Народився Макс ЛІБЕРМАН (20 липня 1847, Берлін - 8 лютого 1935, Берлін) - відомий німецький художник і графік, вважається одним з провідних представників імпресіонізму за межами Франції.

Народився в сім'ї заможного єврейського промисловця. З дитинства виявляв схильність до малювання, але батьки ставилися до захоплення сина стримано (батько навіть заборонив 13-річному Максу згадувати прізвище Ліберман на першій публічній виставці його робіт). У школі Макс особливими успіхами не відзначався, але з захопленням відвідував приватні уроки живопису у Едуарда Гольбейна і Карла Штеффека. Теж повторилося в університеті, звідки Макс був відрахований за «відсутність старанності в навчанні». Максу, нарешті, дозволили відвідувати заняття в Художній академії в Веймарі, майстерню бельгійського історичного живописця Паувельса. Заняття перервала франко-прусська війна, на яку Ліберман пішов санітаром.

На молодого художника величезне враження справила творчість Рембрандта, з якою він познайомився в академії. Наступним етапом стала зустріч з Міхаєм Мункачі, під впливом якого Макс почав писати картини з натуралістичним зображенням сцен повсякденного життя («Жінки, що обскубують гусей», «Виготовлення консервів», «Скубальниці вовни»). Макс Ліберман заробив імідж художника, що малює потворність. Проте, його картини купували заможні колекціонери.

«Жінки, що обскубують гусей», 1872

У грудні 1873 Ліберман переїжджає в Париж і селиться на Монмартрі. Він придивляється до художників-барбізонців, особливо його надихають роботи Констана Тройона, Шарля-Франсуа Добіньї, Каміля Коро і Жана-Франсуа Мілле. Відвідуючи Голландію, Макс копіює картини Франса Гальса, знайомиться з Йозефом Ізраельсом і гаагською школою живопису. Ліберман багато разів брав участь у Паризьких салонах, але Париж «не прийняв» художника. Через Італію він їде в Мюнхен, центр художнього життя Німеччини.

«Дванадцятирічний Ісус у храмі», 1879

Ліберман пише давно задумане полотно «Дванадцятирічний Ісус у храмі», яке викликало спалах обурення по всій Німеччині. Художника публіка затаврувала як «осквернителя Господа». Художник кидається в пошуках власного стилю і знаходить його в Амстердамі, де побачив, як в садку будинку для престарілих сонячні промені проникають крізь крони дерев. Так з'явилися «сонячні плями Лібермана».

«Будинок для престарілих в Амстердамі», 1880

Живопис Лібермана стає все більш імпресіоністичним, з більш світлими тонами і енергійним мазком. І Париж нарешті прийняв «німця». Його нові роботи «Майстерня художника» і «Прогулянка в амстердамському сирітському притулку» продаються на Паризькому салоні 1882 року. Але Ліберман не шукає легких шляхів і повертається в зашкарублий Берлін, де його приймають до Спілки берлінських художників, визнають великим талантом і видатним представником модерну. Остання «соціальна» робота була написана Ліберманом у 1889 році: його «Жінка з козою» отримала Велику золоту медаль виставки мюнхенського художнього союзу (1891) і велику золоту медаль у Відні (1893).

У 1890-і художник звертається до більш «легкої» тематики, залишаючись «главою» художньої опозиції. Остаточний розкол між берлінськими художниками стався в 1892, коли більшість зажадала заборони виставки Едварда Мунка, оскільки публіка вважає його картини «огидними, жахливими і потворними». Ліберман очолив меншість - «Вільне об'єднання художників».

Ставши після смерті батька мільйонером, Ліберман працює в стилі імпресіонізму, починає писати портрети, створивши за своє життя галерею образів видатних людей Німеччини. Берлінська академія поступово «повертається» обличчям до сучасного мистецтва. Ліберман стає членом академії і професором, академія нагороджує його до 50-річчя великою золотою медаллю. Але нагороди не «підкуповують» художника: він очолює берлінський Сецесіон, який об'єднав незалежних художників-модерністів. Під керівництвом Лібермана берлінські виставки Сецесіона стали культурною подією європейського масштабу.

«Гра в теніс на березі моря», 1901

Сюжети для своїх картин, головним в яких стає гра світла, художник знаходить у тінистих алеях парків, на терасах відкритих ресторанів, заміських будинках і навіть в амстердамському зоопарку. Його все більше приваблюють графіка і рисунок. На початку ХХ століття на зміну імпресіонізму приходить експресіонізм, але 60-річний Ліберман вже не сприймає нового напряму живопису. 1911 року Ліберман пішов у відставку з посади президента берлінського Сецесіона. Він селиться на віллі на березі озера Ванзеє, охоче займається садом і приймає численні нагороди з різних країн, ставши живописцем №1 в Німеччині. Замовити свій портрет у Лібермана стає в Берліні вельми престижно. У 1917 році Прусська академія мистецтв влаштувала велику ретроспективу творчості Лібермана з нагоди його 70-річчя, де демонструвалося майже 200 картин.

«Сад у Ванзеє», 1926

Від 1920 року і до своєї відставки в 1933 після приходу до влади нацистів Ліберман керував Прусською академією мистецтв. До 80-річчя художник був нагороджений високими державними нагородами. Останні роки життя він провів на самоті в своєму рідному Берліні, ставши живим класиком і почесним громадянином міста. Смерть художника офіційне нацистське керівництво, преса і Академія мистецтв «не помітили», а гестапо заборонило участь в похоронах. Але проводити в останню путь великого художника Макса Лібермана все ж прийшли десятки його друзів.

«Автопортрет», 1916	«Велика Озерна вулиця у Ванзеє»

---

Родился Илья Семёнович ОСТРОУХОВ (20 июля 1858, Москва — 8 июля 1929, Москва) — русский художник-пейзажист, коллекционер.

Член Товарищества передвижных художественных выставок, Союза русских художников, академик петербургской Академии художеств. Друг П. М. Третьякова, один из руководителей Третьяковской галереи.

Происходил из купеческой семьи. Первые уроки живописи получил у известного в Москве «домашнего профессора» А. А. Киселева, одновременно Остроухов брал уроки у И. Е. Репина. Осенью 1882 года по совету Репина он уехал для продолжения учения в Петербург. Не смог поступить в Академию художеств и остался здесь на один год вольнослушателем. Главными же стали занятия в частной мастерской П. П. Чистякова, где Остроухов занимался на протяжении двух сезонов — 1882/83 и 1883/84 годов. Осенью 1886 года начал заниматься в классе В. Е. Маковского в Училище живописи, ваяния и зодчества.

После смерти П. М. Третьякова Остроухов в период с 1899 по 1903 и с 1905 по 1913 годы был фактическим руководителем попечительского совета Третьяковской галереи. В 1900 году И. С. Остроухов был выбран устроителем Русского отдела на Всемирной выставке в Париже; по окончании выставки он был награждён орденом Почётного легиона. В 1906 году И. С. Остроухов был избран действительным членом Академии художеств. С этого времени он практически прекратил занятия живописью в пользу общественной деятельности.

Портрет И.С.Остроухова кисти С.Малютина. Третьяковская галерея, Москва	«Речка в полдень». 1892

---

Народився Леон де СМЕТ (20 липня 1881, Гент - 9 вересня 1966, с. Деурле біля Гента) - бельгійський художник-імпресіоніст.

Отримав художню освіту в рідному Генті в Королівській академії красних мистецтв разом зі своїм старшим братом Гюставом. Від самого початку Леон вибрав імпресіоністську манеру в живопису. Великий вплив в цьому напрямку зробив на нього популярний художник Еміль Клаус, який познайомив його зі стилем лумінізма в імпресіонізмі.

У 1914 році з початком Першої світової війни Леон де Смет переїхав до Лондона, де майже відразу ж зміг зробити собі хорошу кар'єру. В Англії Леон створив портрети багатьох провідних суспільних і культурних діячів Лондона, наприклад, знаменитого драматурга Джорджа Бернарда Шоу.

Стиль художника формувався в руслі сучасних йому течій дівізіонізму, імпресіонізму та експресіонізму. Серед улюблених тем Леона де Смета були пейзажі, портрети і натюрморти. Він часто писав своїх дружин - першу дружину Марію і другу дружину Клер, і в цілому свою сім'ю. У 1939 Леон переїхав в село Деурле, що знаходилося неподалік від Гента, де жив до самої своєї смерті.

«Автопортрет», 1892	«Жінка у зеленій блузці», 1914

---