20 апреля -Музей українського живопису

20 апреля

Родился Феличе БОЗЕЛЛИ (20 апреля 1650, Пьяченца — 23 августа 1732, Парма — итальянский живописец, мастер натюрморта.

Феличе Бозелли был сыном богатого сапожника. В Милане был учеником Микеланджело Карачи. Тогда же он познакомился с Анджело Мария Кривелли, специализировавшимся на натюрмортах. Общая интонация его картин и факт того, что, он любил использовать в натюрмортах несколько живых фигур, заставляет предполагать, что он перенял стиль ломбардской живописи. Картины Бозелли, выполненные по моде того времени, пользовались популярностью в дворянских домах Пармы и Пьяченцы: эти работы висели в столовых и вызывали аппетит.

Бозелли принадлежит к категории художников крестьянского натюрморта: на его работах встречаются дичь, потрошенная рыба, мертвые птицы, выщипанные перья куриц, деревянные чаны с капустой и репой, расположенные на господских кухнях, изношенных каменных ступенях или деревенских столах. В натюрморты он вплетает и небольших домашних животных, чаще всего беспородных кошек и взъерошенных бродячих собак; или селян, одевших лучшее праздничное платье и вывезших свою продукцию на рынок.

«Автопортрет» «Натюрморт с торговками домашней птицей и рыбой»


Народився Тадеуш КУНТЦЕ, відомий також під іменами Тадеуш Коніч, Таддео Полакко (20 квітня 1727, Зелена Гура, Польща - 8 травня 1793, Рим) - польський і італійський художник.

Був придворним художником краківського єпископа Анджея Станіслава Залуського. З 1747 по 1752 рік навчався в Римі і в Академії святого Луки в класі Людовіко Маццанті. З 1756 року навчався у Французькій академії в Парижі. З 1757 по 1759 рік мешкав у Кракові. Більшу частину свого життя прожив в Італії, де носив ім'я Таддео Поллако.

Творчість Тадеуша Кунтце характеризується великою кількістю картин релігійної тематики. Його творами прикрашені численні вівтарі і внутрішні інтер'єри в краківських, варшавських і римських католицьких храмах. На даний час найбільше зібрання картин Тадеуша Кунтце демонструється в музеї Любуської землі в місті Зелена-Гура.

Картина «Тадеуш Кунтце»,
Ірена Бервячонек. Музей м. Зелена-Гура, Польща
«Фортуна» , 1754, Національний музей, Варшава, Польща.


Родился Франц Ксавер ВИНТЕРХАЛЬТЕР (20 апреля 1805, Менценшванд (ныне часть г. Санкт-Блазина) в Шварцвальде, Баден — 8 июля 1873, Франкфурт-на-Майне) — немецкий живописец и литограф, один из самых модных портретистов середины XIX века.

Мастер светского и придворного портрета, создал единственную в своём роде галерею принцесс и аристократок практически всех стран Европы. Как «королевский художник» Винтерхальтер пользовался постоянным спросом при дворах Франции, Британии, Испании, Бельгии, России, Мексики, Германии, Австрии. Только для английской королевской семьи создал не менее 120 работ. Имел репутацию знатока династической и аристократической портретной живописи, способного, мастерски сочетая точность портретного сходства с едва уловимой льстивостью, изображать государственную помпезность в живой современной манере. Винтерхальтер получил богатство, международную славу и покровительство царствующих особ.

Однако в художественных кругах к Винтерхальтеру относились как к художнику, которого нельзя воспринимать серьёзно. Это отношение сохранялось на всём протяжении его жизни, обрекая его работу стоять особняком в иерархии живописи.

«Императрица Евгения в окружении фрейлин», 1855, Компьеньский дворец


Родился Одилон РЕДОН (20 апреля 1840, Бордо — 6 июля 1916, Париж) — французский живописец, график, декоратор, один из основателей символизма и «Общества независимых художников».

Родился в семье предпринимателя. С 1855 года учился в Бордо технике акварели у местного художника-романтика Станислава Горена. В 1864 году занимался в Школе изящных искусств в Париже у Жан Леона Жерома. Литографии учился у Анри Фантен-Латура. Благодаря своим новым товарищам Редон познакомился с поэзией Шарля Бодлера, произведшей на него сильное впечатление. Будучи болезненно мнительным человеком, Редон долгое время не мог найти своё место в искусстве, не верил, что может создать что-то стоящее. Переломным в жизни художника стал 1870 год. Художник записался добровольцем в действующую армию (шла франко-прусская война) и, к удивлению домашних и друзей, проявил себя смелым и стойким воином.

Творчество Редона разделяется на два периода: «чёрный» и «цветной». В 1865—1870 Редон работает, в основном, углём, затем в черно-белой литографии, создавая большие листы, которые называет «чёрными». В 1881 году Редон впервые выставляет в помещении «Ви модерн» все свои «чёрные» рисунки. В 1886 принимает участие в восьмой и последней выставке импрессионистов. Все работы этих циклов населены странными существами, наполнены причудливыми образами.

«Плачущий паук», 1881

С 1890 Редон всё чаще обращается к живописи маслом, пастели, экспериментирует с цветом. В этих работах он старается передать внутренний мир человека. Для этого этапа творчества характерна многоцветная красочная гамма и иная тематика: бабочки, цветы, женщины на фоне яркого пейзажа. Несмотря на то, что творчество Редона совпало по времени с расцветом импрессионизма, оно абсолютно самобытно и отлично от него. Его картины по форме и содержанию близки к экспрессионизму и сюрреализму, хотя этих художественных направлений в то время ещё не существовало.

«Автопортрет», 1867 «Беатриче»


Родился Жан-Франсуа РАФАЭЛЛИ (20 апреля 1850, Париж — 11 февраля 1924, Париж) — французский живописец, гравер, иллюстратор, бытописатель Парижа. Итальянец по происхождению, Рафаэлли жил и работал во Франции.

С 1868 года начал посещать Школу изящных искусств, мастерскую Жан-Леона Жерома. Дебютировал на Парижском салоне в 1870 году. Рафаэлли был дружен с Эдгаром Дега. Благодаря протекции последнего принял участие в Пятой (1880 год) и Шестой (1881 год) выставках импрессионистов, став отчасти причиной раскола в среде художников — основоположников движения, поскольку многие критиковали Рафаэлли за поверхностно усвоенную импрессионистскую манеру.

Рафаэлли и известен главным образом как мастер городского пейзажа. Главным объектом своего интереса он выбрал бедные районы и пригороды Парижа. В преддверии Всемирной выставки в Париже в 1900 году Рафаэлли работал над выпуском специального издания о городе, рассчитанного на 10 выпусков и имеющем целью ознакомить иностранцев с уличными типами Парижа. Рафаэлли также писал портреты современников, был довольно известным рисовальщиком, иллюстратором. В последние годы жизни Рафаэлли сконцентрировался на создании цветных гравюр.

«Автопортрет» «Улица Монмартра»


Народився Жоан (Хуан) МІРО (20 квітня 1893, Барселона - 25 січня 1983, Пальма-де-Мальорка) - каталонський (іспанський) художник-сюрреаліст і абстракціоніст, скульптор і графік.

З дитинства захоплювався малюванням і, всупереч волі батьків, став художником. Перша виставка Жоана пройшла у 1917 році, але жодна з 64 його картин не знайшла покупця. У 1920 Міро переїздить до Парижа, де знайомиться з Пабло Пікассо. Його творчість стає відомою цінителям абстрактного мистецтва. Великий вплив на художника мав маніфест сюрреалістів і журнал Андре Бретона «Сюрреалістична революція» (1924). У 1926 році Міро знайомиться в Іспанії з Сальвадором Далі. У тридцяті роки персональні виставки Жоана Міро пройшли в Парижі, Нью-Йорку і Лондоні. У 1940 році, рятуючись від фашистів, Міро їде на острів Майорка до батьків дружини. Тут з часом у нього з'явилася своя студія, куди художник незмінно повертався зі своїх численних поїздок.

На сьогодні Жоан Міро один з найбільш популярних у світі художників. Його полотна - яскраві і життєрадісні, немов створені дитиною, - прикрашають багато галерей і приватних зібрань. Про свою творчість Міро говорив так: "Я починаю малювати, і, поки я малюю, картина сама затверджується під моїм пензлем. Коли я працюю, то якась субстанція стає для мене знаком жінки або птаха".

У 1976 році в Барселоні на горі Монжуїк був відкритий Фонд Міро - Центр сучасного мистецтва.

«Карнавал Арлекіна». 1924


Родился Илья Трофимович БОГДЕСКО (20 апреля 1923, Ботушаны, близ г. Рыбница, УССР — 29 марта 2010, Санкт-Петербург) — молдавский советский график, народный художник СССР (1963), действительный член Академии художеств (с 1988 года).

Участник Великой Отечественной войны. В 1951 году окончил Ленинградский институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Е. Репина. Автор лиричных, эмоционально-напряжённых иллюстраций к «Сорочинской ярмарке» Гоголя (тушь, перо, кисть, 1951), «Цыганам» Пушкина (чёрная акварель, 1956), молдавской народной балладе «Миорица» (акварель, темпера, 1966), а также серии цветных линогравюр «Моя Родина» (1961—1963).

Одна из самых известных работ — иллюстрации к роману Джонатана Свифта «Путешествия Гулливера», выполненные в технике гравюры резцом на металле, широко распространённой во времена Свифта. За эту работу на Всесоюзном конкурсе «Искусство книги» в 1980 году Богдеско был удостоен диплома имени Ивана Фёдорова. В течение пяти лет создал серию из 33 иллюстраций к «Дон Кихоту» Сервантеса. Оформил более 100 книг, и многие из его графических циклов стали классикой жанра книжной иллюстрации.

Автор ряда станковых графических серий, живописных полотен и монументальных росписей. Среди них: «Рыбаки Констанцы» (1980), «В облаках» (1984), «Богатый жених» (1984), «Купец» (1985). В 1977—1987 годах — председатель правления СХ Молдавской ССР.

Иллюстрация к роману Сервантеса «Дон Кихот»


Народився Адольф Маркович КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ (20 квітня 1923, Харків — 1 грудня 1993, Харків) — український живописець та графік, педагог. Від 1991 — народний художник України; працював в царині станкового та монументального живопису.

У 1940-1941 роках навчався у Харківському художньому училищі. Учасник Другої світової війни. Випускник 1954 року Харківського державного художнього інституту. Навчався у С. Бесєдіна, О. Любимського, Г. Томенка. З 1958 року — в складі Харківського відділення Спілки художників України. В 1954-55 працював викладачем Харківського державного художнього університету, з 1960 — Харківського державного художнього інституту, з 1992 — професор.

З 1953 року бере участь в республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставках. Заслужений художник УРСР від 1974 року. В Харкові проведено 4 його персональні виставки, четверта — 1998 року, вже по його смерті.

Автопортрет, 1950-ті «Рідна земля»


Народився Георгій Георгійович ЧЕРНЯВСЬКИЙ (20 квітня 1924, Катеринослав (нині місто Дніпро) — 31 березня 1981, Київ) — маляр-пейзажист, народний художник УРСР (1974), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1978). Яскравий представник дніпровської школи живопису, входить до неофіційного списку ста кращих художників України.

Учасник Другої світової війни, нагороджений бойовими орденами. Закінчив Дніпропетровське художнє училище у 1950, вчився у Михайла Паніна і Миколи Погрібняка. У 1955 році з відзнакою закінчив Київський художній інститут, майстерня Карпа Трохименко. Того ж року повернувся до рідного Дніпропетровська викладачем живопису і директором художнього училища (1955–1964), а невдовзі його обрали головою Дніпропетровської організації Спілки художників. За його ініціативи на проспекті Пушкіна було збудовано унікальний будинок, де розмістилися виставковий зал, майстерні і квартири художників.

«Шлях до кар'єру. Марганець». Музей українського живопису, м.Дніпро

1974 року Георгій Чернявський переїхав до Києва, де став секретарем Спілки художників України (1974–1981) й одночасно викладав спецдисципліни у Київському художньому інституті (1975–1978). Тут Георгій Георгійович почав опановувати техніку акварелі і, незважаючи на величезну завантаженість, щороку брав участь у роботі Всесоюзної творчої групи акварелістів.

У своїй творчості Г.Г. Чернявський займався переважно пейзажами і нечасто звертався до інших жанрів. Починаючи з 1951 року брав участь у численних виставках. Його персональні виставки відбулися в Дніпропетровську (1958, 1967, 1970) і Києві (1960, 1970). Найбільш відомі серії творів: «Індустріальна Дніпропетровщина» (1955–1970), «Ульянови на Україні» (1972–1977), «Будується 9-та Криворізька» (1974–1976) тощо.

Відомими художниками стали також син Георгія Георгійовича – Володимир і онук – Костянтин.

«Берези». Музей українського живопису, м.Дніпро


Народився Сандро ЧІА (20 квітня 1946, Флоренція) - італійський живописець і скульптор, який в 70-х експериментував з концептуальним мистецтвом, а у 1980-х прийшов до фігуративного стилю.

Містичні картини Чіа відповідають його сприйняттю художника як мага. У багатьох його роботах на перший план виступають м'язисті фігури, що нагадують атлетів Мікеланджело.

Hand's game, 1981