20 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

20 февраля

Народився Мі́гай МУНКАЧІ (справжнє ім'я Міхаель фон Ліб; 20 лютого 1844, Мункач, тепер Мукачеве, Україна — 1 травня 1900, Енденліх, поблизу Бонна, Німеччина) — угорський живописець німецького походження, зачинатель і творець угорського реалістичного живопису.

Вже змалку Мігай багато читав і малював. Його старання і талант помітив мандрівний художник Елек Самоші, в якого юний фон Ліб бере перші уроки живопису протягом 1862—63 років, і який запропонував молодому митцю копіювати картини в Національному музеї у Будапешті. В Будапешті молодий Мігай фон Ліб заручається підтримкою знаного угорського художника Антала Лігеті і вирушає на навчання у Віденську Академію мистецтв (1865), а потому — Мюнхенську Мистецьку академію (1866—68). У 1868—69 роках навчається в Дюссельдорфі в Людвіга Кнауса. В цей час митець творить такі відомі полотна, як присвячені революційним подіям в Угорщині 1848—49 років картини «Бій під Ішагесом» (1867) та «Жінки скубуть корпію» (1871).

У 1869-70 роках Мігай фон Ліб пише картину «Камера смертника», яку вирішує виставити на знаному мистецькому салоні у Парижі в 1870 році. Картина отримала Золоту медаль Салона і принесла її автору європейську славу. З дозволу громади Мукачевого Мігай фон Ліб отримав прізвище Му́нкачі, яке вказувало на походження митця.

«Камера смертника», 1869-70

В 1872 році Мігай Му́нкачі переїхав до Парижа, де живе і плідно працює тривалий час. Тут створені його жанрові, соціально загострені картини з життя угорського народу, численні портрети, пейзажі тощо. 4 листопада 1880 року Мігая Мункачі обрали Почесним громадянином міста Мукачеве.

Наприкінці 1880 — у 1890-х роках Мігай Мункачі тяжко хворів, страждаючи на душевні розлади та сифіліс, але продовжував малювати. 1 травня 1900 року Мігай Мункачі помер у богадільні німецького містечка Енденліх.

«Голгофа». 1884

Пензлю Мігая Мункачі належать знакові твори, що ознаменували започаткування реалізму в угорському живопису: картини «Голгофа» (1884), «Христос перед Пілатом» (1881), пейзажі «Таємнича вулиця», «Прихід угорців на свою батьківщину». Він також є автором розпису купола Віденського історичного музею.

Полотна Мункачі пройняті суворою правдою, їм властиві глибокий драматизм, що особливо підкреслюється контрастністю темних і світлих фарб, та гострота психологічної характеристики образів. Творчість Мункачі мала значний вплив на розвиток реалістичного живопису в Угорщині.

Картини Мункачі зберігаються в Угорській Національній галереї, Закарпатському художньому музеї в Ужгороді, Старій Національній галереї в Берліні (нім. Alte Nationalgalerie) тощо.

«Страйк», 1895


Народився Ян (Іван) Францевич ЦІОНГЛІНЬСКІЙ (20 лютого 1858, Варшава - 6 січня 1913, Санкт-Петербург) - польський і російський художник.

У 1876-1878 навчався у Варшавському університеті. Одночасно займався в майстерні Войцеха Герсона, потім у Варшавському рисувальному класі. У 1879 році оселився і назавжди залишився жити в Санкт-Петербурзі, в 1879-1885 роках навчався в Імператорській Академії мистецтв (спочатку вільним слухачем, а потім - академістом). У 1894 році нетривалий час стажувався в майстерні Ж. Ж. Бенжамена-Констана в Парижі.

У 1894 Ціонглінский організував з групою художників-однодумців виставки картин «Refusés» («Незалежних» або «Невизнаних»), які влаштовувалися в Петербурзі протягом п'яти років. На рубежі 1898-1899 він брав активну участь в організації об'єднання «Світ мистецтва», був експонентом його виставок. Від 1903 по 1910 - експонент виставок «Союзу російських художників». Критики вважали Ціонглінського одним з переконаних послідовників ідей імпресіонізму.

Був талановитим педагогом-новатором. Викладав у Художній школі при Імператорському товаристві заохочення мистецтв, в натурному класі Вищого художнього училища при Академії мистецтв (з 1902 року) і керував приватною школою-студією на Ливарному проспекті.

Художня спадщина Ціонглінського налічує понад тисячу робіт. Останньою волею Ціонглінського була передача в Польщу всіх його робіт, і після 1922 року більша частина художньої спадщини митця була розподілена між музеями Польщі та сучасної України.

«Портрет Ф. Шопена», 1909. Національний музей в Варшаві


Народився Люсьєн ПІССАРРО (20 лютого 1863, Париж - 10 липня 1944, Лондон) - французький і англійський художник, графік і ксилограф.

Син відомого художника-імпресіоніста Каміля Піссарро. Навчався живопису під керівництвом батька. Люсьєн писав свої картини в імпресіоністській і постімпресіоністській манерах. У 1886 році представляє на 8-й виставці імпресіоністів десять своїх робіт, в яких відчувається вплив Сера і Сіньяка. Цікавився також скульптурою і графікою. Л.Піссарро був біля витоків руху постімпресіоністів, брав участь в їх першій виставці. Виставляв свої роботи і в Брюсселі в 1888 році, з бельгійською авангардистською групою художників Les XX.

Від 1890 року Л.Піссарро живе і працює в Лондоні. У 1916 році він приймає британське підданство. Був одним із засновників художньої групи Кемден Таун. У 1919 році створює групу Монарро, метою якої було відродження інтересу громадськості до імпресіоністського живопису, особливо до творчості Клода Моне та Каміля Піссарро.

Портрет Люсьєна Піссарро
пензля його батька Каміля Піссарро
The House of the Deaf Woman and the Belfry at Eragny


Народився Петро Олександрович НІЛУС (20 лютого 1869, Подільська губ. (нині Хмельницька обл.) - 23 травня 1943, Париж) - видатний південноукраїнський живописець і графік, учень К. Костанді та І. Рєпіна.

Становлення його таланту пройшло в Одесі, де Петро навчався малюванню у Г.Ладиженського в Реальному училищі імені Св. Павла і у Киріака Костанді та Євгена Буковецького в Одеській рисувальній школі. З 1889 року продовжив навчання в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Рєпіна, який рекомендував молодому художнику швидше почати виставкову діяльність. Повернувшись до Одеси, Нілус став однією з центральних фігур місцевого художнього життя. Він - один з організаторів Товариства південноруських художників, член Товариства передвижників.

«Відпочинок», 1896

Його творчість еволюціонувала від передвижничеського соціального реалізму до імпресіонізму і романтичного модерну. У 1890-і роки Нілус писав головним чином жанрові картини на суспільно-значущі теми. Про цей час Петро Олександрович згадував: «Був правовірним передвижником цілих 13 років. Потім почалася еволюція від крайнього реалізму до індивідуалізму».

У першому десятилітті ХХ століття, після закордонних поїздок і знайомства з новим сучасним мистецтвом, художник відійшов від побутового жанру і соціальної проблематики, віддаючи перевагу пейзажу та імпресіоністичній живописній манері. Наступний період у творчості Нілуса - декадентський: художник писав галантних кавалерів і дам, які прогулюються в парках або зустрічають світанок. У 1915 році в Одесі відбулася його персональна виставка.

«Пані у червоному», 1925

У роки Громадянської війни художник залишив Одесу. Від 1923 року жив у Парижі - в одному будинку з видатним письменником І. О. Буніним, який називав свого друга, Петра Нілуса, поетом живопису і присвятив йому один з найбільш проникливих своїх віршів «Самотність». У період еміграції пройшло 11 виставок Петра Нілуса - в Софії, Белграді, Загребі, Відні, Парижі…

«Площа Республіки. Вулиця дю Тампль»

«Квітковий натюрморт з апельсинами»

У 1930-і роки Нілус відійшов від символіко-романтичних сюжетів, які припали до душі французькій публіці. Основними в його творчості стали види міст, пейзажі французької провінції, натюрморти, які він створював своєрідними серіями. Особливу популярність набула так звана «біла серія», а серед живописців вираз «біле Нілуса» став прозивним. До середини 1930-х років Петро Олександрович став надавати перевагу психологічному портрету. Помер художник у окупованому Парижі; похований на цвинтарі Баньє.

Портрет Петра Нілуса.
Художник Л. Пастернак. 1909
«На містках. Літо». 1898. Одеський художній музей


20 лютого 1872 року в Нью-Йорку вперше відкрився для публіки Метропόлітен-музей (англ. The Metropolitan Museum of Art, "the Met") - один з найбільших і третій за відвідуваністю художній музей світу.

Ініціаторами створення музею в 1870 році виступили американські художники за підтримки групи бізнесменів. На їхні гроші були придбані перші полотна. В основу музею лягли три приватні колекції - 174 твори європейського живопису, серед яких були роботи Галса, Ван Дейка, Тьєполо і Пуссена.

У сучасну будівлю в неоготичному стилі на П'ятій авеню, 1000 (архітектори Калверт Вокс і Джейкоб Моулд) музей переїхав у 1880 році.

Поступово колекції картин і інших предметів мистецтва збільшувалися за рахунок численних пожертвувань. Як дарувальники виступали не тільки великі меценати, а й скромні збирачі. А в 1901 році Джейкоб С. Роджерс заповів музею 4,5 млн. доларів і тим самим подав приклад іншим. Незабаром фінансові надходження значно перевищили стартовий капітал музею.

Зараз в Метрополітен-музеї зберігається близько трьох мільйонів експонатів, що охоплюють історію п'яти тисячоліть. Зібрання єгипетського мистецтва вважається одним з найбільш повних і представницьких у світі. Музей пишається своєю колекцією імпресіоністів і постімпресіоністів. Музей існує на кошти спонсорів при невеликій державній підтримці.



Народилася Тетяна Якимівна ПАТА (20 лютого 1884, с.Петриківка на Катеринославщині — 7 грудня 1976, там само) — український майстер народного декоративного розпису та народної декоративної графіки, член Спілки художників України з 1950 року, заслужений майстер народної творчості УРСР з 1962 року.

Народилася в бідній багатодітній селянській родині Якима Мартиненка. З 14 років заробляла на хліб тим, що ходила по хатах і розписувала квітами димоходи печей. 1913 року до Петриківки приїздила петербурзька художниця Євгенія Евенбах. Зацікавившись творчістю Т. Пати, копіювала її малюнки та запрошувала переїхати до столиці. Подальшу творчу долю майстрині визначила зустріч з видатним істориком і етнографом Д. І. Яворницьким, який першим сприяв громадському визнанню її творів як справжніх цінностей народного мистецтва.

В 1930-х рр. Тетяна Якимівна малює переважно квіти. Її численні букети ніколи не повторюють ні попередньої композиційної схеми, ні орнаментальних мотивів. Техніка розпису Тетяни Пати надзвичайно різноманітна. Художниця поєднувала широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими мазками, вишкрябувала трісочкою тоненькі прожилки в середині листочка, пензлем з котячої шерсті виписувала його краєчки, рогозинкою вибирала пелюстки квітів, пальцем вимальовувала прозорі округлі ягоди. У 1940-1950-х рр. серед улюблених орнаментальних композицій художниці з’являються нові мотиви: фантастичні і реальні птахи. За участь у кількох декадних виставках у Москві та Києві Тетяну Якимівну Пату нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1960).

Як зазначають мистецтвознавці, її розписи ніби наскрізь пройняті гарячим сонячним промінням, що досягалося: використанням контрастних кольорів (червоного різних відтінків, синього, жовто-зеленого), урівноваженістю і ритмічною погодженістю композиції, при відсутності сухої дзеркальної симетрії та іншими засобами.

Т.Пата мала багато талановитих учнів, серед них: Ф.С.Панко, В.І.Соколенко, Галина Прудникова, Олександра Пікуш, Явдоха Клюпа, Надія Шулик та інші.

Панно «Два павича», 1949 р.


Народився Айвен ОЛБРАЙТ (20 лютого 1897, Харві, неподалік від Чикаго - 18 листопада 1983, Вудсток, Вермонт) - американський художник.

Айвен і його брат-близнюк Малвін народилися в сім’ї пейзажиста Адама Олбрайта. Обидва вступили у Чиказький художній інститут. Кинувши монетку, вони вирішили, що Айвен буде займатися живописом, а Малвін - скульптурою. Айвен особливо захоплювався Ель Греко і Рембрандтом, але швидко розвинув власний стиль. Досяг істотного успіху вже після першої виставки в 1930.

Деякі з темних таємничих робіт Олбрайта є найбільш ретельними, часто вони вимагали декількох років для виконання. Мереживні фіранки або розщеплені дерева відтворювалися з використанням пензля товщиною в один волос. Айвен не хотів розлучатися з картинами, які потребували стільки праці, і хотів за них в 30-60 разів більше, ніж інші художники. В результаті продажів його робіт майже не було.

Олбрайт у більшості своїх робіт зосереджувався на кількох темах - смерть, життя, матерія і дух, ефекти часу. Він був настільки зациклений на освітленні, що пофарбував свою студію в чорний колір і носив чорний одяг, щоб виключити потенційні відблиски. Айвен був плідним художником все своє життя, працюючи не тільки як живописець, але і як друкар і гравер. Під кінець життя створив велику серію автопортретів.

Олбрайт був обраний до Національної Академії дизайну в 1942. До сторіччя від дня народження Айвена Олбрайта Художня школа Чикаго відкрила велику виставку його робіт.

Автопортрет, 1982 «Портрет Доріана Грея», 1944


Народилася Луїза МАТТІАСДОТТІР (20 лютого 1917, Рейк'явік - 26 лютого 2000, Нью-Йорк) - ісландсько-американська художниця.

У ранньому віці вона проявляла мистецькі здібності, навчалася спочатку в Данії, а потім у Марселя Громері в Парижі. Її ранні картини, датовані кінцем 1930-х років, визначили її як провідну фігуру в ісландському авангардному співтоваристві. У цих картинах предмети прописані широкою кистю, що підкреслює геометричну форму. Вони вже показують більшу частину характеру зрілої творчості Луїзи, але більш приглушені за кольором.

Її переїзд до Нью-Йорка в 1942 році супроводжувався періодом навчання під керівництвом Ганса Гофмана, а також інших художників, включаючи Роберта Де Ніро-старшого (батька актора) і Джейн Фрейліхер. У 1944 році вона вийшла заміж за художника Леланда Белла. Перша персональна виставка Луїзи відбулася в галереї Джейн-стріт у Нью-Йорку в 1948 році. Хоча в її роботах 1950-х років з'явилися елементи експресіонізму, Маттіасдоттір до кінця життя вдосконалювала свій оригінальний стиль.

Картини Луїзи зображають ісландські пейзажі, серію автопортретів і настільні натюрморти. Пейзажі часто включають чарівно стилізовані зображення ісландських коней і овець. Вона залишалася патріотом і співцем рідної Ісландії протягом усього свого життя.

Автопортрет «Дівчина з бараном», 1982


Народився Михайло Ісакович ВАЙНШТЕЙН (20 лютого 1940, Дружківка — 26 травня 1981, Київ) — український живописець, скульптор. Один з визначних українських художників-шістдесятників.

Осиротів у дитинстві після загибелі батьків на фронті, виховувався в дитячому будинку з братом. Початкову художню освіту здобув у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, яку закінчив 1957 року. Навчався у Київському художньому інституті, який закінчив 1965 року (майстерня М. Хмелько). Вчився у відомих професорів І.Н.Штільмана, К.Д.Трохименка, В.Н.Костецького. Дипломна робота "Ласкаво просимо" в 1965 році експонувалась у Москві на "Одинадцятій всесоюзній виставці дипломних робіт студентів художніх вузів СРСР. Випуск 1964-1965 років". Надалі, до 1967 року, удосконалював майстерність у Творчих майстернях Академії мистецтв (керівник С. Григор'єв).

Член Спілки художників України з 1967 року. Працював у галузі станкового живопису і графіки. В останні роки життя створив низку скульптурних робіт. Відомі живописні твори «Шахи» (1966), «Хлопчик єврейського гетто» (1966), «Брати. 1941» (1967), «Лікнеп» (1967), «Перші» (1968), «Вчителька Марія Василівна» (1970), «Олія» (1971), «Автопортрет» (1972), «Чотири на три» (1972), «Ранок» (1981), серія «Пейзажі Києва» (1979–1981).

Перша персональна виставка відбулася 1987 року в Києві, після смерті митця. Тепер його називають одним з класиків українського андеграундного мистецтва 1960-70-х років. Твори Михайла Вайнштейна зберігаються у Національному художньому музеї України, Національному музеї російського мистецтва, Музеї історії Києва, колекції Національного банку України, художньому музеї Прінстонського університету (Нью-Джерсі, США), в інших музейних колекціях, а також в приватних колекціях в Україні та за кордоном.

«Туга», 1964


Народився Анатолій Павлович РАДЗІХОВСЬКИЙ (20 лютого 1942, Тальне Черкаської обл.) - вчений-медик і художник. Доктор медичних наук, професор, академік. Заслужений діяч науки і техніки України. Заслужений художник України, член Національної спілки художників України.

Анатолій Радзіховський - автор і співавтор 420 наукових робіт, серед яких 48 монографій і посібників, два двотомних хірургічних атласа світового рівня, медичний словник, 52 авторських свідоцтва і патента. За 40 років хірургічної діяльності виконав понад 25 тисяч операцій.

Як художник працює в галузі живопису, графіки, автор понад 350 робіт. Живопису серйозно не навчався, відвідував ізостудію в Києві, яку вів народний художник, професор Віктор Шаталін. Основні твори художника: «Портрет сина» (1985), «Портрет академіка Шалімова» (1988), «Моя Черкащина» (1993), «До осені» (2000) та ін.



Народився Микола Вікторович КОРОЛЬОВ (20 лютого 1962, м. Керч, Крим, Україна) – український живописець, член Дніпропетровського відділення Національної спілки художників України від 1992 р.

Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут, майстерня О.Хмельницького. Спеціалізується на монументально-декоративному мистецтві. Працював у 1988–1999 роках на Сімферопольскому художньо-виробничому комбінаті. Автор багатьох монументальних розписів в Україні та закордоном. Використовує античні мотиви, сучасність подає крізь призму історичної інтерпретації. Учасник виставок з 1988 р. Мав персональні виставки у Нью-Йорку (1988 р.), Керчі (Крим,1998 р.), Дніпропетровську (1999 р.), Нюрнберзі (Німеччина, 2001 р.). Чоловік художниці Т. Корольової-Павлової.