20 июня -Музей українського живопису

20 июня

Родился Сальваторе РОЗА (20 июня 1615, Ренелле возле Неаполя – 15 марта 1673, Рим) – итальянский живописец, гравер, поэт и музыкант.

«Был воспитан в монастыре и приготовлялся к духовному званию, но вскоре почувствовал непреодолимое влечение к искусству и стал учиться сначала музыке, а потом живописи. Наставниками его в последней были сперва его шурин, Фр. Франканцоне, ученик X. Риберы, затем сам Рибера и, наконец, баталический живописец Аньелло Фальконе. Кроме этих художников, развитию таланта Р. в значительной степени способствовало писание им этюдов с натуры без чьей-либо помощи.

Восемнадцати лет от роду он пустился странствовать по Апулии и Калабрии, попал в руки тамошних разбойников и прожил некоторое время среди них, изучая их типы и нравы, после чего работал в Неаполе. В 1634 г. переехал в Рим, где не замедлил приобрести себе известность изображениями характеристичных, полных жизни сцен из быта пастухов, солдат и бандитов, но, благодаря своим сатирам и в особенности двум картинам: «Скоротечность человеческой жизни» и «Богиня счастья, расточающая свои дары недостойным», до такой степени восстановил против себя римское общество, что должен был удалиться в Неаполь. Когда там вспыхнула революция Мазаниелло, он участвовал в ней. С 1650 по 1660 гг. работал во Флоренции, при дворе великого герцога Дж.-К. Медичи, по временам посещая Рим. Наконец, снова поселился в этом городе, где и умер 15 марта 1673 г.

«Героическая битва», Лувр
«Хрупкость человека»
«Ясон, усмиряющий дракона», 1640-е. Музей изящных искусств, Монреаль

Принадлежа по направлению дарования к натуралистам неаполитанской школы живописи, имея некоторое сродство со своими учителями, Риберой и Фальконе, Р. тем не менее выказал, при большом разнообразии в выборе сюжетов, много оригинальности в их трактовке. В картинах на исторические темы он умел соединять реалистичность изображения с благородством оживленной композиции и с сильным выражением идеи. Лучшей из таких картин считается «Заговор Катилины» (в галерее дворца Питти, во Флоренции). В числе прочих произведений Розы в этом роде достойны внимания особенно: «Ангел и Товия» и «Явление Саулу тени Самуила» (в Луврском музее, в Париже), «Иона в Ниневии» и «Кадм и Минерва» (в копенгагенской галерее), «Распятие» (в Брауншвейгском музее), «Прометей» (в Гаагской галерее), «Блудный сын», «Улисс и Навзикая» и «Демокрит и Протагор» (в Императорском Эрмитаже) и некоторые др. Портреты работы Р. очень характерны и экспрессивны, что заставляет предполагать об их сходстве с позировавшими перед ним лицами. В тех ландшафтах, которые выходили из-под его кисти во время пребывания его во Флоренции, как, например, в большом приморском виде, находящемся в галерее Колонна, в Риме, знатоки живописи усматривают влияние Клода Лоррена. В других картинах подобного рода заметна некоторая деланность и вялость. Зато Р. является превосходным, совершенно самобытным мастером, проникнутым поэзией, когда изображает суровые горы, дикие ущелья, глухие лесные чащи, особенно тогда, когда пишет на полотнах небольшой величины. Есть немало его картин, в которых пейзаж играет второстепенную роль, а главное содержание составляют человеческие фигуры – по большей части фигуры солдат и разбойников. Такие картины можно видеть в Императорском Эрмитаже («Солдаты, играющие в кости»), в венской, мюнхенской, гаагской и др. галереях. Наконец, Р. прекрасно писал очень сложные картины сражений, замечательный образец которых имеется в Луврском музее, в Париже. Относительно колорита Р. должно сказать, что он вообще не отличается большим блеском, но чрезвычайно приятен по своей теплоте и по выдержанности светотени. В последние годы своей жизни Р. усердно занимался гравированием. Всего им исполнено 86 офортов собственной композиции, из которых многие могут быть причислены к лучшим созданиям художника и в хороших оттисках очень ценятся любителями эстампов, таковы, например, «Св. Вильгельм пустынник», «Платон и его ученики», «Воин, сидящий на холме» и др. Р. сочинил несколько драм, в которых иногда выступал в качестве актера, а также ряд едких сатир». (Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона, т. 26, стр.959-960, 1899 год).

«Автопортрет», 1640 «Аллегория Фортуны», 1658–1659


Народився Вільгельм фон ЛІНДЕНШМІТ Молодший (20 червня 1829, Мюнхен - 8 червня 1895, Мюнхен) - німецький художник, професор мюнхенської Академії мистецтв.

В.фон Лінденшміт Молодший був сином художника В.Лінденшміта Старшого. У 1844 році він юнаком вступає в мюнхенську Академію мистецтв. Паралельно Лінденшміт вивчає ксилографію і літографію. Після смерті батька він вчиться в Штадельском інституті у Франкфурті-на-Майні, а потім - в Академії Антверпена. Потім художник їде в Париж, де пише низку полотен історичного і жанрового змісту.

«Займаються музикою»

У 1853 році В. фон Лінденшміт Молодший повертається до Німеччини. У 1875 році він стає професором в мюнхенській Академії. У 1886 В. фон Лінденшміт Молодший закінчує великоформатну історичну картину «Вступ Алариха в Рим».

«Вступ Алариха в Рим» (репродукція на листівці)


«Займаються музикою»

Народився Леон БОННА ( 20 червня 1833, Байонна — 8 вересня 1922, Монші-Сент-Елуа, Уаза) - французький академічний художник ,більш відомий як портретист.

Від 1846 до 1853 він жив у Мадриді, де його батько продавав книжки. Тут він навчався в Федерико де Мадрасо. У віці 21 року він переїхав до студії Леона Коньє в Парижі. У 1869 в Парижі його картини привернули увагу. Його історичні полотна, потужне, золотисте забарвлення й гармонійні кольори показують впливи іспанського художника Дієго Веласкеса та іспанських реалістів. Картини кокетливі, але активно модельовані, відкриті, різко освітлені. Картини часто виявляють теми, що походять з Біблії та античної міфології, а також жанрові сцени Італії та Сходу. У 1874 Бонна створив полотно із зображенням розп'ятого Христа, що було оголошено натуралістичним, і постійні глядачі та мистецтвознавці несприйняли цю картину.


Від 1875 Бонна присвятив себе головним чином портретному малярству, чим зажив у Парижі великої слави (намалював близько 200 портретів). Серед його майстерних творів є портрети Луї Пастера, Олександра Дюма молодшого, Адольфа Тієра, Віктора Гюґо, Домініка Енгра, а також офіційні портрети Жюля Греві, Жюля Феррі, Арманда Фалереса, Адольфа Тієра та Еміля Лубе.

У своїй студії Леон Бонна мав багато учнів. З 1880 він став професором у Найвищій національній школі образотворчих мистецтв. Пристойно заробляючи живописом, Бонна був пристрасним колекціонером і багато витрачав на купівлю творів мистецтва. Після смерті Бонна, за заповітом майстра, його рідне місто Байонна отримало велику колекцію мистецьких творів.

Автопортрет (1855). Париж, Музей д'Орсе Портрет Віктора Гюґо (1879)


Родился Курт ШВИТТЕРС (20 июня 1887, Ганновер — 8 января 1948, Кендал, Великобритания) — немецкий художник и писатель, отец "МЕРЦ"-искусства.

В 1909—1914 годах учился живописи в Дрезденской академии художеств. Участвовал в берлинском авангардистском журнале «Штурм». Был близок к дадаизму, конструктивизму, сюрреализму, экспрессионизму; дружил с Хансом Арпом, Эль Лисицким. Наиболее известен неожиданными, алогичными, намеренно отталкивающими композициями из «найденных предметов», которым он дал название «Мерц» (сокращение от «Kommerz und Privatbank»). В 1923—1932 гг. издавал журнал под таким названием, вышел 21 номер.

В 1937 г. Швиттерс покинул Германию, жил в Осло, а с 1940 г., после прихода туда нацистов — в Великобритании. Его произведения фигурировали на известной мюнхенской выставке «Дегенеративное искусство» (1937), организованной нацистами.

Аннотированный каталог его работы в трёх томах издан в Германии в 2000—2006 гг. В 1995 г. большая выставка его работ прошла в парижском Центре Жоржа Помпиду. Творчество Швиттерса повлияло на американское авангардное искусство (Роберт Раушенберг и др.).

« «Святая ночь от Антонио Аллегри, известен как Корреджо», 1947


Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая був створений на підставі Постанови Народної Ради Закарпатської України від 20 червня 1945 року.

Від 1979 року музей розміщується у приміщеннях колишнього будинку правління Ужанського комітату (1809 р.). У фондах музею нараховується понад 9 тисяч експонатів. Тут зібрані твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва. 1990 року музею присвоєно ім'я народного художника СРСР Йосипа Бокшая (1891–1975).

Із колекції музею: Йосип Бокшай. «Вид Ужгорода», 1928

У червні 1945 року під експозицію колишньої Земської картинної галереї були передані декілька приміщень в Ужгородському замку. Вони відкрились для відвідування у листопаді 1948 року. Основу музейної колекції становлять твори колишньої Земської картинної галереї. Повнопрофільна мистецька збірка містить велику кількість творів живопису, графіки, скульптури та декоративно ужиткового мистецтва. Твори видатних митців епохи Відродження (Якомо Пальми, Ламберта Ломбарда), французького романтизму (Клода Жозефа Верне), італійського класицизму (Франческо Альбані), раннього голландського реалізму (Корнеліса Бега), мистецтво країн Центральної Європи (Мігай Мункачі, Імре Ревес, Е. Ендрашик, Ш. Холоші, Д. Руднаї, Т. Муссон, Р. Алойзі) знаходяться поруч з колекцією творів російського мистецтва, яка охоплює XVIII–XX ст., та представлена творами П'єтро Ротарі, Василя Тропініна, Ореста Кіпренського, Івана Шишкіна, Олексія Саврасова, Івана Айвазовського.

Українське мистецтво представляє творчість художників XVII–XX ст.: Іллі Бродлаковича-Вишенського, Тараса Шевченка, Опанаса Сластьона, Руфіна Судковського, Сергія Васильківського, Івана Труша та ін.

Мистецький доробок художників Закарпаття — це шедеври визнаних корифеїв образотворчої культури нашої країни Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Андрія Коцки, Федіра Манайла, А. Борецького, Василя Свиди, Золтана Шолтеса та багато ін. Сучасне образотворче мистецтво Закарпаття збагачене творчістю обдарованих майстрів, що працюють у різних стилях, жанрах, напрямках, вносять в панораму мистецького світосприймання яскраві акценти. Вони також представлені в експозиції.

Адреса музею: Ужгород, пл. Жупанатська, 3

Будинок музею Із колекції музею: Мігай Мункачі. «Христос перед Пілатом», 1881