником, його персональні виставки проходять у тому числі в Мюнхені, Дрездені та Копенгагені, в 1900 році він виставляється у Відні на Сецессіон. Він зіграв значну роль у розвитку європейського та голландського мистецтва кінця XIX ст.

«Нове покоління», 1892


Родился Николай Петрович БОГДАНОВ-БЕЛЬСКИЙ (20 декабря 1868, д. Шитики, Бельский уезд, Смоленская губ. — 19 февраля 1945, Берлин) — русский художник-передвижник, академик живописи (1903), председатель Общества имени Куинджи.

Внебрачный сын батрачки. Учился в ныне знаменитой школе С. А. Рачинского в селе Татево. В 1881 году Рачинский отправил тринадцатилетнего отрока получать начальное художественное образование в иконописную мастерскую при Троице-Сергиевской лавре, где мальчик проучился два года. С 1884 по 1889 гг. Николай Петрович учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества, где его учителями на пейзажном отделении были художники В.Д. Поленов, В.Е. Маковский, И.М. Прянишников. После окончания учебы художник много путешествовал, побывал в Молдавии, на Ближнем Востоке, в Европе, в Константинополе.

В 1894—1895 годах Н. П. Богданов-Бельский продолжил образование в Академии художеств у И. Е. Репина. Вторую часть фамилии Николай Петрович получил в 1903 году, когда стал академиком: «Мою простонародную фамилию как бы облагородил сам государь (Николай II), вписав ее собственноручно в диплом через дефис – Бельский». В 1890-х годах художник создает серию картин о школе С.А. Рачинского: «Воскресное чтение в сельской школе» (1895), «Устный счет» (1896), «У дверей школы» (1897), «У больного учителя» (1897), «Проба голосов» (1899), «Сочинение» (1903), «Дети на уроке» (1903), «Между уроками» (1903) и др. Впоследствии Богданов-Бельский поселился в Петербурге, стал модным салонным портретистом.

Член Товарищества передвижников с 1895, общества Архипа Куинджи — с 1909 года (был одним из основателей и председателем с 1913 по 1918). После 1921 года Богданов-Бельский переехал в Ригу, Латвия.

«Автопортрет», 1915 «Устный счёт. В народной школе С. А. Рачинского.», 1895. Государственная Третьяковская галерея, Москва


Родилась Татьяна Алексеевна МАВРИНА (Лебедева-Маврина) (20 декабря 1900, Нижний Новгород — 19 августа 1996, Москва) — советский художник-живописец, график, иллюстратор. Заслуженный художник РСФСР (1981). Лауреат Государственной премии СССР (1975).

Родилась в семье учителя и литератора Алексея Ивановича Лебедева. Мать, Анастасия Петровна, происходила из дворянского рода Мавриных. Младший брат Сергей — академик, основатель советской компьютерной промышленности. В 1920 году семья переезжает в Москву.

В 1921—1929 годах училась во Вхутемасе-Вхутеине (учителя — Н. В. Синезубов, Г. В. Федоров, Р. Р. Фальк). Была членом группы «Тринадцать», где ценилась её почти детская непосредственность в обращении с цветом, линией и формой. С 1930 года использовала в качестве псевдонима девичью фамилию матери — Маврина.

В послевоенные годы стала писать в яркой и открытой манере, близкой примитивизму, древнерусскому и народному искусству. Много работала не только в живописи, но и в книжной иллюстрации (оформила более 200 книг). Известны её работы для театра и кино. Муж — художник Н. В. Кузьмин (1890—1987).

Государственная премия СССР (1975) — за цикл иллюстраций к русским сказкам и станковую графическую серию «Сказка, Родина, Красота». Единственная из отечественных художников, Маврина отмечена премией имени Г. Х. Андерсена (1976)— за вклад в иллюстрирование детских книг.

«Автопортрет», 1937 «Суздаль. Базар», 1957


Народився Анатолій Іванович СУХОРУКИХ (20 грудня 1935, Новочеркаськ - 21 серпня 2015, Севастополь) - живописець, пейзажист, майстер натюрморту і тематичної картини. Народний художник України (2009).

У 1960 році закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокиша. У 1966 р - Харківський художньо-промисловий інститут (педагоги - О.Хмельницький, А.Константинопольский). Від 1966 року жив і працював у Севастополі. З 1966 - учасник міських, обласних, республіканських виставок. З 1973 року - член Спілки художників України. З 1997 року - організатор і керівник щорічних Всеукраїнських «Севастопольських пленерів». У 1994-2007 рр. - голова Севастопольського відділення НСХУ. Від 1998 року заслужений діяч мистецтв України, а з 2009 - народний художник України. У 2006 році нагороджений золотою медаллю Президії Академії мистецтв України.

«Дівчинка з парасолькою»


20 грудня 2007 року з художнього музею Сан-Паулу (Бразилія) були вкрадені «Портрет Сюзанни Блох» Пабло Пікассо, що коштує приблизно $ 50 мільйонів, і «Селянин на кавовій плантації» знаменитого бразильського художника Кандіду Портінарі з оціночною вартістю близько $ 6 мільйонів.

Крадіжку було вчинено в той час, коли охорона обходила внутрішні приміщення музею. Камери спостереження зафіксували всі етапи злочину: трьох чоловіків, які ламали зі сходового майданчика вхідні двері за допомогою лома і автомобільного домкрата; зняття живопису зі стіни і від'їзд. Вся операція зайняла менше трьох хвилин. Викрадачі могли і не поспішати - в музеї не було ніякої тривожної сигналізації. Через це картини навіть не були застраховані.

Як виявилося, вкрадені картини зберігалися вдома у одного з підозрюваних, де вони і були виявлені поліцією. Картини були добре упаковані і абсолютно не постраждали. Назад до Музею мистецтв Сан-Паулу полотна супроводжував ескорт з десятка поліцейських машин і одного вертольота. Повернення картин співробітники музею і місцеві шанувальники образотворчого мистецтва зустріли оплесками. По поверненні вони знову були виставлені для широкої публіки. Система охорони в музеї тепер значно посилена, встановлена додаткова сигналізація.

Музей мистецтв Сан-Паулу (MASP)

Музей мистецтв Сан-Паулу відомий як MASP (порт. Museu de Arte de São Paulo) - це один з найвідоміших музеїв у Латинській Америці, він є одним з найбільш відвідуваних у світі. Заснований 1947 року підприємцем Ассісом Шатобріаном, він був відкритий у 1968 р на Авеніда Пауліста. Музей має площу 10 тис. кв. метрів та містить 8.000 творів мистецтва.

«Портрет Сюзанни Блох», Пабло Пікассо. «Селянин на кавовій плантації», Кандіду Портінарі